У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 липня 2010 року місто Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області у складі:
головуючого: Оніщука В.В.,
суддів: Медвецького С.К., Сопруна В.В.,
при секретарі: Черепановій В.І.,
за участю: представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника АКБ «Укрсоцбанк» на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 07.06.2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до АКБ «Укрсоцбанк», приватного нотаріуса Вінницького районного нотаріального округу Марунько Ольги Григорівни про розірвання договорів кредиту та іпотеки, зобов’язання до вчинення дій, -
в с т а н о в и л а :
В квітні 2010 року позивач звернувся в суд з вказаним позовом, посилаючись на те, що 24.04.2008 року між ОСОБА_1 та відповідачем було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № 050\27\-108, за яким банківська установа зобов’язалась надавати позичальнику грошові кошти в межах ліміту в базовій валюті гривні на загальну суму 2000000 грн. на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього. В забезпечення виконання зобов’язань за договором було укладено договір іпотеки № 050/1-612/1 від 24.04.2008 року. Умовами укладеної між сторонами додаткової угоди до генерального договору про надання кредитних послуг за № 05/27-109 від 24.04.2008 року визначено, що надання кредиту буде здійснюватись в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 396 000 доларів США зі сплатою 13,7 % та комісій за користування кредитом.
Протягом 2008 років позивач належним чином виконувала свої зобов’язання за договором кредиту, однак в жовтні 2008 року банк змінив умови кредитування та застосував додаткову щомісячну комісію
Вважаючи, що протягом 4 кварталу 2008 року відбулась істотна зміна обставин, якими вона керувалась, укладаючи кредитний договір, а саме: значне зростання курсу долару США по відношенню до гривні України, що потягло за собою значне здороження кредитного ресурсу та суттєве зменшення ціни об'єктів нерухомого майна - предметів іпотеки, тобто зміна обставин є настільки істотною, що якби позивач могла передбачити ситуацію, що склалася, то утрималась би від укладання кредитного договору і при його укладанні вона виходила з того, що така зміна не настане і на неї не покладався ризик виконання умов при істотній зміні обставин, а тому просила розірвати кредитний договір, укладений між нею та відповідачем, а також: пов'язаний із ним договір іпотеки та визнати наслідком розірвання кредитного договору виплату нею відповідачу залишку боргу за кредитом у строки, передбачені договором, зобов’язати приватного нотаріуса Вінницького районного нотаріального округу Марунько О.Г. виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження, запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, переданого в іпотеку за договором № 050/1-612/1 від 24.04.2008 року та стягнути на її користь судові витрати.
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 07.06.2010 року позов задоволено та розірвано генеральний договір про надання кредитних послуг № 050/27-108 від 24.04.2008 року, укладений між ОСОБА_1 та АКБ «Укрсоцбанк», а також пов'язаний із ним договір іпотеки № 050/1-612/1 від 24.04.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Марунько О.Г..
Визнано наслідком розірвання кредитного договору виплату ОСОБА_1 на користь «Укрсоцбанк» залишку боргу за кредитом у строки, передбачені кредитним договором.
Зобов’язано приватного нотаріуса Вінницького районного нотаріального округу Марунько О.Г. виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження, запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, переданого в іпотеку за договором № 050/1-612/1 від 24.04.2008 року, укладеним між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1.
Стягнуто з АКБ «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, представник АКБ «Укрсоцбанк» подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
При цьому вказується, що суд прийняв рішення з порушенням вимог процесуального та матеріального права і не з`ясував всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Представник АКБ «Укрсоцбанк» в судове засідання до суду апеляційної інстанції не з’явився, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, а тому колегія суддів ухвалила провести розгляд справи у відсутність представника відповідача.
Представник ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав та заперечив проти її задоволення, вказавши на законність і обґрунтованість рішення суду.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, що з’явилися, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Задовольняючи позов, районний суд виходив з того, що зміна курсу національної валюти та її знецінення по відношенню до долару США, тобто валюти кредитування, є істотною зміною обставин валютного кредитного договору. У момент укладення договору позичальник виходив з того, що різка зміна співвідношення гривни з валютою кредиту не наступить і якби позичальник міг передбачити таку різку зміну, то він би не став укладати договір взагалі або взяв би кредит в національній валюті.
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що причини падіння курсу гривни не можуть бути усунені позичальником при всій його турботливості і обачності, оскільки дані причини не залежать від волі позичальника, а пов'язані з об'єктивними змінами ситуації на валютному ринку та обумовлені світовою фінансовою кризою. А тому, подальше виконання договору в умовах стрімкого падіння курсу гривні по відношенню до валюти кредиту приведе до явного порушення співвідношення майнових інтересів сторін і позбавить позичальника того, на що він розраховував при отриманні кредиту у 2008 році. В зв'язку з викладеним слідує, що подальше виконання договору на спочатку узгоджених умовах свідчитиме про порушення одного з принципів цивільно-правових відносин, закріплених в статті 3 ЦК України, а саме принципу справедливості.
Також, судом встановлено, що у випадку примусової реалізації об'єкту іпотеки - нерухомого майна, отриманих коштів буде недостатньо для сплати банку заборгованості та позичальник буде вимушений шукати інші кошти для погашення кредиту.
Цивільним законодавством України та положеннями кредитного договору не передбачено, що ризик зміни курсу гривні по відношенню до валюти кредиту несе позичальник.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_1 доведено те, що відбулась істотна зміна обставин, якими сторони керувались під час укладення договору, а тому кредитний договір підлягає розірванню. Також у зв'язку з розірванням кредитного договору, суд вважає, що розірванню підлягає також і пов'язаний з ним договір іпотеки.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 24.04.2008 року між ОСОБА_1 та відповідачем було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № 050\27\-108, за яким банківська установа зобов’язалась надавати позичальнику грошові кошти в межах ліміту в базовій валюті гривні на загальну суму 2000000 грн. на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього. Умовами укладеної між сторонами додаткової угоди до генерального договору про надання кредитних послуг за № 05/27-109 від 24.04.2008 року визначено, що надання кредиту буде здійснюватись в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 396 000 доларів США зі сплатою 13,7 % та комісій за користування кредитом.
В забезпечення виконання зобов’язань за договором було укладено договір іпотеки № 050/1-612/1 від 24.04.2008 року, предметом якого є житловий будинок з господарськими спорудами по АДРЕСА_1
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Відповідно до вимог ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.
Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
Судом достовірно встановлено, що відбулась істотна зміна обставин, якими керувались сторони у справі під час укладення договору, а тому кредитний договір підлягає розірванню, а також розірванню підлягає пов'язаний з ним договір іпотеки. Адже встановлено, що зміна курсу національної валюти – гривни та її знецінення по відношенню до долару США, тобто валюти кредитування, є істотною зміною обставин валютного кредитного договору. У момент укладення договору позичальник ОСОБА_1 виходила з того, що різка зміна співвідношення гривни з валютою кредиту не наступить, і якби вона могла передбачити таку різку зміну, то цілком очевидно, що не стала б укладати договір на таких умовах, оскільки взяла б кредит в національній валюті, або взагалі відмовилась від укладання кредитного договору. Також цілком обґрунтовано судом зазначено, що причини падіння курсу гривни не можуть бути усунені позичальником при всій її турботливості та обачності, оскільки дані причини не залежать від її волі, тому як вони пов'язані з об'єктивними змінами ситуації на валютному ринку та обумовлені світовою фінансовою кризою. Таким чином, подальше виконання ОСОБА_1 договору в умовах стрімкого падіння курсу гривни по відношенню до валюти кредиту приведе до явного порушення співвідношення майнових інтересів сторін і позбавить позичальника того, на що вона розраховувала при отриманні кредиту у 2008 році.
На підставі наведеного судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо необхідності розірвання укладеного між сторонами кредитного договору та пов’язаного з ним договору іпотеки.
Викладені в апеляційній скарзі доводи про відсутність наявності одночасно умов для розірвання вищевказаного кредитного договору, які передбачені ч. 2 ст. 652 ЦК України, є безпідставними, оскільки дані твердження апелянта повністю спростовуються викладеними рішенні суду першої інстанції доводами та наявними у справі і дослідженими судом доказами.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, тобто постановлене рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу представника АКБ «Укрсоцбанк» – відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 07.06.2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до Верховного Суду України.
Головуючий:
Судді:
З оригіналом вірно:

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2010 р. № 32/569

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого
суддів: Є.Борденюк,
С.Могил, С.Самусенко,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Хекро Пет Лтд"

на постанову від 06.04.2010

Київського апеляційного господарського суду

у справі № 32/569

за позовом ТОВ "Хекро Пет Лтд"

до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"

про внесення змін до укладеного кредитного договору

В судове засідання прибули представники сторін:

позивача Черненко О.О. (дов. від 08.06.2010)

відповідача Петрук Я.Ю. (дов. від 17.03.2010)

Заслухавши суддю-доповідача –Є. Борденюк , пояснення представників сторін та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2009 року ТОВ "Хекро Пет ЛТД"звернулося до господарського суду з позовом про внесення змін до кредитного договору № 010/08-11/8809 від 07.03.2007, укладеного між позивачем та ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" (назву змінено на Публічне Акціонерне товариство (ПАТ) "Райффайзен Банк Аваль"), базуючись на положеннях ст. 652 ЦК України –зміна істотних обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. Предметом кредитного договору є відкриття кредитної лінії з лімітом кредитування у розмірі 7000000 дол.США для придбання основних засобів, поповнення оборотних коштів та інших цілей. Строк погашення кредиту визначений датою –06.03.2010.
Зміною істотних обставин є зміна курку української гривні до долара США більше, аніж на 50% з 5,05 грн. на час укладення договору до 8,00 грн. на час звернення з пропозицією про зміну умов договору.
Позивач просить внести зміни до кредитного договору, продовживши термін дії кредитного договору до 06.03.2015 та запровадивши відстрочку з оплати процентів за користування отриманими кредитними коштами на період у 24 календарні місяці.
Рішенням господарського суду м. Києва від 25.01.2010 (суддя О.Хрипун), яке залишене без зміни постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2010 (колегія суддів: Б.Отрюх, А.Тищенко, Ю.Михальська), у позові відмовлено.
Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані наступним.
З метою розгляду пропозиції позивача від 12.08.2009 про внесення змін до кредитного договору, відповідач 18.08.2009 витребував у позивача необхідний пакет документів, надання якого банківській установі передбачене, зокрема, Положенням про кредитування юридичних осіб № П-33/2 від 10.04.2007. Позивач ухилився від надання банківській установі витребуваного пакета документів.
Посилання позивача на зміну істотних обставин, якими є збільшення курсу валют у вересні-жовтні 2008 року, судом не вбачається як підстава для внесення змін до договору за заявленим лише у жовтні 2009 року позовом, оскільки виконання позивачем протягом року з часу зміни курсу валют до національної грошової одиниці України кредитного договору позбавляє сприйняття самим позивачем таких змін обставин як істотні.
Відповідно до положень ст.42 ГК України підприємництво –це господарська діяльність, яка здійснюється на власний ризик. Не відповідає дійсності твердження позивача щодо збитковості ведення ним підприємницької діяльності.
Дії позивача суперечать положенням п.2 ч.2 ст.652 ЦК України, які вимагають від сторін договору турботливості та обачливості щодо усунення причин, які зумовили зміну обставин.
Звертаючись до суду з касаційною скаргою, позивач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень норм права. Зокрема, позов про внесення змін до договору заявлений у відповідності до положень ст.652 ЦК України, тоді як суди аналізують лише правову поведінку позивача, що могло б бути характерним при зверненні з позовом про внесення змін до договору у відповідності до положень ст.651 ЦК України. Скаржник просить рішення та постанову скасувати, а справу передати на новий розгляд.
Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з такого.
Доказовою основою підстав для внесення змін до договору у відповідності до положень ст.652 ЦК України є два етапи: наявність істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору; при встановленні зазначених обставин суди оцінюють наявність умов, визначених ч.2 цієї статті.
Тобто, підставою для відмови у позові про внесення змін до договору у відповідності до положень ст. 652 ЦК України може бути або не встановлення судом істотної зміни обставин, або за наявності істотної зміни обставин відсутні одночасно умови, визначені законодавчою нормою для внесення змін до договору.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій не обґрунтували підстави такої відмови, посилаючись при цьому як на ризик здійснення підприємницької діяльності, що може бути запереченням наявності істотної зміни обставин, так і на відсутність однозначно умов, за наявності яких можуть вноситися зміни до договору, зокрема, щодо недоведеності позивачем власної збиткової діяльності, спричиненої виконанням кредитних договорів, хоча зазначена обставина не входить до переліку умов, за наявності яких можуть вноситися зміни до договору.
Посилаючись на непредставлення позивачем витребуваного відповідачем пакету документів для розгляду пропозиції про внесення змін до договору щодо строків повернення кредиту, суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки необхідності представлення таких документів для вирішення цього питання.
Помилковим є посилання господарського суду на те, що дії позивача суперечать положенням п.2 ч.2 ст.652 ЦК України щодо турботливості та обачливості в усуненні причин, які зумовили зміну обставин. Істотною зміною обставин позивач визначає фінансову кризу; при цьому господарський суд не зазначає, які безтурботні та необачливі дії позивача вплинули на фінансову кризу. Крім того, обов’язковою умовою зміни договору за наявності істотної зміни обставин є те, що із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Помилковим є посилання суду на те, що зміни договірних умов за рішенням суду допускається з урахуванням свободи всіх сторін договору, оскільки елементом судового рішення є примус сторони до вчинення певних дій або утримання від вчинення дій.
Судами попередній інстанцій не досліджена умова щодо порушення співвідношення майнових інтересів сторін та можливість позбавлення заінтересованою стороною того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Виходячи з наведеного, рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові ухвалені без дотримання вимог, передбачених ст.652 ЦК України при вирішенні спору про зміну договору у зв’язку з істотною зміною обставин.
Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хекро Пет ЛТД" задовольнити.
Рішення господарського суду м. Києва від 25.01.2010, постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2010 у справі № 32/569 скасувати.
Справу передати до господарського суду м. Києва на новий розгляд.
У відповідності до рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2010 року №8-рп/2010 рішення господарських судів не підлягають перегляду в порядку повторного касаційного провадження.
Головуючий, суддя Є. Борденюк
Судді : С.Могил
С.Самусенко

У Х В А Л А
і м е н е м Ук р а ї н и
7 липня 2010 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Мазурка В.А.,
Лященко Н.П., Прокопчука Ю.В.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” (далі – ВАТ “Райффайзен Банк Аваль”) до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” про визнання договору поруки таким, що припинив свою дію, за касаційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 24 вересня 2009 року та рішення апеляційного суду Чернігівської області від 16 листопада 2009 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2009 року ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” звернулося до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що позичальником ОСОБА_2 не виконуються умови кредитного договору про повернення кредиту в сумі 230 тис. грн., укладеного між ним та банком 26 листопада 2007 року, у зв’язку із чим виникла заборгованість, що складається з боргу за кредитом, заборгованості за відсотками за період з жовтня 2008 року до 2 липня 2009 року, пені за кредитом за період з 16 жовтня 2008 року до 2 липня 2009 року, пені за відсотками за період з 16 листопада 2008 року до 2 липня 2009 року. Посилаючись на існування договору поруки, укладеного між банком і ОСОБА_1 з метою забезпечення виконання зазначеного кредитного договору, позивач просив стягнути заборгованість із відповідачів як солідарних боржників.
У процесі розгляду справи ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” неодноразово уточнювалися позовні вимоги, і остаточно позивач просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість, що виникла станом на 18 серпня 2009 року в загальному розмірі 269 076 грн. 44 коп.
У серпні 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” про визнання договору поруки, укладеного між нею та банком 26 листопада 2007 року, таким, що припинив дію з 26 лютого 2008 року, посилаючись на те, що під час розгляду справи про поділ майна між нею та ОСОБА_2 вона дізналася про укладення додаткової угоди № 2 від 26 лютого 2008 року до вищезазначеного кредитного договору. Згідно із цією додатковою угодою було збільшено відсоткову ставку за користування кредитом з 11 % до 16,5 % річних, але про зміну умов договору ОСОБА_1 не знала й згоди на такі зміни не давала, тому на підставі ст.ст. 559, 651 ЦК України договір поруки є таким, що втратив дію.

Рішенням Корюківського районного суду Чернігівської області від 24 вересня 2009 року позов ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 і ОСОБА_1 солідарно заборгованість за кредитним договором у сумі 269 076 грн. 44 коп. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 16 листопада 2009 року рішення районного суду в частині стягнення заборгованості змінено: доповнено абзац другий резолютивної частини рішення словами “на користь ВАТ “Райффайзен Банк Аваль”. Це ж рішення в частині стягнення судових витрат скасовано, стягнуто з відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на користь позивача по 850 грн. на повернення судового збору та по 126 грн. на повернення витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи з кожного. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційних скаргах ОСОБА_2 і ОСОБА_1 просять скасувати ухвалені у справі судові рішення з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права з ухваленням нового рішення про задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 та зі зміною рішення суду першої інстанції щодо стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором у сумі 244 510 грн. 09 коп.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При цьому згідно зі ст. 214 ЦПК України рішення суду повинно відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Проте зазначеним вимогам рішення районного та апеляційного суду не відповідають.

Ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції зробив висновок про те, що ОСОБА_1 як солідарний боржник залишається зобов’язаною перед кредитором доти, доки їхній обов’язок не буде виконаний у повному обсязі, і не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників із кредитором, в яких цей боржник не бере участі.

Такого висновку суд дійшов без урахування положень ч. 1 ст. 559 ЦК України, згідно з якими порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі був встановлений факт зміни зобов’язання за кредитним договором шляхом укладення між кредитором та позичальником 26 лютого 2008 року додаткової угоди про збільшення відсоткової ставки за користування кредитом з 11 % до 16,5 %, унаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя без його згоди.
Однак вимоги ч. 1 ст. 559 ЦК України ні судом першої інстанції, ні апеляційним судом до уваги взято не було, хоча у своєму позові та в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 вказувала зазначені вище норми закону, посилаючись на них також як на підставу для відмови в первісному позові.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, суд першої інстанції взагалі залишив поза увагою підстави позову, які з посиланням на ч. 1 ст. 559 ЦК України полягали в припиненні договору поруки у зв’язку зі зміною зобов’язання між кредитором і боржником додатковою угодою від 26 лютого 2008 року в частині підвищення відсоткової ставки за користування кредитом. Будь-якого висновку із цього питання суд не зробив.
Апеляційний суд, частково реагуючи на доводи ОСОБА_1, зазначив, що збільшення відсоткової процентної ставки за додатковою угодою не слід вважати збільшенням відповідальності поручителя, оскільки пп. 1.4-1.6 кредитного договору передбачено право банку змінювати відсоткову ставку.
Такого висновку суд дійшов без урахування того, що зазначеними пунктами кредитного договору передбачено умови зміни відсоткової ставки, однак вона була змінена не за цими умовами, а додатковою угодою, яка не замінювала та не передбачала відміну положень пп. 1.4-1.6 кредитного договору, а тому висновок апеляційного суду про відсутність збільшення відповідальності поручителя є передчасним.
Крім того, повністю задовольняючи позов ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення з відповідачів заборгованості за договором кредиту в сумі 269 076 грн. 44 коп., суд першої інстанції виходив із доведеності факту прострочення відповідачем грошового зобов’язання та умов договору, але при цьому не зробив розрахунків, з яких конкретних сум складається зазначена загальна сума заборгованості, чи включено до цієї суми та в якому розмірі суму пені за кредитом, пені за відсотками, і не навів жодних мотивів, з яких він не взяв до уваги заперечення відповідача ОСОБА_2 щодо конкретного розміру заборгованості та нарахування сум пені за відсотками.
З викладеного вбачається, що суд у порушення ст. 214 ЦПК України не дав належної правової оцінки доводам відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1; чітко не встановив розрахунок сум, що підлягають стягненню за договором кредиту; не зазначив, якими доказами підтверджено конкретні суми нарахувань та спростовано доводи відповідача проти цих нарахувань.
Указані порушення суду першої інстанції апеляційний суд залишив поза увагою.

З урахуванням наведеного судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони як постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

Касаційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 24 вересня 2009 року та рішення апеляційного суду Чернігівської області від 16 листопада 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.В. Патрюк

Судді: Т.Є. Жайворонок

Н.П. Лященко

В.А. Мазурок

Ю.В. Прокопчук

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-4516/10 Головуючий у 1-й інстанції: Геєць Ю.В.

Суддя-доповідач: Спас О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2010 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Крилової О.В.,

суддів: Спас О.В.,

Бабак А.М.

при секретарі Семенчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» в особі регіонального відділення АТ «ОТП Банк» в м.Запоріжжя та ОСОБА_3 в особі ОСОБА_4

на рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 21 квітня 2010 року

по справі за позовом публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки недійсними,

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2009 року ПАТ «ОТП Банк», яке є правонаступником ЗАТ «ОТП Банк» (далі – Банк, позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач посилався на ті обставини, що 24.03.2008р. між ним та ОСОБА_3 (позичальником) укладено кредитний договір № ML-200/858/2008 від 24.03.2008 року, за яким остання отримала грошові кошти в сумі 155000 доларів США, зобов’язавшись належним чином використати та повернути суму отриманого кредиту, плату за користування кредитом. Датою повернення кредиту є 24.03.2025р.

Позивач вказував в позові, що 24.03.2008р. між ним та ОСОБА_5, ОСОБА_6 укладені договори поруки №SR-SME200/858/2008, № SR-SME200/858/2008, за якими останні зобов’язалися відповідати за належне виконання кредитних зобов’язань позичальником.

Далі позивач зазначав, що з січня 2009р. зобов’язання за договором позичальником не виконуються.

Просив стягнути з відповідачів солідарно суму в розмірі 1340686,06 грн., яка складеться з 1180217,53грн. основного боргу, 86817,81грн. процентів за користування коштами, 73 650,71грн. пені за порушення зобов’язань, а також судових витрат в сумі 1820 грн.

У березні 2010 року ОСОБА_3 подала зустрічний позов до ПАТ «ОТП Банк», треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки недійсними,

Просила визнати недійсним кредитний договір № ML-200/858/2008 від 24.03.2008 року та зобов’язати її, ОСОБА_3, в порядку реституції повернути ЗАТ «ОТП Банк» грошові кошти в сумі 162 373,71 грн.; визнати недійсним договір іпотеки № РМL-200/858/2008, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Туріченко О.М. 24.03.2008 року за реєстраційним №816; визнати недійсним договір поруки № SR-200/858/2008 від 24.03.2008 року, укладений між ОСОБА_5 та ЗАТ «ОТП Банк» ; визнати недійсним договір поруки № SR-200/858/2008 від 24.03.2008 року, укладений між ОСОБА_6 та ЗАТ «ОТП Банк», а також покласти судові витрати на відповідача.

В обґрунтування вимог посилалася на невідповідність укладеного договору кредиту вимогам законодавства України, а саме, ст. ст. 3, 192, 533, 1054 ЦК України, ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 21 квітня 2010 року позовні вимоги ПАТ «ОТП Банк» залишено без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано недійсним п.3 частини №1 та п.1.4 частини №2 Кредитного договору № ML-200/858/2008 від 24.03.2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ «ОТП Банк».

В іншій частині у задоволені зустрічного позову про визнання недійсним кредитного договору в цілому, про застосування реституції, визнання недійсним договору іпотеки, визнання недійсними договорів поруки відмовлено.

Апеляційне провадження відкрито за апеляційними скаргами ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 в особі ОСОБА_4

В своїй апеляційній скарзі ПАТ «ОТП Банк», посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції у зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги за основним позовом та відмовити у задоволенні зустрічного позову.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_3 в особі ОСОБА_4, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції у зв’язку з порушенням норм матеріального права просить змінити рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги за зустрічним позовом у повному обсязі.

В частині відмови судом першої інстанції в задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за кредитним договором апеляційна скарга ПАТ «ОТП Банк» жодного доводу не містить.

У відповідності до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду лише в межах доводів апеляційної скарги.

Визначених ч.3, ч. 4 ст. 303 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів апеляційної скарги не апеляційним судом не встановлено.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлені та не оспорені сторонами ті обставини, що 24.03.2008р. між позивачем та ОСОБА_3 (позичальником) укладено кредитний договір № ML-200/858/2008 від 24.03.2008 року, за яким остання отримала грошові кошти в сумі 155000 доларів США, зобов’язавшись належним чином використати та повернути суму отриманого кредиту, плату за користування кредитом. Договір складається з двох частин. Датою поверненя кредиту є 24.03.2025р. (а.с. 8, 9-15).

24.03.2008р. між позивачем та відповідачами ОСОБА_5, ОСОБА_6 укладені договори поруки №SR-SME200/858/2008, №SR-SME200/858/2008, за якими останні зобов’язалися відповідати за належне виконання кредитних зобов’язань позичальником (а.с.16-17, 18-19).

24.03.2008р. між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 для забезпечення повного і своєчасного виконання зобов’язань за кредитним договором укладено договір іпотеки № РML-200/858/2008, предметом якого є АДРЕСА_1 (а.с. 140-142).

Частково задовольняючі позовні вимоги ОСОБА_3 та визнавши недійсним п.3 частини №1 та п.1.4 частини №2 кредитного договору № ML-200/858/2008 від 24.03.2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ «ОТП Банк» суд першої інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 212 – 215 ЦПК України належно оцінив надані сторонами докази, виконав всі вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно з законом, вирішивши питання наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, суті правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правильно застосував правові норми до цих правовідносин і дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.

Є правильним висновок рішення суду про наявність між Банком та позичальником правовідносин, які регулюються, у тому числі, Законом України «Про захист прав споживачів».

Зокрема, судом правильно застосовано ст. 11 вказаного Закону, згідно п.5 ч. 3, ч.4. ч. 5 якої у договорі про надання споживчого кредиту має бути зазначена річна відсоткова ставка за кредитом, зміна якої має відбуватися в попередньо визначених випадках шляхом письмового повідомлення, а до дискримінаційних правил зміни відсоткової ставки стосовно споживача застосовуються положення про несправедливі умови.

Судом першої інстанції належним чином використано п.3.3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007р., зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25.05.2007р. за №541/13808, де встановлено, що банки зобов’язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, визначивши її як в процентному значенні у вигляді реальної процентної ставки так і в її грошовому виразі.

Оспорюваний кредитний договір складений таким чином, що його умови не містять сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за договором, яким не визначено її як в процентному значенні у вигляді реальної процентної ставки так і в її грошовому виразі.

За таких обставин судом вірно визнано, що п. 3 частини 1 і п.1.4 частини 2 кредитного договору не відповідають вказаним нормам матеріального права та нормативно-правовому акту НБУ, що вони є несправедливими відносно позичальника. Судом зроблено обґрунтований висновок про застосування ч. 1, ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якою передбачено, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, а несправедливе положення договору може бути визнане недійсним.

Довід апеляційної скарги Банка про незаконність рішення суду в тій частині, що закон не забороняв в умовах кредитного договору передбачати зміну процентної ставки, не може бути прийнятий апеляційним судом. Зміна процентної ставки під час дії договору не звільняє Банк від виконання усіх вимог законодавства, зокрема, щодо визначення сукупної вартості кредиту на весь час дії договору, в тому числі і процентної ставки, в грошовому виразі. У пунктах договору, визнаних судом недійсними, процентна ставка за договором є невизначеною, а такою, що залежить від низки чинників, які неможливо передбачити та врахувати на період до 2025р., що унеможливлює визначення сукупної вартості кредиту на час дії договору.

Довід апелянта про неможливість застосування даного Закону, оскільки отриманий ОСОБА_3 кредит не є споживчим, а договір укладений з метою використання нерухомості в бізнесі спростовується матеріалами справи. В справі наявний письмовий доказ - оформлена Банком заява на видачу готівки, де відображено, що операція з видачі готівки не пов’язана із здійсненням підприємницької діяльності (а.с. 143).

Довід апеляційної скарги Банка про відповідність пунктів договору, які визнані судом недійсними, листу НБУ від 05.01.2009р., методичним вказівкам з інспектування банків, внутрішнім документам Державної іпотечної установи, є неприйнятним. Суд при ухваленні рішення виходив зі ст. 8 ЦПК України, якою визначено законодавство, відповідно до якого суд вирішує справи, та належним чином застосував норми, що мають вищу юридичну силу. Такий висновок рішення суду відповідає роз’ясненням абз. 3 п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009р. «Про судове рішення у цивільній справі».

Довід апеляційної скарги Банка про порушення судом норм матеріального права у вигляді посилання на ст. 1056-1 ЦК України, яка не діяла на час укладення кредитного договору неспроможний спростувати висновки рішення суду. З наведеного аналізу обставин справи видно, що вказані п. 3 частини 1 і п.1.4 частини 2 оспореного договору не відповідають іншим вищевказаним нормам матеріального права, які дають законні підстави для визнання цих пунктів недійсними. Тому помилкове посилання на ст. 1056-1 ЦК України не призвело до неправильного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги Банку про допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права у вигляді недотримання строків здійснення процесуальних дій – попереднього судового засідання, розгляду справи, знайшли своє підтвердження. Проте, дані обставини викликані об’єктивними причинами, вони не потягли ухвалення неправильного рішення, а тому не можуть призвести до його скасування.

Доводів щодо неможливості припустити, що недійсність вказаної частини кредитного договору, мала б наслідком неможливість вчинення правочину без включення до нього даної частини, апеляційна скарга Банку не містить. Тому судом не перевіряється відповідність рішення суду ст. 217 ЦК України, оскільки це виходить за межі доводів апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 не спростовують рішення суду першої інстанції, оскільки ґрунтуються на помилковому тлумаченні вищевказаних норм матеріального права. Крім цього, ОСОБА_3 на підтвердження своїх позовних вимог всупереч ст. ст. 10, 60 ЦПК України, не надано належних та переконливих доказів, на підставі яких суд першої інстанції міг би дійти висновку про недійсність кредитного договору в цілому. В свою чергу, даний висновок унеможливлює визнання недійсними договору іпотеки та договору поруки з заявлених ОСОБА_3 підстав.

Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.

Немає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та для постановлення нового рішення по справі.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» в особі регіонального відділення АТ «ОТП Банк» в м.Запоріжжя та ОСОБА_3 в особі ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 21 квітня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий :

Судді :

Справа № 2-п-27/ 2010 р.

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

8 вересня 2010 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого – судді Міщенко Т.М.

при секретарі – Каменєвій Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ «Кредит Європа Банк» про визнання кредитного договору недійсним,

встановив:

Позивачка звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати недійсним договір про надання експрес-кредиту кредитний № 00009-EL000000000212 від 25.04.2008р., укладений між нею та ЗАТ «Кредит Європа Банк». Зобов’язати відповідача прийняти у неї суму у розмірі 56033,60 грн. з розстрочкою платежів на 36 місяців, за таких умов, що місячний платіж буде складати 1556,49 грн. та стягнути з відповідача на її користь судовий збір в сумі 120 грн.

Від представника позивача надійшла заява з проханням слухати справу її відсутність, на позові наполягає.

Відповідач в судове засідання не з’явився, з невідомої суду причини, про день слухання справи був повідомлений належним чином про що свідчить підпис в поштовому повідомленні.

Від представника третьої особи надійшла заява з проханням слухати справу у його відсутність, з позовом згоден.

Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

25.04.2008 р. між ОСОБА_1 та ЗАТ «Кредит Європа Банк» укладено договір про надання експрес-кредиту кредитний № 00009-EL000000000212 /а.с. 9/. Зазначений договір укладений сторонами із визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої банком для будь-яких клієнтів-фізичних осіб. На час укладання кредитного договору позивачкою банку була достовірно надана інформація про її фінансово-майновий стан та відповідно до умов надання кредитних коштів нею була надана довідка про отримання доходу у національній валюті України за шість місяців, що передували місяцю отримання кредиту.

Згідно із п. 1.1 кредитного договору відповідач надав позивачці споживчий кредит за програмою «Експрес-кредитування» в розмірі 10000 доларів США. Відповідно до п. 1.2 кредитного договору кредит надано позивачці з метою придбання будь-яких виробів (товару), робіт чи послуг, що виготовляються чи надаються для задоволення споживчих потреб. Відповідно до умов п. 1.3 кредитного договору кредит надано строком на 36 місяців з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом 25.04.2011 р.

Відповідно до п. 1.4.2 кредитного договору 3% від суми кредиту списується в порядку договірного списання з поточного рахунку Клієнту на рахунок Банку. Згідно із п. 1.5 кредитного договору відсотки за користування кредитом встановлюються у розмірі 21,00 % річних.

На виконання умов п. 1.4.2 кредитного договору з її поточного рахунку відповідачем було списано на рахунок банку 3% від суми кредиту, тобто 300 доларів США. Далі, позивачка з часу укладання з відповідачем кредитного договору і до теперішнього часу, сплатила в шляхом внесення на вказаний в п. 1.7 кредитного договору поточний рахунок в якості виконання грошового зобов’язання по даному кредиту внесла 2700 доларів США

Відповідно до п. 1.10. кредитного договору суми та строки погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх сукупних послуг, а також інших фінансових зобов’язань клієнта за кожним платіжним періодом визначаються у графіку платежів, який є невід’ємною частиною цього договору (Додаток № 1). Орієнтована сукупна вартість кредиту у вигляді реальної процентної ставки та суми абсолютного подорожчання Кредиту наведене в зазначеному графіку платежів. Порядок погашення боргу визначений умовами надання кредиту.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про:

1. особу та місцезнаходження кредитодавця;

2. кредитні умови, зокрема:

а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;

б) форми його забезпечення;

в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача;

г) тип відсоткової ставки;

ґ) суму, на яку кредит може бути виданий;

д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, Його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо);

е) строк, на який кредит може бути одержаний;

є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;

ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

3) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;

й) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію;

і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

В порушення норм діючого законодавства відповідач не надав позивачці вказаний у п. 1.10 кредитного договору Графік платежів. У разі неподання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену ст.ст. 15 і 23 цього Закону.

Ця вимога закону не була виконана кредитодавцем, що є порушенням прав споживача фінансових послуг.

Чинний Цивільний кодекс України розрізняє валюту зобов’язання та валюту виконання зобов’язання.

Відповідно із ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Ст. 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України — гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національний банк України” гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня.

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який з урахуванням припису ст. 4 Цивільного кодексу України є одним із джерел регулювання правовідносин у валютній сфері.

Під валютними операціями у вказаному Декреті Кабінету Міністрів України розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією.

Одночасно, ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності” ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах.

Згідно із ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність” документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого Банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією.

Ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Згідно із п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю” індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо:

— надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

— використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб’єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії.

Відповідно до ч. 5 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, пункту 1.10 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції, означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії.

Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, положення, щодо обов’язкового вираження зобов’язань в грошовій одиниці України (гривні) також передбачені ст. 524 Цивільного кодексу України.

Крім того, на день укладання кредитного договору офіційний іноземний курс валюти становив 1 USD = 5,05 грн., та на сьогоднішній день становить 1 USD = 8, 0048 грн. Отже, існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов’язань за кредитним договором. Тобто з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, яку мені необхідно сплачувати, в зв’язку із чим значно погіршився фінансовий стан позивачки.

Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісності та розумність. Вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражаються у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріпленні можливості адекватного захисту порушених цивільних прав або інтересів. Поєднання створених норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільних прав, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати, як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи, адекватного її становлення до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумління захисту цивільних прав та забезпечення виконання цивільних обов’язків. Розумність – це зважене вирішення питання регулювання цивільних відносин з урахуванням усіх учасників, а також інтересів громадян (публічного інтересу).

Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час с порушенням одного із принципів цивільно – правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України – принципу справедливості. Такі умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договорених прав та обов’язків на шкоду позичальника, споживача кредитних послуг.

Умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору у випадку погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону банк покладає, як суб’єкт підприємницької (господарської) діяльності, виключно на позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням ч. 3 ст. 13 ЦК України.

Таким чином, використання банком долару США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний договір пункт, що значно погіршує становища позичальника, як споживача порівняно з банком в разі настання певних подій, що дає право для позичальника відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суб'єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином, суд вважає, що договір про надання експрес-кредиту кредитний № 00009-EL000000000212 від 25.04.2008р., укладений між позивачкою та ЗАТ «Кредит Європа Банк» слід визнати недійсним.

Керуючись ст. 3, 10, 212, 224 ЦПК України, ст. 1, 8, 99 Конституції України, ст. ст. 3, 4, 6, 13, 203, 215, 236, 524, 548, 627 ЦК України, ст. 35 Закону України «Про національний банк України”, Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність”, ст. 2, 4, 5 Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, п. 1.10 Положенням «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», ст.ст. 11, 15, 22, 23 Закону України «Про захист прав споживачів», суд

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ЗАТ «Кредит Європа Банк» про визнання кредитного договору недійсним задовольнити повністю.

Визнати договір про надання експрес-кредиту кредитний №00009-EL000000000212 укладений 25.04.2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «Кредит Європа Банк» недійсним.

Зобов’язати ЗАТ «Кредит Європа Банк» прийняти у ОСОБА_1 суму у розмірі 56033,60 грн. з розстрочкою платежів на 36 місяців, за таких умов, що місячний платіж буде складати 1556,49 грн.

Стягнути з ЗАТ «Кредит Європа Банк» (МФО 380366, код ЄДРПОУ 34576883) на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.

Стягнути з ЗАТ «Кредит Європа Банк» (МФО 380366, код ЄДРПОУ 34576883) судовий збір в дохід держави в розмірі 560,33 грн.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя:

Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України

16.09.2010року Суворовський районний суд м.Херсона у складі:

головуючого судді Головко О.В.

при секретарі Дровосєкової В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Херсоні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства “Сведбанк” до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства “Сведбанк”, приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Національного банку України про визнання кредитного договору, договору іпотеки, договору поруки недійсними, захист прав споживачів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, відповідно до якого просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», в особі Херсонського відділення заборгованість за Кредитним договором в сумі 45189,72 доларів США, що еквівалентно 343907,32 грн.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із зустрічним позовом до Публічного акціонерного товариства “Сведбанк” про визнання недійсними: Кредитний договір №2102/1107/71-081 від 21 листопада 2010 року, Договір іпотеки, та про визнання недійсним Договір поруки № 2102/1107/71-081-Р-1, та просять зобов’язати приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з реєстру іпотеки та заборони відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано в іпотеку за Договором іпотеки, зобов’язати Відповідача прийняти від Позивача суму у розмірі 173898,08 гривень з розстрочкою платежів на 174 місяці, за таких умов, що місячний платіж буде складати 1000 грн. 00 коп. (одна тисяча гривень 00 копійок) на строк дії Кредитного договору.

Представник Позивача у судовому засіданні позов підтримав, пояснив, що Відповідач ухиляється від виконання своїх зобов’язань за кредитним договором, згідно якого Позивач отримав споживчий кредит у розмірі 43000,00 (сорок три тисячі) доларів США зі сплатою 12,5% річних терміном погашення по 21 листопада 2037 року, проти поданого Відповідачем зустрічного позову заперечував, посилаючись на законність укладення спірного кредитного договору на підставі банківської ліцензії, письмового дозволу та додатку до письмового дозволу.

Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні позов не визнала, вимоги, викладені у зустрічній позовній заяві підтримала, наполягла на їх задоволенні, з підстав зазначених у позові.

Свої вимоги ОСОБА_1 обгрунтовує тим, що договір споживчого кредиту №2102/1107/71-081 є недійсним, у зв’язку з відсутністю у сторін договору на момент його укладення індивідуальної ліцензії Національного банку України, яка передбачена пп. «в» та «г» п. 4 ст. 5 п. 4 ст. Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яка б дозволяла Банку надавати кредити в іноземній валюті, а ОСОБА_1 використовувати іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов’язань за кредитним договором. Позивач за зустрічним позовом наполягала, що кредитний договір, текст якого складений Банком містить положення, які значно погіршили положення ОСОБА_1, як споживача за споживчим кредитом по відношенню до умов, встановлених діючим законодавством України, а саме Відповідач за зустрічним позовом, надавши кредит у доларах США порушив норми статті 99 Конституції України, статті 524 Цивільного кодексу України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, статті 3 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні, ст. ст. 6, 7 Постанови Національного банку України №200 від 30.05.2007р. „Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України”, і тому вважає, що використання Банком долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесенням в кредитний договір умови яка є дискримінаційною (такою, що в супереч принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду Позичальника), що значно погіршує становище Позивача за зустрічним позовом, як споживача порівняно з Відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право для Позивача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України „Про захист прав споживачів”, вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним.

Недійсність основного кредитного зобов’язання тягне недійсність договору іпотеки (майнова порука), чим порушуються права Позивача за зустрічним позовом як сторони недійсного забезпечувального зобов’язання та договору поруки № 2102/1107/71-081-Р-1.

Третя особа Національний банк України просив відмовити в зустрічному позові.

Третя особа приватний нотаріус в судове засідання не з’явилась, про час розгляду справи повідомлена належним чином, просила розглядати справу за її відсутності.

Як встановлено в судовому засіданні, між ОСОБА_1 та ПАТ «Сведбанк» 21.11.2007р., було укладено договір споживчого кредиту № 2102/1107/71-081. Згідно п. 1.1. частини 1 договору кредиту банк надає позичальнику кредит в розмірі та валюті, визначеній в частині 1 цього договору, а позичальник приймає, зобов’язується належним чином використати і повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом та виконати всі інші зобов’язання, як вони визначені у цьому договорі. Відповідно до п. 1.1. частини 1 договору кредиту банк надає позичальнику кредит, а позичальник приймає його на наступних умовах: розмір кредиту – 43 000; валюта кредиту – долари США; цільове призначення кредиту – споживчі цілі.

У забезпечення виконання своїх зобов’язань перед ПАТ «Сведбанк» за Кредитним договором, між ОСОБА_2 та ПАТ «Сведбанк» 21.11.2007 було укладено договір поруки, за яким ОСОБА_2 виступила майновим поручителем ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 стверджує, що у відповідача за зустрічним позовом при укладенні спірного договору кредиту була відсутня індивідуальна ліцензія Національного банку України, яка б дозволяла використовувати іноземну валюту як засіб платежу при виконанні кредитного договору.

В судовому засіданні факт відсутності вказаної індивідуальної ліцензії відповідач за зустрічним позовом не спростував.

У п. 3.1. спірного договору кредиту передбачено, що повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником шляхом внесення коштів на позичковий рахунок НОМЕР_1 щомісяця, через касу Банку згідно Додатку №1, що є невід’ємною частиною кредитного договору, якщо інше не передбачено цим договором. Суми платежів у додатку наведені лише у доларах США.

Згідно ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК, частина третя статті 533 ЦК ; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

Стаття 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлює загальні вимоги до здійснення комерційними банками банківських операцій та передбачає для вчинення яких банківських операцій комерційним банкам слід отримати банківську ліцензію та письмові дозволи.

Разом з тим, режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначається Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 вищенаведеного Декрету, до валютних операцій відносяться операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Декрету, до валютних цінностей відноситься іноземна валюта – іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Згідно п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Отже, індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції. Також за змістом аналізованої ст. 5 Декрету, ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями, видаються лише юридичним особам.

Згідно ч. 5 ст. 5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

Разом з цим, у відповідача, а відтак і у позивача, як встановлено судом в ході розгляду справи, на момент укладення спірного договору кредиту індивідуальна ліцензія, видана НБУ на використання іноземної валюті при здійсненні платежів за вказаним договором кредиту була відсутня.

Суд погоджується із представником «СВЕДБАНК», що відсутність у банку індивідуальної ліцензії для надання кредитів в іноземній валюті, передбаченої декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93 від 19 лютого 1993 року, не заслуговує на увагу, оскільки п. «в» ч. 4 ст. 5 вказаного декрету передбачена видача Національним банком України індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Чинним законодавством таких меж не встановлено, у Національного Банку України, який, у відповідності до ст. 7 Закону України «Про національний банк України», встановлює для банків правила проведення банківських операцій, здійснює банківське регулювання та нагляд, відсутні застереження щодо умов та порядку виконання спірної банківської операції.

Однак, посилання позивача на достатність вказаної банківської ліцензії, письмового дозволу та додатку письмового дозволу на використання іноземної валюти як засобу платежу при виконанні спірного договору кредиту, спростовується наступним.

Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. N 483, згідно якого використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: - якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); - у випадках, передбачених законами України.

Згідно п. 1.2. оспорюваного договору кредиту банк здійснює видачу кредиту позичальнику у готівковій формі через касу банку або безготівковій формі на підставі заяви позичальника з метою подальшої конвертації суми отриманого кредиту в національну валюту України та внесення коштів в оплату за двокімнатну квартиру № 111, будинок 32в, що знаходиться за адресою м. Херсон, вул. Червоностудентська. Заява-анкета позичальника надана позивачем разом з матеріалами справи.

З аналізу наведеного пункту договору кредиту вбачається, що сторони погодили порядок видачі кредитних коштів (без видачі яких кредитний договір в силу його реальності не є укладеним).

Отже, єдиним ініціатором вчинення валютної операції з надання валютного кредиту є саме позичальник ОСОБА_1, яка звернулася до банку із заявою – анкетою на отримання кредиту. Отримувачем за такою операцією також є позичальник. Випадків, передбачених законодавством, в яких позичальник має право використовувати іноземну валюту як засіб платежу за відсутності індивідуальної ліцензії також не передбачено.

Крім того, згідно п. 1.2. вказаного Положення, воно регламентує порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу.

ОСОБА_1, в свою чергу, використовувала готівкову іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов’язань за спірним договором кредиту, вносячи готівкою долари США в касу ПАТ « Сведбанк» .

Так, пунктом 3.1. спірного договору кредиту передбачено, що повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником шляхом внесення коштів на позичковий рахунок НОМЕР_1 щомісяця, через касу Банку згідно Додатку №1, що є невід’ємною частиною кредитного договору, якщо інше не передбачено цим договором. Суми платежів у додатку наведені у доларах США.

Отже, сторонами у вказаному пункті договору погоджено, що сплатою кредиту (виконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором) вважається внесення готівки позичальником в касу банку, і саме з цього моменту позичальник вважається таким, що належним чином виконав свої зобов’язання перед банком, використовуючи при цьому готівкову іноземну валюту як засіб платежу.

Вказане підтверджується і наданими ОСОБА_1 копіями квитанцій, де загальна сума прийнятої готівки касиром вказана у іноземній валюті. Квитанціями № U1426-38 та №U1534-70 доводиться факт внесення готівки також на рахунок НОМЕР_1, призначення платежу: «Погашення заборгованості по кредиту згідно кредитного договору 2102/1107/71-081 від 21.11.2007». Отже, вказаними документами підтверджується факт використання при сплаті кредиту ОСОБА_1 саме готівкової іноземної валюти.

Згідно п. 1.1. Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 №200, ці Правила встановлюють порядок та умови використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами в Україні.

Відповідно до п. 6.2. Правил, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами "а", "в" та "е" пункту 6.1 цієї глави, зокрема у разі: сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків.

Згідно п. 6.3. Правил фізичні особи, а також юридичні особи - резиденти та іноземні представництва можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (віз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження.

Таким чином, ОСОБА_1 чинним законодавством не було надано права здійснювати використання готівкової іноземної валюті при здійсненні платежів за спірним договором кредиту та внесення плати за користування кредитом на користь ПАТ «Сведбанк» шляхом внесення доларів США в касу ПАТ «Сведбанк».

Крім того, у своєму ж листі N 28-110/1941-3601 від 02.06.2000 «Про здійснення резидентами України операцій згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», НБУ дотримувався прямо протилежної позиції, зокрема вказуючи на таке: наявність у банку генеральної ліцензії (письмового дозволу) не надає йому права на здійснення валютних операцій, які згідно ст. 5 Декрету мають проводитись виключно на підставі індивідуальної ліцензії НБУ».

Слід також залишити без уваги як доказ висновок науково-правової експертизи Інституту держави і права ім. В. М. Корецького, наданий третьою особою - НБУ, так як по-перше, даний висновок не є висновком судової експертизи, який може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. По-друге, проведення експертизи з юридичних питань в цивільному судочинстві не допускається, та як юридичну оцінку обставинам справи та юридичний аналіз справи здійснює виключно суд, який володіє необхідними юридичними знаннями.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що чинним законодавством України на момент укладення спірного кредитного договору не було передбачено, що безпосередньо банківська ліцензія, дозвіл та додаток до дозволу Національного банку України надають право громадянам України здійснювати валютні операції, зокрема виконувати грошові зобов'язання за кредитним договором в іноземній валюті, в силу імперативних положень ст. ст. 192, 533 ЦК України, п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету.

За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК України є оспорюваним.

Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування

Отже, суд приходить до висновку , що оспорюваний кредитний договір відповідно до ст. ст. 203, 215, 227 ЦК України є недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов’язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов’язання.

За таких обставин, приймаючи до уваги доведеність вимог позивача щодо недійсності кредитного договору № 2102/1107/71-081 від 21.11.2007, в забезпечення виконання обов’язків за яким ОСОБА_1 було укладено з ПАТ «Сведбанк» договір іпотеки ВКВ№ 791098 від 21.11.2007 та укладений ОСОБА_2 договір поруки № 2102/1107/71-081-Р-1., останні підлягають визнанню судом недійсними на підставі ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з розділу «Застосування правових наслідків недійсності правочину» Листа Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008, «Згідно зі статтями 215 і 216 ЦК України суди вправі з дотриманням правил підсудності розглядати позови: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності; про встановлення нікчемності правочину і застосування наслідків його недійсності.

Стосовно положення ч. 2 ст. 215 ЦК України про те, що судом не вимагається визнання правочину недійсним, якщо його недійсність встановлена законом, необхідно зазначити, що така потреба може виникнути у разі, коли: сторони виконали певні умови нікчемного правочину, який нотаріально посвідчений; він порушує права третіх осіб; він зареєстрований у державних органах тощо. У таких випадках рішенням суду, який лише констатує недійсність правочину, можуть бути визначені відповідні правові наслідки недійсності правочину, зобов'язано державні органи скасувати його реєстрацію тощо.

Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК України як один із способів захисту, проте норма ч. 1 ст. 216 ЦК України є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у ст. 16 ЦК України немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав».

Таким чином, суд вважає, що зустрічний позов ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства „Сведбанк”, Третя особа: приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу, Національний банк України, про визнання недійсним кредитного договору № 2102/1107/71-081 від 21 листопада 2007 року та укладених між Позивачем та Відповідачем договорів іпотеки і поруки, в якості забезпечення виконання зобов’язання за зазначеним кредитним договором підлягає задоволенню в повному обсязі, у зв’язку з чим у відповідності із ст. 216 ЦК України, кожна із сторін за кредитним договором зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору.

ОСОБА_1 отримала від ПАТ «Сведбанк» суму 43000 доларів, яка еквівалентна на день видачі 217150 грн. Згідно законодавства, ціна або сума договору є фінансовим зобов’язанням сторін договору. Сплата грошової суми є фінансовим зобов’язанням відповідно норм ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України. Статтею 345 Господарського кодексу України визначено, що у кредитному договорі, що надається фізичній особі, у тому числі споживачу, передбачаються мета, сума та строк кредиту. Ст. 180 Господарського кодексу України вимагає погодити предмет, ціну, строк дії договору. У вищезазначених законах та нормативних актах є імперативна вимога, щодо визначення суми або ціни у кредитному договорі.

Ст. 189 Господарського кодексу України встановлює, що ціна зазначається у договорі у гривнях. Частина 1 ст. 524 Цивільного кодексу України вимагає визначення та вираження договірного зобов’язання у гривні.

Жодним законом у договорах, не пов’язаних з зовнішньоекономічною діяльністю, сторонам не надано права та можливості визначати зобов’язання у іноземній валюті. Надано право лише зазначити еквівалент зобов’язання у іноземній валюті відповідно до ч.2 ст. 524 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного судочинства є зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Отже подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного з принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України - принципу справедливості.

Умови спірних кредитних договорів є несправедливими, оскільки містять істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду відповідача, споживача кредитних послуг.

Несправедливими є зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту у доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, позивач, як суб’єкт підприємницької (господарської) діяльності покладає виключно на відповідача-1 як позичальника за кредитними договорами, що є грубим порушенням ч. 3 ст. 13 ЦК України.

Таким чином, використання Банком долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище відповідача-1 як споживача порівняно з позивачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право відповідачу-1 відповідно до п. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», за своїм вибором вимагати визнання в цілому такого кредитного договору недійсним.

Суб’єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати у Договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс Договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.

Спірний кредитний договір від 21.11.2007року, текст якого складений Банком передбачає відповідальність лише Позивача за зустрічним позовом і захищає інтереси лише банка, що є суттєвим порушенням закону та суперечить ст..13п.3 ЦК України. Так, згідно п.3.1 Договору кошти отримані від Позичальника для погашення забор8гованості по Кредиту, насамперед направляються для відшкодування в першу чергу сплати відсотків та комісій, потім на погашення (повернення) кредиту, потім на сплату нарахованої неустойки, потім – на відшкодування збитків. Остаточне погашення заборгованості за Кредитом виконується не пізніше дати, зазначеної в додатку, тобто такою черговістю направлення коштів для погашення заборгованості Банк ставить свого клієнта в положення, що значно унеможливлює погашення кредиту.

Згідно даних НБУ на день отримання кредитів курс долара США до української гривні складав 5,05 гривні за один долар США. Станом на сьогоднішній день курс долара США до української гривні складає 7,9082 гривні за один долар США. А комерційний курс долара США до української гривні, за яким відповідач-1 придбавав долари для погашення кредитів та сплаті відсотків в деякі періоди дорівнював майже 12 гривень.

З таких міркувань заперечення позивача проти зустрічного позову є необґрунтованими і не підкріплені відповідними доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно інформації по кредиту, наданої у судове засідання сторонами Відповідачем було сплачено по погашенню кредиту та відсотків суму у розмірі 7502 доларів США.

Враховуючи, що згідно ст.. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодовувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, а тому, з урахуванням взаємних зобов’язань щодо повернення грошових коштів позивача та відповідача-1 по справі відповідач ОСОБА_1 повинна повернути банку – позивачу по справі залишок доларів США по ціні, яка діє на цей час, тобто на момент відшкодування тобто із розрахунку курсу 1 долара – 7.9082грн., який наданий суду позивачем Банком. Таким чином із розрахунку наданого банком офіційного курсу поверненню підлягає сумма в розмірі 280795грн.28коп, що еквівалентно 35498доларам на час розгляду справи судом, тобто на момент відшкодування шкоди.

Відповідно до ст. 32 Закону України "Про Національний банк України" встановлює, що обіг і використання, як засобу платежу, на території України інших грошових одиниць, окрім національної, забороняються.

Відповідно до ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю” № 15-93 від 1993р., валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань.

Ст. 533 Цивільного кодексу України встановлює, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Це положення дублюється за змістом положенням статті 192 Цивільного кодексу України, що передбачає беззаперечну заборону використання іноземної валюти окрім випадків, що прямо передбачені та умови яких визначені законом.

Жодним законом не надано права виконувати зобов’язання у готівковій іноземній валюті, тобто заборонено. Що стосується підзаконних актів, то у статті 6 "Правил використання готівкової іноземної валюти на території України”, затверджених Постановою Правління Національного банку України 30.05.2007 N 200, яка встановлює порядок використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу є деякі виключання з правила заборони. Але розрахунків у валюті за кредитними договорами, як і за будь-якими фінансовими зобов’язаннями між резидентами України постановою не передбачено, оскільки такі розрахунки заборонені без отримання спеціальних ліцензій на спеціальних умовах, якщо такі передбачені діючим законодавством. Це повністю відповідає діючому законодавству, що наведене вище. Отже поверненню підлягає сума в розмірі 280795грн.28коп. яка відповідає еквіваленту 35498 доларів, що підлягають поверненню.

Відповідно до статті 217 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Суд вважає можливим задовольнити прохання відповідача щодо надання розстрочки на 174 місяці рівними платежами тобто на строк дії Кредитного договору.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 13, 192, 203, 215, 216, 217, 227, 533, 548 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 61, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Визнати недійсним Кредитний договір №2102/1107/71-081 від 21 листопада 2007року укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» в особі заступника директора Херсонського відділення – заступника керуючого Херсонським регіональним департаментом Шибка Д.М..

Зобов’язати ОСОБА_1 повернути Публічному акціонерному товариству «Сведбанк» одержану по вказаному кредитному договору в залишку грошову суму 35498доларів США, що еквівалентно 280795грн.28коп., зобов’язавши ПАТ «Сведбанк» прийняти вказану суму.

Визнати недійсним договір іпотеки від 21.11.2007року укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» в особі заступника директора Херсонського відділення – заступника керуючого Херсонським регіональним департаментом Шибка Д.М, діючим на підставі довіреності, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим номером 3709.

Визнати недійсним договір поруки № 2102/1107/71-081-Р-1 від 21.11.2007року укладений між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» в особі заступника директора Херсонського відділення – заступника керуючого Херсонським регіональним департаментом Шибка Д.М, діючим на підставі довіреності та ОСОБА_2.

Зобов’язати приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з реєстру іпотеки та заборони відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано в іпотеку за Договором іпотеки, укладеним між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» в особі заступника директора Херсонського відділення – заступника керуючого Херсонським регіональним департаментом Шибка Д.М, діючим на підставі довіреності, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим номером 3709.

Розстрочити ОСОБА_1 сплату залишку грошової суми по кредитному договору в розмірі 35498доларів США, що еквівалентно 280795грн.28коп., станом на час винесення рішення на період 174місяці рівними місячними платежами.

У задоволені позовних вимог Публічного акціонерного товариства “Сведбанк” до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Херсонської області через суд першої інстанції в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11815642

СУТЬ СПОРУ:
Позивач, Відкрите акціонерне товариство ВТБ Банк м. Київ в особі відділення „Донецька регіональна дирекція” ВАТ ВТБ Банк, м. Донецьк звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Готель „Централь”, м. Донецьк про застосування правових наслідків недійсності кредитного договору; зобов’язання ТОВ „Готель „Централь” повернути ВАТ ВТБ Банк в особі „Донецька регіональна дирекція” ВАТ ВТБ Банк грошові кошти, отримані за кредитним договором в розмірі 18832871,28 доларів США та 2864000,00грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на винесення господарським судом Донецької області рішення по справі № 9/70пд від 20.08.2009р., яким визнано недійсним кредитний договір № 69В/2007 від 16.06.2007р. зі змінами, іпотечний договір № 69Вз/2007 від 16.06.2007р. зі змінами та договір застави майнових прав № 69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. зі змінами. Проте, при визнанні кредитного договору недійсним господарським судом Донецької області не були застосовані правові наслідки недійсності правочину, передбачені ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України. У зв’язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про зобов’язання відповідача поверти грошові кошти, отримані за кредитним договором в розмірі 18832871,28 доларів США та 2864000,00грн. Як на правові підстави заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.. 20 Господарського кодексу України, ст. 16, 216 Цивільного кодексу України.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, але письмового пояснення по заявленим вимогам не надав.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 09.11.2009р. провадження у справі було зупинено.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 18.01.2010р. провадження у справі було поновлено.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 08.02.2010р. провадження у справі було зупинено.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 04.11.2010р. провадження у справі було поновлено.
Процесуальний строк розгляду справи продовжувався за клопотанням сторін.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд ВСТАНОВИВ:
Між Відкритим акціонерним товариством „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Готель “Централь”(позичальник) 16.06.2007р. був укладений кредитний договір №69В/2007.
Відповідно до п.1.1 кредитного договору банк зобов’язався надати позичальнику грошові кошти (кредит) у вигляді відкличної невідновлювальної кредитної лінії у сумі 13 000 000 доларів США зі строком користування до 17.06.2013р. Згідно з п.п. 1.1, 8.1 кредитного договору позичальник прийняв на себе обов’язок щодо перерахування банку процентів за користування кредитом у розмірі 11,3 відсотків річних щомісячно з 25 числа по останній робочий день поточного місяця за винятком останнього місяця, коли сума нарахованих процентів сплачується разом з основною сумою кредиту.
Відповідно до договору №1 від 14.12.2007р. про внесення змін до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. сторони дійшли згоди, що предметом цього договору є надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії на таких умовах:
п.1.1.1 сума кредитної лінії 19 400 000 доларів США, в тому числі: а) ліміт кредитування 1 - 13 000 000 доларів США; б) ліміт кредитування 2 - 6 400 000 доларів США (або еквівалент в російських рублях та/або гривнях за курсом НБУ);
п.1.1.2 валюта кредитної лінії: а) валюта ліміту кредитування 1 –долар США; б) валюта ліміту кредитування 2 - долар США, російський рубель, гривня;
п.1.1.3 строк користування кредитом - до 17.06.2013р.
п.1.1.4 плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1, складає 11,3 відсотків річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування часткою кредиту в доларах США –11,5 відсотків річних, за користування часткою в російських рублях –12,5 відсотків річних, за користування часткою кредиту в гривнях –16,5 відсотків річних.
17.09.2008р. між позивачем та відповідачем був укладений договір №4 про внесення змін та доповнень до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. За змістом вказаного договору про внесення змін та доповнень, предметом спірного кредитного договору є надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії на таких умовах:
п.1.1.1 сума кредитної лінії 19 400 000 доларів США, в тому числі, ліміт кредитування 1 - 13 000 000 доларів США, ліміт кредитування 2 - 6 400 000 доларів США (та/або еквівалент в російських рублях та/або гривнях за курсом НБУ на дату надання кредитних коштів позичальнику);
п.1.1.2 валюта кредитної лінії: валюта ліміту кредитування 1 –долар США, валюта ліміту кредитування 2 - долар США, російський рубель, гривня;
п.1.1.3 строк користування кредитом - до 17.06.2013р.;
п.1.1.4 плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1, складає 11,3 відсотків річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування кредитом та/або його часткою в доларах США –11,5 відсотків річних, за користування кредитом та/або його часткою в російських рублях –12,5 відсотків річних, за користування кредитом та/або його часткою в гривнях –16,5 відсотків річних.
Відповідно до п. 2.5. кредитного договору банк надає позичальнику кредит для здійснення господарської діяльності, спрямованої на реалізацію власних будівельних проектів.
Банк зобов’язаний надати позичальникові грошові кошти (кредит) у розмірі та на строк, що встановлені в п. 1.1. цього кредитного договору та в порядку та на умовах, встановлених цим кредитним договором (п. 3.1. договору).
Позичальник зобов’язаний повернути банку кредит, що наданий згідно ліміту кредитування 1, що визначений в п.1.1.1. кредитного договору, в повному обсязі, в строк та в порядку, встановленому графіком погашення кредиту, наданого згідно ліміту кредитування 1, вказаного в додатку №1 до цього кредитного договору, проте у всякому разі не пізніше строку користування кредитом, вказаному в п. 1.1.3. цього договору, або достроково –у випадках, передбачених п. 4.7. цього кредитного договору (п. 4.1. договору №1 від 14.12.2007р. про внесення змін до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р.).
Позичальник зобов’язаний повернути банку кредит, що наданий згідно ліміту кредитування 2, що визначений в п.1.1.1. кредитного договору, в повному обсязі, в строк та в порядку, встановленому графіком погашення кредиту, наданого згідно ліміту кредитування 2, вказаного в додатку №2 до цього кредитного договору (п. 4.2. договору №1 від 14.12.2007р. про внесення змін до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р.).
Позичальник зобов’язаний сплатити банку проценти за користування кредитом у розмірі та порядку, що встановлені кредитним договором (п. 4.3. договору №1 від 14.12.2007р. про внесення змін до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р.).
Відповідно до п. 10.1. договору цей кредитний договір вступає в дію з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань.
Рішенням господарського суду Донецької області від 20.08.2009р. по справі №9/70пд позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Готель „Централь”, м. Донецьк задоволені та визнано недійсними кредитний договір № 69В/2007 від 16.06.2007 р, іпотечний договір № 69Вз/2007 від 16.06.2007 р., договір застави майнових прав № 69Вз-1/2007 від 16.06.2007 р.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.09.2009р. рішення господарського суду Донецької області від 20.08.2009р. по справі №9/70пд залишено без змін.
У зв’язку з тим, що кредитний договір № 69В/2007 від 16.06.2007р. визнано недійсним позивач звернувся до суду з вимогою про застосування правових наслідків недійсності кредитного договору; зобов’язання ТОВ „Готель „Централь” повернути ВАТ ВТБ Банк в особі „Донецька регіональна дирекція” ВАТ ВТБ Банк грошові кошти, отримані за кредитним договором в розмірі 18832871,28 доларів США та 2864000,00грн.
Судом встановлено, що постановою від 18.11.2009р. Вищого господарського суду України скасовано рішення господарського суду Донецької області від 20.08.2009р. та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 14.09.2009р., а справа направлена на новий розгляд оскільки господарські суди не звернули увагу на наявність у відповідача банківської ліцензії № 79 від 20.04.2007 р., виданої Національним банком України на здійснення операцій, визначених ч. 1 та п.5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність"; не в повній мірі дослідили обставини щодо застосування положень Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.
Ухвалою Верховного суду України від 21.01.2010р. відмовлено у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 18.11.2009р. у справі № 9/70пд.
Рішенням господарського суду Донецької області від 26.04.2010р. по справі № 9/70пд у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Готель “Централь”, м. Донецьк до Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м. Київ, про визнання недійсними кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р., відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.06.2010р. по справі № 9/70пд апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Готель "Централь", м. Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 26.04.2010р. по справі № 9/70пд - залишено без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 26.04.2010р. по справі № 9/70пд залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 08.09.2010р. по справі № 9/10пд касаційну скаргу ТОВ "Готель "Централь" залишено без задоволення. Рішення господарського суду Донецької області від 26.04.2010 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.06.2010 р. у справі № 9/70пд залишино без змін.
Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 „Совтрансавто-Холдинг” проти України”, а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 „Брумареску проти Румунії” встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Оскільки в силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є приоритетним джерелом права для національного суду, суд вважає безсумнівними встановлені рішення господарського суду у справі № 9/70пд факти, причому ці факти не можуть ставитися судом під сумнів та є такими, які знімають необхідність додаткового доведення зазначених обставин та фактів.
За таких обставин, з огляду на встановлений рішенням господарського суду Донецької області від 26.04.2010р. по справі № 9/70пд факту чинності кредитного договору № 69В/2007 від 16.06.2007р., суд виходить з наступного.
Рішенням господарського суду Донецької області від 26.04.2010р. по справі № 9/70пд встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю „Готель „Централь” не надав до матеріалів справи будь–яких письмових доказів, які б підтверджували той факт, що кредитний договір №69В/2007 від 16.06.2007р. суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь–якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь–якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.
За приписами ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Відповідно до ст.ст. 4-2, 4-3 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно ст.ст.33-34 ГПК України кожна сторона з допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судовими доказами, за визначенням ст. ст. 32-36 ГПК України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного рішення справи.
За приписом ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Статтею 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.
Підставою позову визнаються фактичні обставини, на яких позивач ґрунтує свою вимогу та докази, якими позивач стверджує позов, зокрема, факти матеріально-правового характеру, їх виникнення, зміну, припинення.
Предмет і підстава позову сприяють з’ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов’язку.
Із матеріалів справи вбачається, що предметом позову є вимога позивача про застосування наслідків недійсності кредитного договору та зобов’язання відповідача повернути грошові кошти, отримані за кредитним договором. Підставою даного позову є визнання недійсним кредитного договору № 69В/2007 від 16.06.2007р.
Статтею 216 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Проте, як встановлено судом вище рішенням господарського суду Донецької області від 26.04.2010р. по справі № 9/70пд у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Готель „Централь” про визнання недійсним кредитного договору № 69В/2007 від 16.06.2007р. відмовлено в повному обсязі. Вказане рішення господарського суду Донецької області залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.06.2010р. та постановою Вищого господарського суду України від 08.09.2010р.
Інших судових рішень та доказів оспорювання або визнання кредитного договору № 69В/2007 від 16.06.2007р. недійсним для застосування правових наслідків недійсності правочину сторонами до матеріалів справи не надано та матеріалами справи не підтверджено.
З огляду на викладене у суду відсутні підстави для застосування наслідків недійсності правочину у формі повернення грошових коштів, отриманих за кредитним договором № 69В/2007 від 16.06.2007р., з огляду на дійсність кредитного договору № 69В/2007, у зв’язку з чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Судові витрати, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає на позивача.
Керуючись ст. ст. 22, 33, 34, 43, 49, 75, 77, 82 - 85 Господарського процесуального Кодексу України, Господарський суд, -
В И Р І Ш И В:
У задоволенні позовних вимог Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк, м. Київ в особі відділення „Донецька регіональна дирекція” ВАТ ВТБ Банк, м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю „Готель „Централь”, м. Донецьк про застосування правових наслідків недійсності кредитного договору; зобов’язання ТОВ „Готель „Централь” повернути ВАТ ВТБ Банк в особі „Донецька регіональна дирекція” ВАТ ВТБ Банк грошові кошти, отримані за кредитним договором в розмірі 18832871,28 доларів США та 2864000,00грн. – відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення суду може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення.

Суддя

Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 грудня 2010 року Замостянський районний суд м. Вінниці в складі : головуючого – судді Луценко Л.В.,
при секретарі Мамошук І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третьої особи на стороні позивача ОСОБА_2, третьої особи на стороні Відповідача Національний банк України про визнання Договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року недійсним, Договору іпотеки від 12.08.2008 року, укладених між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1, Договору поруки №223032 від 12.08.2008 року, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 недійсними, реституцію та стягнення збитків ,-
В С Т А Н О В И В:
07.10.2010 року, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року недійсним, договору іпотеки від 12.08.2008 року, укладених між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1, договору поруки №223032 від 12.08.2008 року, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 недійсними, реституцію та стягнення збитків.
В подальшому позивач звернувся до суду з клопотанням про уточнення прохальної частини позовної заяви та просив визнати договір про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року, договір іпотеки нерухомого майна від 12.08.2008 року, укладені між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» недійсними з моменту їх укладення, визнати договір поруки №223032від 12.08.2008 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 недійсним з моменту його укладення, зобов’язати приватного нотаріуса виключити з державного реєстру іпотек та єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про державну реєстрацію іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна позивача, стягнути з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 1 033 156, 56 гривень, які були одержані ПАТ «УкрСиббанк» від ОСОБА_1 від виконання договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року, стягнути з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 збитків в розмірі 2 870, 88 гривень та встановити наслідком визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року наявність грошового зобов’язання ОСОБА_1 перед ПАТ «УкрСиббанк» в сумі 230 940,19 доларів США, погашення якого наступає 11.082038 року.
Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що при укладенні договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року в іноземній валюті у Відповідача були відсутні індивідуальні ліцензії Національного банку України на видачу кредиту в іноземній валюті та на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу за Договором про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року, передбачені підпунктами «в», «г» пункту 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93.
Позивач зазначає, що в зв’язку з відсутністю таких ліцензій на момент укладення Договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року у Відповідача, тому є законна підстава для визнання цього правочину недійсним, на підставі ч. 1 ст. 227 ЦК України, у відповідності до якої правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
У відповідності до ст. 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.
У відповідності до ч. 1 ст. 559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Позивач зазначає, що при визнанні недійсним основного зобов'язання - договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року, на підставі ст. 17 Закону України «Про іпотеку» та ч. 1 ст. 559 ЦК України, підлягають визнанню в судовому порядку недійсними договори щодо його забезпечення, договори іпотеки та поруки. Позивач відзначає, що на умовах реституції підлягають поверненню грошові кошти в сумі 1 033 156, 56 гривень, які одержані Відповідачем від нього на виконання Договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року, в тому числі, на умовах реституції підлягає поверненню грошове зобов’язання Позивача перед Відповідачем в сумі 228 199,03 доларів США, строк погашення якого наступає 11 серпня 2038 року. Крім того, Позивач зазначає, що з Відповідача на його користь підлягають стягненню збитки в сумі 2 713, 88 гривень – витрати на страхування іпотечного майна та 157,00 гривень – витрати на інформаційно-технічне забезпечення .
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити.
Представник третьої особи на стороні позивача позов також підтримав.
Представник відповідача позов не визнав, стверджуючи те, що договір про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року укладено на законних підставах - банківської ліцензії, письмового дозволу та додатку до письмового дозволу Національного банку України. В судовому засіданні представником відповідача надані письмові заперечення проти позову позивача.
Третя особа на стороні відповідача представник Національного банку України також заперечив проти позову на аналогічних підставах та надав письмові заперечення.
Суд, вислухавши пояснення сторін та дослідивши докази по справі, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено договір про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року, згідно пункту 1.1 якого, Банк зобов’язався надати позичальнику кредитні кошти (кредит) в іноземній валюті в сумі 237 000,00 доларів США, що дорівнює еквіваленту 1 148 265,00 гривень за курсом НБУ на день укладення договору, а Позичальник зобов’язався прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредитні кошти (кредит) та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у договорі. Пунктом 1.2.2 Договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року визначено, що Позичальник зобов'язався повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту, згідно додатку №1 до договору, але в будь-якому випадку не пізніше 11 серпня 2038 року.
В забезпечення виконання прийнятих позивачем зобов’язань за Договором про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року між банком та позичальником укладено договір іпотеки від 12.08.2008 року та договір поруки №223032 між банком та поручителем ОСОБА_2
Згідно ч. 1 ст. 192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.
Згідно ч.2 ст. 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Як вбачається з умов Договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року, виконання грошових зобов’язань по наданню кредиту, погашенню кредиту визначені в іноземній валюті.
У відповідності до ч.1 ст. 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
Згідно ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Таким чином, ст. 524 ЦК України передбачено лише визначення грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті, а не сплата за зобов'язанням іноземною валютою.
Ч. 1 ст. 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Згідно ч. 2 ст. 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Отже, з ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України вбачається, що хоча у зобов'язанні і визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума зобов’язання, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день проведення платежу.
Однак договором про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року не передбачено виконання грошових зобов’язань в гривні. Розрахунки між сторонами договору проводилися в іноземній валюті, що підтверджується банківськими виписками за кредитним договором від 17.08.2010 року, 04.11.2010 року.
У відповідності до ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно ч. 1 ст. 19 та ч. 2 ст. 19 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії. Без отримання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно діяльність по залученню вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і наданню кредитів, а також вести рахунки. Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії, несуть кримінальну, цивільну чи адміністративну відповідальність згідно із законами України.
Статтею 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та п. 2.3 пункту 1 підпункту «е» Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 року № 275 передбачено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку, банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зокрема, із залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.
У відповідності до п. 1.5 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 року № 275, Національний банк надає єдиний письмовий дозвіл на здійснення операцій, визначених пунктами 1 - 4 частини другої та пунктами 1 - 6 частини четвертої статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", на підставі якого банки мають право здійснювати одну, кілька або всі операції згідно з переліком цих операцій, зазначеним у письмовому дозволі, за умови дотримання банком вимог глави 5 цього Положення.
У відповідності до п. 5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 року № 275, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 за N 15-93 та може видаватися за умови дотримання банком відповідних спеціальних вимог щодо одного чи кількох напрямів діяльності, зокрема, із залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.
Згідно додатку №9 до Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 року № 275 визначено, що письмовий дозвіл не дійсний без додатка, а, отже, до письмового дозволу банкам необхідно мати додаток до дозволу.
Режим здійснення валютних операцій на території України визначається Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року №15-93, який, у відповідності до ст. 1 Закону України «Про порядок застосування Закону України «Про тимчасове зупинення повноважень Верховної Ради України, передбачених пунктом 13 статті 97 Конституції України, і повноважень Президента України, передбачених пунктом 7-4 статті 114-5 Конституції України» від 21.11.1992 року № 2813-ХІІ» від 21.11.1992 року № 2813-ХІІ та відповідно до Закону України «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання» від 18.11.1992 року №2796-ХІІ, Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93 має силу закону.
У відповідності до п. 2 ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року №15-93, валютними операціями визначаються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України.
Згідно п. 1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року №15-93, Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.
Відповідно до підпунктів «в», «г» пункту 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93, індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують зокрема такі операції: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Тобто, наявність банківської ліцензії з письмовим дозволом та додатком нього не звільняє Банк від обов’язку отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, які потребують індивідуального ліцензування.
Згідно п. 5 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року №15-93, одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою,яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.
В судовому засіданні було встановлено, що при укладенні Договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року у відповідача були відсутні індивідуальні ліцензії Національного банку України, передбачені підпунктами «в», «г» пункту 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93, на видачу кредиту в іноземній валюті та на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.
Факт відсутності вказаних індивідуальних ліцензій відповідач не заперечив.
Разом з письмовими запереченнями на позов, відповідач надав в додатках Листи Національного банку України щодо укладання кредитних договорів в іноземній валюті. Щодо твердження Національного банку України стосовно того, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії, оскільки на сьогодні не визначено межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті, слід відзначити, що згідно ст. 5 Закону України «Про порядок застосування Закону України «Про тимчасове зупинення повноважень Верховної Ради України, передбачених пунктом 13 статті 97 Конституції України, і повноважень Президента України, передбачених пунктом 7-4 статті 114-5 Конституції України» від 21.11.1992 року № 2813-ХІІ», тлумачення декретів дає Кабінет Міністрів України. Тобто тлумачення Національним банком України імперативних норм Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року №15-93 є нікчемним.
Крім того, суд надані відповідачем Листи Національного банку до не бере уваги, оскільки у відповідності до ст. 56 Закону України «Про Національний банк України», нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.
Суд, не бере до уваги наданий в додатках до заперечень третьою особою – представником Національного банку Висновок науково-правової експертизи Інституту держави і права імені Корецького В.М., оскільки дана експертиза не проведена на вимогу ухвали суду відповідними судово-експертними установами та не може бути доказом у справі.
Відповідно до п. 1, 3 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. А також доказуванню підлягають обставини, які мають значення, для ухвалення рішення у справі щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Згідно ст. 66 ЦПК України, висновок експерта - докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом.
Пунктом 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу, затверджено Постановою правління Національного банку України від 14.10.2004 N 483 зазначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Згідно ч. 2 пункту 1.1 Договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року, заява Позичальника є підставою для видачі Банком траншу (кредиту) Позичальнику.
Таким чином, ініціатором вчинення операції з надання кредиту є позичальник, який звернувся до банку з заявою про видачу йому кредиту.
Отримувачем за цією ж валютною операцією з надання кредиту є позичальник, який отримав з каси банку суму іноземної валюти у розмірі, вказаному в п. 1.1 Договору.
Отже, банку необхідно мати індивідуальну ліцензію на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу, так як він не є ініціатором та не є отримувачем за такою валютною операцією.
Згідно ч. 3 пункту 1.3.3, пункту 1.3.4 Договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року, проценти нараховуються на суму кредитних коштів та сплачуються позичальником.
Виконуючи свої зобов’язання за договором про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року, позивач вносив іноземну валюту в касу відповідача, згідно графіку погашення кредиту Додатку №1 до Договору. На даний час позивач сплатив відповідачу 8 800,97 доларів США (основного зобов’язання), 106 931,17 доларів США (процентів, еквівалентно на день звернення позивача до суду 845 814, 86 гривень, в яких у призначенні платежу зазначено «погашення відсотків» тощо та 187 341,70 гривень (комісійних, оплата за надання банківських виписок), що підтверджується банківськими виписками від 17.08.2010 року, 04.11.2010 року.
Зазначеним підтверджується факт використання при сплаті кредиту позивачем іноземної валюти.
Пунктами 6.2, 6.3 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених Постановою правління Національного банку України від 30.05.2007 року № 200, визначено, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту, як засіб платежу у випадках: сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. Фізичні особи, а також юридичні особи - резиденти та іноземні представництва можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (віз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження.
Отже, судом встановлено, згідно законодавства України, позивач не мав права використовувати іноземну валюту для здійснення платежів по Договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року.
Відсутність у сторін Договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу за цим Договором суперечить підпункту «г» пункту 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93.
Враховуючи те, що у відповідності до ст. 1 Закону України «Про порядок застосування Закону України «Про тимчасове зупинення повноважень Верховної Ради України, передбачених пунктом 13 статті 97 Конституції України, і повноважень Президента України, передбачених пунктом 7-4 статті 114-5 Конституції України» від 21.11.1992 року № 2813-ХІІ» від 21.11.1992 року № 2813-ХІІ та відповідно до Закону України «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання» від 18.11.1992 року №2796-ХІІ, Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93, має силу закону і його норми є обов’язковими до виконання на всій території України.
Таким чином, валютні операції, щодо надання і одержання кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу потребують індивідуального ліцензування, згідно Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93.
Крім того, відповідачем не надано письмового дозволу з додатком до нього, який у відповідності до п. 5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 року № 275, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 за N 15-93, та який став би однією з правових підстав укладення Договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року. В матеріалах справи міститься банківська ліцензія №75 від 24.12.2001 року, письмовий дозвіл №75-3 від 21.09.2009 року та додаток до письмового дозволу №75-3 від 21.09.2009 року.
Отже, відповідачем не доведений факт наявності правових підстав для укладення Договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року, зокрема, письмового дозволу з додатком до нього та індивідуальної ліцензії.
Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Приймаючи до уваги те, що зміст Договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року в частині визначення зобов’язання позивача сплачувати проценти в іноземній валюті за користування кредитними коштами, суперечить нормам ст. 192, 524, 533 ЦК України, нормам Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 N 15-93 та іншим актам цивільного законодавства, тому п. 1.3 Договору, на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, має бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч.1 ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Оскільки за правовою природою кредитних договорів сплата процентів за кредитним договором є істотною умовою договору, тому виключивши з договору частину щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, інша частина договору втрачає сенс, особливо для Відповідача, оскільки не буде задовольняти його інтереси, в зв’язку з цим Договір про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року підлягає визнанню недійсним в цілому.
Таким чином, суд прийшов висновку, що на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 227 ЦК України, договір про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року є недійсним.
У відповідності до ч. 2 ст. 548 ЦК України, недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
За таких обставин, на підставі ч. 2 ст. 548 ЦК України, підлягають визнанню недійсними правочини забезпечення договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року, а саме договір іпотеки нерухомого майна від 12.08.2008 року та договір поруки №223032 від 12.08.2008 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
У відповідності до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартості того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Таким чином, грошові кошти в сумі 1 033 156,56 гривень (106 931,17 доларів США - процентів, що еквівалентно на день звернення Позивача до суду 845 814, 86 гривень та 187 221,70 гривень - комісійних, що підтверджується банківськими виписками від 17.08.2010 року, 04.11.2010 року, 120,00 оплата за надання банківських виписок, що підтверджується квитанціями про оплату № 32202, №34525 від 12.08.2010 року, № 45144, №44890 від 17.08.2010 року), одержані Відповідачем від виконання Позивачем Договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року, на підставі ч. 1 ст. 216 ЦК України, підлягають поверненню.
Відповідачем зазначену суму грошових коштів нічим в судовому засіданні не спростовано.
Суд, вбачає за необхідне також застосувати наслідки недійсності договору іпотеки від 12.08.2008 року, згідно умов якого Позивач передав в іпотеку належне йому майно.
У відповідності до ст. 17 Закону України «Про іпотеку», відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Таким чином, суд вважає застосувати реституцію, передбачену ч. 1 ст. 216 ЦК України, та зобов’язати приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області ОСОБА_3 виключити записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек щодо обтяження майна, яке є предметом іпотеки, на підставі договору іпотеки від 12.08.2008 року.
Відповідності до ч. 2 ст. 216 ЦК України, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Щодо, заявлених вимог позивачем про відшкодування збитків відповідачем в сумі 2 713, 88 гривень, в зв’язку з перерахуванням страхового платежу ЗАТ «Страхова компанія «Український Страховий Альянс», витратами на страхування майна переданого в іпотеку, то суд не може брати до уваги в підтвердження сплати такого внеску ксерокопію квитанції № 5741000065961218542627 від 12.08.2008 року, оскільки позивачем в ході судового розгляду не було надано оригінал даного документу, а тому дана вимога не підлягає задоволенню.
Факт, наявності основного боргу позивача перед відповідачем за кредитом становить 228 199, 03 доларів США та підтверджується довідкою ПАТ «УкрСиббанк» за вих. лист №32-1/444-4982 від 10.11.2010 року. Оскільки при укладенні Договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року сторони попередньо обумовили дату кінцевого розрахунку 11.08.2038 року та підтвердили їх в самому договорі, тому застосовуючи реституцію передбачену ч. 1 ст. 216 ЦК України, суд вважає, за необхідне встановити наслідок визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року, наявність грошового зобов’язання позивача перед відповідачем в сумі 228 199, 03 доларів США, дата повернення якої наступає 11.08.2038 року.
Крім того, з Відповідача на користь Позивача слід стягнути 157, 00 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
Згідно ст. 88 ЦПК України на користь позивача слід стягнути з відповідача витрати пов’язанні зі сплатою інформаційно-технічне забезпечення суду в сумі 157 грн. та 1 700 грн. судового збору на користь держави.
На підставі вищевикладеного, та керуючись ст. ст. 10, 11, 60‚ 212, 213, 214, 215 ЦПК України; ст. ст. 4, 8, 192, 215,203, 216, 227,509. 524, 533, 548, 601, 628,1054 ЦК України, ст. ст.11,15.18,19,21,23 Закону України «Про захист прав споживачів», п. п 2.1, 3.2, 3.3 Правил про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджену Постановою Правління Національного Банку України від 10 травня 2007 року №168, суд -
В И Р І Ш И В:
Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третьої особи на стороні Позивача ОСОБА_2, третьої особи на стороні Відповідача Національного банку України про визнання Договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року недійсним, Договору іпотеки від 12.08.2008 року, укладених між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1, Договору поруки №223032 від 12.08.2008 року, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 недійсними, реституцію та стягнення збитків – задовольнити частково.
Визнати договір про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року, укладений між ОСОБА_1 (ІДПН НОМЕР_1) та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (ЄДРПОУ 09807750), в особі відділення №444 АКІБ «УкрСиббанк, недійсним з моменту його укладення.
Визнати Договір іпотеки нерухомого майна від 12.08.2008 року, укладений між ОСОБА_1 (ІДПН НОМЕР_1) та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (ЄДРПОУ 09807750), в особі відділення №444 АКІБ «УкрСиббанк, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за №1759 та в реєстрі заборон за № 1760, 1761, 1762, недійсним з моменту його укладення.
Визнати Договір поруки від 12.08.2008 року №223032, укладений між ОСОБА_2 (ІДПН НОМЕР_2) та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (ЄДРПОУ 09807750), в особі відділення №444 АКІБ «УкрСиббанк, недійсним з моменту його укладення.
Зобов’язати приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області ОСОБА_3 виключити відповідні записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об ’ єктів нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек щодо обтяження майна, яке є предметом іпотеки на підставі Договору іпотеки нерухомого майна від 12.08.2008 року, укладеного між ОСОБА_1 (ІДПН НОМЕР_1) та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (ЄДРПОУ 09807750), в особі відділення №444 АКІБ «УкрСиббанк», зареєстрованого в реєстрі за № 1759 та реєстрі заборон за № 1760, 1761, 1762, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області ОСОБА_3 12.08.2008 року, в день отримання рішення суду, а саме:
виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис реєстраційний № 7728792, контрольна сума 8ДГЕ926310;
виключити з Державного реєстру іпотек запис реєстраційний № 7728978, контрольна сума 798АЕ07А81.
виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис реєстраційний № 7728866, контрольна сума 86Б3А05329;
виключити з Державного реєстру іпотек запис реєстраційний № 7729040, контрольна сума 496Б897937.
виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис реєстраційний № 7728932, контрольна сума ЕГ55019А85;
виключити з Державного реєстру іпотек запис реєстраційний № 7729040, контрольна сума.496Б897937.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (ЄДРПОУ 09807750, м. Харків, проспект Московський, 60, в особі відділення №444 ПАТ «УкрСиббанк», м. Вінниця, вулиця Театральна, 20) на користь ОСОБА_1 (ІДПН НОМЕР_1) грошові кошти в сумі 1 033 156, 56 гривень (один мільйон тридцять три тисячі сто п ’ ятдесят гривень 56 копійок), одержані ПАТ «УкрСиббанк» від ОСОБА_1 на виконання Договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року, укладеного між ОСОБА_1 (ІДПН НОМЕР_1) та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (ЄДРПОУ 09807750), з яких:
- 1 033 036, 56 гривень – витрати з обслуговування кредиту (проценти за користування кредитом, комісійні).
- 120,00 гривень – витрати за надання ПАТ «УкрСиббанк» виписки за Договором про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року.
Встановити наслідком визнання недійсним Договору про надання споживчого кредиту № 11382588000 від 12.08.2008 року, укладеного між ОСОБА_1 (ІДПН НОМЕР_1) та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (ЄДРПОУ 09807750) наявність грошового зобов’язання ОСОБА_1 перед ПАТ «УкрСиббанк» в сумі 228 199,03 доларів США, дата погашення якого наступає 11 серпня 2038 року.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (ЄДРПОУ 09807750, м. Харків, проспект Московський, 60, в особі відділення №444 ПАТ «УкрСиббанк», м. Вінниця, вул. Театральна, 20) на користь ОСОБА_1 (ІДПН НОМЕР_1) 157, 00 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (ЄДРПОУ 09807750, м. Харків, проспект Московський, 60, в особі відділення №444 ПАТ «УкрСиббанк», м. Вінниця, вул. Театральна, 20), 1 700 грн. судового збору на користь держави.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Вінницької області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя:

У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2010 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
Костенка А.В., Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,-

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, які діють в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6, до закритого акціонерного товариства "ОТП Банк", ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Дніпровської районної у м. Херсоні ради, приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Годований О.В., про визнання правочину недійсним , за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 2 листопада 2009 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області від 3 березня 2010 року,
в с т а н о в и л а :

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 2 листопада 2009 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області від 3 березня 2010 року, позов ОСОБА_4, ОСОБА_5, які діють в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 задоволено частково.
У касаційній скарзі ПАТ "ОТП Банк" просить скасувати ухвалені у справі рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з вимогами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої інстанції або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст. ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.
Керуючись ст.ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, -
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 2 листопада 2009 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області від 3 березня 2010 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А.В. Костенко
Є.Ф. Левченко
Л.М. Лихута

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-184 2010 рік Головуючий у 1 інстанції
Решетов В.В.
Категорія 27 Доповідач Семиженко Г.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року березня 0 3 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області у складі:
головуючого Семиженка Г.В.
суддів: Бугрика В.В.
Лісової Г.Є.
при секретарі Устименко Т.П. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Херсоні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» на рішення Дніпровського районного суду міста Херсона від 02 листопада 2009 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи орган опіки та піклування Виконавчого комітету Дніпровської районної ради у місті Херсоні, приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Годованний О.В., про визнання договору недійсним,
ВСТАНОВИЛА:
у червні 2009 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом посилаючись на те, що в забезпечення кредитного договору від 31 жовтня 2007 року поміж ОСОБА_7 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» на 120000 доларів США цього ж дня поміж позивачем та банком було укладено іпотечний договір (майнової поруки), на підставі якого позивач , як іпотекодавець , передав в іпотеку належний йому жилий будинок АДРЕСА_1 у місті Херсоні. Оскільки ОСОБА_7 не виконала зобов'язання за кредитним договором, а кредитор став пред'являти претензії щодо будинку позивача, переданого в іпотеку, через загрозу втратити будинок позивач з березня 2008 року по квітень 2009 року сплачував банку борг за ОСОБА_7 в сумі 17331 долар США.
З посиланням на те, що укладенням договору іпотеки без згоди органу опіки та піклування порушено права неповнолітніх дітей позивача, які мали право користування переданим у іпотеку жилим будинком, у позові поставлено питання про визнання зазначеного договору іпотеки недійсним.
У жовтні 2009 року позов доповнено вимогою про покладення на відповідача зобов'язання повернути сплачені позивачем кошти в сумі 17331 долар США.
Ухвалою суду від 01 жовтня 2009 року до участі у справі у якості третіх осіб залучено орган опіки та піклування Виконавчого комітету Дніпровської районної ради у місті Херсоні, Приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Годованного О.В.
22 жовтня 2009 року до вимог позову з тих самих підстав приєдналася ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_9
Рішенням Дніпровського районного суду міста Херсона від 02 листопада 2009 року позов задоволено частково, іпотечний договір від 31 жовтня 2007 року, укладений поміж Акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_3 , визнано недійсним, на користь останнього з Акціонерного товариства «ОТП Банк» стягнуто 13739,99 доларів США, та 2918,32 гривні, сплачених згідно вказаного іпотечного договору, з відповідачів солідарно на користь позивача стягнуто 265 гривень у відшкодування судових витрат.
В апеляційній скарзі на рішення суду Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк», яке є правонаступником Акціонерного товариства «ОТП Банк», поставлено питання про його скасування як незаконного та необґрунтованого та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.
В судовому засіданні при апеляційному розгляді справи учасники процесу свої процесуальні позиції підтримали.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційних скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи в забезпечення виконання кредитного договору, укладеного 31 жовтня 2007 року поміж Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_7 в розмірі 120 000 доларів США цього ж дня поміж цим же банком та ОСОБА_3 за згодою його дружини ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір (майнової поруки), за яким ОСОБА_3 передано в іпотеку належний йому будинок АДРЕСА_1 у місті Херсоні (а.с. 93-101), банком на адресу ОСОБА_3 надсилалися досудові вимоги про сплату заборгованості за кредитним договором під страхом звернення стягнення на переданий в іпотеку жилий будинок (а.с. 68-70), на момент оформлення вказаного договору іпотеки право на проживання у даному будинку мали неповнолітні діти позивачів ОСОБА_10, народжений ІНФОРМАЦІЯ_1 року, та ОСОБА_5, народжена ІНФОРМАЦІЯ_2 року (а.с. 19, 20, 22, 72, 74-77,110-112, 136), внесення ОСОБА_3 грошових коштів у вказаному у рішенні суду розмірі в рахунок погашення боргу ОСОБА_7 підтверджено квитанціями та іншою стороною не заперечується (а.с. 121-135).
Статтею 203 ЦК України встановлено вимоги, додержання яких є необхідною умовою для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, правочин, що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх дітей.
Відповідно до ст. 17 Закону «Про охорону дитинства», ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.
Оскільки спірний договір іпотеки було укладено без попередньої згоди органу опіки та піклування, чим порушено права неповнолітніх дітей на користування переданим в іпотеку жилим будинком, в силу вимог ч. 6 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України такий договір є недійсним, отримані банком грошові кошти від ОСОБА_3 згідно зі ст. 216 цього Кодексу підлягають поверненню останньому, ст. 528 ЦК України, на яку відповідач посилається як на підставу задоволення апеляційної скарги, свою дію на спірні правовідносини сторін не поширює .
На підставі наведеного колегія суддів приходить до висновку, що судом у справі ухвалено законне та обґрунтоване рішення, його слід залишити без змін, апеляційну скаргу відхилити як таку, що рішення не спростовує та не ґрунтується на нормах закону.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду міста Херсона від 02 листопада 2009 року залишити без змін .
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення, на неї протягом двох місяців з дня набрання законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
Судді _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _

Справа № 2-3653/09
РІШЕННЯ
іменем України
02.11.2009 року Дніпровський районний суд м. Херсона у складі:

Головуючого судді ОСОБА_1,
при секретарі ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до АТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк»), ОСОБА_5 та ОСОБА_6, третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Дніпровської районної у м. Херсоні ради, приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання іпотечного договору недійсним, -
встановив:
Позивачі звернулися до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 31.10.2007р. між ОСОБА_6 та АТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк») був укладений кредитний договір №ML-0AD/415/2007 на суму 120000 доларів США.
Крім того, 31.10.2007р. між ОСОБА_5 та АТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк») був укладений договір поруки №SR-OAD/415/2007.
Крім того, 31.10.2007р. між АТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_3 був укладений ОСОБА_8 договір (майнова порука) № PML-OAD 415/2007, на підставі якого Іпотекодавець, тобто ОСОБА_3 передав в іпотеку нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: м. Херсон вул. 7 Текстильна. 22. Вважає, що при укладенні 31.10.2007р. між АТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк») та Миронюк ОСОБА_8 договору (майнова порука) № PML-OAD 415/2007 на підставі якого Іпотекодавець, тобто ОСОБА_3 передав в іпотеку нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: м. Херсон вул. 7 Текстильна 22, були допущені суттєві порушення діючого законодавства, а саме було надано недостовірну довідку про склад осіб зареєстрованих в будинку, про що позивачі не знали. Крім того при підписанні спірного договору нотаріус, який його посвідчував, перевіривши паспорти в яких містяться записи про наявність неповнолітніх дітей, до уваги вказаний факт не взяв. Таким чином були порушенні права та законні інтереси неповнолітніх ОСОБА_9 27.04.2005р. та ОСОБА_10 17.08.1990р.н., які є дітьми позивачів.
Крім того в зв'язку з тим, що ОСОБА_6 не виконувала умови договору і не повертала у визначені кредитним договором строки кредит, проценти та ін. ОСОБА_3 фактично почав сплачувати АТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк») за ОСОБА_6 грошові кошти по кредитному договору з березня 2008 року і по квітень 2009 р. Загальна сума, яка була перерахована АТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк») становить 17 331 дол. США (сімнадцять тисяч триста тридцять один долар). На даний час ОСОБА_6 гроші сплачені ОСОБА_3 на користь АТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк») не повернула.
Просять суд визнати д оговір іпотеки (майнова порука) № PML-OAD 415/2007, укладений між АТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_3 31.10.2007р. – недійсним.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 та його представник, а також представник позивача ОСОБА_4 позов доповнили просили суд визнати д оговір іпотеки (майнова порука) № PML-OAD 415/2007, укладений між АТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_3 31.10.2007р. – недійсним та стягнути АТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк») грошові кошти у сумі 17331 долар США, безпідставно сплачені згідно іпотечного договору № PML-OAD 415/2007. Просили задовольнити позовні вимоги на підставах зазначених у позовній заяві.
Від ОСОБА_4 у судове засідання надійшли пояснення в яких остання позов підтримала просила його задовольнити.
Представник відповідача АТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк») позовні вимоги не визнала та просила у задоволенні їх відмовити за необгрунтованістю.
Відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у судове засідання не з’явилися про причини неявки суд не повідомили.
Третя особа – приватний нотаріус ОСОБА_7 у судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що при посвідченні договору іпотеки з наданих йому документів не вбачалось порушення прав неповнолітніх дітей. Просив у задоволенні позову відмовити.
Представник Органу опіки та піклування позов підтримала, проти його задоволення не заперечувала, пояснивши, що позовні вимоги законні та обгрунтовані, оскільки при укладенні іпотечного договору, попередньої згоди Органу опіки та піклування сторони не отримували, внаслідок чого були порушені права та законні інтереси малолітньої ОСОБА_9 27.04.2005р. та неповнолітнього ОСОБА_10 17.08.1990р.н., які є дітьми позивачів .
Вислухавши сторони, третю особу, представника Органа опіки та піклування, вивчивши матеріали справи, суд вважає що позов підлягає частковому задоволенню з нижченаведених підстав.
Судом встановлено, що 31.10.2007р. між ОСОБА_6 та АТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк») був укладений кредитний договір №ML-OAD/415/2007 на суму 120000 доларів США.
Крім того, 31.10.2007р. між ОСОБА_5 та АТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк») був укладений договір поруки №SR-OAD/415/2007.
Крім того, 31.10.2007р. між АТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_3 був укладений ОСОБА_8 договір (майнова порука) № PML-OAD 415/2007, на підставі якого Іпотекодавець, тобто ОСОБА_3 передав в іпотеку нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: м. Херсон вул. 7 Текстильна 22.
Згідно довідки Квартального комітету №15 Дніпровського району м. Херсона від 10.04.2007р. у м. Херсоні, по вул. 7 Текстильна 22 зареєстровані: власник ОСОБА_3, дружина ОСОБА_4, донька ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1, син ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_2, які в силу ст. 156 ЖК України та 405 ЦК України, мають право на користування житловим приміщенням вказаного будинку.
Малолітня донька позивачів – ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_3 з моменту народження та на даний час постійно проживала і проживає за адресою м, Херсон сел. Текстильників, вул. 7 Текстильна, 22 разом із її батьками – позивачами по справі, які за вказаною адресою також прописані. Наявність та постійне місце проживання малолітньої ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_3, за адресою м. Херсон сел. Текстильників, вул. 7 з моменту народження підтверджується показаннями голови квартального комітету ОСОБА_11, яка була допитана у судовому засіданні у якості свідка.
Крім того, відповідно до ч.4 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків.
Неповнолітній син ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_2 з моменту народження також проживав і проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_4. З 01.09.2009 р. він навчається в Одеській національній юридичній академії на 3-му курсі денного відділення. У зв'язку з навчанням у даному учбовому закладі, на час навчання він був тимчасово виписаний 13.10.2007 р. та тимчасово прописаний на час навчання до 30.06.2012 року за адресою м. Одеса вул. С. Варламова. 8 у гуртожитку даного навчального закладу, що підтверджується довідками ОНЮА б/н від 14.10.2009р. та №633 від 15.10.2009р., дослідженими у судовому засіданні.
Таким чином на час укладення спірної угоди, будинком №22 по вул. 7 Текстильна у м. Херсоні, який став предметом іпотеки, мали право користування малолітня ОСОБА_9 27.04.2005р. та неповнолітній ОСОБА_10 17.08.1990р.н., які є дітьми позивачів, що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження. Факту наявності у власності ОСОБА_3 або ОСОБА_9 іншого нерухомого майна, судом не встановлено.
Згідно ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей ", д ля здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.
Таким чином незважаючи на те, що будинком №22 по вул. 7 Текстильна у м. Херсоні, який став предметом іпотеки, мали право користування малолітня ОСОБА_9 27.04.2005р. та неповнолітній ОСОБА_10 17.08.1990р.н., які є дітьми позивачів – угода була укладена без надання дозволу органів опіки та піклування.
Ст. 224 ЦК України передбачає, що угода укладена без дозволу органів опіки та піклування є нікчемною.
Відповідно до ст. 203 ч. 6 ЦК України, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
У відповідності до ст. 215 ЦК України, правовим наслідком недотримання сторонами при укладанні угоди вимог закону є недійсність такої угоди.
Таким чином, суд вважає, що при укладенні 31.10.2007р. між АТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк») та Миронюк ОСОБА_8 договору (майнова порука) № PML-OAD 415/2007 на підставі якого Іпотекодавець, тобто ОСОБА_3 передав в іпотеку нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: м. Херсон вул. 7 Текстильна. 22, були допущені суттєві порушення діючого законодавства, а саме порушення прав дітей на житло, тому договір іпотеки (майнова порука) № PML-OAD 415/2007, укладений між АТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_3 31.10.2007р. – є недійсним .
Ст. 236 ЦК України, встановлює, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Зігдно зі ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину, кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Судом встановлено, що на вимогу АТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк») про погашення заборгованості за кредитним договором №ML-0AD/415/2007 від 31.10.2007р. ОСОБА_3 сплатив 13739,99 доларів США, та 2918,52 грн., що підтверджується наданими у судовому засіданні позивачем відповідними квитанціями та наданого представником АТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк») розрахунком.
Таким чином, враховуючи те, що ОСОБА_3 сплатив на користь АТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк») суму у розмірі 13739,99 доларів США, та 2918,52 грн. на підставі договору іпотеки (майнова порука) № PML-OAD 415/2007, який у встановленому порядку визнаний недійсним, суд вважає, що в силу ст. 216 ЦК України, оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю, необхідним стягнути з АТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк») на користь ОСОБА_3 вказану суму.
Оскільки позивачами документально підтверджені судові витрати у сумі 265 грн, суд вважає, що вони підлягають стягненню солідарно з відповідачів.
Керуючись ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей ", ст.ст. 203, 215, 224, 216,236 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 213-215 ЦПК України, суд, -
вирішив:
Позов задовольнити частково.
ОСОБА_8 Договір (майнова порука) № PML-0AD 415/2007, укладений 31.10.2007р. між Акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_3 – визнати недійсним.
Стягнути з Акціонерного товариства «ОТП Банк» на користь ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 13739,99 доларів США, сплачені згідно іпотечного договору № PML-OAD 415/2007.
Стягнути з Акціонерного товариства «ОТП Банк» на користь ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 2918,32 грн., сплачені згідно іпотечного договору № PML-OAD 415/2007.
Стягнути солідарно з Акціонерного товариства «ОТП Банк», ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 судові витрати у сумі 265 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через Дніпровський районний суд м. Херсона шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня винесення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20-ти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.
Суддя В.В. Решетов

Головуючий у першій інстанції – Трембач О.Л. Справа № 22ц-2191
Доповідач – Ніколаєва В.М. Категорія № 19,27
малолітніх дітей : ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2. Однак зазначені договори укладені без згоди на це органів опіки та піклування. Тому просила визнати недійсними договір іпотеки № 0704/938 від 27 квітня 2007 року і додатковий договір № 1 від 18 травня 2007 року, укладені між ОСОБА_4 та іпотекодержателем ЗАТ КБ "ПриватБанк" на забезпечення зобов'язань ОСОБА_3 за кредитною угодою від 17 квітня 2007 року № 0704/938, зобов'язати ОСОБА_3 повернути непогашену суму кредиту.
Під час розгляду справи заступник прокурора міста Хмельницького уточнила позовні вимоги, просила залучити ЗАТ КБ "ПриватБанк" в якості відповідача по справі і визнати недійсним договір іпотеки № 0704/938 від 27 квітня 2007 року, додатковий договір № 1 від 18 травня 2007 року, укладені між ОСОБА_4 та іпотекодержателем на забезпечення зобов'язань ОСОБА_3 за кредитною угодою від 17 квітня 2007 року № 0704/938.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 11 червня 2009 року ЗАТ "ПриватБанк" залучено до участі в справі в якості відповідача.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 11 вересня 2009 року позов задоволено. Визнано недійсними договір іпотеки № 0704/938 від 27 квітня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 і ЗАТ КБ "ПриватБанк", та додатковий договір № 1 від 18 травня 2007 року до договору іпотеки від 27 квітня 2007 року. Стягнуто з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір в сумі 566 грн. 67 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 40 грн. Стягнуто з ЗАТ КБ "ПриватБанк" в дохід держави судовий збір в сумі 566 грн. 67 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 40 грн. Стягнуто з ОСОБА_4 в дохід держави судовий збір в сумі 566 грн. 67 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 40 грн.
В апеляційній скарзі закрите акціонерне товариство (нині публічне акціонерне товариство) КБ "ПриватБанк" просить скасувати вказане рішення суду, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального права. Вказує, що на момент укладення договору іпотеки ОСОБА_4 та її малолітні діти не були прописані у квартирі, що є предметом договору іпотеки. Відповідачка була зареєстрована за іншою адресою, тобто вона, її діти мали право користування іншим житловим приміщенням. Тому нотаріус не мав підстав для отримання згоди органу опіки та піклування на посвідчення такого правочину.
Апеляційну скаргу слід відхилити з таких мотивів.
У відповідності з ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом вірно встановлені фактичні обставини справи, дана їм належна оцінка, його висновки узгоджуються з матеріалам справи, відповідають закону.
З'ясовано, що 27 квітня 2007 року між ОСОБА_4 та іпотекодержателем ЗАТ КБ "ПриватБанк" укладено договір іпотеки № 0704/938, а 18 травня 2007 року додатковий договір № 1 до означеного договору іпотеки на забезпечення зобов'язань ОСОБА_3 за кредитною угодою від 17 квітня 2007 року № 0704/938. Предметом договору іпотеки є квартира АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 10 грудня 2003 року.
Відповідно до ст. 12 Закону України " Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.
З матеріалів справи вбачається, що згода органу опіки та піклування на укладення зазначених договорів не надавалась. Це підтверджується листом начальника служби у справах дітей виконавчого комітету Хмельницької міської ради № 167 від 30 січня 2009 року. Не заперечували вказані обставини і відповідачі.
У відповідності зі ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства" батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
Згідно зі ст. 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
В судовому засідання ОСОБА_4 пояснила, що з ціллю уникнення отримання згоди органу опіки та піклування на укладення оспорюваних правочинів, 19 квітня 2007 року знялась з дітьми з реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 та зареєструвалась у іншій квартирі. При цьому вона і її діти залишались проживати у вказаній квартирі.
З довідок (виписки з домової книги про склад сім'ї та прописку) № 4117 та 4114 від 16 грудня 2008 року, виданих ЗАТ "ЖЕО" видно, що у квартирі АДРЕСА_1 прописані та проживають ОСОБА_4, її діти : ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, які 19 квітня 2007 року зняті з реєстрації, а 14 червня 2007 знову зареєстровані за цією адресою.
При таких обставинах суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову заступника прокурора міста Хмельницького.
Доводи апеляційної скарги не містять посилань на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на законність, обґрунтованість його рішення.
Суд першої інстанції правильно встановив дійсні обставини справи, характер правовідносин, що виникли між сторонами, вірно застосував чинне законодавство, яке їх регулює.
Підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог позивача не вбачається.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства (публічного акціонерного товариства) комерційного банку "ПриватБанк" відхилити.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 11 вересня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до Верховного Суду України.
Головуюча:
Судді:

18 березня 2010 року м. Київ

Суддя Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України Мазурок В.А.,
розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 19 листопада 2009 року в справі за позовом заступника прокурора м. Хмельницького в інтересах малолітнього ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі – ПАТ КБ "Приватбанк"), ОСОБА_4, треті особи: відділ у справах дітей виконавчого комітету Хмельницької міської ради, приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Палінчак Тетяна Вікторівна, про визнання недійсними договору іпотеки та додаткового договору,
в с т а н о в и в:
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 вересня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 19 листопада 2009 року, позов заступника прокурора м. Хмельницького в інтересах малолітнього ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено.
Визнано недійсними договір іпотеки № 0704/938 від 27 квітня
2007 року укладений ОСОБА_4 та ПАТ КБ "Приватбанк" та додатковий договір № 1 від 18 травня 2007 року.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ПАТ КБ "Приватбанк" ставить питання про скасування судових рішень з підстав неправильного застосування судами норм матеріального та процесуального права, ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.
У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Із оскаржуваних судових рішень, доданих до них матеріалів убачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду.
Керуючись п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України,
у х в а л и в:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 11 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 19 листопада 2009 року в справі за позовом заступника прокурора
м. Хмельницького в інтересах малолітнього ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", ОСОБА_4, треті особи: відділ у справах дітей виконавчого комітету Хмельницької міської ради, приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Палінчак Тетяна Вікторівна, про визнання недійсними договору іпотеки та додаткового договору іпотеки відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити публічному акціонерному товариству Комерційний банк "Приватбанк".
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя
Верховного Суду України В.А. Мазурок

Справа № 2-595/
2010 рік

Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 грудня 2010 року Совєтський районний суд Автономної Республіки ОСОБА_1
у складі: головуючого - судді Петрової Ю.В.
при секретарі - Тріфоновій С.О.
за участю
представника позивача - ОСОБА_2
представника відповідача - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Совєтський Совєтського району Автономної Республіки ОСОБА_1 цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання угоди про надання споживчого кредиту, застави транспортного засобу, конвертації тілу кредиту удаваними, зобов’язання вчинити певні дії, визнання остаточної заборгованості за кредитом в розмірі 51 175 гривень 35 копійок,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання угоди про надання споживчого кредиту та застави транспортного засобу за договором № 11370543000, який укладено 11 липня 2008 року удаваною, визнання угоди по конвертації тілу кредиту відповідно квитанціям № 49 і № 51 про здійснення валютно-обмінної операції від 11 липня 2008 року фіктивною та зарахування збитків у сумі 6 514 гривень 30 копійок у рахунок погашення тілу кредиту за договором № 11370543000 від 11 липня 2008 року, про зобов’язання сторін врегулювати відносини за правилами угоди, яка була здійснена, а саме, за угодою по надання споживчого кредиту, визнання остаточної заборгованості у сумі 51 175 гривень 35 копійок.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 22 травня 2008 року між ОСОБА_4 та ПП «Авторитет-М» укладено договір купівлі-продажу з використанням банківського кредиту № 1167/05/08 автомобіля Nissan, модель Note 1.6 5DR HB ELE AT, 2008 року випуску, вартістю 112 908 гривень. З метою сплати основної суми 11 липня 2008 року між сторонами у справі було укладено кредитний договір № 11370543000 про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу, відповідно до умов якого позивачу було надано кредит у сумі 22 333,41 доларів США з виплатою за користування кредитом 14% річних, в забезпечення якого було передано вищезазначений транспортний засіб у заставу, для чого банком відкрито наступні розрахункові рахунки: поточний рахунок в доларах США № 26206190861101 – тарифний пакет «Базовий», поточний рахунок в доларах США №26206190861101 – тарифний пакет «Ofset», поточний рахунок у гривнях № 26207190861100 – тарифний пакет «Базовий». Заяву на видачу готівки № 49 від 11 липня 2008 року з поточного рахунку ФО № 2620719086110 передбачав видачу Банком позивачу кредитних коштів в сумі 22 333,41 долар США, що в еквіваленті складало 108 131,67 гривень, при цьому квитанція № 49 про здійснення валютно-обмінної операції від 11 липня 2008 року передбачала обмін позивачем отриманих коштів в сумі 0,41 долар США на гривню у сумі 1,87 гривень. Квитанція № 51 про здійснення валютно-обмінної операції від 11 липня 2008 року передбачала обмін позивачем отриманих кредитних коштів в сумі 22 333 долара США на гривню у сумі 101 615,15 гривень. Квитанція № 50 від 01 липня 2008 року передбачала, що після здійснення валютно-обмінних операцій позивач внесе на поточний рахунок № 262071908611000 107 617 гривень. Відповідно до платіжного доручення № 1 від 11 липня 2008 року з р/р позивача відповідачем на р/р ПП «Авторитет-М» було перераховано 101 617 гривень. Однак кредитний договір є удаваним правочином, оскільки його було вчинено з метою приховання іншого правочину, який сторони вчинили в дійсності, а саме: було здійснено надання кредиту в національній валюті України – гривні. Зазначене підтверджується тим, що наданий їй кредит носить цільовий характер та був виданий для часткової оплати вартості автомобіля, проте, у дійсності позивач кредит ні у доларах США ні у іншій валюті не отримувала, всі банківські операції з видачі кредиту і оплаті коштів на р/р ПП «Авторитет-М» виконувалися через поточний рахунок № 26207190861100, відкритий на ім’я позивача, кредит було видано шляхом зарахування грошових коштів на вказаний поточний рахунок позивача, на цей же рахунок було зараховані грошові кошти, які нібито пройшли конвертацію. Тобто, на думку позивача, кредит, з початку було видано з рахунку, який відкрито у національній валюті України – гривні. З позивача, за фіктивну конвертацію тіла кредиту неправомірно вираховано 6 514,30 гривень, видача Банком позивачу кредиту у доларах США проводилася в силу відсутності можливості видачі грошових коштів у іноземній валюті з рахунку, відкритого у гривні. Єдиним законним засобом платежу на території України є гривня, операції з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребують індивідуальної ліцензії, відповідач, як агент валютного контролю, не мав права за законом надавати їй кредит в іноземній валюті для його використання з метою проведення розрахунку іноземною валютою між резидентами України на її території без індивідуальної ліцензії НБУ, відповідач перерахував на виконання умов договору купівлі-продажу в якості оплати кредитних коштів за автомобіль, на користь ПП «Авторитет-М». Згідно договору купівлі-продажу, що, на думку позивача, переконливо свідчить про те, що між позивачем та відповідачем насправді було укладено кредитний договір в національній валюті України – гривні, що не суперечить законодавству України, але кредитний договір було замасковано під договір кредитування в доларах США, що суперечить положенням Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю». Зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 235 ЦК України, якщо правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Вважає, що оскільки правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин; оскільки між позивачем та відповідачем фактично було укладено договір про надання позивачу кредиту в національній валюті України - гривні, в розмірі 108 131,67 гривень, що було еквівалентно 22 333,41 доларів США по комерційному курсу відповідача, який на 11 липня 2008 року складав 455 гривень за 100 доларів США, тобто відносини між позивачем та відповідачем мають бути врегульовані саме таким договором. Також зазначає, що, з моменту укладення кредитного договору, вона сумлінно виконує всі взяті на себе обов'язки по кредитному договору, в тому числі, справно гасить свої боргові зобов'язання та плату за користування кредитом, встановлені кредитним договором та графіком платежів, що є додатком № 1 до кредитного договору, позивачка станом на 25 серпня 2010 року переплатила відповідачу за відсотками на суму 3 738,79 гривень, а по оплаті кредиту на суму 33 716,47 гривень, що дозволяє визначити остаточну заборгованість позивача по тілу кредиту станом на 25 серпня 2010 року у сумі 51 175,35 гривень. З врахуванням вищезазначеного позивач вважає, що для погашення кредиту їй на вираховуванням втрачених на фіктивній конвертації тіла кредиту 6 514,30 гривень залишилося сплатити 51 175,35 гривень основної заборгованості, а також 14% річних за користування кредитними коштами за період з 25 серпня 2010 року по 10 липня 2015 року (строк закінчення дії Кредитного договору). За вказаних обставин просить задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою суду від 27 вересня 2010 року до участі у справі залучено правонаступника відповідача АКБ «УкрСиббанк» – ПАТ «УкрСиббанк».
Ухвалою суду від 27 вересня 2010 року до участі у справі у якості спеціаліста залучено начальника Совєтського відділення Республіканської дирекції «ОСОБА_5 Аваль» ОСОБА_6.
Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги своєї довірительки з підстав, викладених у позовній заяві, наполягав на задоволенні позову, при цьому пояснив, що за текстом договору передбачалося, що кредит надається шляхом перерахування доларів США на рахунок, при цьому перерахування проводилося на рахунок його довірителя, який відкрито у гривнях, всі операції, у тому числі і нібито проведена конвертація, проводилися у гривнях. Зазначав незаконність виданих відповідачем документів, які видані за договором, оскільки у наданих банком документів відсутній базовий тарифний рахунок «Ofset», банк заповнив бланки документів вже після подачі позову до суду, крім того, дії банку порушують положення Закону України «Про банки та банківську діяльність», вважав, що у дійсності ОСОБА_4 було отримано гривневий кредит, та кредит брався з метою оплати автомобілю, банк мав наміри видати даний кредит за валютний, а у дійсності спірна угода була удаваною, оскільки договір було укладено по видачі національної валюти – гривні, зазначав, що при наявності документів до договору позивач усвідомлювала те, що кредит вона у дійсності отримувала у національній валюті, видати валютний кредит у доларах США на гривневий рахунок відповідно до Інструкції банку про порядок використання рахунків у національній валюті, затвердженою Постановою Правлінням НацБанку України № 492 від 1993 року. Вказував, що з самого початку банк припускав, що кредит буде видаватися у гривнях, крім того, відповідач, як агент валютного контролю, не мав права за законом надавати його довірительці кредит в іноземній валюті без індивідуальної ліцензії, зазначав, що якщо б позивачці було відкрито мультівалютний рахунок, то у кредитному договорі було б прописано, що клієнту відкривається для супроводження кредиту поточний мультівалютний рахунок або поточні рахунки у тарифному пакеті «Мультівалютний», проте про це у договорі не зазначено.
Позивач ОСОБА_4 у судовому засіданні від 13 жовтня 2010 року підтримала доводи свого довірителя, при цьому пояснила, що спочатку було обумовлено, що кредит є валютним і за валютними кредитами у УкрСиббанку була пільгова ставка на проценти, вона підписала документи, а банк самостійно видавав гроші, вказала, що вона думала, що буде брати гривневий кредит, а насправді сталося так, що конвертація доларів США була фіктивною, також зазначила, укладення даного удаваного кредитного договору порушує її права тим, що через значне підвищення курсу долара США до української гривні, позивачка в даний час змушена сплачувати значно більшу суму тіла кредиту в гривні, ніж фактично отриману від відповідача, та значно більшу суму процентів в гривні, ніж фактично передбачену кредитним договором, вказувала, що гроші у доларах на руки вона не отримувала, а лише просто підписала заяву про їх отримання, банк самостійно провів конвертацію валюти та перерахував грошові кошти вже у гривні на рахунок ПП «Авторитет-М». Крім того, зазначила, що зобов’язання за кредитним договором вона виконує в гривні, а те, що в квитанціях вказано дві суми сплаченого кредиту: в доларах і гривні вважає саме ознакою удаваності правочину, оскільки зобов’язання фактично виконується у гривні.
Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, наполягала на відмові у їх задоволенні з тих підстав, що фактично підставою для подачі позову до суду стали ті обставини, що у позивача виникли проблеми з виплатою кредиту, при отриманні кредиту ОСОБА_4 усвідомлювала, що отримує кредит у валюті, про що власне зазначено у договорі, зазначення гривневого еквіваленту на підставі діючого законодавства є обов’язковою умовою укладення кредитного договору у валюті, воля банку на момент видачі кредиту була направлена на видачу кредиту у доларах США, у той же час як і воля отримувача – кредитного позичальника, що підтверджується не лише умовами кредитного договору, а також заявою ОСОБА_4 про видачу готівки № 49 від 11 липня 2008 року, відповідно до якої позивач отримала кредитні кошти у розмірі 22 333,41 долар США, подальша конвертація кредитних коштів та валютно-обмінних операцій не стосується предмету кредитного договору, оскільки вони відбулися вже після укладання кредитного договору, вказувала що вимоги позивача щодо визнання кредитного договору удаваним на підставі ст. 235 ЦК України є безпідставними, оскільки позивач підставою для удаваності визначає лише валюту кредитного договору, а не договір в цілому, вказувала, що банк не мав за мету видачу кредитних коштів у гривнях. Щодо вимог позивача про неможливість ПАТ «УкрСиббанк» надавати кредит у іноземній валюті для використання його для розрахунків між резидентами України без індивідуальної ліцензії НБУ вказала, що відповідно до положень Декрета КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальні ліцензії видаються на операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Отже, посилання представника позивача на обов’язковість отримання банком індивідуальної ліцензії є безпідставні, адже на сьогодні законодавчо не визначені межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті, тому операції з надання УкрСиббанком кредитів в іноземній валюті не потребують індивідуальної ліцензії.
Заслухавши пояснення осіб, які приймають участь у справі, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 22 травня 2008 року між позивачем ОСОБА_4 та ПП «Авторитет-М» було укладено договір № 1167/05/08 (далі – Договір № 1167/05/08) купівлі-продажу з використанням банківського кредиту автомобіля Nissan, модель Note 1.6 5DR HB ELE AT, 2008 року випуску, за яким продавець зобов’язався продати вказаний автомобіль за ціною 112 908 гривень, а покупець протягом 5 робочих днів зобов’язався сплатити авансовий платіж у розмірі 11 290 гривень 80 копійок, а також у строк не пізніше 3 робочих днів з моменту повідомлення про надходження товару (автомобілю) на склад продавця, сплатити залишок платежу у розмірі 101 617 гривень 20 копійок (а.с. 10 -12).
Відповідно до п. 4.1.1 зазначеного договору позивач сплатила авансовий платіж у сумі 11 290 гривень 80 копійок, що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордеру № 210 і № 0 (а.с. 13).
11 липня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_4 було укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11370543000 (далі – Кредитний договір), згідно якого позивачу надано кредит в іноземній валюті в сумі 22 333,41 доларів США, цільове призначення – придбання транспортного засобу, з виплатою за користування кредитом 14% річних, з терміном повернення не пізніше 10 липня 2015 року.
Сума кредиту дорівнює, як зазначено в п. 1.1. вказаного договору, еквіваленту 108 131,67 гривень за курсом НацБанку України на день укладання Договору.
Одночасно, згідно Кредитного договору транспортний засіб автомобіля Nissan, модель Note 1.6 5DR HB ELE AT, 2008 року випуску виступив предметом застави.
Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_4 у тому числі послалася на ч. 1 ст. 524 ЦК України, у відповідності з якою зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні.
Разом з тим, згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до п. 1 глави 3 розділу ІІ Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 10 серпня 2005 року за № 281, резиденти мають право купувати, обмінювати іноземну валюту з метою виконання зобов'язань (у тому числі власних операцій суб'єктів ринку) за кредитними операціями та платежами за цими операціями (проценти, комісійні винагороди, неустойки тощо) в іноземній валюті на підставі кредитних договорів і та інше.
Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях, однак ч. 3 цієї статті встановлює, що використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Пункт «г» ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19 лютого 1993 № 15-93 визначає, що використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання особою індивідуальної ліцензії.
Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 №483 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 09 листопада 2004 за № 1429/10028, надає право уповноваженим банкам використовувати іноземну валюту як засіб платежу без отримання індивідуальної ліцензії за умови, що банк є ініціатором або отримувачем за валютною операцією.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банки мають право на підставі банківської ліцензії здійснювати банківські операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, при цьому ст. 2 цього закону встановлено, що терміни «кошти» у цьому Законі вживається у значенні – «гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент». Даний пункт дозволяє банкам на власний ризик, при наявності ліцензії, проводити операції з кредитування, і не зобов’язує банки брати на себе будь-які ризики пов’язані з цим кредитуванням.
Зазначена ліцензія за № 75 отримана відповідачем 24 грудня 2001 року та йому надано дозвіл № 75-2 на право здійснення операцій з валютними цінностями.
Крім того, згідно з листом НБУ від 01 вересня 1994 року № 19013/2124 1. «Видавати кредити в іноземній валюті резидентам України може уповноважений банк України, в додатку до генеральної ліцензії якого передбачене таке право.»
Тому, невід'ємною частиною ліцензії № 75 є Дозвіл від 19 листопада 2002 року за № 75-2 з додатком, в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» з валютними цінностями.
Відповідно до Додатку до дозволу № 75-2 від 19 листопада 2002 року ОСОБА_5 має право здійснювати операції з валютними цінностями, зокрема шляхом «Залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України».
Таким чином, правових перешкод для того, щоб Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» мало право укладати кредитні договори та видавати кредити в іноземній валюті - немає.
Щодо посилання позивача на обов'язкову наявність індивідуальної ліцензії в ПАТ «УкрСиббанк», на підставі п. п. «в» ч.4 ст.5 Декрету «індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі».
Згідно з листом НБУ від 07 грудня 2009 року № 13-210/7871-22612 «Щодо вимог підпункту «в» пункту 4 статті 5 Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, повідомляємо: на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті. Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.»
Отже, відсутнє будь-яке обмеження та необхідність індивідуальної ліцензії, для видачі кредитів в іноземній валюті, банками, що мають ліцензію та дозвіл.
Відповідно до ч. 1, 3, 4 та 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року N 9, за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.
На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
Так, відповідно до п. 1.5. Кредитного договору кредит надається шляхом зарахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника № 26207190861100 у Банку, код Банку 351005.
10 липня 2008 року між Акціонерним комерційним банком «УкрСиббанк», з одного боку, та ОСОБА_4, з іншого, було укладено Договір-анкета Про відкриття та обслуговування банківського поточного рахунку фізичної особи (далі – Договір-анкета), за умовами якого банк відкрив клієнту поточні рахунки, перелік яких, наведений в Додатку № 1 до цього Договору банківського рахунку.
Згідно Додатку, який надано відповідачем у судове засідання, Банком від 10 липня 2008 року відкрито наступні поточні рахунки № 26207190861100 «Базовий» у гривні, № 26207190861100 «Базовий» у доларах США, № 26206190861101 «Базовий» у доларах США (с.а. 60).
При цьому, згідно до Додатку № 1 до Договору-анкети, який наданий позивачем до матеріалів справи, підписаний сторонами у справі та має мокру печатку банку, Банком від 10 липня 2008 року відкрито наступні поточні рахунки № 26206190861101 «Базовий» у доларах США, № 26206190861101 «Ofset» у доларах США, № 26207190861100 «Базовий» у гривні (а.с. 28).
Згідно заяви на видачу готівки № 49 від 11 липня 2008 року з поточного рахунку ОСОБА_4 № 26207190861100 банком видано позивачу кредитні кошти у сумі 22 333,41 долар США, що еквівалентно 108 131 гривня 61 копійка (а.с. 29).
Згідно квитанції № 49 від 11 липня 2008 року банком здійснено валютно-обмінну операцію грошових коштів у сумі 0,41 долар США на гривню у сумі 1,87 гривень за курсом долара 4,5500 гривень за 100 доларів США (а.с. 29).
Згідно квитанції № 51 від 11 липня 2008 року було проведено валютно-обмінну операцію грошових коштів у сумі 22 333 долара США на гривню у сумі 101 615 гривень 15 копійок за курсом долара 4,5500 гривень за 100 доларів США (а.с. 30).
Згідно квитанції № 50 від 01 липня 2008 року після здійснення обмінно-валютних операцій на поточний рахунок позивача № 26207190861100 внесено грошові кошти у сумі 107 617 гривень (а.с. 30).
Відповідно до платіжного доручення № 1 від 11 липня 2008 року з поточного рахунку позивача банком на розрахунковий рахунок ПП «Авторитет-М» було перераховано 101 617 гривень (а.с. 31).
Враховуючи вищенаведене, на думку суду, укладаючи кредитний договір у іноземній валюті, приховуючи вчинення правочину у національній валюті, банк, розуміючи відсутність законних підстав у позивача, як фізичної особи здійснити розрахунок з продавцем та придбати автомобіль, використовуючи валюту кредиту, фактично приховав порядок здійснення розрахунку та подальшу конвертацію іноземної валюти в гривню, надав кредит ОСОБА_4 у гривні.
Проведення конвертації валюти не передбачалося за умовами Кредитного договору.
Все вищенаведене підтверджено також показаннями допитаної у судовому в якості свідка спеціаліста начальник Совєтського відділення Республіканської дирекції «ОСОБА_5 Аваль» ОСОБА_6, яка пояснила, що якщо поточний рахунок відкритий у національній валюті – гривні, то використовувати його для видачі валюти не можливо, якщо рахунок відкрито на фізичну особу - резидента у валюті, то на цей рахунок можуть надходити кошти як у гривні так і у валюті, якщо рахунок відкрито у валюті, то відповідно Положення Нацбанку про відкриття та використання і закриття рахунків, то видача готівки може бути видана у валюті, або для видачі національної грошової одиниці – гривні, лише шляхом покупки банком валюти по встановленому курсу покупки на цей день цієї валюти, тобто з такого рахунку можна отримати валюту, напряму гривню зняти з такого рахунку не можна, спочатку йде розрахункова валютна операція про зняття готівки у валюті, у той же час банком здійснюється операція зміни валюти на гривню, у даному випадку у разі видачу кредиту у валюті на споживчі цілі з метою розрахунку із юридичною особою, на фізичну особу має бути відкрито два рахунки: валютний та гривневий, спочатку зараховують грошові кошти у валюті на валютний рахунок, потім видається готівка, при цьому видача валюти є формальною операцією, видача валюти готівкою не проводиться, а потім банком проводиться конвертація валюти і ці грошові кошти мають бути зараховані на рахунок фізичної особи у гривнях, а після цього грошові кошти банком перераховуються з рахунку фізичної особи на рахунок юридичної особи, в даному випадку автосалон, якщо рахунок відкрито у валюті, то поповнити рахунок можна лише у тій валюті, на яку він відкритий. Вказала, якщо у банка є дозвіл на відкриття мультівалютного рахунку, то рахунки, відкриті на нього, мають містити однаковий набор цифр із обов’язковим зазначенням валюти, якщо номера рахунків мають різність у цифрах, то такий рахунок не є мультівалютним.
Разом з тим, суд критично ставиться до письмових пояснень спеціаліста ОСОБА_6 та не приймає їх до уваги, оскільки вони надані з порушенням ч. 4 ст. 54 ЦПК України, тобто з порушенням порядку, встановленого ч. 1 ст. 59 ЦПК України, зокрема, спеціалістом проведено оцінювання наданих сторонами доказів, зроблено виводи про дійсність документів та належність підписів, а також зроблено висновки щодо порушення відповідачем певних норм законодавства.
Згідно з п. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
На думку суду, позивачем доведено ті обставини, на які вона посилається як на законні підстави для визнання Кредитного договору удаваним правочином та таким, що укладений в національній валюті – гривні.
Оскільки між позивачем та відповідачем фактично був укладений договір про надання їй кредиту у національній валюті України в розмірі 108 131 гривня 67 копійок, що було еквівалентно 22 333, 41 доларів США по комерційному курсу на момент укладання договору, їх відносини з відповідачем мають бути врегульовані саме таким договором.
В задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити у зв’язку з їх недоведеністю в порядку ст. 10, 60 ЦПК України та безпідставністю.
При цьому, судом враховується положення ст. 217 ЦК України, яка встановлює, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частини і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути сплачені нею судові витрати по справі пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме, з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_4 слід стягнути судовий збір у розмірі 2 гривні 80 копійок, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 12 гривень 35 копійок.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 14, 60, 61, 158, 169, 212-218, 223, 228 ЦПК України, суд
В И Р І Ш И В:
Позов ОСОБА_4 задовольнити частково.
Договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11370543000, який укладено 11 липня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_4, в частині надання споживчого кредиту в сумі 22 333 (двадцять дві тисячі триста тридцять три) долара США 41 цент, що дорівнює еквіваленту 108 131 (сто вісім тисяч сто тридцять одна) гривня 67 копійок визнати удаваним.
Визнати договір № 11370543000, який укладено 11 липня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_4, укладеним в Національній валюті України, а саме вважати, що кредит був наданий в розмірі 108 131 (сто вісім тисяч сто тридцять одна) гривня 67 копійок на умовах гривневого кредиту.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 2 (дві) гривні 80 копійок, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 12 (дванадцять) гривень 35 копійок, а взагалі 15 (п’ятнадцять) гривень 15 копійок.
В задоволенні іншої частини позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Автономної Республіки ОСОБА_1 шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення через Совєтський районний суд Автономної Республіки ОСОБА_1 апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку, передбаченого для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя /підпис/
З оригіналом згідно:
Суддя Совєтського районного суду
Автономної Республіки ОСОБА_1 Петро

17 грудня 2010 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого
Дьоміної О.О.,
суддів: Гончара В.П.,
Кузнєцова В.О., -

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства (далі-ПАТ) «ОТП Банк», ОСОБА_6, треті особи: Національний Банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванова Лідія Миколаївна, ОСОБА_8, про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, за касаційною скаргою ПАТ «ОТП Банк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року,
в с т а н о в и л а:
ОСОБА_4 звернувся до суду із указаним позовом, в якому просив визнати недійсним договір споживчого кредиту № МL 700/1198/2008, укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_6 визнати недійсним договір іпотеки (майнова порука), укладений ним з ПАТ «ОТП Банк», виключити з державного реєстру іпотек та єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про державну реєстрацію іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна позивача.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року, позов задоволено.
Визнано недійсним Договір кредиту № МL 700\1198\2008, укладенні між ОСОБА_6 та ПАТ «ОТП Банк» 17 травня 2008 року.
Визнано недійсним Договір іпотеки (майнової поруки), укладений між ОСОБА_4 та ПАТ «ОТП Банк» 17 червня 2008 року.
В порядку застосування недійсності Договору іпотеки (майнової поруки), укладений між ОСОБА_4 та ПАТ «ОТП Банк» 17 червня 2008 року, виключено з Державного реєстру іпотек запис за № 3188 від 17 червня 2008 року про державну реєстрацію Договору іпотеки № МL, 700/1198/2008 від 17 червня 2008 року; виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис за № 3188 від 17 червня 2008 року про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за Договором іпотеки № МL 700/1198/2008 від 17 червня 2008 року.
У касаційній скарзі ПАТ «ОТП Банк» порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судом установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.
Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» відхилити, рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року залишити без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О.О. Дьоміна
Судді: В.П. Гончар
В.О. Кузнєцов

УКРАЇНА
Апеляційний суд міста Києва
МСП - 03680, м. Київ – 680, площа Солом’янська, 2-а

Справа №22-14931 Головуючий у 1-й інстанції: Литвинова І.В.
Доповідач Корчевний Г.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :
Головуючого Корчевного Г.В.,
Суддів Шиманського В.Й., Горелкіної Н.А.
при секретарі Приходько З.М.
Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргаю представника Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» - Амеліна Артема Олександровича та апеляційною скаргаю ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року, в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», ОСОБА_3, треті особи: Національний Банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванова Лідія Миколаївна, Кирчатий Євген Володимирович про визнання недійсним кридитного договору та договору іпотеки -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року, позов ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», ОСОБА_3, треті особи: Національний Банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванова Лідія Миколаївна, Кирчатий Євген Володимирович про визнання недійсним кридитного договору та договору іпотеки було задоволено.
Визнано недійсним Договір кредиту № МL 700\1198\2008, укладений між ОСОБА_3, та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» 17.06.2008 року.
Визнано недійсним Договір іпотекі (майнової поруки) № РМL 700\1198\2008, укладений між ОСОБА_4, та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» 17.06.2008 року.
В порядку застосування недійсності Договору іпотекі (майнової поруки) № РМL 700\1198\2008, укладений між ОСОБА_4, та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» 17.06.2008 року, виключино з Державного реєстру іпотек запис за № 3188 від 17.06.2008 року про державну реєстрацію Договору іпотекі № МL 700\1198\2008 від 17.06.2008 року; виключено з Єдиного оеєстру заборон відчуження об»єктів нерухомого майна запис за № 3188 від 17.06.2008 року про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за Договором іпотекі № МL 700\1198\2008 від 17.06.2008 року.
Не погодившись з рішенням суду представник Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» - Амелін Артем Олександрович та ОСОБА_3 подали апеляційні скарги, в якій з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення яким в задоволені позовних вимог ОСОБА_4 - відмовити.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційни скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно з»ясовани обставини по справі, а саме, що між ОСОБА_3, та ЗАТ «ОТП Банк» 17.06.2008 року було укладено договір споживчого кредиту № ML 700\1198\2008, згідно п. 1.1. частини 2 договору кредиту банк надає позичальнику кредит в розмірі та валюті, визначеній в частині 1 цього договору, а позичальник приймає, зобов»язується належним чином використати і повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату користування кредитом і виконати всі інші зобов»язання, як вони визначені у цьому договорі. Відповідно до п. 2 ч. 1 договору кредиту банк надає позичальнику кредит, а позичальник приймає його на наступних умовах: розмір кредиту – 155 000; валюта кредиту – долари США; цільове призначення кредиту – споживчі цілі.
У забезпечення виконання ОСОБА_3, своїх зобов»язань перед ЗАТ «ОТП Банк» за кредитним договором, між ОСОБА_4, та ЗАТ «ОТП Банк» 17.06.2008 року було укладено договір іпотекі (майнова порука) № PML 700\1198\2008, за яким ОСОБА_4, виступив майновим поручителем ОСОБА_3 за зобов»язаннями останнього перед банком та передав в іпотеку ЗАТ «ОТП Банку» трикімнатну квартиру № 37 загальною площею 61,30 кв. м., за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 129.
Після укладання договору іпотекі (майнова порука) № PML 700\1198\2008, ОСОБА_4, дізнався про порушення своїх прав з боку ЗАТ «ОТП Банку», так як у банку не було законних підстав для укладання ні кредитного договору, ні договору іпотекі в зв»язку з відсутністю індівідуальній та генеральній ліцензії Національного Банку України, та звернувся до суду за захистом своїх законних прав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд вірно послався на ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Судом було вірно встановлено, що ЗАТ «ОТП Банк» не мав законного права на укладання споживчого кредиту в іноземній валюті з ОСОБА_3, а відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України та укладати договір іпотекі з ОСОБА_4, так як банк не мав ні індівідуальній ні генеральній ліцензії на здійснення валютних операцій.
Посилання представника апелянта Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» на Банківську ліцензію № 191 від 08 листопада 2006 року, колегія суду не приймає до уваги, так як ця ліцензія не є ні індівідуальною та ні генеральною на здійснення валютних операцій.
Згідно ч. 1 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Національний Банк України видає індівідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.
Також колегія суду надала правову оцінку дозвілу № 191-1 та додаток до дозволу № 191 – 1 від 08 листопада 2006 року, яки надав представник апелянта банку, де чітко зазначено перелік операцій, які має право здійснювати ЗАТ «ОТП Банк», дє відсутне право відповідача надавати валютні кредити фізичної особі.
Посилання представника апелянта Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» на Висновок науково-правової експертизи щодо правових підстав надання кредитів в іноземній валюті від 09 листопада 2006 року, колегія суду прийняла до уваги і вважає, що цей висновок не стосується правовідносин котрі склалися у 2008 році між позивачем та відповідачами.
Доводи зазначені в апеляційній скарзі ОСОБА_3, що задовольняючи позов ОСОБА_4, суд порушив його права, як позичальника, колегія суду не приймає до уваги, так як вони не доведени та не обгрунтовани.
Відповідно до ч. 2 , 3, 6 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб....
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати
шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав
вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд
може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також
застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Інші доводи апеляційних скарг висновків в рішенні суду не спростовують та містяться лише на формальних міркуваннях.
Таким чином, колегія суду вважає, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року, суд ухвалив з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 308 ЦПК Украіни, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 312-315 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила :
Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» - Амеліна Артема Олександровича та апеляційную скаргу ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року – відхилити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року – залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 20 днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:
Судді:
УКРАЇНА
Апеляційний суд міста Києва
МСП - 03680, м. Київ – 680, площа Солом’янська, 2-а

Справа №22-14931 Головуючий у 1-й інстанції: Литвинова І.В.
Доповідач Корчевний Г.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :
Головуючого Корчевного Г.В.,
Суддів Шиманського В.Й., Горелкіна Н.А.
при секретарі Приходько З.М.
Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргаю представника Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» - Амеліна Артема Олександровича та апеляційною скаргаю ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року, в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», ОСОБА_3, треті особи: Національний Банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванова Лідія Миколаївна, Кирчатий Євген Володимирович про визнання недійсним кридитного договору та договору іпотеки -
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 312-315 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила :
Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» - Амеліна Артема Олександровича та апеляційную скаргу ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року – відхилити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року – залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 20 днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:
Судді:

справа №2- 552 –1/10 рік
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 травня 2010 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Литвинової І.В.,
при секретарі - Лях Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства “ОТП Банк”, ОСОБА_2, треті особи Національний банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки,-
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду з позовом про розірвання договору іпотеки, укладеного з Публічним акціонерним товариством “ОТП Банк”. В подальшому позивачем були змінені позовні вимоги і він просив визнати недійсним договір споживчого кредиту № ML 700/1198/2008, укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2, визнати недійсним договір іпотеки (майнова порука) № PML 700/1198/2008, укладений ним з ПАТ «ОТП Банк», виключити з державного реєстру іпотек та єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про державну реєстрацію іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна позивача. Свої вимоги позивач обгрунтовує тим, що договір споживчого кредиту № ML 700/1198/2008 є недійсним, в зв”язку з відсутністю у сторін договору на момент його укладення індивідуальної ліцензії Національного банку України, яка передбачена пп. «г» п. 4 ст. 5 п. 4 ст. Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», і яка б дозволяла використовувати ОСОБА_2 іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов’язань за кредитним договором. Недійсність основного кредитного зобов’язання тягне недійсність договору іпотеки (майнова порука) № PML 700/1198/2008, чим порушуються права позивача як сторони недійсного забезпечувального зобов’язання. Також позивач стверджує, що він несе ризик позбавлення його права власності на належне йому майно, передане в іпотеку, у разі звернення стягнення на майно ПАТ «ОТП Банк» як наслідок невиконання ОСОБА_2 своїх зобов’язань за кредитом.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити.
Представник відповідача - ПАТ «ОТП Банк» проти позову заперечував, посилаючись на законність укладення спірного кредитного договору на підставі банківської ліцензії, письмового дозволу та додатку до письмового дозволу.
Відповідач ОСОБА_2 заперечив проти позову на аналогічних підставах.
Третя особа Національний банк України в судове засідання представника не направив, в письмових запереченнях проти позову просив розглядати справу за відсутністю представника та відмовити в позові.
Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_3 в судове засідання не з”явилась, про час розгляду справи повідомлена належним чином, просила розглядати справу за її відсутності.
Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з”явився, про час розгляду справи повідомлений належним чином, про причину неявки суд не повідомив.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов є обгрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Як встановлено в судовому засіданні, між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк» 17.06.2008 було укладено договір споживчого кредиту № ML 700/1198/2008. Згідно п. 1.1. частини 2 договору кредиту банк надає позичальнику кредит в розмірі та валюті, визначеній в частині 1 цього договору, а позичальник приймає, зобов’язується належним чином використати і повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату користування кредитом в виконати всі інші зобов’язання, як вони визначені у цьому договорі. Відповідно до п. 2. частини 1 договору кредиту банк надає позичальнику кредит, а позичальник приймає його на наступних умовах: розмір кредиту – 155 000; валюта кредиту – долари США; цільове призначення кредиту – споживчі цілі.
У забезпечення виконання ОСОБА_2 своїх зобов’язань перед ЗАТ «ОТП Банк» за кредитним договором, між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» 17.06.2008 було укладено договір іпотеки (майнова порука) № PML 700/1198/2008, за яким ОСОБА_1 виступив майновим поручителем ОСОБА_2 за зобов’язаннями останнього перед та передав в якості забезпечення виконання кредитних зобов’язань ОСОБА_2 в іпотеку ЗАТ «ОТП Банк» трикімнатну квартиру № 37 загальною площею 61,30 кв. м., що знаходиться за адресою у м. Києві, вул. Червоноармійська, 129.
Позивач стверджує, що у відповідачів при укладенні спірного договору кредиту була відсутня індивідуальна ліцензія Національного банку України, яка б дозволяла використовувати іноземну валюту як засіб платежу при виконанні кредитного договору.
В судовому засіданні факт відсутності вказаної індивідуальної ліцензії відповідачі не спростували.
У п. 1.11.1. спірного договору кредиту зазначено, що усі платежі для повернення суми кредиту, сплати процентів та комісій за користування кредитом повинні здійснюватися позичальником у валюті платежу кредиту в строки та на умовах, встановлених договором.
Згідно ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
У пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня… Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК, частина третя статті 533 ЦК ; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").
Стаття 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлює загальні вимоги до здійснення комерційними банками банківських операцій та передбачає для вчинення яких банківських операцій комерційним банкам слід отримати банківську ліцензію та письмові дозволи.
Разом з тим, режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначається Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 вищенаведеного Декрету, до валютних операцій відносяться операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Декрету, до валютних цінностей відноситься іноземна валюта – іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.
Згідно п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.
Отже, індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції. Також за змістом аналізованої ст. 5 Декрету, ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями, видаються лише юридичним особам.
Згідно ч. 5 ст. 5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.
Разом з цим, у відповідача, а відтак і у позивача, як встановлено судом в ході розгляду справи, на момент укладення спірного договору кредиту індивідуальна ліцензія, видана НБУ на використання іноземної валюті при здійсненні платежів за вказаним договором кредиту була відсутня.
ПАТ «ОТП Банк» надав суду банківську ліцензію № 191 від 08.11.2006 року, дозвіл № 191-1 від 08.11.2006 року та додаток до даного дозволу. Однак, посилання відповідачів на достатність вказаної банківської ліцензії, письмового дозволу та додатку письмового дозволу на використання іноземної валюти як засобу платежу при виконанні спірного договору кредиту, спростовується наступним.
Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. N 483, згідно якого використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: - якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); - у випадках, передбачених законами України.
Згідно п. 1.7.2. оспорюваного договору кредиту банк здійснює видачу кредиту позичальнику згідно з кредитною заявкою позичальника. Кредит надається однією сумою шляхом дебетування позичкового рахунку позичальника шляхом та перерахування позичкових коштів за реквізитами, вказаними в кредитній заявці позичальника.
З аналізу наведеного пункту договору кредиту вбачається, що сторони погодили порядок видачі кредитних коштів (без видачі яких кредитний договір в силу його реальності не є укладеним) – а саме, подання позичальником кредитної заявки комітету кредиторів банку з вказуванням рахунку, на який позичальник просить переказати кредитні кошти.
Отже, єдиним ініціатором вчинення валютної операції з надання валютного кредиту є саме позичальник, який звертається з кредитною заявкою до банку з проханням видати кредит. Докази, що ініціатором видачі кредиту ОСОБА_2 був ПАТ «ОТП Банк» у судовому засіданні не були надані.
Отримувачем за такою операцією також є позичальник, так як банк перераховує на його користь на вказаний в кредитній заявці рахунок суму кредиту. Випадків, передбачених законодавством, в яких позичальник ОСОБА_2 має право використовувати іноземну валюту як засіб платежу за відсутності індивідуальної ліцензії також не передбачено.
Крім того, згідно п. 1.2. вказаного Положення, воно регламентує порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу.
ОСОБА_2, в свою чергу, використовував готівкову іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов’язань за спірним договором кредиту, вносячи готівкою долари США в касу ПАТ «ОТП Банк».
Так, пунктом 1.5.1. спірного договору кредиту передбачено, що повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця в розмірі та строки, визначені у графіку платежів, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок, якщо інше не передбачено цим договором.
Отже, сторонами у вказаному пункті договору погоджено, що сплатою кредиту (виконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором) вважається внесення готівки позичальником в касу банку, і саме з цього моменту позичальник вважається таким, що належним чином виконав свої зобов’язання перед банком, використовуючи при цьому готівкову іноземну валюту як засіб платежу.
Вказане підтверджується і наданими ОСОБА_2 виписками, де в призначенні платежу вказано: «Внесення готівки на поточний рахунок».
Згідно Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою НБУ № 492 від 12.11.2003, поточний рахунок – рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
Згідно банківських виписок, наданих ОСОБА_2, ці виписки здійснюються з поточного рахунку ОСОБА_2 № НОМЕР_1. Квитанціями № 12 та № 31, копії яких надані позивачем, підтверджується факт внесення готівки також на рахунок № НОМЕР_2 призначення платежу: «Поповнення поточного рахунку для погашення кредиту».
Отже, вказаними документами підтверджується факт використання при сплаті кредиту ОСОБА_2 саме готівкової іноземної валюти. Перерахування в подальшому ПАТ «ОТП Банк» цих коштів на будь-які транзитні рахунки не стосується позичальника, так як його обов’язок зі сплати кредиту є виконаним з моменту внесення готівки в касу банку, як це передбачено договором кредиту, та підтверджується призначенням платежу у вказаних квитанціях: «Внесення готівки на поточний рахунок».
Згідно п. 1.1. Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 № 200, ці Правила встановлюють порядок та умови використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами в Україні.
Відповідно до п. 6.2. Правил, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами "а", "в" та "е" пункту 6.1 цієї глави, зокрема у разі: сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків.
Згідно п. 6.3. Правил фізичні особи, а також юридичні особи - резиденти та іноземні представництва можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (віз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження.
Таким чином, ОСОБА_2 чинним законодавством не було надано права здійснювати використання готівкової іноземної валюті при здійсненні платежів за спірним договором кредиту та внесення плати за користування кредитом на користь ПАТ «ОТП Банк» шляхом внесення доларів США в касу ПАТ «ОТП Банк».
Посилання ПАТ «ОТП Банк» на те, що Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» не передбачається отримання індивідуальної ліцензії на «перерахування іноземної валюти» суперечить наведеному вище пп. «г» п. 4 ст. Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яким передбачено, що індивідуальної ліцензії потребують операції з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Суд не бере до уваги посилання представника відповідача- ПАТ «ОТП Банк» на лист Національного банку України від 07.12.2009 «Про правомірність укладення валютних договорів в іноземній валюті», так як згідно ст. 56 Закону України «Про Національний банк України» нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку.
Крім того, у своєму ж листі від 02.06.2000 «Про здійснення резидентами України операцій згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», НБУ дотримувався прямо протилежної позиції, зокрема вказуючи на таке: наявність у банку генеральної ліцензії (письмового дозволу) не надає йому права на здійснення валютних операцій, які згідно ст. 5 Декрету мають проводитись виключно на підставі індивідуальної ліцензії НБУ».
Слід також залишити без уваги як доказ висновок науково-правової експертизи Інституту держави і права ім. В. М. Корецького, наданий третьою особою - НБУ, так як по-перше, даний висновок не є висновком судової експертизи, який може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. По-друге, проведення експертизи з юридичних питань в цивільному судочинстві не допускається, та як юридичну оцінку обставинам справи та юридичний аналіз справи здійснює виключно суд, який володіє необхідними юридичними знаннями.
На підставі викладеного суд приходить до висновку, що чинним на момент укладення спірного кредитного договору законодавством України не було передбачено, що безпосередньо банківська ліцензія, дозвіл та додаток до дозволу Національного банку України надають право громадянам України здійснювати валютні операції, зокрема виконувати грошові зобов'язання за кредитним договором в іноземній валюті, в силу імперативних положень ст. ст. 192, 533 ЦК України, п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету.
За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним.
Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування
Отже, оспорюваний кредитний договір відповідно до ст. ст. 203, 215, 227 ЦК України є недійсним.
Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов’язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов’язання.
За таких обставин, приймаючи до уваги доведеність вимог позивача щодо недійсності кредитного договору № ML 700/1198/2008 від 17.06.2008, в забезпечення виконання ОСОБА_2 обов’язків за яким було укладено між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» договору іпотеки від 17.06.2008, останній підлягає визнанню судом недійсними на підставі ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України.
Як вбачається з розділу «Застосування правових наслідків недійсності правочину» Листа Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008, «Згідно зі статтями 215 і 216 ЦК суди вправі з дотриманням правил підсудності розглядати позови: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності; про встановлення нікчемності правочину і застосування наслідків його недійсності.
Стосовно положення ч. 2 ст. 215 ЦК про те, що суд не вимагає визнання правочину недійсним, якщо його недійсність встановлена законом, необхідно зазначити, що така потреба може виникнути у разі, коли: сторони виконали певні умови нікчемного правочину, який нотаріально посвідчений; він порушує права третіх осіб; він зареєстрований у державних органах тощо. У таких випадках рішенням суду, який лише констатує недійсність правочину, можуть бути визначені відповідні правові наслідки недійсності правочину, зобов'язано державні органи скасувати його реєстрацію тощо.
Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК як один із способів захисту, проте норма ч. 1 ст. 216 ЦК є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у ст. 16 ЦК немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав».
Отже, з метою надання повного правового захисту правам

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 жовтня 2010 року м. Ужгород

Колегія суддів палати з цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі :
головуючого - ДРОБОТІ В.В.,
с у д д і в - ФАЗИКОШ Г.В., МАЦУНИЧА М.В.,
при секретарі - МОЛНАР Е.А.,
з участю представників сторін - ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 5 березня 2010 року,

в с т а н о в и л а :
ОСОБА_4 пред’явила до ПАТ КБ «Приватбанк» позов про стягнення безпідставно утриманих коштів та моральної шкоди.
Позивачка зазначала, що між нею та відповідачем з серпня 2007 року існують відносини по наданню банківських послуг. Її заробітна плата роботодавцем перераховується відповідачу, який видав їй кредитну картку. Цією карткою вона користується протягом двох років, а відповідач проводить банківські операції, в тому числі щодо накопичення зарплати. У жовтні 2009 року їй стало відомо, що відповідач без її згоди щомісячно стягував із її зарплатного карткового рахунку частину заробітної плати, загальний розмір цих утримань становить 2208 грн.
Посилаючись на те, що дозволу на утримання будь-яких сум зі свого рахунку вона відповідачу не давала, позивачка просила стягнути безпідставно утриману суму та моральну шкоду за порушення її прав в сумі 5000 грн.
Рішенням суду з відповідача на користь позивачки стягнуто 2208 грн. майнової та 2000 грн. моральної шкоди.
В решті вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення і ухвалення нового про відмову у позові. Банк вказує на те, що позивачка погодилась на утримання з її зарплатної картки щомісячних платежів на погашення заборгованості по кредитному ліміту. Стягнення моральної шкоди судом проведено безпідставно та всупереч роз’яснень Вищого арбітражного суду та Верховного Суду України.
Колегія вважає, що скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції правильно встановлені слідуючі обставини.
З 2003 року між відповідачем та державним підприємством «Ужгородський лісгосп», в якому працює позивачка, існують договірні відносини, згідно яких працівники підприємства отримують заробітну плату через рахунки банку.
1 серпня 2007 року позивачка уклала з відповідачем договір про надання банківських послуг. Згідно його умов позивачка оформила кредитний ліміт в сумі 5000 грн. на кредитку «Універсальна» з базовою процентною ставкою по кредиту 1,9 % в місяць та щомісячною комісією 1 %. Відповідач для накопичення заробітної плати та здійснення позивачкою необхідних платіжних операцій видав їй кредитну картку.
Інших умов укладений сторонами договір не містив ( а.с.39 )
В період з 1 серпня 2007 року по 1 жовтня 2009 року відповідач списав із заробітної картки позивачки 2208 грн.
Стягнувши з відповідача зазначену суму суд першої інстанції вірно зазначив, що згоди на списання цієї суми позивачка не давала, а умовами договору від 1 серпня 2007 року здійснення таких утримань не передбачалося.
Доводи скарги в цій частині до уваги прийняті бути не можуть.
Всупереч вимог ч.1 ст.630 ЦК України відповідач не надав типові умови договору надання банківських послуг по акумулюванню заробітної плати клієнтів комерційних банків та не вказав джерело їх оприлюднення у встановленому законом порядку.
Враховуючи наведене, його посилання на ознайомлення позивачки з Умовами, Правилами та Тарифами банку при укладенні договору - позбавлені підстав.
В той же час, доводи апелянта про безпідставне стягнення моральної шкоди, заслуговують на увагу.
Відповідно до положень ч.5 ст.23 ЦК України підставами стягнення моральної шкоди є договір або закон. Ані договором від 1 серпня 2007 року, ані ст.ст. 1066-1076 ЦК, які регулюють дані правовідносини, можливість стягнення моральної шкоди за невиконання або неналежне виконання умов договору банківських послуг (банківського рахунку) не передбачене.
Отже, стягнення на користь позивачки 2000 грн. моральної шкоди судом першої інстанції здійснено без достатніх правових підстав.
Неправильне застосування норм матеріального права згідно вимог ст.309 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду.
Керуючись ст. ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -
р і ш и л а :
Апеляційну скаргу відповідача задовольнити частково.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 5 березня 2010 року змінити.
У задоволенні вимог ОСОБА_4 про стягнення з ПАТ «Приватбанк» моральної шкоди - відмовити.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили після його проголошення, але може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом 20 днів шляхом подачі скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий : ( підпис )
С у д д і : ( підписи )
Згідно з оригіналом :
Суддя апеляційного суду В.В.Дроботя

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12104976

У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2010 року м. Київ

Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Мартинюк В.І. , розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 5 березня 2010 року та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 7 жовтня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” про відшкодування матеріальної й моральної шкоди, завданої внаслідок безпідставного стягнення коштів із зарплатного карткового рахунку,
в с т а н о в и в:
ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”), в якому просила стягнути з відповідача на її користь матеріальну шкоду в розмірі
2 208 грн. та моральну шкоду в розмірі 5 тис. грн., посилаючись на те, що відповідач безпідставно щомісячно стягує з відкритого нею в банку зарплатного карткового рахунку частину її заробітної плати в різних сумах.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від
5 березня 2010 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто із ПАТ КБ “ПриватБанк” на користь позивачки матеріальну шкоду в розмірі 2 208 грн. та моральну шкоду в розмірі 2 тис. грн. У решті позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 7 жовтня 2010 року рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 5 березня 2010 року змінено, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди відмовлено. У решті рішення залишено без змін.
У касаційній скарзі ПАТ КБ “ПриватБанк” просить рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 5 березня 2010 року та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 7 жовтня 2010 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Із матеріалів касаційної скарги та змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.
Керуючись п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України,
у х в а л и в:
Відмовити публічному акціонерному товариству комерційному банку “ПриватБанк” у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” про відшкодування матеріальної й моральної шкоди, завданої внаслідок безпідставного стягнення коштів із зарплатного карткового рахунку.
Додані до скарги матеріали повернути заявниці.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Вищого спеціалізованого
суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ В.І. Мартинюк

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12408207

Справа № 22ц-5006/10 Головуючий в 1 інстанції – Ковтуненко В.В.
Категорія - 27 Доповідач – Стрільчук В.А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_____________________________________________________________________________
У Х В А Л А
і м е н е м У к р а ї н и
21 жовтня 2010 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Стрільчука В.А.,
суддів – Здрилюк О.І., Карпук А.К.,
при секретарі Лещенко Т.І.,
з участю представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представників відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, представника третьої особи Христін Р.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі – ПАТ КБ «Приватбанк»), приватного нотаріуса Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_7, третя особа орган опіки та піклування Луцької районної державної адміністрації, про визнання недійсним договору іпотеки за апеляційною скаргою відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» на рішення Луцького міськрайонного суду від 20 вересня 2010 року,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 20 вересня 2010 року позов задоволено частково.
Постановлено договір іпотеки ROMWGA00000126 від 14 листопада 2006 року, укладений між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 з метою забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_2 за кредитним договором № ROMWGA00000126 від 14 листопада 2006 року, укладеним між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2, який посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за № 4570, визнати недійсним.
Зобов’язати приватного нотаріуса Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_7 виключити з Державного реєстру іпотек запис за реєстраційним номером 4050378, контрольна сума 4381ВВ9Б50.
Зобов’язати приватного нотаріуса Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_7 виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис за реєстраційним номером 4050180, контрольна сума 2ГБ590ГІЕВ та запис за реєстраційним номером 4050339, контрольна сума 2823А560Г2.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 понесених і документально підтверджених судових витрат по сплаті судового збору в розмірі 8,50 грн. та витрат на інформаціно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 37,00 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
В апеляційній скарзі відповідач ПАТ КБ «Приватбанк», покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального, просить скасувати це рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В запереченні на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_6 просить відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення без змін, зазначаючи про його законність та обґрунтованість.
Судом першої інстанції встановлено, що 14 листопада 2006 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки з метою забезпечення зобов’язань ОСОБА_2 за кредитним договором від цього ж числа, укладеним між нею та ЗАТ КБ «Приватбанк». Договір посвідчено приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_7 і зареєстровано в реєстрі та накладено заборону відчужувати житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами і земельну ділянку, що знаходяться в с. Милуші Луцького району по вул. Тарасова, 16 та належать ОСОБА_2 на праві власності.
На час укладення договору разом з ОСОБА_2 у вказаному житловому будинку проживав її неповнолітній син позивач ОСОБА_6, який мав право на користування цим житлом як член сім’ї власника. Однак ОСОБА_2 не було отримано згоди органу опіки і піклування на передачу будинку в іпотеку банку.
Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких мотивів.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу (далі – ЦК) України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Статтею 203 цього Кодексу встановлено вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має учинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За змістом ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Встановлені судом першої інстанції та наведені вище обставини, крім пояснень осіб, які беруть участь у справі, підтверджуються сукупністю наявних у справі доказів, зокрема, договором іпотеки від 14 листопада 2006 року, за умовами якого в забезпечення виконання кредитного договору ОСОБА_2 передала в іпотеку нерухоме майно (а. с. 12-13), довідкою Маяківської сільської ради від 6 травня 2006 року № 1211, згідно з якою разом з ОСОБА_2 в будинку АДРЕСА_1 проживав її неповнолітній на той час син (а. с. 15), витягом про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек, з якого вбачається, що до Державного реєстру іпотек внесено договір іпотеки від 14 листопада 2006 року за реєстраційним номером 405078 контрольна сума 4381ВВ9Б50 (а. с. 74), витягами про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна за реєстраційним номером 4050180, контрольна сума 2ГБ590ГІЕВ, реєстраційним номером 4050339, контрольна сума 2823А560Г2, за якими приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_7 було накладено заборону відчужувати житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 (а. с. 75, 76).
Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства" батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання.
Згідно зі ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.
З матеріалів справи вбачається, що на час укладення оспорюваного договору іпотеки позивач ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, був неповнолітнім і мав право користування спірним будинком (а. с. 16).
При укладенні згаданого договору від 14 листопада 2006 року відповідачами ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було допущено порушення наведених вимог законодавства, оскільки ОСОБА_2 передала за договором в іпотеку банку житловий будинок без згоди органу опіки та піклування, порушивши при цьому законні права та інтереси позивача.
Виходячи з викладеного, давши вірну правову оцінку обставинам справи, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов частково, визнавши недійсним договір іпотеки та зобов’язавши нотаріуса вчинити пов’язані з цим дії.
Порушення судом вимог ч. 2 ст. 31 ЦПК України, яке виразилося в прийнятті змін до позовної заяви після початку розгляду справи по суті, є формальним і не вплинуло на правильність вирішення спору, а тому відповідно до ч. 2 ст. 308 цього Кодексу не може бути підставою для скасування рішення.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314-315 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» відхилити, а рішення Луцького міськрайонного суду від 20 вересня 2010 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11707803

У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2011 року м. Київ

Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Пшонка М.П. , розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Луцького міськрайонного суду від 20 вересня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 21 жовтня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», приватного нотаріуса Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_4, третя особа – орган опіки та піклування Луцької районної державної адміністрації, про визнання недійсним договору іпотеки,
в с т а н о в и в:
ОСОБА_2 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що в забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором від 14 листопада 2006 року, укладеним між його матір’ю – відповідачкою в справі, та ЗАТ КБ «ПриватБанк», між тими ж сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок з господарськими будівлями й спорудами по АДРЕСА_1. Стороною зазначених договорів позивач не був, про їх існування матір не повідомляла. Договір іпотеки вважає незаконним, таким, що суперечить актам цивільного законодавства, оскільки укладений без дозволу органу опіки та піклування.
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 20 вересня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 21 жовтня 2010 року, позов задоволено частково. Визнано недійсним договір іпотеки від 14 листопада 2006 року, укладений між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 Зобов’язано приватного нотаріуса Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_4 виключити з Державного реєстру іпотек запис за реєстраційним номером 4050378. Зобов’язано приватного нотаріуса Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_4 виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис за реєстраційним номером 4050180. Зобов’язано приватного нотаріуса Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_4 виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис за реєстраційним номером 4050339. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В решті позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі відповідач порушує питання про скасування ухвалених судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Із матеріалів касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.
Керуючись п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України,
у х в а л и в:
Відмовити публічному акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк» у відкритті касаційного провадження в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», приватного нотаріуса Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_4, третя особа – орган опіки та піклування Луцької районної державної адміністрації, про визнання недійсним договору іпотеки, за касаційною скаргою на рішення Луцького міськрайонного суду від 20 вересня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 21 жовтня 2010 року.
Додані до скарги матеріали повернути заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ: М.П. Пшонка
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13571309

Справа №2-14293/10

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2010 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – Нікітіної С.Й.
при секретарі – Віноградовій І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з Обмеженою Відповідальністю «Український Промисловий Банк» в особі Одеської філії ТзОВ «Укрпромбанку», Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу – ОСОБА_4, Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу – ОСОБА_5 про визнання договорів недійсними,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом в якому просить визнати кредитний договір № 5-119/ФКВІП-04/07 від 11 квітня 2007 року про надання споживчого кредиту, укладений між Товариством з Обмеженою Відповідальністю «Український Промисловий Банк» та ОСОБА_1 недійсним; визнати кредитний договір № 347/ФКВШ-07 від 31 серпня 2007 року про надання споживчого кредиту, укладений між Товариством з Обмеженою Відповідальністю «Український Промисловий Банк» та ОСОБА_1 недійсним; визнати іпотечний договір від 11 квітня 2007 року, укладений між Товариством з Обмеженою Відповідальністю «Український Промисловий Банк» та ОСОБА_1, посвідчений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, та зареєстрований за реєстровим № 1552, недійсним; скасувати заборону відчуження нерухомого майна у вигляді квартири під номером 3, що розташована в АДРЕСА_1, загальною площею 194, 1 кв.м., житловою площею 133, 7 кв.м., яка належить ОСОБА_1, накладену Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 реєстровий № 1553; вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна запис про заборону відчуження квартири під номером 3, що розташована в АДРЕСА_1, загальною площею 194, 1 кв.м., житловою площею 133, 7 кв.м., яка належить ОСОБА_1, накладену Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 реєстровий № 1553; вилучити з Державного реєстру іпотек запис про іпотеку, внесений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 реєстраційний № 4781339 контрольна сума ЕБ65В2758Е; визнати іпотечний договір від 31 серпня 2007 року, укладений між Товариством з Обмеженою Відповідальністю «Український Промисловий Банк» та ОСОБА_1, посвідчений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, та зареєстрований за реєстровим № 3757, недійсним; скасувати заборону відчуження нерухомого майна у вигляді будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 318,6 кв.м., житловою 170,4 кв.м., що належить ОСОБА_1, накладену Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 реєстровий № 243; вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна запис про заборону відчуження будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 318,6 кв.м., житловою 170,4 кв.м., що належить ОСОБА_1, накладену Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 реєстровий № 243; вилучити з Державного реєстру іпотек запис про іпотеку, внесений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 реєстраційний № 5585695 контрольна сума Е73Е84ЕА80; скасувати заборону відчуження нерухомого майна у вигляді земельної ділянки площею 0,0338 га. В тому числі по угіддях: 0,0126 га. під будівлями, лісами, та іншими угіддями, 0,0212 га. під багаторічними насадженнями, розташована за адресою: АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_1, накладену Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 реєстровий № 242; вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна запис про заборону відчуження земельної ділянки площею 0,0338 га. В тому числі по угіддях: 0,0126 га. під будівлями, лісами, та іншими угіддями, 0,0212 га. під багаторічними насадженнями, розташована за адресою: АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_1, накладену Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 реєстровий № 242; вилучити з Державного реєстру іпотек запис про іпотеку, внесений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 реєстраційний № 5585714 контрольна сума 4АД4АБЕ745.

Позов обґрунтований тим, що Товариство з Обмеженою Відповідальністю «Український Промисловий Банк» в особі заступника керуючого Одеської філії Шелестюка Михайла Вікторовича та громадянка України ОСОБА_1, 11 квітня 2007 року уклали в місті Одесі кредитний договір № 5-119/ФКВІП-04/07 про надання споживчого кредиту в сумі 300 000 (триста тисяч) доларів США; одночасно у забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 11 квітня 2007 року ТзОВ «Укрпромбанк» і ОСОБА_1, уклали іпотечний договір, посвідчений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 1552, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1.

Окрім того, 31 серпня 2007 року Товариство з Обмеженою Відповідальністю «Український Промисловий Банк» в особі заступника керуючого Одеської філії Шелестюка Михайла Вікторовича та громадянка України ОСОБА_1, уклали в місті Одесі кредитний договір № 347/ФКВІП-07 про надання споживчого кредиту в сумі 500 000 (п’ятсот тисяч) доларів США; одночасно 31 серпня 2007 року ТзОВ «Укрпромбанк» і ОСОБА_1, уклали іпотечний договір, посвідчений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 3757, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку належний їй на праві власності будинок № АДРЕСА_2 і земельну ділянку площею 0,0338 га. на якій розташований вищезазначений будинок.

Позивач зазначив, що вказані вище кредитні договори укладені з порушення вимог діючого в Україна законодавства в частині недотримання істотних умов, які обов’язкові для кредитних договорів, чим були порушені його права, як споживача кредитних послуг, які закріплені Законом України «Про захист прав споживачів» та у Правилах про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного Банку України за № 168 від 10 травня 2007 року (далі по тексту – Правила НБУ № 168).

Крім цього позивач пояснив, що Відповідачем також було порушено при укладанні кредитних договорі наступні норми закону, а саме: статті 99 Конституції України, статті 524 Цивільного Кодексу України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. ст. 6, 7 Постанови Національного банку України №200 від 30.05.2007 року «Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України», тому вважає що використання Відповідачем доллара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний договір умови яка є дискримінаційною (такою, що в супереч принципу добросровісності має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду Позичальника), що значно погіршує становище Позивача, як споживача порівняно з Відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право Позивачу відповідно до п. 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», вимагати визнання в цілому кредитного договору недійсним.

У судовому засіданні представник Позивача позовні вимоги підтримав та просить їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач - ТзОВ «Укрпромбанк» до судового засідання не з’явився, повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не сповістив.

Відповідач - Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 до судового засідання не з’явилася, повідомлялася належним чином, про причини неявки суд не сповістила.

Відповідач Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 до судового засідання не з’явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності.

За таких обставин, зі згоди представника Позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Судовим розглядом встановлено, що дійсно Товариство з Обмеженою Відповідальністю «Український Промисловий Банк» в особі заступника керуючого Одеської філії Шелестюка Михайла Вікторовича та громадянка України ОСОБА_1, 11 квітня 2007 року уклали в місті Одесі кредитний договір № 5-119/ФКВІП-04/07 про надання споживчого кредиту в сумі 300 000 (триста тисяч) доларів США; одночасно 11 квітня 2007 року ТзОВ «Укрпромбанк» і ОСОБА_1, уклали іпотечний договір, посвідчений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 1552, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1.

Також, 31 серпня 2007 року Товариство з Обмеженою Відповідальністю «Український Промисловий Банк» в особі заступника керуючого Одеської філії Шелестюка Михайла Вікторовича та громадянка України ОСОБА_1, уклали в місті Одесі кредитний договір № 347/ФКВІП-07 про надання споживчого кредиту в сумі 500 000 (п’ятсот тисяч) доларів США; одночасно 31 серпня 2007 року ТзОВ «Укрпромбанк» і ОСОБА_1, уклали іпотечний договір, посвідчений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 3757, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку належний їй на праві власності будинок № АДРЕСА_2 і земельну ділянку площею 0,0338 га. на якій розташований вищезазначений будинок.

Статтею 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» встановлено, що відносини банку з клієнтами регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтами та банками.

Згідно ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначених умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням умов діючого законодавства України.

У відповідності до ст. 99 України, грошовою одиницею України є гривня, у зв’язку з чим грошове зобов’язання у договорі повинно бути виражено у національній валюті України.

Дане положення в цілому кореспондується з ч. 1 ст. 192 ЦК України відповідно до якої законним платіжним засобом на території України, є грошова одиниця України.

Відповідно до ч. 1 ст. 524 ЦК України, зобов’язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Згідно ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок і визначення не встановлений договором або законом чи іншими нормативно-правовими актами.

Іноземна валюта, як засіб платежу, зокрема за зобов’язаннями, відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України може використовуватися в Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 198 ГК України, виконання грошових зобов’язань грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Згідно цієї ж статті грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймаються усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території Україні.

Згідно Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», який установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банку та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства, а саме п.1 ст. 3 , валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплаті будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладанням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про:1)особу та місце знаходження кредитодавця; 2)кредитні умови, зокрема:а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; й) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного судочинства є зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов’язків. Розумність це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).

Отже подальше виконання кредитних договорів на умовах, що діють на даний час є порушенням одного з принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України - принципу справедливості.

Умови спірних кредитних договорів є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду Позивача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту у доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, Відповідач, як суб’єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на Позивача - позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням ч. 3 ст. 13 ЦК України.

П. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним.

В судовому засіданні встановлено, що Відповідачем було порушено умови діючого в Україні законодавства при укладенні спірних кредитних договорів.

Ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі,- відшкодовувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлене цим Кодексом.

Ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

За таких обставин суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та такими що підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 13, 216, 524, 548, 593 ЦК України, ст. ст. 5, 11, 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст. 99 Конституції України, п. 2.1, 3.2 Правил про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного Банку України № 168 від 10 травня 2007 року, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 3 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» №2346-III, ст. ст. 16, 203, 215, 216, 192, 524, 533 ЦК України, ЗУ «Про господарські товариства»,ЗУ «Про іпотеку», ст. ст. 3, 4, 8, 10, 11, 15, 88, 209, 212-215, 217, 223, 226 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з Обмеженою Відповідальністю «Український Промисловий Банк» в особі Одеської філії ТзОВ «Укрпромбанку», Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу – ОСОБА_4, Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу – ОСОБА_5 про визнання договорів недійсними – задовольнити частково.

Визнати кредитний договір №5-119/ФКВІП-04/07 від 11 квітня 2007 року про надання споживчого кредиту, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 недійсним.

Визнати кредитний договір №347/ФКВШ-07 від 31 серпня 2007 року про надання споживчого кредиту, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 недійсним.

Визнати іпотечний договір від 11 квітня 2007 року , укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, та зареєстрований за реєстровим № 1552 , недійсним.

Скасувати заборону відчуження нерухомого майна у вигляді квартири під номером 3, що розташована в АДРЕСА_1, загальною площею 194, 1 кв. м., житловою площею 133, 7 кв.м., яка належить ОСОБА_1, накладену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 реєстровий №1553.

Визнати іпотечний договір від 31 серпня 2007 року , укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, та зареєстрований за реєстровим № 3757 , недійсним.

Скасувати заборону відчуження нерухомого майна у вигляді будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 318,6 кв. м., житловою 170,4 кв.м., що належить ОСОБА_1, накладену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 реєстровий №243.

Скасувати заборону відчуження нерухомого майна у вигляді земельної ділянки площею 0,0338 га. В тому числі по угіддях: 0,0126 га. під будівлями, лісами, та іншим угіддями, 0,0212 га. під багаторічними насадженнями, розташована за адресою: АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_1, накладену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 реєстровий №242.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подання в 10-ти денний строк апеляційної скарги або в порядку ст. 294 ЦПК України.

Суддя:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13019677

Справа № 2 – 114 / 2010 р.

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2010 року смт. Ріпки

Ріпкинський районний суд Чернігівської області в складі:

головуючого - судді Шляхова В. І.,

за участю секретаря Нерус Н. І.,

позивача та його представника ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Ріпки цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра» (далі ВАТ КБ «Надра»), про визнання кредитного договору недійсним, зобов’язання відповідача вчинити певні дії та стягнення судових витрат,

встановив:

09 лютого 2010 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, про визнання договору «Автопакет» № 20-05/АП/2008-840, укладеного між сторонами 17.07.2008 року і який за сутністю є кредитним договором, недійсним, оскільки вважав що відповідачем при укладанні договору, його, як позичальника, відповідачем було введено в оману що до умов кредитування та повернення кредиту в іноземній валюті, до того ж на валютні операції сторони не мали відповідних ліцензій, що є порушенням норм чинного законодавства та безпідставно примушено до укладення договору страхування, через викладене та зміну курсу валют, внаслідок чого як споживач вважав умови кредитування несправедливими, просив визнати вказаний договір недійсним, зарахувати до сум сплачених ним відповідачу коштів 8 778 переплати, що виникла внаслідок зміну курсу валют та становить 42 485 грн. 52 коп. і суми ним сплачені страховику (всього 8 969 грн. 16 коп.) та зобов’язати відповідача прийняти від нього на протязі 65 місяців рівними частинами по 1 187 грн. 80 коп. щомісяця у рахунок повного виконання ним умов договору (виходячи з курсу валют, що діяв на момент укладення договору) у загальній сумі 77 207 грн. 04 коп. та стягнути з відповідача на його користь 120 грн. понесених судових витрат. 29 березня 2010 року позивач уточнив заявлені вимоги та з підстав викладених вище просить укладений між сторонами 17.07.2008 року договір «Автопакет» № 20-05/АП/2008-840 визнати недійсним і зобов’язати відповідача прийняти від нього на протязі 65 місяців рівними частинами по 1 325 грн. 78 коп. щомісяця у рахунок повного виконання ним умов договору (виходячи з курсу валют, що діяв на момент укладення договору) у загальній сумі 86 176 грн. 20 коп.

У судовому засіданні позивач та його представник зменшені вимоги підтримали, обґрунтовуючи їх обставинами викладеними у позовній заяві.

Відповідач в судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду справи сповіщався завчасно і належним чином, про причини неявки суду не повідомив. Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. ст. 224 - 226 ЦПК України.

Заслухавши пояснення, дослідивши наявні докази, суд дійшов висновку про потребу задоволення позову зважаючи на те, що відповідно до ст. 229 ЦК України якщо сторона, яка вчинила правочин, помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природу правочину, прав і обов’язків сторін, таких властивостей і якості речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

За змістом ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставивн, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує про їх існування.

Відповідно до ч. ч. 1 і 3 ст. 19 Закону України “Про банки та банківську діяльність” банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, яка надається Національним банком України.

Згідно положень статті 49 Закону України “Про банки та банківську діяльність” як кредитні у цій статті розглядаються операції, зазначені у пункті 3 частини першої та у пунктах 3 - 7 частини другої статті 47 цього Закону.

Внаслідок розгляду справи судом встановлено, що відповідач не надав доказів, які б підтверджували те, що на час укладання між сторонами кредитного договору, яким за цивільно – правовою сутністю є договір «Автопакет» № 20-05/АП/2008-840 від 17. 07. 2008 року, та у відповідності до п. 3) ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» він був і на час прийняття рішення у справі є "уповноважений банк" - будь-який комерційний банк, офіційно зареєстрований на території України, що має ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів, як й того що відповідач мав генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій, або позивач мав індивідуальну ліцензію на здійснення валютних операцій в Україні у такому обсязі, який надавав відповідачу право на укладення оспорюваного договору без отримання генеральні ліцензії з боку відповідача на здійснення валютних операцій з резидентом, - фізичною особою, плзивачем у справі. Викладене у сукупності є висновком суду про укладення кредитного договору, відносно якого виник спір, позивачем під впливлом обману з боку відповідача.

Оскільки кредитні кошти були отримані позивачем в сумі 26 573 доларів США під час дії курсу валют 1 долар США= 04 грн. 84 коп., а в судовому засіданні цей правочин визнаний недійсним, тобто з моменту його укладання, то справедливим належить позивачу погасити решту боргу, з урахуванням (в порядку взаємозаліку наявної переплати до звернення ним до суду боргових зобов’язань перед відповідачем в сумі 42 485 грн. 52 коп.), шляхом щомісячної сплати, починаючи з березня 2010 року рівними частками решти заборгованості по кредиту, відсотків та комісій в сумі 1 325 грн. 78 коп. з погашенням складових кредиту без порушення позивачем визначених судом зобов’язань, до 15 липня 2015 року в загальному розмірі 86 176 грн. 20 коп.

Основна вимога позивача задоволена, то вимога про стягнення з відповідача судових витрат також підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10; 11; 58 - 60; 74; 76; 88; 169; 209; 212- 215; 224 – 228; 293 ЦПК України, суд –

вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати, що договір «Автопакет» № 20-05/АП/2008-840 від 17 липня 2008 року, укладений між відкритим акціонерним товариством комерційного банку «Надра» (МФО 35627, код ЄДРПОУ 26211071), за яким ОСОБА_2 (ідентифікаційний № НОМЕР_1) було отримано 26 573 доларів США є недійсним з моменту його укладання внаслідок обмани позивача з боку відповідача.

Зобов’язати відкрите акціонерне товариство комерційного банку «Надра» (МФО 35627, код ЄДРПОУ 26211071) на свою користь в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором (договір «Автопакет» № 20-05/АП/2008-840№ СН1/0035 від 17 липня 2008 року) отримувати від ОСОБА_2 щомісячно по 1 325 грн. 78 коп. у погашенням складових кредиту, (за умови не порушення позивачем визначених судом зобов’язань), до 15 липня 2015 року в загальному розмірі 86 176 грн. 20 коп., тобто до повного погашення кредитних зобов’язань позивача у терміни, що були визначені договором між сторонами.

120 грн. 00 коп., понесених ОСОБА_2 (ідентифікаційний № НОМЕР_1) витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи у Ріпкинському районному суді Чернігівської області, стягнути на його користь з Відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра» (МФО 35627, код ЄДРПОУ 26211071)

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до апеляційного суду Чернігівської області через Ріпкинський районний суд шляхом подання в 10 – денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги або шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Суддя В. І. Шляхов

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8631610

Апеляційний суд Запорізької області

Справа № 22-8208/2010 р. Головуючий у 1 інстанції : Марченко Н.В.
Суддя-доповідач : Спас О.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого Крилової О.В.
суддів: Спас О.В.,
Бабак А.М.,
при секретарі Семенчук О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» в особі Запорізької філії Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» на рішення Заводського районного суду м.Запоріжжя від 29 вересня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ПАТ «Банк Форум» в особі Запорізької філії ПАТ «Банк Форум», 3-і особи: приватний нотаріус Бургазли Ірина Іванівна, Орган опіки та піклування Заводської адміністрації м. Запоріжжя, ТОВ «Олєум» про визнання недійсним договору іпотеки,

ВСТАНОВИЛА :
У серпні 2010 року ОСОБА_3, діючи як законний представник в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ПАТ «Банк Форум» в особі Запорізької філії ПАТ «Банк Форум»(далі – Банк), 3-і особи: приватний нотаріус Бургазли І.І., Орган опіки та піклування Заводської адміністрації м. Запоріжжя, ТОВ «Олєум» про визнання недійсним договору іпотеки.
В позові зазначала, що 06.11.2007 року між АКБ «Форум» в особі Запорізької філії АКБ «Форум» (нині – Публічне акціонерне товариство «Банк Форум») в особі Запорізької філії Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» та ТОВ «Олєум» був укладений кредитний договір №0248/07/07-KLI, відповідно до якого банк надав останньому кредитні кошти у формі кредитної лінії для поповнення обігових коштів та ведення господарської діяльності з максимальним лімітом заборгованості 1750000грн. Забезпеченням повернення кредитних коштів є укладений того ж дня іпотечний договір між банком та відповідачами . Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцям на праві власності. Зазначений договір був посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бургазли І.І. Укладення договору іпотеки відбулося з порушенням встановленого законом порядку та всупереч охоронюваним законом інтересам малолітньої доньки позивачки та відповідача ОСОБА_9, яка народилася 21.10.2007р. З часу її народження передана в іпотеку квартира є її єдиним і постійним місцем проживання, де вона мешкає разом з матір’ю - позивачкою в справі та батьком – відповідачем ОСОБА_5, які на час народження дитини в зареєстрованому шлюбі не перебували.
Далі позивач зазначає, що договір іпотеки не був погоджений у встановленому законом порядку з органом опіки і піклування.
Сама позивачка, як мати, не давала письмової згоди на укладення іпотечного договору.
ОСОБА_3 просила суд визнати недійсним договір іпотеки від 06.11.2007 року укладений між АКБ «Форум» та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, зареєстрований приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бургазли І.І. в реєстрі за №6858. Стягнути з відповідачів по справі витрати на оплату державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення. Зобов’язати приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Бургазли І.І. зняти заборону щодо відчуження нерухомого майна, а саме: квартири №88, в буд.№11 по вул. Орджонікідзе в м. Запоріжжя загальною площею 67,53, житловою - 45,1 кв.м. та виключити запис за порядковим номером 594 від 06.11.2007 року про заборону відчуження вказаної квартири.
Рішенням Заводського районного суду м.Запоріжжя від 29 вересня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_3 в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4 задоволено.
В апеляційні скарзі ПАТ «Банк Форум» в особі Запорізької філії ПАТ «Банк Форум», посилаючись на порушення норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Позивачкою подані заперечення на апеляційну скаргу, в яких остання спростовує доводи апеляційної скарги і просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції встановлені та не оспорюються сторонами такі обставини.
06.11.2007 року між АКБ «Форум» та ТОВ «Олєум» був укладений кредитний договір №0248/07/07-KLI, за яким банк надав останньому кошти у формі кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 1750000грн.
На забезпечення належного виконання боржником прийнятих на себе зобов’язань того ж дня між банком та до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки квартири АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцям на праві власності.
21.10.2007р. у відповідача ОСОБА_5 та позивачки ОСОБА_3 народилася донька ОСОБА_4 єдиним місцем проживання якої є передана в іпотеку квартира.
З матеріалів справи вбачається, що суд з дотриманням вимог ст. ст. 212 – 215 ЦПК України належно оцінив надані сторонами докази, виконав всі вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно з законом, вирішивши питання наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, суті правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правильно застосував правові норми до цих правовідносин і дійшов вірного висновку про задоволення позову. Суд першої інстанції правильно врегулював спір між сторонами, керуючись комплексом норм матеріального права. Зокрема, суд вірно виходив з приписів ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 177 Сімейного кодексу України, ст. 29, ч. 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, з системного аналізу яких видно, що оспорюваний договір вчинений всупереч правам та інтересам малолітньої доньки позивачки, місцем проживання якої є передана в іпотеку квартира.
Довід апеляційної скарги щодо необізнаності Банку про народження у іпотекодавця відповідача ОСОБА_5 доньки не спростовує висновків рішення суду першої інстанції, оскільки предметом спору є іпотечний договір і судом досліджувалися обставини його відповідності вимогам законодавства на час укладення. Сумлінність поведінки іпотекодавця ОСОБА_5 виходить за межі спору і пред’явлених позовних вимог, якими згідно ст.ст. 11, 303 ЦПК України обмежений як суд першої так і апеляційної інстанції.
Довід апеляційної скарги про відсутність, на думку Банку, порушення вищевказаних норм матеріального права за тієї обставини, що реєстрація народження дитини позивачки, 21.10.2007р.н. відбулася лише 13.11.2007р., а тому не може братися до уваги на час укладення договору 06.11.2007р. є неприйнятним.
Цей довід суперечить ст. 25 ЦК України, згідно якої здатність мати цивільні права, у тому числі право на місце проживання, виникає у момент народження фізичної особи. Цивільний закон не пов’язує час виникнення правоздатності з часом реєстрації акту цивільного стану.
Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.
Немає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та для постановляння нового рішення по справі
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-317 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» в особі Запорізької філії Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» відхилити.
Рішення Заводського районного суду м.Запоріжжя від 29 вересня 2010 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді:
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2010 року м. Київ

Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Дьоміна О.О., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Банк Форум» на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 вересня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 3 листопада 2010 року в справі за позовом ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ПАТ «Банк Форум» в особі Запорізької філії ПАТ «Банк Форум», треті особи: приватний нотаріус Бургазли Ірина Іванівна, Орган опіки та піклування Заводської районної адміністрації м. Запоріжжя, ТОВ «Олєум» про визнання недійсним договору ,
в с т а н о в и в:
ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила визнати недійсним договір іпотеки від 6 листопада 2007 року, укладеного між ПАТ «Банк Форум» та ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 В позові позивачка указала, що договір іпотеки було укладено щодо квартири, в якій проживає та зареєстрована неповнолітня дитина, тому договір є недійсним, оскільки порушує права неповнолітньої дитини.
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 вересня 2010 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 3 листопада 2010 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки від 6 листопада 2007 року укладений ПАТ «Банк Форум» та ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 зареєстрований приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бургазли І.І. в реєстрі за № 6858 та виключено запис за порядковим номером 594 від 6 листопада 2007 року про заборону відчуження що до квартири АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ПАТ «Банк Форум» солідарно витрати на оплату державного мита 8 гривень 50 копійок, 37 гривень витрати на ІТЗ.
У касаційній скарзі представник ПАТ «Банк Форум» порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Із матеріалів касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.
Керуючись п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України,
у х в а л и в:
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ПАТ «Банк Форум» в особі Запорізької філії ПАТ «Банк Форум», треті особи: приватний нотаріус Бургазли Ірина Іванівна, Орган опіки та піклування Заводської районної адміністрації м. Запоріжжя, ТОВ «Олєум» про визнання недійсним договору, за касаційною скаргою ПАТ «Банк Форум» на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 вересня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 03 листопада 2010 року.
Копію ухвали разом із доданими до касаційної скарги матеріалами направити скаржникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ О.О. Дьоміна

Справа № 2-1621/10
Ном.стат. звіту – 18
Код суду - 0707
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 вересня 2010 року м.Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області :
в особі : головуючого – судді Рижикова В.Г.
при секретарі Лисничка І.П.
з участю представника позивача – ОСОБА_1 , представника відповідача Жирош В.Ю.
розглянув у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м.Мукачево, позовну заяву ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» в особі Закарпатської філії про припинення іпотеки нерухомого майна - будівлі тарної дільниці з приналежними спорудами та прибудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1(один дріб два) та вилучення з Державного реєстру іпотек запису про іпотеку, та з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження зазначеного нерухомого майна,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_3 звернувся в Мукачівський міськрайонний суд з позовною заявою до ТОВ «Укрпромбанк» в особі Закарпатської філії, про припинення встановленої на користь ТОВ «Укрпромбанк» іпотеки нерухомого майна – будівлі тарної дільниці з приналежними спорудами та прибудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та вилучення з Державного реєстру іпотек, запису про іпотеку та з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, запису про заборону відчуження зазначеного нерухомого майна, мотивуючи його тим, що ТОВ «Укрпромбанк» безпідставно повторно не скористався належним йому правом іпотекодержателя, залишити за собою в рахунок погашення боргу передане в іпотеку нерухоме майно, у зв’язку із тим, що останнє не реалізувалося на прилюдних торгах, а подальше існування іпотеки порушує його права власника на вільне розпорядження належним йому майном, оскільки будь-яке розпорядження зазначеним майном неможливе без письмової згоди ТОВ «Укрпромбанк».
В судовому засіданні представник Позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в заявленому розмірі та пояснив, що 11 березня 2008 року між ОСОБА_3, як фізичною особою-підприємцем та ТОВ «Укрпромбанк» в особі Закарпатської філії, було укладено кредитний договір №10/КВ-08 на відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії, за яким ТОВ «Укрпромбанк» ОСОБА_3 було надано кредит в сумі – 1000000 гривень, повернення якого було забезпечено іпотекою нерухомого майна - будівлю тарної дільниці з приналежними спорудами та прибудовами, за адресою: АДРЕСА_1, згідно іпотечного договору №10/Zквіп-08, посвідченого 11 березня 2008 року Ціцей В.Й., приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу, в реєстрі за №366.
У зв’язку із неналежним виконанням ОСОБА_3 взятих на себе зобов’язань по вищезазначеному договору кредиту, ТОВ «Укрпромбанк» звернув стягнення на передане ОСОБА_3 в іпотеку нерухоме майно, звернувшись до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису на договору іпотеки, який було вчинено 15 квітня 2009 року Вімерт В.І., приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу, в реєстрі за №474 та пред’явивши його до виконання в РВ ДВС Мукачівського МРУЮ.
В ході примусового виконання вищезазначеного виконавчого напису РВ ДВС Мукачівського МРУЮ було звернуто стягнення на передану в іпотеку Відповідачу будівлю тарної дільниці з приналежними спорудами та прибудовами, за адресою: АДРЕСА_1, але за результатами перших та повторних прилюдних торгів передане в іпотеку нерухоме майно залишилося нереалізованим.
Враховуючи вищевказане на підставі ст.61 Закону України «Про виконавче провадження» та ст.49 Закону України «Про іпотеку», РВ ДВС Мукачівського МРУЮ було запропоновано Відповідачу залишити за собою зазначене нерухоме майно про що повідомити РВ ДВС Мукачівського МРУЮ на, що Відповідач надіслав РВ ДВС Мукачівського МРУЮ лист про відмову залишити за собою нереалізоване майно, у зв’язку із чим безпідставно не скористався правом наданим йому чинним законодавством на задоволення власних вимог за рахунок прийнятого в іпотеку нерухомого майна.
Враховуючи безпідставне ігнорування Відповідачем належних останньому прав іпотекодержателя, на задоволення власних вимог за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна, іпотека нерухомого майна - будівлі тарної дільниці з приналежними спорудами та прибудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 встановленої на користь ТОВ «Укрпромбанк», повинна бути припинена на підставі ч.3 статті 49 Закону України «Про іпотеку», з вилученням з Державного реєстру іпотек, запису про іпотеку та з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, запису про заборону відчуження зазначеного майна, оскільки подальше існування іпотеки порушує права Позивача, як власника на вільне розпорядження належним йому майном, обмежуючи його необхідністю отримання згоди ТОВ «Укрпромбанк».
В судовому засіданні представник Відповідача заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що заборгованість Позивача за кредитним договором №10/КВ-08 від 11 березня 2008 року, забезпечена іпотекою вищевказаного нерухомого майна не погашена, та на день розгляду справи складає – 1003940,76 грн., у зв’язку із чим не має підстав для припинення іпотеки.
Також представник Відповідача зазначив, що Відповідачем після других торгів було надіслано в РВ ДВС Мукачівського МРУЮ лист про повернення виконавчого документу, в той же час РВ ДВС Мукачівського МРУЮ було надіслано Відповідачу пропозицію залишити за собою нереалізоване майно із запізненням, а також те, що на даний час вищевказаний виконавчий напис вчинений 15 квітня 2009 року Вімерт В.І., приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу, в реєстрі за №474, повторно пред’явлено до виконання.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав:
Як встановлено в судовому засіданні та доведено доказами, 11 березня 2008 року між підприємцем ОСОБА_3 та ТОВ «Укрпромбанк» в особі Закарпатської філії, було укладено кредитний договір №10/КВ-08 на відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії, за яким ТОВ «Укрпромбанк» ОСОБА_3 було надано кредит в сумі – 1000000 гривень, зі сплатою 11,5% відсотків річних та з кінцевим терміном погашення заборгованості до 10 березня 2018 року.
В якості забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов’язань за вищезазначеним договором кредиту між ОСОБА_3 та ТОВ «Укрпромбанк» в особі Закарпатської філії було укладено іпотечний договір №10/Zквіп-08, посвідчений 11 березня 2008 року Ціцей В.Й., приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу, в реєстрі за №366, за яким ОСОБА_3 було передано в іпотеку ТОВ «Укрпромбанк» нерухоме майно, а саме: будівлю тарної дільниці – літ.А з приналежними спорудами та прибудовами, а саме: навіс – літ.Г, навіс – літ.Д, навіс – літ.Е, гараж – літ.Ж споруди - №1,5, змощення – І, за адресою: АДРЕСА_1.
У зв’язку із неналежним виконанням ОСОБА_3 взятих на себе зобов’язань по вищезазначеному договору кредиту, 15 квітня 2009 року Вімерт В.І., приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу, на підставі заяви Відповідача від 14 квітня 2009 року, було вчинено виконавчий напис, в реєстрі за №474 на вищезазначеному договорі іпотеки №10/Zквіп-08 від 11 березня 2008 року, з метою звернення стягнення на передане в іпотеку Позивачем Відповідачу нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1(один дріб два), з метою задоволення вимог Відповідача у розмірі – 1006757,29 грн.
В ході примусового виконання вищезазначеного виконавчого напису РВ ДВС Мукачівського МРУЮ, було звернуто стягнення на передане в іпотеку Позивачем Відповідачу нерухоме майно – будівлю тарної дільниці з приналежними надвірними спорудами та прибудовами, за адресою: АДРЕСА_1(один дріб два), шляхом його опису й арешту, оцінки та реалізації на перших прилюдних торгах за ціною 595995 грн., та на повторних прилюдних торгах за ціною 446996,25 грн.
Але за результатами повторних прилюдних торгів передане Позивачем в іпотеку Відповідачу вищезазначене нерухоме майно, залишилося нереалізованим, у зв’язку із чим РВ ДВС Мукачівського МРУЮ листом від 14 грудня 2009 року у відповідності із ст.49 Закону України «Про іпотеку» та ст.61 Закону України «Про виконавче провадження» було запропоновано Відповідачу в рахунок погашення боргу, як іпотекодержателю залишити за собою нереалізоване майно.
Листом від 26 січня 2010 року, №124 ТОВ «Укрпромбанк» повідомив РВ ДВС Мукачівського МРУЮ, про відмову залишити за собою в рахунок погашення боргу вищезазначене нерухоме майно.
У відповідності до ч.1 статті 49 Закону України «Про іпотеку», протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. У цьому випадку придбання предмета іпотеки іпотекодержателем оформлюється протоколом і актом про реалізацію предмета іпотеки у порядку, встановленому статтею 47 цього Закону.
У відповідності до ч.3 статті 49 Закону України «Про іпотеку», якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами других прилюдних торгів, іпотека може бути припиненою за рішенням суду.
У відповідності до ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Таким чином суд приходить до висновку, що Відповідач мав достатньо можливості, задовольнити свої вимоги до Позивача, які на той час складали - 1006757,29 грн., шляхом прийняття у власність в рахунок погашення боргу прийняте в іпотеку нерухоме майно, як за результатами перших прилюдних торгів за вартістю - 595995 грн., так і за результатами других прилюдних торгів за вартістю - 446996,25 грн., шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна, яким від безпідставно не скористався та вагомих причин не реалізації даного права суду не навів, а подальше існування іпотеки порушить права Позивача, як власника на вільне розпорядження належним йому майном, гарантоване йому статтею 319 ЦК України, обмежуючи його право на розпорядження необхідністю отримання згоди ТОВ «Укрпромбанк», у відповідності до статті 9 Закону України «Про іпотеку».
Згідно із ч.3 статті 17 Закону України «Про іпотеку», відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
У зв’язку нотаріальним посвідченням 11 березня 2008 року вищезазначеного іпотечного договору №10/Zквіп-08, нотаріусом на підставі заяв Відповідача було зареєстровано в Державному реєстрі іпотек іпотеку нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 за №6764140 з контрольною сумою 42334В13Г2 та в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, заборону відчуження за №6759482, з контрольною сумою ВВ2ЕГ79822.
Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.41 Конституції України, ст.ст. 3, 11, 209, 212, 213, 215, 218 ЦПК України ст.ст., 317, 319, 321 ЦК України, ст.ст.9, 49 Закону України «Про іпотеку», суд, -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_3 - задовольнити повністю.
1. Припинити іпотеку нерухомого майна - будівлі тарної дільниці з приналежними спорудами та прибудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка встановлена на підставі іпотечного договору №10/Zквіп-08, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ «Укрпромбанк», посвідченого 11 березня 2008 року Ціцей В.Й., приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу, в реєстрі за №366.
2. Вилучити з Державного реєстру іпотек запис №6764140 з контрольною сумою 42334В13Г2 та з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис №6759482 з контрольною сумою ВВ2ЕГ79822.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Головуючий підпис В.Г.Рижиков
З оригіналом вірно
Оригінал рішення знаходиться в матеріалах цивільної справи №2-1621/10 в Мукачівському міськрайонному суді Закарпатської області.
Суддя Мукачівського
міськрайонного суду В.Г.Рижиков

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2009 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого
Гнатенка А.В.,

суддів:
Барсукової В.М.,
Данчука В.Г.,

Гуменюка В.І.,
Косенка В.Й.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за поданням головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про обмеження виїзду за межі України за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 28 серпня 2008 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 16 грудня 2008 року,

в с т а н о в и л а:
У липні 2008 року головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі – державний виконавець) звернувся до суду з поданням про встановлення тимчасового обмеження для боржника - громадянина України ОСОБА_1 – у праві виїзду за межі України з вилученням паспортного документа для виїзду за кордон на період до виконання рішення Солом 'янського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2007 року у справі за позовом акціонерного банку «Експрес-банк» до ОСОБА_1, товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промисловий дім «Кристал», третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю «Торговельна компанія «Кристал», про стягнення заборгованості.

Свої вимоги державний виконавець мотивував тим, що рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2007 року стягнуто солідарно із ОСОБА_1 і товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промисловий дім «Кристал» на користь акціонерного банку «Експрес-банк» 10 497 806 грн. 47 коп. та судові витрати у справі. 20 червня 2008 року державним виконавцем ухвалено постанову про відкриття виконавчого провадження. Поведінка боржника ОСОБА_1 у відносинах зі стягувачем і державною виконавчою службою свідчить про його небажання виконувати судове рішення. У наданий державним виконавцем 7-денний строк для добровільного виконання судового рішення заборгованість перед стягувачем не погашена. 2 липня 2008 року до виконавчої служби надійшов лист від стягувача, в якому останній повідомляє, що боржник ОСОБА_1. має намір виїхати на постійне місце проживання до США. Державний виконавець вважає, що за таких обставин захист прав та інтересів стягувача стане неможливим без вжиття заходів для забезпечення виконання судового рішення шляхом установлення судом тимчасового обмеження боржникові ОСОБА_1 права виїзду за межі України з вилученням паспортного документа для виїзду за кордон до виконання рішення суду.

Ухвалою Солом’янського районного суду м. Києва від 28 серпня 2008 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 16 грудня 2008 року, ОСОБА_1 обмежено виїзд за кордон до виконання зобов’язання зі сплати на користь КБ «Експрес банк» 10 497 806 грн. 47 коп., покладеного на нього рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2007 року. Контроль за виконанням ухвали покладено на відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Державну прикордонну службу України.

У касаційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати зазначені судові рішення та постановити ухвалу про відмову в задоволенні подання державного виконавця, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи подання державного виконавця, суд першої інстанції з висновками якого погодився апеляційний суд, посилалися на те, що ОСОБА_1., який є солідарним боржником у виконавчому провадженні, у добровільному порядку не погашає борг, може виїхати на постійне місце проживання до іншої країни, оскільки має паспорт громадянина України для виїзду за кордон (закордонний паспорт) і відповідно має реальну можливість виїхати за кордон, що унеможливить стягнення з нього боргу, призведе до порушення прав та інтересів стягувача у виконавчому провадженні.

З такими висновками судів погодитися не можна.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Закон України від 21 січня 1994 року «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» (зі змінами) регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в’їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв’язання спорів у цій сфері.

Зазначеним Законом не передбачено за ухвалою суду тимчасове обмеження виїзду за кордон боржника у виконавчому провадженні до виконання рішення суду.

Помилково прийнявши до провадження подання державного виконавця, суди не врахували вимог Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України», яким регулюється порядок та випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України.

Згідно із ч. 1 ст. 340 ЦПК України судове рішення підлягає скасуванню в касаційному порядку із закриттям провадження у справі з підстав, визначених ст. 205 цього Кодексу.

Оскільки подання державного виконавця щодо тимчасового обмеження виїзду за межі України боржника у виконавчому провадженні до виконання рішення суду не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, то відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 205, 336, 340 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 28 серпня 2008 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 16 грудня 2008 року скасувати, провадження у справі закрити.

Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
А.В. Гнатенко
Судді:

В.М. Барсукова
В.І. Гуменюк

В.Г. Данчук

В.Й. Косенко

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2009 року

м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України у складі:

головуючого
Яреми А.Г.,



суддів:
Патрюка М.В.,
Косенка В.Й.,



Балюка М.І.,
Костенка А.В.,
Охрімчук Л.І.,


Барсукової В.М.,
Левченка Є.Ф.,
Перепічая В.С.,


Григор'євої Л.І.,
Лихути Л.М.,
Прокопчука Ю.В.,


Гуменюка В.І.,
Луспеника Д.Д.,
Пшонки М.П.,


Данчука В.Г.,
Лященко Н.П.,
Романюка Я.М.,


Жайворонок Т.Є.,
Мазурка В.А.,
Сеніна Ю.Л.,-

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних від простроченої суми за скаргою ОСОБА_1 про перегляд у зв'язку з винятковими обставинами рішення апеляційного суду Одеської області від 21 листопада 2007 року та ухвали Верховного Суду України від 18 березня 2008 року,

встановила:

У травні 2007 року ОСОБА_1 на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України звернулась із позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних від простроченої суми. Зазначала, що на підставі договорів позики від 4 червня 2002 року та 5 червня 2002 року передала ОСОБА_2 426 368 грн. на строк до 4 вересня 2002 року.

Оскільки відповідач умови договору не виконав, рішенням Іллічівського міського суду від 20 вересня 2004 року з нього було стягнуто з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних борг у сумі 505 176 грн. 66 коп. за період з 20 вересня 2002 року до 20 лютого 2004 року.

У зв'язку з невиконанням судового рішення й боргових зобов'язань судами 2 березня 2007 року було ухвалено рішення про стягнення з відповідача індексу інфляції з боргової суми за період з березня 2004 року до жовтня 2006 року та трьох відсотків річних за період з травня 2004 року до листопада 2006 року в розмірі 190 447 грн. 86 коп.

Ураховуючи те, що обидва судові рішення не виконано, борг не повернуто, просила стягнути з відповідача індекс інфляції за період з листопада 2006 року до березня 2007 року в розмірі 17 054 грн. 72 коп. та трьох відсотків річних від суми боргу за період з грудня 2006 року до травня 2007 року в розмірі 6 395 грн. 52 коп.

Заочним рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 6 серпня 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 21 листопада 2007 року заочне рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 6 серпня 2007 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду України від 18 березня 2008 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення апеляційного суду Одеської області від 21 листопада 2007 року залишено без змін.

У квітні 2008 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду України надійшла скарга про перегляд рішення апеляційного суду Одеської області від 21 листопада 2007 року та ухвали Верховного Суду України від 18 березня 2008 року у зв'язку з винятковими обставинами з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одного й того самого положення матеріального права.

У скарзі ОСОБА_1 посилається на неоднакове застосування судами касаційної інстанції ч. 2 ст. 625 ЦК України (аналогічна норма - ст. 214 ЦК Української РСР), п. 2 ч. 2 ст. 122, п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

На підтвердження неоднакового застосування зазначених правових норм скаржниця наводить постанову Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 10 червня 2003 року, ухвалу Верховного Суду України від 14 жовтня 2003 року та інші, в яких на її думку по-іншому вирішено питання про відповідальність за порушення грошового зобов'язання.

Ухвалою колегії Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 26 травня 2008 року скаргу ОСОБА_1 допущено до провадження у зв'язку з винятковими обставинами.

Розглянувши скаргу, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що в цьому випадку дійсно має місце неоднакове застосування касаційним судом положень ч. 2 ст. 625 ЦК України (ст. 214 ЦК Української РСР) щодо застосування до боржника відповідальності за прострочення ним виконання грошового зобов'язання.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права, колегія суддів виходить із такого.

У справі, що розглядається, установлено, що за договорами позики від 4 і 5 червня 2002 року ОСОБА_2 зобов'язаний був у строк до 4 вересня 2002 року повернути позивачці 426 368 грн., однак своїх зобов'язань не виконав і на час ухвалення судом оскаржуваних рішень.

При цьому з метою примусового виконання боржником грошового зобов'язання ОСОБА_1 раніше вже двічі зверталась із позовами до суду, за якими Іллічівським міським судом ухвалені рішення, що набрали законної сили: від 20 вересня 2004 про стягнення з відповідача 505 176 грн. 66 коп. боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних , та від 2 березня 2007 року про стягнення індексу інфляції та трьох відсотків річних за період з травня 2004 року до листопада 2006 року в розмірі 190 447 грн. 86 коп. (а.с. 13-23).

1 грудня 2005 року на підставі рішення суду видано виконавчий лист, однак стягнення за ним не проведено ( а.с. 24-25).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1, суд першої інстанції вважав доведеним факт невиконання відповідачем грошових зобов'язань до моменту ухвалення рішення, що за висновком суду тягне відповідальність боржника на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Скасовуючи рішення першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову ОСОБА_1 у позові про стягнення індексу інфляції та трьох відсотків річних із суми боргу за період, що мав місце після ухвалення попередніх рішень (відповідно за 20 вересня 2002 року - 20 лютого 2004 року та відповідно за березень 2004 року - жовтень 2006 року й травень 2004 року - листопад 2006 року) апеляційний суд виходив із того, що рішення суду від 20 вересня 2004 року є актом правосуддя, який остаточно вирішив спір по суті й припинив правовідносини сторін за договором позики, і їхні правовідносини перейшли в сферу виконання судових рішень, які регулюються нормами розділу VI ЦПК України, а не ч. 2 ст. 625 ЦК України.

За висновком апеляційного суду суд першої інстанції, отримавши зазначений позов ОСОБА_1 повинен був діяти відповідно до п. 2 ст. 122 і п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, оскільки повторне звернення з аналогічними вимогами й повторне застосування судом відповідальності до боржника за нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України суперечить вимогам закону.

З такими висновками погодився суд касаційної інстанції, залишаючи рішення апеляційного суду без змін.

На відміну від зазначеної практики застосування судами ч. 2 ст. 625 ЦК України (ст. 214 ЦК Української РСР), суд касаційної інстанції в постанові суду від 14 жовтня 2003 року при застосуванні ст. 214 ЦК Української РСР (ч. 2 ст. 625 ЦК України) зазначив, що ухвалення судом рішення про стягнення грошової заборгованості не припиняє кредитних правовідносин сторін, оскільки відповідно до ст. 216 ЦК Української РСР (аналогічна норма - ст. 599 ЦК України) зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином, а тому в разі невиконання боржником грошового зобов'язання й після ухвалення рішення про повернення боргу правомірними є вимоги кредитора про стягнення з боржника відсотків за користування кредитом із застосуванням до нього відповідальності, передбаченої ст. 214 ЦК Української РСР (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Такий висновок ґрунтується на законі.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають із підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Зобов'язання перестає діяти в разі його припинення з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України).

Ці підстави зазначені в ст. ст. 599, 600, 601, 604-609 ЦК України, які не передбачають підставою припинення зобов'язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснено, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Частина 2 ст. 625 ЦК України передбачає право кредитора на отримання судом боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання, а також трьох відсотків річних від простроченої суми та оплату цих сум.

Виходячи з аналізу норм ст. ст. 11, 12, 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України слід зробити висновок, що право, яке захищає суд, повинно існувати на день прийняття судового рішення.

Наявність судових рішень про стягнення боргу та передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України грошових сум за інші періоди невиконання боржником зобов'язання й відкриття виконавчого за цими рішенням за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання (добровільного чи примусового) не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін.

Таким чином, оскільки у справі, що розглядається, встановлено, що на момент ухвалення судом рішення борг позивачці не повернуто, то в суду апеляційної інстанції не було підстав для відмови у захисті її права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, як відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Погодившись із таким рішенням, суд касаційної інстанції не усунув допущене апеляційним судом порушення норм матеріального права, у зв'язку з чим ухвалені судами апеляційної та касаційної інстанцій рішення підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 358 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

ухвалила:

Скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 21 листопада 2007 року та ухвалу Верховного Суду України від 18 березня 2008 року скасувати, залишити в силі заочне рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 6 серпня 2007 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий
А.Г. Ярема


Судді:
М.В. Патрюк
Л.М. Лихута


М.І. Балюк
Д.Д. Луспеник


В.М. Барсукова
Н.П. Лященко


Л.І. Григор'єва
В.А. Мазурок


В.І. Гуменюк
Л.І. Охрімчук


В.Г. Данчук
В.С. Перепічай


Т.Є. Жайворонок
Ю.В. Прокопчук


В.Й. Косенко
М.П. Пшонка


А.В. Костенко
Я.М. Романюк


Є.Ф. Левченко
Ю.Л. Сенін