До Апеляційного суду Харківської області
61050 м.Харків, площа Руднєва 36 Судова палата у цивільних справах
Судді _______________
Справа ______________
___________________________
ЗАПЕРЕЧЕННЯ НА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
( на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 01 березня 2010 року, по цивільній справі №_______)
26.08.2010 року, Публічним акціонерним товариством «Райффайзен банк»Аваль» 61166, м.Харків, вул. Новгородська,11; ЄДРПОУ 23321095, в особі головного юрисконсульта Свиридова І.Б., до Апеляційного суду Харківської області, через суд І інстанції, а саме Жовтневий районний суд м. Харкова, було подано Апеляційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м Харкова від 01 березня 2010 року, по цивільній справі №2-786/10.
01.03.2010 р. Жовтневим районним судом м. Харкова було ухвалено заочне рішення за позовом _________далі - Позивач) до ПАТ «Райффайзен банк»Аваль»(далі – Апелянт), в якому позовні вимоги Позивача були задоволені в повному обсязі. В своєму позові ____________ просила суд внести зміни до кредитного договору № __________________________ року (далі – Кредитний договір), керуючись відповідними статтями законодавства України. Суд першої інстанції провів розгляд справи в повному обсязі і відповідно до Цивільно - процесуального кодексу України (далі – ЦПК), жодного разу не порушивши права Апелянта.
Довожу до відома суду, що Апелянт на жодне засідання суду, на протязі СЕМИ місяців не з’явився, на листи, направлені в центральний офіс Апелянта в м. Київ, від імені Жовтневого районного суду м. Харкова, не відповідав і ніяких доказів, при перегляді заочного рішення не представив, що відмічено в ухвалі від 19 серпня 2010 року, в якій відмовлено Апелянту в перегляді заочного рішення, на підставі ст. 228, 231,232 ЦПК.
Дані дії Апелянта свідчать про повну зневагу до суду, Конституції України і країни в цілому, що і підтверджується текстом апеляційної скарги Апелянта. В Апеляційній скарзі навіть немає посилання на статті ЦПК в частині апеляційного оскарження, а саме: розділ «Перегляд судових рішень», глава 1 «Апеляційне оскарження», статті з 291 по 322 ЦПК. Апелянт при подачі Апеляційної скарги, керується ст. 231, 232 ЦПК, які мають відношення до заочного розгляду справи в суді першої інстанції.
В Апеляційній скарзі, Апелянт, посилається на статті Цивільного кодексу України (далі –ЦК), адже дійсно, відповідно до ст. 1054 ЦК:
«1. За кредитним договором банк або інша фінансова установа
(кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит)
позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а
позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
2. До відносин за кредитним договором застосовуються
положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим
параграфом і не випливає із суті кредитного договору.»
В п. 1.3 Кредитного договору сказано, що « погашення кредиту… може здійснюватися згідно графіку погашення кредиту (додаток до Договору) ануїтетними платежами.
Під терміном «ануїтетний платіж» розуміється платіж, що включає повний платіж за відсотками, які нараховуються на залишок поточної заборгованості за кредитом, та частину основного боргу, який розраховується таким чином, щоб всі щомісячні ануїтетні платежі при фіксованій процентній ставці були рівними на весь період дії кредитного договору.
В Додатку до кредитного договору, який є невід’ємною його частиною, установлена щомісячна оплата в розмірі 150 (сто п’ятдесят) доларів США, строком до 08 вересня 2026 року. Ніяких інших графіків погашення кредиту, таблиць, діаграм, додаткових договорів, і т.д., Позивач не підписувала і на інші умови була б незгодна.
Сума оплати Позивачем, за кредитним договором на 1 вересня 2010 року дорівнює 19753 (дев’ятнадцять тисяч сімсот п’ятдесят три) долари США 96 центів, що відповідає за графіком погашення кредиту, строку оплати в жовтні 2017 року, так що твердження про заборгованість по кредитному договору, яке констатується в Апеляційній скарзі, не має під собою ніяких підстав, більше того графік погашення кредиту є пріоритетним для Позивача.
Вся сума оплати за кредитним договором підтверджується квитанціями про оплату на рахунки Апелянта. Копії квитанцій про оплату за кредитним договором знаходяться в матеріалах справи.
Кредитний договір був розроблений Апелянтом, на протязі двох місяців переговорів, при отриманні кредиту в 2006 році. Кредитний договір неодноразово перероблявся, обговорювався, і допрацьовувався між Позивачем і Апелянтом, поки не був вироблений остаточний варіант, який і був підписаний Позивачем і Апелянтом, і повинен виконуватися.
Відповідно до ст. 627 ЦК: - «сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору…»
Відповідно до ст. 629 ЦК: – « договір є обов’язковим для виконання сторонами».
Відповідно до ст. 631 ЦК: - «договір набирає чинності з моменту його укладення».
Апелянт, коментуючи ст. 652 ЦК, не приводить жодного доказу на свою користь, а тільки викладає в Апеляційній скарзі свої припущення та міркування, але згідно до ч.4 ст. 60 ЦПК: - «доказування не може базуватися на припущеннях».
В кредитному договорі, в жодному пункті, не указана відповідальність Позивача за валютні та інші ризики, а якщо кредитний договір розроблений і запропонований до підпису Апелянтом, то всі ризики, по його виконанню покладаються на ту сторону, яка розробила договір і запропонувала укласти договір (оферту), такою стороною в даних договірних зобов’язаннях є Апелянт.
Згідно із ст. 100 Конституції України: - «Рада Національного банку України(далі - Рада НБУ) розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.»
Відповідно до ст.ст.1,4-7 Закону України «Про Національний Банк» основною функцією Національного Банку України ( далі – НБУ) є забезпечення стабільності грошової одиниці України. НБУ відповідно до розроблених Радою НБУ основних засад грошово-кредитної політики, визначає та проводить грошово-кредитну політику; здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій; складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування і т.д.
Аналізуючи офіціальні видання Ради НБУ, про основні засади грошово-кредитної політики з 2002 по 2009 роки, можна пересвідчитись в стабільності курсу гривні по відношенню до іноземних валют, в тому числі і до долару США. Курс гривні по відношенню до долару США, прогнозувався на рівні 4,85- 5,90 гривні за один долар США, що підтверджується офіційними документами. Зокрема, в основних засадах грошово-кредитної політики на 2006 рік, затверджених Радою НБУ 09.09.2005 року, середньорічний обмінний курс гривні до долара США прогнозовано у межах 5,0 – 5,2 грн. за дол. США; в основних засадах грошово – кредитної політики на 2007 рік, затверджених Радою НБУ 01.01.2007 року, обмінний курс гривні до долару США (середній за період) – 4,95 – 5,25 грн. за долар США.
Підтверджує стабільність гривні і Президент України, в своїх указах і посланнях до Верховної Ради і Кабінет Міністрів України в своїх постановах. Зокрема, в постанові КМ України №1586 від 25 жовтня 2002 року «Про Прогноз економічного і соціального розвитку України на 2002-2006 роки» обмінний курс гривні до долару США, прогнозується на рівні 5,40- 5,90 гривні за один долар США.
Всі ці дані публікуються в офіційних виданнях, доводяться до відома населення з допомогою, радіо, телебачення, Інтернету, що дає змогу знайомитися з даною інформацією і робити висновки в надійності національної валюти, по відношенню до іноземних валют, на протязі десяти років.
Якщо Апелянт знав інші дані про зміну фінансових ринків, він повинен був попередити Позивача про дані події при підписанні кредитного договору, чого зроблено не було, що і зазначається в позовній заяві.
Апелянт, в Апеляційній скарзі, безпідставно і в цинічній формі, спростовує весь Державний устрій нашої країни, роботу всіх державних інституцій, які займаються глибоким аналізом фінансово – економічної ситуації в нашій країні і не довіряти даним яких, Позивач, як громадянка України, немає права.
Крім того Апелянт безпідставно звинувачує Позивача у підриві банківської системи України, що відповідає звинуваченню у кримінальному злочині, а саме ст. 111 Кримінального кодексу України - «Державна зрада – діяння умисно вчинене громадянином України … на шкоду …економічній безпеці України.»
Посилаючись на тяжкий фінансовий стан і неможливість виконувати свої обов’язки за іншими договорами, Апелянт дає неправдиві дані, адже всім відомо, що ПАТ «Райффайзен банк «Аваль» є структурною одиницею банківської групи «Райффайзен» (Австрія). Згідно основних фінансових показників, розміщених на офіціальному сайті, за адресою в Інтернеті: http://www.ri.co.at , чистий прибуток даної групи банків в 2008 році склав 3 мільярди 232 мільйони євро, в 2009 році – 2 мільярди 932 мільйони євро, за перше півріччя 2010 року – 1 мільярд 430 мільйонів євро, внесок українського банку –в 2008 році – 467 мільйонів євро, в 2009 році – 410 мільйонів євро. Дані взяті з офіційного щорічного фінансового звіту, розміщення якого є обов’язковим за кордоном, на офіційних Інтернет сторінках комерційних банків.
Крім того, Апелянт посилається на умисне уникнення виконання Позивачем зобов’язань перед Апелянтом, але це не відповідає дійсності і є тільки міркуваннями Апелянта.
Посилання на те що, листи Апелянта до Позивача, можуть бути доказами в даній справі, не мають під собою ніяких законних підстав, адже під час розгляду справи в суді першої інстанції, копії даних листів представлялись суду для ознайомлення, але як докази прийняті не були, так як не несуть в собі офіційних пропозицій, а мають лише декларативний характер
Вказуючи на неприпустимість застосування ст. 652 ЦК до вказаних правовідносин, Апелянт не приводить доказів, крім власних припущень і міркувань. На думку Позивача, всі чотири умови ч.2 ст. 652 ЦК мають місце одночасно:
- в момент укладення кредитного договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане – як ми бачимо із досліджень офіційних матеріалів Президента України, КМ України, Ради НБУ, жодна із державних інституцій не прогнозувала різкої зміни валютного курсу гривні до іноземних валют (долару США), якби Позивач могла передбачити девальвацію гривні на 60-80% за один місяць, то вона не стала б укладати кредитний договір на таких умовах і в іноземній валюті, а заключила б договір на споживчий кредит в національній валюті – гривні, або взагалі не підписувала даний кредитний договір;
- зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачливості, які від неї вимагалися – причини девальвації національної валюти не можуть бути усунуті Позивачем при всій її відповідальності, оскільки дані причини не залежать від волі Позивача, тому що пов’язані з об’єктивними причинами фінансової кризи;
Слід зазначити, що настання економічної кризи в Україні визнано вищим органом законодавчої влади – Верховною Радою України прийняттям наступних Законів України:
Закону України від 23 червня 2009 року N 1533-VI “Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи ”
Закону України від 31.10.2008, № 639-VI "Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України";
Закону України від 18.12.2008, № 694-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо мінімізації впливу фінансової кризи на розвиток вітчизняної промисловості"
Закону України від 25.12.2008, № 799-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення ”
Закону України від 25.12.2008, № 800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва";
Закону України від 04.02.2009, № 922-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо запобігання негативним наслідкам впливу світової фінансової кризи на розвиток агропромислового комплексу;
Закону України від 25.06.2009, № 1573-VI "Про внесення змін до статті 31 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" щодо зменшення впливу світової економічної кризи на діяльність електронних засобів масової інформації в Україні
Положеннями даних законодавчих актів визначено наявність кризових явищ в економіці України починаючи з 31.10.2008 року, а ст. 3 Закону України від 25.12.2008, № 800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" визначена тривалість даних явищ до 01.01.2012 року. Тобто наявність кризових явищ в економіці України є загальновідомими обставинами і відповідно до ч. 2 ст. 61 ЦПК України не потребує доказування.
- подальше виконання кредитного договору, в умовах девальвації національної валюти порушить співвідношення майнових інтересів і позбавить заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при підписанні договору;
- із суті кредитного договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Таким чином, одночасно дотримані всі чотири умови, при яких можлива зміна умов договору за рішенням суду, що й було встановлено в суді першої інстанції.
Апелянт, в Апеляційній скарзі не зазначає, і не посилається на відповідні норми законодавства, також не зазначає підстав на апеляційне оскарження і причин, згідно яких Апеляційний суд має скасувати рішення суду першої інстанції і постановити нове рішення. Ст. 309 ЦПК визначає виключний перелік підстав для скасування рішення суду першої інстанції і
ухвалення нового рішення або зміни рішення, але Апелянт не приводить жодних доказів, які могли б бути задіяні в розгляді даної справи.
Скасування рішення суду першої інстанції можливо як Ухвалою так і Рішенням, як те передбачено ст. 307 ЦПК. Апелянт же в проханні № 3 зазначає як вид реагування Апеляційного суду - Рішення. Виходячи з ч.2 ст. 307 ЦПК передбачено як компетенція Апеляційного суду – ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, але такого прохання апелянт не висуває. Прийняття ж рішення Апеляційним судом щодо відмови в задоволенні позовних вимог ****_________, як те просить Апелянт не передбачено в повноваженнях Апеляційного суду. Таким чином Апелянт підштовхує Апеляційний суд до вчинення дій, які не передбачені процесуальним законодавством. Відмовити в задоволенні позовних вимог неможливо, можливо лише ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, але такого прохання зі сторони Апелянта не поступило, що унеможливлює винесення Апеляційним судом Рішення, як виду реагування на Апеляційну скаргу.
Таким чином, враховуючи вищевикладене і керуючись ст.ст. 10, 27, 60, 61, 121, 295, 297, 307, 308, 309 ЦПК
ПРОШУ:
1. Постановити ухвалу Апеляційного суду Харківської області про відхилення Апеляційної скарги ПАТ «Райффайзен банк «Аваль»від 26 серпня 2010 року на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 01 березня 2010 року, по цивільній справі №________ і залишити рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 01 березня 2010 року, по цивільній справі №_______ без змін.
_________ 2010 року _________________________
