вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_4 до ЗАТ «Кредит ОСОБА_2» про визнання кредитного договору недійсним задовольнити повністю.
Визнати договір про надання експрес-кредиту кредитний №00009-EL000000000212 укладений 25.04.2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «Кредит ОСОБА_2» недійсним.
Зобов’язати ЗАТ «Кредит ОСОБА_2» прийняти у ОСОБА_4 суму у розмірі 56033,60 грн. з розстрочкою платежів на 36 місяців, за таких умов, що місячний платіж буде складати 1556,49 грн.
Стягнути з ЗАТ «Кредит ОСОБА_2» (МФО 380366, код ЄДРПОУ 34576883) на користь ОСОБА_4 судовий збір в сумі 120 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної заяви протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а потім апеляційної скарги на рішення суду протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або в десятиденний строк без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, з подачею копії апеляційної скарги до апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя:

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.07.07

Суддя Скиданова Ю.О.

Позивач:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фаворит»,
71042, Запорізька обл., Куйбишевський р-н, с. Олексіївна, вул. Миронова, б.67,

Відповідач:
Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»в особі Запорізької обласної дирекції,
69063, м. Запоріжжя, вул. Тургенєва, 29,

Про:
визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню

Суддя Скиданова Ю.О.

Представники:
Від позивача: Касьяненко І.О. –довіреність б/н від 07.09.2006 р.
Від відповідача: Балдакова О.Г. – довіреність №5108 від 20.12.2006 р.

СУТНІСТЬ СПОРУ:

До господарського суду Запорізької області звернулося товариство з обмеженою відповідальністю ”Фаворит” з позовною заявою до акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль»в особі Куйбишевського відділення Запорізької обласної дирекції АППБ «Аваль»про визнання виконавчого напису нотаріуса №3561 від 01.10.2006 р. таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 31.05.2007 р. порушено провадження по справі №22/228/07, судове засідання призначено на 04.07.2007 р..
У судовому засіданні 04.07.2007 р. представником відповідача заявлено клопотання, в якому останній просить суд на підставі ст. 25 ГПК України здійснити процесуальну заміну відповідача акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль»в особі Куйбишевського відділення Запорізької обласної дирекції АППБ «Аваль»на його правонаступника відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»в особі Запорізької обласної дирекції. Представником відповідача надано оригінали статутних документів суду для огляду копії до матеріалів справи.
Зазначене клопотання розглянуто судом у судовому засіданні, та встановлено, що воно не суперечить вимогам ст.ст 22, 25 ГПК України, тому судом задоволено, суд вважає за потрібне здійснити процесуальну заміну сторони відповідача акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль»в особі Куйбишевського відділення Запорізької обласної дирекції АППБ «Аваль»на його правонаступника відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»в особі Запорізької обласної дирекції.
У судовому засіданні 04.07.2007 р. судом оголошувалась перерва до 16.07.2007 р. Представником позивача у судовому засіданні надано заяву про уточнення позовних вимог у зв’язку з допущенням технічної помилки при складанні позовної заяви, просить суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис нотаріуса №3561 від 31.10.2006 р..
Заява позивача, не суперечить вимогам ст. 22 ГПК України, тому судом розглядаються позовні вимоги про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису нотаріуса №3561 від 31.10.2006 р..
У судовому засіданні 16.07.2006 р. розгляд справи судом закінчено, на підставі ст. 85 ГПК України суддею оголошено вступну та резолютивну частини рішення, за погодженням представників сторін.
Позивач підтримує позовні вимоги з підстав викладених у позові, обґрунтовує їх ч.1 ст. 590 ЦК України, ч.1 ст. 88 Закону України ”Про нотаріат”, ст. 1, ч.1 ст. 24, ст. 26 Закону України ”Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”. У судовому засіданні представник позивача пояснив суду, що 31.10.2007 р. приватним нотаріусом Запорізького міського округу Запорізької області Нарохою О.В. було вчинено виконавчий напис №3561 на майно позивача на користь відповідача, яке було передано в заставу АППБ «Аваль» на підставі договору застави б/н від 26.03.2004 р. для забезпечення виконання зобов’язань ТОВ ”НВА Холдинг” за кредитним договором №КЛ- -010/02-17/17/417 від 26.03.2004 р.. Позивач звертає увагу суду, на те, що зазначений виконавчий напис суперечить вимогам встановленим ч.1 ст. 590 ЦК України, та ч.1 ст. 27 Закону України ”Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” якими передбачено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Позивач стверджує, що іншого порядку звернення стягнення на предмет застави договором між сторонами не було визначено, тому виконавчий напис вчинено з порушенням вище зазначеної вимоги закону. Враховуючи вище викладене позивач просить суд визнати зазначений виконавчий напис нотаріусу таким, що не підлягає виконанню.
Відповідачем на адресу суду було надано письмовий відзив на позовну заяву (вх. №02-6/16008 від 02.07.2007 р.) в якому відповідач заперечив проти позовних вимог, вважає що вони не підлягають задоволенню з наступних підстав. Виконавчий напис 3561 від 31.10.2006 р. вчинено нотаріусом на підставі ст. 87 Закону України «Про нотаріат»та п. 1 Постанови КМУ №1172 від 29.06.1999 р. «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», та на підставі договору застави майна, укладеного між позивачем та відповідачем 26.03.2006 р.. Окрім того, відповідач зазначає, що дійсно, відповідно до ст. 590 ЦК України, на яку посилається позивач, встановлено, що здійснення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду, однак це при тій умові якщо інше не передбачено законом або договором, а вищезазначені закони і передбачають звернення стягнення на заставлене майно на підставі виконавчого напису нотаріусу. Відповідач звертає увагу суду на той факт, що позивачу нотаріусом було надіслано попередження про намір вчинення виконавчого напису і запропоновано до 20.10.2006 р. повернути суму боргу –267183,87 грн.. Зазначене попередження отримано позивачем 13.10.2006 р., однак залишено ним без задоволення та виконання. На час розгляду справи у суді спірний виконавчий напис знаходиться на виконанні та проводиться реалізація заставленого майна. Просить суд у позові відмовити.
За клопотанням представників сторін судові засідання проводилися без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив, що 26.03.2004 р. між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль»в особі Запорізької обласної дирекції АППБ «Аваль»(надалі кредитор, правонаступником якого є відповідач по справі) та товариством з обмеженою відповідальністю ”НВА Холдинг” (надалі позичальник) укладено кредитний договір №010/02-17/417 (надалі Кредитний договір).
Відповідно до п.1.1. Кредитного договору, кредитор, на положеннях та умовах цього Договору, відкриває позичальнику відновлювальну (револьверну) кредитну лінію (надалі – кредит) у сумі 500000,00 грн. строком до 25 березня 2005 р. зі сплатою 19% річних.
Відповідно до ч.2 п. 3.3. Кредитного договору, у відповідності з діючим законодавством України забезпеченням цього договору є застава майна майнового поручителя товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворит»( сторонами визначений перелік майна).
26.03.2004 р. між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» в особі Куйбишевського відділення Запорізької обласної дирекції АППБ «Аваль»(заставодержатель) та товариством з обмеженою відповідальністю ”Фаворит” (надалі заставодавець, позивач по справі) укладено договір застави майна (надалі договір застави). В п.1.1 договору застави зазначено, що згідно кредитного договору №010/02-17/417 від 26.03.2004 р., заставодержатель відкрив ТОВ «НВА Холдінг», відновлювальну (револьверну) кредитну лінію у сумі 500000,00 грн. по 25.03.2005 р., із сплатою 19% річних. В забезпечення виконання зобов’язань вказаних у п.1.1. цього Договору заставодавець на умовах передбачених цим договором, передає у заставу належне йому майно згідно Додатку №1, який є невід’ємною частиною цього договору ( п.1.2. договору застави).
31.10.2006 р. приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Нарохою О.В. вчинено виконавчий напис реєстраційний №3561 про звернення стягнення на майно, яке підлягає витребуванню, а саме –сільськогосподарська техніка у кількості 28 одиниць згідно Додатку 1, яка належить товариству з обмеженою відповідальністю «Фаворит»(код ЄДРПОУ 30085298). Зазначена техніка на підставі Кредитного договору №010/02-17/417 від 26.03.2004 р., та Договору застави, посвідченого Ярошенком С.В., приватним нотаріусом Куйбишевського районного нотаріального округу Запорізької області 26.03.2004 р. за реєстровим №299, передана у заставу у якості забезпечення погашення забовязань по кредиту та відсоткам за його використання у відповідності до ст. 49 Закону України ”Про банки і банківську діяльність” ТОВ ”НВА Холдинг” АПАБ ”Аваль”, правонаступником якого є ВАТ ”Райффайзен Банк Аваль” в особі ЗОД АППБ ”Аваль”.
Розглянувши всі матеріали справи у їх сукупності, вислухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши норми законодавства, суд вирішив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, на підставі наступного.
Стаття 1 Закону України ”Про заставу” (№2654-ХІІ від 02.10.1992 р.) та ст. 572 ЦК України визначають, що застава –це спосіб забезпечення зобов’язань. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Відповідно до ч.ч.1, 6 ст. 20 Закону України ”Про заставу”, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. ... Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.
Згідно зі ст. 87, ч.1 ст. 88 Закону України ”Про нотаріат”, п.п. 1,3 частини 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України ( №20/5 від 03.03.2004 р.), для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України”... Нотаріус вчиняє виконавчий напис, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умовами, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями –не більше одного року.
Постановою Кабінету Міністрів України №1172 29.06.1999 р. затверджено перелік документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, п.1 якого визначено, що нотаріально посвідчені угоди, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно. Для одержання виконавчого напису подаються: а) нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов’язань.
При розгляді даного спору, судом було встановлено, що до відносин сторін необхідно застосовувати норми Закону України ”Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” (надалі Закон)( від 18.11.2003 р. №1255-ІV), оскільки зазначений Закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна ( ст.1 Закону).
Частина 1 ст. 21 Закону визначає, що до забезпечувальних обтяжень належать застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 Цивільного кодексу України, що виникає на підставі договору.
Частиною 1 ст. 590 ( що міститься в параграфі 6 глави 49) ЦК України, визначено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону, звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.
При цьому ч.1 ст. 26 Закону визначає, що обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: 1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом; 2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; 4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери.
Відповідно до п. 3.2.2. договору застави, заставодержатель має право задовольнити свої вимоги по погашенню заборгованості до настання строку погашення боргу по кредитному договору №010/02-17/417 від 26.03.2004 р. за рахунок заставленого майна у випадках: - порушення заставодавцем відповідних умов зберігання предмету застави; - реорганізації (ліквідації) заставодавця. У разі порушення заставодавцем умов цього договору або позичальником умов кредитного договору №010/02-17/417 від 26.03.2004 р. заставодержатель має право достроково стягнути суму заборгованості. Якщо позичальник не виконує вимогу про дострокове повернення боргу, заставодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок заставленого майна ( п. 3.2.3. договору застави).
Згідно з п.4.2. договору застави, спори, що виникають в період дії цього договору і не врегульовані ним вирішуються у встановленому законом порядку.
Спір про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядається судом за позовом боржника до стягувача ( п.6 ст. 50 Закону України ”Про нотаріат”).
Як вбачається з вище викладеного, Цивільним кодексом України, Законом України ”Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” та договором застави 26.03.2004 р. не передбачено звернення стягнення на заставлене майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, оскільки таке звернення може бути вчинено лише на підставі рішення суду, тому суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.
Окрім того, суд приймає до уваги той факт, що частини 1, 3 розділу ІХ Прикінцеві та перехідні положення Закону України ”Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” визначають, що цей закон набирає чинності з 1 січня 2004 р.. Законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому закону України. Тому ст. 20 Закон України ”Про заставу” ( від 02.10.1992 р. №2654ХІІ), якою безпосередньо визначено можливість звернення стягнення на заставлене майно на підставі виконавчого напису нотаріусу, судом до уваги в цій частині не приймається, оскільки зазначена норма суперечить вимогам Закону України ”Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”.
Заперечення відповідача спростовуються вище викладеним та матеріалами справи.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 25, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд,
ВИРІШИВ:

1. Здійснити процесуальну заміну відповідача Акціонерного поштово-пенсійного банку ”Аваль” в особі Куйбишевського відділення Запорізької обласної дирекції АППБ ”Аваль” на його правонаступника відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»в особі Запорізької обласної дирекції.
2. Позов задовольнити.
3.Визнати таким, що не підлягає виконанню повністю виконавчий напис реєстраційний №3561, вчинений 31 жовтня 2006 року приватним нотаріусом Запорізького міського округу Запорізької області Нарохою Ольгою Василівною про звернення стягнення на майно, яке підлягає витребуванню, а саме: сільськогосподарську техніку у кількості 28 (двадцять вісім) одиниць згідно додатку №1, яке належить товариству з обмеженою відповідальністю «Фаворит»(код ЄДРПОУ 30085298), юридична адреса: Запорізька обл., Куйбишевський р-н, с. Олексіївка, вул.. Миронова, буд. 67.
4. Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»в особі Запорізької обласної дирекції (69063, м. Запоріжжя, вул. Тургенєва, 29, р/р 290941364 в ЗОД «Райффайзен Банк Аваль», МФО 313827, код ЄДРПОУ 237940) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворит»(71042, Запорізька обл., Куйбишевський р-н, с. Олексіївка, вул.. Миронова, буд. 67, п/р 26005301000379 в ЗФ АКБ «Мрія», МФО 313742, код ЄДРПОУ 30085298) 85 (вісімдесят п’ять) грн. 00 коп. державного мита, 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.
5. Скасувати заходи по забезпеченню позову вжиті ухвалою господарського суду Запорізької області від 31.05.2007 р. по справі №22/228/07.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підпису.

Рішення оформлено і підписано відповідно до вимог ст. 84 ГПК України 06.08.2007 року.

Суддя Ю.О. Скиданова

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 березня 2008 р.
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді
суддів
Кота О.В.
Владимиренко С.В.
Шевчук С.Р.
розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Запорізької обласної дирекції Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"
на рішення господарського суду Запорізької області від 16 липня 2007 року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2007 року у справі № 22/228/07
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит"
До
Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Запорізької обласної дирекції Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"
Про
Визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню

за участю представників:
позивача: не з’явилися;
відповідача: Вишнякова Д.О.,

встановив:

Рішенням господарського суду Запорізької області (суддя Скиданова Ю.О.) від 16 липня 2007 року у справі № 22/228/07 позовні вимоги задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню повністю виконавчий напис реєстраційний № 3561, вчинений 31 жовтня 2006 року приватним нотаріусом Запорізького міського округу Запорізької області Нарохою Ольгою Василівною про звернення стягнення на майно, яке підлягає витребуванню, а саме: сільськогосподарську техніку у кількості 28 (двадцять вісім) одиниць згідно додатку № 1, яке належить ТОВ “Фаворит”. Судові витрати покладено на відповідача.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2007 року (Мойсеєнко Т.В., Зубков Т.П., Коробка Н.Д.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
Відкрите акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Запорізької обласної дирекції Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів, оскільки судами при винесенні оскаржуваних судових актів порушено норми матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Господарськими судами встановлено, що 26 березня 2004 року між акціонерним поштово-пенсійним банком “Аваль” в особі Запорізької обласної дирекції АППБ “Аваль” (правонаступником якого є відповідач по справі) та ТОВ "НВА Холдинг" укладено кредитний договір № 010/02-17/417, відповідно до п. 1.1. якого кредитор відкрив позичальнику відновлювальну (револьверну) кредитну лінію у сумі 500 000,00 грн. строком до 25 березня 2005 року зі сплатою 19 % річних.
Відповідно до ч. 2 п. 3.3. Кредитного договору забезпеченням зобов’язань за цим договором є застава майна майнового поручителя ТОВ “Фаворит”, перелік якого визначений сторонами у даному пункті та представляє собою 28 одиниць сільськогосподарської техніки.
26 березня 2004 року між акціонерним поштово-пенсійним банком “Аваль” в особі Куйбишевського відділення Запорізької обласної дирекції АППБ “Аваль” та ТОВ "Фаворит" укладено договір застави майна.
У пункті 1.1 договору застави зазначено, що згідно кредитного договору № 010/02-17/417 від 26 березня 2004 року, заставодержатель відкрив ТОВ “НВА Холдінг”, відновлювальну (револьверну) кредитну лінію у сумі 500 000,00 грн. до 25 березня 2005 року зі сплатою 19 % річних. В забезпечення виконання зобов'язань, вказаних у п. 1.1. цього Договору заставодавець на умовах, передбачених цим договором, передає у заставу належне йому майно згідно Додатку № 1, який є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.2. договору застави).
31 жовтня 2006 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Нарохою О.В. вчинено виконавчий напис реєстраційний № 3561 про звернення стягнення на майно, яке підлягає витребуванню, а саме - сільськогосподарська техніка у кількості 28 одиниць згідно Додатку 1, яка належить ТОВ “Фаворит”. Зазначена техніка на підставі Кредитного договору № 010/02-17/417 від 26 березня 2004 року та Договору застави, посвідченого Ярошенком С.В., приватним нотаріусом Куйбишевського районного нотаріального округу Запорізької області 26 березня 2004 року за реєстровим № 299, передана у заставу у якості забезпечення погашення зобов’язань по кредиту та відсоткам за його використання у відповідності до ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" ТОВ "НВА Холдинг" АППБ "Аваль", правонаступником якого є ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Запорізької обласної дирекції АППБ "Аваль".

Як встановлено судами, предметом договору застави від 26 березня 2004 року є рухоме майно.
Згідно ст. 1 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” –цей Закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.
Відповідно до ч. 1 ст. цього Закону до забезпечувальних обтяжень належать застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 Цивільного кодексу України, що виникає на підставі договору.
Частиною 1 ст. 590 Цивільного кодексу України визначено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.
Частиною 1 ст. 26 вказаного Закону передбачено, що обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: 1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов’язання в порядку, встановленому цим законом; 2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; 4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери.
Таким чином, вищенаведеними нормами Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” не передбачено звернення стягнення на заставлене майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, оскільки таке звернення може бути вчинено лише на підставі рішення суду.
Окрім того, частинами 1, 3 розділу IX “Прикінцеві та перехідні положення Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, який набрав чинності з січня 2004 р., визначено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому закону.
Частина 6 ст. 20 Закону України “Про заставу” передбачає можливість вчинення виконавчого напису, якщо інше не встановлено законом. Але законом встановлено інше, а саме: ч. 1 ст. 24 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” визначено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим законом. Вказаний закон не передбачає такий позасудовий засіб звернення, як стягнення на підставі виконавчого напису.
Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм законодавства при прийнятті рішення і постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Запорізької області від 16 липня 2007 року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2007 року у справі № 22/228/07 залишити без змін, а касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Запорізької обласної дирекції Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" –без задоволення.

Головуючий суддя О. Кот

судді: С. Владимиренко

С. Шевчук

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.02.10 Справа № 2/217

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. при секретарі Залицайло М.С. за участю представника позивача Сахаревича В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Регіональна будівельно-технічна компанія”, м.Львів до відповідача: Публічного акціонерного товариства „Фольксбанк”, м.Львів про визнання недійсним пп.5.2.11 кредитного договору №КР28798 від 28.08.2009р.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Регіональна будівельно-технічна компанія”, м.Львів звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства „Фольксбанк”, м.Львів про визнання недійсним пп.5.2.11 кредитного договору №КР28798 від 28.08.2009р.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 19.10.2009р. порушив провадження у справі та призначив розгляд справи на 29.10.2009р.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 28 серпня 2008 року між ВАТ «Електрон Банк», правонаступником якого є ВАТ «Фольксбанк»та ТОВ «Регіональна будівельно-технічна компанія»було укладено кредитний договір №КР28798, в силу якого відповідач зобов'язувався надати позивачу грошові кошти в сумі 2 500 000 доларів США строком на 21 місяць з погашенням кредиту в кінці терміну. Відповідно до пп.5.2.11 кредитного договору позивач (позичальник) зобов'язаний у термін до 01 грудня 2008 року сплатити плату за розгляд кредитної заявки згідно тарифів банку в розмірі 12 500,00 доларів США .

На думку позивача, пп. 5.2.11 кредитного договору підлягає визнанню судом недійснім як такий, що не відповідає нормам чинного законодавства та порушує права позивача з огляду на наступне.

Як стверджує позивач, визначення поняття «розгляд кредитної заявки»чи «кредитна заявка»у кредитному договорі відсутнє. Підписавши кредитний договір сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов цього договору. В силу п.1.1, 1.2 кредитного договору відповідач зобов'язувався надати позивачу грошові кошти в сумі 2 500 000,00 доларів США строком на 21 місяць. Оскільки кредитна заявка містить всього лише волевиявлення сторони та інформацію, необхідну для реалізації сторонами чергового етапу кредитного договору, обов'язок відповідача надати кредитні кошти та обов'язок відповідача розглянути кредитну заявку не можуть розглядатись як різні зобов’язання. Однак у кредитному договорі надання кредитних коштів та розгляд кредитної заявки визначаються як окремі дії відповідача, кожну з яких позивач замовляє окремо, та кожну з яких позивач оплачує окремо. На думку позивача, очевидною є безпредметність мнимої послуги розгляду кредитної заявки. Позивач фактично не споживає (не одержує) послуги, він лише реалізує своє право на одержання чергової частини кредиту.

Крім цього, як зазначає позивач, оплата за договором кредиту може встановлюватися двома паралельними способами: комісійна винагорода за отримання кредиту, яка розраховується у відсотках від суми кредиту та сплачується під час отримання кредиту; проценти за користування кредитом, які нараховуються за кожен день користування кредитними коштами. Відповідно до ч.3 ст.53 Закону України „Про банки і банківську діяльність” банку забороняється вчиняти будь-які дії щодо впровадження у своїй практиці недобросовісної конкуренції. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг. Статтею 9 Закону України „Про захист від недобросовісної конкуренції” (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору) до недобросовісної конкуренції віднесено дії щодо купівлі-продажу товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом, тобто купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, непотрібних споживачу або контрагенту. Умовою укладення кредитного договору та надання позивачу кредиту була, у тому числі, оплата нав'язаної відповідачем послуги - розгляд кредитної заявки про надання грошових коштів (пп. 5.2.11 кредитного договору).

Також, як стверджує позивач, в силу положень ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. За правилами ст.524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Відповідно до п.«в»ч.4 ст.5 Декрету КМ України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують операції щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Позивач станом на момент укладення кредитного договору не мав та до сьогодні не має ліцензії на здійснення операцій щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. З огляду на цю обставину, на думку позивача, положення пп.5.2.11 кредитного договору суперечить змісту викладених вище імперативних норм чинного законодавства, що визначають порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті в Україні.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву. Зокрема відповідач зазначив, що позивач, уклавши з відповідачем кредитний договір на встановлених у договорі умовах, погодився на всі зазначені умови. Банк здійснює кредитні операції на власних умовах, які передбачаються у кредитному договорі. Позичальник мав право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом (у відповідності до ст.1056 ЦК України), однак не зробив цього та отримав кредитні кошти у користування.

Також відповідач зазначив, що розгляд кредитної заявки не є мнимою послугою, а визначений та встановлений законом, кредитним договором. Відносини потенційного позичальника та банку при поданні, розгляді кредитних заявок, встановленні та сплаті коштів за розгляд кредитних заявок регулюються також, крім умов кредитного договору, банківськими звичаями, звичаями ділового обороту, якими, у відповідності до ст.7 ЦК України, можуть регулюватись цивільні відносини .

Як стверджує відповідач, твердження Позивача про те, що пп.5.2.11 кредитного договору суперечить нормам чинного законодавства, що визначають порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті України, не є вірними з наступних підстав. В даному підпункті договору не сказано, що безпосередній розрахунок (виконання) повинен здійснюватись в іноземній валюті, не наведено валюти виконання грошового зобов'язання, а зазначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, тобто зазначено розмір грошового зобов'язання у вигляді еквіваленту в іноземній валюті. Стаття 533 ЦК України визначає валюту виконання грошового зобов'язання, а саме, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, як в пп.5.2.11 кредитного договору, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Оскільки, інший порядок визначення суми, що підлягає сплаті в гривнях не встановлений договором або іншим нормативно-правовим актом, то сторони повинні керуватися правилом, яке встановлено в ст.533 ЦК України, а саме: сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

Крім того, представником відповідача письмово повідомлено суд про зміну найменування банку з Відкритого акціонерного товариства „Фольксбанк” на Публічне акціонерне товариство „Фольксбанк”, яке являється правонаступником всіх прав та обов’язків ВАТ «Фольксбанк».

Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду.

12.11.2009р. відповідачем було подано клопотання про зупинення провадження у справі до моменту вирішення Личаківським районним судом м.Львова цивільної справи за позовом відповідача до позивача про стягнення заборгованості та зустрічним позовом позивача до відповідача про визнання недійсним кредитного договору №КР28798 від 28.08.2009р.

Ухвалою суду від 26.11.2009р. в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі відмовлено, оскільки розгляд цивільної справи в Личаківському районному суді м.Львова не перешкоджає розглядові справи №2/217.

Відповідачем у справі через канцелярію суду було подано апеляційну скаргу на ухвалу суду від 26.11.2009р. Ухвалою суду від 16.12.2009р. провадження у справі №2/217 було зупинено.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 22.12.2009р. було відмовлено відповідачу в прийнятті апеляційної скарги до провадження.

Ухвалою суду від 01.02.2010р. проваджння у справі №2/217 поновлено.

Представникам сторін роз’яснено їх права та обов'язки, передбачені ст.22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

28 серпня 2008 року між ВАТ «Електрон Банк», правонаступником якого є ВАТ «Фольксбанк»та ТОВ «Регіональна будівельно-технічна компанія»було укладено кредитний договір №КР28798, в силу якого відповідач зобов'язувався надати позивачу грошові кошти в сумі 2 500 000 доларів США строком на 21 місяць з погашенням кредиту в кінці терміну, а позивач зобов’язувався повернути відповідачу основну суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитом у строки та в порядку, передбачених кредитним договором.

18 вересня 2008 року сторони підписали додаток №1 до кредитного договору, яким внесли зміни до порядку нарахування та сплати процентів за кредитом.

28 листопада 2008 року сторони підписали додаток № 2 до кредитного договору, яким було змінено розмір процентів за користування кредитними коштами.

21 січня 2009 року сторони підписали додаток №3 до кредитного договору, яким було змінено порядок притягнення винної сторони до відповідальності за порушення договірних зобов'язань.

Відповідно до оспорюваного пп.5.2.11 кредитного договору позивач (позичальник) зобов'язаний у термін до 01 грудня 2008 року сплатити плату за розгляд кредитної заявки згідно тарифів банку в розмірі 12 500,00 доларів США на рахунок № 35703100008383, МФО 325213, код ЄДРПОУ 32968045.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зокрема, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою ст.215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України.

Відповідно до абз.2 ч.3 ст.213 Цивільного кодексу України якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Згідно п.3.1 кредитного договору надання кредиту здійснюється відповідачем частинами відповідно до графіку видачі кредиту на підставі письмових заявок позивача та документів, що підтверджують цільове використання кредиту, шляхом скерування кредитних коштів для продажу на МВР та зарахування гривневого еквівалента на поточний рахунок позивача.

Відповідно до пп.3.2.1 кредитного договору для отримання окремої частини кредиту позивач зобов'язаний разом із поданням заявки на надання такої частини кредиту надавати відповідачу у письмовому вигляді інформацію про загальну суму коштів (власних та залучених), інвестованих в будівництво, акти виконаних робіт, договори, накладні та/або рахунки щодо авансової проплати за будівельні матеріали (з наданням розшифровок на матеріали), які підлягають перевірці відповідачем. Перевірка здійснюється протягом 5 календарних днів з моменту подання позивачем документів і заявки на отримання частини кредиту.

Як вбачається з пп.3.2.2 кредитного договору позивач зобов'язаний подати заяву на отримання першої частини кредиту не пізніше 01 грудня 2008 року включно.
Згідно п.3.3 кредитного договору грошові кошти перераховуються відповідачем з кредитного рахунку на банківський (поточний) рахунок позивача (або інший рахунок, вказаний позичальником в заяві про перерахування коштів) після підписання з відповідачем договорів щодо забезпечення виконання зобов'язань позивача за кредитним договором та на підставі письмової заяви позивача про перерахування грошових коштів не пізніше дня наступного за днем отримання банком заяви.

Відповідно до пп.5.2.24 кредитного договору обов'язком позивача є надання відповідачу у письмовому вигляді разом із поданням заявки на надання кожної частини кредиту інформації про загальну суму коштів (власних та залучених), інвестованих в будівництво.

Підписавши кредитний договір сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов цього договору. Відповідно до п.п.1.1, 1.2 кредитного договору відповідач зобов'язувався надати позивачу грошові кошти в сумі 2 500 000,00 доларів США строком на 21 місяць з погашенням кредиту в кінці терміну, а позивач зобов’язувався повернути відповідачу основну суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитом у строки та в порядку, передбачених кредитним договором.

Оскільки кредитна заявка містить лише волевиявлення позичальника та інформацію, необхідну для реалізації сторонами чергового етапу кредитного договору, суд погоджується з аргументами позивача щодо того, що обов'язок відповідача надати кредитні кошти та обов'язок відповідача розглянути кредитну заявку не можуть розглядатись як різні зобов’язання. Проте, у кредитному договорі надання кредитних коштів та розгляд кредитної заявки визначаються як окремі послуги відповідача, кожну з яких позивач замовляє окремо, та кожну з яких окремо оплачує. Вказана обставина підтверджується також і поясненнями представника відповідача в судових засіданнях. Як ним зазначено, клієнти банку оплачують послугу по розгляду кредитної заявки незалежно від одержання кредитних коштів. Навіть у разі відмови сторони від кредитного договору, положення про оплату послуги по розгляду кредитної заявки діє та підлягає виконанню на загальних підставах.

Відповідно до ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. В даній ситуації позивач фактично не одержав та не спожив послугу, він лише реалізував своє право на одержання чергової частини кредиту. Таким чином, положення пп.5.2.11 кредитного договору суперечать загальним положенням ЦК України про договір надання послуг.

Посилання відповідача на ту обставину, що відносини сторін з приводу укладення кредитного договору регулюються виключно главою 71 ЦК України спростовується наступним. Згідно ч.2 ст.628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ч.8 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях. Вказані норми чинного законодавства вичерпують предмет кредитного договору та дають можливість зробити висновок, шо оплатне надання послуги щодо розгляду документів клієнта не належить до предмету кредитного договору.

Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч.8 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях.

Як вбачається зі змісту положень ч.2 ст.1 Закону України «Про банки і банківську діяльність»метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.

Відповідно до ч.3 ст.53 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банку забороняється вчиняти будь-які дії щодо впровадження у своїй практиці недобросовісної конкуренції.

Згідно ч.1, 3 ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.

За правилами ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положеннями ч.1, 2 ст.1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»поняття «недобросовісна конкуренція»визначається як будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності. Недобросовісною конкуренцією є дії у конкуренції, зокрема (але не виключно) визначені главами 2-4 цього Закону.

Статтею 9 Закону України „Про захист від недобросовісної конкуренції” (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору) до недобросовісної конкуренції віднесено дії щодо купівлі-продажу товарів, виконанням робіт, наданням послуг із примусовим асортиментом, тобто купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, непотрібних споживачу або контрагенту.

Умовою укладення кредитного договору та надання позивачу кредиту була, у тому числі, оплата нав'язаної відповідачем послуги - розгляд кредитної заявки про надання грошових коштів.

Щодо доводів відповідача стосовно свободи договору та застосування у договірних відносинах принципу диспозитивності суд вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Положення пп.5.2.11 кредитного договору містять відступи від імперативних норм чинного законодавства. Незважаючи на волю сторін, договір не може містити умов, які порушують норми законодавства у сфері захисту від недобросовісної конкуренції, у сфері здійснення розрахунків у іноземній валюті тощо.

Таким чином, на думку суду, положення пп.5.2.11 кредитного договору суперечать імперативним нормам законодавства, а саме положенням ст.627, ч.1 ст.1054 ЦК України, ч.2 ст.1, ч.3 ст.53, ч.1, 3 ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ч.1, 2 ст.1, ст.9 Закону України „Про захист від недобросовісної конкуренції”.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог ч.ч. 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України є підставою недійсності такого правочину.

Відповідно до ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частина 3 ст.215 ЦК України встановлює, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення позову щодо визнання недійсним пп.5.2.11 кредитного договору №КР28798 від 28.08.2009р.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підставні та такі, що підлягають до задоволення.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст.49 ГПК України необхідно покласти на відповідача.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 202, 203, 213, 215, 627, 901, 1054 ЦК України, ст.ст. 207 ГК України, ч.2 ст.1, ч.3 ст.53, ч.1, 3 ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ч.1, 2 ст.1, ст.9 Закону України „Про захист від недобросовісної конкуренції”, ст.ст. 1, 4, 33, 34, 35, 44, 49, 82, 83, 84, 85, 116 ГПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

1. Замінити відповідача –Відкрите акціонерне товариство «Фольксбанк»його процесуальним правонаступником –Публічним акціонерним товариством «Фольксбанк»(код ЄДРПОУ 19358632).

2. Позов задоволити.

3. Визнати недійсним пп.5.2.11 кредитного договору №КР28798 від 28.08.2009р, укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Електрон Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Фольксбанк»(м.Львів, вул.Грабовського, 11, код ЄДРПОУ 19358632) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Регіональна будівельно-технічна компанія»(м.Львів, вул.Наукова, буд.3Б, кім.215, код ЄДРПОУ 32968045).

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Фольксбанк»(м.Львів, вул.Грабовського, 11, код ЄДРПОУ 19358632) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональна будівельно-технічна компанія»(м.Львів, вул.Наукова, буд.3Б, кім.215, код ЄДРПОУ 32968045) 85 грн. 00 коп. державного мита та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

Суддя

Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И Справа № 2-7/10
31 березня 2010 року Хорольський районний суд Полтавської області
в складі: головуючого – судді Личковахи О.О.
при секретарі – Сапа О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Хорол цивільну справу за позовом Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 при третіх особах, які не заявляють самостійних вимог, службі в справах дітей Хорольської районної державної адміністрації Полтавської області, СГІРФО Хорольського РВ ГУМВС України в Полтавській області, про звернення стягнення,
В С Т А Н О В И В:
ЗАТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення.
В заяві вказувалося, що 21.11.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № PLG0G40000001562, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 97500 грн. 00 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 21.11.2027 року.
Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку : щомісяця в період сплати Позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати.
Згідно зі ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов”язання повинні виконуватись належним чином і в установлений законом строк відповідно до умов договору та вимог Закону.
У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов”язання за вказаним договором належним чином не виконала, що призвело до виникнення заборгованості, тому “ПриватБанк” просить суд звернути стягнення на квартиру № 86 буд.21”б” по вул.К.Маркса м. Хорол відповідно до договору іпотеки, укладеного між ЗАТ КБ “ПриватБанк” та відповідачем 21.11.2007 р., а також стягнути з відповідача судові витрати по справі.
В якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, у справі були залучені служба в справах дітей Хорольської районної державної адміністрації Полтавської області та СГІРФО Хорольського РВ ГУМВС України в Полтавській області.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 позов підтримав в повному обсязі з підстав, наведених в позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_1та її представник- адвокат ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнали з тих підстав, що в квартирі, що є предметом іпотеки, мешкає малолітня дитина відповідача, відповідач частково сплачує заборгованість, але не має можливості своєчасно гасити заборгованість в зв”язку з форс-мажорними обставинами, а саме : з фінансовою кризою, так як “ПриватБанк” збільшив відсотки за користування кредитом з 15 до 30 відсотків.
Представник третьої особи –служби в справах дітей Хорольської РДА ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечила проти позовних вимог позивача з тих підстав, що задоволення позову порушить права малолітньої дитини.
Представник СГІРФО Хорольського РВ ГУМВС України в Полтавській області в судове засідання не з”явився, в своїй заяві просив розглянути справу без нього.
Заслухавши пояснення представників сторін, відповідача, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, суд вважає за необхідне відмовити в задоволені позову з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що між ЗАТ КБ “ПриватБанк” та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № PLG0G40000001562 від 21.11.2007 р., відповідно до якого банк надав їй споживчий кредит у розмірі 97500 гривень з оплатою 15 % річних строком до 21.11.2027 року.
Факт укладення кредитного договору сторонами не оспорюється. В судовому засіданні встановлено також, що відповідач сплачував кредит аж до підняття процентної ставки.
На забезпечення кредитного договору між “ПриватБанк” та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки № РLG0G40000001562 від 21.11.2007 року, відповідно до якого ОСОБА_1 надала в іпотеку належну їй на праві приватної власності квартиру № 86 в буд. 21”б” по вул.К.Маркса в м. Хорол Полтавської області. Факт укладення угоди сторонами не оспорюється.
Як вбачається з пояснення відповідача, крім того, даний факт також підтверджується і копією свідоцтва про народження дитини. ОСОБА_1 на час укладення кредитного договору і договору іпотеки була вагітна, і дитина народилася вже в процесі виконання цих договорів.
На даний час ні відповідач, ні її дитина не зареєстровані за адресою іпотечної квартири, оскільки позивачем було вилучено у відповідача договір купівлі-продажу цієї квартири (згідно договору іпотеки) до повного погашення кредиту, тобто не дивлячись на те, що відповідач проживає в належній їй на праві власності квартирі , зареєструватися в ній і зареєструвати там свою дитину вона не може. Іншого житла у відповідача та її дитини під час судового розгляду справи не встановлено.
Посилання представника позивача на те, що на час укладення договору іпотеки малолітня дитина не була зареєстрована на зазначеній вище квартирі, суд не може визнати обґрунтованим з огляду на те, що відповідно до п.4 ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10-річного віку, є місце проживання її батьків, а відповідно до ст.12 Закону України “Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей” від 02.06.2005 р. для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.
З цих же підстав суд не може визнати обґрунтованим посилання представника позивача на те, що відповідач відповідно до умов договору іпотеки не має права реєструвати малолітню дитину на вказаній адресі, оскільки це порушує права неповнолітніх.
Таким чином, виселити з квартири сім”ю, в якій є неповнолітня дитина, неможна.
Крім того, суд приходить до висновку про порушення при укладенні договору положення ст.12 Закону України “Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей” від 02.06.2005 р.
Відповідно до ч.6 ст.203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам їх малолітніх дітей.
Враховуючи, що ОСОБА_1 не зверталася до суду з вимогою про визнання договору іпотеки недійсним, суд вважає недоцільним застосовувати положення ч.1 ст.215 ЦК України та визнавати договір іпотеки недійсним.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що кредитний договір не розірваний, відповідач ОСОБА_1 не відмовляється від погашення боргу та частково його погашає, суд вважає вимоги позивача необґрунтованими.
Відповідно до ст.88 ЦПК України судові витрати розподілу не підлягають та покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 10, 60, 79, 88, 208, 209, 213-215 ЦПК та ст. ст. 29, 203 ЦК України, ст.12 Закону України “Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей” від 02.06.2005 р ., суд
Р І Ш И В :
В задоволенні позову закритого акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 при третіх особах, які не заявляють самостійних вимог, службі в справах дітей Хорольської районної державної адміністрації Полтавської області, СГІРФО Хорольського РВ ГУМВС України в Полтавській області, про звернення стягнення відмовити.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання заяви про апеляційне оскарження рішення в 10-денний термін з моменту його оголошення до Хорольського районного суду Полтавської області та подання апеляційної скарги в судову палату по цивільних справах апеляційного суду Полтавської області через Хорольський районний суд протягом двадцяти днів після подання заяви на апеляційне оскарження рішення.
Головуючий:

Справа № 2-869/10
Номер стат.звіту К.4
Код суду:0707
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
(заочне)
29 квітня 2010 року м. Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в особі: головуючого – судді Заборовського В.С.
при секретарі Кузьма А.І.
за участю: представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мукачево цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Закарпатської обласної філії ВАТ «Державний ощадний банк України», Мукачівського відділення «ОСОБА_3 Аваль», треті особи: нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області ОСОБА_4, нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області ОСОБА_5, КП Мукачівське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки,КП «Бюро технічної інвентаризації» м.Ужгород про визнання права власності на нерухоме майно,-

в с т а н о в и в :
Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з зазначеним позовом. Свої вимоги мотивують тим, що з 2007 року вона проживала з ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, однією сім’єю вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, але шлюб між ними зареєстровано не було. За час спільного проживання ОСОБА_6 було придбано у власність будинок за адресою м. Мукачево вул. І.Франка, 67-а та квартиру АДРЕСА_1. 18 жовтня 2008 року ОСОБА_6 помер у зв’язку з чим відкрилась спадщина на спільно нажите майно. З близьких ОСОБА_6 спадщину не прийняв ніхто, а вона належним чином не змогла прийняти спадщину, так як не зареєструвала шлюб з останнім. На придбання будинку за адресою м. Мукачево вул. І.Франка, 67-а та квартиру АДРЕСА_1 було отримано кредит в Закарпатській обласній філії ВАТ «ДержОщадбанк України» та ОСОБА_7 Аваль. Вважає, що договір застави майна ОСОБА_6 уклав незаконно, так як відповідно до ч. 1 ст. 67 Сімейного кодексу України, такий договір необхідно було укласти за згодою другого з подружжя. Також відповідно до ч. 1 ст. 608 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється у зв’язку із смертю боржника.Просить суд позовні вимоги задоволити.
В судовому засіданні представник позивача змінив позовні вимоги,просить суд визнати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, право власності на будинок № 67-а по вул. І. Франка в м. Мукачево Закарпатської області та право власності на квартиру АДРЕСА_2, що зареєстровані за ОСОБА_6; зобов’язати КП Мукачівське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки зареєструвати за ОСОБА_2 право власності на будинок № 67-а по вул. І. Франка в м. Мукачево Закарпатської області; зобов’язати КП «Бюро технічної інвентаризації» м. Ужгород зареєструвати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_2; скасувати іпотечний договір № 244 від 13.02.2008 року укладений між ВАТ «Державний ощадний банк України» і ОСОБА_6 та іпотечний договір № 2059 від 24.04.2008 укладений між ВАТ «ОСОБА_7 Аваль» та ОСОБА_6 ; зобов’язати нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області ОСОБА_4 зняти заборону щодо відчуження квартири АДРЕСА_3 накладену «13» лютого 2008 року, зареєстровану в реєстрі за № 6584276 у відповідності із іпотечним договором № 244 від «13» лютого 2008 року та вилучити запис з реєстру іпотек; зобов’язати нотаріуса Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області ОСОБА_5 зняти заборону щодо відчуження будинку № 67-а по вул. Івана Франка в м. Мукачево Закарпатської області накладену «24» квітня 2008 року, зареєстровану в реєстрі за № 7100335, накладену відповідно до договору іпотеки № 2059 від 24.04.2008 року та вилучити запис з реєстру іпотек; зобов’язати нотаріат Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області та КП «Бюро технічної інвентаризації» м. Ужгород зняти арешт накладений на квартиру АДРЕСА_4; зобов’язати нотаріат Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області зняти арешт накладений на будинок № 67-а по вул. Івана Франка в м. Мукачево Закарпатської області.
Відповідачі та треті особи в судове засідання не з’явилися,повідомлялись належним чином про час та місце розгляду справи. Про причину неявки суд не повідомили. Зі згоди позивача суд знаходить можливим розглянути справу у відсутності відповідача,згідно вимог ст.169 ч.4 ЦПК України, на підставі наявних у справі даних та доказів з постановленням заочного рішення, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України. Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до слідуючого: Судом встановлено, що з 2007 року ОСОБА_2 проживала з ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, однією сім’єю, вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, але шлюб між ними зареєстровано не було. За час їхнього спільного проживання ОСОБА_6 було придбано у власність будинок за адресою м. Мукачево вул. І.Франка, 67-а та квартиру АДРЕСА_1./а.с.8-9/. В судовому засіданні встановлено,що 18.10.2008 року ОСОБА_6 помер,що стверджується копією свідоцтва про смерть,серії І-ФМ №073302 від 20.10.2008 року /а.с.11/. Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина на спільно нажите майно. З близьких ОСОБА_6 спадщину не прийняв ніхто, а ОСОБА_2належним чином не змогла прийняти спадщину, так як не зареєструвала шлюб з останнім. На придбання будинку за адресою м. Мукачево вул. І.Франка, 67-а та квартиру АДРЕСА_1 було отримано кредит в Закарпатській обласній філії ВАТ «ДержОщадбанк України» та ОСОБА_7 Аваль. Відповідно до ч. 1 ст. 608 ЦК України зобов’язання припиняється у зв’язку із смертю боржника. Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України «Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців…». Згідно ч. 1 ст. 1272 ЦК України «Якщо спадкоємець протягом строку встановленого ст. 1270 Цивільного кодексу України не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її». Отже, з близьких ОСОБА_6 спадщину не прийняв ніхто. У відповідності до вимоги ч. 1 ст. 74 Сімейного кодексу України «Якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності». Відповідно до ст. 1261 ЦК України «У першу чергу право на спадкування за законом має один з подружжя, який пережив спадкодавця». Таким чином, спадкоємцем ОСОБА_6 являється ОСОБА_2 Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1219 ЦК України «Не входять до складу спадщини права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема права та обов’язки особи як кредитора або боржника, передбачені ст. 608 Цивільного кодексу України». Таким чином, відповідно до вказаного, не може входити до спадщини борг ОСОБА_6 за кредитним договором.
Отже, вимоги позивача є підставними і такими, що підлягають задоволенню. Керуючись ст.ст.10,60,88,169ч.4,208,209,212-218 ЦПК України та ст.ст.1219, 1270,1272 ЦК України, ст.74 СК України,суд,заочно,-
р і ш и в :
Позов ОСОБА_2 до Закарпатської обласної філії ВАТ «Державний ощадний банк України», Мукачівського відділення «ОСОБА_3 Аваль», треті особи: нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області ОСОБА_4, нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області ОСОБА_5, КП Мукачівське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки,КП «Бюро технічної інвентаризації» м.Ужгород про визнання права власності на нерухоме майно – задоволити.
Визнати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, право власності на будинок № 67-а по вул. І. Франка в м. Мукачево Закарпатської області та право власності на квартиру АДРЕСА_2, що зареєстровані за ОСОБА_6.
Зобов’язати КП Мукачівське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки зареєструвати за ОСОБА_2, 1989 року ародження, право власності на будинок № 67-а по вул. І. Франка в м. Мукачево Закарпатської області.
Зобов’язати КП «Бюро технічної інвентаризації» м. Ужгород зареєструвати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, право власності на квартиру АДРЕСА_2
Скасувати іпотечний договір № 244 від 13.02.2008 року укладений між ВАТ «Державний ощадний банк України» і ОСОБА_6 та іпотечний договір № 2059 від 24.04.2008 укладений між ВАТ «ОСОБА_7 Аваль» та ОСОБА_6 .
Зобов’язати нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області ОСОБА_4 зняти заборону щодо відчуження квартири АДРЕСА_3 накладену «13» лютого 2008 року, зареєстровану в реєстрі за № 6584276 у відповідності із іпотечним договором № 244 від «13» лютого 2008 року та вилучити запис з реєстру іпотек.
Зобов’язати нотаріуса Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області ОСОБА_5 зняти заборону щодо відчуження будинку № 67-а по вул. Івана Франка в м. Мукачево Закарпатської області накладену «24» квітня 2008 року, зареєстровану в реєстрі за № 7100335, накладену відповідно до договору іпотеки № 2059 від 24.04.2008 року та вилучити запис з реєстру іпотек.
Зобов’язати нотаріат Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області та КП «Бюро технічної інвентаризації» м. Ужгород зняти арешт накладений на квартиру АДРЕСА_4.
Зобов’язати нотаріат Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області зняти арешт накладений на будинок № 67-а по вул. Івана Франка в м. Мукачево Закарпатської області.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана на протязі 10 днів, а апеляційна скарга на протязі 20 днів в апеляційний суд Закарпатської області.

Головуючий підпис ОСОБА_8
З оригіналом вірно: Оригінал заочного рішення суду знаходиться в цивільній справі №2-869/10 в Мукачівському міськрайонному суді.
Суддя Мукачівського
міськрайонного суду ОСОБА_8

В И Р І Ш И В :
Позов ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «ОСОБА_8 ОСОБА_3» про визнання договору іпотеки недійсним задовольнити
Визнати договір іпотеки від 17.07.2007р.без номера , укладений між ВАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 недійсним
Судові витрати покласти на відповідача. Стягнути з ВАБ «ОСОБА_2 ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати – судовий збір 520)грн..19коп та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу -120 гивень_, загалом 640грн.19коп.
Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з часу виготовлення мотивованого рішення та подачі апеляційної скарги протягом 20 наступних днів.
СУДДЯ

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2010 року Солом’янський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Оксюти Т.Г.

при секретарі Уваровій Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вуглеінвест», ОСОБА_3 про визнання недійсним договору поруки, –

ВСТАНОВИВ:

27.08.2009 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсним договору поруки за №149/2-в-пор, укладеного між ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк», ТОВ «Вуглеінвест» 06.08.2004 року з додатковими угодами №2 від 27.07.2005 року та №3 від 30.05.2008 року до цього договору.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що він перебуває з ОСОБА_2 у шлюбі з 29.09.1989 року.

06.08.2004 року ОСОБА_2 уклала з АКІБ «УкрСиббанк», ТОВ «Вуглеінвест» договір поруки №149/2-в-пор.

За умовами вищевказаного договору поруки ОСОБА_2 зобов’язалась солідарно відповідати за виконання ТОВ «Вуглеінвест», усіх його зобов’язань перед АКІБ «УкрСиббанк» в повному обсязі, що виникли з кредитного договору №149-в-ока від 06.08.2004 року.

Сума кредиту, наданого банком ТОВ «Вуглеінвест» за кредитним договором складає 933300,00 доларів США, термін виконання основного зобов’язання з повного погашення кредиту 01.12.2008 року.
Зазначає, що про укладений договір поруки він дізнався 16.08.2009 року від ОСОБА_2, яка повідомила, що вона є відповідачем по справі №2-1980/09, що знаходиться в провадженні Святошинського районного суду м. Києва за позовом АКІБ «УкрСиббанк» до ТОВ «Вуглеінвест», ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №149-в-ока від 06.08.2004 р.
Вважає, що договір поруки та всі додаткові угоди до нього є недійсними з моменту укладення, оскільки позивач не надавав згоди дружині на укладання вищевказаного договору.
Таким чином, у разі задоволення Святошинським районним судом м. Києва у повному обсязі позову АКІБ «УкрСиббанк» про стягнення з ОСОБА_2, як з солідарно зобов’язаної особи, майна або грошових коштів на суму 2201539,90 грн., законні права та інтереси позивача будуть порушені.
На підставі вищевикладеного позивач просив позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засіданні не з'являлась, про дату та час розгляду справи повідомлялась належним чином, надала заяву в якій позовні вимоги визнала у повному обсязі та просила справу розглядати у її відсутність.
В судовому засіданні було замінено АКІБ «УкрСиббанк» на належного відповідача ПАТ «УкрСиббанк».

Представник відповідача ПАТ «УкрСиббанк» заперечував проти позовних вимог ОСОБА_4, посилаючись на те, що порука є способом забезпечення виконання зобов’язання (грошового), а не угодою щодо розпорядження майном, належним поручителю, договір поруки не створює обов’язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором.
Просив застосувати строк позовної давності.
Отже, укладений спірний договір поруки не стосується майна позивача.
Представник третьої особи ТОВ «Вуглеінвест» в судовому засіданні при вирішенні справи покладався на розсуд суду.
Третя особа ОСОБА_3 при вирішенні справи покладався на розсуд суду та зазначив, що на переговорах з співробітниками ПАТ «УкрСиббанк» обговорювались лише питання розстрочки боргових зобов’язань ТОВ «Вуглеінвест» за кредитним договором №149-в-ока від 06.08.2004 р., не зачіпаючи питань реалізації їх забезпечень, тому, ОСОБА_1 не міг знати про існування спірного договору поруки, оскільки він лише представляв інтереси ТОВ «Вуглеінвест» перед банком, надаючи юридичну допомогу на підставі довіреності.
Суд, вислухавши думку позивача, представника відповідача ПАТ «УкрСиббанк», третіх осіб, врахувавши заяву відповідача ОСОБА_2, вивчивши та дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Судом встановлено, що 06.08.2004 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Вугленівест» було укладено кредитний договір №149-в-ока, відповідно до умов якого АКІБ «УкрСиббанк» надав ТОВ «Вуглеінвест» кредит в іноземній валюті в сумі 933 300,00 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитними коштами строком до 01.12.2008 року.
З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов’язань ТОВ «Вуглеінвест» за кредитним договором №149-в-ока від 06.08.2004 року, між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», ТОВ «Вуглеінвест» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №149/1-в-пор від 06.08.2004 року та між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», ТОВ «Вуглеінвест» та ОСОБА_2 договір поруки №149/2-в-пор від 06.08.2004 року.
Відповідно до умов вищевказаних договорів поруки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зобов’язались перед кредитором АКІБ «УкрСиббанк» (ПАТ «УкрСиббанк») відповідати за невиконання ТОВ «Вуглеінвест» усіх його зобов’язань, що виникли з договору кредиту.
Так, позивач просить визнати договір поруки №149/2-в-пор від 06.08.2004 року укладений між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», ТОВ «Вуглеінвест» та ОСОБА_2 06.08.2004 року з додатковими угодами №2 від 27.07.2005 року та №3 від 30.05.2008 року до цього договору недійсними, посилаючись на ч. 2 ст. 65 Сімейного Кодексу України, на що слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.
Згідно ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Встановлено, що ТОВ «Вуглеінвест» не виконало взятих на себе зобов’язань за кредитним договором №149-в-ока від 06.08.2004 року, і тому АКІБ «УкрСиббанк» (ПАТ «УкрСиббанк») звернувся до Святошинського районного суду м. Києва про стягнення з ТОВ «Вуглеінвест» та солідарних відповідачів : ОСОБА_3 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11.09.2009 року в позові АКІБ «УкрСиббанк» (ПАТ «УкрСиббанк») відмовлено.
10.11.2009 року Апеляційний суд м. Києва задовольнив апеляційну скаргу АКІБ «УкрСиббанк», скасував рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 вересня 2009 р. та ухвалив нове рішення про стягнення солідарно з ТОВ «Вуглеінвест», ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь АКІБ «УкрСиббанк» (ПАТ «УкрСиббанк») заборгованості за кредитним договором в сумі 475 096,44 грн.
07.12.2009 року Відділом державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві відкрито виконавче провадження за №16294886 за виконавчим листом №2-1980, виданим 02.12.2009 року Святошинським районним судом м. Києва, про стягнення боргу в сумі 2 475 096,44 грн. з ОСОБА_2 на користь АКІБ «УкрСиббанк» (ПАТ «УкрСиббанк»), що підтверджується постановою ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві.

Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у шлюбі з 29.09.1989 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії IV-БК №335389 виданим Палацом реєстрації шлюбів та новонароджених.
Згідно ч. 2 ст. 60 Сімейного кодексу України, вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 2 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 працює за основним місцем роботи на посаді Голови спостережної ради ВАТ «Укргазпроект».
За 2009 рік їй нарахована зарплата в сумі 253 371,41 грн., що підтверджено довідкою ВАТ «Укргазпроект» від 17.02.2010 року.
За сумісництвом ОСОБА_2 працювала з 01.10.2007 р. по серпень 2009 року членом ревізійної комісії ВАТ «ІВП «ВНІПІТРАСГАЗ», та сума її прибутків з 01.01.2009 року по 31.07.2009 року склала 115 983,28 грн., що підтверджується довідкою ВАТ «ІВП «ВНІПІТРАСГАЗ» №Бух-26-141 від 17.02.2010 р.
Також встановлено, що ОСОБА_2 володіє часткою в ТОВ «Вуглеінвест», яке пройшло державну реєстрацію 20 листопада 2003 року.
Частка ОСОБА_2 внесена в грошових коштах та складає 9,80188% статутного капіталу, що складає 977 263,69 грн.
Інших доказів наявного майна, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя позивачем суду надано не було.
Таким чином, спірний договір поруки є способом забезпечення виконання грошового зобов'язання, і при зазначених обставинах, а саме наявності відкритого виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_2 2 475 096,44 грн., є угодою щодо розпорядження майном, належним поручителю.
В судовому засіданні було встановлено, що позивач про укладений 06.08.2004 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 договір поруки дізнався 16.08.2009 року від дружини, яка повідомила, що вона є стороною по справі №2-1980/09.
Згідно ч. 2 ст. 65 Сімейного Кодексу України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим і подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 236 ЦК України недійсним правочин визнається з моменту вчинення.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що спірний договір поруки 149/2-в-пор від 06.08.2004 року укладений з порушенням ч. 2 ст. 65 Сімейного Кодексу України.
Що стосується посилань представника ПАТ «УкрСиббанк» відносно того, що строк позовної давності для звернення до суду за захистом свого порушеного права у ОСОБА_1 закінчився, оскільки він знав про укладений договір поруки ще в серпні 2004 року, тобто одразу після його підписання та підписання кредитного договору ТОВ «Вуглеінвест» та АКІБ «УкрСиббанк», то суд не приймає їх до уваги, виходячи з наступного.
Згідно ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу.
Згідно ч. 4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Жодних доказів представником відповідача ПАТ «УкрСиббанк» в обґрунтування своїх заперечень суду надано не було.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що договір поруки №149/2-в-пор, укладений 06.08.2004 р. з додатковими угодами між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», ТОВ «Вуглеінвест» та ОСОБА_2 є недійсними з моменту їх укладання.
Згідно вимог ст. ст. 27, 28, 29, 30 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що позивач довів ті обставини на які посилався як на підставу своїх позовних вимог.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про стягнення з відповідачів на користь позивача суми сплаченого судового збору 17,00 грн. та 30,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Керуючись ч. 2 ст. 60, ч. 2 ст. 61, ст. 65 Сімейного кодексу України, ч. 1. ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 1. ст. ст. 236, 553 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд, –

В И Р І Ш И В :
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вуглеінвест», ОСОБА_3 про визнання недійсним договору поруки задовольнити.
Визнати недійсними договір поруки №149/2-в-пор укладений між Акціонерним комерційним банком «УкрСиббанк», Товариством з обмеженою відповідальністю «Вуглеінвест» та ОСОБА_2 06.08.2004 року з додатковими угодами до нього №2 від 27.07.2005 року та №3 від 30.05.21008 року з моменту їх укладення.
Стягнути в рівних долях з ОСОБА_2, ІПН НОМЕР_1, яка проживає за адресою : ІНФОРМАЦІЯ_1 та Публічного акціонерного банку «УкрСиббанк», код ЄДРПОУ 09807750, місцезнаходження якого за адресою : м. Харків, проспект Московський, 60 на користь ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_2, який проживає за адресою : ІНФОРМАЦІЯ_2 судовий збір в сумі 17 грн. та 37 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Солом’янський районний суд м. Києва протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2010 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді Геєць Ю.В.,
при секретарі: Ровенській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки недійсними,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», яке є правонаступником ЗАТ «ОТП Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № ML-200/858/2008 від 24.03.2008 року в розмірі 1340686,06 грн. , яка складається з: 1 180 217, 53 грн. основного боргу, 86 817,81 грн. процентів за користування коштами, 73 650,71 пені за порушення зобов’язань, а також судових витрат в сумі 1820,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачами умов кредитного договору щодо повернення кредиту та сплати відсотків.

Спір в досудовому порядку сторонами не врегульований – Досудова вимога вих. № 22-2, що була направлена ПАТ «ОТП Банк» на адресу відповідачів 01.04.2009 року не виконана та відповідні суми позивачу не сплачені.

26 березня 2010 року через канцелярію до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до ПАТ «ОТП Банк», треті особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3, про визнання кредитного договору, договорів іпотеки та поруки недійсними.

Зустрічний позов поданий ОСОБА_1 в порядку ст. 123 ЦПК України.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня 2010 року позов ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № ML-200/858/2008 від 24.03.2008 року про стягнення суми в розмірі 1340686,06 грн. та зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ «ОТП Банк» про визнання кредитного договору, договорів іпотеки та поруки недійсними, треті особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3, об’єднані в одне провадження.

В судовому засіданні представник ПАТ «ОТП Банк» просив позов задовольнити з підстав викладених у ньому, проти зустрічного позову заперечує.

Представник відповідачки ОСОБА_1 в судовому засіданні проти задоволення позову ПАТ «ОТП Банк» заперечує, посилаючись на те, що позовні вимоги банку ґрунтуються на пунктах кредитного договору, які позивачка тепер вважає несправедливими умовами та просить задовольнити зустрічні позовні вимоги.

Відповідачі по первісному позову та треті особи по зустрічному позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з’явилися, про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Через канцелярію суду надали заяви у яких просять розглянути справу за їх відсутності.

За вищевказаних обставин, вислухавши думку представників сторін, суд вважає за можливе проведення розгляду справи за відсутності ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Заслухавши пояснення осіб, що приймали участь у розгляді справи, дослідивши обставини справи, оцінивши у сукупності письмові докази, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 24.03.2008 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № ML-200/858/2008, який складається з двох частин, що нерозривно пов’язані між собою.

В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором ОСОБА_1 було передано в іпотеку квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1, про що укладено договір іпотеки № РМL -200/858/2008, який посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 24.03.2008 року за реєстраційним № 816 та накладена заборона відчуження зазначеної квартири, реєстровий номер № 100.

Крім того, 24.03.2008 року в забезпечення виконання зобов’язань за вищевказаним кредитним договором були укладені договори поруки № SR-200/858/2008 між ОСОБА_2 і ПАТ «ОТП Банк» та між ОСОБА_3 і ПАТ «ОТП Банк».

Згідно п. 2 Частини № 1 Кредитного договору банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 155 000 (сто п’ятдесят п’ять тисяч) доларів США на придбання нерухомого майна зі строком повернення 24 березня 2025 року.

Як вбачається з матеріалів справи кредит виданий ОСОБА_1 з цільовим призначенням на придбання нерухомого майна є споживчим кредитом в розумінні п.1.ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», що не заперечувалося представником ПАТ «ОТП Банк» в судовому засіданні.

Пунктом 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що обов’язковою умовою договору споживчого кредиту є річна відсоткова ставка за кредитом.

Згідно ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати визначаються в договорі.

В пункті 3.3. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», які затверджені Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року, вказано, що банки зобов’язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, визначивши її як в процентному значенні у вигляді реальної процентної ставки (в процентах річних), так і в грошовому виразі.

Проаналізувавши вищезазначені акти цивільного законодавства України у сукупності суд дійшов висновку, що розмір процентів за користування кредитними коштами повинен визначатися в кредитному договорі у вигляді річної відсоткової ставки (в процентах річних).

Всупереч вищевказаним актам цивільного законодавства України кредитним договором передбачений інший порядок визначення розміру процентів.

Пунктом 3 Частини № 1 Кредитного договору передбачено, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватися плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого відсотка в розмірі 3,99 % річних + FIDR. FIDR - це процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені у банку на строк 366 днів. В цьому пункті також вказано, що ставка FIDR може змінюватися банком в порядку передбаченому договором. Інформація щодо розміру ставки FIDR розміщується на сайті банку, а також в приміщеннях банку на інформаційних стендах.

В пп. а) п. 3.3. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» наведена формула розрахунку значення реальної процентної ставки, елементами якої є процентна ставка, чиста сума кредиту, порядковий номер періоду дії кредитного договору та загальна кількість періодів. Застосування вищевказаної формули спрямоване на те, щоб точно розрахувати, з урахуванням дисконтування, усі майбутні грошові платежі споживача.

Використання будь-яких інших показників для розрахунку реальної процентної ставки за кредитом законом не передбачено.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що порядок розрахунку процентів за користування кредитом встановлений пунктом 3 Частини № 1 та пунктом 1.4. Частини № 2 Кредитного договору суперечить нормам чинного законодавства України, що регулюють спірні правовідносини - ст. 1056-1 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», пп. 3.3. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Згідно пункту 5 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.

Зокрема несправедливою умовою договору вважається встановлення дискримінаційних стосовно споживача правил зміни відсоткової ставки.
Застосування ставки FIDR для розрахунку процентів за користування кредитом передбачає зміну розміру процентів впродовж всієї дії кредитного договору, при цьому вартість кредитних ресурсів для позичальника буде залежати від волевиявлення інших фізичних осіб - клієнтів Банку, що розмістили вільні кошти на строкових депозитах у валюті, тотожній валюті кредиту на строк 366 днів

Пунктом 1.4. Частини № 2 Кредитного договору встановлений порядок розрахунку та зміни плати за користування кредитом.

Так в п.п. 1.4.1.1.3. Частини № 2 Кредитного договору вказано, що плаваюча процентна ставка по кредиту підлягає корегуванню протягом дії кредитного договору.

В Листі НБУ № № 40-117/2093-6134 від 16.06.2007 року «Про окремі питання практичного застосування правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» вказано, що несправедливим є встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» надання фізичній особі коштів на визначений строк під процент є фінансовою послугою.

FIDR формується на основі процентних ставок по строковим депозитам для фізичних осіб, при цьому банк на власний розсуд встановлює такі проценти.

Внаслідок вищенаведеного ОСОБА_1 як споживач фінансової послуги не може взяти участь у формуванні FIDR.

Оскільки, FIDR є найбільшою складовою частиною плаваючої процентної ставки за користування кредитом, а її розмір обумовлений виключно власним розсудом виконавця, суд дійшов висновку про те, що позивачем по первісному позову фактично здійснюється формування вартості фінансової послуги без участі споживача та його згоди.

В п. 3.5. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту вказано, що банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв’язку з волевиявленням однієї зі сторін.

Всупереч вищевказаній нормі закону порядок обчислення процентів встановлений кредитним договором дозволяє банку змінювати процентну ставку за кредитом за власним бажанням.

За таких обставин споживач фінансової послуги не може спрогнозувати свої витрати на оплату процентів за користування кредитом.

Крім того, що позичальник не має можливості вплинути на формування ставки FIDR, він також обмежений і в способах отримання інформації про неї.

Так пункт 1.4.1.6 Частини № 2 Кредитного договору зазначає, що протягом дії договору, позичальник може з’ясовувати суми нарахованих процентів, що належать до сплати, в приміщенні банку – філії або відділенні, в якому позичальником відкривався поточний рахунок.

Таким чином, для того щоб сплатити проценти, позичальник повинен кожного разу з’ясовувати їх розмір у відділенні банку.

Згідно ч.1, ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» виконавець не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.

З огляду на зазначене, суд вважає, що положення що положення п. 3 Частини № 1 та п.1.4. Частини № 2 кредитного договору № ML-200/858/2008 укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 24.03.2008 року є несправедливими.

Частиною 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що якщо положення договору визнано несправедливим таке положення може бути замінено або визнане недійсним.

Оскільки умови кредитного договору викладені в п. 3 Частини № 1 та п.1.4. Частини № 2 кредитного договору № ML-200/858/2008 є несправедливими умовами договору в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» суд дійшов висновку, що вищевказані пункти підлягають визнанню недійсними.

Суд критично ставиться до доводів позивача, викладених в письмових запереченнях, який в обґрунтування законності застосування плаваючої ставки FIDR посилається на Методичні вказівки з інспектування банків «Система оцінки ризиків», затверджені постановою Правління НБУ № 104 від 15.03.2004 року, «Стандарт надання рефінансування та обслуговування іпотечних житлових кредитів» затверджений протоколом засідання Наглядової ради Державної іпотечної установи від 11.09.2008 року та Лист НБУ № 40 -210/34-62 від 05.01.2009 року.

Відповідно до ч. 3 п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009 року за наявності суперечності між нормами матеріального права, застосуванню підлягають норми, що мають вищу юридичну силу.

На підставі наведеного при розгляді справи судом застосовуються норми Цивільного кодексу України, Закону України «Про захист прав споживачів» та «Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», які є нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини та мають вищу юридичну силу ніж норми права, вказані позивачем.

Вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним п. 1.11.1 Частини № 2 Кредитного договору не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Пунктом 3.8. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» передбачено, що у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов’язані під час укладання кредитного договору попередити позичальника, що він несе валютні ризики під час виконання зобов’язань за кредитним договором.

Всупереч вищевказаній нормі права банк не попередив позичальника про те, що він несе валютні ризики.

Однак, відсутність такого попередження не може бути підставою для визнання недійсним пункту кредитного договору яким встановлюється валюта платежу.

З тексту зустрічної позовної заяви вбачається, що заявляючи вимогу про визнання недійсним кредитного договору в цілому, відповідач (позивач по зустрічному позову) не обґрунтував та взагалі не доводив суду несправедливість інших положень цього договору. За таких обставин суд не вбачає підстав для визнання недійсними інших положень кредитного договору № ML-200/858/2008 від 24.03.2008 року, окрім положень п. 3 Частини № 1 та п.1.4. Частини № 2.

Крім того, відсутні і підстави для задоволення інших вимог позивача за зустрічним позовом про застосування реституції, а також про визнання недійсними договору іпотеки та договорів поруки, оскільки належних та допустимих доказів щодо їх невідповідності вимогам законну позивачем не надано.

Згідно ч.1. ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

Відповідно до ч.1 ст. 236 Цивільного кодексу України правочин визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Оскільки положення п. 3 Частини № 1 та п.1.4. Частини № 2 кредитного договору № ML-200/858/2008 від 24.03.2008 року, які регулюють порядок нарахування процентів за користування коштами, визнані судом недійсними, вони є недійсними з моменту укладення договору. Виходячи з вищенаведеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги ПАТ «ОТП Банк» в частині стягнення процентів не підлягають задоволенню.

В частині вимог щодо стягнення суми основного судом встановлено наступне.

В позовній заяві позивач вказує, що правовою підставою для стягнення є невиконання позичальником умов кредитного договору щодо повернення суми кредиту. Однак, це твердження позивача не відповідає фактичним обставинам та спростовується матеріалами справи.

Відповідно до п. 2 Частини № 1 кредитного договору кредит підлягає поверненню позичальником на протязі 17 років у строк до 24.03.2025 року.

Згідно п. 4 Частини № 1 кредитного договору позичальник зобов’язаний здійснювати повернення кредиту щомісячно, не пізніше 24 числа кожного місяця.

Враховуючи, що кількість місяців за весь строк користування кредитом становить 204 (17х12), а погашення кредиту повинно відбуватися рівними частинами, судом встановлено, що позичальник ОСОБА_1 зобов’язана щомісячно повертати банку 759,80 доларів США (155 000 : 204).

З моменту укладення кредитного договору до дати розгляду справи судом пройшло 24 повних місяці. Відповідно до вищевказаних пунктів кредитного договору за цей період ОСОБА_1 повинна була повернути позивачу за первісним позовом грошові кошти в розмірі 18235,02 доларів США.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Порядок повернення кредиту встановлений пунктом 1.5 Частини № 2 кредитного договору, в якому зазначено, що повернення кредиту здійснюється шляхом внесення готівки коштів на поточний рахунок позичальника, що відкритий в банківський установі.

Як вбачається з квитанцій про погашення кредиту, ОСОБА_1 за період з квітня 2008 року по дійсний час сплатила на користь ПАТ «ОТП Банк» 22987,98 доларів США, що на 4752,97 доларів більше ніж підлягало сплаті за кредитним договором на дату розгляду справи судом.

Оскільки, порушення обов’язків по поверненню суми кредиту з боку позичальника судом не встановлені, у банка відсутні і правові підстави вимагати від нього дострокового повернення всієї суми наданих кредитних коштів та сплати пені. За таких обставин вимоги позивача за первісним позовом про стягнення суми кредиту та пені задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 3, 13, 192, 198, 216, 236, 524, 526, 533, 548, 593, 601, 1056-1 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - залишити без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки недійсними, - задовольнити частково.

Визнати недійсним положення п. 3 частини № 1 та п. 1.4 частини № 2 Кредитного договору № МL-200/858/2008 від 24.03.2008 року укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк».

В іншій частині в задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним кредитного договору в цілому, про застосування реституції, визнання недійсним договору іпотеки, визнання недійсними договорів поруки – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя шляхом подачі у 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя Ю.В. Геєць

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
=======================================================================

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2010 р.

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області
у складі судді Давченко Т.М.,
при секретарі Барановій О.В.,

за участю представників:
представник позивача ОСОБА_1, дов. № 92 від 20.02.2009р.,
представник відповідача Лєбєдев А.С., дов. № Д-859 від 04.04.2007р.,
представник третьої особи 1) Гусак О.М., дов. № 87 від 20.02.09р.,
третя особа не з’явилася,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, 54008, АДРЕСА_1,

до товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»в особі Миколаївської філії товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк», 54010, м. Миколаїв, пр. Леніна, 11,

третя особа на стороні позивача : товариство з обмеженою відповідальністю «Аляска ЛТД», м. Миколаїв, вул. 7 Слобідська, 70/4,

третя особа на стороні позивача:
ОСОБА_5, АДРЕСА_2;

про визнання недійсним кредитного договору, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємця ОСОБА_4 (далі –позивач) звернувся до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»в особі Миколаївської філії товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк» (далі –відповідач), третя особа 1) товариство з обмеженою відповідальністю «Аляска ЛТД» (далі –третя особа 1), третя особа 2) ОСОБА_5 (далі –третя особа 2) про визнання недійсним кредитного договору на відкриття відновлюваної мультивалютної кредитної лінії № 11/МС-1/КВ-08-ПЗУЗ від 10.07.2008р. (далі –Договору), а також стягнення коштів на погашення судових витрат по справі.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, вважав, що кредитний договір № 11/МС-1/КВ-08-ПЗУЗ від 10.07.2008р., укладений між позивачем та відповідачем слід визнати недійсним, оскільки зобов’язання банку щодо надання грошових коштів позичальникові, тобто відновлювальна кредитна лінія повинна була бути виражена тільки у валюті України - гривні, тому банк не мав права надавати кредит в доларах США, а зобов'язаний був надати лише у гривні, і відповідно, позичальник –виконати зобов’язання лише у гривні. Крім того, у своїх доповненнях до позовної заяви від 10.11.2009р. позивач вважає, що в порушення ст. 345 ГК України кредитний договір не містить порядку видачі кредиту, порядку погашення кредиту, опати за кредит, відповідальності банку щодо видачі кредиту. Відповідно до п. 2.3 Договору надання кредиту здійснюється з позичкового рахунку, однак в п. 2.2 Договору не визначено позичковий рахунок з якого буде здійснюватись надання коштів по кредиту. Крім того, в п. 2.5 Договору передбачено, що за підготовку та оформлення кредитного договору позичальник сплачує комісію банку, однак рахунки, на які необхідно сплачувати комісію в договорі не вказані. Відповідно до п. 4.1 Договору повернення кредиту здійснюється шляхом перерахування коштів із своїх рахунків на відповідні позичкові рахунки, однак вони також не визначені в Договорі.

Також, у своїх доповненнях до позовної заяви від 08.09.2009р., позивач вважає, що кредитний договір від 10.07.08р. не містить істотних умов, обов'язковість яких передбачена ст. 345 Господарського кодексу України, а саме, відсутні істотні умови, що передбачають відповідальність банку щодо видачі кредиту, а також те, що про недійсність кредитного договору від 10.07.08 свідчить відсутність скріплення такого договору печаткою юридичної особи - ТОВ «Український промисловий банк» в особі Миколаївської філії товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк».

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, суду пояснив, що, згідно договору від 10.07.2008р., сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті та ні Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ні жоден з інших нормативно-правових актів не передбачають прямих обмежень щодо видачі кредитів в іноземній валюті, а також не містить заборони на вираження грошових зобов'язань в іноземній валюті.

Крім того, відповідач зазначає, що відповідно пункту 1.1 Договору позивачу було надано не кредит в розмірі 218 000 доларів США, а еквівалент доларів США за бажанням позивача.

Представник третьої особи 1) підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.

Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, господарський суд дійшов висновку про задоволення позову.

Висновок суду ґрунтується на такому:

Фізична особа –підприємець ОСОБА_4 та товариство з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»в особі Миколаївської філії товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк» 10.07.2008р. уклали кредитний договір на відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії № 11/МС-1/КВ-08-ПЗУЗ від 10.07.2008р. (далі –Договір), відповідно до якого банк зобов’язався надати позивачу кредит у сумі 218 000.00 доларів США строком до 09.07.2010р.

Відповідно до п. 1.1 Договору банк відкриває позивальнику відновлювальну відкличну мультивалютну кредитну лінію та в її межах надає кредитні кошти в еквіваленті 218 000.00 доларів США, а позичальник зобов’язується отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, а також виконати інші обов’язки, визначені Договором.

Відповідно до ст.524 Цивільного кодексу України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні. Згідно зі ст.533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ст.198 Господарського кодексу України грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Згідно зі ст.192 ЦК України та ст.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»єдиним законним платіжним засобом в Україні є грошова одиниця України –гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Вказане свідчить, що грошові зобов’язання повинні бути виражені та виконуватися лише в національній валюті України –гривні, крім випадків, передбачених законами.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банківський кредит – це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей. Вказане свідчить, що на підставі кредитного договору між сторонами виникають грошові зобов’язання, а саме: у банку – надати позичальнику кредит, у позичальника – повернути банку кредит та сплатити проценти за користування кредитом.

Згідно
зі ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено перелік операцій, які мають право здійснювати банки. Відповідно до п.3, ч.1 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банки мають право здійснювати розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. При цьому, п.3, ч.1 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»не надає банкам права здійснювати розміщення залучених коштів в іноземній валюті. Вказаний висновок підтверджується також ч.2 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої операції з валютними цінностями відокремлюються від операцій, зазначених в ч.1 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність». В свою чергу, відповідно до ст.2 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»резиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України. Відповідно, резиденти України, в тому числі і банківські установи, при здійсненні валютних операцій повинні керуватися вимогами та обмеженнями, встановленими Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Тобто, при здійсненні валютних операцій ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»підлягає застосуванню з урахуванням обмежень, встановлених Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»та іншими актами валютного законодавства України. Згідно з п.г, ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»індивідуальної ліцензії Національного банку України потребує така операція як використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Відповідно, резиденти України, в тому числі і банківські установи, при здійсненні валютних операцій повинні керуватися вимогами та обмеженнями, встановленими Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», в тому числі і вимогами щодо отримання індивідуальних ліцензій для здійснення операцій, які потребують таких індивідуальних ліцензій. Згідно з ч.2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. В свою чергу, згідно з п.г, ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальної ліцензії потребує така операція як використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Згідно з п.1.4. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 483 від 14.10.2004р., використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) – це використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються. Отже, вказане свідчить, що будь-які грошові зобов’язання на території України, в тому числі і грошові зобов’язання, які виникають між сторонами на підставі кредитного договору, повинні бути виражені та виконуватися лише в національній валюті України –гривні. У разі ж використання в таких грошових зобов’язаннях іноземної валюти, така операція потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Відповідно до ст.1054 ЦК України кредитування як банківська операція складається з двох частин:
1) надання банком грошових коштів позичальникові та, відповідно, одержання позичальником грошових коштів;
2) повернення позичальником кредиту та сплата позичальником процентів за користування кредитом.

Друга частина операції кредитування, а саме, повернення позичальником кредиту та сплата позичальником процентів за користування кредитом, якщо таке повернення кредиту та сплата процентів здійснюється в іноземній валюті, є операцією з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, що згідно зі ст.533 ЦК України повинно здійснюватися у гривнях за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу. У разі ж здійснення використання при поверненні кредиту та сплаті процентів за користування кредитом іноземної валюти, така операція є операцією з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу та згідно з п.г, ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» потребує індивідуальної ліцензії. Відповідно до п.п. 4.1., 4.2. Договору і графіку погашення всі платежі позичальника щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за кредитом повинні здійснюватися у валюті, що відповідає валюті кредиту, а саме в доларах США. Вказане свідчить, що при здійсненні платежів по поверненню суми кредиту та сплаті процентів за кредитом в доларах США мало місце використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, що згідно з п.г, ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»потребує індивідуальної ліцензії. Однак, жодна зі сторін Договору, а саме товариство з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»в особі Миколаївської філії товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк» та фізична особа –підприємець ОСОБА_4 не надали доказів наявності в однієї зі сторін кредитного договору індивідуальної ліцензії на здійснення такої операції як використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, що свідчить про неможливість використання в розрахунках між сторонами Договору доларів США в якості засобу платежу. Вказане свідчить про суперечність змісту Договору Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, що згідно з ч.1 ст.203 ЦК України та ч.1 ст.215 ЦК України є підставою для визнання договору недійсним.

Також необхідно зазначити, що відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 275 від 17.07.2001р., операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку. В обґрунтування можливості здійснювати кредитування в іноземній валюті товариство з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» в особі Миколаївської філії товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк» посилається на дозвіл Національного банку України № 10-4 від 11.10.2006р., зокрема, на зазначену в додатку до дозволу № 10-4 від 11.10.2006р. операцію залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Відповідно до Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 281 від 10.08.2005р., визначено поняття валютного ринку та суб’єктів валютного ринку. Згідно з п.4 Положення по порядок та умови торгівлі іноземною валютою суб’єктами ринку є уповноважені банки, уповноважені фінансові установи. В свою чергу, фізична особа –підприємець ОСОБА_4 не є ні банком, ні фінансовою установою, що свідчить про те, що фізична особа –підприємець ОСОБА_4 не є суб’єктом валютного ринку та, відповідно, не може приймати участь в здійсненні операцій залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Також необхідно зазначити, що вказаний пункт додатку до дозволу № 10-4 від 11.10.2006р. передбачає операцію розміщення залученої іноземної валюти. Однак, не надані докази того, що грошові кошти в іноземній валюті, надані товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»в особі Миколаївської філії товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк» фізичній особі–підприємцю ОСОБА_4 є залученими. Вказане також свідчить про безпідставність і необгрунтовність заперечень банку.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст.203 ЦК України. Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно зі ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства. Як свідчить вищевикладене, умови Договору суперечать Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства України, що згідно зі ст.215 ЦК України є підставою недійсності такого договору.

За таких обставин, вимоги позивача законні, матеріалами справи підтверджені, відповідачем не спростовані, отже, підлягають задоволенню.

Оскільки недійсність договору обумовлена виною обох сторін, тому судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають розподілу між сторонами в порядку, встановленому ст.49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати кредитний договір на відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії № 11/МС-1/КВ-08-ПЗУЗ від 10.07.2008р., укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»в особі Миколаївської філії товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк» (54008, АДРЕСА_1) та фізичною особою –підприємцем ОСОБА_4 (54008, АДРЕСА_1), недійсним.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»в особі Миколаївської філії товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк» (54008, м. Миколаїв, вул. Чигрина, 232, кв. 52) на користь фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 (54008, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 42 грн. 50 коп. держмита; 59 грн. витрат на інформаційне - технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8254762

В И Р І Ш И В :
В задоволенні позову ПАТ «ОСОБА_1 та Кредит» до ОСОБА_2, ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Позов ОСОБА_2 до ПАТ «ОСОБА_1 та Кредит» про визнання кредитного договору недійсним задовольнити.
Визнати недійсним кредитний договір № 46-33-04/08-МФ-ЗН від 15.04.2008 року, укладений між ОСОБА_13 та ПАТ «ОСОБА_1 та Кредит», в особі відділення № 27 філії «Центральне регіональне відділення» ПАТ «ОСОБА_1 та Кредит».
Визнати недійсним іпотечний договір від 15.05.2008 року укладений між ПАТ «ОСОБА_1 та Кредит», в особі відділення № 27 філії «Центральне регіональне відділення» ПАТ «ОСОБА_1 та Кредит» та ОСОБА_8.
Визнати недійсним договір поруки № 46-33-04/08-МФ-ЗН-П1 від 15.04.2008 року , укладеного між ПАТ «ОСОБА_1 та Кредит», в особі відділення № 27 філії «Центральне регіональне відділення» ПАТ «ОСОБА_1 та Кредит» та ОСОБА_7.
Визнати недійсним договір поруки № 46-33-04/08-МФ-ЗН-П2 від 15.04.2008 року , укладеного між ПАТ «ОСОБА_1 та Кредит», в особі відділення № 27 філії «Центральне регіональне відділення» ПАТ «ОСОБА_1 та Кредит» та ОСОБА_5.
Визнати недійсним договір поруки № 46-33-04/08-МФ-ЗН-П3 від 15.04.2008 року , укладеного між ПАТ «ОСОБА_1 та Кредит», в особі відділення № 27 філії «Центральне регіональне відділення» ПАТ «ОСОБА_1 та Кредит» та ОСОБА_8.
Розірвати кредитний договір № 46-33-04/08-МФ-ЗН від 15.04.2008 року, укладений між ОСОБА_13 та ПАТ «ОСОБА_1 та Кредит», пов’язані із ним договір іпотеки від 15.04.2008 року та договори поруки № 46-33-04/08-МФ-ЗН-П2 та № 46-33-04/08-МФ-ЗН-ПЗ від 15.04.в наслідок істотної зміни обстановки.
Наслідком розірвання кредитного договору визначити сплату ОСОБА_6 на користь ПАТ «ОСОБА_1 та Кредит», в особі відділення № 27 філії «Центральне регіональне відділення» ПАТ «ОСОБА_1 та Кредит» залишку заборгованості за кредитними договором № 46-33-04/08-МФ-ЗН від 15.04.2008 року в строк до 14.04.2023 року рівними щомісячними платежами.
Припинити нарахування відсотків за користування кредитом з моменту розірвання договору №, № 46-33-04/08-МФ-ЗН від 15.04.2008 року укладеними між ОСОБА_6 та ПАТ «ОСОБА_1 та Кредит», в особі відділення № 27 філії «Центральне регіональне відділення» ПАТ «ОСОБА_1 та Кредит» .
Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду через Замостянський районний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти діб з моменту його проголошення та апеляційної скарги протягом 20 діб з моменту подачі заяви.
Суддя:

17 травня 2010 року Сихівський районний суд Львова в складі головуючого м. судді Волоско І.Р., при секретарі -Слободі В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ „Альфа-Банк" про визнання недійсними кредитного договору та застави рухомого майна, укладеного в забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернувся з вимогами, в яких просить визнати недійсними кредитний договір № 490026842 від 21 лютого 2007 року та договір застави рухомого майна № 490026842-з від 21 лютого 2007 року, укладених між ним та ЗАТ "Альфа-Банк". В подальшому позовні вимоги уточнив , зокрема , просить визнати за ним борг перед відповідачем у розмірі 118 675 грн. 80 коп. та зобов'язати банк прийняти даний борг з розстрочкою платежів на 84 місяці. В обґрунтування позовних вимог покликається на те , що оспорюваний кредитний договір суперечить законодавству України, оскільки містить положення, які погіршують положення позивача та суперечать Конституції України, Цивільному кодексу України, Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні та ін., та вважають, що використання відповідачем долара США, як предмету кредитування, є внесенням в кредитний договір умови яка є такою, що суперечить принципу добросовісності , має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду Позичальника, що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем, що дає право позивачу відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України „Про захист прав споживачів", вимагати визнання в цілому кредитного договору недійсним.
В судовому засіданні позовні вимоги представник позивача повністю підтримав, дав пояснення аналогічні, викладеним у фабулі позовної заяви.
Представник відповідача - ЗАТ "Альфа - Банк" в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив, зокрема ствердивши що відповідачем у рішенні від 29.03.2010 року є ЗАТ "Альфа - Банк", проте зазначеної юридичної особи вже не існує. Так, 19.08.2009 р. відбулася державна реєстрація змін найменування банку, а саме : найменування ЗАТ "Альфа - Банк" було змінено на ПАТ "Альфа - Банк". Відповідно до п.1.2 Статуту ПАТ "Альфа - Банк" є правонаступником усіх прав і зобов”язань ЗАТ "Альфа - Банк". Разом із тим рішенням від 29.03.2010 р. визнано недійсним кредитний договір № 490026842 про надання кредиту. Проте, судом не взято до уваги п.8.4 зазначеного договору, який закріплює письмове визначення територіальної підсудності справ, пов”язаних з виконанням вказаного договору порушення умов, а також припинення його дії чи недійсності /Спори, що не були вирішені сторонами під час переговорів, вирішуються у відповідному районному суді м.Києва за місцезнаходженням Банку. /
Суд, з"ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, вважає , що позов підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.
Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог діючого законодавства України.
21 лютого 2007 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ “Альфа-Банк” \ 19.08.2009р. відбулась державна реєстрація змін найменування банку, а саме: найменування Закрите акціонерне товариство “Альфа-Банк” було змінено на Публічне акціонерне товариство “Альфа-Банк”; відповідно до п.1.2. Статуту ПАТ “Альфа-Банк” є правонаступником усіх прав та обов”язків ЗАТ “Альфа-Банк” \ було укладено кредитний договір № 490026842. Відповідно до п. 1 цього договору Банк надав Позичальнику кредит та 45 439 доларів США 05 центів, що в еквіваленті на момент надання коштів за офіційним курсом НБУ склало 229 467 грн. 20 коп., зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 12% річних за фактичний період користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом та зі сплатою комісійної винагороди за приймання та здійснення переказу коштів продавцю та страхувальнику в сумі 2 294 грн. 67 коп. Згідно з п.1.3. кредитного договору, кредит надавався для придбання транспортного засобу згідно з договором купівлі продажу № 1014 від 09.02.2007 року, укладеним між позивачем та ТзОВ „Сервісний центр „Діамант". Відповідно до п. 1.4.4. кредитного договору, відповідач перерахував кошти в сумі 209 467 гривень 22 коп. на розрахунковий рахунок ТзОВ „Сервісний центр „Діамант" - оплата за транспортний засіб за договором купівлі-продажу № 1014 від 09.02.2007 року та 20 000 гривень па розрахунковий рахунок СК „ІН ПРО" оплата страхової суми за перший рік страхування транспортного засобу.
Згідно з представленими сторонами документами, позивачем було сплачено на погашення кредиту та процентів за користування кредитом 20 836 доларів США, що в еквівалентні на момент сплати становить 110 791 грн. 72 коп..
Відповідно до ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня, у зв'язку з чим грошове зобов'язання у договорі повинно бути виражено в національній валюті України. Вказане, також, передбачено ст. 192 ЦК України, відповідно якої, законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з ст. 524 ЦК України, зобов'язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Відповідно до ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних Документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Грошове зобов'язання, як кредитора, так і позичальника у кредитному договорі № 490026842 від 21 лютого 2007 року не виражене у грошовій одиниці України - гривні, отже, у такому договорі не може бути визначений грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до ст. З Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" - гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України.
Відповідно до п. 1 ст. З Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 „ Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства - валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.
Відносини сторін по кредитному договору відповідно до норм ч.ч. 1, 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, є валютною операцією у розумінні п. 2 ст. і Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".
У відповідності з підпунктами "а", "в" та "є" пункту 6.1. та пункту 6.2. Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007 р. „Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України", фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у наступних випадках:
• - сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України;
• - сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами;
• - оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків.
Згідно з підпунктом 6.3. пункту 6 зазначених Правил - фізичні особи, а також юридичні особи-резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (вивіз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження.
Відповідно до підпункту 7.1. пункту 7 означених Правил НБУ - використання готівкової іноземної валюти на території України, резиденти - суб'єкти підприємницької діяльності можуть використовувати готівкову іноземну валюту як засіб платежу під час здійснення торгівлі та надання послуг за межами України, а саме на транспортних засобах, що їм належать (орендовані, зафрахтовані або ті, що формуються в Україні), у разі здійснення міжнародних пасажирських перевезень, та на міжнародних виставках (ярмарках), що проходять за кордоном, у разі реалізації товарів.
Згідно з п. 1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Відповідно до п. 2 та 3 ст. 5 зазначеного Декрету генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а саме на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою, з правом відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі «нантських угод з іншими юридичними особами - резидентами.
Підпунктами "в", "г" пункту 4 ст. 5 Декрету встановлено, що для проведення Резидентами валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальні ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Згідно п. 5 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. З наведеного вбачається, що використання готівкової іноземної валюти на території України дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка надається виключно на підставі окремої постанови Правління Національного банку України.
На час розгляду справи у суді, сторонами не було надано доказів, які-б
підтверджували отримання ними відповідних індивідуальних ліцензій для надання і
одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на
території України як засобу платежу. Отже, суд приходить до висновку, що при наданні
відповідачем та отриманні позивачем кредиту в іноземній валюті (у доларах СІПА), а також здійснення позивачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, були порушені наступні норми закону: статтю 99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня; статтю 524 Цивільного кодексу України, яка визначає, що зобов'язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України - гривні; статтю 3 Закону України № 2346-ІІІ „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, яка визначає, що гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України; статті 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007р. „Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України", які встановлюють вичерпний перелік випадків використання фізичним та юридичним особами (резидентами України) іноземної валюти, як засобу платежу у розрахунках на території України, та статтю З Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством України.
Судом встановлено, що у сторін відсутня індивідуальна ліцензія на право
проведення валютних операцій за кредитним договором № 490026842 від 21 лютого 2007 року, передбачених п.п. "в", "г" ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", в іноземній валюті, внаслідок чого, з урахуванням приписів ст.524 Цивільного кодексу України, неправомірним є вираження грошових зобов'язань у спірному кредитному договорі в іноземній валюті, а не в гривні України.
Окрім наведеного, як зазначалось вище, кошти по кредитному договору не надавались позивачу в доларах США, а перераховувались відповідачем в національній валюті України - гривні на розрахункові рахунки ТзОВ „Сервісний центр „Діамант та СК „ІНПРО".
Суд приходить до висновку про обґрунтованість тверджень позивача про те, що подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. З ЦК України -принципу справедливості. Умови кредитного договору є несправедливими, так як всупереч принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача - споживача кредитних послуг. Несправедливими є умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у Доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, відповідач перекладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на позивача — позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини З статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання Відповідачем доларів США, як предмету кредитування, є внесенням в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право для позивача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України „Про захист прав споживачів", за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитного договору недійсним.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним. Згідно з ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Згідно з ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
З наведеного вище вбачається, що кредитний договір в іноземній валюті (доларах США) укладений відповідачем без отримання останнім відповідної індивідуальної ліцензій для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, відповідно до ст.227 ЦК України - є підставою для визнання вказаного договору недійсним.
Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Згідно з ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього право чину. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, за кредитним договором, отримав від відповідача 45 439 доларів 05 центів США, що в еквіваленті на момент надання коштів за і офіційним курсом НБУ склало 229 467 грн. 20 коп. Згідно з представленими позивачем документами, ним було сплачено на погашення кредиту та процентів за користування кредитом 20 836 доларів США, що в еквівалентні на момент сплати становить 110 791 грн. 72 коп. Таким чином, позивач повинен повернути відповідачу різницю між отриманою та сплаченою сумою коштів, що становить 118 675 грн. 48 коп.. За вказаних обставин, згідно з ст. 216 ЦК України, підлягає до задоволення позовна вимога про визнання за позивачем боргу перед відповідачем в сумі 118 675 грн. 48 коп.
Виходячи зі змісту ст. 216 ЦК України та положень цивільного законодавства України, необгрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення є вимога позивача про прийняття відповідачем боргу з розстрочкою платежів на 84 місяці.
Відповідно до ст. 548 ЦК України, недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню.
Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Враховуючи, що договір застави рухомого майна № 490026842-з від 21 лютого 2007 року укладений між Публічним акціонерним товариством „Альфа-Банк" та ОСОБА_1 у забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № 490026842 від 21 лютого 2007 року, який визнається недійсним, згідно з ч. 2 ст. 548 ЦК України, договір застави підлягає визнанню недійсним.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ „Альфа-Банк" про визнання недійсними кредитного договору № 490026842 від 21 лютого 2007 року, укладеного між позивачем та відповідачем та договору застави рухомого майна № 490026842-з від 21 лютого 2007 року, укладеного у забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, підлягають до задоволення в повному обсязі, у зв'язку з чим у відповідності із ст. 216 ЦК України, кожна із сторін за кредитним договором зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору.
В задоволенні решти вимог слід відмовити за відсутності правових підстав .
Керуючись ст.ст.209, 212-215 ЦПК України, на підставі ст.203,215,236,524,548 ЦК України, Закону України "Про банки та банківську діяльність, Закону України "Про Заставу " , Закону України " Про ліцензування певних видів господарської діяльності " , суд , -
ВИРІШИВ:
Позов задоволити частково.
Визнати недійсним кредитний договір № 490026842 від 21 лютого 2007 року про надання кредиту в іноземній валюті укладений між ПАТ „Альфа-Банк" та ОСОБА_1.
Визнати недійсним договір застави рухомого майна № 490026842-з від 21 лютого 2007 року укладений між ПАТ „Альфа-Банк" та ОСОБА_1.
Визнати борг ОСОБА_1 перед ПАТ „Альфа-Банк" в сумі 118 675 грн. 80 коп.
В решті позовних вимог відмовити.
Судові витрати покласти на відповідача та стягнути з ПАТ "Альфа Банк" 1700 грн. судового збору та 250 грн. за ІТЗ процесу.
Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до
Апеляційного суду Львівської області. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються апеляційному суду через Сихівський районний суд м. Львова.
ГОЛОВУЮЧА :
Рішення є оригіналом і зберігається у справі № 2-753 \ 2010.

2010 р.

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2010 р.

Гірницький районний суд м. Макіївки Донецької області у складі:

головуючого судді Мірошниченка М.А.
при секретарі Васильєвої Т.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Макіївки цивільну справу за позовною заявою ЗАТ комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення: суми заборгованості по кредитному договору від 22.02.2007 р. DОМ7GК40000175 в сумі – 250 597,10 грн., штрафу у сумі - 380577,08 грн. за порушення умов договору майнових прав, судового сбіру у сумі-1708,50 грн. та витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів пов'язаних з розглядом цивільної справи у розмірі 30 грн.,

зустрічного позову ОСОБА_3 до ЗАТ комерційного банку «ПриватБанк» про визнання дій ЗАТ комерційного банку «ПриватБанк» по збільшенню процентної ставки за користування кредитом за Кредитним договором DОМ7GК40000175 від 22 лютого 2007 року - не законними, визнання недійсним правочину, якій оформлено Кредитним договором DОМ7GК40000175 від 22 лютого 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та ЗАТ комерційним банком «ПриватБанк», оголошення реституції та зобов'язання ЗАТ комерційного банку «ПриватБанк» повернути ОСОБА_3 усе отримано за недійсним правочином, який оформлено кредитним договором від 22.02. 2007 р. DОМ7GК40000175, в розмірі – 34 197 грн. 18 коп., зобов'язати ОСОБА_3 повернути ЗАТ комерційному банку «ПриватБанк» усе отримано за недійсним правочином, який оформлено кредитним договором від 22.02. 2007 р. DОМ7GК40000175, в розмірі – 126 250 грн., та остаточно, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у розмірі кожної із сторін, визначити заборгованість ОСОБА_3 перед ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» у розмірі - 92052 грн. 82 коп., про визнання недійсним правочину, який оформлено договором застави майнових прав /на нерухомість/ від 27.02.2007 р., що укладений між ОСОБА_3 і ЗАТ комерційним банком «ПриватБанк».

ВСТАНОВИВ:

ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по кредитному договору та судових витрат та про звернення стягнення на предмет іпотеки і виселення.

У судовому засіданні представник позивача ЗАТ комерційного банку «ПриватБанк» ОСОБА_1 змінив предмет позовних вимог та просив стягнути з ОСОБА_3: суму заборгованості по кредитному договору від 22.02.2007 р. № DОМ7GК40000175 в сумі – 250 597,10 грн., штрафу у сумі – 380 577,08 грн. за порушення вимог договору майнових прав, судового сбіру у сумі-1 708,50 грн., та витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів пов'язаних з розглядом цивільної справи в розмірі 30 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог представник позивача ЗАТ комерційного банку «ПриватБанк» посилався на те на те, що відповідно до укладеного договору № DОМ7GК40000175 від 22.02.2007 року ОСОБА_3 22.02.2007 року отримав кредит у розмірі 30000,00 Доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 22.02.2027 року.

Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавши Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати.

У порушення норм закону та умов договору ОСОБА_3 зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав.

Відповідно до частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України наслідками порушення Боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право Заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_3 як відповідач за первісним позовом станом на 20.01.2010 року має заборгованість – 29 792,52 доларів США, яка складається з наступного:
- 24 297,18 доларів США - заборгованість за кредитом;
- 6 671,35 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом;
- 850 доларів США – заборгованість по комісії за користування кредитом;
- 1 173,99 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» і відповідач 22.02.2007 року, уклали договір застави майнових прав. Згідно з договором застави майнових прав відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 повинен був надати в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру загальною площею 47,60 кв.м., яка розташована за адресою: м. Макіївка, селище КотовськогоАДРЕСА_1. Майно належало відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22.02.2007 р., посвідченого приватним нотаріусом Макіївського нотаріального округу ОСОБА_4, за реєстровим номером 694.

Згідно п.10 Договору застави майнових прав, якщо відповідач ОСОБА_3 впродовж 5 днів з моменту укладання Договору застави майнових прав не укладе з банком договір іпотеки /п.8.10./ він повинен уплатити банку пеню у розмірі 0,15% від суми кредиту за кожен день прострочення, що зі станом на 20.01.2010 р. складає 380 577,08 грн., відповідно до розрахунку:

30000 доларів США, /сума кредиту/ х 0,15% х 1057 днів = 47 565 доларів США, що за курсом НБУ дорівнює 380 577,08 грн.

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнав та заперечував проти його задоволення, зазначивши, що банк не правомірно підвищив відсоткову ставку за його кредитним договором, що є порушенням вимог ч. 2 ст. 1056-1 Цивільного кодексу України, та на цієї підставі ОСОБА_3 письмово вимагав ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» розірвання договору. Крім того ОСОБА_3 зазначав, що у зв’язку з тим, що у сторін валютного кредитного договору не було належних дозвільних документів на проведення розрахунків в іноземній валюті він в подальшому не міг розраховуватися з банком без порушення вимог діючого законодавства.

Також вважає, що укладений кредитний договір порушує вимоги законодавства, тому є нечинним. Нечинна угода не може породжувати жодних прав та обов'язків. Тому, розрахунок заборгованості за нечинною угодою не може прийматися до уваги судом.

ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» заперечував проти цього та посилався на те, що згідно з п.2.3.1 вищевказаного кредитного договору Банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом. Відповідно з зазначеним пунктом договору про відповідну зміну процентної ставки Банк зобов'язаний був ОСОБА_3 на протязі 7 календарних днів. Проте ці доводи ЗАТ комерційного банку «ПриватБанк» - є безпідставні і необґрунтованими з огляду на наступне.

12.12.2008р. був прийнятий Закон України № 661-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», який набрав чинності та діяв з 09.01.09р.

Вказаним Законом внесені зміни до Цивільного Кодексу України, а саме: доповнено статтею 1056-1, ч.2 якої передбачає, що встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Частина 3 вказаної статті передбачає, що умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Також вказаним Законом стаття 55 Закону України „Про банки і банківську діяльність" була доповнена частиною четвертою, згідно якої банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами....

Відповідно до вимог ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором, або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не укладали б договір або укладали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідності з обставинами, які істотно змінилися, договір може бути змінений за рішенням суду.

ОСОБА_3 вважає, що в порушення вимог п.2.3.1 кредитного договору «ПриватБанком» не було зроблено повідомлення про настання зазначених у договорі умов та збільшення відсоткової ставки і, відповідно, «ПриватБанком» не було надано жодних доказів суду, що таке повідомлення було. Таким чином, збільшення відсоткової ставки «ПриватБанком» в односторонньому порядку, не відповідає вимогам діючого законодавства, оскільки в судовому засіданні, ставиться питання про підвищення відсоткової ставки за кредитом після 09.01.2009 року, коли набрали чинності зміни до ЦК України, щодо яких відсоткова ставка не може бути збільшена в односторонньому порядку.

У судовому засіданні Банком було надано Банковську ліцензію № 22 від 19 березня 1992 року на право здійснення банківських операцій та Дозвіл № 22-2 від 19 березня 1992 року на право здійснювати операції, які визначені Законом України «Про банки а банківську діяльність», з відповідним додатком до дозволу. Банк посилається на ці документи, як на такі, що надають йому право надавати резидентам кредити у іноземній валюті та проводити розрахунки в іноземній валюті без отримання індивідуальної ліцензії НБУ, як це передбачено п. в) та п. г) ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та контролю». ОСОБА_3 вважає, що ці доводи не можна прийняти до уваги з огляду на те, що ці документи дозвільного характеру регулюють інші правовідносини, яки виникають в сфері банківської діяльності, а ні в сфері валютного регулювання та валютного контролю.

Так, відповідно до п. 5.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій N 275 від 17.07.2001 р. Письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій. Проте ця постанова регулює відносини в сфері банківської діяльності, відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність». Зазначена постанова НБУ встановлює порядок і умови видачі банкам дозволів на здійснення банківських операцій. Про це зазначається в преамбулі і п. 5 Постанови про затвердження Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій та п. 1.1. й 1.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій.
Зазначене вище Положення не визначає порядку отримання дозвільних документів в сфері валютного регулювання і валютного контролю, як це передбачено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. за N 15-93.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Проте, згідно з п. в) та г) ч. 4 ст. 5 названого Декрету Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення таких разових валютний операцій:

в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави;

Таким чином, Банк, мав надати саме індивідуальну ліцензію, а ні надані ним Банківську ліцензію та письмовий дозвіл.

Позивач ОСОБА_3 звернувся в суд з зустрічним позовом до ЗАТ комерційного банку «ПриватБанк» про визнання дій ЗАТ комерційного банку «ПриватБанк» по збільшенню процентної ставки за користування кредитом за Кредитним договором DОМ7GК40000175 від 22 лютого 2007 року - не законними, визнання недійсним правочину, якій оформлено Кредитним договором DОМ7GК40000175 від 22 лютого 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та ЗАТ комерційним банком «ПриватБанк», оголошення реституції та зобов'язання ЗАТ комерційного банку «ПриватБанк» повернути ОСОБА_3 усе отримано за недійсним правочином, який оформлено кредитним договором від 22.02. 2007 р. DОМ7GК40000175, в розмірі – 34 197 грн. 18 коп., зобов'язати ОСОБА_3 повернути ЗАТ комерційному банку «ПриватБанк» усе отримано за недійсним правочином, який оформлено кредитним договором від 22.02. 2007 р. DОМ7GК40000175, в розмірі – 126 250 грн., та остаточно, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у розмірі кожної із сторін, визначити заборгованість ОСОБА_3 перед ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» у розмірі - 92052 грн. 82 коп., про визнання недійсним правочину, який оформлено договором застави майнових прав /на нерухомість/ від 27.02.2007 р., що укладений між ОСОБА_3 і ЗАТ комерційним банком «ПриватБанк».

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 зазначив, що 22 лютого 2007 року між ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» був укладений Кредитний договір № DОМ7GК40000175 . В рахунок забезпечення зобов'язань за Кредитним договором між ОСОБА_3 та ПриватБанк був укладений Договору застави майнових прав (на нерухомість) від 22 лютого 2007 р.

Статтею 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.

Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до умов Кредитного договору ОСОБА_3 отримав кредит у сумі 25 тис. доларів США. За умовами п.7.1. Кредитного договору за користування кредитом повинен щомісячно сплачувати відсотки у розмірі 0,84% та 0,20 % в місяць, що разом із сумою повернутого кредиту повинно складати 294,91 доларів США на місяць.

ОСОБА_3 зазначає, що він справно виконував свої зобов'язання позичальника і щомісячно сплачував 294,91 доларів США. Наприкінці 2008 року зробив 2-а платежі у більшій сумі з метою часткового дострокового погашення кредиту, а саме: 25.11.2008 р. - 333,32 доларів США; 15.12.2008 р. у сумі - 345,75 доларів США.

Звернувшись до Макіївського центрального відділення ДРУ КБ «Приватбанк» з метою погашення чергового платежу від працівників ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» він дізнався, що Банк підвищив відсоткову ставку за кредитом, ще з листопада місяця 2008 року до рівня 15,32% річних і сум які він сплачував за договором є недостатньо для сплати чергового платежу. Крім того, повідомили, що збільшені суми платежів за кредитом, які вносив 25.11.2008 р. та 15.12.2008 р. не були зараховані ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» у рахунок дострокового повернення частини кредиту, а всі були направлені Позивачем на погашення процентів за збільшеною відсотковою ставкою.

ОСОБА_3 також вважає недійсним правочин, яким оформлено Кредитним договором DОМ7GК40000175 від 22 лютого 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та ЗАТ комерційним банком «ПриватБанк» , тому що він порушує вимоги діючого законодавства. Так ОСОБА_3 заначає, що в порушення вимог п.п. в) та г) частини 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» сторони кредитного договору не мали передбаченої цієї нормою індивідуальної ліцензії на здійснення разової валютної операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Поряд ц зим, ОСОБА_3 зазначив, що на момент укладання договору застави майнових прав, майнових прав на квартиру не існувало, так як існувало право власності ОСОБА_3 на цю квартиру. Банк, бажаючи заощадити на нотаріальному оформленні договору іпотеки замість нього уклав правочин застави майнових. Проте, мався на увазі саме іпотечний договір, який повинен бути нотаріально посвідчений і який є нікчемним у разі його не оформлення нотаріально.

Таким чином, сторони не мали намір укладати іпотечний договір, та ОСОБА_3 в односторонньому порядку не зміг би цього зробити.

Представник відповідача ЗАТ комерційного банку «ПриватБанк» по зустрічному позову в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» мав право на здійснення операцій в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії, в тому числі і надання кредитів в іноземній валюті, як це передбачено ст. 533 ЦК України, Законом України «Про банки та банківську діяльність», Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Постановою НБУ від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно - правових актів НБУ» та іншими нормативними актами, що регулюють діяльність банків. Крім того, посилання позивача на обов'язкове отримання індивідуальної ліцензії на надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, безпідставне, так як на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання кредитів в іноземній валюті, тобто операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії, а тому вважає, що позовні вимоги є безпідставними.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд приходить до наступних висновків.

Як встановлено в судовому засіданні, що 22.02.2007 року між сторонами по справі був укладений Кредитний договір № DОМ7GК40000175 на суму 30000,00 Доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 22.02.2027 року.

Позивач ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» за первісним позовом повністю виконав умови спірного договору.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором сторони 22.02.2007 року, уклали договір застави майнових прав. Згідно з договором застави майнових прав ОСОБА_3 повинен був надати в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру загальною площею 47,60 кв.м., яка розташована за адресою: м. Макіївка, селище КотовськогоАДРЕСА_1. Майно належало ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22.02.2007 р., посвідченого приватним нотаріусом Макіївського нотаріального округу ОСОБА_4В, за реєстровим номером 694.

Згідно п.10 Договору застави майнових прав, якщо відповідач впродовж 5 днів з моменту укладання Договору застави майнових прав не укладе з банком договір іпотеки /п.8.10./ він повинен уплатити банку пеню у розмірі 0,15% від суми кредиту за кожен день прострочки. Що зі станом на 20.01.2010 р. складає 380577,08 грн. відповідно до розрахунку:

30 000 доларів США /сума кредиту/ х 0,15% х 1057 днів = 47565 доларів США, що за курсом НБУ дорівнює 380 577,08 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом, за своєю правовою природою між сторонами укладено кредитний договір, за яким виникли цивільно-правові відносини.

Згідно із ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що спір виник не з надання кредиту в іноземній валюті, а з того, що розрахунки за спірним кредитним договором визначені і провадились обома сторонами в іноземній валюті.
Умови та порядок розрахунків є суттєвими умовами кредитного договору.

Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця -гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 524 ЦК України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ст.35 Закону України „Про Національний банк України", гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня.

Законодавством України сторонам у договорі надано право, при визначенні розміру грошових зобов'язань в гривні, вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіціальним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу.

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» , який з урахуванням ст.4, 192 ЦК України є єдиним нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується у регулюванні правовідносини у валютній сфері.

Відповідно до п.2 ст. 1 Декрету КМУ, під валютними операціями розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Надання відповідачем позивачу кредиту, тобто проведення розрахунків за своїми зобов'язанням по кредитному договору, в іноземній валюті та здійснення позивачем виконання своїх обов'язків, тобто проведення розрахунків за своїми зобов'язанням по кредитному договору, в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.5 Декрету КМУ, НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операції, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом КМУ. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операції, що не потребують індивідуальних ліцензій на весь період дії режиму валютного регулювання.

Проведення розрахунків за спірним кредитним договором, в тому числі, оплата процентів, штрафних санкцій позивачем відповідачу в іноземній валюті потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України, виходячи з наступного:

Згідно із п.п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ, індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо:

- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Згідно із п.1.4 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого Постановою НБУ від 14.10.2004 р. № 483, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 р. № 1429/10028, під використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов'язань або оплати товарів, що придбаваються.

Відповідно до кредитного договору банк надав відповідачу ОСОБА_5 кредит у сумі 30000 доларів США на умовах цільового використання, забезпеченості, строковості, платності, зворотності та інших умов, викладених в договорі.

Відповідно до Кредитного договору та Додатку № 1, який є невід'ємною частиною Кредитного договору, сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється позивачем в доларах США на рахунок банку.

Таким чином, кредит в сумі 30000 доларів США був наданий банком позичальникові в іноземній валюті, внаслідок чого усі розрахунки за користування кредитом (проценти) також проводились позивачем в доларах США, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями в іноземній валюті.

За період з 22.02.2007 р. по 01.01.2009 р. ОСОБА_3 сплатив відповідачу 6573,35 доларів США.

Оплата позивачем боргу та інших платежів, стягнення яких в іноземній валюті також потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу.

Крім того, відповідно до ст. 2 Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998 р. «Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України», яка зареєстрована в Міністерстві юстиції 15.04.1998 р. № 245/2685 (втратила чинність на підставі Постанови НБУ № 200 від 30.05.2007 р.), використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу або як застави дозволяється у разі відсутності в фізичних осіб - нерезидентів або резидентів, а також повноважних представників юридичної особи нерезидента - суб'єкта підприємницької діяльності коштів у грошовій одиниці України і неможливості здійснення валютно-обмінної операції через пункт обміну іноземної валюти в таких випадках:

п.2.1 - на територіях митниць;

п.2.2 - на територіях вокзалів, аеропортів та портів;

п.2.3 - використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу дозволяється у разі надання суб'єктами підприємницької діяльності готельних послуг фізичним особам нерезидентам з оплатою в іноземній валюті, у тому числі зі застосуванням дорожніх чеків міжнародних платіжних систем у вільно конвертованій валюті.

п.2.4 - використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу у випадках, що не передбачені цією главою, а також застави дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії НБУ.

Як встановлено судом, вказана індивідуальна ліцензія у позивача або відповідача відсутня, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором № 16510609 від 06.07.2006 р. суперечить приписам п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ, Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998 р.

Наданий відповідачем до матеріалів справи дозвіл Національного банку України, як доказ наявності у відповідача права на здійснення вказаних вище валютних операцій без індивідуальної ліцензії, суд до уваги не приймає з огляду на те, що зазначений документ відповідно до приписів п.5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» виступає генеральною ліцензією.

Проте ця постанова регулює відносини в сфері банківської діяльності, відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність». Зазначена постанова НБУ встановлює порядок і умови видачі банкам дозволів на здійснення банківських операцій. Про це зазначається в преамбулі і п. 5 Постанови про затвердження Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій та п. 1.1. й 1.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій.

Зазначене вище Положення не визначає порядку отримання дозвільних документів в сфері валютного регулювання і валютного контролю, як це передбачено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. за N 15-93.

Крім того, Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов'язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ та не робить укладений кредитний договір законним.

В вичерпному переліку операцій, які має право здійснювати ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк», не вказані операції по використанню готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Вичерпний перелік неторговельних операції в іноземній валюті містить в собі п. 11 Положення «Про порядок та умови торгівлі іноземною валютою», яке затверджено Постановою НБУ від 10.08.2005 р. № 281, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 29.08.2005 р. № 950/11230 і застосовується судом при розгляді цього спору відповідно до ст. 8 ЦК України. Цей перелік також не містить в собі надання права відповідачу використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов'язаннями між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання позивачем долару США як засобу платежу за кредитним договором, суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 Цивільного кодексу України, ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.35 Закону України «Про Національний банк України».

Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування

Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Частини 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Позивач, на виконання цього правочину, отримав від відповідача 25 000 доларів США.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що умови спірного кредитного договору суперечать переліченим вище приписам законодавства, позовні вимоги про визнання правочину, який оформлений кредитним договором № DОМ7GК40000175 від 22 лютого 2007 року, недійсним є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином, враховуючи висновки суду щодо недійсності правочину, який оформлений кредитним договором № DОМ7GК40000175 від 22 лютого 2007 року, останній є таким з моменту його вчинення.

Позов в частині визнання недійсним правочину, який оформлений договором застави майнових прав /на нерухомість/ від 27.02.2007 р., що укладений між ОСОБА_3 і ЗАТ комерційним банком «ПриватБанк» - суд вважає обґрунтованим та підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Відповідно до приписів ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов'язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов'язання.

Приймаючи до уваги висновки суду щодо недійсності правочину, який оформлений кредитним договором № DОМ7GК40000175 від 22 лютого 2007 року, правочин по забезпеченню його виконання , який було оформлено договором застави майнових прав /на нерухомість/ від 27.02.2007 р., останній підлягає визнанню судом недійсними на підставі ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України, як такий що забезпечує виконання нечинного правочину.

Дії ЗАТ комерційного банку «ПриватБанк» по збільшенню процентної ставки за користування кредитом за Кредитним договором № DОМ7GК40000175 від 22 лютого 2007 року – є не законними з огляду на наступне.

Частиною 2 ст. 1056-1, ЦК України передбачає, що встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Частина 3 вказаної статті передбачає, що умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Також вказаним Законом стаття 55 Закону України „Про банки і банківську діяльність" була доповнена частиною четвертою, згідно якої банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами....

Відповідно до вимог ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором, або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не укладали б договір або укладали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідності з обставинами, які істотно змінилися, договір може бути змінений за рішенням суду.

Суд вважає, що в порушення вимог п.2.3.1 кредитного договору «ПриватБанком» не було зроблено повідомлення про настання зазначених у договорі умов та збільшення відсоткової ставки і, відповідно, «ПриватБанком» не було надано жодних доказів суду, що таке повідомлення було. Таким чином, збільшення відсоткової ставки «ПриватБанком» в односторонньому порядку, не відповідає вимогам діючого законодавства, оскільки в судовому засіданні, ставиться питання про підвищення відсоткової ставки за кредитом після 09.01.2009 року, коли набрали чинності зміни до ЦК України, щодо яких відсоткова ставка не може бути збільшена в односторонньому порядку.

Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, оцінюючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд вважає, що у задоволенні первісного позову ЗАТ комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення: суми заборгованості по кредитному договору – відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_3 до ЗАТ комерційного банку «ПриватБанк» підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 4, 8, 192. 215, 216. 227, 524, 533, 548, 601, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215. 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ЗАТ комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення: суми заборгованості по кредитному договору від 22.02.2007 р. DОМ7GК40000175 в сумі – 250 597,10 грн., штрафу у сумі - 380577,08 грн. за порушення умов договору майнових прав, судового сбіру у сумі-1708,50 грн. та витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів пов'язаних з розглядом цивільної справи у розмірі 30 грн. – відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ЗАТ комерційного банку «ПриватБанк» про визнання не законними дії ЗАТ комерційного банку «ПриватБанк» по збільшенню процентної ставки за користування кредитом за Кредитним договором DОМ7GК40000175 від 22 лютого 2007 року, визнання Кредитного договору DОМ7GК40000175 від 22 лютого 2007 року недійсним, визнання недійсним договір застави майнових прав – задовольнити.

1. 1. Визнати дії ЗАТ комерційного банку «ПриватБанк» по збільшенню процентної ставки за користування кредитом за Кредитним договором DОМ7GК40000175 від 22 лютого 2007 року – незаконними.

2. 2. Визнати недійсним правочин, який оформлено Кредитним договором DОМ7GК40000175 від 22 лютого 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та ЗАТ комерційним банком «ПриватБанк».

3. 3. Застосувати до сторін недійсного правочину який оформлено Кредитним договором DОМ7GК40000175 від 22 лютого 2007 року двосторонню реституцію.

4. 4. Зобов'язати ЗАТ комерційного банку «ПриватБанк» повернути ОСОБА_3 усе отримано ним на виконання недійсного правочину, який оформлено кредитним договором від 22.02.2007 р. № DОМ7GК40000175, а саме, грошові кошти в розмірі-34197 грн. 18 коп.

5. 5. Зобов'язати ОСОБА_3 повернути ЗАТ комерційному банку «ПриватБанк» усе отримано ним на виконання недійсного правочину, який оформлено кредитним договором від 22.02.2007 р. № DОМ7GК40000175, а саме, грошові кошти у розмірі - 126250 грн.

6. 6. Шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог з кожної сторони: ЗАТ комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 у розмірі – 126 250 грн. та ОСОБА_3 до ЗАТ комерційноого банку «ПриватБанк» у розмірі – 34 197 грн. 18 коп. визначити заборгованість ОСОБА_3 перед ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» у розмірі – 92 052 грн. 82 коп.

7. 7. Визнати недійсним правочин, який оформлено договором застави майнових прав /на нерухомість/ від 27.02.2007 р., що укладений між ОСОБА_3 і ЗАТ комерційним банком «ПриватБанк».

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги в порядку ч. 4 ст.295 ЦПК України.

Суддя М.А. Мірошниченко

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9476553

22 червня 2010 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого- судді ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3, ОСОБА_4
при секретарі
з участю ОСОБА_5
ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на заочне рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 13 листопада 2010 року по справі за позовом Закритого акціонерного товариства КБ „Приватбанк” до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення,
В С Т А Н О В И В :
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати заочне рішення через порушення норм матеріального та процесуального права і направити справу на новий розгляд.
Заочним рішенням суду позов задоволено повністю. Суд, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_6 по кредитному договору перед ЗАТ КБ „Приватбанк” в розмірі 96817 грн 58 коп, звернув стягнення на предмет іпотеки: АДРЕСА_1, надавши ЗАТ КБ „Приватбанк” право продажу вказаного предмету іпотеки, з початковою ціною продажу 126500 грн (без ПДВ), з укладенням від імені ОСОБА_6 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою, з наданням права позивачу отримати витяг з Державного реєстру прав власності, а також наданням позивачу всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Крім того, суд виселив ОСОБА_6 з вказаної квартири без надання іншого житла, зі зняттям її з реєстраційного обліку і розподілив судові витрати.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд не повідомив відповідача належним чином про час і місце розгляду справи та розглянув справу без участі органу опіки і піклування, який повинен надати згоду на вчинення правочину щодо спірної квартири, оскільки в ній проживає неповнолітня дитина відповідача.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду скасуванню, з направленням справи на новий розгляд, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що між ЗАТ КБ „Приватбанк” і ОСОБА_6 12.10.2007 року був укладений кредитний договір на суму 94850 грн зі сплатою 15% на рік з кінцевим терміном 12.10.2015 року. На забезпечення виконання кредитного договору, між сторонами був укладений іпотечний договір від 12.10.2007 року, за яким предметом іпотеки була визначена АДРЕСА_2. У зв'язку з порушенням відповідачем зобов’язань за кредитним договором, виникла заборгованість у сумі 96817 грн 58 коп, а тому ЗАТ КБ „Приватбанк” звернувся з позовом про звернення стягнення за кредитним договором на АДРЕСА_3 і виселення відповідача без надання іншого жилого приміщення.
При розгляді справи, суд установлює, чи повідомлені ті учасники, хто не з’явився, про час і місце судового засідання з дотриманням вимог ст.ст.74, 76 ЦПК України.
Як убачається з матеріалів справи, відповідачу ОСОБА_6 повідомлення про час і місце розгляду справи надсилались листом 12.06.2009 року та 06.07.2009 року на адресу, яку вона вказала при укладенні кредитного та іпотечного договору, а саме: АДРЕСА_4 (а.с.22, 26), але відомості про вручення або невручення цих листів в матеріалах справи відсутні.
23.07.2009 року (а.с.30) на вказану адресу був направлений рекомендований лист, який повернувся з відміткою поштового відділення про те, що за зазначеною адресою ОСОБА_6 не проживає.
Чернігівське обласне адресне бюро управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб 06.07.2009 року та 18.08.2009 року надало відповідь суду про те, що ОСОБА_6 була знята з зазначеного місця реєстрації 17.01.08 р і місце реєстрації в м.Чернігові невідоме (а.с.32,35).
За довідкою паспортної служби КП „Деснянське” від 04.09.2009 року, ОСОБА_6 є власницею АДРЕСА_5, але в зазначеній квартирі не зареєстрована (а.с. 40).
Після проведених дій, суд першої інстанції виклик до суду здійснив через газету „Деснянська правда”, яка розпорядженням КМ України від 25.11.2009 року № 1428-р визначена друкованим ЗМІ місцевої сфери розповсюдження оголошень про виклик до суду у 2010 році.
Проте, повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи через оголошення в газеті проведено з порушенням положень ч.9 ст.74 ЦПК України, оскільки належним повідомленням буде вважатися те, яке здійснене через друкований орган, визначений КМ України, і лише у разі, якщо місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження відповідача невідоме, навіть звернення позивача до адресного бюро й органів внутрішніх справ.
Суд першої інстанції перевірив лише реєстрацію відповідача, а місцезнаходження, перебування чи роботи суд не встановлював і не звернув уваги, що згідно до п.1.3. договору про іпотечний кредит, ОСОБА_6 отримує кредит для придбання з метою постійного проживання квартири за адресою: АДРЕСА_6.
Крім того, у позовній заяві ставиться питання про виселення ОСОБА_6 з зазначеної квартири, тим самим вказуючи її місцезнаходження. Задовольняючі такі вимоги, суд підтвердив факт проживання відповідача у зазначеній квартирі, однак жодного разу суд не направляв судову повістку на адресу квартири.
В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_6 пред’явила свій паспорт, де мається реєстрація у вказаній квартирі з 29.10.2009 року.
За таких обставин, суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідача, належним чином не повідомленої про час і місце судового засідання, що є безумовною підставою для скасування рішення і направлення справи на новий розгляд.
Крім того, при вирішенні спору, суд не перевірив дотримання позивачем вимог ст.35 Закону України „Про іпотеку”, задовольнив вимоги про виселення та зняття з реєстрації без врахування положень ст.ст.38-40 Закону України „Про іпотеку” і ст.7 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 311 ч.1 п.3, ст.ст. 314, 315, 319, 325 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.
Заочне рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 13 листопада 2010 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для нового розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді :

У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2009 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
Головуючого-судді ШАРАПОВОЇ О.Л.
Суддів: СКРИПКИ А.А., ЗАБОЛОТНОГО В.М.
при секретарі: Штупун О.М.
за участю: ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2,
представника ПАТ „ Альфа – Банк” Барила О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Новозаводського районного суду м.Чернігова від 28 квітня 2009 року у справі за заявою закритого акціонерного товариства „Альфа-Банк” про видачу виконавчого документа на виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації „Всеукраїнський фінансовий союз” від 27 листопада 2008 року в справі за позовом закритого акціонерного товариства „Альфа-Банк” до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
В С Т А Н О В И В :
Оскаржуваною ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 28 квітня 2009 року задоволено заяву ЗАТ „Альфа-Банк” про видачу виконавчого документу на виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській організації „Всеукраїнський фінансовий союз” від 27 листопада 2008 року, ухваленого у справі за позовом ЗАТ „Альфа-Банк” до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Суд ухвалив видати ЗАТ „ Альфа – Банк” виконавчий лист на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації „ Всеукраїнський фінансовий союз” від 27 листопада 2008 року по справі № 778 Третейського суду.
Не погоджуючись з даною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив оскаржувану ухвалу скасувати, посилаючись на те, що її постановлено судом з порушенням норм матеріального і процесуального права. Апелянт вказує, що правовідносини, які виникли між сторонами та з приводу яких виник даний спір, є господарськими правовідносинами, оскільки ОСОБА_1 уклав договір кредиту, як приватний підприємець , тому питання про видачу виконавчого листа на підставі рішення третейського суду необхідно вирішувати господарському суду за місцем розгляду справи третейським судом. Апелянт вказує , що в даному випадку має місце порушення предметної та територіальної підсудності. Також апелянт зазначає, що справу було розглянуто за його відсутності , і його суд першої інстанції належним чином не повідомив про час і місце судового засідання.
Вислухавши суддю - доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, матеріали справи № 778 Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації „Всеукраїнський фінансовий союз’’, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції , виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ч.1 статті 56 Закону України „Про третейські суди ”, сторони повідомляються про час та місце розгляду заяви про видачу виконавчого документа на підставі рішення третейського суду.
Як вбачається з матеріалів справи ( а. с. 11, 12) судове засідання по розгляду заяви про видачу виконавчого документа 28 квітня 2009 року відбулося в суді першої інстанції без участі сторін.
Заслуговують на увагу апеляційного суду доводи апелянта відносно того, що справу було розглянуто за його відсутності , і він не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про час і місце судового засідання , оскільки матеріали справи не містять будь – яких доказів щодо належного повідомлення ОСОБА_1 про час і місце судового засідання. Лист суду першої інстанції ( а. с. 10) , направлений за місцем реєстрації та проживання ОСОБА_1, з врахуванням правил статтей 74 , 75, 76 ЦПК України не можна вважати належним повідомленням особи про час і місце судового засідання. Розписка про одержання судової повістки ОСОБА_1 з поміткою про дату вручення в матеріалах справи відсутня.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд приходить до висновку , що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції .
Керуючись статтями : 209, 218, 303, 304, 307; ч.1 , п. 3 статті 312, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд , -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити .
Ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 28 квітня 2009 року скасувати , а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції .
Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий :
Судді:

22 червня 2010 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого- судді ЛИТВИНЕНКО І.В.
суддів: ЗАБОЛОТНОГО В.М., ШАРАПОВОЇ О.Л.
при секретарі
з участю Штупун О.М.
ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на заочне рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 13 листопада 2010 року по справі за позовом Закритого акціонерного товариства КБ „Приватбанк” до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення,
В С Т А Н О В И В :
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати заочне рішення через порушення норм матеріального та процесуального права і направити справу на новий розгляд.
Заочним рішенням суду позов задоволено повністю. Суд, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_6 по кредитному договору перед ЗАТ КБ „Приватбанк” в розмірі 96817 грн 58 коп, звернув стягнення на предмет іпотеки: АДРЕСА_1, надавши ЗАТ КБ „Приватбанк” право продажу вказаного предмету іпотеки, з початковою ціною продажу 126500 грн (без ПДВ), з укладенням від імені ОСОБА_6 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою, з наданням права позивачу отримати витяг з Державного реєстру прав власності, а також наданням позивачу всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Крім того, суд виселив ОСОБА_6 з вказаної квартири без надання іншого житла, зі зняттям її з реєстраційного обліку і розподілив судові витрати.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд не повідомив відповідача належним чином про час і місце розгляду справи та розглянув справу без участі органу опіки і піклування, який повинен надати згоду на вчинення правочину щодо спірної квартири, оскільки в ній проживає неповнолітня дитина відповідача.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду скасуванню, з направленням справи на новий розгляд, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що між ЗАТ КБ „Приватбанк” і ОСОБА_6 12.10.2007 року був укладений кредитний договір на суму 94850 грн зі сплатою 15% на рік з кінцевим терміном 12.10.2015 року. На забезпечення виконання кредитного договору, між сторонами був укладений іпотечний договір від 12.10.2007 року, за яким предметом іпотеки була визначена АДРЕСА_2. У зв'язку з порушенням відповідачем зобов’язань за кредитним договором, виникла заборгованість у сумі 96817 грн 58 коп, а тому ЗАТ КБ „Приватбанк” звернувся з позовом про звернення стягнення за кредитним договором на АДРЕСА_3 і виселення відповідача без надання іншого жилого приміщення.
При розгляді справи, суд установлює, чи повідомлені ті учасники, хто не з’явився, про час і місце судового засідання з дотриманням вимог ст.ст.74, 76 ЦПК України.
Як убачається з матеріалів справи, відповідачу ОСОБА_6 повідомлення про час і місце розгляду справи надсилались листом 12.06.2009 року та 06.07.2009 року на адресу, яку вона вказала при укладенні кредитного та іпотечного договору, а саме: АДРЕСА_4 (а.с.22, 26), але відомості про вручення або невручення цих листів в матеріалах справи відсутні.
23.07.2009 року (а.с.30) на вказану адресу був направлений рекомендований лист, який повернувся з відміткою поштового відділення про те, що за зазначеною адресою ОСОБА_6 не проживає.
Чернігівське обласне адресне бюро управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб 06.07.2009 року та 18.08.2009 року надало відповідь суду про те, що ОСОБА_6 була знята з зазначеного місця реєстрації 17.01.08 р і місце реєстрації в м.Чернігові невідоме (а.с.32,35).
За довідкою паспортної служби КП „Деснянське” від 04.09.2009 року, ОСОБА_6 є власницею АДРЕСА_5, але в зазначеній квартирі не зареєстрована (а.с. 40).
Після проведених дій, суд першої інстанції виклик до суду здійснив через газету „Деснянська правда”, яка розпорядженням КМ України від 25.11.2009 року № 1428-р визначена друкованим ЗМІ місцевої сфери розповсюдження оголошень про виклик до суду у 2010 році.
Проте, повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи через оголошення в газеті проведено з порушенням положень ч.9 ст.74 ЦПК України, оскільки належним повідомленням буде вважатися те, яке здійснене через друкований орган, визначений КМ України, і лише у разі, якщо місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження відповідача невідоме, навіть звернення позивача до адресного бюро й органів внутрішніх справ.
Суд першої інстанції перевірив лише реєстрацію відповідача, а місцезнаходження, перебування чи роботи суд не встановлював і не звернув уваги, що згідно до п.1.3. договору про іпотечний кредит, ОСОБА_6 отримує кредит для придбання з метою постійного проживання квартири за адресою: АДРЕСА_6.
Крім того, у позовній заяві ставиться питання про виселення ОСОБА_6 з зазначеної квартири, тим самим вказуючи її місцезнаходження. Задовольняючі такі вимоги, суд підтвердив факт проживання відповідача у зазначеній квартирі, однак жодного разу суд не направляв судову повістку на адресу квартири.
В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_6 пред’явила свій паспорт, де мається реєстрація у вказаній квартирі з 29.10.2009 року.
За таких обставин, суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідача, належним чином не повідомленої про час і місце судового засідання, що є безумовною підставою для скасування рішення і направлення справи на новий розгляд.
Крім того, при вирішенні спору, суд не перевірив дотримання позивачем вимог ст.35 Закону України „Про іпотеку”, задовольнив вимоги про виселення та зняття з реєстрації без врахування положень ст.ст.38-40 Закону України „Про іпотеку” і ст.7 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 311 ч.1 п.3, ст.ст. 314, 315, 319, 325 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.
Заочне рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 13 листопада 2010 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для нового розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді :

У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2010 року

м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого Сеніна Ю.Л.,
суддів Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,
Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» про визнання дій неправомірними,
в с т а н о в и л а :

У липні 2009 року ОСОБА_1. звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідач безпідставно й незаконно збільшив розмір відсоткової ставки за користування ним кредитом згідно договору від 11 жовтня 2007 року.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду від 21 липня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 29 жовтня 2009 року, позовну заяву повернуто ОСОБА_1., йому роз’яснене право на звернення з позовом до третейського суду.
У касаційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати постановлені ухвали та передати питання на розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Повертаючи позовну заяву, суд керувався статтями 112, 115, 121 ЦПК України та виходив із того, що справа не підсудна суду, так як згідно пункту 6.2 укладеного між сторонами договору від 11 жовтня 2007 року вони домовилися, що спір повинен розглядатися третейським судом.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна.
Відповідно до статті 107 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами.
Статтями 109-114 ЦПК України передбачені правила визначення підсудності, зокрема за статтею 112 ЦПК України сторони мають право письмово визначити територіальну підсудність справи, крім справ, для яких встановлена виключна підсудність.
Згідно зі статтею 17 ЦПК України сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 2 Закону України «Про третейські суди» визначено, що третейська угода – угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення до третейського суду і від відповідача надійшло до початку з’ясування обставин у справі та перевірки їх доказами заперечення проти вирішення спору в суді.
Договір сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (стаття 17 ЦПК України) не є відмовою від права на звернення до суду за захистом. Такий договір з огляду на положення статті 112 ЦПК України не є також і договором про територіальну підсудність справи.
Разом із тим пред’явлення позову до суду за наявності такого договору не дає підстав для повернення заяви чи відмови у відкритті провадження у справі (статті 121, 122 ЦПК України), за винятком передбаченого пунктом 6 частини першої статті 207 ЦПК України обов’язку суду залишити заяву без розгляду, якщо від відповідача надійшло до початку з’ясування обставин у справі заперечення проти вирішення спору в суді.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції наведених вимог закону не врахував, помилково керувався статтями 112, 115, 121 ЦПК України та вважав порушеними правила підсудності й безпідставно повернув ОСОБА_1. позовну заяву на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув і залишив ухвалу суду першої інстанції без змін.
За таких обставин постановлені ухвали підлягають скасуванню з підстав, передбачених пунктом 2 статті 342 ЦПК України, з передачею питання про відкриття провадження в справі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу судді Ужгородського міськрайонного суду від 21 липня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 29 жовтня 2009 року скасувати, питання про відкриття провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» про визнання дій неправомірними передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю.Л. Сенін

Судді: Є.Ф. Левченко

Л.М. Лихута

Л.І. Охрімчук

Я.М. Рома

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22- 3925/2010 Головуючий у 1-й інстанції: Татарінов В.І.
Суддя-доповідач: Мануйлов Ю.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 липня 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Осоцького І.І.
суддів : Мануйлова Ю.С.
Давискиби Н.Ф.
при секретарі: Бурима В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу АТ« Банк «Фінанси та Кредит», від імені якого діє філія Запорізьке РУ «АТ «Банк «Фінанси та Кредит», на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до АТ« Банк «Фінанси та Кредит», від імені якого діє філія Запорізьке РУ «АТ «Банк «Фінанси та Кредит», про стягнення заборгованості за депозитним договором та визнання недійсним кредитного договору,
ВСТАНОВИВ:
У травні .2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до АТ« Банк «Фінанси та Кредит», від імені якого діє філія Запорізьке РУ «АТ «Банк «Фінанси та Кредит» (надалі - , АТ»Банк «Фінанси та кредит») про стягнення заборгованості за депозитним договором №1-7/13615 від 01.04.2008 року на суму 7 349 319 грн. 84 коп. (сім мільйонів триста сорок дев’ять тисяч триста дев’ятнадцять гривень 84 коп.), відповідно п.1.2 якого банк нараховує та виплачує ОСОБА_3 проценти від вкладу за ставкою 15,7% річних. Однак, банком не було виплачено за цим договором, відсотки за період з 01 квітня .2008 року по 01 вересня 2008 року на загальну суму 490 853 грн. 83 коп. та за період лютий-березень 2009 року відсотки на загальну суму 18 8851 грн. 50 коп.
Оскільки основною причиною відмови у виплаті грошових коштів по депозиту, який є заставою майнових прав в забезпечення повернення кредиту, банк вказував на наявність непогашеного кредиту за кредитним договором №5 92-03 8Д (про що свідчать письмові відповіді на звернення позивача). Ним,. ОСОБА_3, 08 вересня 2009 року були надані уточнення позовних вимог, які мають пряме відношення до предмету позовних вимог по первісному позову, зачіпають ті самі споріднені права і обов’язки між тими самими сторонами, а тому підлягають розгляду в одному провадженні. Згідно уточнених позовних вимог ОСОБА_3 просив визнати недійсним договір про відкриття кредитної лінії
№592-038Д на суму, станом на 21 квітня 2008 року, 1 415 000 доларів США (один мільйон чотириста п’ятнадцять тисяч доларів США), у зв’язку з чим повернути всі зайво сплачені ним відсотки по кредиту, при цьому встановити суми, які підлягають поверненню, як наданий кредит, та суми відсотків сплачених ним за кредит у грошовій одиниці - гривні, за курсом, який діяв на момент укладення договору кредиту №592-03 8Д та на момент здійснення платежів (відсотків за кредит). Також в уточнених позовних вимогах позивач просив повернути суму вкладу за депозитним договором №1-7/13615 від 01 квітня 2008 року, яку відповідач відібрав в погашення заборгованості за кредитним договором
№592-03 8Д, стягнути з відповідача нараховані, однак невиплачені відсотки за депозитним договором за період з 01 квітня 2008 року по 01 вересня 2008 року у сумі 490 853 грн. 83 коп., стягнути з відповідача нараховані, однак невиплачені відсотки за депозитним договором, за період лютий 2009 року, березень 2009 року у розмірі на загальну суму
18 8851 грн. 50 коп.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги, викладені в уточненій позовній заяві, наполягав на їх задоволенні з підстав зазначених у позові та доповненні до позову, заперечення відповідача проти позову вважає безпідставними та необгрунтованими, посилаючись на те, що 03 березня 2008 року між ним та відповідачем було укладено кредитний договір, який суперечить чинному законодавству, текст якого складений відповідачем містить положення, які значно погіршили його стан, як споживача за споживчим кредитом по відношенню до умов, встановленого чинним законодавством України, а саме: відповідач, надавши кредит у доларах США, порушив норми статті
99 Конституції України, статті 524 Цивільного Кодексу України, ст. З Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30 травня .2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», тому вважає, що використання відповідачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом є внесення в кредитний договір умови, яка є дискримінаційною (такою, що в супереч принципу добросовісності, має наслідком істотний дисбаланс договірних прав і обов’язків на шкоду позичальника), що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій. Це дає право позивачу відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» вимагати визнати в цілому кредитний договір недійсним. Щодо невиплат відсотків по депозитному договору позивач пояснив, що відповідачем були порушені вимоги ст. 586 ЦК України, якою встановлено, що заставодавець має право користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі здобувати з нього плоди та доходи. Також відповідач порушив: норми статті 1058 ЦК України, яка встановлює, що за договором банківського вкладу банк, що прийняв від вкладника грошову суму, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї; норми ч.2 ст.1060 ЦК України якою встановлено, що за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов’язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, норми ст.321 ЦК України, якою встановлено, що право власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Таким чином, відповідачем безпідставно невиплачені відсотки по депозитному договору за період з 01 квітня 2008 року по
01 вересня 2008 року у розмірі на загальну суму 490 853 грн. 83 коп. та за період лютий-березень 2009 року відсотки на загальну суму 18 8851 грн. 50 коп.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, вважаючи позовні вимоги ОСОБА_3 безпідставними та необгрунтованими, просив суд у позові відмовити.
Суду пояснив, що договір укладено на законних підставах, є позиція НБУ, що банки мають право укладання кредитних договорів в іноземній валюті. Позивач ухиляється від виконання своїх зобов’язань за кредитним договором, згідно якого позивач отримав споживчий кредит у розмірі 1 415 000 дол. США (один мільйон чотириста п’ятнадцять тисяч доларів США) зі сплатою
13,7 відсотків річних терміном погашення по 06 квітня 2009 рок, а саме погашення кредиту та сплати відсотків за його користування. Також, по суті позовних вимог, представник відповідача пояснив, що 1 квітня 2008 року позивач уклад з ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» договір про банківський строковий вклад (депозит) пенсійний в національній валюті України. Згідно цього договору позивач розмістив на депозит у банку суму 7 349 319 грн. 84 коп. з відсотковою ставкою 15,7 відсотків річних. Позивач передав банку договір про банківський
строковий вклад в заставу забезпечення виконання зобов’язання за Договором про відкриття кредитної лінії. У зв’язку з чим, позивачем було укладено два договори, відсоткова ж ставка за кредитним договором у доларах США становила
13, 7 відсотків річних, а за депозитним договором в національній валюті України 15,7 процентів річних. Таким чином, різниця у відсоткових ставках була на користь позивача.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2010 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Кредитний договір №592-038Д від 03 березня 2008 року визнано недійним, у зв’язку з чим кожна із сторін за кредитним договором зобов’язана повернути другій стороні всі суми, що вона одержала на виконання цього договору у грошовій одиниці - гривні, по курсу який діяв на момент укладення договору кредиту та на момент здійсненням виплат позивачем відсотків за користування кредитним договором.
Повернуто позивачу суму депозиту за договором №1-7/13615 від 01 квітня 2008 року, яка була відібрана відповідачем в погашення заборгованості за кредитним договором №592-038Д від 03 березня 2008 року.
Стягнуто нараховані, але невиплачені відсотки за депозитним договором
№1-7/13615 від 01 квітня 2008 року, а саме: нараховані за період з 01 квітня 2008 року по 01 вересня 2008 року, але невиплачені відсотки у сумі 490 853 грн. 83 коп., нараховані, але невиплачені відсотки за лютий, березень 2009 року у сумі 188 851 грн. 50 коп. .
Позовні вимоги про зобов’язання банк філія Запорізьке РУ «АТ «Банк «Фінанси та Кредит» перерахувати з рахунку № 26005051445001 відкритого за договором № 14450 грошові кошти у сумі 37 000 грн. на р/рахунок № 35425009000739 на користь КУ «Центральна поліклініка № 1» Хортицького району м. Запоріжжя залишені без задоволення.
АТ« Банк «Фінанси та Кредит», від імені якого діє філія Запорізьке РУ «АТ «Банк «Фінанси та Кредит», подало апеляційну скаргу, в якій пославшись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. повному обсязі.
Вислухавши доповідача, перевіривши обгрунтованість та законність постановленого у справі рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У відповідності до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Як встановлено судом і таке вбачається з матеріалів справи, 03 березня 2008 року між позивачем та відповідачем було підписано кредитний договір №592-038Д про надання кредиту в сумі 1 415 000 доларів СІ1ІА.
Пославшись на надані у справі докази, суд першої інстанції прийшов обґрунтованого висновку, що підписання зазначеного договору про надання споживчого кредиту стало наслідком чисельного порушення норм чинного законодавства та прав позичальника, як споживача кредитної послуги, з боку філії Запорізьке РУ «АТ «Банк «Фінанси та Кредит», а саме:
1. Невиконання переддоговірної роботи з позичальником.
Згідно п. 2. ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про:
2) кредитні умови, зокрема:
а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;
б) форми його забезпечення;
в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому
числі між зобов’язаннями споживача;
г) тип відсоткової ставки;
д) суму, на яку кредит може бути виданий;
є) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення
договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту,
його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні виграти,
витрати на страхування, юридичне оформлення тощо):
є) строк, на який кредит може бути одержаний;
ж) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів. їх частоту та обсяги;
з) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;
и) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким
вона здійснюється;
і) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те. від кого споживач може одержати докладнішу інформацію;
к) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2010 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.

Головуючий:
судді:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10270282

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 липня 2010 року Приморський районний суд м.Одеси у складі:
головуючого - судді Андрухіва В.В.
при секретарі Василенко М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління ВАТ «Державний ощадний банк України» про визнання кредитного договору недійсним, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління ВАТ «Державний ощадний банк України», в якому згідно уточнених позовних вимог від 17.05.2010 року просив про визнання недійсним кредитного договору № 844-н (далі за текстом – Кредитний договір), укладеного 04 серпня 2006 року між ним та ВАТ «Державний ощадний банк України» (далі за текстом - Банк), на підставі якого Банк зобов’язався надати Позичальникові на умовах цього Договору грошові кошти в сумі 37 000 доларів США, що складає 186 850 грн. по курсу Національного банку України на 04.08.2006 року (5,05 грн. за 1 долар США), надалі – Кредит, а Позичальник зобов’язується прийняти, належним чином використати та повернути Кредит 37 000 доларів США, що складає 186 850 грн. по курсу Національного банку України на 04.08.2006 року (5,05 грн. за 1 долар США), а також сплатити проценти за користування Кредитом в розмірі 11,5 % річних в порядку, на умовах та в строки, визначені цим Договором. Також позивач просив визнати припиненим іпотечний договір від 04.08.2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління ВАТ «Державний ощадний банк України», посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_2, реєстровий № 474. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що зміст договору № 844-н від 04.08.2006 року в частині встановлення обов’язку ОСОБА_3 сплачувати проценти за користування кредитом в валюті кредиту, тобто в доларах США, суперечить приписам Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законів України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», і підпункт 1.1 пункту 1 Кредитного договору має бути визнаний недійсним.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав повністю та пояснив суду, що оскільки і у ОСОБА_1, і у ВАТ «Державний ощадний банк України» відсутня індивідуальна ліцензія на використання іноземної валюти як засобу платежу за договором № 844-н від 04 серпня 2006 року, використання доларів США як засобу платежу при сплаті відсотків за вказаним договором суперечить приписам Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який згідно з Законом України «Про порядок застосування Закону України «Про тимчасове зупинення повноважень Верховної Ради України, передбачених пунктом 13 статті 97 Конституції України, і повноважень Президента України, передбачених пунктом 7-4 статті 14-5 Конституції України» від 21 листопада 1992 року N2813-XII, має силу закону. Крім того, представник позивача зазначав, що відповідно до ст.227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії) може бути визнаний судом недійсним. Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов’язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином. Вимогу про визнання припиненим іпотечного договору від 04.08.2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі Одеського обласного управління, представник позивача обґрунтовував тим, що виконання зобов’язання ОСОБА_1 за договором № 844-н від 04 серпня 2006 року було забезпечено іпотекою нерухомого майна, а іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання. Тому у разі визнання судом недійсним основного зобов’язання має бути визнаний припиненим й іпотечний договір.
Представник відповідача - ВАТ «Державний ощадний банк України» у судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив. За таких обставин, за згодою представника позивача суд ухвалив про заочний розгляд справи.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 є обґрунтованим та підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 04 серпня 2006 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Державний ощадний банк України» був укладений кредитний договір № 844-н, на підставі якого Банк зобов’язався надати Позичальникові на умовах цього Договору грошові кошти в сумі 37 000 доларів США, що складає 186 850 грн. по курсу Національного банку України на 04.08.2006 року (5,05 грн. за 1 долар США), надалі – Кредит, а Позичальник зобов’язався прийняти, належним чином використати та повернути Кредит 37 000 доларів США, що складає 186 850 грн. по курсу Національного банку України на 04.08.2006 року (5,05 грн. за 1 долар США), а також сплатити проценти за користування Кредитом в розмірі 11,5 % річних в порядку, на умовах та в строки, визначені цим Договором. Як вбачається із змісту п. 1.1 і п. 1.4 кредитного договору сторони домовились, що повернення суми кредиту та сплата процентів за користування кредитом буде здійснюватись в іноземній валюті – доларах США.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк – це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних та юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Саме ці три групи операцій і складають зміст банківської діяльності.
Даною законодавчою нормою встановлено, що банківська ліцензія – документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених в Законі України «Про банки і банківську діяльність», на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність. Письмовий дозвіл Національного банку України – це документ, який видає НБУ в порядку і на умовах, визначених Законом України «Про банки і банківську діяльність» та Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року № 275, на підставі якого банки мають право здійснювати окремі операції, передбачені ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
З аналізу положень Законів України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», Цивільного кодексу України, Декрету Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93, Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року № 275 суд доходить висновку, що банк має право здійснювати операції з валютними цінностями, а саме: неторговельні операції з валютними цінностями; операції з готівковою іноземною валютою та чеками (купівля, продаж, обмін, прийняття на інкасо), що здійснюються в касах і пунктах обміну іноземної валюти банків; ; операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами; ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) і іноземній валюті; ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України; відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними; залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринка; торгівля іноземною валютою на валютному ринку України (за винятком валютно-обмінних операцій); торгівля іноземною валютою на міжнародних ринках; операції з банківськими металами на валютному ринку України; операції з банківськими металами на міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями на міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України. Таким чином, для здійснення операцій з валютними цінностями банку потрібна наявність двох складових - банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України.
Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства встановлені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93. Відповідно до ст.5 цього Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій і підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії. Тобто, згідно з нормами Декрету для здійснення операцій з валютними цінностями, які не потребують індивідуального ліцензування, банк має отримати генеральну ліцензію.
Однак, прийнятим в подальшому Законом України «Про банки та банківську діяльність» на виконання окремих операцій замість генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій передбачено отримання письмового дозволу НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями, який, як вже зазначалося по тексту рішення вище, видається на операції, які не потребують індивідуального ліцензування, тобто наявність банківської ліцензії і письмового дозволу НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями не звільняє банки від обов’язку отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, які потребують індивідуального ліцензування.
Згідно зі ст.. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. До переліку валютних операцій, які потребують отримання індивідуальної ліцензії, Декретом включено використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. У відповідності з п. 1.4 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 № 483використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) – це використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються. Банківський кредит – це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язаня боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання зі сплати процентів і нших зборів з такої суми.

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2010 р. № 38/202-09

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя
судді ОСОБА_1
ОСОБА_2
ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційні скарги Фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 та громадянина ОСОБА_5

на рішення
від Господарського суду Харківської області
28.04.2010 року

у справі № 38/202-09 Господарського суду Харківської області

за позовом Фізичної особи –підприємця ОСОБА_4

до Відкритого акціонерного товариства "Ерсте Банк" в особі відділення № 9 м. Харкова

про визнання недійсним третейських застережень у кредитних договорах

За участю представників сторін:
від позивача:
від відповідача:
від скаржника:
не з'явились
ОСОБА_6 –дов. від 26.11.09р.
ОСОБА_7 –дов. від 24.11.09р.
не з'явились


В С Т А Н О В И В:
Фізична особа –підприємець ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Ерсте Банк" в особі відділення № 9 м. Харкова про визнання недійсним третейських застережень у кредитних договорах.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.04.2010 року по справі № 38/202-09 (головуючий суддя Мамалуй О. О., судді Аюпова Р. М., Присяжнюк О. О.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Фізична особа –підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій стверджує про порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 83 ГПК України, ч. 2 ст. 18, ч. 4 ст. 21 Закону України "Про захист прав споживачів", у зв'язку з чим просить скасувати оскаржене рішення та направити справу на новий розгляд.
Громадянин ОСОБА_5 також звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій стверджує про порушення судом норм процесуального права, зокрема ст. 22 ГПК України, у зв'язку з чим просить скасувати оскаржене рішення та направити справу на новий розгляд.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач проти вимог та доводів скаржника заперечує і просить залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Розпорядженням в. о. Голови судової палати від 25.06.2010 року № 02.03-10/407 у зв’язку з відпусткою судді Фролової Г. М. для перегляду в касаційному порядку справи № 38/202-09 утворено колегію суддів в наступному складі: головуючий –Муравйов О. В., судді: Кривда Д. С., Полянський А. Г.
Відводів складу суду не заявлено.
Представники позивача та скаржника в судове засідання касаційної інстанції не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду скарги повідомлені заздалегідь належним чином.
Враховуючи особливості розгляду справи в касаційній інстанції, передбачені ст. ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами без участі представників позивача та скаржника.
За згодою представників відповідача в судовому засіданні 29.06.2010 року оголошені вступна та резолютивна частини постанови Вищого господарського суду України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні по даній справі, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Предметом спору є визнання недійсним третейських застережень у договорах.
В позовній заяві позивач зазначає, що він є фізичною особою –підприємцем.
З матеріалів справи вбачається, що Генеральна кредитна угода № 010/2000/001/5 від 24.12.2007 року, кредитний договір № 014/3531/9/08305 від 24.12.2007 року, кредитний договір № 014/3531/9/08306 від 24.12.2007 року, кредитний договір № 014/8088/9/14415 від 24.12.2007 року від 25.04.2008 року, кредитний договір № 014/8088/2/12025 від 24.12.2007 року від 27.03.2008 року, договір іпотеки № 010/2000/001/5/1 від 24.12.2007 року, договір іпотеки № 014/8088/2/12025/1 від 27.03.2008 року, договір поруки № 010/2000/001/5/2 від 24.12.2007 року укладені між Відкритим акціонерним товариством "Ерсте Банк" та ОСОБА_4 як фізичною особою.
Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Статтею 21 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.
Отже, вирішуючи питання про прийняття справи до провадження суду необхідно встановити правовий статус особи, що звертається за захистом порушених прав з урахуванням позовних вимоги, та вирішити питання підвідомчості справи господарським судам.
Місцевим господарським судом зазначені положення не враховано.
Також поза увагою суду залишився склад сторін договору поруки № 010/2000/001/5/2 від 24.12.2007 року, що призвело до розгляду спору без участі сторони за договором – поручителя. Оскільки предметом спору є недійсність частини договору, укладеного за участю зазначеної особи, доводи гр. ОСОБА_5 про те, що рішення місцевого господарського суду впливає на його права та обов’язки є обгрунтованими, що в силу п. 3 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
З урахуванням вищенаведеного та на підставі ст. ст. 1119 , ст. 11110 ГПК України суд касаційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню як таке, що прийняті з порушенням норм процесуального права, а справа –передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду суду першої інстанції слід визначитися зі складом учасників спору та їх процесуальним становищем, встановити мету надання кредитів по спірних договорах, з'ясувати питання підвідомчості справи господарським судам і вирішити спір відповідно до вимог законодавства.
Керуючись ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 задовольнити.
Касаційну скаргу громадянина ОСОБА_5 задовольнити.
Рішення Господарського суду Харківської області від 28.04.2010 року по справі № 38/202-09 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді Д. С. Кривда

ОСОБА_3

Справа 22ц-4053

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Шестакова З.С.

Доповідач Басуєва Т.А.

УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2010 року червня 23 дня апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Басуєвої Т.А.
суддів Волошина М.П., Демченко Е.Л.
при секретарі Качур Л.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», ОСОБА_2, третя особа – Національний Банк України про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту та договору поруки, –

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ПАТ «УкрСиббанк» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, обґрунтовуючи свої заперечення проти рішення тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи, та судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновок суду першої інстанції про те, що зміст правочину не може суперечити нормам Цивільного Кодексу, актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства є правильним та таким, що відповідає встановленим судом обставинам та доказам.

Рішення суду відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 203, 215, 216, 548, 607 ЦК України, а також Закону України «Про банки і банківську діяльність», Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю».

В судовому засіданні встановлено, що 25 вересня 2007 року сторони уклали кредитний договір, що оспорюється, при цьому відповідачу було заздалегідь відомо про цільовий характер використання кредиту – придбання квартири на території України.

У відповідність до Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» № 15-93 застосування кредитування в іноземній валюті на території України потребує індивідуальної ліцензії Національного Банку України.Про це підтвердив в суді апеляційної інстанції і представник Національного Банку України.
Однак, як безспірно встановлено в судовому засіданні, такої індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій відповідач не мав.

Доводи апеляційної скарги про наявність у відповідача генеральної ліцензії, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки спростовуються вказаними нормативними актами. Відповідач не надавав доказів, того, що йому надано право використання іноземної валюти як засіб платежу без індивідуальної ліцензії. Не надані такі докази і в суд апеляційної інстанції.

За таких обставин висновок суду першої інстанції по відношенню до позовних вимог ОСОБА_1 слід визнати законним і обґрунтованим та такими, що відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України.

Підстав для його скасування або зміни немає.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314 ЦПК України апеляційний суд, –

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» – відхилити.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2010 року – залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду чинна з моменту проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двох місяців.

Судді:

antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1298 antiraid (Пользователь)

^_^ ^_^

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2010 року Автозаводський районний суд міста Кременчука Полтавської області у складі:

головуючого судді - Савічева В.О.

при секретарі – Коршак Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ „УкрСиббанк ” про визнання споживчого валютного кредитного договору недійсним та зробити перерахунок в гривнях та за позовом ПАТ „УкрСиббанк ” до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, відповідно до якого просить визнати недійсним кредитний договір №11149815000 від 27 квітня 2007 року в сумі 9492 доларів США, зобов’язати відповідача прийняти від позивача суму в розмірі 47935 грн. з розстрочкою платежів на 84 місяці, за таких умов, що місячний платіж буде складатися 570 грн. 65 коп. та у зв’язку з недійсністю кредитного договору. Визнати недійсність договору застави транспортного засобу автомобіля ДЕУ «Ланос», TF69V125 , 2007року випуску, реєстраційний номер В19612 АК від 27 квітня 2007року та договір поруки від 27 квітня 2007 року на вказаному споживчому договорі суму 9492 долари США, де поручителем вказана ОСОБА_2.
Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилася письмово повідомила, що вимоги підтримує, покладається на свого представника ОСОБА_3
Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 31.12.2009 року, судом прийнятий позов від відповідача ОСОБА_4 комерційного інноваційного банку «Укрсиббанк» в особі Центрального регіонального департаменту ОСОБА_4 комерційного інноваційного банку «Укрсиббанк» м. Полтави до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в сумі 80057 грн. 65 коп. за кредитним договором №11149815000 від 27 квітня 2007 року, який об’єднаний в одне провадження.
Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримали вимоги, викладені у позовній заяві, наполягали на їх задоволенні, з підстав зазначених у позові. Проти позову відповідача АКІБ «Укрсиббанк» заперечували, пояснивши, що задоволення позову відповідача не може виключати повністю або частково задоволення первісного позову, а саме визнання недійсним кредитного договору, який суперечить діючому законодавству, оскільки вважають, що позов відповідача є безпідставним та необґрунтованим. Посилались на те, що 27 квітня 2007 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем АКІБ «Укрсиббанк» було укладено кредитний договір, текст якого складений відповідачем містить положення, які значно погіршили становище позивача, як споживача за споживчим кредитом по відношенню до умов, встановлених діючим законодавством України. А саме, відповідач, надавши кредит у доларах США порушив норми статті 99 Конституції України, статті 524 Цивільного кодексу України, ст. 3 декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні, ст.ст. 6,7 Постанови Національного банку України №200 від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України». Тому вважають, що використання відповідачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом є внесенням в кредитний договір умови яка є дискримінаційною ( такою, що в супереч принципу добросовісності має наслідок істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків на шкоду позивача), що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем-надавачем фінансових послуг в разі настання певних подій, що дає право для позивача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним.
Крім того, позивач неодноразово надсилав відповідачу листи, в яких просив перевести кредитний валютний договір у долари США по курсу 5,05 грн. в національну валюту України гривню та в деяких листах просив забрати заставлений автомобіль в рахунок погашення кредиту, оскільки значно, в 1,6 разів підвищився курс долару США, що ставить його в скрутне становище, що зарплату, яку він отримував у гривнях значно зменшилась. Однак, відповідач на це не реагував і будь-яких заходів до урегулювання порушень законодавства та погашення кредиту не приймав.
Не дивлячись на те, що необхідно для оплати кредиту та відсотків купувати долари США за курсом 7,9, 8,4, 8,6 грн. відповідач порушив п.9.2, 1.3.1 договору. Без письмового рекомендованого повідомлення в односторонньому порядку неодноразово підвищував з березня 2008 року відсоткову ставку за користування кредитом з 13,55 до 27% річних.
Представник відповідача у судовому засіданні позов поданий ОСОБА_1 не визнав, свій позов підтримав. Пояснив, що позивач ухиляється від виконання своїх зобов»язань за кредитним договором, згідно якого позивач отримав споживчий кредит у розмірі 9492 ( дев’ять тисяч чотириста дев’яносто два) доларів США зі сплатою 13,5 % річних терміном погашення по 26 квітня 2014 року, а саме в частині погашення кредиту та сплати відсотків за його користування. На теперішній час назва банку змінилась, треба вважати Публічне акціонерне товариство «Уксиббанк»
Заслухавши пояснення позивача, його представника та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.
Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог діючого законодавства України.
Судом встановлено, що 27 квітня 2007 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем АКІБ « УкрСиббанк» було укладено кредитний договір №1114981500 ( далі по тексту кредитний договір).
Відповідно до п.п.1.1,1.5 кредитного договору Банк зобов»язується надати «позичальнику» кредитні кошти в іноземній валюті в сумі 9492 (дев’ять тисяч чотириста дев’яносто два) долари США на придбання легкового автомобіля, шляхом перерахування з позичкового рахунку на поточний рахунок №26206119367200.
Термін погашення по 26 квітня 2014 року у сумі 9492 (дев’ять тисяч чотириста дев’яносто два) долари США, з оплатою відсотків у розмірі 13,5 % річних за фактичний період користування кредитом, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором, розрахунки страховою компанією за договором страхування 1788 грн. з відсотковою ставкою 18,5% річних. Сума кредиту 9492 долари США дорівнює еквіваленту 47934 грн. 60 коп. ( сорок сім тисяч дев’ятсот тридцять чотири грн. 60 коп.)
Відповідно наданого пояснення представника відповідача АКІБ «УкрСиббанк» у судове засідання, позивачем було сплачено по погашенню кредиту суму 2834 долари США ( дві тисячі вісімсот тридцять чотири долари США) в тому числі відсотки за користування кредитом в сумі 1045 доларів США, 55 центів. ( одна тисяча сорок п’ять доларів США, 52 цента). Представник банку підтвердив, що відповідач ОСОБА_1 направляв листи про перерахунок доларів на гривну за курсом 5,05 грн. і в погашення заборгованості передавав заставлений автомобіль.
У відповідності зі ст.. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня, у зв’язку з чим грошове зобов’язання у договорі повинно бути виражене в національній валюті України. Дане положення в цілому кореспондується з ч.1 ст. 192 ЦК України відповідно якої законним платіжним засобом на території України є грошова одиниця України.
Відповідно до ч. 1 ст. 524 ЦК України, зобов’язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Згідно ч.2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Іноземна валюта, як засіб платежу зокрема за зобов’язаннями відповідно до ч.2 ст. 192 ЦК України може використовуватися в Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч.3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до ч.2 ст. 198 ГК України, виконання грошових зобов’язань учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Згідно цієї ж статті грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ПАТ „УкрСиббанк ” про визнання споживчого валютного кредитного договору недійсним та зробити перерахунок в гривнях - задовольнити.

Визнати кредитний договір № 11149815000 від 27.04.2007 року між ПАТ»Укрсиббанк» та ОСОБА_1 недійсним.

Визнати договір застави транспортного засобу від 27.04.2007 року укладений між ПАТ»Укрсиббанк» до ОСОБА_1 недійсним.

Визнати договір споживчого кредиту № 11149869000 від 27.04.2007 року укладений між ОСОБА_1 та ПАТ»Укрсиббанк» недійсним.

Зобов*язати ПАТ»Укрсиббанк» прийняти 47935 грн. переведено в долари США 9492 за курсом 5.05 грн. від ОСОБА_1 з розстрочкою платежів на 84 місяці, за таких умов щомісячний платіж буде складати 570 грн. 65 коп.

Стягнути з ПАТ»Укрсиббанк» на користь ОСОБА_1 сплачені 2834 доларів США у вигляді кредиту, відсотків і пені.

В позові ПАТ „УкрСиббанк ” до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

На рішення суду може бути подана заява про апеляційне оскарження до Апеляційного суду Полтавської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

СУДДЯ :

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2010 р. № 38/202-09

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя
судді ОСОБА_1
ОСОБА_2
ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційні скарги Фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 та громадянина ОСОБА_5
на рішення
від Господарського суду Харківської області
28.04.2010 року
у справі № 38/202-09 Господарського суду Харківської області
за позовом Фізичної особи –підприємця ОСОБА_4
до Відкритого акціонерного товариства "Ерсте Банк" в особі відділення № 9 м. Харкова
про визнання недійсним третейських застережень у кредитних договорах

За участю представників сторін:
від позивача:
від відповідача:
від скаржника:
не з'явились
ОСОБА_6 –дов. від 26.11.09р.
ОСОБА_7 –дов. від 24.11.09р.
не з'явились

В С Т А Н О В И В:
Фізична особа –підприємець ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Ерсте Банк" в особі відділення № 9 м. Харкова про визнання недійсним третейських застережень у кредитних договорах.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.04.2010 року по справі № 38/202-09 (головуючий суддя Мамалуй О. О., судді Аюпова Р. М., Присяжнюк О. О.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Фізична особа –підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій стверджує про порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 83 ГПК України, ч. 2 ст. 18, ч. 4 ст. 21 Закону України "Про захист прав споживачів", у зв'язку з чим просить скасувати оскаржене рішення та направити справу на новий розгляд.
Громадянин ОСОБА_5 також звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій стверджує про порушення судом норм процесуального права, зокрема ст. 22 ГПК України, у зв'язку з чим просить скасувати оскаржене рішення та направити справу на новий розгляд.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач проти вимог та доводів скаржника заперечує і просить залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Розпорядженням в. о. Голови судової палати від 25.06.2010 року № 02.03-10/407 у зв’язку з відпусткою судді Фролової Г. М. для перегляду в касаційному порядку справи № 38/202-09 утворено колегію суддів в наступному складі: головуючий –Муравйов О. В., судді: Кривда Д. С., Полянський А. Г.
Відводів складу суду не заявлено.
Представники позивача та скаржника в судове засідання касаційної інстанції не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду скарги повідомлені заздалегідь належним чином.
Враховуючи особливості розгляду справи в касаційній інстанції, передбачені ст. ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами без участі представників позивача та скаржника.
За згодою представників відповідача в судовому засіданні 29.06.2010 року оголошені вступна та резолютивна частини постанови Вищого господарського суду України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні по даній справі, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Предметом спору є визнання недійсним третейських застережень у договорах.
В позовній заяві позивач зазначає, що він є фізичною особою –підприємцем.
З матеріалів справи вбачається, що Генеральна кредитна угода № 010/2000/001/5 від 24.12.2007 року, кредитний договір № 014/3531/9/08305 від 24.12.2007 року, кредитний договір № 014/3531/9/08306 від 24.12.2007 року, кредитний договір № 014/8088/9/14415 від 24.12.2007 року від 25.04.2008 року, кредитний договір № 014/8088/2/12025 від 24.12.2007 року від 27.03.2008 року, договір іпотеки № 010/2000/001/5/1 від 24.12.2007 року, договір іпотеки № 014/8088/2/12025/1 від 27.03.2008 року, договір поруки № 010/2000/001/5/2 від 24.12.2007 року укладені між Відкритим акціонерним товариством "Ерсте Банк" та ОСОБА_4 як фізичною особою.
Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Статтею 21 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.
Отже, вирішуючи питання про прийняття справи до провадження суду необхідно встановити правовий статус особи, що звертається за захистом порушених прав з урахуванням позовних вимоги, та вирішити питання підвідомчості справи господарським судам.
Місцевим господарським судом зазначені положення не враховано.
Також поза увагою суду залишився склад сторін договору поруки № 010/2000/001/5/2 від 24.12.2007 року, що призвело до розгляду спору без участі сторони за договором –поручителя. Оскільки предметом спору є недійсність частини договору, укладеного за участю зазначеної особи, доводи гр. ОСОБА_5 про те, що рішення місцевого господарського суду впливає на його права та обов’язки є обгрунтованими, що в силу п. 3 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
З урахуванням вищенаведеного та на підставі ст. ст. 1119 , ст. 11110 ГПК України суд касаційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню як таке, що прийняті з порушенням норм процесуального права, а справа –передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду суду першої інстанції слід визначитися зі складом учасників спору та їх процесуальним становищем, встановити мету надання кредитів по спірних договорах, з'ясувати питання підвідомчості справи господарським судам і вирішити спір відповідно до вимог законодавства.
Керуючись ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 задовольнити.
Касаційну скаргу громадянина ОСОБА_5 задовольнити.
Рішення Господарського суду Харківської області від 28.04.2010 року по справі № 38/202-09 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді Д. С. Кривда

Справа № 2-876-2010 р.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 червня 2010 року Уманський міськрайонний суд Черкаської області
в складі: головуючої судді Горячківської Л.В.
при секретарі Деркач Я.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Умані цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитної угоди, договору іпотеки та поруки недійсними,
В С Т А Н О В И В:
Позивачі звернулися до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитної угоди, договору іпотеки та поруки недійсними посилаючись на те, що 16.05. 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» було укладено Кредитну угоду № 27мку/2008. Згідно п.1.1. розділу 1 Кредитної угоди надання коштів здійснюється окремими частинами - траншами кредиту, сукупна величина сальдо по яких не буде перевищувати суму обговорену п.1.2. Кредитної угоди. Умови видачі – сума кожної частини, термін по кожному кредиту оформляється окремим договором про видачу траншу при кожній видачі частини кредиту. Кожен договір про видачу траншу є невід’ємною частиною даної Угоди. Зазначена Кредитна угода укладена сторонами із визначенням її змісту на основі стандартної форми, запропонованої Банком для будь-яких клієнтів-фізичних осіб. На час укладання кредитної угоди ОСОБА_1 банку була достовірно надана інформація про його фінансово-майновий стан та відповідно до умов надання кредитних коштів ним була надана довідка про отримання доходу у національній валюті України за шість місяців, що передували місяцю отримання кредиту. Відповідно до п.1.2. Кредитної угоди загальна сума кредиту в рамках кредитної угоди становить 70000 дол. США. Станом на 16.03.2010 року по Кредитній угоді діє два Договори про видачу траншу: Договір про видачу траншу №01-27мку/2008 від 16 травня 2008 року на 30000 (тридцять тисяч) дол. США та Договір про видачу траншу №02-27мку/2008 від 26 червня 2008 року на 20000 (двадцять тисяч) дол. США, відповідно до яких ОСОБА_1 було отримано 50000 (п’ятдесят тисяч) дол. США. Відповідно до п.4.1. Кредитної угоди позичальник зобов’язується сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 18 % (вісімнадцять відсотків) річних. Відповідно до п.4.7. Кредитної угоди погашення кредиту, сплата відсотків за даною угодою здійснюється у валюті кредиту – а саме: у дол. США. У п. 2.2.3. кредитної угоди зазначено, що позичальник зобов’язується здійснювати погашення кредитів, відсотків, і винагороди в порядку і терміни згідно графіків погашення кредиту, відсотків і винагороди, що складаються з кожним договором про видачу Траншу окремо і є невід’ємною частиною кожного договору про видачу траншу. Згідно додатку №1 до Договору про видачу траншу №01-27мку/2008 від 16.05.2008 року позичальник зобов’язаний щомісяця в термін до 15 числа кожного місяця здійснювати погашення заборгованості по кредиту та відсотках у сумі 765 доларів США ( сімсот шістдесят п’ять доларів США ). Згідно додатку №1 до Договору про видачу траншу №02-27мку/2008 від 26.06.2008 року позичальник зобов’язаний щомісяця в термін до 15 числа кожного місяця здійснювати погашення заборгованості по кредиту та відсотках у сумі 364 долари США ( триста шістдесят чотири долари США). У забезпечення виконання боргових зобов’язань за Кредитною угодою №27мку/2008 від 16.05.2008 року між ОСОБА_2 та банком був укладений Договір іпотеки №ДІ1- 27мку/2008 від 16.05.2008 року. Відповідно до умов вказаного договору іпотеки, ОСОБА_2 передала банку в іпотеку нерухоме майно — житловий будинок загальною площею 55,9 кв. м та надвірні будівлі та споруди, які знаходяться у м. Умані Черкаської області по вулиці Л.Іскри, будинок 160, де на даний час проживає ОСОБА_2 Крім того, у забезпечення виконання боргових зобов’язань за Кредитною угодою №27мку/2008 від 16.05.2008 року між ОСОБА_3 та банком був укладений Договір поруки №ДП1-27мку/2008 від 16.05.2008 року. Правовідносини, які виникають із кредитної угоди, за суттю є зобов’язаннями, в якому одна сторона зобов’язана вчинити на користь другої сторони певну дію, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов’язань.
Відповідно із ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Ст. 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України — гривні, хоча сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про ОСОБА_4 банк України” гривня, як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня.
Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який з урахуванням припису статті 4 Цивільного кодексу України є одним із джерел регулювання правовідносин у валютній сфері. Під валютними операціями у вказаному Декреті Кабінету Міністрів України розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Надання банком позичальникові грошових коштів, тобто кредиту та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті, в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, за своєю правовою природою є валютною операцією, а статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії ОСОБА_4 банку України.
Відповідно до статі 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності” ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах. Згідно із статтею 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність” документ, який видається ОСОБА_4 банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого Банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією.
Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що на здійснення валютних операцій ОСОБА_4 України видає генеральні та індивідуальні ліцензії, які видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Згідно із п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю” індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо по відношенню до надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;
використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Тому, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб’єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії.
Відповідно до частини 5 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, пункту 1.10 Положення «Про порядок видачі ОСОБА_4 банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції, означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії.
Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, положення, щодо обов’язкового вираження зобов’язань в грошовій одиниці України, тобто у гривні, також передбачені статтею 524 Цивільного кодексу України.

Справа № 2-1023/2010р.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 квітня 2010 року Центрально - Міський районний суд м. Горлівки Донецької області у складі:
головуючого – судді Федько С.П.,
при секретарі – Ковальовій О.Г.,
за участю позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Горлівки цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства КБ «Надра» про повернення коштів за строковим вкладом (депозитом), стягнення трьох відсотків річних, відшкодування моральної шкоди,
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому вказав, що 23 липня 2008 року між ним та відповідачем було укладено Договір банківського вкладу «Мій вибір» № 14368, згідно з яким позивачем було передано відповідачу на зберігання 46675.00 євро. Процента ставка 11.4 % річних. Строк дії договору 12 місяців. 22 липня 2009 року позивач звернувся до банку з вимогою виплатити суму вкладу та нарахованих процентів. Але банком було сплачено тільки частина відсотків, сума вкладу повернута не була, що було пояснено складнощами в фінансовій системі України. Вважає свої права грубо порушеними, що завдає йому чимало страждань. Позивач пенсіонер, має на утриманні неповнолітню дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Страждає на хронічну хворобу – дисциркуляторну енцефалопатію, яка проявляється сильнішим головним болем внаслідок порушення кровопостачання мозку. Йому край необхідні гроші на чисельні обстеження та дорогі ліки. Відмова банку видати депозит призвела до різкого погіршення стану здоров’я. У позивача виникло безсоння, тривожний хворобливий стан, у зв’язку з чим він був змушений звернутися до Горлівської психоневрологічної лікарні, де знаходився на стаціонарному лікуванні з діагнозом : змішана тривожно-депресивна реакція на стрес. Наразі матеріальне та моральне становище набуло катастрофічного стану. Позивач сам виявився боржником, тому що для задоволення життєвих потреб своїх та своєї сім’ї змушений позичати гроші. Позивач втратив спокій, не може нормально жити та працювати. Ситуація, до якої він потрапив з вини відповідача, потребує від нього додаткових зусиль для організації його подальшого життя. Просить стягнути з відповідача суму депозиту в розмірі 46675 євро, 3% річних від суми внеску за весь період затримки виплати, у відшкодування моральної шкоди - 70000 грн.
У судовому засіданні позивач, якого підтримала його представник ОСОБА_2, що діє на підставі усної заяви позивача, збільшив свої вимоги, просив стягнути у відшкодування моральної шкоди 567 мінімальних заробітних плат. В решті позов мотивував аналогічно викладеним в позовній заяві.
Представник відповідача ОСОБА_4, яка діє за довіреністю, проти позову заперечувала. В останнє судове засідання не з’явилася, про дату та час розгляду справи повідомлена належним чином, про що є її розписка в матеріалах справи. Відповідачем надані письмові заперечення, в яких вказано, що позов не визнається. з наступних підстав. Постановою Правління НБУ № 59 від 10 лютого 2009 року була призначена тимчасова адміністрація банку та введений мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців. Постановою Правління НБУ № 452 від 05 серпня 2009 року продовжена дія мораторію до 10 лютого 2010 року. Згідно зі ст.ст. 58, 85 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов’язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів. Протягом дії мораторію не нараховуються неустойка (штраф,пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань. Відповідно до ч. 4 ст. 80 Закону України «Про банки та банківську діяльність» тимчасовий адміністратор має право продовжувати або припиняти будь-які операції банку. Крім того, відповідно до п. 5.2 договору у випадку виникнення форс-мажорних обставин сторони звільняються від виконання своїх обов’язків на час дії зазначених обставин. Вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди позивачем не доведені. Законодавством не передбачена можливість відшкодування моральної шкоди у кредитно-фінансових відносинах. Вимога про стягнення 3% річних за період затримки повернення депозиту відповідно до ст. 625 ЦК України безпідставна, оскільки договором передбачений інший розмір процентів.
Суд, вислухавши позивача, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем 23 липня 2008 року було укладено Договір банківського вкладу «Мій вибір» № 14368, згідно з яким позивачем було передано відповідачу на зберігання 46675.00 євро. Процента ставка 11.4 % річних. Строк дії договору 12 місяців. В зазначений строк в порушення умов договору відповідач не повернув належні позивачу гроші.
Постановою Правління НБУ № 59 від 10 лютого 2009 року була призначена тимчасова адміністрація банку та введений мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців, який пізніше було продовжено що 10 лютого 2010 року на підставі постанови Правління НБУ № 452 від 05 серпня 2009 року.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року № 2121- ІІІ (далі Закон № 2121) «мораторій — зупинення виконання банком майнових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію».
Згідно зі ст.ст. 58, 85 Закону № 2121 «банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов’язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади.
Протягом дії мораторію не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).
Мораторій не поширюється на обслуговування поточних операцій, здійснюваних тимчасовим адміністратором, на вимоги щодо виплати заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю та життю громадян, авторської винагороди, а також на задоволення вимог кредиторів, що виникли у зв’язку із зобов’язаннями банку під час здійснення тимчасової адміністрації банку.
Після закінчення дії мораторію неустойка (штраф, пеня), а також суми завданих збитків, які банк був зобов’язаний сплатити кредиторам за грошовими зобов’язаннями та зобов’язаннями щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), можуть бути заявлені до сплати в розмірах, які існували на дату введення мораторію, якщо інше не передбачено цим Законом».
Судом встановлено, що з 10 лютого 2009 року, тобто, до настання строку виконання зобов’язань банку перед позивачем 23 липня 2009 року, на підставі вищезазначеної постанови Правління НБУ була призначена тимчасова адміністрація банку та введений мораторій на задоволення вимог кредиторів на шість місяців, який потім було продовжено до 10 лютого 2010 року.
Враховуючи вищезазначені приписи діючого законодавства, суд вважає, що вимога позивача про стягнення суми вкладу, суми трьох відсотків річних від простроченої суми по день ухвалення рішення суду підлягають задоволенню, оскільки строк виконання договору виник під час дії мораторію. Отже, на дані спірні правовідносини мораторій не розповсюджується. Тому для банка виникають наслідки у вигляді обов’язку повернути суму вкладу відповідно до договору та норм цивільного законодавства, зокрема, ст.ст. 526, 611, 1058 ЦК України. Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Твердження представника відповідача стосовно неможливості застосування ст. 625 ЦК Украни до цього спору, оскільки договором передбачений інший розмір процентів, є помилковими. Розмір процентів, встановлений договором, є платою банку за користування грошовими коштами, отриманими від позивача. 3% річних, що підлягають стягненню за прострочення грошових зобов’язань відповідно до положень статті 625 ЦК України, є цивільно-правовою санкцією за невиконання фінансових зобов’язань. Тому обставини, на які посилається відповідач, не звільняють його від сплати 3% річних за прострочення грошового зобов’язання.
Розмір трьох відсотків річних від простроченої суми становить :
46675 х 3% = 1400.25 : 365 х 266 = 1020.47 євро, де 46675 – сума вкладу; 266 кількість днів, починаючи з 23 липня 2009 по 14 квітня 2010 року, протягом яких прострочено виконання зобов’язання; 1020.47 євро - розмір трьох відсотків річних від простроченої суми, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Відповідно до ст. 611 ЦК України «у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:1) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;2) зміна умов зобов’язання;3) сплата неустойки;4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ст. 386 ЦК України «власник, права якого порушені, має право на відшкодування майнової та моральної шкоди».
«Об’єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Суб’єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи.» (ст. ст. 177, 325 ЦК України).
Вирішуючи питання про характер правовідносин між позивачем та відповідачем, суд виходить з того, що вони регулюються також нормами Цивільного кодексу стосовно права власності особи на майно. Позивач, який є власником грошового вкладу, переданого на зберігання банку, може вимагати відшкодування моральної шкоди за умови доведення її наявності, а також наявності вини особи, що заподіяла шкоду.
Оцінюючи обставини, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, та докази, що їх підтверджують, зокрема, дані про особу позивача, який є пенсіонером, має на утриманні неповнолітню дитину, страждає на хронічне захворювання нервової системи, а також висновок експерта № 77/28 від 12 лютого 2010 року судово-психологічної експертизи, проведеної Донецьким науково-дослідним інститутом судових експертиз, яким встановлено, що має місце факт моральних страждань як основної складової моральної шкоди ОСОБА_1 внаслідок дій відповідача; рекомендована сума компенсації моральної шкоди складає розмір від 229.5 до 567 мінімальних заробітних плат, - суд дійшов, що факт заподіяння позивачу відповідачем моральної шкоди внаслідок неповернення депозиту доведений.
При визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди суд, згідно зі ст. 23 ЦК України, враховує глибину фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого, позбавлення його можливості їх реалізації, наявність змушених змін у житті, з урахуванням інших обставин, які мають суттєве значення, зокрема, суми неповернутого депозиту, обставин ситуації, ступеню відповідальності заподіювача шкоди, рекомендації стосовно суми компенсації моральної шкоди, надані судовим експертом - психологом, виходячи із засад розумності та справедливості, вважає, що в цій частині позов підлягає частковому задоволенню. Розмір моральної шкоди, заподіяної позивачу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен бути 160000 грн. з розрахунку розміру мінімальної заробітної плати 669 грн. на 1 грудня 2009 року, встановленої Законом України «Про Державний бюджет на 2009 рік» від 26 грудня 2008 року № 835 - VІ , та нижньої границі орієнтовно-рекомендованої експертом суми компенсації 229.5 мінімальних заробітних плат : 229.5 х 669 = 153536.
Питання судових витрат по оплаті судового збору та витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи вирішити на підставі ст. 88 ЦПК України, стягнувши ці витрати з відповідача.
На підставі викладеного, ст.ст. 15, 16, 23, 177, 325, 386, 526, 611, 625 ЦК України, ст. ст. 2, 58, 85 Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року № 2121- ІІІ, керуючись ст. ст. 10,11,60, 79-88, 213-214,223 ЦПК України,
В И Р І Ш И В :
Позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства КБ «Надра» на користь ОСОБА_1 суму вкладу за договором строкового банківського вкладу в розмірі 46675 (сорок шість тисяч шістсот сімдесят п’ять) євро. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства КБ «Надра» на користь ОСОБА_1 суму трьох відсотків річних від простроченої суми за період з 23 липня 2009 року по 14 квітня 2010 року в розмірі 1020 (одна тисяча двадцять) євро 47 центів. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства КБ «Надра» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 160000 (сто шістдесят тисяч) грн. В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства КБ «Надра» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства КБ «Надра» на користь держави судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1700 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст.294 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.
Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд Донецької області через Центрально-Міський районний суд міста Горлівки шляхом подання заяви про оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя С.П.Федько