Позивач:
Костаков Сергій Юрійович
вул. Вільямса, 15, корп. 1, кв. 17 м. Київ, 03191
тел. 8 (050 )-312-43-74
Відповідач:
Відкрите акціонерне товариством «РОДОВІД БАНК»
в особі Подільського відділення №2 Київського регіонального департаменту
код за ЄДРПОУ 14349442, МФО 321712
вул. П. Сагайдачного, 17, м. Київ, 04070
044- 255-82-14
Третя особа:
ТОВ «Автоинтернешнл Метрополіс» 07400; Київська Обл.. м. Бровари, вул.. Незалежності, буд. 16.
ЄДРПУО 34702380; МФО 300863; п.р. №26007169800088;
Тел. 044-481-07-77
Третя особа: Закрите акціонерне товариство «Страхова компанія «Галактика»
код за ЄДРПОУ 30026143, МФО 380106
вул. Котельнікова, 23, м. Київ, 03115
тел. 044-455 74-83(85)


ПОЗОВНА ЗАЯВА
про визнання договору нікчемним.
1. Зміст позовних вимог:

Визнати договір №32.2/АА-160.07.2 від 15.11.2007р. нікчемним.

2. Виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та наявні докази:

15.11.2007 р. між мною та ВАТ «Родовід Банк» (надалі Банк) було укладено кредитний договір № 32.2/АА-160.07.2 (надалі Договір) згідно з яким мені було відкрито кредитну лінію на загальну суму 21 700 доларів США на купівлю автомобілю Suzuki.
п.1.1 Договору говорить про наступне: «Банк відкриває Позичальнику відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 21 700 долларів США терміном на сім років до 15 листопада 2014 року.»
п.3.1 говорить про те, що місячна сума по відсотках за кредитом складає 258 доларів США.

Таким чином, позивач вважає, що вищевказані пункти договору не відповідають вимогам ст.. 524 Цивільного Кодексу України, у якій виражати зобов’язання у іноземній валюті прямо заборонено. і є доказом нікчемності договору №32.2/АА-160.07.2 від 15.11.2007р.

Банк, в супереч діючому законодавству, не повідомив мене про тип відсоткової ставки по кредиту, що суперечить положенням Закону України «Про права споживачів» на повну достовірну інформацію, що дозволяє їм зробити усвідомлений вибір.

Крім того, постанова Правління Національного банку України «Об утверждении Правил использования наличной иностранной валюты на территории Украины и внесении изменений в другие нормативно-правовые акты Национального банка Украины» в своєму переліку не містить розрахунків фізичних осіб – резидентів за валютні кредити доларами чи іншою іноземною валютою.
(Оформлення та виплата валютних кредитів у даному переліку відсутня)
Згідно декрету Кабінету міністрів України: «О системе валютного регулирования и валютного контроля» використовувати іноземну валюту на території України як платіжний засіб можливо лише за наявності ліцензії Національного Банку України.

Гроші за автомобіль були перераховані банком ТОВ «Автоінтернешнл Метрополіс» Київська обл., м. Бровари, бул. Незалежності, 16.
Автомобіль застраховано у ЗАТ «СК «Галактика»; 03115; Київ, в. Котельникова, 23.

Приймаючи до уваги вищенаведене та ст.. 524, 192, 533 ЦК України, Закон України «Про права споживачів», ст.. 56 Закону України «Про банки та банківську діяльність» та ст. 99 Конституції України, усвідомлюючи незаконність своїх дій, якими я підриваю економіку України, по сплаті валютного кредиту за договором № 32.2/АА-160.07.2 від 15.11.2007р. у доларах США, а не в гривнях по курсу НБУ

3. Прохання до суду:
Задовольнити позовні вимогу викладену в ч.1 (Зміст позовних вимог) цієї заяви.

Додатки:
1. . Квитанція по сплаті інформаційних послуг..
2. Квитанція про сплату судового збору..

Додатки в копіях:
3. Договір №32.2/АА-160.07.2 від 15.11.2007р. – 4 шт.
4. Заяви до Голови правління банку від 24.02.09р. №1410 – 4шт.
5. Квитанція по сплаті інформаційних послуг – 4 шт.
6. Квитанція про сплату держмита – 4 шт.
7. Позов – 4 шт.

Позивач ______________________/Костаков С.Ю./
«__» липня 2009 року

Добавлено (27.12.2009, 22:32)
---------------------------------------------
До Подольского районного суду м. Києва
вул. Хорива, 21, м. Київ, 04071
тел. (425-43-13)
Судді Роман О.А.
По справі №2-1974/09
Позивач:
Костаков Сергій Юрійович
вул. Вільямса, 15, корп. 1, кв. 17 м. Київ, 03191
тел. 8 (050 )-312-43-74
Відповідач:
Відкрите акціонерне товариством «РОДОВІД БАНК»
в особі Подільського відділення №2 Київського регіонального департаменту
код за ЄДРПОУ 14349442, МФО 321712
вул. П. Сагайдачного, 17, м. Київ, 04070
044- 255-82-14
Третя особа:
ТОВ «Автоинтернешнл Метрополіс» Київська Обл.. м. Бровари, вул.. Незалежності, буд. 16.
ЄДРПУО 34702380; МФО 300863; п.р. №26007169800088;
Тел. 044-481-07-77
Третя особа: Закрите акціонерне товариство «Страхова компанія «Галактика»
код за ЄДРПОУ 30026143, МФО 380106
вул. Котельнікова, 23, м. Київ, 03115
тел. 044-455 74-83(85)

Заява про уточнення позовних вимог

В провадженні Подольського районного суду м. Києва знаходиться справа №2-1974/09 за моїм позовом до Відкрите акціонерне товариством «РОДОВІД БАНК», третя особа ТОВ «Автоинтернешнл Метрополіс» та Закрите акціонерне товариство «Страхова компанія «Галактика» «про визнання договору нікчемним».
Беручи до уваги зміст ст.ст.99, 103 ЦПК України

Частково доповнюю підставу позову:

Вношу доповнення до переліку правових норм, якими підтверджується нікчемність вищевказаного договору:
1. п.1 ч.2 ст. 92 Конституції України,
2. ст.ст. 189,198 Господарського кодексу України (ГКУ),
3. ст.ст. 6,7 Закону України «Про Національний банк України.
4. п.1 ч.1 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку»
5. Постанова Правління НБУ від 10.05.2007р. № 168

п.1 ч.2 ст.92 Встановлює виключне право законодавця (ВРУ) шляхом прийняття відповідних законів, створювати засади фінансового, грошового та кредитного ринків України, а також встановлювати статус іноземних валют.

Стосовно Закону України «Про права споживачів» уточнюю, що відповідачем було порушено підпункти д);і) п.2 ч.2 ст. 11 цього закону.

Врешті, позовні вимоги залишаю без змін.

Позивач ______________________/Костаков С.Ю./
«__» січня 2010 року

Добавлено (27.12.2009, 22:33)
---------------------------------------------
До Подольского районного суду м. Києва
вул. Хорива, 21, м. Київ, 04071
тел. (425-43-13)
Судді Роман О.А.
По справі №2-1974/09
Позивач:
Костаков Сергій Юрійович
вул. Вільямса, 15, корп. 1, кв. 17 м. Київ, 03191
тел. 8 (050 )-312-43-74
Відповідач:
Відкрите акціонерне товариством «РОДОВІД БАНК»
в особі Подільського відділення №2 Київського регіонального департаменту
код за ЄДРПОУ 14349442, МФО 321712
вул. П. Сагайдачного, 17, м. Київ, 04070
044- 255-82-14
Третя особа:
ТОВ «Автоинтернешнл Метрополіс» Київська Обл.. м. Бровари, вул.. Незалежності, буд. 16.
ЄДРПУО 34702380; МФО 300863; п.р. №26007169800088;
Тел. 044-481-07-77
Третя особа: Закрите акціонерне товариство «Страхова компанія «Галактика»
код за ЄДРПОУ 30026143, МФО 380106
вул. Котельнікова, 23, м. Київ, 03115
тел. 044-455 74-83(85)

Заява про уточнення позовних вимог

В провадженні Подольського районного суду м. Києва знаходиться справа №2-1974/09 за моїм позовом до Відкрите акціонерне товариством «РОДОВІД БАНК», третя особа ТОВ «Автоинтернешнл Метрополіс» та Закрите акціонерне товариство «Страхова компанія «Галактика» «про визнання договору нікчемним».
Беручи до уваги зміст ст.ст.99, 103 ЦПК України

Частково доповнюю підставу позову:

Вношу доповнення до переліку правових норм, якими підтверджується нікчемність вищевказаного договору:
1. п.1 ч.2 ст. 92 Конституції України,
2. ст.ст. 189,198 Господарського кодексу України (ГКУ),
3. ст.ст. 6,7 Закону України «Про Національний банк України.
4. п.1 ч.1 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку»
5. Постанова Правління НБУ від 10.05.2007р. № 168

п.1 ч.2 ст.92 Встановлює виключне право законодавця (ВРУ) шляхом прийняття відповідних законів, створювати засади фінансового, грошового та кредитного ринків України, а також встановлювати статус іноземних валют.

Стосовно Закону України «Про права споживачів» уточнюю, що відповідачем було порушено підпункти д);і) п.2 ч.2 ст. 11 цього закону.

Врешті, позовні вимоги залишаю без змін.

Позивач ______________________/Костаков С.Ю./
«__» січня 2010 року

Добавлено (27.12.2009, 22:36)
---------------------------------------------
Иск подавался мною на валютный кредит. Ньюансы.
1. Сумма кредита указана в долл. США
2. Сумма ежемесячных платежей указана в долл. США

Позивач:
Представники позивача:

Відповідач:
Акціонерний поштово-пенсійний банк «АВАЛЬ»
01011, м. Київ, вул. Ліскова,9
код ЕДРПОУ 14305909
8-(044) 490-88-88
в особі:
Харківської обласної дирекції АППБ «АВАЛЬ»,
61166, м. Харків, вул. Новгородська, буд11,
МФО 350589, код ЕДРПОУ 23321095
715-8100
715-8150
Відповідач 2:
Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»
01011, м. Київ, вул. Ліскова,9
код ЕДРПОУ 14305909
8-(044) 490-88-88
в особі:
Харківської обласної дирекції відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»,
61166, м. Харків, вул. Новгородська, буд11,
МФО 350589, код ЕДРПОУ 23321095
715-8100
715-8150

Позовна заява із змінами та доповненнями, про внесення змін в кредитний договір №014/2018/74/76648 від 08 вересня 2006 року.

Між Позивачем і АППБ "Аваль" (ВАТ «Райффайзен Банк Аваль») був укладений кредитний договір №014/2018/74/76648 від 8 вересня 2006 року(далі Договір)(копію додаю). Відповідно до умов даного договору Позивачеві був наданий кредит на споживчі цілі у вигляді невідновлюваної кредитної лінії в розмірі 36000,00 (тридцять шість тисяч) доларів США, з кінцевим терміном погашення до 08 вересня 2026 року.
08 вересня 2006 року, вся сума кредиту, в розмірі 36000(тридцять шість тисяч) доларів США, була конвертована в національну валюту України – гривну, по комерційному курсу банку 5,05 гривень за 1 долар США, про що свідчить квитанція №К4/1 видана в 29 відділенні АППБ «Аваль» (ВАТ «Райффайзен Банк Аваль») , яка засвідчує, що мені було видано 181800 (сто вісімдесят одну тисячу вісімсот) гривень і мною було заплачено комісійний збір, в розмірі 1% від виданої суми – квитанція №К2/6 , що становить 1818 (одну тисячу вісімсот вісімнадцять) гривень 00 коп. Даний факт засвідчує, що Позичальник був недостатню проінформований про різні форми кредитування, йому було розказано тільки про перевагу кредиту в іноземній валюті (доларові США), про що твердили всі працівники банку на той час, виходячи з того, що конвертація кредитних коштів була проведена в той же день, що і підписання договору, Відповідач застрахував себе від курсових коливань, поклавши всі валютні ризики на Позичальника. Але згідно п.2 ст. 11 Закону України «Про Захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року (з усіма змінами і доповненнями) (далі Закон України «Про Захист прав споживачів»), перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про наступне:
1) особу та місцезнаходження кредитодавця;
2) кредитні умови, зокрема:
а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;
б) форми його забезпечення;
в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей
між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача;
г) тип відсоткової ставки;
ґ) суму, на яку кредит може бути виданий;
д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з
оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат,
пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та
поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на
страхування, юридичне оформлення тощо);

Добавлено (27.12.2009, 23:39)
---------------------------------------------
е) строк, на який кредит може бути одержаний;
є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів,
їх частоту та обсяги;
ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;
з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка
є необхідною, ким вона здійснюється;
и) податковий режим сплати відсотків та про державні
субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від
кого споживач може одержати докладнішу інформацію;
і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
Відповідач, надаючи кредит строком на 20 (двадцять) років, повинен був відобразити валютні ризики в Договорі, виклавши умови погашення кредиту в розрізі кожного року, чого зроблено не було і фактично, всі валютні ризики по Договору було покладено на Позичальника, відсутність даного пункту затрудняє можливість виконання даного Договору на умовах, які були на час підписання Договору і суперечить п.2 ст. 11, п.2 ст.18 Закону України «Про Захист прав споживачів»
Ніяких письмових заяв від Банку, на момент підписання Договору не надходило, ніяких порівнювальних таблиць, графіків, роз’яснювальних записок, діаграм, фінансових розрахунків, я не бачила і ніяких додаткових паперів не підписувала, що суперечить п.2 ст. 11 Закону України « Про захист прав споживачів».
Згідно пункту 7.1 Договору Позичальник має право порушувати перед кредитором питання про перенесення строків платежів за Договором (строків повернення кредиту ,здійснення чергових платежів або сплати відсотків)у разі виникнення тимчасових фінансових або інших ускладнень, з незалежних від нього причин.
У зв'язку з істотною зміною обставин, що об'єктивно діяли на момент укладення вищевказаного кредитного договору, Позивач зверталася в письмовому виді (лист від 17.06.09 і лист від 03.07.09) (копії додаються) із проханням переглянути умови договору і отримала відповідь від уповноважених осіб Відповідача за №03-02/3444 від 15.07.2009 року(копія додається). В даній відповіді уповноважена особа Банку зазначає , «що ні Банк , ні будь-які державні установи не надавали будь-яких гарантій щодо незмінності економічної ситуації у світі або в Україні». Також вказується, «що майбутнє нашої країни дає можливість передбачати , що курс національної валюти до іноземних валют може значно змінюватись і не завжди на користь національної валюти України». У вказаному листі Відповідач також зазначає, що зміна курсової різниці долара відносно гривні не на користь останньої не є тією обставиною , яку неможливо було передбачити на момент укладення Договору, тим самим підтверджуючи що Відповідач передбачав або знав суттєву зміну валютного курсу гривні до долара США , але не повідомив мене при укладенні Договору , тим самим ввівши мене в оману.

Добавлено (27.12.2009, 23:40)
---------------------------------------------
Згідно статті ч.1 230 ЦК України, обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин,які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Виходячи з ст. 652 ЦК України, у випадку суттєвої зміни обставин, якими сторони керувались при укладанні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, або в випадку недосягнення згоди між сторонами – в судовому порядку при одночасній наявності наступних умов:
1. На момент укладення договору сторони виходили з того, що змін умов не настане.
2. Суттєва зміна умов настала без вини і будь-якої іншої участі сторін договору.
3. Подальше виконання кредитного договору може спричинити порушення співвідношення майнових інтересів сторін. Так, кредитний договір забезпечений договором іпотеки № 014\2018\74\76648/1 від 08.09.06 року, в якому вказана оцінка предмету іпотеки – 182304 гривні, що було співрозмірно з сумою виданого кредиту в розмірі 36 000,00 доларів США (виходячи з офіційного курсу НБУ 5,05 гривні за 1 долар США). На теперішній час нерухоме майно значно впало в ціні, в той час, як іноземна валюта суттєво подорожчала. Таким чином, співрозмірність майнових інтересів сторін кредитного договору порушилась більш ніж в 2 рази, в порівнянні з обставинами, які діяли на момент укладання кредитного договору.
4. Крім того, в відповідності з ст. 627 ЦК України, Договір повинен відповідати вимогам розумності і справедливості. Однак п. 6.2 кредитного договору включає право Кредитора змінювати процентну ставку за використання кредитними коштами внаслідок зміни кредитної політики органів державної влади і Національного банку України. Справедливо вважати, що і Позичальник має право виступити з пропозиціями про зміну суттєвих умов договору, що опосередковано підтверджується правом позичальника, передбаченим п. 7.1 кредитного договору.
5. Із неофіційних джерел мені стало відомо, що в Банку, який є кредитором по договору, відбулись організаційно-правові зміни, а також були змінені платіжні реквізити, про що мене не було повідомлено належним чином. Вважаю за необхідне внести зміни в кредитний договір, уточнюючі адреси і реквізити сторін кредитного договору.
6. Згідно п. 5.1 Договору, сплата за часткове погашення кредиту повинна проводитись на рахунок зазначений в п.4.1 даного Договору, але Банк, в односторонньому порядку, без внесення змін в Договір, неодноразово змінював банківські реквізити для кредитних платежів, про що свідчать різні номери рахунків на платіжних документах з 2006 по 2009 роки, такі дії суперечать п.2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», який називає умови Договору несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. По даному Договору обов’язки Кредитора зафіксовані тільки в пункті 4.1, який є зв’язаним з пунктом 3.5 даного Договору.
7. В пункті 3.6 Договору сказано, що « кредит наданий Кредитором забезпечується також всім належним Позичальнику майном, коштами та активами, що належать йому на праві власності, незважаючи на терміни, коли і як вони були придбані». Даний пункт Договору суперечить п.2 ст. 18 Закону України «Про Захист справ споживачів», який називає умови Договору несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача, тим більше, що даний кредитний Договір в повній мірі забезпечений Договором іпотеки №014/2018/74/76648/1 від 08 вересня 2006 року, тим більше, що згідно п.4.1 Договору, «Кредитор надає кредитні кошти тільки за умови надання Позичальником забезпечення повернення кредиту», зазначеного в п.3.5. Договору, в якому перечисленні всі види забезпечення, і згідно цьому пункту вибрано договір іпотеки, як Договір забезпечення і даний пункт суперечить п.3.6 Договору. Згідно п.5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнається несправедливим, то таке положення може бути змінено або визнано недійсним, також згідно п.8 ст. 18 Закону України «Про Захист прав споживачів», нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживачів.

Добавлено (27.12.2009, 23:41)
---------------------------------------------
За період з 09.2006 року по 09. 2009 року Позивач не допустив жодної заборгованості по оплаті кредиту, більш того кредит погашався достроково.
За даний період мною була заплачена сума 106 164 (сто шість тисяч сто шістдесят чотири) гривні 63 коп., що по платіжним документам рівно 18 953 (вісімнадцять тисяч дев’ятсот п’ятдесят три) долари США 96 центів.
По роках:
- в 2006 році – 11 448 (одинадцять тисяч чотириста сорок вісім) гривень 76 коп. або 2267(дві тисячі двісті шістдесят сім) доларів США 08 центів.
- В 2007 році – 36 438 (тридцять шість тисяч чотириста тридцять вісім) гривень 88 коп. або 7205(сім тисяч двісті п’ять) доларів США 62 центи;
- В 2008 році – 29 978 (двадцять дев’ять тисяч дев’ятсот сімдесят вісім0 гривень 12 коп. або 5 832 (п’ять тисяч вісімсот тридцять два) долари США 36 центів;
- В 2009 році – 28 298 (двадцять вісім тисяч двісті дев’яносто вісім) гривень 87 коп. або 3637(три тисячі шістсот тридцять сім) доларів США .
В 2006 році – середній курс гривні до долара США був на рівні – 5,05 гривень за 1 долар США;
- в 2007 році – 5.06 гривень за 1 долар США;
- в 2008 році – 5,14 гривень за 1 долар США;
- в 2009 році – 7,78 гривень за 1 долар США.
З розрахунків видно, що Позичальник , в зв’язку з різкою девальвацією гривні втратив, в 2009 році, суму 1966 (одна тисяча дев’ятсот шістдесят шість) доларів США 76 центів. А загальна сума оплати по кредиту, в доларах США, виходячи з суми в гривні, за весь період оплати і курсу, який був зафіксований при видачі кредиту 08 вересня 2006 року, а саме 5,05 гривень за 1 долар США дорівнює 21022 (двадцять одній тисячі двадцяти двом) доларам США 70 центам.
Враховуючи той факт, що Відповідач залишив мої пропозиції, направлені йому в порядку оферти, про внесення змін без уваги, чим порушив вимоги ст. 642 Цивільного кодексу України, яка передбачає розгляд оферти акцептантом на протязі 20 днів. В такому випадку, у Позивача виникає право на звернення в суд для зміни кредитного договору в судовому порядку.
Правлінням Національного банку України в цілях забезпечення стабільної діяльності комерційних банків і створення сприятливих умов для виконання позичальниками обов'язків по кредитам, було прийнято Постанову №328 від 03.06.09 року, якою встановлено порядок реструктуризації боргів по кредитам.
Зокрема НБУ визначені принципи реструктуризації кредитної заборгованості, або заміни валюти виконання зобов'язань кредитної заборгованості. По-перше, доцільно проводити реструктуризацію або заміну валюти виконання кредитного зобов'язання з метою забезпечення мінімізації збитків шляхом співставлення збитків від дострокового припинення кредитного договору і платоспроможністю позичальника. Позивач на протязі дії кредитного договору справно здійснював чергові платежі за договором, і в своїх зверненнях до відповідача я вказувала, що не відмовляюсь від подальшого виконання своїх зобов'язань за договором і готова до спільного перегляду і узгодження його умов. По-друге, реструктуризації підлягає заборгованість за кредитами, виданими до 01.10.2008 року, тобто до настання фактичної дії несприятливих об'єктивних обставин, внаслідок фінансової і економічної кризи. По-третє, реструктуризації підлягає заборгованість, яка підтверджена документами,які свідчать про об'єктивні і незаперечні докази, того що позичальник не має можливості своєчасно і в повному обсягу виконувати свої зобов'язання за кредитним договором. Відповідачу відомий і той факт, що я є фізичною особою – підприємцем і внаслідок об'єктивних обставин мої прибутки від підприємницької діяльності зменшились в декілька разів. Крім того, на утриманні Позивача знаходяться двоє малолітніх дітей, яких вона виховує сама і прибутків ледве вистачає на їх утримання.
Вищевказана постанова Національного банку України , також включає в себе припис комерційним банкам розглядати питання про реструктуризацію кредитної заборгованості і/або про заміну валюти зобов'язання в першу чергу у позичальників по іпотечних договорах. Позичені кошти за кредитним договором були використані позичальником на купівлю житла, іпотекодержателем якого є Відповідач. Дане житло використовується Позивачем для проживання, іншого житла в нього немає.

Добавлено (27.12.2009, 23:42)
---------------------------------------------
Крім того, Відповідач порушив вимогу пункту е) Постанови НБУ, яка передбачає, що реструктуризація або зміна валюти зобов'язання здійснюється на підставі внесення відповідних змін до кредитного договору. Але Відповідач ігнорує всі пропозиції Позивача з приводу перегляду умов кредитного договору.
Також вважаю за необхідне зазначити, що згідно ч.2 ст.638 ЦК істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Істотні умови кредитного договору визначаються в ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» , яка вказує , що у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються:
1) сума кредиту;
2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача;
3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту;
4) право дострокового повернення кредиту;
5) річна відсоткова ставка за кредитом;
6) інші умови, визначені законодавством
Згідно п.4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
п.3.2 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року N 168 конкретизує перелік істотних умов кредитного договору, вказуючи,що кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.

Добавлено (27.12.2009, 23:43)
---------------------------------------------
Постанова Пленуму Верховного Суду України №5 від 12.04.96 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» конкретизує відносини, які підпадають під дію Закону України "Про захист прав споживачів", в тому числі зазначаються і ті правовідносини , що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг).
Таким чином , правовідносини між Позивачем і Відповідачем являються споживчими і підпадають під дію Закону України "Про захист прав споживачів".
Згідно п.5 ст.110 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за місцем проживання споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.
На підставі вищевказаного, Позивач вважає, що відповідачем допущені ряд порушень Постанови Національного банку України № 328 от 03.06.09, Постанови Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року N 168, а також вимоги ст. ст.230,524, 533, 538, 627, 642, 651, 652 –654,1056-1 Цивільного Кодексу України,ст.ст. 4, 5, 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року.

Керуючись ст.ст. 230, 524, 533, 538, 627, 642, 651- 654,1056-1 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 11, 18, 21, 22 Закону України «Про захист прав споживачів»,ст. ст. 3, 110, 118, 119, 120 ЦПК України,
ПРОШУ:
1. Прийняти позовну заяву до розгляду.
2. Зважаючи на вищесказане, внести відповідні зміни до кредитного договору №014/2018/74/76648 від 8 вересня 2006 року і привести його в відповідність до графіку погашення кредиту, а саме:
а) пункт 1.3. викласти в наступній редакції: «Погашення кредиту здійснюється, згідно графіку погашення кредиту (Додаток до Договору) ануїтетними платежами. Під терміном «ануїтетний платіж» розуміється платіж, що включає повний платіж за відсотками, які нараховуються на залишок поточної заборгованості за кредитом, та частину основного боргу, який розраховується таким чином, щоб всі щомісячні ануїтетні платежі при фіксованій процентній ставці були рівними на весь період дії кредитного договору»;
б) пункт 3.6 скасувати, пункти 3.7 та 3.8. нумерувати, як пункти 3.6 та 3.7 відповідно;
в) пункт 5.1 викласти в наступній редакції: «Здійснювати безготівковим платежем або готівкою, в касу Кредитора щомісячно, до 15 (п’ятнадцятого) числа кожного місяця, починаючи з місяця наступного за місяцем отримання кредиту, часткове погашення кредиту, згідно п.1.3 цього Договору та остаточне погашення отриманого кредиту до 08 вересня 2026 року на рахунок зазначений в пункті 4.1 цього договору»;
г) пункт 6.2 скасувати, пункти 6.3, 6.4, 6.5, 6.6 нумерувати, як пункти 6.2, 6.3, 6.4, 6.5 - відповідно;
д) доповнити частину 7. «Позичальник має право», пунктом 7.3 «Позичальник має право здійснювати щомісячні платежі, для погашення кредиту в гривні, на випадок зміни офіційного курсу валюти кредиту (долару США) до національної валюти - гривни, більше чим на 10% від офіційного курсу, який діяв на момент підписання кредитного договору»
е) Зарахувати переплачені мною кошти по договору №014/2018/74/76648 від 08 вересня 2006 року, в сумі 18 953 (вісімнадцять тисяч дев’ятсот п’ятдесят три) долари США 96 центів, в рахунок майбутніх платіжних зобов'язань по кредиту. Згідно графіку погашення платежів (Додаток до Договору) наступний платіж по кредитному Договору, повинен буде здійснюватися до15 березня 2017 року.

ДОДАТКИ:
1. Копія позовної заяви для відповідача.
2. Квитанція про оплату судового збору.
3. Квитанція про оплату судових витрат на ІТЗ судового процесу.
4. Копія кредитного договору №014/2018/74/76648 від 08 вересня 2006 року.
5. Копії документів про оплату платежів за кредитним договором (на 47листах.).
6. Довідка про прибутки позивача за 2008,2009 рік.
7. Документи, які підтверджують склад сім'ї.
8. Копія іпотечного договору.
9. Копія договору купівлі-продажу нерухомого майна.
10. Копії документів про оплату комунальних послуг и на утримання квартири.
11. Приказ про перебування позивача в відпустці по догляду за дитиною.
12. Копія паспорта позивача.
13. Копія листа від 17.06.09 з повідомленням про вручення адресату
14. Копія листа от 03.07.09 з повідомленням про вручення адресату.
15. Копія довіреності на представника позивача.

В випадку необхідності, додаткові документи і докази будуть надані за вимогою суду.

«__»__________ 2009 р.

Добавлено (27.12.2009, 23:47)
---------------------------------------------
Иск длинный, но сейчас бы я его уже изменил, но гтовиться ещё один иск, по выведению предмета ипотеки из состава ипотеки. Опять же буду говорить, что в договоре есть несколько "косяков" со стороны банка, на которык опирается иск. Главное их найти и акцентировать на этом внимание.

Добавлено (28.12.2009, 01:02)
---------------------------------------------
В _______________ районний суд
м. Харків

Позивач: д.тел.____________
м.тел.__________________
Представники позивача:
Відповідач:
Закрите акціонерне товариство «ПриватБанк»
49000, м. Дніпропетровськ
вул. Набережна Перемоги,32
тел../факс 056-2680514
в особі:
філії Харківське головне регіональне управляння ЗАТ КБ «ПриватБанк»
61010, м. Харків, Червоношкільна набережна 16
тел.__________________
Код ЄДРПОУ 22609983
Відповідач 2:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс»
м. Дніпропетровськ
ЕДРПОУ 34410930
(юридична адреса невідома)

Позовна заява про захист прав споживача та визнання недійсними статей договору та внесення змін в кредитно – заставний договір №DN81AR56360272 від 19 травня 2008 року.

Між Позивачем і ТОВ «Автокредит», яке діяло за дорученням №1273 від 31.01.2007 року від імені ЗАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитно – заставний договір №DN81AR56360272 від 19 травня 2008 року (далі кредитно – заставний договір) витрачений на споживчі цілі, для придбання автомобіля ВАЗ – 11184, про що свідчить договір купівлі – продажу №1/16-05 від 16 травня 2008 року, між Позивачем та ТОВ «Поезія», за юридичною адресою: м.Харків, вул. Гоголя 2а.
В березні 2009 року, Позивач звернула увагу на те, що з пенсійної картки, що була на обслуговуванні в ЗАТ КБ «ПриватБанк», списування коштів збільшилось. На усне прохання, про пояснення таких дій, зі сторони банку, Позивач получила відповідь про те, що їй було підвищено процентну ставку за кредитно – заставним договором до 12% річних, в односторонньому порядку і що їй, ніби то, було вислано повідомлення. У своїх відповідях на звернення Позивача, Відповідач пояснює таке підвищення постановою НБУ від 30.04.2008 р. про підвищення облікової ставки до 12%, але за постановою НБУ №343 від 12.06.2009 року облікова ставка НБУ з 15.06.2009 року знижена до 11%, а за постановою НБУ №348 від 10.08.2009 року, облікова ставка понижена з 12.08.2009 року до 10.25%, що повинно призвести до пониження ставки по кредитно – заставному договору до рівня 9,6% (такий рівень був до підвищення процентної ставки), та на даний час, Відповідач цього не пропонує, чим порушує п.5 ст.11 «Закону про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року (з усіма змінами і доповненнями) (далі «Закон про захист прав споживачів»), що говорить «про встановлення дискримінаційних стосовно споживача, правил зміни відсоткової ставки».
Також Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 Цивільного Кодексу України (далі ЦК), що набула чинності 09.01.2009., встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.
Таким чином, з дати набрання чинності зазначеною нормою Відповідач не має права в односторонньому порядку збільшувати розмір процентних ставок, встановлених по кредитно – заставному договорі.
Відповідач, навіть після письмових заяв Позивача від 26.03.2009 року, 05.05.2009 року не зміг представити розрахунку за платежами які здійснювались і нові графіки погашення кредиту, чим порушив ст.11 «Закону про захист прав споживачів», про надання повної інформації за користування споживчим кредитом.
На момент укладення Договору Позивач була інвалідом ІІ групи, на даний момент стан здоров’я Позивача ускладнився і оформлена ІІІ групу інвалідності, про що Відповідач був повідомлений і знав даний факт.
За даним Договором Позивачем на 28.12 2009 року сплачена загальна сума 23816 (двадцять три тисячі вісімсот шістнадцять) гривень 76 коп.

Добавлено (28.12.2009, 01:03)
---------------------------------------------
Відповідач, у кредитно – заставному договорі у статті 1.1. тлумачить термін «Дата погашення» і посилається на статтю 17.1.6 даного Договору, але в цьому пункті зазначений розмір процентної ставки.
В тлумаченні «Період сплати», Відповідач посилається на статтю 17.1.10 Договору, в якому зазначено номер транзитного рахунку.
Тлумачення «Транзитного рахунку» посилається на статтю 17.1.11 Договору, але така стаття в Договорі відсутня.
Стаття 4.1 свідчить, що «за користування наданим Кредитом у період з дати списання коштів із кредитного рахунку до дати погашення кредиту Позичальник (Позивач) сплачує проценти за ставкою, визначеною в статті 17.1.7 Договору», дана стаття має назву «Чергові страхові платежі» і не визначає абсолютно ніякої процентної ставки.
Стаття 4.3 Договору говорить про те що «Позичальник (Позивач) сплачує банку винагороди, в розмірах та в строки, що зазначені у статті 17.1.9 даного Договору, але стаття 17.1.9 даного Договору називається «Період сплати» і не визначає ніяких розмірів і строків винагороди для банку (Відповідача). В цій же статті зазначається, що «згідно із статтею 17.1.9 Договору передбачена щомісячна сплата винагороди, та вона встановлюється у фіксованому розмірі (вказаному в статті 17.1.9 Договору) і сплачується щомісячно від дня списання коштів з кредитного рахунку до дати погашення. При цьому, незалежно від кількості днів, що минули від дня закінчення останнього періоду сплати до дня остаточного погашення кредиту, винагорода сплачується у вищевказаному розмірі», отже визначення винагороди для банку (Відповідача) в статті 17.1.9 Договору відсутнє.
Пункт 6.2.1.договору говорить про «використання кредиту на цілі зазначені статті 17.1.4», але дана стаття має назву «Дата видачі кредиту» і ніякого відношення до тлумачення пункту 6.2.1 немає.
Згідно пункту 6.2.3 Позичальник (Позивач) зобов’язується «сплатити банку (Відповідачеві) винагороди, визначені статтями 5.2, 16.9, 16.10, 17.1.9 Договору», але якщо пункт 17.1.9 даного Договору не передбачає суму винагороди для банку, то і Позичальник (Позивач) не зобов’язаний сплачувати дані винагороди.
Згідно п.6.2.4 Позичальник зобов’язується «погасити кредит в порядку, в сумах і в строки, що передбачені статями 12.2.6 та 17.1.6 Договору», але стаття 17.1.6 називається «Процентна ставка» і ніякого відношення до зобов’язань погашення кредиту немає.
Відповідно до ст. 6.2.19 Позичальник зобов’язаний «надати Банку можливість в будь – який час (починаючи з моменту укладення Договору,… перевіряти документально і фактично наявність, розмір і стан предмета Застави»), даний пункт суперечить, як здоровому глузду, так і ст.18 «Закону України про захист прав споживачів».
За ст.6.2.25 Договору Позичальник зобов’язаний « за власний кошт і за власною ініціативою здійснювати будь –які дії, які необхідні для забезпечення чинності, дійсності та можливості примусового виконання Застави протягом строку дії Договору», а також « на вимогу банку, Позичальник без зволікань оформляє і підписує будь – які такі додаткові документи та/або додатки та зміни до Договору і здійснює такі реєстрації…» , що суперечить правилам ділового обороту, і порушує ст.18 «Закону України про захист прав споживачів».
В пункті 6.3.1. вказані права банку на підвищення процентної ставки, але не приведено ніякого економічного і юридичного підґрунтя, чому саме за таких умов банк має право підвищувати процентну ставку в односторонньому порядку, чим порушує права Позичальника (Позивача).
Відповідно до ч. 3 ст. 1056-1 ЦК умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.
Відповідно до ст. 217 ЦК недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Відповідно до п.5 ст.18 «Закону про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Добавлено (28.12.2009, 01:04)
---------------------------------------------
Стаття 6.4 називається «Позичальник має право», але в ст.6.4.2 «Позичальник зобов’язаний сплатити суму процентів, суму винагород …», що суперечить п.2 ст.18 «Закону про захист прав споживачів».
ст.7.1.1. Договору констатує, що Застава « забезпечує повернення основної суми кредиту, як це передбачено статтями 12.2.6. та 17.1.6 та іншими відповідними положеннями Договору», але ст.17.1.6 називається «Процентна ставка» і немає ніякого відношення до забезпечення Застави.
Ст.7.1.2. говорить про те що Застава забезпечує вимоги банку щодо «сплати процентів за користування кредитом, як це передбачено ст.17.1.7. та іншими відповідними положеннями Договору», але ст. 17.1.7 має назву «Чергові страхові платежі» і ніякого відношення до величини процентної ставки немає.
Ст..7.1.3. передбачає «сплату винагород, як це передбачено статтею 17.1.9 Договору та іншими відповідними положеннями Договору, але ст.17.1.9 має назву «Період сплати» і ніякого відношення до сплати винагород немає.
Ст.7.1.1, 7.1.2, 7.1.3 посилаються на «інші положення Договору», але на які саме положення, в даних статтях не вказано, чим порушується п.1-4 ст. 18 «Закону про захист прав споживачів».
Відповідно до п.8 ст.18 «Закону про захист прав споживачів» - «нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача».
В ст.7.1.5 п.з) сказано, що Позичальник повинен відшкодувати банку «збитки, завдані у зв’язку з порушенням Позичальником умов Договору», але не сказано, яких конкретно умов і в яких статтях Договору поставлені такі умови.
В п.и) с. 7.1.5. Позичальник зобов’язаний відшкодувати «інші витрати/збитки банку, яких він зазнав у зв’язку з цим Договором», але не сказано яких збитків, в яких сумах і як розраховуються дані збитки.
Тлумачення даних пунктів порушує ст.11, 18, 21 «Закону про захист прав споживачів», ст.6 ч.1 ст.3 ЦК, де сказано, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ст.7.2 Договору «застава забезпечує забезпечені вимоги в розмірі їх повної вартості, незалежно від того, якою така вартість може бути в будь – який час протягом строку дії Договору… забезпечені вимоги становлять розмір визначений у статті 17.11. Договору. В ст.17.11 розмір забезпечених вимог становить 95110 (дев’яносто п’ять тисяч сто десять) гривень 68 коп.. плюс нараховані проценти та винагороди, а також інші суми, що можуть підлягати сплаті Позичальником за Договором.». В даній статті не указано, чому при сумі кредиту в розмірі 46283 (сорок шість тисяч двісті вісімдесят три) гривні 84 коп., встановлений такий розмір забезпечених вимог, не указано жодної розрахункової формули, немає посилань ні на які Закони, чим порушено ст.11, 18 «Закону про захист прав споживачів».
Відповідно до п. 4 ч. 1. ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов’язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо, зокрема, порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.
В ст.8.1. визначено предмет Застави, яким являється автомобіль ВАЗ 111830, в ст.8.3. визначена оцінка предмета Застави, яка визначена сторонами для цілей цього Договору і вказана у статті 17.10.
ст.17.10. має назву «Оцінка предмета застави» і в ній сказано, що сторони погоджують вартість предмета застави в розмірі 55540 (п’ятдесят п’ять тисяч п’ятсот сорок) гривень 00 коп., але в даній статті не вказана економічна формула по якій вирахувана дана сума, ця сума має інший розмір чим сума в ст.17.11., що свідчить про порушення дисбалансу договірних відносин і порушує права Позивача (Позичальника) згідно ст.11,18,21,23 «Закону про захист прав споживачів».
Відповідно до ст.11.1.2 «банк встановить Позичальнику строк, протягом якого Позичальник або за власний кошт відновить предмет Застави, або замінить його іншим предметом застави тієї ж або вищої вартості», але для відновлення та сплати по заставі, в результаті втрати предмета Застави, існують договори зі страховими компаніями акредитованими в банку, дані страхові компанії і повинні вносити страхові внески на рахунок банку, але це не повинен робити Позичальник (Позивач) в разі втрати предмету Застави.
В п. к) ст.12.1. подією дефолту може бути «інше істотне порушення Позичальником умов Договору», але не вказано яких умов і в яких статтях ці умови розміщені.

Добавлено (28.12.2009, 01:07)
---------------------------------------------
За період від дати укладення Договору, Позивачем була виплачена сума на користь банку у розмірі 23816 (двадцять три тисячі вісімсот шістнадцять) гривень 76 коп..
Відповідно до графіку погашення кредиту на 23.12.2009 року, сума погашення по Договору повинна дорівнювати 38402 (тридцяти восьми тисячам чотириста двом) гривням 27 коп., але сума погашення в даних банку набагато більша і невідомо звідки беруться дані цифри, так як банк не представляє детальної схеми руху по кредитному рахунку, а також фінансових операцій по пенсійній картці, яка була відкрита в банку і якою Позивач користувалася до тих пір, поки не зрозуміла, що операції по погашенню кредиту проводяться без її відома і не завжди в потрібні строки.
У розділі 4 ст.4.1 сказано, що « за користування наданим кредитом у період з дати списання коштів з кредитного рахунку до дати погашення кредиту Позичальник (Позивач) сплачує проценти за ставкою, визначеною статті 17.1.7 Договору», але ст. 17.1.7 не встановлює ніякої процентної ставки за кредитом,і називається «Чергові страхові платежі».
Відповідно дост.4.2. «Позичальник сплачує банку винагороди, в розмірах і в строки, що зазначені у ст.17.1.9 даного Договору…», але ст.17.1.9 даного Договору носить назву «Період сплати» і не зобов’язує Позивача сплачувати яку – небудь фінансову нагороду за користування кредитом.
ст.6.2.3. зобов’язує Позичальника (Позивача) сплатити банку винагороди, визначені ст.5.2…ст.17.1.9. Договору..», але ст.17.1.9 не визначає розмір сплати фінансової винагороди.
Постанова Пленуму Верховного Суду України №5 від 12.04.96 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» конкретизує відносини, які підпадають під дію Закону України "Про захист прав споживачів", в тому числі зазначаються і ті правовідносини , що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг).
Таким чином , правовідносини між Позивачем і Відповідачем являються споживчими і підпадають під дію Закону України "Про захист прав споживачів".

Добавлено (28.12.2009, 01:07)
---------------------------------------------
Згідно п.5 ст.110 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за місцем проживання споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.
На підставі вищевказаного, Позивач вважає, що відповідачем допущені ряд

Добавлено (29.12.2009, 20:37)
---------------------------------------------

ГЛАВА III ПРАВИЛА ВЧИНЕННЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ НОТАРІАЛЬНИХ ДІЙ РОЗДІЛ 1 ОСНОВНІ ПРАВИЛА ПОСВІДЧЕННЯ ПРАВОЧИНІВ
35. Нотаріуси посвідчують правочини, щодо яких законодавством установлено обов'язкову нотаріальну форму.
Відповідно до чинного законодавства обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягають:
2)іпотечні договори, договори про заставу транспортних засобів, космічних об'єктів (стаття 18 Закону України "Про іпотеку", стаття 13 Закону України "Про заставу", стаття 577 Цивільного кодексу України);
36. Нотаріуси зобов'язані роз'яснити сторонам зміст і значення поданих ними проектів правочинів і перевірити, чи відповідає зміст посвідчуваних правочинів вимогам закону і дійсним намірам сторін4.
37. Документи, у яких викладено зміст правочинів, що посвідчуються в нотаріальному порядку, виготовляються нотаріусом не менше ніж у двох примірниках, один з яких залишається у справах державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса, а інші, що мають силу оригіналу, видаються сторонам.
4) Заявляю что я уже, прошол и почувствовал на себе методы воздействия Приват банка и которые относятся УКУ с соответствующими подтверждениями.
Висновок про кримінальні дії працівників банку
Ці дії перевірив на собі, будучи ознайомлений з статтею 383 «Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину» Банк вже повинен був нести відповідальність після 5тиразового звернення до РУ МВС м. Києва, ГУ МВСУ,ГУ ДАІ м. Києва за статтями:
• 1) Стаття 120. Доведення до самогубства
• 2) Стаття 186. Грабіж
• 3) Стаття 189. Вимагання
• 4) Стаття 190. Шахрайство
• 5) Стаття 192. Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою
• 6) Стаття 198. Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом
• 7) Стаття 202. Порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю (здійснення банківської діяльності або банківських операцій, а також професійної діяльності на ринку цінних паперів, операцій небанківських фінансових установ без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством, або з порушенням умов ліцензування, якщо це було пов’язано з отриманням доходу у великих розмірах, стосовно разової ліцензії на валютні операції)
• 8) Стаття 219. Доведення до банкрутства
• 9) Стаття 289. Незаконне заволодіння транспортним засобом
• 10) Стаття 357. Викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження
• 11) Стаття 356. Самоправство
• 12) Стаття 355. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань
• 13) Стаття 376. Втручання в діяльність судових органів
• 14) Стаття 386. Перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого,

Добавлено (29.12.2009, 20:38)
---------------------------------------------


5) С 8.04.09г. мне не известно где и как используется ТС . Ключи, тех талон, инструмент и личные вещи украдены .Генеральную доверенность которую почти сразу онулировал ,после того как убедился в обмане ,так и не вернули не смотря на заявления и обращения что дает им возможность использовать авто как угодно .
На мои требования опредоставлении фото доказательств о состоянии автомобиля и расхождения в показаниях спидометра,что подтвердит незаконное использование авто, с показаниями в акте приема передачи ,мне дали отказ.
По каждому овинению готов готов дать обьяснения и подтвержение.
Прошу открыть уголовное дело ,обьявить розыск Volkswagen T4, номер кузова №WV1ZZZ70Z2X092449 ,номер двигателя ACV 332448 ,зарегистрированного МРЕВ-12 транспотное средство № ААС 400699 от 8.08.2008 г.,тех талона , личных вещей и инструмента
Не возбуждение уголовного дела и не обьявление в розыск автомобиля и вещей вынужден буду считать как отказ РУ МВС Голосеевского района в выполнении своих прямых обязанностей и перекладывание их на плечи пострадавших, а именно поиск и возврат украденного своими силами .
29.12.2009г.

Керуючись ст.41 Конституції України , ст.ст. 3, 15, 16, 203, 215 – 217, 257,258, 651, 652 –654,1056-1 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 11, 18, 21, 22,23 Закону України «Про захист прав споживачів»,ст. ст. 3, 110, 118, 119, 120 ЦПК України, ст.17 «Закону України про заставу»,ПРОШУ:
1. Прийняти позовну заяву до розгляду.
2. Внести зміни до кредитно - заставного Договору №DN81AR56360272 від 19 травня 2008 року, а саме:
- у статті 1.1 підпункти «Дата погашення»; «Період сплати»; «Транзитний рахунок» визнати недійсними, так як пояснення даних підпунктів посилається на статті, які не пояснюють зміст даних термінів і трактують зовсім інші вимоги.
- Статтю 4.1 визнати недійсною , так як вона не встановлює процентну ставку для Позичальника за Договором, адже стаття 17.1.7 за яким повинна бути визначена процентна ставка називається «Чергові страхові платежі»
- Статтю 17.1.7 визнати недійсною;
- Статтю 4.3. визнати недійсною, так як вона не встановлює суму винагороди, яку повинен сплатити Позичальник (Позивач) для банку, адже стаття 17.1.9, де повинні були визначені розмір, строки і т.д., називається «Період сплати» і там не визначено ніяких сум винагород для банку;
- Статтю 17.1.9 визнати недійсною;
- Статті 4.2 та 4.4. визнати недійсною, як зв’язані зі статтями 4.1 та 4.3.;
- Статті 6.2.1, 6.2.3.; 6.2.4 визнати недійсною, тому що вони не пояснюють зобов’язання Позичальника (Позивача);
- Статтю 6.2.19 визнати недійсною;
- Статтю 6.2.25 визнати недійсною;
- Статтю 6.3.1 визнати недійсною;
- Статтю 6.4.2 викласти в наступній редакції: «здійснювати дострокове погашення кредиту»;
- Статті 7.1.1; 7.1.2;7.1.3 визнати недійсною;
- У статті 7.1.5. пункти З та И визнати недійсною;
- Статтю 7.2. визнати недійсною;
- Статті 8.3.; 17.10; 17 11 визнати недійсною;
- Статтю 11.1.2 визнати недійсною;
- Статті 12.2.2;12.2.3; 12.2.6 визнати недійсною;
- Статті 13.2.; 13.3.3, 13.4 визнати недійсною;
- Статтю 13.10. викласти в наступній редакції: « відповідно до ст. 110,112 ЦПК України сторони домовились, що всі суперечки, розбіжності або вимоги, що виникають з цього Договору або у зв’язку з ним підлягають розгляду у суді»
- Статті 14.5; 14.6; 14.7; 14.8; 14.9: 14.10 –признати недійсною;
- Статтю 14.11 викласти у наступній редакції: «сторони встановлюють строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту тривалістю у 3 (три) роки»;
- Статтю 14.12 визнати недійсною;
- Статтю 15.2. викласти в наступній редакції: «договір може бути змінений за згодою сторін, або за рішенням суду»;
- Статті 16.8; 16.9; 16.10; 16.11 визнати недійсною;
- Статті 17.1.4; 17.1.5; 17.1.6; 17.1.7; 17.1.8; 17.1.9; 17.1.10 визнати недійсною;
3. Нумерацію всіх статей Договору, які не змінюються не визнаються недійсними оставити в редакції кредитно – заставного Договору.
4. Всю суму виплачено за даним кредитом у розмірі 21316 (двадцять одна тисяча триста шістнадцять) гривень 76 коп. зарахувати у тіло кредиту.
5. Встановити щомісячний платіж у розмірі і сумі, рівній розміру і сумі погашення кредиту, зазначеного у першій колонці графіку погашення кредиту до договору кредиту №DN81AR56360272 від 19 травня 2008 року.

ДОДАТКИ:
1. Копія позовної заяви для відповідача.
2. Копія кредитно – заставного договору №DN81AR56360272 від 19 травня 2008 року
3. Копії документів про оплату платежів за кредитним договором (на __листах.).
4. Копії документів про інвалідність
5. Документи, які підтверджують склад сім'ї.
6. Копія договору купівлі-продажу автомобіля ВАЗ11184..
7. Копія паспорта позивача.
8. Копії листів до Відповідача.
9. Копія довіреності на представника позивача.

В випадку необхідності, додаткові документи і докази будуть надані за вимогою суду.

«__»__________ 2009 р.

В інтересах неповнолітньої : ___________________________________________________________________
_______________________________________________________

Відповідачі: Акціонерне товариство
«ОТП Банк»
01033, м. Київ,
вул.Жилянська, буд.43
МФО 300528, код ЄДРПОУ 21685166

Регіональне відділення АТ «ОТП Банк»
в м. Донецьк
83055, м. Донецьк,
вул. Постишева, 127
МФО 335775 код ЄДРПОУ 26153244
Тел._____________________________

Задорожна І.Г. - приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу
індекс, м. Донецьк,
вул._________________________
тел.. _________________________

Треті особи: Служба у справах дітей
Донецької облдержадміністрації

індекс, м. Донецьк,
адреса
Тел. _____________________
Орган опіки та піклування _________________ району м. Донецька

_______________________________________

Від сплати держмита звільнено на підставі п.10 ст.4 Декрету КМУ «Про державне мито»

ПОЗОВНА ЗАЯВА
про визнання іпотечного договору недійсним

07 листопада 2007 року Позивачем 1 було укладено кредитний договір №______________________________, згідно яким було отримано споживчий кредит у розмірі 253 750 (двісті п’ятдесят три тисячі сімсот п’ятдесят ) гривень зі сплатою фіксованого відсотку + FIDR ( в кредитному договорі 1,99% + FIDR) на рік, з кінцевим терміном остаточного повернення 07 листопада 2022 року
Даний кредит був наданий Відповідачем за умови підписання договору іпотеки (майнової поруки) на житловий будинок, який належить Позивачеві 2.
Договір іпотеки (майнової поруки) був посвідчений 07 листопада 2007 року, приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Задорожною І.Г., згідно якого на вимогу Відповідача, без дозволу органу опіки та піклування Позивач 2, будучи необізнаним, що порушує права своєї неповнолітньої дитини на користування житлом, а також що не має права на укладення такого договору без зазначеного дозволу, підписав угоду про надання в іпотеку в забезпечення виконання зобов’язань по кредитному договору перед Відповідачем – житлового будинку, який знаходиться за адресою, м. Донецьк, вул
Для отримання кредиту, Відповідачеві були надані всі необхідні документи, в тому числі довідка про стан сім’ї, довідка про доходи, ксерокопії паспортів, свідоцтва про народження дитини і т.д.

Відповідачем, відповідно до рішення кредитного комітету, було надано споживчий кредит у розмірі 253 750 (двісті п’ятдесят три тисячі сімсот п’ятдесят ) гривень, з щомісячним платежем у 4 049 (чотири тисячі сорок дев’ять ) 99 коп.(згідно Додатку №1 до кредитного договору), але Позивачем 1, було надано довідку про доходи, в розмірі 1500 – 2000 гривень на місяць, а Позивач 2 надав довідку про те що він немає на даний час постійної роботи, а має тільки тимчасові заробітки. На протязі 2008 року Позивачі, маючи деякі збереження, старались виконувати кредитні зобов’язання перед Відповідачем і просили переглянути, назначений щомісячний платіж в розмірі 4049,99 гривень, але Відповідач на усні та письмові звернення про реструктуризацію кредитного договору, не давав позитивного результату.
Відповідно до статті 47 Конституції України : « Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду»
Відповідно до статті 51 Конституції України: «…Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.»
Згідно зі статтею 1 Конвенції ООН про права дитини ( Конвенцію ратифіковано Постановою ВР N 789-XII ( 789-12 ) від 27.02.91 ) «Для цілей цієї Конвенції дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку…»
Згідно зі статтею 3 Конвенції ООН про права дитини:
« 1. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
2. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий
захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
3. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.»
Стаття 203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. При цьому, відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути двох - чи багатосторонніми (договори).
Згідно п. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.
Вирішуючи спір про визнання іпотечного договору недійсним, суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.
Так, відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5,6 статті 203 ЦК, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частина 3 статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» визначає що,батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання.
Згідно статті 18 Закону України «Про охорону дитинства»: Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.
Діти - члени сім’ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Органи опіки та піклування зобов’язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
Крім того, відповідно до ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» від 02.06.2005р. держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна.
Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень.
Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей.
Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна.
Відповідно до ст.32 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) позов може бути пред’явлений спільно кількома позивачами, якщо предметом спору є спільні права чи обов’язки, права і обов’язки кількох позивачів виникли з однієї підстави, предметом спору є однорідні права і обов’язки.
Відповідно до ст.114 ЦПК, позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

На підставі вищесказаного, укладений договір іпотеки (майнової поруки) №______________________ від 07 листопада 2007 року між Позивачем 2 та Відповідачем суперечить вимогам ст.47,51 Конституції України, ст.3 Конвенції ООН про права дитини, ст.203 ЦК України; ч.З ст.17, ст.18 Закону України «Про охорону дитинства», ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей»,що і є підставою для визнання його недійсним.
На підставі п.10 ст.4 Декрету КМУ «Про держмито» Позивачів, як громадян, які представляють інтереси інших осіб - неповнолітніх дітей, звільнено від сплати держмита.
Керуючись ст.47,51 Конституції України , ст.1,3 Конвенції ООН про права дитини, ст.ст. 3, 15, 16, 203, 215 ,216, 257,258, 651 ЦК України, ч.З ст.17, ст.18 Закону України «Про охорону дитинства», ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей»,ст. ст. 3, 110,114, 118, 119, 120 ЦПК України,

ПРОШУ:
1. Прийняти позовну заяву до розгляду.
2. Іпотечний договір № _________________________, укладений 07.11.2007 року між ____________________________________ та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Задорожною І.Г., визнати недійсним

Додаток:
1.Копії позовної заяви
2.Копія кредитного договору № ______________________
3.Копія іпотечного договору № ________________________________
4.Копія довідки про склад сім’ї.
5.Копія паспорту неповнолітньої
6.Копії паспортів Позивачів

В випадку необхідності, додаткові документи і докази будуть надані за вимогою суду.

«__» ________ 2010 року _______

Позивач:
Представники позивача:

за

В інтересах неповнолітніх :

Відповідач1:
Акціонерний поштово-пенсійний банк «АВАЛЬ»
01011, м. Київ, вул. Лєскова,9
код ЄДРПОУ 14305909
8-(044) 490-88-88
в особі:
Харківської обласної дирекції АППБ «АВАЛЬ»,
61166, м. Харків, вул. Новгородська, буд.11,
МФО 350589, код ЄДРПОУ 23321095
715-8100
715-8150
Відповідач 2:
Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»
01011, м. Київ, вул. Лєскова,9
код ЄДРПОУ 14305909
8-(044) 490-88-88

в особі:
Харківської обласної дирекції відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»
61166, м. Харків, вул. Новгородська, буд.11,
МФО 350589, код ЄДРПОУ 23321095
715-8100
715-8150
Треті особи: - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу
м. Харків, тел. 731-11-82, 719-99-79

Служба у справах дітей
Харківської облдержадміністрації
61022, м. Харків, Держпром.
6-підїзд, 2-поверх, к.545
тел. 705-50-17,757-44-36, 757-44-35
Орган опіки та піклування Жовтневого району м. Харкова
61052, м. Харків, вул. Полтавський шлях 11
тел. 734-94-78, 712-46-52

Від сплати держмита звільнено на підставі п.10 ст.4 Декрету КМУ «Про державне мито»

ПОЗОВНА ЗАЯВА
про визнання іпотечного договору недійсним

08 вересня 2006 року Позивачем та Відповідачем – Акціонерно поштово – пенсійним банком «Аваль» (ВАТ «Райффайзен банк Аваль»), було укладено кредитний договір №04/2018/74/76648, згідно яким було отримано кредитні кошти на споживчі цілі у розмірі 36 000(тридцять шість тисяч) доларів США, з кінцевим терміном повернення 08 вересня 2026 року.
Обов’язковою умовою надання кредиту за вказаним вище кредитним договором було надання Позивачем забезпечення виконання боргових зобов’язань, а саме надання у заставу нерухомого майна (іпотека).
Даний кредит був наданий Відповідачем, за умови підписання договору іпотеки на квартиру ___, загальною площею 63,8 кв.м, житловою площею 38,8 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Харків, вул. ____________ будинок ____і належить Позивачеві на праві приватної власності на підставі витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно ____________-, виданого комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», реєстраційний номер _______., номер запису _______, в книзі – 1.
Договір іпотеки №________--___ був посвідчений ____________, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою Світланою Анатоліївною , на дану квартиру, яка була придбана за рахунок споживчого кредиту.
При підписанні кредитного договору, Позивачем були надані всі документи, необхідні для видачі споживчого кредиту, в тому числі і копія свідоцтва про народження, сина Позивача, неповнолітнього _____________________________. Зі сторони Відповідача, Позивачу не було роз’яснено, що вона порушує права своєї неповнолітньої дитини на користування житлом і що вона немає права, без дозволу органу опіки та піклування, на укладання договору іпотеки, в забезпечення виконання зобов’язань по кредитному договору перед Відповідачем. При цьому необхідного дозволу органу опіки та піклування на укладення договору іпотеки квартири Відповідач від Позивача не вимагав, а Позивач, у зв’язку з відсутністю необхідних юридичних знань, не знала про цю вимогу Закону.

Відповідно до статті 47 Конституції України : « Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду»
Відповідно до статті 51 Конституції України: «…Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.»
Згідно зі статтею 1 Конвенції ООН про права дитини ( Конвенцію ратифіковано Постановою ВР N 789-XII ( 789-12 ) від 27.02.91 ) «Для цілей цієї Конвенції дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку…»
Згідно зі статтею 3 Конвенції ООН про права дитини:
« 1. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
2. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий
захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
3. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.»
Стаття 203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. При цьому, відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути двох - чи багатосторонніми (договори).
Згідно п. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.
Вирішуючи спір про визнання іпотечного договору недійсним, суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.
Так, відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5,6 статті 203 ЦК, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

ПРОШУ:
1. Прийняти позовну заяву до розгляду.
2. Договір іпотеки №____________________ укладений _____________________ року між ________________________ та акціонерно поштово-пенсійним банком «Аваль» (ВАТ «Райффайзен банк Аваль»), в особі начальника 29 міського відділення Харківської обласної дирекції АППБ «Аваль» (ВАТ «Райффайзен банк Аваль»), Абрамкової Вікторії Геннадіївни, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А., визнати недійсним з моменту укладення.
3. Зобов’язати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Гаврилову С.А. скасувати реєстраційний запис про реєстрацію в Державному реєстрі іпотек та скасувати реєстраційний запис про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за №______ від _____________________, квартири ________ житловою площею 38,8 кв.м, загальною площею 63,8 кв.м., що знаходиться за адресою м.Харків, _______________ у __________ і належить Позивачеві на праві приватної власності.

Додаток:
1.Копії позовної заяви для сторін справи з додатками.
2.Копія кредитного договору __________________
3.Копія договору іпотеки ____________________________.
4. Копія договору купівлі – продажу квартири.
5.Копії свідоцтв про народження неповнолітніх дітей Позивача.
6.Копії паспорту Позивача.
7.Копії квитанції про сплату витрат на інформаційно – технічне забезпечення.

В випадку необхідності, додаткові документи і докази будуть надані за вимогою суду.

«__» ________ 2010 року _______

Згідно з п.3.3. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007 року, банки зобов’язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх сукупних послуг та інших фінансових зобов’язань споживача, які пов’язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором.
Варто підкреслити, що під час укладення кредитного договору, Позивач та Відповідач підписали і сам договір і додаток до договору, з розрахунком сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки.
Вважаю протиправним, що банк із посиланням на окремі положення договору змінив процентну ставку щодо збільшення в односторонньому порядку, що означає, що під час підписання договору мені було надано неповну інформацію про сукупну вартість кредиту та мої обов’язки. Ураховуючи положення ст.229 ЦК України правочин укладений під впливом помилки щодо істотних умов договору, зокрема прав та обов’язків сторін може бути визнано недійсним як у цілому так і в частині окремих положень, в нашому випадку - плаваюча ставка FIDR .
Згідно з абз.2 п.3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв’язку з волевиявленням однієї із сторін. Згідно п.3 ст.1056-1 ЦК України - умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.
Відповідно до п.2.2. постанови правління НБУ від 11 жовтня 2008 року №319 « Про додаткові заходи щодо діяльності банків» банки повинні враховувати, що ненадання позичальником інформації про сукупну вартість кредиту, що не відповідає змінам облікової ставки НБУ, кваліфікується як порушення вимог ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Таким чином, відповідач при укладенні договору допустив порушення положень, закріплених нормами банківського законодавства.
Також при укладенні договору відповідачем було порушено низку норм передбачених законодавством про захист прав споживачів.
Так у Договорі відсутні положення(методика), що детально регулює порядок обчислення процентів, на підставі викладених у договорі положень не можна зрозуміти, чим керувався відповідач підвищивши ставку на __%, які розрахунки проводив, щоб прийти саме до такого результату.
На сайті відповідача розміщена загальна інформація, в якій сказано, « що плаваюча процентна ставка складається із перемінної частини (FIDR – Floating Interest Deposit Rate) та фіксованого відсотка. FIDR – це процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній Валюті Кредиту, що розміщені в Банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. В залежності від зміни вартості кредитних ресурсів на фінансовому ринку України ставка FIDR може змінюватись (збільшуватись чи зменшуватись) в порядку передбаченому Сторонами у Кредитному договорі.
Згідно умов Кредитного договору плаваюча процентна ставка фіксується відповідно до умов Кредитного договору в перший банківський день місяця, наступного за місяцем закінчення вищезазначеного 11/12 (одинадцяти/дванадцяти) місячного періоду дії попереднього розміру плаваючої процентної ставки. З зазначених дат, проценти нараховуються виходячи із ставок FIDR (фактично діюча на дату корегування) + фіксований відсоток з розрахунку 360/365 календарних днів у році.»

Проаналізувавши дану інформацію можна прийти до висновку, що плаваюча ставка FIDR, не відповідає ні одній із відомих формул банківського розрахунку, так як така ставка існує тільки в деяких банках і не є загальноприйнятною. В словниках фінансово – банківських термінів під редакцією Гленна Дж. Манна (Glenn G. Munn) (США), Я.М.Міркіна (Росія) та інших, подібного терміна не існує, що говорить про внутрішньобанківський термін, який неможливо розрахувати і навіть, в назві якого закладено протиріччя.
Адже в перекладі з англійської FIDR – Floating Interest Deposit Rate, що дослівно значить плаваючий процент депозитної ставки. Виникає резонне запитання, а як може бути плаваючою ставка по любих видах депозитів, якщо згідно ст.1061 ЦК України – «умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів
на строковий вклад в односторонньому порядку є нікчемною». І про які депозитні угоди йде річ, адже є десятки різних видів депозитів - прибуткові депозитні вклади, ощадні депозитні вклади, накопичувальні депозитні вклади, універсальні депозитні вклади, вклади в золоті, також є депозити банківські, базові, гарячі, державні, закладні, звичайні, спеціальні, трастові і т.д.
Також приведу офіціальні тлумачення схожих термінів:
ПЛАВАЮЧА ПРОЦЕНТНА СТАВКА/floating INTEREST RATE - процентна ставка, розмір якої періодично передивляється через погоджених між дебітором і кредитором проміжки часу. Час, протягом якого ставу змінюється, називається процентним періодом. П.п.с. застосовується в умовах високих темпів інфляції, швидкого зростання і різких коливань рівня позикового відсотка, а також на міжнародному облігаційному ринку.
floating-rate interest (плаваюча ставка відсотка): Ставка відсотка (interest rate) по певних облігаціях, депозитним сертифікатам і тому подібне, яка відповідним чином змінюється у міру зміни ринкової ставки, зазвичай орієнтуючись на базову ставку (*base rate).
ПЛАВАЮЧА ПРОЦЕНТНА СТАВКА (floating interest rate) — процентна ставка по середньострокових і довгострокових кредитах і облігаційних позиках, розмір якої не фіксується на весь термін кредитування, а передивляється через погоджених між кредитором і позичальником проміжки часу залежно від зміни ситуації на ринку. Час, протягом якого ставу залишається на незмінному рівні, називається процентним періодом.

Таким чином, у зв’язку з вищевикладеним вважаю положення договору, щодо обчислення процентних ставок дискримінаційними і такими, що суперечать п.4 ч.5 ст.11 Закону України « Про захист прав споживачів». Також вважаю, що було порушені мої права споживача на отримання достатньої інформації щодо наданої мені послуги, так відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів» кожен споживач має право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про товари та послуги, що йому надаються, крім того договір фактично закріплює істотний дисбаланс сторін.
Відповідно до сч.3 ст.19 Закону України про захист прав споживачів забороняється як таке, що вводить в оману споживачів пропонування для реалізації продукції за визначеною ціною, якщо існують підстави вважати, що продавець або виконавець не зможе надати таку продукцію за такою ціною або у таких обсягах, що можна передбачити з огляду на пропоновану ціну та характеристику продукції. Відповідач при укладенні договору визначив процентну ставку, що і складає ціну кредиту. Проте тепер відповідач змінює процентну ставку, що істотно впливає на вартість кредитних ресурсів, хоча на момент укладення кредитного договору, позивач мав всі підстави вважати, що ціна кредитних ресурсів не буде змінюватись тільки волевиявленням відповідача.
Пояснити збільшення процентної ставки не можна і збільшенням облікової ставки НБУ, тому що постановою НБУ від 30.04.2008 р. облікова ставка встановлена в 12%, а за постановою НБУ №343 від 12.06.2009 року облікова ставка НБУ з 15.06.2009 року знижена до 11%, за постановою НБУ №348 від 10.08.2009 року, облікова ставка понижена з 12.08.2009 року до 10.25%, що, виходячи з логіки пояснень відповідача, повинно призвести до пониження процентної ставки по кредитному договору, а не до її збільшення.
Встановлення дискримінаційних стосовно споживача, правил зміни відсоткової ставки порушує п.5 ст.11 «Закону про захист прав споживачів» .
На підставі вищесказаного прошу суд зобов’язати Відповідача надати матеріали для пояснення, а також провести наступні дії для встановлення істини по предмету спору:

1. Представити фактичну формулу для обчислення ставки FIDR, з чітким числовим показником кожної із невідомих величин.
2. Провести слідчий експеримент по обчисленню ставки FIDR на момент проведення експерименту, працівниками банку, які мають право підписувати кредитні договори.
3. Провести незалежну експертизу, наявності даної формули по обчисленню ставки FIDR.
4. Встановити числове значення процентної ставки FIDR на момент підписання кредитного договору між Позивачем і відповідачем.
5. Представити відповідачем докази того, що ставка FIDR є плаваючою, а значить повинна мати різні значення кожний банківський день.
6. Представити відповідачем графічні, табличні, числові або інші дослідження збільшення плаваючої ставки FIDR, в залежності від пониження облікової ставки НБУ, адже Позивач рахує, що пониження облікової ставки НБУ повинно тягнути за собою і пониження процентної ставки по кредитному договору.
7. Представити пояснення даних запитань в формі, яка буде зрозуміла не тільки спеціалістам, але й усім учасникам процесу.
8. У випадку неможливості привести пояснення по суті заданих запитань, вважати плаваючу ставку FIDR неіснуючою і робити розрахунки по кредитному договору, виходячи тільки з процентної ставки в розмірі __%, яка є фіксованою.

Позивач:
Відповідач: Закрите акціонерне товариство
«ПриватБанк»
49000, м. Дніпропетровськ,
вул. Набережна Перемоги,32
тел./факс 056-7161000
в особі:
філії Харківське головне
регіональне управління
ЗАТ КБ «ПриватБанк»
61010, м. Харків,
вул. Малом’ясницька 2-А
тел.057-784-9584
Код ЄДРПОУ 22609983
Від сплати держмита звільнено на підставі п.10 ст.4 Декрету КМУ «Про державне мито»

Зустрічна позовна заява
Про захист прав споживачів, визнання виконаних зобов’язань по заяві позичальника та відмові у позові ПАТ КБ «Приватбанк»

14 лютого 2007 року я, _______________________, підписав заяву позичальника № _______________________ з Відповідачем, згідно якого я отримав кошти, на придбання товару в сумі 1594,80 грн (одна тисяча п’ятсот дев’яносто чотири гривні 80 коп.) строком на 12 місяців з кінцевим терміном погашення 13.02.2008 року та сплатою за користування кредитом 12 % річних та щомісячним платежем 163, 35 грн.
01 лютого 2008 року та 02 лютого 2008 року мною було заплачено 2000(дві) тисячі гривень 00 коп. на рахунок Відповідача, про що свідчать квитанції №72EHA01VX3 та №______________(копії додаються), після чого претензій з боку Відповідача до мене не було, до тих пір поки я не получив судову повістку на початку 2010 року. В позовній заяві сказано, що у мене існує заборгованість за кредитним договором перед Відповідачем у сумі 6039 гривень 76 коп. Крім того, до позовної заяви додано розрахунок заборгованості, в виді таблиці, де загальна заборгованість за кредитом має суму 5275 гривень 96 коп.
З даної таблиці незрозуміло, чи сплачував я 2000 гривень, на які маю підтвердження і яким чином обраховувалась сума, ніби то моєї заборгованості за заявою позичальника.
Також в позовній заяві, як і в заяві позичальника № ______________, Відповідач постійно посилається на те ,що ніби то між нами будо укладено кредитний договір, проти чого я категорично заперечую, адже підписував тільки заяву позичальника. В даній заяві відсутні пояснення умов п.п.2.3;2.4;2,5;3.3;5.3 та інші, на які посилається Відповідач в заяві позичальника та в позовній заяві, чим порушено мої права, як споживача.
Після моєї сплати за заявою позичальника, наші відносини з Відповідачем, закінчилися з закінченням строку відносин, а саме 13 лютого 2008 року.
Згідно п.2 ст.258 ЦК – «позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені)», що означає про безпідставні посилання Відповідача, навіть за строком позовної давності, хоча заборгованості за заявою позичальника я не маю, про що свідчать квитанції про оплату.
На мою адресу 20.03.2010 року, від Відповідача, надійшов рекомендований лист з погрозами та підробленим рішенням суду (копії додаються) про стягнення з мене заборгованості, що ще раз свідчить про нечесну підприємницьку діяльність Відповідача.
Відповідно до ст. 3 Цивільного кодексу України (далі ЦК) загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражаються у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріпленні можливості адекватного захисту порушених цивільних прав або інтересів. Поєднання створених норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільних прав, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати, як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи, адекватного її становлення до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумління захисту цивільних прав та забезпечення виконання цивільних обов’язків. Розумність – це зважене вирішення питання регулювання цивільних відносин з урахуванням усіх учасників, а також інтересів громадян (публічного інтересу).
Згідно п.2 ст. 11 Закону України «Про Захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року (з усіма змінами і доповненнями) (далі Закон України «Про Захист прав споживачів»), перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про наступне:
1) особу та місцезнаходження кредитодавця;
2) кредитні умови, зокрема:
а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;
б) форми його забезпечення;
в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача;
г) тип відсоткової ставки;
ґ) суму, на яку кредит може бути виданий;
д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо);
е) строк, на який кредит може бути одержаний;
є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;
ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;
з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;
и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію;
і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.
Згідно п.11 ст.11 Закону України «Про Захист прав споживачів» - якщо кредитодавець у позасудовому порядку або до судового провадження звертається з вимогою про повернення споживчого кредиту або погашення іншого боргового зобов'язання споживача, кредитодавець не може у будь-який спосіб вимагати будь-якої плати або винагороди від споживача за таке звернення.
При цьому кредитодавцю забороняється:
1) надавати неправдиву інформацію про наслідки несплати споживчого кредиту;
4) вимагати стягнення будь-яких сум, не зазначених у договорі про надання споживчого кредиту;
5) звертатися без згоди споживача за інформацією про його фінансовий стан до третіх осіб, які пов'язані зі споживачем
родинними, особистими, діловими, професійними або іншими стосунками у соціальному бутті споживача;
6) вчиняти дії, що вважаються нечесною підприємницькою практикою;
7) вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності
якого минув.
Згідно ч.1,2 п.3-5,10,11,14 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про:
• встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;
• встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором;
• установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору;
• надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі;
• надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору;

Згідно ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Згідно п.6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» : правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

На підставі вищевказаного, Позивач вважає, що відповідачем допущені ряд порушень ст. 3, 258 Цивільного Кодексу України,ст.ст. 4, 5, 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів»

Керуючись ст.ст. 3, 258 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 11,15, 18,19 21, 22,25 Закону України «Про захист прав споживачів»,ст. ст. 3, 110, 118, 119, 120,123,124 ЦПК України
ПРОШУ:
1. Прийняти позовну заяву до розгляду.
2. Визнати зобов’язання по заяві позичальника № ____________ виконаними.
3. Відмовити ПАТ КБ «Приватбанк» у позові про стягнення заборгованості.

ДОДАТКИ:

1. Копія позовної заяви для відповідача.
2. Квитанція про оплату судових витрат на ІТЗ судового процесу.
3. Копія заяви позичальника № HAXRRX06450017.
4. Копії квитанцій про оплату по заяві позичальника № HAXRRX06450017.
5. Копій листа з погрозами від ПАТ КБ «Приватбанк»
6. Копії підробленого рішення від ПАТ КБ «Приватбанк».

В випадку необхідності, додаткові документи і докази будуть надані за вимогою суду.

«__» ________ 2010 року ________________________

воще все смахивает на такую програму
сперва стригут заемщиков и депозитчиков и весь народ
когда мешки банков набиты, а с народа взять нечо стригут банки и забирают у них в казну и для своих целей откатом

Та кляті кредити є недійсними, бо як не ... вашу мать, то ну їх всіх на... (в файлі з підкресленнями і виділеннями)

1. Кредитні договори, які укладаються між банками і позичальника повинні відповідати чинному законодавству України.

Згідно ст. 13 ЦК цивільні права за договором здійснюються особою у межах, наданих актами цивільного законодавства.
Кредитний договір повинен укладатися в порядку, визначеному законом, у його умови повинні відповідати як загальним вимогам, встановленими ст. ст. 3, 6, 13, 192, 203, 215, 227, 533, 627 ЦК України, так і вимогам спеціального законодавства, зокрема Закону України „Про захист прав споживачів”, Декрету КМ «Про валютне регулювання і валютний контроль».
Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" - відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно - правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.
Згідно ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк - це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.
У відповідності до ст.ст. 2, 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», банк є кредитною установою, яка має виключне право на підставі відповідної ліцензії надавати фінансові кредити.
Таким чином, при наданні кредиту банк діє як професійний учасник на ринку фінансових послуг, саме банк розробляє зміст кредитного договору і пропонує його клієнтові, а тому саме на банку лежить основний обов’язок по забезпеченню дотримання законності.
При визначенні змісту кредитного договору Банк не має повинен підміняти принцип свободи договору принципом вседозволеності.

2. Єдиним законним платіжним засобом в Україні є гривня.

У ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» дане визначення банківського кредиту - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми;
Згідно ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.
Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Відповідно до ст. 35 Закону України „Про Національний банк України” гривня, як національна валюта, є єдиним законним платіжним засобом на території України.
Відповідно до ст. 32 Закону України "Про Національний банк України" встановлює, що обіг і використання, як засобу платежу, на території України інших грошових одиниць, окрім національної, забороняються.
Відповідно до ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” № 15-93 від 1993р., валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань.
Відповідно до ст. 3 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України.
Відповідно до ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Таким чином, ст.192 ЦК України визначає гроші як особливий об’єкт цивільного права, який наділені ознакою засобу платіжу. Поняття «гроші як об’єкт цивільних правовідносин» в Україні стосується виключно гривні.

3. Законодавством встановлений обов’язок щодо вираження договірного зобов’язання у гривні.

Ст. 524 Цивільного кодексу України вимагає визначення договірного зобов’язання у гривні. Сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Таким чином дана норма стосується вираження зобов’язання в іноземній валюті лише у якості еквівалента і не стосується розрахунків за договором.
Грошове зобов'язання як кредитора, так і позичальника у кредитному договорі не виражене у грошовій одиниці України - гривні, отже, у такому договорі не може бути визначений грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті
Права виражати зобов’язання в іноземній валюті надається лише у випадку, коли сторона договору займається зовнішньоекономічною діяльністю та має відповідні дозволи і ліцензії.
Оскільки зобов’язання сторін по кредитному договору є грошовими, ціна договору є його істотною вимогою; порушення закону в цій частині призводить до недійсності договору.

4. Іноземна валюта в Україні з точки зору права не є «грошовими коштами» і її використання може відбуватися лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 92 Конституції України, виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи;
Оскільки національна валюта є невід’ємною ознакою суверенітету держави, стосовно іноземної валюти на території України застосовується принцип публічного права – «дозволено лише те, що прямо передбачено законом».
Згідно ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Оскільки єдиним законним платіжним засобом в Україні є гривня, іноземна валюта на території Україні, за загальним правилом, не володіє ознакою платіжного засобу, тобто вона в розумінні законодавства не є грошима. Іноземна валюта відноситься до речей, виражених родовими ознаками, використання яких обмежене законом.
Поняття «грошові кошти» включає в себе іноземну валюту лише у випадках, коли вона може виступати у якості платіжного засобу, наприклад при оплаті зовнішньоекономічних контрактів чи при придбанні товарів у магазинах безмитної торгівлі.
Таким чином, статус іноземної валюти, випадки, порядок та умови її використання іноземної валюти повинні визначатися виключно законом.

5. Жодним законом чи іншим актом законодавства не передбачена можливість надання банком-резидентом кредитів у іноземні валюті іншому резиденту для розрахунків на території України.

Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
В той же час ні жодний закон чи інший акт ззаконодавства не передбачає права банку-резиденту надавати резиденту споживчі кредити в іноземній валюті, яка володіє в Україні ознакою засобу платежу.
Чинне законодавство встановлює лише умови і порядок використання іноземної валюти при наданні кредитів лише резидентом - нерезиденту і нерезидентом – резиденту, а саме Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам, затверджене Постановою НБУ № 270 від 17.06.2004 року.
Саме цих випадків і стосується п. «в» ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає надання надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
Ч. 6 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи», передбачено, що фінансові установи мають право надавати кредити, позики в іноземній валюті фізичним особам — резидентам і нерезидентам, які не займаються підприємницькою діяльністю, тільки для оплати послуг нерезидентам за лікування та навчання за кордоном.
У той же час, цим законом не зупинено і не скасовано жодної норми законодавства. Це пояснюється тим, що жодним нормативно-правовим актом не передбачена можливість надання банком-резидентом кредитів у іноземні валюті іншому резиденту для розрахунків на території України.
Таким чином, надання резиденту кредитів у іноземні валюті для розрахунків на території України є незаконним.

6. Використання іноземної валюти у якості засобу платежу можливе лише за наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» , який з урахуванням ст.4, 192 ЦК України є єдиним нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується у регулюванні правовідносини у валютній сфері.
Відповідно до п. 2 ст. 1 Декрету КМУ №15-93, під валютними операціями розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.
Пункт 2 статті 2 Декрету КМУ №15-93 вказує, що резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.
Надання кредиту, тобто проведення розрахунків за своїми зобов'язанням по кредитному договору в іноземній валюті та сплата кредиту і відсотків, тобто проведення розрахунків за своїми зобов'язанням по кредитному договор, в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією.
Стаття 16 Декрету КМУ №15-93 зазначає, що здійснення операцій з валютними цінностями, які потребують одержання ліцензії Національного банку, без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України, є порушенням.
Згідно п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.
Отже, індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції. Також за змістом аналізованої ст. 5 Декрету, ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями, видаються лише юридичним особам.
Згідно ч. 5 ст. 5 Декрету КМУ одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.
Відповідно до ст. 1, 2, 3 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” ліцензія це документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов;
Ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню. Валютні операції підлягають обмеженню.
Статтею 19 Закону України „Про банки та банківську діяльність” передбачено, що банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії.
Стаття 47 Закону України „Про банки та банківську діяльність” встановлює операції, що можуть здійснювати банки за наявності банківської ліцензії:
1) приймання депозитів від юридичних і фізичних осіб;
2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів;
3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Ця ж стаття визначає перелік операцій, що можуть здійснювати банки за умови отримання письмового дозволу Національного банку України:
- згідно частини другої статті, Банк має право здійснювати такі операції, як операції з валютними цінностями у порядку, визначеному законами України;
- згідно частини третьої статті Національний банк України встановлює порядок надання банкам дозволу на здійснення валютних операцій. Тобто додатковою умовою для надання валютного кредиту, крім умов визначених законодавством України, є наявність письмового дозволу.
Положення „Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій” затверджене постановою Національного банку України від 17.07.2001 N 275, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21.08.2001 N 730/5921 визначає перелік операцій, що банки мають право здійснювати на підставі банківської ліцензії. Серед операцій, що визначені, валютні операції відсутні, оскільки здійснення таких операцій здійснюється відповідно до ст. 47 Закону України „Про банки та банківську діяльність”, яка встановлює певні обмеження щодо цих операцій у вигляді отримання ліцензії та додатково - письмового дозволу на здійснення валютних операцій від Національного Банку України, а також відсилає до інших законів, що встановлюють режим здійснення валютних операцій. Зокрема до нормативного акту, що регулює режим здійснення валютних операцій, є Декрет Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” № 15-93 від 1993 р.
Наявний дозвіл Національного банку України, як доказ наявності права на здійснення вказаних вище валютних операцій без індивідуальної ліцензії, до уваги не може бути прийнятий з огляду на те, що зазначений документ відповідно до приписів п.5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» виступає генеральною ліцензією.
Зазначене вище Положення не визначає порядку отримання дозвільних документів в сфері валютного регулювання і валютного контролю, як це передбачено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. за N 15-93.
Крім того, Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє від обов'язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ та не робить укладений кредитний договір законним.
В вичерпному переліку операцій, які має право здійснювати Бан, не вказані операції по використанню готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу.
Вичерпний перелік неторговельних операції в іноземній валюті містить в собі п. 11 Положення «Про порядок та умови торгівлі іноземною валютою», яке затверджено Постановою НБУ від 10.08.2005 р. № 281, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 29.08.2005 р. № 950/11230. Цей перелік також не містить в собі надання права відповідачу використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу.
Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов'язаннями між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання позивачем долару США як засобу платежу за кредитним договором, суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 Цивільного кодексу України, ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.35 Закону України «Про Національний банк України».
Таким чином, дозволом на валютні операції, наявним у Банка, не передбачено споживче кредитування резидентів у іноземній валюті, та ще й для купівлі в Україні товарів та послуг за іноземні банкноти, використання та обіг яких в Україні не дозволено законом.
Крім того, у листі від 02.06.2000 «Про здійснення резидентами України операцій згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», НБУ вказав на таке: наявність у банку генеральної ліцензії (письмового дозволу) не надає йому права на здійснення валютних операцій, які згідно ст. 5 Декрету мають проводитись виключно на підставі індивідуальної ліцензії НБУ».

7. При здійсненні операцій за кредитним договором, іноземна валюта всупереч законодавству використовувалася сторонами у якості засобу платежу.

Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. N 483, згідно якого використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: - якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); - у випадках, передбачених законами України.
Згідно оспорюваного договору кредиту банк здійснює видачу кредиту позичальнику згідно з кредитною заявкою позичальника. Кредит надається однією сумою шляхом дебетування позичкового рахунку позичальника шляхом та перерахування позичкових коштів за реквізитами, вказаними в кредитній заявці позичальника.
З аналізу наведеного пункту договору кредиту вбачається, що сторони погодили порядок видачі кредитних коштів (без видачі яких кредитний договір в силу його реальності не є укладеним) – а саме, подання позичальником кредитної заявки комітету кредиторів банку з вказуванням рахунку, на який позичальник просить переказати кредитні кошти.
Отже, єдиним ініціатором вчинення валютної операції з надання валютного кредиту є саме позичальник, який звертається з кредитною заявкою до банку з проханням видати кредит. Докази, що ініціатором видачі кредиту Банк відсутні.
Отримувачем за такою операцією також є позичальник, так як банк перераховує на його користь на вказаний в кредитній заявці рахунок суму кредиту. Випадків, передбачених законодавством, в яких позичальник має право використовувати іноземну валюту як засіб платежу за відсутності індивідуальної ліцензії також не передбачено.
Крім того, згідно п. 1.2. вказаного Положення, воно регламентує порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу.
Згідно п. 1.6. цього Положення, Національний банк видає ліцензію виключно за умови достатньої обґрунтованості потреби використання іноземної валюти як засобу платежу.
Позичальник, в свою чергу, використовував готівкову іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов’язань за спірним договором кредиту, вносячи готівкою долари США в касу Банку.
Так, спірним договором кредиту передбачено, що повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця в розмірі та строки, визначені у графіку платежів, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок, якщо інше не передбачено цим договором.
Отже, сторонами у вказаному пункті договору погоджено, що сплатою кредиту (виконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором) вважається внесення готівки позичальником в касу банку, і саме з цього моменту позичальник вважається таким, що належним чином виконав свої зобов’язання перед банком, використовуючи при цьому готівкову іноземну валюту як засіб платежу.
Вказане підтверджується і наданими Позичальником виписками, де в призначенні платежу вказано: «Внесення готівки на поточний рахунок».
Згідно Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою НБУ № 492 від 12.11.2003, поточний рахунок – рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
Отже, вказаними документами підтверджується факт використання при сплаті кредиту Позичальником саме готівкової іноземної валюти.
Згідно п. 1.1. Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 № 200, ці Правила встановлюють порядок та умови використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами в Україні.
Правила встановлюють виключний перелік випадків фізичними особами - резидентами на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу.
Відповідно до п. 6.2. Правил, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами "а", "в" та "е" пункту 6.1 цієї глави, зокрема у разі: сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків.
Згідно п. 6.3. Правил фізичні особи, а також юридичні особи - резиденти та іноземні представництва можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (віз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження.
Таким чином, Позичальнику чинним законодавством не було надано права здійснювати використання готівкової іноземної валюті при здійсненні платежів за спірним договором кредиту та внесення плати за користування кредитом на користь Банку шляхом внесення доларів США в касу Банку.

8. Правочин, який суперечить законодавству є недійсним.

За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним.
Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування
Отже, оспорюваний кредитний договір відповідно до ст. ст. 203, 215, 227 ЦК України є недійсним.
Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов’язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов’язання.

Згідно ст. 92 Конституції, ст.. 193, 533 Цивільного кодексу України, ст. 198 Господарського кодексу України, ст. 32 „Про Національний Банк України”, ст..2, 5, Декрету КМУ № 15-93 – такі операції, як вчинений зі мною договір, дозволяються лише за наявності Індивідуальної ліцензії НБУ та закону, що прямо дозволяє такі операції, визначає порядок та правила їх виконання, встановлює суб’єктів операції.

Таким чином.
1. Кредитні договори, які укладаються між банками і позичальника повинні відповідати чинному законодавству України.
2. Єдиним законним платіжним засобом в Україні є гривня.
3. Цивільним кодексом України встановлений обов’язок щодо вираження договірного зобов’язання у гривні.
4. Іноземна валюта в Україні з точки зору права не є «грошовими коштами» і її використання може відбуватися лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
5. Жодним законом чи іншим актом законодавства не передбачена можливість надання банком-резидентом кредитів у іноземні валюті іншому резиденту для розрахунків на території України.
6. Використання іноземної валюти у якості засобу платежу можливе лише за наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України
7. При здійсненні операцій за кредитним договором, іноземна валюта всупереч законодавству використовувалася сторонами у якості засобу платежу.
8. Правочин, який суперечить законодавству є недійсним

Судова палата у цивільних справах
Судді _______________
Справа ______________

___________________________

ЗАПЕРЕЧЕННЯ НА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
( на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 01 березня 2010 року, по цивільній справі №_______)

26.08.2010 року, Публічним акціонерним товариством «Райффайзен банк»Аваль» 61166, м.Харків, вул. Новгородська,11; ЄДРПОУ 23321095, в особі головного юрисконсульта Свиридова І.Б., до Апеляційного суду Харківської області, через суд І інстанції, а саме Жовтневий районний суд м. Харкова, було подано Апеляційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м Харкова від 01 березня 2010 року, по цивільній справі №2-786/10.
01.03.2010 р. Жовтневим районним судом м. Харкова було ухвалено заочне рішення за позовом _________далі - Позивач) до ПАТ «Райффайзен банк»Аваль»(далі – Апелянт), в якому позовні вимоги Позивача були задоволені в повному обсязі. В своєму позові ____________ просила суд внести зміни до кредитного договору № __________________________ року (далі – Кредитний договір), керуючись відповідними статтями законодавства України. Суд першої інстанції провів розгляд справи в повному обсязі і відповідно до Цивільно - процесуального кодексу України (далі – ЦПК), жодного разу не порушивши права Апелянта.
Довожу до відома суду, що Апелянт на жодне засідання суду, на протязі СЕМИ місяців не з’явився, на листи, направлені в центральний офіс Апелянта в м. Київ, від імені Жовтневого районного суду м. Харкова, не відповідав і ніяких доказів, при перегляді заочного рішення не представив, що відмічено в ухвалі від 19 серпня 2010 року, в якій відмовлено Апелянту в перегляді заочного рішення, на підставі ст. 228, 231,232 ЦПК.
Дані дії Апелянта свідчать про повну зневагу до суду, Конституції України і країни в цілому, що і підтверджується текстом апеляційної скарги Апелянта. В Апеляційній скарзі навіть немає посилання на статті ЦПК в частині апеляційного оскарження, а саме: розділ «Перегляд судових рішень», глава 1 «Апеляційне оскарження», статті з 291 по 322 ЦПК. Апелянт при подачі Апеляційної скарги, керується ст. 231, 232 ЦПК, які мають відношення до заочного розгляду справи в суді першої інстанції.
В Апеляційній скарзі, Апелянт, посилається на статті Цивільного кодексу України (далі –ЦК), адже дійсно, відповідно до ст. 1054 ЦК:
«1. За кредитним договором банк або інша фінансова установа
(кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит)
позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а
позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
2. До відносин за кредитним договором застосовуються
положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим
параграфом і не випливає із суті кредитного договору.»
В п. 1.3 Кредитного договору сказано, що « погашення кредиту… може здійснюватися згідно графіку погашення кредиту (додаток до Договору) ануїтетними платежами.
Під терміном «ануїтетний платіж» розуміється платіж, що включає повний платіж за відсотками, які нараховуються на залишок поточної заборгованості за кредитом, та частину основного боргу, який розраховується таким чином, щоб всі щомісячні ануїтетні платежі при фіксованій процентній ставці були рівними на весь період дії кредитного договору.
В Додатку до кредитного договору, який є невід’ємною його частиною, установлена щомісячна оплата в розмірі 150 (сто п’ятдесят) доларів США, строком до 08 вересня 2026 року. Ніяких інших графіків погашення кредиту, таблиць, діаграм, додаткових договорів, і т.д., Позивач не підписувала і на інші умови була б незгодна.
Сума оплати Позивачем, за кредитним договором на 1 вересня 2010 року дорівнює 19753 (дев’ятнадцять тисяч сімсот п’ятдесят три) долари США 96 центів, що відповідає за графіком погашення кредиту, строку оплати в жовтні 2017 року, так що твердження про заборгованість по кредитному договору, яке констатується в Апеляційній скарзі, не має під собою ніяких підстав, більше того графік погашення кредиту є пріоритетним для Позивача.
Вся сума оплати за кредитним договором підтверджується квитанціями про оплату на рахунки Апелянта. Копії квитанцій про оплату за кредитним договором знаходяться в матеріалах справи.
Кредитний договір був розроблений Апелянтом, на протязі двох місяців переговорів, при отриманні кредиту в 2006 році. Кредитний договір неодноразово перероблявся, обговорювався, і допрацьовувався між Позивачем і Апелянтом, поки не був вироблений остаточний варіант, який і був підписаний Позивачем і Апелянтом, і повинен виконуватися.
Відповідно до ст. 627 ЦК: - «сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору…»
Відповідно до ст. 629 ЦК: – « договір є обов’язковим для виконання сторонами».
Відповідно до ст. 631 ЦК: - «договір набирає чинності з моменту його укладення».

Апелянт, коментуючи ст. 652 ЦК, не приводить жодного доказу на свою користь, а тільки викладає в Апеляційній скарзі свої припущення та міркування, але згідно до ч.4 ст. 60 ЦПК: - «доказування не може базуватися на припущеннях».
В кредитному договорі, в жодному пункті, не указана відповідальність Позивача за валютні та інші ризики, а якщо кредитний договір розроблений і запропонований до підпису Апелянтом, то всі ризики, по його виконанню покладаються на ту сторону, яка розробила договір і запропонувала укласти договір (оферту), такою стороною в даних договірних зобов’язаннях є Апелянт.
Згідно із ст. 100 Конституції України: - «Рада Національного банку України(далі - Рада НБУ) розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.»
Відповідно до ст.ст.1,4-7 Закону України «Про Національний Банк» основною функцією Національного Банку України ( далі – НБУ) є забезпечення стабільності грошової одиниці України. НБУ відповідно до розроблених Радою НБУ основних засад грошово-кредитної політики, визначає та проводить грошово-кредитну політику; здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій; складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування і т.д.
Аналізуючи офіціальні видання Ради НБУ, про основні засади грошово-кредитної політики з 2002 по 2009 роки, можна пересвідчитись в стабільності курсу гривні по відношенню до іноземних валют, в тому числі і до долару США. Курс гривні по відношенню до долару США, прогнозувався на рівні 4,85- 5,90 гривні за один долар США, що підтверджується офіційними документами. Зокрема, в основних засадах грошово-кредитної політики на 2006 рік, затверджених Радою НБУ 09.09.2005 року, середньорічний обмінний курс гривні до долара США прогнозовано у межах 5,0 – 5,2 грн. за дол. США; в основних засадах грошово – кредитної політики на 2007 рік, затверджених Радою НБУ 01.01.2007 року, обмінний курс гривні до долару США (середній за період) – 4,95 – 5,25 грн. за долар США.

Підтверджує стабільність гривні і Президент України, в своїх указах і посланнях до Верховної Ради і Кабінет Міністрів України в своїх постановах. Зокрема, в постанові КМ України №1586 від 25 жовтня 2002 року «Про Прогноз економічного і соціального розвитку України на 2002-2006 роки» обмінний курс гривні до долару США, прогнозується на рівні 5,40- 5,90 гривні за один долар США.
Всі ці дані публікуються в офіційних виданнях, доводяться до відома населення з допомогою, радіо, телебачення, Інтернету, що дає змогу знайомитися з даною інформацією і робити висновки в надійності національної валюти, по відношенню до іноземних валют, на протязі десяти років.
Якщо Апелянт знав інші дані про зміну фінансових ринків, він повинен був попередити Позивача про дані події при підписанні кредитного договору, чого зроблено не було, що і зазначається в позовній заяві.
Апелянт, в Апеляційній скарзі, безпідставно і в цинічній формі, спростовує весь Державний устрій нашої країни, роботу всіх державних інституцій, які займаються глибоким аналізом фінансово – економічної ситуації в нашій країні і не довіряти даним яких, Позивач, як громадянка України, немає права.
Крім того Апелянт безпідставно звинувачує Позивача у підриві банківської системи України, що відповідає звинуваченню у кримінальному злочині, а саме ст. 111 Кримінального кодексу України - «Державна зрада – діяння умисно вчинене громадянином України … на шкоду …економічній безпеці України.»
Посилаючись на тяжкий фінансовий стан і неможливість виконувати свої обов’язки за іншими договорами, Апелянт дає неправдиві дані, адже всім відомо, що ПАТ «Райффайзен банк «Аваль» є структурною одиницею банківської групи «Райффайзен» (Австрія). Згідно основних фінансових показників, розміщених на офіціальному сайті, за адресою в Інтернеті: http://www.ri.co.at , чистий прибуток даної групи банків в 2008 році склав 3 мільярди 232 мільйони євро, в 2009 році – 2 мільярди 932 мільйони євро, за перше півріччя 2010 року – 1 мільярд 430 мільйонів євро, внесок українського банку –в 2008 році – 467 мільйонів євро, в 2009 році – 410 мільйонів євро. Дані взяті з офіційного щорічного фінансового звіту, розміщення якого є обов’язковим за кордоном, на офіційних Інтернет сторінках комерційних банків.
Крім того, Апелянт посилається на умисне уникнення виконання Позивачем зобов’язань перед Апелянтом, але це не відповідає дійсності і є тільки міркуваннями Апелянта.
Посилання на те що, листи Апелянта до Позивача, можуть бути доказами в даній справі, не мають під собою ніяких законних підстав, адже під час розгляду справи в суді першої інстанції, копії даних листів представлялись суду для ознайомлення, але як докази прийняті не були, так як не несуть в собі офіційних пропозицій, а мають лише декларативний характер
Вказуючи на неприпустимість застосування ст. 652 ЦК до вказаних правовідносин, Апелянт не приводить доказів, крім власних припущень і міркувань. На думку Позивача, всі чотири умови ч.2 ст. 652 ЦК мають місце одночасно:
- в момент укладення кредитного договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане – як ми бачимо із досліджень офіційних матеріалів Президента України, КМ України, Ради НБУ, жодна із державних інституцій не прогнозувала різкої зміни валютного курсу гривні до іноземних валют (долару США), якби Позивач могла передбачити девальвацію гривні на 60-80% за один місяць, то вона не стала б укладати кредитний договір на таких умовах і в іноземній валюті, а заключила б договір на споживчий кредит в національній валюті – гривні, або взагалі не підписувала даний кредитний договір;
- зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачливості, які від неї вимагалися – причини девальвації національної валюти не можуть бути усунуті Позивачем при всій її відповідальності, оскільки дані причини не залежать від волі Позивача, тому що пов’язані з об’єктивними причинами фінансової кризи;
Слід зазначити, що настання економічної кризи в Україні визнано вищим органом законодавчої влади – Верховною Радою України прийняттям наступних Законів України:
Закону України від 23 червня 2009 року N 1533-VI “Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи ”
Закону України від 31.10.2008, № 639-VI "Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України";
Закону України від 18.12.2008, № 694-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо мінімізації впливу фінансової кризи на розвиток вітчизняної промисловості"
Закону України від 25.12.2008, № 799-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення ”
Закону України від 25.12.2008, № 800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва";
Закону України від 04.02.2009, № 922-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо запобігання негативним наслідкам впливу світової фінансової кризи на розвиток агропромислового комплексу;
Закону України від 25.06.2009, № 1573-VI "Про внесення змін до статті 31 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" щодо зменшення впливу світової економічної кризи на діяльність електронних засобів масової інформації в Україні
Положеннями даних законодавчих актів визначено наявність кризових явищ в економіці України починаючи з 31.10.2008 року, а ст. 3 Закону України від 25.12.2008, № 800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" визначена тривалість даних явищ до 01.01.2012 року. Тобто наявність кризових явищ в економіці України є загальновідомими обставинами і відповідно до ч. 2 ст. 61 ЦПК України не потребує доказування.

- подальше виконання кредитного договору, в умовах девальвації національної валюти порушить співвідношення майнових інтересів і позбавить заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при підписанні договору;
- із суті кредитного договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Таким чином, одночасно дотримані всі чотири умови, при яких можлива зміна умов договору за рішенням суду, що й було встановлено в суді першої інстанції.

Апелянт, в Апеляційній скарзі не зазначає, і не посилається на відповідні норми законодавства, також не зазначає підстав на апеляційне оскарження і причин, згідно яких Апеляційний суд має скасувати рішення суду першої інстанції і постановити нове рішення. Ст. 309 ЦПК визначає виключний перелік підстав для скасування рішення суду першої інстанції і
ухвалення нового рішення або зміни рішення, але Апелянт не приводить жодних доказів, які могли б бути задіяні в розгляді даної справи.

Скасування рішення суду першої інстанції можливо як Ухвалою так і Рішенням, як те передбачено ст. 307 ЦПК. Апелянт же в проханні № 3 зазначає як вид реагування Апеляційного суду - Рішення. Виходячи з ч.2 ст. 307 ЦПК передбачено як компетенція Апеляційного суду – ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, але такого прохання апелянт не висуває. Прийняття ж рішення Апеляційним судом щодо відмови в задоволенні позовних вимог ****_________, як те просить Апелянт не передбачено в повноваженнях Апеляційного суду. Таким чином Апелянт підштовхує Апеляційний суд до вчинення дій, які не передбачені процесуальним законодавством. Відмовити в задоволенні позовних вимог неможливо, можливо лише ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, але такого прохання зі сторони Апелянта не поступило, що унеможливлює винесення Апеляційним судом Рішення, як виду реагування на Апеляційну скаргу.

Таким чином, враховуючи вищевикладене і керуючись ст.ст. 10, 27, 60, 61, 121, 295, 297, 307, 308, 309 ЦПК


ПРОШУ:

1. Постановити ухвалу Апеляційного суду Харківської області про відхилення Апеляційної скарги ПАТ «Райффайзен банк «Аваль»від 26 серпня 2010 року на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 01 березня 2010 року, по цивільній справі №________ і залишити рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 01 березня 2010 року, по цивільній справі №_______ без змін.

_________ 2010 року _________________________

Особа, яка подає касаційну скаргу:

____________________________,
г. Харків, ___________
д.тел._____
м.тел.__________
Представники
____________
м. Харків
вул. ______
м.тел.-______
за довіреністю ________
від 22.________ року

Особи які беруть участь у справі.
в якості відповідачів:

Публічне акціонерне товариство
«Райффайзен Банк «Аваль»
01011, м. Київ, вул. Ліскова,9
код ЕДРПОУ 14305909
8-(044) 490-88-88
в особі:
Харківської обласної дирекції публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк «Аваль»,
61166, м. Харків, вул. Новгородська, буд11,
МФО 350589, код ЕДРПОУ 23321095
715-8100
715-8150

Державного мито – згідно з
Декрету Кабінету Міністрів
України від 21 січня 1993 року № 7-93
відповідно до п.1 під. З) - 25 грн 50 коп.

Інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи
згідно з Постанови Кабінету
Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1258
відповідно до п.1 – 120 грн.

Касаційна скарга
на рішення судової колегії судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Харківської області від 06.10.10р. по справі №22-ц – 29809/2010 року за апеляційною скаргою ПАТ «Райффайзен банк « Аваль» на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 01.03.2010 року по цивільній справі №2-786-10.

Я, ____________, керуючись ст. 324 ЦПК України, щодо оскарження в касаційному порядку рішень апеляційного суду ухвалених за результатами апеляційного розгляду, ст. 325 ЦПК України щодо строків касаційного оскарження, також ст. 326 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги та ст. 327 ЦПК України щодо порядку подання касаційної скарги, оскаржую рішення судової колегії судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області від 06.10.10р. по справі №22-ц – 29809/2010 року.

01.03.2010 року Жовтневим районним судом м. Харкова справа №2-786-10) ухвалене заочне рішення за позовом _____________ до Акціонерного поштово – пенсійного банку «Аваль», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Райффайзен банк « Аваль», про внесення змін до кредитного договору. Зазначеним рішенням позовні вимоги ____до ПАТ «Райффайзен банк « Аваль» задоволені у повному обсязі.
20.05.2010 року ПАТ «Райффайзен банк «Аваль» було подану заяву про перегляд заочного рішення.
Ухвалою від 19.08.2010 року Жовтневий районний суд м. Харкова, заяву ПАТ «Райффайзен банк» Аваль» про перегляд заочного рішення, залишив без задоволення.
26.08.2010 року ПАТ «Райффайзен банк «Аваль», подав апеляційну скаргу на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова, по справі №2-786-10 від 01.03.2010 року.
06.10.2010 року апеляційний суд Харківської області, розглянув справу №22-ц-29809/2010 рік та вирішив, апеляційну скаргу представника ПАТ «Райффайзен банк «Аваль» в особі Харківської дирекції ПАТ «Райффайзен банк «Аваль» - задовольнити, заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 01.03.2010 року скасувати та в задоволенні позовних вимог ______________ до ПАТ «Райффайзен банк «Аваль» в особі Харківської дирекції ПАТ «Райффайзен банк «Аваль» про внесення змін до договору кредитної лінії №014/2018/74/76648 від 08 вересня 2006 року, укладеного між _______________та Акціонерного поштово – пенсійного банку «Аваль», в особі Харківської дирекції Акціонерного поштово – пенсійного банку «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен банк «Аваль» - відмовити.

Прийнявши дане рішення, апеляційний суд Харківської області порушив норми процесуального і матеріального права, а саме:

Порушення норм процесуального права:
При поданні апеляційної скарги, ПАТ «Райффайзен банк « Аваль» не надав нових доказів, щодо необґрунтованості рішення суду першої інстанції, що є порушенням ст. 295 ЦПК України.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України апеляційний суд при перевірці законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції немає права виходити за межі доводів апеляційної скарги, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи, які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції, про що свідчить постанова пленуму ВСУ від 24.10.2010 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», але ніяких нових доказів представником ПАТ «Райффайзен банк « Аваль» надано не було, що можна констатувати із апеляційної скарги, технічного запису судового засідання та журналу судового засідання. Запитання, які ставились представнику _______в судовому засіданні, ніякого відношення до поданої апеляційної скарги та вимог пред’явлених в позовній заяві, в суді першої інстанції не мали. Дані дії розгляду цивільної справи в апеляційному суді, порушують ст.ст. 1, 5, 303 ЦПК України.
При розгляді справи не були розглянуті докази, виказані в запереченні на апеляційну скаргу (а.с. 208-213) від ________дане заперечення зовсім не розглядалось судом і всяке посилання на дане заперечення, судом не бралось до уваги, що порушує ст.ст. 1, 5, 57, 60, 303, 304 ЦПК України.
Про судове засідання апеляційного суду, ____________дізналась з телефонного дзвінка, на її мобільний телефон 04 жовтня 2010 року , десь коло 11 години дня, що зафіксовано в матеріалах справи (а.с. 206), і суперечить ст. 74, 75, 76 ЦПК України
Представник __________, ______________ отримав копію апеляційної скарги з додатками о 14.30; 04 жовтня 2010 року, в приміщенні апеляційного суду(а.с.207).
Ухвала про призначення справи до розгляду, в судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду на 11.30 год. 06 жовтня 2010 року, датована 30 вересня 2010 року.(а.с.203).
27 вересня 2010 року об 13.10 год. (а.с.205) ПАТ «Райффайзен банк « Аваль» було повідомлено, про судове засідання, яке відбулося 06 жовтня 2010 року об 11.30 год, але ухвала про призначення справи до розгляду була прийнята лише 30 вересня 2010 року.Такими діями, при підготовці справи до розгляду, апеляційний суд порушив ст. 1, 5 ЦПК України, діючи явно упереджено і несправедливо.
Крім того в матеріалах справи знаходиться повідомлення апеляційного суду від 30.09.2010 року, в якому повідомляється про те що, апеляційний суд Харківської області направляє на адресу ___________________копію апеляційної скарги ПАТ «Райффайзен банк «Аваль», чого не було насправді, чим порушено ст. 298 ЦПК України, адже ніяких листів з матеріалами справи, від апеляційного суду ________________ не отримувала і доказів отримання нею даного листа, в матеріалах справи немає.
В судовому засіданні 06.10.2010 року, було проголошено вступну і резолютивну частину рішення апеляційного суду, але копію даного рішення, навіть після письмової заяви видано не було, а було відмовлено (а.с. 226, 237), чим порушено ч.2 ст. 222 ЦПК України.
Копія рішення апеляційного суду видана представнику _______. з порушенням процесуальних строків, тільки після написання кількох заяв та скарг (а.с. 226, 237), що порушує ст. 27, 218, 222 ЦПК України.
Копії рішення апеляційного суду не надіслані __________ рекомендованим листом, чим порушено її права в ч.1 ст. 27, ч.3 ст. 222 ЦПК України.
В період с 06.10 по 11 .10.2010 року (включно) у ____________ та її представників, не було можливості ознайомитися із матеріалами справи, в зв’язку з відмовою це зробити, про що свідчать заяви (а.с. 228,235). Ознайомитися з матеріалами справи, представник __________ зміг тільки 12 жовтня о 17 годині, після восьмигодинного чекання і написання скарги голові апеляційного суду Харківської області, про що зроблено запис в довідковому листі до справи, такими діями апеляційний суд порушив с.1, 5 та ч.1 ст. 27 ЦПК України.
В своєму рішенні апеляційний суд посилається на п.п. 3,4 ч.1 ч.309 ЦПК України, при задоволенні апеляційної скарги і ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позову, керуючись таким ж доказами, що і суд першої інстанції, тільки трактуючи їх на користь ПАТ «Райффайзен банк « Аваль». Таке вирішення справи унеможливлює вирішення судового спору і порушує ч.2 ст. 307 ЦПК України, де апеляційний суд повинен ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, а не нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В рішенні апеляційного суду по даній справі (а.с.221), сторінка №2 абзац 2, сказано «що Апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права…», але насправді в апеляційній скарзі ПАТ «Райффайзен банк « Аваль» (а.с.181) посилається тільки на порушення норм матеріального права, дані висновки апеляційного суду порушують ст. 303 ЦПК України.
В рішенні апеляційного суду ст. 2, зворотна частина,абзац 8 встановлено що «Посилання позички на те, що у зв’язку зі зміною курсу долару ….», не є зрозумілим, що апеляційний суд хоче сказати викладеним в даному абзаці і до кого чи до чого звертається даний абзац.
На ст. 3 рішення абзац 3, апеляційний суд вирішив що « рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене… з дня набрання нею законної сили.», що є граматичною родовою невідповідністю і не дозволяє зрозуміти дане речення.
Для роз’яснення рішення апеляційного суду було подано відповідну заяву, але апеляційний суд не надав такого роз’яснення, про що свідчать заяви від 07.10. та 19.10.2010 року (а.с. 230, 236), що порушує ст. 221 ЦПК України.

Порушення норм матеріального права:
При розгляді справи, суддями апеляційного суду було допущено різні трактування ст. 652 ЦК України, в одному ж таки рішенні.
Апеляційний суд погоджується, що ПАТ «Райффайзен банк « Аваль», безпідставно відмовився внести зміни до договору.
Апеляційний суд не вбачає ніякої заборгованості за кредитним договором ________перед ПАТ «Райффайзен банк « Аваль», на що посилається Апелянт у своїй апеляційній скарзі і видає це за нові докази.
При розгляді справи, апеляційний суд робив всі свої висновки тільки спираючись на апеляційну скаргу і не дослідивши докази заперечення на дану скаргу від _____., адже в позовній заяві та запереченні на апеляційну скаргу ________ не розглядає питання законності чи не незаконності видачі споживчого кредиту в доларах США, а також не розглядає можливість розірвання договору з даних причин - в своїй позовній заяві, вона просила внести зміни до кредитного договору.
Апеляційний суд в своєму рішенні підтверджує можливість зміни процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку, не беручи до уваги ст. 1056-1 Цивільного кодексу України, яка забороняє підвищення процентної ставки в односторонньому порядку, а умову договору щодо права банку змінювати розмір процентної ставки в односторонньому порядку – нікчемною.
Апеляційний суд нечітко розібрався з пунктами кредитного договору, в якому даний кредитний договір вже забезпечений договором іпотеки, і не може бути забезпечений в майбутньому всім майном позичальника, не зважаючи на терміни, коли і як вони були придбані, трактування даного пункту рішення суперечить ч.6 ст. 3 ЦК України.
Апеляційний суд визнає наявність п.п. 1-4 ч.2 ст. 652 ЦК України в відношеннях по кредитному договору між ________ та ПАТ «Райффайзен банк « Аваль»., але заперечує наявність ч.4 ст. 652 ЦК України, не беручи до уваги, що підтвердження ч.4 ст. 652 ЦК України є навіть в апеляційній скарзі ПАТ «Райффайзен банк « Аваль» (а.с. 181-185).

За таких обставин та керуючись ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод; ст. ст. 1, 3, 6, 8, 19, 21, 22, 24, 27, 55, 64, 68, 124, 126, 129 Конституції України, ст.ст. 3, 652, 1056-1 ЦК України; ст. ст. 1, 5, 27, 57, 60, 221, 222, 295, 298, 303, 307, 309, 324, 325, 326, 327 ЦПК України; постановою пленуму ВСУ від 24.10.2010 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку»

Прошу :
1. Відкрити провадження по касаційній скарзі на рішення апеляційного суду Харківської області від 06.10.2010р. по справі №22-ц – 29809/2010 року, за апеляційною скаргою ПАТ «Райффайзен банк «Аваль» на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 01.03.2010 року. по цивільній справі №2-786-10.
2. Постановити ухвалу, в якій скасувати рішення апеляційного суду Харківської області від 06.10.2010р. по справі №22-ц – 29809/2010 року та залишити в силі рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 01.03.2010 року. по цивільній справі №2-786-10, що було помилково скасовано апеляційним судом Харківської області.

Додатки:

1.

«___» _____________ 2010р. ____________________

5 листопада 2010 року м. Київ

Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Мартинюк В.І. , розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2 та її представника – ОСОБА_3, на рішення апеляційного суду Харківської області від 6 жовтня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” в особі Харківської обласної дирекції публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” про внесення змін до договору кредитної лінії,
в с т а н о в и в:
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 1 березня 2010 року позов ОСОБА_2 задоволено, внесено зміни до договору кредитної лінії № 014/2018/74/76648 від 8 вересня 2006 року, укладеного між ОСОБА_2 та акціонерним поштово-пенсійним банком “Аваль” в особі Харківської дирекції Акціонерного поштово-пенсійного банку “Аваль”, правонаступником якого на даний час є публічне акціонерне товариство “Райффайзен Банк Аваль”. Зараховано переплачені ОСОБА_2 кошти за вказаним договором в сумі 18 953 долари США 96 центів в рахунок майбутніх платіжних зобов’язань за кредитом. Згідно графіку погашення платежів наступний платіж за кредитним договором повинен буде здійснюватись до 15 березня 2017 року.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 6 жовтня 2010 року заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 1 березня 2010 року скасовано, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 та її представник – ОСОБА_3, просять рішення апеляційного суду Харківської області від 6 жовтня 2010 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від
1 березня 2010 року.
У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Із матеріалів касаційної скарги та змісту ухвалених у справі судових рішень убачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення.
Керуючись п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України,
у х в а л и в:
Відмовити ОСОБА_2 та її представнику – ОСОБА_3, у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” в особі Харківської обласної дирекції публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” про внесення змін до договору кредитної лінії.
Додані до скарги матеріали повернути заявникам.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Вищого спеціалізованого
суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ В.І. Мартинюк

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12408270