|
Решения судов
| |
| vassylek | Дата: Понедельник, 04.01.2010, 02:32 | Сообщение # 1 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2010 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого судді - Мельника Ю.М., суддів - Буцяка З.І. , Ковальчук Н.М.,
при секретарі - Сеньків Т.Б.,
з участю позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою закритого акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Острозького районного суду віл 25 листопада 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про визнання незаконним одностороннього збільшення процентної ставки по кредитному договору та визнання частково недійсним кредитного договору,
В С Т А Н О В И Л А:
Рішенням Острозького районного суду від 25 листопада 2009 року визнано незаконним одностороннє збільшення відповідачем процентної ставки за кредитно-заставним договором № ROOWAEOOOO5O113 від 4 березня 2008 року з 15,48 % річних до 27,14 % річних.
У задоволенні позову про визнання недійсним умов п.6.3.1 кредитно-заставного договору та повідомлення про збільшення в односторонньому порядку процентної ставки за користування кредитом відмовлено за безпідставністю позовних вимог.
У поданій на рішення місцевого суду апеляційній скарзі відповідач вказує на його незаконність через порушення норм матеріального права.
Стверджує , що суд не врахував , що за умовами договору передбачено право банку збільшувати в односторонньому порядку розмір процентної ставки за користування кредитом в разі зміні кон"юктури ринку грошових ресурсів в Україні.
Банк відповідно до умов договору 6 січня 2009 року збільшив розмір процентної ставки за користування кредитом.
Оскільки таке збільшення процентної ставки мало місце 6 січня 2009 року , то до цих правовідносин суд неправильно застосував норму ст. 1056-1 ЦК України в редакції від 9 січня 2009 року.
Із цих підстав просив рішення суду в частині задоволення позовних вимог скасувати, та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову в позові.
У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та його представник просили апеляційну скаргу відхилити як безпідставну , а рішення суду – залишити без зміни.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення із таких підстав.
Частково задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції вірно виходив із того,
Справа № 22-99-10 суддя головуючий у суді 1 інст. Венгерчук А.О.
Категорія № 19.27 суддя доповідач Мельник Ю.М.
що одностороннє збільшення банком розміру процентів за кредитним договором є незаконним.
Такий висновок суду 1 інстанції колегія суддів вважає законним і обґрунтованим , оскільки він відповідає дослідженим судом доказам та ґрунтується на вимогах закону.
Так, судом 1 інстанції встановлено і це вбачається із матеріалів справи , що 4 березня 2008 року між сторонами було укладено кредитно-заставний договір № ROOWAEOOOO5O113, за яким банк надав ОСОБА_1 кредит на суму 34697 грн. 19 коп., а ОСОБА_1 зобов»язався погасити цей кредит до 3 березня 2011 року та сплатити 15,48 % річних за користування кредитом.
Пунктом 6.3.1 цього ж договору було передбачено , що банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон»юктури ринку грошових ресурсів в Україні. При цьому банк має надіслати позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки.
8 січня 2009 року банк направив на адресу ОСОБА_1 лист в якому вказав , що із 1 лютого 2009 року відсоткова ставка за користування кредитом збільшується до 27,14 % річних .( а.с. 26)
Вказаного листа ОСОБА_1 вручено 12 січня 2009 року ( а.с. 26-зворот).
За таких обставин суд 1 інстанції прийшов до вірного висновку , що відсоткова ставка за користування кредитом банком була збільшена з 1 лютого 2009 року.
У той же час, 9 січня 2009 року вступила в силу ст. 1056-1 ЦК України , яка визначає, що встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.
Оскільки банк в односторонньому порядку без згоди позичальника збільшив відсоткову ставку за користування кредитом , а законом таке збільшення не дозволяється, то суд 1 інстанції відповідно до вимог закону визнав таке збільшення відсоткової ставки незаконним.
З огляду на викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з"ясував обставини справи, дав належну правову оцінку доказам у справі, вірно визначився у правовідносинах, що виникли між сторонами, і правильно вирішив спір.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, то колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.. 308 ,313 ,315, 317 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" - відхилити.
Рішення Острозького районного суду від 25 листопада 2009 року залишити без змін.
Рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту проголошення ухвали апеляційного суду і можуть бути оскаржені безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців із дня набрання ними законної сили.
Головуючий:
Судді:
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Суббота, 30.01.2010, 01:01 | Сообщение # 2 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| РІ Ш Е Н Н Я справа № 2-2282\09
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2009 р. Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі
Головуючого судді Смолки І.О.,
При секретарі Боєвій К.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», третя особа: Національний банк України, про визнання кредитного договору удаваним правочином,
В с т а н о в и в :
В серпні 2009р. ОСОБА_1 звернулася до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя з позовом до Закритого акціонерного товариства „ОТП Банк” (зараз – Публічне акціонерне товариство „ОТП Банк”) з позовом про визнання кредитного договору недійсним.
В своєму позові ОСОБА_1 вказала, що 27 лютого 2008 року між нею та ЗАТ „ОТП Банк” в особі Запорізького відділення „Соборне” був укладений кредитний договір № ML-204/059/2008 від 27 лютого 2008 року, за яким банк надав їй 57 000,00 (п’ятдесят сім тисяч доларів США) для придбання нерухомого майна. Згаданий вище кредитний договір передбачає, що кредит видається позивачці в іноземній валюті – доларах США, та розрахунки між нею та відповідачем – банком - мають здійснюватися в тій самій валюті.
В своєму позові ОСОБА_1 зазначила, що цей кредит носив цільовий характер та іноземна валюта була видана їй саме для придбання за цю валюту нерухомого майна, тобто для здійснення правочину з резидентом України. Але вона вважає, що банк не мав права надавати їй, резиденту України, кредит в іноземній валюті для розрахунків цією валютою з іншим резидентом України, бо, згідно ст.3 Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання та валютного контролю” № 15-93 від 1993р., національна валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, а відповідно до п. 2 ст. 13 Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання та валютного контролю” № 15-93 від 1993р., уповноважені банки, які отримали від Національного Банку України генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, одним з яких є відповідач, здійснюють контроль за операціями, що проводяться резидентами та нерезидентами через ці установи.
Позивачка стверджувала, що здійснення нею, резидентом України, акту купівлі – продажу нерухомого майна за іноземну валюту з резидентом України без індивідуальної ліцензії НБУ, якої не мав ані покупець, ані продавець – було порушенням підпункту „г” пункту 4 ст. 5 згаданого вище Декрету.
Через це, на думку позивачки, „ОТП Банк”, як агент валютного контролю, не мав права, за законом, надавати їй, ОСОБА_1 - резиденту України, кредит в іноземній валюті для використання її для розрахунків між резидентами України на території України без індивідуальної ліцензії НБУ.
Посилаючись на те, що вищенаведений кредитний договір був укладений з цією заздалегідь незаконною метою, що наявно суперечить Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» № 15-93 від 1993р., позивачка просила визнати його недійсним.
Відповідач позов не визнав, та в своїх запереченнях на позовну заяву № 200-04/4092 від 09.09.2009р. вказав, що АТ „ОТП Банк”, як юридична особа, був зареєстрований 02.03.1988р., що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 370771, має банківську ліцензію НБУ № 191 від 02.03.1998р., дозвіл на здійснення банківських операцій № 191-1 від 08.11.2006р.
Посилаючись на ч. 2 ст. 192, ч.3 ст.522 ЦК України, ст.ст. 2, 47, 49 Закону України „Про банки та банківську діяльність”, відповідач наголосив на тому, що банк, як юридична особа, яка має ліцензію та дозвіл НБУ, має право надавати кредити в іноземній валюті.
В судовому засіданні 09.09.2009р. позивачка змінила предмет позову, та надала позовну заяву в новій редакції, в якій просить визнати згаданий вище кредитний договір удаваним правочином та застосувати до нього правила, що застосовуються до кредитних договорів, валютою яких є національна валюта України.
Позивачка вказала, що насправді кредитний договір був удаваним та був вчинений з метою приховання іншого правочину, який сторони вчинили в дійсності, а саме – надання їй кредиту в національній валюті України. В обгрунтування цього твердження ОСОБА_1 послалася на те, що:
- договір в його теперішньому стані наявно суперечить діючому законодавству України з підстав, названих в її первісній позовній заяві та викладених вище;
- відповідач знав про неминучість конвертації нею, позивачкою, отриманої в нього валюти в гривню, бо іншим чином вона ніяк не могла використати кредит за його цільовим призначенням, яке є одним із суттєвих та важливих умов кредитного договору;
- відповідач знав про те, що для розрахунку з резидентом України позивачці були необхідні саме гривні, а не будь-яка інша валюта. Отже, укладаючи спірний кредитний договір, він погодився задовольнити саме цю потребу, тобто погодився надати необхідні ОСОБА_1 гривні.
З наведених вище фактів позивачка робить висновок, що видаючи їй в кредит готівкою іноземну валюту, відповідач усвідомлював, що цей акт носить формальний характер, а насправді ця валюта виступає не як засіб платежу, а як еквівалент Національної валюти України, необхідної для використання кредиту за цільовим призначенням, що підтверджується банківською квитанцією, в якій вказаний гривневий еквівалент виданої їй іноземної валюти.
Через це ОСОБА_1 вважає, що вона насправді уклала з банком договір кредитування в Національний валюті України, що не суперечить законодавству України, але сторони замаскували його під договір кредитування в іноземній валюті, який суперечить вищезгаданому Декрету КМУ.
Посилаючись на ч.2 ст. 235 ЦК України позивачка просила визнати кредитний договір № ML-204/059/2008 від 27 лютого 2008 року, укладений між нею та ЗАТ „ОТП Банк” (зараз – Публічне акціонерне товариство „ОТР Банк”) удаваним правочином та визнати його укладеним в Національної валюті України, в сумі двiстi вiciмдесят сiм вiciмсот п”ятдесят грн.00 коп, на умовах, викладених в договорі.
В судовому засіданні 14.10.2009р. позивачка підтримала свої нові позовні вимоги.
Представник відповідача проти позову в нової редакції заперечував, та надав суду письмові уточнені заперечення на позовну заяву № 200-04/6349 від 14.10.2009р.
В цьому документі ПАТ „ОТП Банк” стверджує, що:
1. ”Відповідач, як банківська установа, що отримала генеральну ліцензію НБУ, має повне право, згідно діючого законодавства України, надавати кредити, повертати їх та отримувати плату за користування кредитними коштами (проценти) саме у іноземній валюті. Жодний акт законодавства не заперечує цьому.
2. Позивач та відповідач уклали договір кредитування в іноземній валюті, та тим самим досягли мети, якої прагнули:
- Відповідач – отримати кредит саме у іноземній валюті.
- Позивач надати цей кредит та в майбутньому повернути його, отримавши при цьому плату за користування кредитними коштами (проценти) саме у іноземній валюті.
Тому Кредитний договір, що був укладений між Позивачем та відповідачем ні в якому разі не є удаваним правочином.
3. Банк, як агент валютного контролю, повністю виконав вимоги діючого законодавства, зокрема, вимоги Декрету КМУ України № 15-93 від 19.02.1993р. „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.
В обґрунтування вищенаведеного в уточнених запереченнях містяться посилання на ч.2 ст. 192 та на ч.3 ст. 522 ЦК України, які передбачають використання іноземної валюти на території України в порядку, передбаченому законом, та на ст.ст. 2, 47, 49 Закону України „Про банки та банківську діяльність”, які передбачають право банків розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, в тому числі – і в іноземній валюті.
Заперечуючи проти твердження позивачки про те, що укладання спірного кредитний договору є порушенням, з боку банку, його обов’язків агенту валютного контролю, відповідач у вищезгаданому документі стверджує таке:
„Всі операції, що були проведені Позивачем як резидентом України через Відповідача, як банківську установу, відповідають вимогам чинного законодавства.
Отримавши кредит, Позивач, для того, щоб зі свого боку не порушити вимоги валютного законодавства, повинен був у будь якому разі конвертувати отриману готівку у доларах США в національну грошову одиницю – гривню для розрахунку із Продавцем нерухомості. Саме таку ж операцію Позивач міг би здійснити у іншій банківській установі, але він скористався послугами саме Відповідача для проведення цієї операції.
На стадії укладання договору купівлі – продажу нерухомого майна Банк вже перестав бути агентом валютного контролю, так як ця операція проводилася вже готівковими коштами та не через установу банку”.
Представник третьої особи – Національного Банку України – надав суду Висновок науково-правової експертизи щодо правових підстав надання кредитів в іноземній валюті, проведеної відповідно до запиту Національного банку України на підставі Закону України „Про наукову і науково - технічну експертизу, здійсненої Інститутом Держави і права ім. В.М. Корецького Національної Академії Наук України від 09.11.2006р. № 126/509. яке містить такий узагальнюючий висновок:
„Відповідно до норм статей 192, 533, 1054 Цивільного кодексу України, статті 198 Господарського кодексу України, статей 32, 44 Закону України „Про Національний банк України”, статей 2, 47, 49 закону України „Про банки і банківську діяльність”, статей 1, 4, 34 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг”, статей 1,3,5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті”.
Вивчивши та проаналізувавши матеріали справи та пояснення сторін, ретельно дослідивши письмові заперечення відповідача та згаданий вище висновок науково правової експертизи, здійсненої науковою установою, підпорядкованою Академії Наук України (надалі – „експертний висновок”, або „експертиза”), як важливі письмові докази в цій справі, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню, через наступне.
В судовому засіданні встановлено, що 27 лютого 2008 року між громадянкою України ОСОБА_1 та ЗАТ „ОТП Банк” в особі Запорізького відділення „Соборне” був укладений кредитний договір № ML-204/059/2008 від 27 лютого 2008 року, за яким банк надав їй 57 000,00 (п’ятдесят сім тисяч) доларів США для придбання нерухомого майна. Згаданий вище кредитний договір передбачає, що кредит видається позивачці в іноземній валюті – доларах США, та розрахунки між нею та відповідачем – банком - мають здійснюватися в тій самій валюті.
Згідно частинi 1 п.2 вищенаведеного договору, згадані вище гроші в іноземній валюті були видані позивачці для придбання нерухомого майна, тобто для розрахунків цими грошима в іноземній валюті на території України.
Ст.3 Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання та валютного контролю” № 15-93 від 1993р. (надалі – „Декрет”) передбачає, що національна валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України.
Відповідно до п. 2 ст. 13 Декрету, уповноважені банки, які отримали від Національного Банку України генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, зокрема - відповідач, здійснюють контроль за операціями, що проводяться резидентами та нерезидентами через ці установи.
Отже, здійснення позивачкою, резидентом України, розрахунку з іншим резидентом України на території України без індивідуальної ліцензії НБУ, якої не мали ані вона, ані продавець – було порушенням підпункту „г” пункту 4 ст. 5 згаданого вище Декрету.
Цей висновок підтверджується і експертним висновком, на листі 6 якого вказано: „...Саме такі правила визначені статтею 5 Декрету, відповідно до якої валютні операції можуть здійснюватися виключно на підставі індивідуальної чи генеральної ліцензії НБУ».
Таким чином, відповідач, як агент валютного контролю, не мав права, згідно п. 2 ст. 13 Декрету, надавати позивачці кредит в іноземній валюті для здійснення згаданої вище операції.
Тому суд вважає доведеним та обґрунтованим твердження ОСОБА_1 про те, що спірний договір, в його теперішньому вигляді, наявно суперечить діючому законодавству України.
Навпаки, суд вважає необґрунтованим твердження відповідача, що містяться в його уточнених запереченнях, про те, що „На стадії укладання договору купівлі – продажу нерухомого майна Банк вже перестав бути агентом валютного контролю, так як ця операція проводилася вже готівковими коштами та не через установу банку”.
Частиной 1.,п.2 спірного кредитного договору, якою передбачена мета кредитування, є невід’ємною, важливою частиною цього договору.
Отже, умовами спірного кредитного договору була передбачена єдина фінансова операція, яку мала здійснити позивачка: отримати через банківську установу відповідача іноземну валюту та розрахуватися нею на території України з резидентом України без будь яких ліцензій НБУ. Це свідчить про те, що договір, в його теперішньому вигляді, укладений з метою порушення валютного законодавства.
Тому відповідач, як сторона договору, знаючи про це, ще на стадії переговорів про укладання такого договору мав здійснити свої обов’язки агента валютного контролю та відмовитися від його укладання. Більше того, як агент валютного контролю він мав би попередити ОСОБА_1 про незаконність вказаних вище дій з іноземною валютою для запобігання їх в майбутньому.
Натомість відповідач, підписав незаконний договір, та видав позивачці кредитні гроші в іноземній валюті, провокуючи її на порушення підпункту „г” пункту 4 ст. 5 Декрету.
Таким чином, якщо б суд взяв до уваги твердження відповідача про те, що „позивач та відповідач уклали договір кредитування в іноземній валюті, та тим самим досягли мети, якої прагнули”, то дії відповідача мали б бути визначені як безумовне порушення його обов’язків як агента валютного контролю, передбачених п. 2 ст. 13 Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, за яке банк мав би нести відповідальність, передбачену ст. 16 п. 2 абз. 4 того ж Декрету у вигляді позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій або штрафу у розмірі, що встановлюється Національним банком України.
Але суд вважає ці твердження недостовірними, бо вони спростовуються нижченаведеними об’єктивними фактами та іншими письмовими твердженнями самого ж відповідача.
Як вже йшлося вище, з кредитного договору № ML-204/059/2008 від 27 лютого 2008 року вбачається, що кредитні кошти мали бути використані позивачкою для придбання нерухомого майна, тобто для розрахунку з резидентом України (частина 1.,п.2 договору).
3гідно ст. 3 Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання та валютного контролю” № 15-93 від 1993р., національна валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України. Отже, видаючи кредит ОСОБА_1 для придбання нерухомого майна, позивач усвідомлював, що він бере на себе зобов’язання задовольнити її потребу саме в Національній валюті України – гривні.
Це підтверджується тим, що договір купівлі – продажу квартири був укладений ОСОБА_1 з продавцем в гривні, що було відомо відповідачу та що він схвалював, бо саме цю квартиру - придбану позивачкою в резидента України - він отримав в іпотеку в забезпечення зобов’язання за спірним кредитним договором, та іпотечний договір був укладений в той самий день, що і кредитний договір – 27 лютого 2008р.
Більше того, як видно з його уточнених заперечень, відповідач заздалегідь усвідомлював неминучість здійснення позивачкою конвертації отриманої нею валюти в гривню: „Отримавши кредит, Позивач, для того, щоб зі свого боку не порушити вимоги валютного законодавства, повинен був у будь якому разі конвертувати отриману готівку у доларах США в національну грошову одиницю – гривню для розрахунку із Продавцем нерухомості. Саме таку ж операцію Позивач міг би здійснити у іншій банківській установі, але він скористався послугами саме Відповідача для проведення цієї операції.”
Отже, відповідач заздалегідь знав про формальне порушення позивачкою кредитного договору: адже за кредитним договором ОСОБА_1 мала розрахуватися з продавцем квартири в доларах США. Вищенаведене твердження відповідача свідчить про те, що він не тільки схвалював таке порушення договору позивачкою, а й сам приймав в ньому участь, здійснивши для неї конвертацію кредитною валюти у гривню.
Разом з тим, дії позивачки щодо укладання угоди з резидентом України в Національній валюті України відповідають вимогам Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання та валютного контролю” № 15-93 від 1993р.
Через вищенаведені обставини суд вважає доведеним твердження позивачки про те, що відповідач усвідомлював, що акт видачі їй в кредит готівкової іноземної валюти носить формальний характер, а насправді ця валюта виступає не як засіб платежу, а як еквівалент Національної валюти України, необхідної для використання кредиту за цільовим призначенням. Цей факт підтверджується банківською квитанцією про видачу ОСОБА_1 іноземної валюти в сумі п”ятдесят сiм тисяч доларiв США 000 USD, в якій вказано, що це є еквівалентом двiстi вiciмдесят сiм вiciмсот п”ятдесят грн.00 коп .
Вищенаведене, всупереч твердженням відповідача, свідчить про те, що обидві сторони заздалегідь домовилися про фактичне виконання договору всупереч умовам, викладеним в його тексті, але відповідно до чинного законодавства.
Тому суд вважає доведеним, що спірний договір є удаваним правочином, бо сторони насправді уклали між собою договір кредитування в Національній валюті України, що не суперечить законодавству України, але замаскували його під договір кредитування в іноземній валюті, який суперечить вищезгаданому Декрету КМУ.
Суд вважає також доведеним, що Закрите акціонерне товариство „ОТП Банк” (зараз – Публічне акціонерне товариство „ОТП Банк”) на момент укладання спірного договору, маючи дозвіл та ліцензію НБУ, мало право надавати кредити в іноземній валюті.
Цей висновок суду, зроблений на підставі численних нормативних актів, вказаних відповідачем, безумовно підтверджується й висновком експертизи, наданої третьою особою – представником НБУ.
Але це право відповідача носить загальний характер. Воно не поширюється та не може поширюватися на випадки, коли такі операції суперечать законодавству України, а саме - Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання та валютного контролю” № 15-93 від 1993р.
До цього висновку суд дістався, зокрема, з огляду на матеріали вищенаведеної експертизи, в якій, зокрема, говориться: „Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті. Очевидно, що врегулювання даного питання є виключно прерогативою валютного законодавства України”.
Таким чином, право відповідача надавати кредити в іноземній валюті не звільняє його від обов’язків агента валютного контролю, передбачених ч.2 ст. 13 згаданого вище Декрету. Навпаки, застосування цього права всупереч вищенаведеним обов’язкам було б, з боку банку, зловживанням правом, яке, відповідно до ч.3 ст. 13 ЦК України, не допускається.
Отже, висновок суду про те, що спірний договір, в його вигляді на момент розгляду справи, суперечить Декрету, який суд вважає одним з суттєвих доказів правильності позовних вимог, не суперечить твердженню відповідача та наданої третьою особою експертизи про те, що відповідач, маючи дозвіл та ліцензію НБУ, взагалі, а не в конкретному випадку, що розглядається судом - мав право надавати кредити в іноземній валюті.
Суд вважає обґрунтованим твердження позивачки про те, що її права порушуються спірним договором, бо, через коливання курсу долару до національної валюти України вона в теперішній час вимушена сплачувати значно більшу суму в гривнях, ніж фактично отримала від банку, та більші суми процентів в гривнях, ніж це фактично передбачено договором.
Відповідно до ч.2 ст. 235 ЦК України, якщо, правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правочином, який вони насправді вчинили. Оскільки між ОСОБА_1 фактично був укладений договір про надання кредиту в національній валюті України у розмірі двiстi вiciмдесят сiм вiciмсот п”ятдесят грн.00 коп, до цього правочину мають бути застосовані правила, що регулюють надання саме такого кредиту.
Керуючись ст..ст.10,11,212-215 ЦПК України, ч.2 ст.235 ЦК України, суд
В и р і ш и в :
Позов задовольнити.
Визнати кредитний договір № ML-204\059\2008 від 27 лютого 2008 р., укладений між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (зараз – Публічне акціонерне товариство ОТП Банк) - удаваним правочином.
Визнати кредитний договір № ML-204\059\2008 від 27 лютого 2008 р., укладений між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (зараз – Публічне акціонерне товариство ОТП Банк), укладеним в Національній валюті України в сумі двісті вісімдесят сім вісімсот п»ятдесят гривень, 00 коп., на умовах, визначених в договорі.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.
Суддя Смолка І.О.
КОММЕНТ: Ситуация фантастически похожая на тысячи ситуаций, но какой судья молодец и доказать обратное будет ой как трудно.
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Суббота, 30.01.2010, 01:06 | Сообщение # 3 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22- 5574 Головуючий у 1 інстанції:
2009 р. Геєць Ю.В.
Суддя-доповідач: Прокопенко О.Л.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 грудня 2009 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Ломейка В.О.
Суддів : Прокопенка О.Л.
Полякова О.З..
При секретарі: Тахтаул О.М. розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»
на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30 жовтня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про захист прав споживача та розірвання договору, за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_6 до ОСОБА_5, Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсним пунктів додаткового договору ,-
ВСТАНОВИЛА:
21 вересня 2009 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про захист прав споживача та розірвання договору .
В позовній заяві зазначав, що 2 6 березня 2008 року між ним та ЗАТ «ОТП Банк» був укладений кредитний договір № СМ-SМЕ 200/128/2008, який складається з двох частин, що нероздільно пов'язані між собою. З метою забезпечення виконання ним зобов'язань за Кредитним договором, між ОСОБА_5 та Банком було укладено Договір іпотеки № РМ-SМЕ200/128/2008, за яким було передано в іпотеку об'єкт нерухомого майна.
Згідно пункту 2 частини № 1 Кредитного договору Банк прийняв на себе зобов'язання надавати позичальнику кредит траншами на загальну суму 545 461, 31 доларів США, при цьому, 2-й та наступні транші видаються на споживчі цілі, 3-й і наступні транші видаються в розмірі не менш ніж 10 000 доларів США. Перший та другий транші кредиту були надані йому Банком. Хоча позивач виконував належним чином свої зобов'язання за Кредитним договором по сплаті Банку відсотків за користування кредитом та погашенню основного боргу у відповідності до Графіку повернення кредиту, 10 грудня 2008 року він звернувся до Банку з заявкою про надання чергового траншу кредиту у розмірі 100 000 доларів США, проте листом йому було відмовлено посилаючись на поточну ринкову ситуацію.
В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_5 посилався на те, що укладаючи кредитний догов ір він розраховував отримати від ЗАТ «ОТП Банк» не лише перший транш кредиту, а всю суму кредиту у відповідності до кредитного договору.
Просив суд визнати недійсним Додатковий договір № 1 від 13.02.2009 року, до Кредитного договору № СМ-SМЕ200/128/2008 від 26 березня 2008 року, що був укладений між ОСОБА_5 та ЗАТ «ОТП Банк». Розірвати кредитний договір № СМ-SМЕ200/128/2008 від 26 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_5 та ЗАТ «ОТП Банк». Визнати недійсним нотаріально посвідчений договір іпотеки № РМ-SМЕ200/128/2008, укладеного 28 березня 2008 року між ОСОБА_5 та ЗАТ «ОТП Банк».
08 жовтня 2009 року ОСОБА_6, як третя особа яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсним пунктів додаткового договору.
В позові зазначала, що вона є дружиною позивача за первісним позовом. Між ОСОБА_5 та ПАБ «ОТП Банк» був укладений кредитний договір № СМ-SМЕ 200/128/2008 від 26.03.2008 року, який є договором стосовно цінного майна. Між тими же сторонами було укладено Додатковий договір №1 від 13.02.2009 року до кредитного договору на який вона не надавала згоди ні в письмовій, ні в усній формі.
Просила суд визнати недійсним пункти (підпункти) 2.1.3 – 2.1.12.3 Додаткового договору №1 від 13.02.2009 року до Кредитного договору № СМ-SМЕ 200/128/2008 від 26.03.2008 року укладеного між ОСОБА_5 та ПАБ «ОТП Банк». Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30 жовтня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково. Визнано недійсним п.п. 2.1.3 Додаткового договору №1 від 13.02.2009 року до Кредитного договору № СМ-SМЕ 200/128/2008 від 26.03.2008 року укладеного між ОСОБА_5 та ПАБ «ОТП Банк». Розірвано кредитний договір № СМ-SМЕ 200/128/2008 від 26.03.2008 року укладеного між ОСОБА_5 та ПАБ «ОТП Банк».
Позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено. Визнано недійсним п. 2.1.3 – 2.1.12.3 Додаткового договору №1 від 13.02.2009 року до Кредитного договору № СМ-SМЕ 200/128/2008 від 26.03.2008 року, що був укладений між ОСОБА_5 та ПАБ «ОТП Банк» .
Не погоджуючись з рішенням суду Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» подало апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просили рішення скасувати та ухвалити нове рішення.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідь судді-доповідача, пояснення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції і обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Згідно п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції першої інстанції, апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.
З матеріалів справи вбачається, що суд правильно встановив правовідносини, які склалися між учасниками справи, дав їм належну правову оцінку, а також дослідив надані сторонами докази і відповідно їх оцінив.
Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права та прийняв рішення, яким спір знайшов своє належне вирішення.
Судом першої інстанції встановлено і про це свідчать матеріали справи, що 26.03.2008 року між позивачем та ЗАТ «ОТП Банк» був укладений кредитний договір, який складається з двох частин нероздільно пов’язаних між собою.
В частині №1 другому пункті кредитного договору зазначено, що загальна сума кредиту складає 545461,31 доларів США і надаватись він має трьома Траншами. Другий та наступні Транші видаються на споживчі цілі.
Оскільки Банк безпідставно відмовився надати позивачу 2-й Транш кредиту, позивач був змушений звернутись до суду з позовом про захист прав споживача.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» дія цього Закону поширюється на випадки укладення кредитних договорів.
Вказане правило випливає і з п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року №5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» в якому зазначено, що Закон не визначає певних меж своєї дії і до відносин, які ним регулюються, належать зокрема і ті, що виникають із договорів про надання фінансово – кредитних послуг для задоволення власних потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття і ведення рахунків, таке інше).
Суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що оскільки Банк відмовив позивачу в наданні чергового Траншу кредиту, фактично припинивши його кредитування, то зі сторони Банку було допущене істотне порушення кредитного договору, що є підставою для його розірвання за правилами ст. 651 ч. 2 ЦК України.
ОСОБА_6 та ОСОБА_5 є подружжями, шлюб зареєстровано в установленому законом порядку.
13.02.2009 року між Банком та ОСОБА_5 було укладено Додатковий договір №1 до Кредитного договору №СМ –SME 200 /128/ 2008. Згоди на укладання цього договору ОСОБА_6, як дружина, не надавала.
Згідно ст. 65 ч. 3 СК України для укладання одним з подружжя договорів стосовно цінного майна, згода другого подружжя має бути подана письмово.
Відповідно ст. 65 ч. 2 СК України дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі побутового.
Оскільки додатковим договором істотно змінюється та доповнюється кредитний договір про які не було відомо ОСОБА_6, вона звернулась до суду з позовом про визнання недійсними пунктів додаткового договору з якими не згодна і які порушують її права як дружини.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 304, п.1 ст. 307, 308, 313, п.1 ст. 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» відхилити.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30 жовтня 2009 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного суду України протягом двох місяців.
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Суббота, 30.01.2010, 01:07 | Сообщение # 4 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| ОТКАЗ ПРИХВАТУ
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 грудня 2009 року Голованівський районний суд Кіровоградської області
в складі головуючого судді Конякіна С.М.
при секретарі Корніцькій Л.В.
розглянувши в відкритому судовому засіданні в селищі міського типу Голованівськ цивільну справу за позовом ЗАТ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення
в с т а н о в и в :
Позивач звернувсь до суду з позовною заявою і вказав , що відповідно до укладеного договору №.КGNAGA 01580059 від 11.09.2007 ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 9679,50 ( Долар США) зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,09 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 11.09.2012 року.
Згідно статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов»язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону .
У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов»язання за вказаним договором належним чином не виконав .
Відповідно до ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України наслідками порушення відповідачем зобов»язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення всієї суми кредиту .
У зв»язку з зазначеними порушеннями зобов»язань за кредитним договором відповідач станом на 04.02.2009 року має заборгованість - 7348,09 (Долар США)., яка складається з наступного :
- 7348,21(Долар США) – заборгованість за кредитом ;
- 64,86(Долар США) – заборгованість по процентам за користування кредитом ;
- 0,2(Долар США) – пеня за несвоєчасність виконання зобов»зань за договором .
В забезпечення виконання зобов»язань за кредитним договором ПриватБанк та відповідач 11.09.2007року уклали договір іпотеки . Згідно з договором іпотеки відповідач надав в іпотеку майно, а саме % житловий будинок , який розташований за адресою : вул. Калініна, 11с. Перегонівка Голованівського району Кіровоградська область. Майно належить відповідачу на праві власності на підставі особистої власності на житловий будинок від 28.08.2007 року.
Згідно з ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов»язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд, за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення, а також згідно ч.1 ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК України – звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок або житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. Відповідач підлягає виселенню з житла, яке є предметом іпотеки розташованого за адресою : Кіровоградська область, Голованівський район, с. Перегонівка вул. Калініна ,11.
Крім того, відповідно до ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що реєстрація – це внесення відомостей до паспортного документу про м’ясце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесенням цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу. Таким чином, реєстрація фіксує офіційне місце проживання особи. За цією адресою особа має право проживати, на неї надсилаються усі офіційні документи, відповідно до даних про реєстрацію нараховуються усі комунальні послуги і таке інше .Наявність осіб, зареєстрованих по квартирі, на яку звертається, негативно відобразиться на її ціні, а також буде перешкоджати реалізації цього предмета іпотеки.
Згідно ч.1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі остаточного рішення суду про позбавлення права власності або права користування житловим приміщенням.
Просить в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №.КGNAGA 01580059 від 11.09.2007 року в розмірі 57080грн. (7413,09 доларів США) – звернути стягнення на житловий будинок розташований за адресою : вул. Калініна, 11 с. Перегонівка Голованівського району Кіровоградська область , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ( на підставі договору іпотеки від 11.09.2007р.) ЗА Т КБ «Приват Банк» ( Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою – покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням Приват Банку всіх повноважень необхідних для здійснення продажу.
Висилити відповідача, який зареєстрований і проживає у житловому будинку розташованому за адресою: вул. Калініна, 11 с. Перегонівка Голованівського району Кіровоградська область, зі зняттям з реєстраційного обліку у відділу справах громадянства , імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України смт. Голованівськ.
Стягнути з відповідача судовий збір за поданням позовної заяви про виселення з житла у розмірі 8.50 грн.
Судові витрати у розмірі 570,81 грн., судовий збір та 30 грн. витрати на інформаційно- технічне забезпечення розгляду судового процесу.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі , але вказав , що за час коли розглядається в судовому засіданні відповідач частково проплачує кредитну заборгованість .
Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнав і суду пояснив ,що він дійсно отримав кредит у позивача в сумі 9679, 50 доларів США 11.09.2007року терміном до 11.12.2012року . систематично гасив борг до кінця 2008року . Внаслідок економічної кризи втратив роботу . Зараз працює , отримує сталий прибуток , а тому оплачує борг по кредиту регулярно та щомісячно . Просить відмовити в позові.
Суд, заслухавши представника позивача , відповідача , вивчивши матеріали справи дійшов висновку , що в позові необхідно відмовити . В судовому засіданні встановлено , що відповідач отримав у позивача кредит в сумі 9679,50 доларів США для придбання житлового будинку по вул.. Калініна с. Перегонівка Голованівського району Кіровоградської області строком на 5 років. В забезпечення виконання зобов»язання за кредитним договором між сторонами був укладений договір іпотеки . Відповідач надав в іпотеку житловий будинок який він придбав на гроші які брав в кредит.
Заборгованість по сплаті коштів по кредитному договору виникла внаслідок втрати роботи.
Термін погашення кредиту згідно договору закінчується 11.09.2012року.
Банк при заключенні кредиту вніс протирічний пункт який ставив сторони в завідомо нерівні положення , тобто право банка в односторонньому порядку розривати достроково договір з вимогою повного погашення кредиту або відчуження в інтересах банку предмета іпотеки без врахування суми яка була погашена по договору відповідачем.
Тим більше в судовому засіданні встановлено , що відповідач після працевлаштування почав виплачувати заборгованість регулярно , щомісячно і має можливість до закінчення дії договору погасити кредит.
Керуючись ст. ст. 8, 10, 57, 60, 88, 213, 215, 218 ЦПК України, ст.ст. 526, 527,530, 1050, 1054 ЦК України, суд
в и р і ш и в : В позові ЗАТ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення
відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Кіровоградської області через Голованівський районний суд протягом 20 (двадцяти) днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження може бути подана протягом 10 (десяти) днів з дня проголошення рішення.
Суддя:
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Суббота, 30.01.2010, 01:10 | Сообщение # 5 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| Справа № 2-884/ 2009 р. Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 грудня 2009 р. Хустський районний суд Закарпатської області
в складі: головуючого Джуга С.Д.
при секретарі Форкош Д.З.
з участю представника позивача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хуст справу за позовом
ОСОБА_2
до
Закарпатської філії ВАТ «Кредобанк» в особі відділення №6 м. Хуст, ВАТ «Кредобанк»
про порушення умов кредитного договору
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернувся в суд із зазначеним позовом до відповідачів.
Позов позивачем вмотивовано тим, що нею 27 грудня 2007року і Закарпатською філією ВАТ „Кредо банк” (надалі Банк) був укладений кредитний договір №158/18-21-2007 на суму 75000грн.для ремонту житлової квартири на строк до 26 грудня 2014 року (надалі Договір), відповідно до п.3.2. якого , за користування кредитом вона зобов’язана сплачувати 15,95%річних. Вона належним чином виконувала своє зобов’язання за договором.
В березні 2009р. вона отримала від Банку лист , в якому зазначено , що станом на 4 березня 2009р. нею не сплачено 2351,90грн, в тому числі 1348,88 грн. кредиту і 1003,02грн.процентів та вимогою про сплату даних коштів у тридцятиденний строк , а у випадку невиконання вимоги ,буде звернуто стягнення на предмет іпотеки. Звернувшись у Банк, їй пояснили , що заборгованість утворилась внаслідок підвищення процентної ставки за користування кредитом.
Викладену у листі вимогу про сплату зазначеної заборгованості вважає незаконною, і такою , що не відповідає умовам договору.
Зміни до кредитних договорів допускаються лише за згодою сторін , якщо інше не встановлено договором або законом (ст.651 ЦК України).
Згідно з пунктами 3.7, 3.8, 3.9, 8.1 укладеного Договору у разі зміни законодавства України щодо здійснення кредитування, облікової ставки Національного банку України інших економічних умов , що впливають на ціну кредитних коштів , Банк має право самостійно змінити розмір процентної ставки за кредитом , попередивши про це письмово Позичальника рекомендованим листом протягом 7 днів з дати внесення таких змін; Позичальник зобов’язаний протягом 10 днів від дати надіслання повідомлення з’явитись у Банк для укладення додаткового Договору ; при незгоді Позичальника з пропозицією Банку на зміну процентної ставки та/або нез’явленні Позичальника у Банк у встановлені строки , Позичальник зобов’язаний в 10-деннй строк з часу надіслання повідомлення , повністю повернути суму кредиту , сплатити проценти , комісії за користування кредитом на день повернення; будь-які зміни і доповнення до Договору вносяться лише за згодою сторін шляхом укладення додаткових договорів..
Від Банку вона не отримувала жодного письмового повідомлення про зміну процентної ставки за кредитом .Ніяких додаткових договорів між нею та Банком не укладалось.
Відповідно до пункту 4 ст. 11 Закону України « Про захист прав споживачів», у разі зміни відсоткової ставки за споживчим кредитом , споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни . Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1, діюча згідно довіреності, позов підтримала, посилаючись на наведені в позовній заві обставини, суду доповнила , що підпис на розписці , на яку посилається відповідач ,як на отримання його повідомлення позивачкою про підвищення процентної ставки за кредитом , не належить позивачці, просить визнати протиправною та нечинною вимогу Банку до позивача про сплату заборгованості за Договором в розмірі 2351,90грн., зобов’язати Банк здійснити перерахунок ануїтетних платежів , належних до сплати позивачу за Договором відповідно до здійсненого погашення, пунктів 4.1, 3.2 Договору та стягнути з відповідача судові витрати.
Представник відповідачів Янцо О.К., діюча згідно довіреності , позов не визнала. Суду пояснила , що позивачку належним чином попереджено про зміну процентної ставки за кредитом з надісланням їй 23.09.2008р. рекомендованим листом відповідного повідомлення. Позивачка дане повідомлення отримала , що підтверджується її розпискою. Додаткового Договору з позивачкою не укладалось ,оскільки вона не з’явилась у Банк .Позивачка порушила взяті на себе зобов’язання за Договором. В задоволенні позову просить відмовити .
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи , суд приходить до висновку , що позов підлягає до задоволення виходячи з наступного .
В судовому засіданні встановлено, що 27 грудня 2007р.між позивачем ОСОБА_2 та Закарпатською філією ВАТ „Кредо банк” в особі відділення №6 в м. Хуст укладений кредитний договір №158/18-21-2007р. на суму 75 000 грн. для ремонту житлової квартири на строк до 26 грудня 2014 року. Відповідно до п.3.2 Договору за користування кредитом позивачка зобов’язана сплачувати Банку 15,95% річних. 4 березня 2009р. на адресу позивача Банку направлено лист , в якому зазначено, що станом на 4 березня за нею рахується заборгованість за договором в розмірі 2351,90грн., в тому числі: 1348,88суми кредиту ; 1003, 02грн.процентів. Дана заборгованість утворилась внаслідок підвищення Банком процентної ставки за користування кредитом. Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи (а.с.3-7)
Відповідно до ст..55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України , нормативно - правовими актами Національного банку України та угодами (договорами ) між клієнтом та банком .
Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з врахуванням вимог цивільного та банківського законодавства, ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від10.05.2007р.№168 .
Відповідно до ст. 651 ЦК України , зміни до кредитних договорів допускаються лише за згодою сторін , якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з пунктами 3.7, 3.8, 3.9, 8.1 укладеного Договору у разі зміни законодавства України щодо здійснення кредитування, облікової ставки Національного банку України інших економічних умов , що впливають на ціну кредитних коштів , Банк має право самостійно змінити розмір процентної ставки за кредитом , попередивши про це письмово Позичальника рекомендованим листом протягом 7 днів з дати внесення таких змін; Позичальник зобов’язаний протягом 10 днів від дати надіслання повідомлення з’явитись у Банк для укладення додаткового Договору ; при незгоді Позичальника з пропозицією Банку на зміну процентної ставки та/або нез’явленні Позичальника у Банк у встановлені строки , Позичальник зобов’язаний в 10-деннй строк з часу надіслання повідомлення , повністю повернути суму кредиту , сплатити проценти , комісії за користування кредитом на день повернення; будь - які зміни і доповнення до Договору вносяться лише за згодою сторін шляхом укладення додаткових договорів.
В судовому засіданні встановлено , що Банком вимоги пункту 3.7 Договору щодо письмового попередження позивачки про зміну процентної ставки за кредитом не дотримано , оскільки позивачка посилається , що листа від Банку про підвищення процентної ставки за кредитом вона не отримувала , підпис на поштовому повідомленні не належить їй, а Банком суду не подано беззаперечних доказів і не доведено , що позивачка отримала даного листа.
З оглянутого поштового повідомлення, на яке посилається Банк про отримання позивачкою листа про підвищення процентної ставки за договором вбачається, що підпис на ньому істотно відрізняється від підпису позивачки , який міститься на Договорі. На вимогу суду надати оригінал листа про підвищення процентної ставки за кредитом, який був направлений на адресу позивачки , Банком суду надано типове повідомлення без зазначення реквізитів банку , особи , яка підписувала дане повідомлення та без зазначення будь - яких даних про особу позивачки , даних про укладений з нею Договір, даних щодо сплати відсотків за Договором та про зміну процентної ставки по кредиту , її розмір, дату початку дії зміненої процентної ставки по кредиту. За наведених обставин , суд не може вважати , що позивачка належним чином повідомлена про зміну процентної ставки за кредитом .
В порушення вимог п.8.1 Договору, між позивачкою та Банком додаткового договору щодо зміни процентної ставки за кредитом не укладалось.
Відповідно до пункту 4 ст. 11Закону України «Про захист прав споживачів» про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни , без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.
За наведених обставин поданий позов є обґрунтований і підлягає до задоволення.
Судові витрати по справі: судовий збір в розмірі 17грн. та витрати на інформаційно- технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 37 грн. підлягають до стягнення з відповідача ВАТ»Кредобанк» на користь держави , відповідно до ст. 88 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 10, 60 , 212-215, 218 , ЦПК України, ст.ст526, 654, 1054 ЦК України , ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» суд – Р І Ш И В: Позов ОСОБА_2 – задовольнити . Визнати протиправною та нечинною вимогу ВАТ „Кредобанк” до ОСОБА_2 про сплату заборгованості за кредитним договором №158/18-21-2007 в розмірі 2355,90 гривень .
Зобов’язати ВАТ»Кредобанк» здійснити перерахунок ануїтетних платежів , належних до сплати ОСОБА_2 за договором №158/18-21-2007 відповідно до здійсненого погашення, пунктів 4.1, 3.2 Договору №158/18-212007
Стягнути з ВАТ „Кредобанк” на користь держави 17 грн.судового збору.
Стягнути з ВАТ „Кредобанк” на користь держави р/р 31214259700318код ОКПО 22108130 в ГУДКУ у Закарпатській області МФО 812016 – 37 грн. витрат на «інформаційно- технічне забезпечення розгляду цивільної справи в Хустському районному суді».
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження рішення протягом 10 днів з дня проголошення рішення, а також може бути подана апеляційна скарга протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження до апеляційного суду Закарпатської області.
Головуючий: підпис З оригіналом вірно
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Суббота, 30.01.2010, 01:29 | Сообщение # 6 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| Справа № 2-720/2009 року УХВАЛА 25 грудня 2009 року Шаргородський районний суд Вінницької області Суддя Славінська Н.Л. розглянувши позовну заяву Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення,
встановив:
8.12.2009 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Шаргородського районного суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення, зазначивши, що відповідно до укладеного договору №МКШ -034 від 14.07.2008 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 15000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 12.07.2013 року.
У порушення умов договору відповідачка зобов’язання за вказаним договором належним чином не виконала.
Відповідно до ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України наслідками порушення боржником зобов’язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.
У зв’язку з зазначеними порушеннями зобов’язань за кредитним договором відповідачка станом на 29.10.2009 року має заборгованість – 14430,07 доларів США, яка складається з наступного: 12984,62 доларів США – заборгованість за кредитом, 701,05 доларів США – заборгованість по процентам за користування кредитом, 27,45 доларів США – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором, а також штрафи відповідно до умов кредитного договору - 31,29 доларів США – штраф (фіксована частина), 685,66 доларів США – штраф (процентна складова).
В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором були укладені договори застави та іпотеки:
- ПАТ КБ «ПриватБанк» і відповідачка 14.07.2008 року уклали договір застави №МКШ -034/2. Згідно з договором застави №МКШ-034/2 відповідачка надала в заставу належне їй майно, опис якого зазначено в договорі застави;
- ПАТ КБ «ПриватБанк» і відповідачка 14.07.2008 року уклали договір іпотеки б/н, згідно з яким відповідачка надала в іпотеку належне їй майно, а саме: нежитлове приміщення магазину «Мінімаркет», загальною площею 31,3 кв.м., який розташований в с. Рахни-Лісові Шаргородського району, будинок 102-А і належить відповідачці на праві власності на підставі договору купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Договором застави передбачено, що у випадку порушення заставодавцем/позичальником зобов’язання за кредитним договором, або за договором застави, заставодавець зобов’язаний передати предмет застави заставодержателю в заклад.
В порушення вищезазначених вимог закону та умов договору, відповідачка зобов’язання за кредитним договором не виконує, предмет застави в заклад банку не передала.
Вважає, що оскільки законом та умовами договору передбачено обов’язок відповідачки передати предмет застави в заклад заставодержателя (ПриватБанку), то вимоги стосовно зобов’язання відповідачки виконати зобов’язання в натурі, - є законними і обґрунтованими.
Згідно ч.1 ст.33 ЗУ «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Об’єднання в одній позовній заяві кількох вимог вважає обґрунтованим, оскільки заявлені вимоги випливають з одних і тих же підстав, підтверджуються одними й тими ж доказами, їх спільний розгляд прискорить вирішення справи та забезпечить своєчасне поновлення порушених прав позивача.
ПАТ КБ «ПриватБанк» просить передати в заклад ПАТ КБ «ПриватБанк» шляхом вилучення у ОСОБА_1 належне їй на праві власності заставлене майно, яке зазначено в договорі застави №МКШ-034/2 від 14.07.2008 року; в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №МКШ-034 від 14.07.2008 року в сумі 14430,07 доларів США:
- звернути стягнення на майно, яке зазначено в договорі застави №МКШ-034/2 від 14.07.2009 року шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом укладання заставодержателем договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця;
- звернути стягнення на нежитлове приміщення магазину «Мінімаркет», загальною площею 31,3 кв.м., який розташований за адресою: Вінницька область, Шаргородський район, с. Рахни-Лісові, буд.102-А, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки Публічним акціонерним товариством КБ «Приватбанк» з укладанням від імені відповідачки договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; стягнути з відповідачки судові витрати: судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1152,96 грн. та витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи 120 грн.
Вказана позовна заява ухвалою суду від 11.12.2009 року залишена без руху, оскільки подана з порушенням вимог цивільного процесуального законодавства України і надано строк позивачу для виправлення недоліків позовної заяви до 24.12.2009 року.
Відповідно до ст. 119 ЦПК України позовна заява повинна містити: найменування позивача, а також ім’я представника позивача, якщо позовна заява подається представником; зміст позовних вимог; ціну позову щодо вимог майнового характеру; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування.
У вказаній позовній заяві зазначені вимоги ст.119 ЦПК України не були дотримані.
Зокрема, в позовній заяві представник позивача зазначив ціну позову 14430,07доларів США, що еквівалентно 115296,22 грн., проте ним не було зазначено та не було додано до позовної заяви доказів в обґрунтування ціни позову, а саме: не додано розрахунок ціни позову, натомість додано розрахунок заборгованості в доларах США, проте відсутній розрахунок усієї ціни позову, що включає пеню, проценти та штрафи з врахуванням еквіваленту в українській гривні, яка є національною валютою в Україні.
Крім того, представник позивача посилався на ряд обставин, якими обґрунтовував позов, але не зазначив доказів, що підтверджують кожну обставину. Зокрема, представник позивача в позові зазначив, що відповідачка не виконує зобов’язання за кредитним договором, що відповідачка добровільно не передала предмет застави в заклад банку, проте не зазначив доказів, що підтверджують дані обставини, і не додав їх до позову. Не було зазначено в позовній заяві також доказів того, що позивач чи його представник звертався до відповідачки з приводу добровільного виконання умов договору кредиту, але відповідачкою йому в цьому відмовлено, тобто доказів того, що його вимоги відповідачкою не визнаються та наявний спір, який повинен розглядатися в судовому порядку.
Також, в обґрунтування позовних вимог представник позивача посилався на те, що відповідачка за договорами застави та іпотеки надала у заставу належне їй майно, яке він просить передати в заклад банку шляхом вилучення у відповідачки, проте, не зазначив та не додав до позову доказів, що підтверджують наявність даного майна у ОСОБА_1
Крім того, позовні вимоги не були конкретизовані, зокрема не було зазначено, яке конкретно майно шляхом вилучення у ОСОБА_1 просить передати в заклад банку представник позивача по договору №МКШ-034/2. Не було обґрунтовано представником позивача взагалі вимоги щодо передачі в заклад банку предмету застави і іпотеки та звернення стягнення на предмет застави і іпотеки, якими умовами договору кредиту це передбачено, необхідність застосування зазначених процедур станом на час звернення з позовом до суду, оскільки з позову вбачається, що кінцевим терміном повернення кредиту є 12.07.2013 року, а доказів звернення позивача чи його представника з позовом до відповідачки про дострокове розірвання договору і повернення всієї суми кредиту в позові не було зазначено і до позову не було додано.
Також, в позові було зазначено, що позивачем є ПАТ КБ «ПриватБанк» і що саме вказаним позивачем укладено з відповідачкою договір кредиту та договори застави і іпотеки, тоді як із поданих до позову договорів вбачається, що вони були укладені між відповідачкою та Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк». Проте, до позову не було додано документів в підтвердження того, що ЗАТ КБ «ПриватБанк» ліквідовано, а Публічне акціонерне товариство КБ «ПриватБанк» є його правонаступником з усіма правами та обов’язками ЗАТ КБ «ПриватБанк».
Для усунення цих недоліків судом був установлений строк позивачу до 24 грудня 2009 року.
Проте, до зазначеного строку ухвала судді від 11.12.2009 року позивачем залишена без належного реагування, хоча отримана 21.12.2009 року.
Оскільки цивільним процесуальним законодавством України не передбачено надання повторного строку на виправлення недоліків позовної заяви, то позовна заява ПАТ КБ «ПриватБанк» вважається неподаною і повертається позивачу.
Дана ухвала не перешкоджає повторному зверненню ПАТ КБ «ПриватБанк» з позовом до суду після усунення зазначених обставин.
Керуючись ст.ст. 121,210 ЦПК України,
ухвалив : Позовну заяву Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення – повернути позивачу.
Роз’яснити, що позивач вправі повторно звернутися до суду з цим же позовом у загальному порядку.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Вінницької області через Шаргородський районний суд шляхом подачі в 5-денний строк з дня винесення ухвали заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 10 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України. Суддя:
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Воскресенье, 31.01.2010, 22:57 | Сообщение # 7 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| ДОЛОЙ ПРИХВАТ! КАК РАДУЮТ ТАКИЕ РЕШЕНИЯ!!! Справа № 2-19/2010р.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 січня 2010 року Южноукраїнський міський суд Миколаївської області у складі: головуючого – судді БОБРОВСЬКОГО І.М. при секретарі ЗАЦЕПІНІЙ І.О. розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Южноукраїнську цивільну справу за позовом ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на квартиру ВСТАНОВИВ: ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на квартиру відповідача в зв’язку з наявністю боргу за кредитним договором. Мотивує свої вимоги тим, що 12 жовтня 2007 року сторони уклали між собою договір номер NKUCG10000000677, згідно з яким відповідач отримав кредит у розмірі 100000 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 12.10.2017 року. На 06.04.2009 року ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором в сумі – 96776.91 гривні, а саме 94050.10 гривень – заборгованість за кредитом; 2700.16 гривень – заборгованість по процентам за користування кредитом;26.65 гривень – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором. В зв’язку з порушенням відповідачем умов договору іпотеки від 12.10.2007 року № NKUCG10000000677 позивач просить звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу квартири з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності. А також наданням ПриватБанку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Виселити відповідача, який зареєстрований і проживає у квартирі, розташованій за адресою м. Южноукраїнськ, квартира АДРЕСА_2, зі зняттям з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Южноукраїнського МВ УМВС України в Миколаївській області. В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги. Пояснив, що відповідач порушив умови договору, відсотки за користування кредитом, проценти та пеню, на момент подачі позову не сплатив. На день розгляду справи відповідач має заборгованість по поточним платежам, з урахуванням змін умов кредитування від 25.12.2008 року. Про зміну умов кредитування відповідача було повідомлено листом від 09.01.2009 року. Змінюючи умови кредитування банк діяв на підставі розпорядження про зміну процентної ставки по існуючим кредитам «Іпотечне кредитування», «Авто в кредит», виданим в гривнях. Дії Банка не суперечили діючому законодавству. Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Пояснив, що заперечує проти підвищення відсоткової ставки за кредитним договором. Вважає, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору» від 12 грудня 2008 року, набрав чинності 09.01.2009 року і тому дії банку в частині зміни процентів в односторонньому порядку є нікчемними. Проте він, продовжує сумлінно виконувати умови кредитного договору від 12.10.2007 року № NKUCG10000000677. А заборгованість має місце в зв’язку з незаконними діями банку по підвищенню процентів в односторонньому порядку. Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи суд приходить до наступного. В судовому засіданні встановлено, що 12 жовтня 2007 року сторони уклали між собою договір номер № NKUCG10000000677, згідно з яким відповідач отримав кредит у розмірі 100000 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 12.10.2017 року. 12 жовтня 2007 року між сторонами було укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_3 (п.п. 1.1-1.2 іпотечного договору). Згідно до п.п. 4.1-4.3 іпотечного договору у випадку порушення Кредитного договору ОСОБА_1 ПриватБанк має право звернути стягнення на предмет іпотеки, тобто на квартиру АДРЕСА_3. Мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач порушив умови кредитного договору № NKUCG10000000677 від 12 жовтня 2007 року позивач просить про задоволення позову. Відповідач не погоджується з діями банку по підвищенню процентів в односторонньому порядку. Таким чином в судовому засіданні встановлено, що між сторонами кредитного договору виник спір за Договором який згідно до п. 7.2 Договору слід вирішувати в судовому порядку згідно з чинним законодавством. Позивач до суду за вирішенням спору не звернувся. За таких умов не має правового значення для вирішення позовних вимог про звернення стягнення на майно відповідача, час набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору» від 12 грудня 2008 року. Згідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року з подальшими змінами та доповненнями, у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. Позивач не вимагає стягнення заборгованості за кредитним договором, а це з огляду на положення ст. 39 Закону України «Про іпотеку», унеможливлює вирішення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім того, в судовому засіданні сторони погодились з тим, що відповідач, виконує умови договору від 12 жовтня 2007 року без урахування змін процентної ставки. Згідно до ч. 3 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» «Суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав». За таких обставин вимоги позивача про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_3, в якій постійно проживає і є зареєстрованим відповідач, задоволенню не підлягають. З цих же підстав не підлягають задоволенню вимоги позивача про виселення відповідача з квартири АДРЕСА_3 та стягнення на користь позивача судових витрат. Керуючись ст.ст. 8,10,11,60, 212-215, 218 ЦПК України, суд ВИРІШИВ: Відмовити в позові ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_3, шляхом продажу квартири з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПриватБанку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Відмовити в позові ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про його виселення з квартири АДРЕСА_3. Відмовити в позові ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення судових витрат. На рішення можуть бути подані, протягом десяти днів, заяви про апеляційне оскарження в Южноукраїнський міський суд. Апеляційна скарга на рішення суду в судову палату з цивільних справ апеляційного суду Миколаївської області, подається в Южноукраїнський міський суд, протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Суддя: І.М. Бобровський
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Пятница, 05.02.2010, 21:17 | Сообщение # 8 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| КОГДА ПРИХВАТ СТАВЯТ РАКОМ, АЖ СЕРДЦЕ РАДУЕТСЯ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-310/2010 р. Головуючий у 1-й інстанції: Міняйло Н.С.
Суддя-доповідач: Прокопенко О.Л.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2010 р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Ломейка В.О.
суддів: Прокопенка О.Л.
Полякова О.З. при секретарі Бабенко Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 27 серпня 2009 року по справі за позовом закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення, - ВСТАНОВИЛА : У березні 2009 року ЗАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення.
В позові зазначали, що відповідно до укладеного договору №ZPMIGA0000000023 від 04.09.2009 року ОСОБА_3 отримав кредит в розмірі 105640 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 20,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 04.09.2013 року.
В порушення зазначених умов договору позичальник зобов’язання за вказаним договором належним чином не виконав.
У зв’язку із зазначеними порушеннями зобов’язань за кредитним договором позичальник станом на 10.02.2009 року має заборгованість в розмірі 102845 грн. 62 коп., а саме: 96350 грн. 44 коп. – заборгованість за кредитом; 5250 грн. 69 коп. – заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 821 грн. 94 коп. – заборгованість по комісії за користування кредитом; 422 грн. 55 коп. – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором.
В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між сторонами 04.09.2008 року уклали договір іпотеки, який був зареєстрований приватним нотаріусом Михайлівського районного нотаріального округу Запорізької області в реєстрі за №3430, згідно з договором іпотеки ОСОБА_4 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: АДРЕСА_1. Вказане майно належить відповідачу на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Михайлівською селищною радою Запорізької області 21.08.2008 року, зареєстрованого в Михайлівському районному архітектурно-планувальному техінвентаризаційному бюро 21.08.2008 року, реєстраційний номер НОМЕР_1.
Заочним рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 27 серпня 2009 року позов задоволено частково.
Звернуто стягнення на предмет іпотеки – домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
За рахунок коштів, отриманих від реалізації вищевказаного залогового майна задовольнити вимоги по сплаті заборгованості за кредитним договором №ZPMIGA0000000023 від 04.09.2008 року в розмірі 102845 грн. 62 коп.
Виселено ОСОБА_3, який зареєстрований та проживає за адресою в будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1.
Зобов’язано ВГІРФО Михайлівського РВ УМВС у Запорізькій області зняти з реєстрації в житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Стягнуто з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, судові витрати в розмірі 1028 грн. 46 коп., та судовий збір в розмірі 08 грн. 50 коп., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду судового процесу в сумі 30 грн..
В іншій частині позову відмовлено.
Ухвалою Михайлівського районного суду Запорізької області заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення суду залишено без задоволення.
ОСОБА_3 звернувся до суду із апеляційною скаргою на зазначене рішення суду, в якій посилаючись на неповне з’ясування судом першої інстанції обставин справи, просить рішення суду скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.
Згідно ст. 307 ч. 1 п. 2 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до вимог ст. 309 ч. 1 п. 4 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
При ухвалені рішення по справі суд першої інстанції послався на ст. 572 ЦК України згідно якої - в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одежати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (про застави).
Також суд послався на ст. 33 Закону України «Про іпотеку».
Колегія суддів вважає, що посилання суду першої інстанції на вказані норми Законів є помилковими.Матеріали справи свідчать про те, що відповідно до укладеного договору №ZPMIGA0000000023 від 04.09.2008 року ОСОБА_3 04.09.2008 року отримав кредит у розмірі 105640 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 04.09.2013 року.
В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором ПриватБанк та відповідач 2 – ОСОБА_4, яка є матір’ю ОСОБА_3, 04.09.2008 року уклали договір іпотеки. Згідно якого ОСОБА_4 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1, який сторони визнали, що вартість його складає 200000 грн.
Статтею 590 ч. 2 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно договору іпотеки від 04.08.2008 року п.24 у випадку порушення кредитором договору позичальником або цього договору іпотекодавцем іпотекодержатель направляє іпотекодавцю і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору.
Матеріали справи свідчать про те, що ПриватБанк такого попередження ні позичальнику, ні іпотекодавцю не направляв.
Оскільки іпотекодержателем порушені вимоги вказані в договорі іпотеки від 04.08.2008 року, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що в позові необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст. 307 ч. ч. 1 п. 2, 309 ч. 1 п. 4, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Заочне рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 27 серпня 2009 року у цій справі скасувати та ухвалити нове наступного змісту. Відмовити ЗАТ комерційному банку «ПриватБанк» в позові до ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.
Головуючий:
Судді:
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Воскресенье, 07.02.2010, 01:42 | Сообщение # 9 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| Справа № 2-810/09
№ 2-23/10
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2010 року м. Звенигородка
Звенигородський районний суд Черкаської області
в складі: головуючої судді Демченко В.С.
при секретарі Некречій Н.Я.
за участі: представника позивача Руденка Р.В.
відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Звенигородки цивільну справу провадження в якій відкрито за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки
в с т а н о в и в:
ЗАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до відповідачів про звернення стягнення на предмет іпотеки: житловий будинок та земельну ділянку площею 0,15 га., які розташовані за адресою: с. Юрківка Звенигородського району Черкаської області, вул. Шолохова, 31, шляхом їх продажу на підставі договору іпотеки № CS00GA0000000105 від 23.06.2008 року, з укладенням від імені відповідача договору купівлі – продажу будь – яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням позивачу всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, виселення відповідачки ОСОБА_3 із вказаного будинку зі зняттям із реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в Черкаській області в Звенигородському районі. Позов обгрунтовується тим, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 23.06.2008 року укладено кредитний договір № CS00GA0000000105( далі Договір 1) згідно умов якого йому надано кредит в сумі 11721,75 доларів США строком з 23.06.2008 року по 23.02.2018 року, з щомісячними платежами відповідно графіку, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 15% річних. З метою забезпечення зобов’язань за вказаним договором кредиту між позивачем і відповідачкою ОСОБА_3 23.06.2008 року укладено договір іпотеки, згідно умов якого вона надала в іпотеку належний їй житловий будинок загальною площею 51,2 кв.м., що знаходиться в с. Юрківці. Проте відповідач ОСОБА_2 постійно порушував взяті на себе зобов’язання щодо повернення кредиту та відсотків за його користування, що призвело до заборгованності за кредитом станом на 07.04.2009 року в сумі 11215,74 долари США.
В процесі судового розгляду справи представник позивача уточнив назву позивача.Ухвалою суду встановлено, що правильною назвою позивача є не Закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», а Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», Представник позивача уточнив позовні вимоги – відмовився від позову в частині виселення відповідачки ОСОБА_3 із спірного будинку, в решті позов підтримав та просить його задовольнити повністю.
Відповідач ОСОБА_2 в своїх ітересах та інтересах відповідачки ОСОБА_3,від імені якої він діє на підставі довіреності, позов не визнав і просить в його задоволенні відмовити та пояснив суду, що дійсно 23.06.2008 року він одержав в Ватутінському відділенні ПриватБанку кредит в сумі 10000 доларів США, а з врахування всіх витрат по оформленню договору кредиту, сплати комісійних та страхових витрат сума кредиту склала 11721,75 доларів США, з умовою повернення боргу частинами. Відповідачка ОСОБА_3,його дружина, з метою забезпезпечення виконання ним зобов’язань по кредитному договору, уклала договір, про передачу в іпотеку належного їй будинку, що знаходиться в с. Юрківці, по вул. Шолохова, 31. До лютого 2009 року він погашав кредит, а з зазначеного часу його фінансове становище різко змінилося в зв’язку з фінансовою кризою в суспільстві. Враховуючи те, що курс долара зріс, сума боргу його за кредитом зросла вдвоє, а заробітна плата його не підвищилася, що призвело до того що він став не спроможним сплачувати кредит. Крім того його дружина захворіла, перестала працювати, що також значно погіршило матеріальне становище їх сім’ї. Він неодноразово звертався до позивача, з пропозицією про реструктуризацію боргу, зміни умов догору з метою зменшення розміру щомісячних платежів, збільшення терміну кредиту, проте йому було відмовлено. Крім того просить врахувати, що біля вказаного будинку є земельна ділянка, яку вони обробляють, тому в період з квітня по жовтень вони щорічно проживають в будинку наданому в іпотеку. З метою повернення кредиту ОСОБА_3 дала доручення Приватбанку на продаж зазначеного будинку з тією умовою, що банк продасть будинок не менше ніж за 100000 гривень і повністю погасить його борг. Тому відповідачі заперечують проти звернення стягнення на будинок без дострокового розірвання договору кредиту, тому що передаючи будинок в іпотеку вони розраховували повністю сплатити кредит за рахунок заставленого майна. Оскільки строк дії договору не закінчився вони зможуть повністю розрахуватися з банком і будуть сплачувати кредит частинами.
Судом встановлено, що:
23.06.2008 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 укладено кредитний договір № CS00GA0000000105, згідно умов якого йому надано кредит в сумі 11721,75 доларів США строком до 23.02.2018 року із щомісячними платежами відповідно графіку, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 15% річних (а.с. 6);
з метою забезпечення виконання зобов’язань відповідача ОСОБА_2 за вищевказаним кредитним договором між позивачем і ОСОБА_3 23.06.2008 року укладено договір іпотеки відповідно до умов якого у разі невиконня зобов’язань по кредитному договору іпотекодержатель, яким є позивач, має право одержати задоволення за рахунок предмета іпотеки – будинку та земельної ділянки, площею 0,15 га, які розташовані в АДРЕСА_1;
Згідно договору – купівлі продажу від 11.03.2008 року власником житлового будинку, що знаходиться в с. Юрківці Звенигородського району Черкаської області є ОСОБА_3;
Відповідно до довідки виконкому Юрківської сільської ради № 819 від 10.06.2008 року земельна ділянка розміром 1500 кв.м., на якій розташовані житловий будинок з господарськими будівлями, належні ОСОБА_3, не приватизовані ( а.с.29).
Відповідач ОСОБА_2 взяті на себе зобов’язання за Договором 1 виконував частково, його заборгованість станом на 07.04.2009 року складає 11215,74 доларів США.
Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи, суд ввжає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Згідно ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог.
На думку суду підстав для звернення стягнення на педмет іпотеки – житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 і розташований на земельній ділянці розміром 0,15 га немає з врахуванням того, що:
згідно ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Тому відповідачка ОСОБА_3 могла розпоряджатися – передавати в іпотеку, лише належну їй на праві приватної власності майно (земельну ділянку). Оскільки земельна ділянка розміром 0,15 га, на якій розташований зазначений житловий будинок відповідно до ст. 83 ЗК України належить територіальній громаді с. Юрківки, вона не могла бути передана в іпотеку відповідачкою ОСОБА_3 Тому суд не вправі звернути на неї стягнення;
відповідно до п. 2.3.7 Договору 1 банк має право стягнути кредит до настання дати передбаченої п.п.8.1,8.1.1. цього договору у т.ч. шляхом звернення стягнення на заставлене майно, при настанні умов, передбачених п.2.3.3.Договору 1. Пунктом 2.3.3. Договору 1 передбачено, що Банк має право змінити чи розірвати договір за згодою сторін, або в судовому порядку за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною, що також передбачено ст. 651 ЦК України.
Відповідно до п.18.9. договору про іпотеку іпотекодержатель має право звернути стягнення на Предмет іпотеки в разі дострокового розірвання Кредитного договору або зміни його умов.
позивач вимог про розірвання Договору 1 не заявив, умови його не змінені;
неналежне виконання умов договору відповідачем ОСОБА_2 настало внаслідок об’єктивних обставин, які від нього не залежали, а саме: економічної кризи, росту курсу долара,втрата роботи відповідачкою ОСОБА_3, які потягли за собою погіршення матеріального становища відповідачів.
Суд також враховує, що:
відповідно до п.5 прикінцевих положень Закону України « Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи» введений мараторій на 2009-2010 роки на примусове виселення із житла в якому зареєстрована фізична особа – іпотекодавець;
предмет іпотеки забезпечує виконання всієї суми кредитного договору і на нього може бути зверне стягнення при достроковому розірванні договору ( п.18.9 Договору іпотеки), а розмір заборгованності значно менший за вартість предмету іпотеки, позов про дострокове розірвання договору не заявлено.
На підставі ст.ст. 317-319, 509, 525, 526, 530, 536,651, 1050, 1054 ЦК України, ст. 78,83 ЗК керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 208, 212-215, 224-228 ЦПК України, суд, -
в и р і ш и в:
В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.
Копію рішення суду протягом п’яти днів з дня його проголошення направити відповідачу ОСОБА_3 рекомендованим листом з повідомленням.
Повний текст рішення суду виготовлено 1.02.2010 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано апеляційному суду Черкаської області через Звенигородський районний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження чи без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Воскресенье, 07.02.2010, 01:46 | Сообщение # 10 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22-383/2009 р. Головуючий у 1 інстанції :
Калюжна В.В.
Суддя-доповідач : Денисенко Т.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Боєвої В.В.
Суддів: Денисенко Т.С.
Коваленко А.І.
При секретарі: Карацюпі О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства « Державний ощадний банк України» в особі Орджонікідзевського відділення № 7717 м. Запоріжжя на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 листопада 2009 року по справі за позовом Відкритого акціонерного товариства « Державний ощадний банк України» в особі Орджонікідзевського відділення № 7717 м. Запоріжжя до ОСОБА_4 про визнання права власності на житлове приміщення в рахунок виконання основного зобов’язання, усунення перешкод у користуванні власністю та виселення,
ВСТАНОВИЛА :
У березні 2009 року ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі Орджонікідзевського відділення № 7717 м. Запоріжжя звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на житлове приміщення в рахунок виконання основного зобов’язання, усунення перешкод у користуванні власністю та виселення.
Позивач зазначав, що 12.11.2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі Орджонікідзевського відділення № НОМЕР_1 «Ощадбанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 699. За вказаним договором відповідач отримала кредит у розмірі 200 000 грн. строком на 96 місяців до 12.11.2015 року на придбання квартири. За користування кредитом згідно умов договору було встановлено плату у розмірі 14,5 процентів річних, які повинні сплачуватись щомісячно разом з щомісячним погашенням частини кредиту. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором було укладено іпотечний договір № 699-іф від 12.11.2007 р. Предметом іпотеки за вказаним договором є нерухоме майно - квартира 40, розташована у м. Запоріжжі по вул. Південноукраїнській у буд. 15. Відповідач своїх зобов'язань за кредитним договором не виконав, своєчасно не погасив щомісячні платежі та проценти по договору. Сума боргу за кредитом складає 187 925, 69 грн., по процентах - 15 003, 70 грн., пеня - 338, 47 грн., а всього 203 267, 86 грн. Відповідно до умов п. 3.4. кредитного договору позивач має право у разі одноразового прострочення сплати чергового платежу по кредиту та процентам вимагати від відповідача дострокового повернення суми кредиту, процентів та інших платежів, передбачених договором. Відповідно до п. 6.7. іпотечного договору банк має право від свого імені здійснити продаж предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу або набути право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язань на підставі цього договору. Відповідно до п. 3.3.11 іпотечного договору після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідач зобов'язаний на письмову вимогу банку або нового власника добровільно звільнити предмет іпотеки протягом одного місяця з дати отримання такої вимоги.
Посилаючись на вищевикладене, просили визнати за ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі Орджонікідзевського відділення № НОМЕР_1 «Ощадбанк» право власності на квартиру 40, розташовану у м. Запоріжжі по вул. Південноукраїнській у буд. 15, зобов'язати ОП «ЗМБТІ» погасити старі правовстановлюючі документи та зареєструвати право власності на зазначену квартиру за ВАТ «Ощадбанк» в особі Орджонікідзевського відділення № НОМЕР_1 «Ощадбанк», усунути перешкоди в користуванні власністю, а саме спірною квартирою, виселивши та знявши з реєстрації усіх осіб, які зареєстровані або фактично мешкають у зазначеній квартирі у зв'язку з втратою останніми права власності; припинити дію кредитного договору № 699 від 12.11.2007 року та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по справі.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 листопада 2009 року позовні вимоги залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі Орджонікідзевського відділення № 7717 м. Запоріжжя, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення по суті заявлених позовних вимог.
Вислухавши доповідача, пояснення представника апелянта ОСОБА_5, заперечення відповідачки ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_6, дослідивши обставини справи в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно зі ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі договору, яке здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до договору про іпотечний кредит №699, укладений сторонами 12 листопада 2007 року, позивач надав на умовах цього договору відповідачу грошові кошти у сумі 200000 грн., а позичальник (відповідач) зобов’язався належним чином використати та повернути кредит у зазначеній сумі, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 14,5% річних в порядку, на умовах і в строки, визначені цим договором. За умовами договору кредит надавався на 96 місяців з терміном остаточного погашення не пізніше 12 листопада 2015 року на придбання житла за договором купівлі-продажу від 12 листопада 2007 року, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Позичальник зобов’язався щомісячно до останнього числа місяця, наступного за звітним, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані банком проценти ануїтетними платежами в сумі 3585 грн. шляхом внесення готівки до каси банку або безготівкових платежів починаючи з 12 грудня 2007 року. Виконання позичальником зобов’язань за цим договором забезпечено нотаріально посвідченим Іпотечним договором нерухомого майна – предмету іпотеки, що розташоване за вищевказаною адресою. Банк має право вимагати дострокового повернення кредиту в цілому або у визначеній банком частині, сплати процентів за користування та інших платежів, що належать до сплати за цим договором, у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких зобов’язань за іпотечним договором, в тому числі затримання сплати частини Кредиту та процентів за користування кредитом понад 2 календарних місяців (а.с.12-134).
12 листопада 2007 року сторони уклали іпотечний договір №699-іф, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7, за яким відповідачка з метою забезпечення належного виконання зобов’язання, що виплаває з кредитного договору, передала в іпотеку квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, визначивши її вартість 270000грн. Умовами цього договору передбачене звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання позичальником зобов’язання за договором про іпотечний кредит в цілому або в будь-якій його частині, якщо прострочення строку будь-якого з платежів або його частини становить більше 2 місяців.
Відповідно до п. 6.7 іпотечного договору банк має право від свого імені здійснити продаж предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу або набути право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов’язань на підставі цього договору (а.с.15-17).
З довідки «Єдиного інформаційно-розрахункового центру» КП «ВРЕЖО №1» вбачається, що в квартирі, що яка є предметом іпотеки зареєстрована неповнолітня дочка відповідачки ОСОБА_8,ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.40)
Згідно з ч. 1 ст. 156 ЖК України та ч. 1 ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, що проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.
Згода органів опіки та піклування на передачу зазначеної квартири у власність позивачу, право користування якою має неповнолітня, позивачем не була отримана.
З огляду на зазначене та те, що щомісячний платіж за кредитним договором складає 3585грн., а за п овідомленням про порушення основного зобов'язання, направленого позивачем до відповідачки, її заборгованість за цим договором станом на 6 листопада 2008 року становила 2800грн.( а.с.7), колегія суддів вважає, що суд дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог позивача про звернення стягнення на квартиру відповідачки та виселення її з членами сім’ї з цієї квартири.
Доводи апелянта не спростовують такі висновки суду. Підстав для скасування оскаржуваного судового рішення колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства « Державний ощадний банк України» в особі Орджонікідзевського відділення № 7717 м. Запоріжжя відхилити.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 листопада 2009 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня її проголошення.
Головуючий:
Судді:
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Воскресенье, 07.02.2010, 03:35 | Сообщение # 11 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| ЭТО РЕШЕНИЕ - лишнее подтверждение того, что если ты хочешь победить банк, то необходимо поднять свой зад.
Справа №2-53/2010р.
(Справа №2-780/2009р.)
З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
27 січня 2010 року м. Пирятин
Пирятинський районний суд Полтавської області
у складі головуючої – судді Сімонової С.Г.,
за участі секретаря – Лимар К.І.,
позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 (фізичних осіб),
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі- ЗАТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживачів, визнання одностороннього підняття процентної ставки за кредитним договором незаконним та відшкодування моральної шкоди,
у с т а н о в и в :
Позивач ОСОБА_1 у вересні 2009 року звернулася з позовом до ЗАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання одностороннього підняття процентної ставки за кредитним договором незаконним та відшкодування моральної шкоди.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав і пояснив, що 10.08.2007 між ним та відповідачем було укладено кредитний договір, відповідно до якого відповідач надав позивачу кредит. Відповідач в односторонньому порядку без письмового повідомлення підняв ставку по кредиту з 01.02.2009. Просить визнати підвищення відповідачем в односторонньому порядку відсоткової ставки за кредитним договором незаконним та стягнути з відповідача моральну шкоду.
Представник відповідача у судове засідання не з’явився, відповідач про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причину неявки суду не повідомив.
Суд уважає, що справа може бути розглянута у відсутність представника відповідача, оскільки його особисті пояснення у судовому засіданні необов’язкові.
Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положення ст.224 ЦПК України.
Судом установлено:
10 серпня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № PLP0GА00000100, відповідно до якого банк надав позивачу кредит у розмірі 40 386,00 грн. на строк до 10.08.2017 зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,12% річних. (а.с.5-9,10).
Пунктом 2.3.1 указаного договору передбачено, що банк в односторонньому порядку має право збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон’юнктури ринку грошових коштів в Україні. При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки.
Відповідач в односторонньому порядку без письмового повідомлення підняв ставку по кредиту з 01.02.2009 і про розмір нового щомісячного платежу позивач дізнався лише у телефонному режимі від працівників Приватбанку 03.04.2009.
Згідно листа позивача від 10.04.2009 убачається, що він повідомив відповідача про свою незгоду з вказаними вище змінами до кредитного договору, посилаючись на незаконність дій зі сторони відповідача щодо одностороннього внесення змін до кредитного договору та необґрунтованість підняття відсоткової ставки до 26,88% (а.с.11).
У листі від 24.04.2009 відповідач зазначив, що згідно умов кредитного договору та відповідно по п.4.ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», 25.12.2008 за вих. №20.1.3.2/6-37912 позивачу було направлено лист (повідомлення) щодо зміни відсоткової ставки за договором (а.с.12).
Згідно повідомлення Центру поштового зв’язку №11 Полтавської дирекції УДППЗ «Укрпошта», рекомендаційні листи на ім’я ОСОБА_1 від Приватбанку за період з 25.12.2008 по 03.04.2009 не надходили (а.с.16).
Відповідно до ч.1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст.652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладення договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання.
Відповідно до п.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживча повідомляється кредитодавцем протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.
Пунктом 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Національного банку України №168 від 10.05.2007 встановлено, що банки мають право ініціювати зміну процентної ставки за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв’язку з волевиявленням однієї із сторін(зміні кредитної політики банку).
Таким чином, зміна процентної ставки відповідно до ст. 652 ЦК України та вимог Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту можлива лише при істотній зміні обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.
Всупереч ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, з листів відповідача не вбачається конкретних обставин, що змусили відповідача вчинити підвищення процентної ставки по кредитному договору до 26,88% річних.
Таким чином, дії відповідача щодо ініціювання збільшення відсоткової ставки за користування кредитом до 26,88% річних порушують умови кредитного договору.
Відповідно до ч.2 ст.1056? ЦК України (що набрала чинності 09.01.2009) встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.
Як убачається з листів-повідомлень відповідача, процента ставка по кредитному договору підвищується відповідачем з 01.02.2009, тобто після набрання чинності ст.1056? ЦК України, та оскільки позивач не надавав відповідачу свою згоду на зміну відсоткової ставки за кредитним договором , відсоткова ставка повинна залишатися без змін до повного виконання всіх умов обома сторонами договору.
Згідно ч.3 ст.1056? ЦК України умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.
Відповідно до ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого договору недійсним судом не вимагається.
За ч.4 ст.216 ЦК України правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.
Таким чином, умова договору, передбачена п.2.3.1 кредитного договору про право відповідача збільшувати розмір відсоткової ставки в односторонньому порядку є нікчемною з 09.01.2009 і не створює для сторін цієї угоди ніяких юридичних наслідків, а тому процентна ставка за кредитним договором повинна залишатися без змін до повного виконання всіх умов обома сторонами договору.
Відповідно до положень ст.611 ЦК України у разі порушення зобов’язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, і відшкодування моральної шкоди.
Проте, нормами цивільного законодавства, які регламентують положення про кредитний договір, не передбачено відшкодування моральної шкоди за наявності правовідносин, що склалися між сторонами у даній цивільній справі, не передбачають такої відповідальності банку і положення укладеного між сторонами кредитного договору.
При таких обставинах суд приходить до висновку, що у частині позовних вимог про стягнення із ЗАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди повинно бути відмовлено.
У відповідності до ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Керуючись ст. ст.215, 1056? ЦК України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 10, 88, 212, 215, 224-226 ЦПК України, суд –
в и р і ш и в:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати незаконним одностороннє підняття Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» відсоткової ставки по кредитному договору № PLP0GА00000100 від 10.08.2007 у розмірі 26,88% на рік.
Стягти із Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 37,00 грн. за сплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Стягти із Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави 51,00 грн. судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
На рішення може бути подана заява про апеляційне оскарження до апеляційного суду Полтавської області через Пирятинський районний суд протягом десяти днів із дня проголошення рішення та апеляційна скарга протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом 10 днів з дня отримання його копії.
Головуюча:
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Вторник, 09.02.2010, 03:27 | Сообщение # 12 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| Отказ Прихвату по процессуальным нормам, смотрите внимательно договора и то как к ним подходят в судах.
Справа № 2-20/2010р.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 лютого 2010 року Южноукраїнський міський суд Миколаївської області
у складі: головуючого – судді БОБРОВСЬКОГО І.М.
при секретарі ЗАЦЕПІНІЙ І.О.
розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Южноукраїнську цивільну справу за позовом ПАТ комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення заборгованості за кредитним договором на квартиру, виселення відповідача
ВСТАНОВИВ: ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» (в подальшому ПАТ комерційний банк «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на квартиру відповідача в зв’язку з наявністю боргу за кредитним договором. Мотивує свої вимоги тим, що 24 травня 2007 року сторони уклали між собою договір номер NKUCGА00000073, згідно з яким відповідач отримав кредит у розмірі 27500 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11.04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 23.05.2017 року. На 10.04.2009 року ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором 23845.65 доларів США, а саме 22774.13 доларів США – заборгованість за кредитом; 931.98 – заборгованість по процентам за користування кредитом; 100 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 39.54 доларів США – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором. В зв’язку з порушенням відповідачем умов договору іпотеки від 24.05.2007 року позивач просить звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу квартири з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності. А також наданням ПриватБанку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Виселити відповідача. Який зареєстрований і проживає у квартирі, розташованій за адресою АДРЕСА_2, зі зняттям з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Южноукраїнського МВ УМВС України в Миколаївській області.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги. Пояснив, що відповідач порушив умови договору, відсотки за користування кредитом, проценти та пеню, на момент подачі позову не сплатив. На день розгляду справи відповідач також має заборгованість по поточним платежам і ПриватБанк наполягає на задоволенні позовних вимог.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Пояснив, що відповідач не мав можливості погашення кредиту в зв’язку з відсутністю коштів. Проте банк не заявляв письмової вимоги про виконання зобов’язань відповідачем, не попереджав про можливість звернення стягнення на майно.
Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи суд приходить до наступного.
В судовому засіданні встановлено, що 24 травня 2007 року сторони уклали між собою договір номер NKUCGА00000073, згідно з яким відповідач отримав кредит у розмірі 27500 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11.04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 23.05.2017 року (а.с. 7-9).
24 травня 2007 року між сторонами було укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_3 (п.п. 33.1-33.3 іпотечного договору) (а.с. 10-14).
Згідно до п. 22 іпотечного договору у випадку порушення Кредитного договору ОСОБА_1 ПриватБанк має право звернути стягнення на предмет іпотеки, тобто на квартиру АДРЕСА_3.
Мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач порушив умови кредитного договору № NKUCGА00000073 від 24.05. 2007 року позивач просить про задоволення позову.
Проте позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Згідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року з подальшими змінами та доповненнями «У разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону».
Таким чином, законодавець зазначив необхідною умовою початку звернення стягнення на предмет іпотеки, надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення.
Як встановлено в судовому засіданні позивач вимоги Закону про необхідність направлення відповідачу письмової вимоги не виконав, що унеможливлює звернення стягнення на предмет іпотеки.
За таких обставин вимоги позивача про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, в якій постійно проживає і є зареєстрованим відповідач, задоволенню не підлягають.
З цих же підстав не підлягають задоволенню вимоги позивача про виселення відповідача з квартири АДРЕСА_1 та стягнення на користь позивача судових витрат.
Керуючись ст.ст. 8,10,11,60, 212-215, 218 ЦПК України, суд ВИРІШИВ: Відмовити в позові Публічному акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу квартири з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПриватБанку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Відмовити в позові Публічному акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про його виселення з квартири АДРЕСА_1. Відмовити в позові Публічному акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення судових витрат. На рішення можуть бути подані, протягом десяти днів, заяви про апеляційне оскарження в Южноукраїнський міський суд. Апеляційна скарга на рішення суду в судову палату з цивільних справ апеляційного суду Миколаївської області, подається в Южноукраїнський міський суд, протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Суддя: І.М. Бобровський
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Суббота, 20.02.2010, 22:43 | Сообщение # 13 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| РІШЕННЯ 2-1131/10
Іменем України
11 лютого 2010 року Голосіївський районний суд м. Києва
В складі головуючого судді Чередніченко Н.П.
При секретарі Гайді В.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного банку «Трансбанк» про визнання правочину недійсним та за зустрічним позовом Акціонерного комерційного банку «Трансбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на майно за кредитним договором ,-
Встановив :
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача та просить постановити рішення, яким визнати правочин, який оформлений кредитним договором № 16510609 від 06.07.2006 року, недійсним та правочин, який оформлений договором застави облігацій від 06.07.2006 року, недійсним, посилаючись на те, що банк в порушення норм чинного законодавства України визначив та здійснює розрахунки по кредитуванню в іноземній валюті без наявності індивідуальної ліцензії НБУ.
В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги за вищевикладеними обставинами та просить їх задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що право на здійснення операцій в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії, в тому числі і надання кредитів в іноземній валюті, передбачено ст. 533 ЦК України, Законом України «Про банки та банківську діяльність», Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Постановою НБУ від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно – правових актів НБУ» та іншими нормативними актами, що регулюють діяльність банків. Крім того, звертає увагу, що посилання позивача на обов‘язкове отримання індивідуальної ліцензії на надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, безпідставне, так як на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання кредитів в іноземній валюті, тобто операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії, а тому вважає, що позовні вимоги є безпідставними.
Крім того відповідач (позивач за зустрічним позовом) звернувся з зустрічним позовом, в якому просить стягнути заборгованість за спірним кредитним договором з ОСОБА_1 та ОСОБА_2
Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд приходить до наступних висновків.
Як встановлено в судовому засіданні, що 06.07.2006 року між сторонами по справі був укладений Кредитний договір № 16510609 на суму 63 000 доларів США зі сплатою відсоткової ставки за користування кредитом в розмірі 16,50 % річних з кінцевим погашенням заборгованості 06.07.2011 року.
Відповідач за первісним позовом повністю виконав умови спірного договору.
В якості забезпечення вимог АКБ “Трансбанк” за Кредитним договором № 16510609 від 06.07.2006 року, стосовно повернення отриманої позивачем за первісним позовом суми кредиту, несплачених процентів, комісій, неустойок і штрафів між сторонами по справі 06.07.2006 року був укладений Договір застави облігації, предметом якого є іменні безвідсоткові (цільові) облігації серії С у кількості 1118 штук, ринковою вартістю 643632 грн., заставною вартістю за згодою сторін 386173 грн.
Пунктом 5.4 спірного кредитного договору та Додатком № 1 до спірного кредитного договору передбачено, що сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється в доларах США на рахунок банку.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом, за своєю правовою природою між сторонами укладено кредитний договір, за яким виникли цивільно-правові відносини.
Згідно із ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судом встановлено, що спір виник не з надання кредиту в іноземній валюті, а з того, що розрахунки за спірним кредитним договором визначені і провадились обома сторонами в іноземній валюті.
Умови та порядок розрахунків є суттєвими умовами кредитного договору.
Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов‘язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до ст.35 Закону України „Про Національний банк України”, гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.
Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня.
Законодавством України сторонам у договорі надано право, при визначенні розміру грошових зобов’язань в гривні, вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіціальним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу.
Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» , який з урахуванням ст.4, 192 ЦК України є єдиним нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується у регулюванні правовідносини у валютній сфері.
Відповідно до п.2 ст. 1 Декрету КМУ, під валютними операціями розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.
Надання відповідачем позивачу кредиту, тобто проведення розрахунків за своїми зобов’язанням по кредитному договору, в іноземній валюті та здійснення позивачем виконання своїх обов’язків, тобто проведення розрахунків за своїми зобов’язанням по кредитному договору, в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією.
Згідно ч.1 та ч.2 ст.5 Декрету КМУ, НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операції, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом КМУ. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операції, що не потребують індивідуальних ліцензій на весь період дії режиму валютного регулювання.
Проведення розрахунків за спірним кредитним договором, в тому числі, оплата процентів, штрафних санкцій позивачем відповідачу в іноземній валюті потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України, виходячи з наступного:
Згідно із п.п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ, індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо:
- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Згідно із п.1.4 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого Постановою НБУ від 14.10.2004 р. № 483, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 р. № 1429/10028, під використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються.
Відповідно до п.1.1 договору Відповідач надав Позивачу кредит у сумі 63000 (шістдесят три тисячі) доларів США на умовах цільового використання, забезпеченості, строковості, платності, зворотності та інших умов, викладених в договорі.
Відповідно до п.2.2 договору Позивач отримав з каси Відповідача суму іноземної валюти готівкою у розмірі, вказаному у п.1.1 договору.
Відповідно до п.5.4 Кредитного договору та Додатку № 1, який є невід‘ємною частиною Кредитного договору, сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється позивачем в доларах США на рахунок банку.
Таким чином, кредит в сумі 63 000 доларів США був наданий банком позичальникові в іноземній валюті, внаслідок чого усі розрахунки за користування кредитом (проценти) також проводились позивачем в доларах США, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями в іноземній валюті.
За період з 07.08.2006 р. по 30.06.2009 р. позивач сплатив відповідачу 54576,52 доларів США та 848 грн. (сума складається з тіла кредиту, процентів та пені).
Оплата позивачем боргу та інших платежів, стягнення яких в іноземній валюті можливо у випадках, передбачених п.п.6.1.2, 9.2.11, 10.3, 10.4 кредитного договору також потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу.
Крім того, відповідно до ст. 2 Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998 р. «Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України», яка зареєстрована в Міністерстві юстиції 15.04.1998 р. № 245/2685 (втратила чинність на підставі Постанови НБУ № 200 від 30.05.2007 р.), використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу або як застави дозволяється у разі відсутності в фізичних осіб – нерезидентів або резидентів, а також повноважних представників юридичної особи нерезидента – суб’єкта підприємницької діяльності коштів у грошовій одиниці України і неможливості здійснення валютно обмінної операції через пункт обміну іноземної валюти в таких випадках:
п.2.1 – на територіях митниць;
п.2.2 – на територіях вокзалів, аеропортів та портів;
п.2.3 – використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу дозволяється у разі надання суб’єктами підприємницької діяльності готельних послуг фізичним особам нерезидентам з оплатою в іноземній валюті, у тому числі зі застосуванням дорожніх чеків міжнародних платіжних систем у вільно конвертованій валюті.
п.2.4 – використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу у випадках, що не передбачені цією главою, а також застави дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії НБУ.
Як встановлено судом, вказана індивідуальна ліцензія у позивача або відповідача відсутня, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором № 16510609 від 06.07.2006 р. суперечить приписам п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ, Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998 р.
Наданий відповідачем до матеріалів справи дозвіл № 33-2 від 17.03.2004 р. Національного банку України, як доказ наявності у відповідача права на здійснення вказаних вище валютних операцій без індивідуальної ліцензії, суд до уваги не приймає з огляду на те, що зазначений документ відповідно до приписів п.5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно із Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.
Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов’язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ та не робить укладений кредитний договір законним.
Крім того, в вичерпному переліку операцій , які має право здійснювати відповідач, не вказані операції по використанню готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу.
Вичерпний перелік неторговельних операції в іноземній валюті містить в собі п.11 Положення «Про порядок та умови торгівлі іноземною валютою», яке затверджено Постановою НБУ від 10.08.2005 р. № 281, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 29.08.2005 р. № 950/11230 і застосовується судом при розгляді цього спору відповідно до ст. 8 ЦК України. Цей перелік також не містить в собі надання права відповідачу використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу.
Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов’язаннями між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання позивачем долару США як засобу платежу за кредитним договором, суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 Цивільного кодексу України, ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.35 Закону України «Про Національний банк України».
Відповідно до п.17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним.
Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Частини 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Позивач, на виконання цього правочину, отримав від відповідача 63000 доларів США, що на день отримання становило 318150 грн., виходячи з офіційного курсу НБУ на 06.07.2006 р. 1 долар США = 5,05 грн.
Відповідач, на виконання цього правочину, отримав від позивача 54576,52 доларів США, що на день отримання становило 303553,53 грн., виходячи з офіційного курсу НБУ на дні отримання, та 848 грн. пені. Загалом відповідач отримав від позивача 304401,53 грн.
Різниця між отриманим позивачем та відповідачем за спірним кредитним договором становить 13748,47 грн.
За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що умови спірного кредитного договору суперечать переліченим вище приписам законодавства, позовні вимоги про визнання правочину, який оформлений кредитним договором № 16510609 від 06.07.2006 року, недійсним є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Таким чином, враховуючи висновки суду щодо недійсності правочину, який оформлений кредитним договором № 16510609 від 06.07.2006 року, останній є таким з моменту його вчинення.
Позов в частині визнання недійсним правочину, який оформлений договором застави облігацій від 06.07.2006 року також є обґрунтованим та підлягає задоволенню, виходячи з наступного:
Відповідно до приписів ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов’язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов’язання.
За таких обставин, приймаючи до уваги висновки суду щодо недійсності правочину, який оформлений кредитним договором № 16510609 від 06.07.2006 року, в забезпечення виконання позивачем обов’язків за яким було укладено договір застави облігацій від 06.07.2006 року, останній підлягає визнанню судом недійсними на підставі ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України.
Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
Усі заперечення представників відповідача щодо позову спростовуються вищевикладеним.
Таким чином, оцінюючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд вважає, що первісний позов підлягає задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 11, 60‚ 212, 213, 214, 215 ЦПК України; ст. ст. 4, 8, 192, 215, 216, 227, 524, 533, 548, 601, 1054 ЦК України, суд, -
Вирішив :
Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного банку «Трансбанк» про визнання правочинів, які оформлені договорами кредиту та застави облігації від 06.07.2006 року недійсними – задовольнити.
Визнати недійсним правочин, який оформлено кредитним договором від 06.07.2006 р. № 16510609, укладений між ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1) та Акціонерним комерційним банком «Трансбанк» (03150, м.Київ, вул. Фізкультури, 9, кор.рах. 320071171901 в Головному управлінні НБУ по м.Києву та Київській області, МФО 300089, ЄДРПОУ 16293211).
Зобов’язати АКБ «Трансбанк» (03150, м.Київ, вул. Фізкультури, 9, кор.рах. 320071171901 в Головному управлінні НБУ по м.Києву та Київській області, МФО 300089, ЄДРПОУ 16293211) повернути ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) усе отримане правочином, який оформлено кредитним договором від 06.07.2006 р. № 16510609, у розмірі 304401,53 гривень.
Зобов’язати ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) повернути АКБ «Трансбанк» (03150, м.Київ, вул. Фізкультури, 9, кор.рах. 320071171901 в Головному управлінні НБУ по м.Києву та Київській області, МФО 300089, ЄДРПОУ 16293211) усе отримане за право чином, який оформлено кредитним договором від 06.07.2006 р. № 16510609 у розмірі 318150 гривень.
Припинити зобов’язання АКБ «Трансбанк» (03150, м.Київ, вул. Фізкультури, 9, кор.рах. 320071171901 в Головному управлінні НБУ по м.Києву та Київській області, МФО 300089, ЄДРПОУ 16293211) повернути ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) усе отримане за право чином, який оформлено кредитним договором № 16510609 від 06.07.2006 р. у розмірі 304401,53 гривень та частково припинити зобов’язання ОСОБА_1 повернути АКБ «Трансбанк» усе отримане за кредитним договором № 16510609 від 06.07.2006 р. у розмірі 318150 гривень, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у розмірі 304401,53 гривні з кожної сторони.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь АКБ «Трансбанк» (03150, м.Київ, вул. Фізкультури, 9, кор.рах. 320071171901 в Головному управлінні НБУ по м.Києву та Київській області, МФО 300089, ЄДРПОУ 16293211) залишок від суми 318150 гривень у розмірі 13748, 47 грн. (тринадцять тисяч сімсот сорок вісім гривень 47 коп.).
Визнати недійсним правочин, який оформлений договором застави облігацій від 06.07.2006 р., укладений між ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) та Акціонерним комерційним банком «Трансбанк» (03150, м.Київ, вул. Фізкультури, 9, кор.рах. 320071171901 в Головному управлінні НБУ по м.Києву та Київській області, МФО 300089, ЄДРПОУ 16293211), який посвідчено та зареєстровано за № 2691 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П.
Зобов’язати АКБ «Трансбанк» (03150, м.Київ, вул. Фізкультури, 9, кор.рах. 320071171901 в Головному управлінні НБУ по м.Києву та Київській області, МФО 300089, ЄДРПОУ 16293211) повернути ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) іменні безвідсоткові (цільові) облігації серії С у кількісті 1118 (одної тисячі сто вісімнадцять) штук, ринковою вартістю 643632 (шістсот сорок три тисячі шістсот тридцять дві) гривні 60 копійок.
Стягнути з АКБ «Трансбанк» (03150, м.Київ, вул. Фізкультури, 9, кор.рах. 320071171901 в Головному управлінні НБУ по м.Києву та Київській області, МФО 300089, ЄДРПОУ 16293211) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) держмито у розмірі 1717 (одну тисячу сімсот сімнадцять) грн. та 120 (сто двадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
У задоволенні зустрічного позову АКБ «Трансбанк» (03150, м.Київ, вул. Фізкультури, 9, кор.рах. 320071171901 в Головному управлінні НБУ по м.Києву та Київській області, МФО 300089, ЄДРПОУ 16293211) до ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) та ОСОБА_2 про визнання солідарними боржниками та стягнення заборгованості за кредитним договором № 16510609 від 06.07.2006 р. – відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва .
Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом 10 днів з дня проголошення рішення .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження .
Суддя :
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Суббота, 20.02.2010, 22:45 | Сообщение # 14 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| Справа № 22ц-1308 від 2010 року Головуючий в 1 інстанції Погребняк Т.Ю.
Категорія 27 Доповідач Бараннік О.П.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
2010 рік лютий 15 дня Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :
головуючого - Бараннік О.П.,
суддів - Кіктенко Л.М., Пищиди М.М.,
при секретарі - Лещинській О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» на заочне рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 23 грудня 2009 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та пені, звернення стягнення на предмет іпотеки, -
В С Т А Н О В И Л А :
У липні 2009 року ВАТ АБ «Укргазбанк» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, пені та звернення стягнення на предмет іпотеки , посилаючись на те, що 18 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 449/ф/М5.
Відповідно до пунктів 1.1.1 та 1.2 вказаного договору банком були надані відповідачеві кредитні кошти на задоволення споживчих потреб на загальну суму 160 000 доларів США на строк до 17.09.2013 року зі сплатою 15 % річних у валюті кредиту, а відповідач згідно з пунктами 3.3.3 та 3.3.1 цього договору взяв на себе зобов’язання здійснювати повернення суми кредиту щомісячно, з 1 по 10 число кожного місяця, починаючи з наступного за місяцем отримання кредиту в розмірі не менше 1/60 від суми отриманого кредиту, що становить 2 670 доларів США і здійснювати повернення кредитних коштів та сплату нарахованих процентів у встановлені зазначеним договором строки.
20.11.2008 року ОСОБА_1 подав до банку заяву щодо відстрочення сплати кредиту, у якій також гарантував своєчасну сплату процентів. Відповідно до протоколу № 169/1 від 30.12.2008 року засідання Кредитної Ради ВАТ АБ «Укргазбанк» його заява була задоволена, а у відповідності до рішення Кредитної Ради до кредитного договору додатковою угодою № 1 від 31.12.2008 року були внесені відповідні зміни. Також відповідні зміни були внесені і до договору іпотеки без оформлення заставної № 449/ф/М5/1З від 18.09.2008 року, укладеного між ОСОБА_2 та ВАТ АБ «Укргазбанк».
Однак, у зв’язку з тим, що незважаючи на вчинені банком заходи реструктуризації заборгованості, відповідачем і в подальшому взяті на себе зобов’язання по поверненню суми кредиту та сплаті процентів не виконувались , ВАТ АБ «Укргазбанк» вимушений був звернутись з даним позовом до суду.
Заочним рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства АБ «Укргазбанк» стягнута заборгованість за кредитним договором в сумі 1 463 360 гривень 88 копійок солідарно, яка складається з простроченої суми кредиту у розмірі 165 234 гривень 06 копійок, пені на прострочені проценти та кредит у розмірі 44 968 гривень 09 копійок, прострочених відсотків за кредит у розмірі 148 696 гривень 64 копійок, поточної заборгованості за кредитом у розмірі 1 085 823 гривень 94 копійок, прострочених відсотків у розмірі 18 638 гривень 15 копійок. Цим же рішенням з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства АБ «Укргазбанк» стягнутий судовий збір у сумі 1700 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 250 гривень солідарно і звернуто стягнення на предмет іпотеки – будівлю ливарного виробництва, загальною площею 1 349,9 кв.м., розташовану за адресою пр. Аношкіна, 179/56 в м. Дніпродзержинську, шляхом проведення публічних торгів з реалізації предмета іпотеки.
В апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариство АБ «Укргазбанк», посилаючись на те, що рішення суду в частині стягнення заборгованості у гривні є незаконним та необґрунтованим, просило його змінити шляхом стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2, виниклої заборгованості за кредитним договором саме у іноземній валюті : за прострочену суму кредиту у розмірі 20 739, 81 доларів США, за прострочення відсотків за кредит у розмірі 18 664,07 доларів США, поточні відсотки у розмірі 2 339,42 доларів США, за поточну заборгованость по кредиту у розмірі 136 290,19 доларів США, пеню за прострочені проценти та кредит у розмірі 44 968,09 доларів США, а всього 178 033, 49 доларів США.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області вважає, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства АБ «Укргазбанк» підлягає відхиленню, а рішення в оскаржуваній – залишенню без змін, виходячи з наступного.
Суд першої інстанції вірно становив обставини справи, перевірив доводи сторін та давши їм належну правову оцінку, обґрунтовано, згідно з матеріальним і процесуальним законом постановив рішення про стягнення з відповідачів на користь ВАТ АБ «Укргазбанк» заборгованості за кредитним договором у національній валюті України.
Доводи ВАТ АБ «Укргазбнк» про необхідність повернення суми кредиту та процентів за користування кредитом саме у іноземній валюті, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки відповідно до ч.1 ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. І хоча за змістом ст.ст. 524, 533 ЦК України сторони можуть визначати грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, проте зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні, яка є єдиною валютою виконання грошового зобов’язання.
Таким чином, вирішуючи спір між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному об’ємі з’ясував права та обов’язки учасників спору, обставини справи, перевірив доводи сторін та давши їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону.
Суд не допустив порушень матеріального та процесуального права, які могли б тягнути за собою скасування чи зміну рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 209, 303 – 304, 307, 308, 313 – 315 ЦПК України, колегія суддів –
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ВАТ АК «Укргазбанк» відхилити.
Заочне рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 23 грудня 2009 року – залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але на неї може бути принесена касаційна скарга протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді:
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Понедельник, 15.03.2010, 02:32 | Сообщение # 15 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| № 2-812/09
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 червня 2009 року. м. Вінниця
Вінницький районний суд
в складі: головуючого судді Войтко Ю.Б.
при секретарі: Огородник О.А.
за участю представника
позивача: Підвального Ю.В.
відповідача: ОСОБА_1
представника відповідача: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Закритого акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення, - ВСТАНОВИВ:
Закрите акціонерне товариство комерційний банк «Приват Банк» звернулося до Вінницького районного суду з зазначеною вище позовною заявою з підстав того, що відповідно до укладеного договору № VIW3GА00001502 від 12.07.2007 року ОСОБА_1 12.07.2007 року отримала кредит у розмірі 10599,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 10.07.2011 року.
Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, Позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати.
Згідно статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
У порушення зазначених норм закону та умов договору Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав.
Відповідно до частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України наслідками порушення Боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право Заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.
У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором Відповідач станом на 12.03.2009 року має заборгованість - 7113,65 доларів США, яка складається з наступного: - 7046,89 доларів США - заборгованість за кредитом; • - 66,75 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; • - 0,01 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором «Приват Банк» і Відповідач 12.07.2007 року уклали договір іпотеки № VIWЗGА00001502. Згідно з договором іпотеки Відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: будинок загальною площею 64,0 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (д'евятнадцять). Майно належить Відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 23 травня 2003 року.
У відповідності до ст. 6 Закону України „Про іпотеку", іпотека за цим договором поширюється на земельну ділянку (далі - Земельна ділянка), на якій розташований Предмет іпотеки і яка належить Іпотекодавцю на праві власності на підставі документу зазначеного у договорі іпотеки.
Земельна ділянка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (дев’ятнадцять). Вищевказані обставини підтверджуються кредитним договором, договором іпотеки, іншими документами вказаними в додатках до цієї заяви.
Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов'язання Іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення публічних торгів або і застосуванням процедури продажу, встановленою ч. 1 ст. 38 цього Закону, як передбачає право Іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві.
Згідно з ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою Іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення, а також згідно з ч. 1 ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» та с. 109 ЖК України - звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. Відповідач підлягає виселенню з житла, яке є предметом іпотеки розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (д'евятнадцять).
Крім того, відповідно до ст. б Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадяни України, іноземці та особи без громадянства реєструють своє місце проживання. В статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесенням цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу. Таким чином, реєстрація фіксує офіційне місце проживання особи. За цією адресою особа має право проживати, на неї надсилаються усі офіційні документи, відповідно до даних про реєстрацію нараховуються усі комунальні послуги і таке інше. Наявність осіб, зареєстрованих по квартирі, на яку звертається, негативно відобразиться на її ціні, а також буде перешкоджати реалізації цього предмета іпотеки.
Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі остаточного рішення суду про позбавлення права власності або права користування житловим приміщенням.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.
Відповідач та представник відповідача позовні вимоги заперечували посилаючись на те, що заборгованість за договором складала 66 долара 75 центів коли курс долара підскочив вдвічі, а на даний час заборгованості взагалі не існує та надали суду відповідні письмові докази на підтвердження цього.
Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлені таки факти та відповідні їм правовідносини .
Судом встановлено, що відповідно до укладеного договору № VIW3GА00001502 від 12.07.2007 року ОСОБА_1 12.07.2007 року отримала кредит у розмірі 10599,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 10.07.2011 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором «Приват Банк» і Відповідач 12.07.2007 року уклали договір іпотеки № VIWЗGА00001502. Згідно з договором іпотеки Відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: будинок загальною площею 64,0 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (д'евятнадцять). Майно належить Відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 23 травня 2003 року.
Згідно зазначеного договору іпотеки передбачено, що іпотекою за цим договором забезпечуються вимоги Іпотекодержателя щодо відшкодування витрат, пов’язаних з пред’явленням вимоги за кредитним договором та зверненням стягнення на предмет іпотеки.
В судовому засіданні представником позивача не доведено, що вимога, пов’язана з пред’явленням вимоги за кредитним договором, була позивачем вчинена.
Згідно ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов’язання.
Згідно ст. 592 ЦК України заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, а якщо його вимога не буди задоволена, - звернути стягнення на предмет застави.
Судом встановлено, що позивачем така вимога дострокового виконання зобов’язання не пред’являлася.
Крім того, на момент пред’явлення позову позивачем зазначена заборгованість за кредитом в сумі 7046,89 доларів США, що заперечується відповідачем. Суд прийшов до висновку, що оскільки позивачем не пред’явлена вимога за кредитним договором, зазначена сума є тілом кредиту за договором. Враховуючи те, що на час ухвалення рішення не існує порушень виконання зобов’язань відповідачем перед позивачем, суду не доведено підстав виникнення іпотеки згідно умов договору іпотеки та Закону.
Згідно ст. 88 ЦК України не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення з відповідача судових витрат, оскільки позивачу в задоволенні вимог відмовлено.
Керуючись ст.ст. 572-593 ЦК України, ст. 3 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд –
ВИРІШИВ : В задоволенні позовник вимог Закритого акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» про звернення стягнення відмовити. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Вінницької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України
Суддя:(підпис)
Копія вірна:
Суддя:
Секретар:
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Вторник, 23.03.2010, 02:31 | Сообщение # 16 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| ЭТО ПОСЛУЖИТ ПОСОБИЕМ ДЛЯ ТЕХ, У КОГО В ИСКЕ БАНКА ЕСТЬ ТАКОЙ ПУНКТ! Х.. вам банкиры,а не запрет выезда!!! Справа № 2-з-12
2010 рік
У Х В А Л А
16 березня 2010 року Центрально-Міський районний суд міста ОСОБА_1 в складі: головуючого-судді Бондарєвої О.І.,
при секретарі Гаврилюк В.О.
за участі представника заявника ОСОБА_2
розглянувши заяву Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» від імені якого діє Криворізька філія Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про забезпечення позову шляхом заборони виїзду за кордон ОСОБА_3, ОСОБА_4, -
В С Т А Н О В И В :
ВАТ«Банк «Фінанси та Кредит» від імені якого діє Криворізька філія ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до суду з заявою про забезпечення позову Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» від імені якого діє Криворізька філія Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок порушення зобов’язань за кредитним договором №169/07-МК від 30.07.2007 р., за договором поруки №169/07/1-МП від 30.07.2007 р. , за договором поруки №169/07/2-МП від 30.07.2007 р. шляхом заборони виїзду за кордон ОСОБА_3, ОСОБА_4, в якій просить суд забезпечити позов шляхом заборони виїзду за кордон громадянам України ОСОБА_3, ОСОБА_4, оскільки вони порушили виконання зобов’язання за кредитним договором та договором поруки.
Представник заявника в судовому засіданні, заявлені вимоги підтримав у повному обсязі, просив задовольнити заяву.
Відповідачі належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися, про причини неявки не повідомили. Відповідно до вимог ст. 153 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути заяву про забезпечення позову за відсутності відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4
Розглянувши заяву, вивчивши письмові докази, суд вважає, що вона не підлягає задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.
Види забезпечення позову перелічені в ст. 152 ЦПК України.
Згідно ч. 3 ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» громадянину України, який має паспорт , може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, передбачених пунктами 1-9 частини 1 ст.6 Закону.
Паспорт може бути тимчасово затримано чи вилучено у випадках, передбачених пунктами 1-9 частини 1 ст.6 Закону, або в разі використання паспорта для вчинення злочину, або виявлення в ньому підробки, а також у випадку припинення громадянства України. Тимчасове затримання або вилучення паспорта у таких випадках здійснюється судом, органами прокуратури, внутрішніх справ, служб безпеки, державної прикордонної служби України, військовими комісаріатами та консульською службою України.
Таким чином, законом передбачено тимчасове затримання або вилучення паспорта, відмова у виїзді за кордон громадянам України, які мають відповідний паспорт для виїзду за кордон, однак позивач в своїй заяві вимоги про вилучення закордонних паспортів відповідачів не ставить. З заяви взагалі не видно чи є у ОСОБА_3, ОСОБА_4 закордонні паспорти, чи зверталися ОСОБА_3, ОСОБА_4 у компетентні органи за видачею закордонного паспорту, чи взагалі ОСОБА_3, ОСОБА_4 мають намір виїхати за кордон.
Крім того, ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» від імені якого діє Криворізька філія ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до своєї заяви про забезпечення позову шляхом заборони виїзду за кордон громадянам України ОСОБА_3, ОСОБА_4 не надало доказів того та не обґрунтовує заяву з приводу того, що невжиття таких заходів забезпечення, як заборона виїзду за кордон, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в майбутньому.
В зв’язку з вищевикладеним, суд вважає, що в задоволенні вищезазначеної заяви про забезпечення позову необхідно відмовити.
Керуючись ст.151- 153 ЦПК України, -
У Х В А Л И В :
Відмовити Відкритому акціонерному товариству «Банк «Фінанси та Кредит» від імені якого діє Криворізька філія Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом заборони виїзду за кордон ОСОБА_3, ОСОБА_4 .
Ухвала про відмову у забезпеченні позову оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Пятница, 26.03.2010, 02:14 | Сообщение # 17 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
|
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 серпня 2009 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - Шаповал Н.М.,
суддів: Кіпенка І.С.,
Хребтова В.П. ,
при секретарі - Пуль С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» в особі Харківської філії акціонерного банку «Укргазбанк» на рішення Московського районного суду м. Харкова від 17 червня 2009 року по справі за позовом Відкритого акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» в особі Харківської філії акціонерного банку «Укргазбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, -
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 17 червня 2009 року частково задоволено позов ВАТ АБ «Укргазбанк» в особі Харківської філії.
Суд ухвалив стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ВАТ АБ «Укргазбанк» в особі Харківської філії заборгованість за договором кредиту 30 871 грн. 83 коп., по відсоткам 5 340 грн. 31 коп., пеню в розмірі 9 957 грн., а всього - 46 169 грн. 80 коп.
З ОСОБА_1. та ОСОБА_2. стягнуто на користь позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 461 грн. 69 коп., на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - 30 грн., за виклик відповідача - 72 грн., а всього - 563 грн. 69 коп. в рівних частках по 281 грн. 84 коп. з кожної.
В апеляційній скарзі ВАТ АБ «Укргазбанк» в особі Харківської філії просить рішення змінити та стягнути з відповідачів суму кредиту в іноземній валюті.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, судова колегія не знаходить підстав для зміни рішення суду.
Судом першої інстанції встановлено, що між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1. було укладено кредитний договір № 41 від 22 серпня 2007 року, за яким ОСОБА_1. отримала кредит в розмірі 5 тис. доларів США готівкою на строк до 10 серпня 2008 року зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 22% річних.
В забезпечення вимог кредитора позивачем був укладений договір поруки з ОСОБА_2. від 22 серпня 2007 року.
Відповідно до вимог ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
Суд обґрунтовано прийшов до висновку про те, що стягнення грошової суми по кредиту підлягає у національній валюті. Всі інші постанови та декрети виконавчих органів по використанню іноземної валюти є підзаконними актами, а тому при вирішенні спору слід керуватися Цивільним кодексом України, який прийнятий Верховною Радою України, яка є законотворчим органом держави.
Суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, наданим доказам дав належну оцінку і постановив законне і обґрунтоване рішення.
Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, судова колегія, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» в особі Харківської філії акціонерного банку «Укргазбанк» відхилити.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 17 червня 2009 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання законної сили безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий -
Судді:
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Пятница, 26.03.2010, 02:17 | Сообщение # 18 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| БЕРИСЛАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ 27.04.2009 р. Справа N 2-589/09 Бериславський районний суд Херсонської області у складі: головуючого - судді Сіянка В. М. (за участю: секретаря - Третьякової Т. М., представника - Кононова М. А.), розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бериславі Херсонської області в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про визнання незаконною підвищення процентної ставки та недійсною умов договору, встановив: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ЗАТ КБ "ПриватБанк" про визнання незаконною підвищення процентної ставки та недійсною умов кредитного договору, посилаючись на те, що 14 квітня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено Кредитний Договір НОМЕР_1, відповідно до якого відповідач надав позивачу кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 14.04.2008 р. по 14.02.2013 р. включно, у вигляді не поновлювальної лінії зі сплатою за користування кредитом відсотків на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця в період сплати, винагороди за резервування ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу. На підставі укладеного між позивачем та відповідачем Кредитного договору, позивачем отримано кошти у розмірі зазначеному у Кредитному договорі. Листом відповідач повідомив позивача про підвищення в односторонньому порядку відсоткової ставки за зазначеним вище Кредитним Договором з 01.02.2009 р. Позивач вважає підвищення відповідачем в односторонньому порядку відсоткової ставки по кредитному договору незаконним а умова Кредитного Договору в частині права відповідача в односторонньому порядку розірвати Кредитний договір недійсною, при цьому посилається на ч. 2, 3 ст. 10561, ст. 203, 215, 217 ЦК України, ст. 21 Закону України "Про захист прав споживачів". У судовому засіданні представник позивача адвокат Кононов М. А. підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, наполягав на їх задоволенні, з підстав зазначених у позові. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про день, час та місце судового розгляду справи. Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України. Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав. Статтею 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком. Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року N 168. Судом встановлено, що 14 квітня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено Кредитний Договір НОМЕР_1 (а. с. 11 - 13) (далі по тексту Кредитний договір). Відповідно до пп. 8.1 п. 8 Кредитного Договору Банк зобов'язується надати "Позичальникові" кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк з 14.04.2008 р. по 14.02.2013 р. включно, у вигляді не поновлювальної лінії (далі - "Кредит" у розмірі 38918 грн. (тридцять вісім тисяч дев'ятсот вісімнадцять гривень 00 коп.) на наступні цілі: у розмірі 35000,00 на споживчі цілі, у розмірі 1050,00 грн. на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, 303,00 грн. страхування майна, 175,00 грн. - особисте страхування, а також у розмірі 2390,00 грн. на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пп. 2.1.3, 2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,42 % на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту щомісяця в Період сплати, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 0,96 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 7.2 даного Договору. На підставі Кредитного Договору позивачем отримані кошти в розмірі зазначеному у пп. 8.1 п. 8 Кредитного Договору, що не заперечується позивачем в судовому засіданні. Відповідно до пп. 2.3.1 п. 2 Кредитного Договору - Банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування Кредитом, при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладання даного Договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). Відповідно до листа від 25.12.2008 року НОМЕР_2 за підписом Голови правління ПриватБанку О. В. Дубілєт вбачається, що відповідач повідомив позивача про збільшення розміру відсоткової ставки за Кредитним Договором НОМЕР_1 від 14.04.2008 р. до 29,04 % на рік (а. с. 9), при цьому відповідач в своєму листі посилається на те, що відповідно до умов укладеного між позивачем та відповідачем кредитного договору та у зв'язку із зміною кон'юктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме настанні одного чи декількох з нижченаведених чинників: зміни курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладання даного договору, зміни облікової ставки НБУ; зміни розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміни середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ), здійснення поточних коливань відсоткових ставок за вкладами та/або кредитами, або зміни в грошово-кредитній політиці НБУ; підвищення ставки за кредитами Кредиторів України у відповідній валюті (по статистиці НБУ); підвищення ставки більш ніж на 3 (три) відсоткових пункту за бланковими кредитами "овернайт" НБУ з дати укладення цього Договору чи останнього перегляду відсоткової ставки. Листом від 19.01.2008 року позивач повідомив відповідача про свою незгоду з вказаними вище змінами до Кредитного Договору посилаючись на незаконність дій зі сторони відповідача щодо одностороннього внесення змін до Кредитного Договору та необґрунтованість підняття відсоткової ставки до 29,04 % (а. с. 10). Згідно Листа відповідача від 10.02.2009 р. НОМЕР_3 вбачається, що підставою для змін відсоткової ставки по Кредитному Договору укладеного з позивачем послугувало прийняття Національним банком України постанови N 107 від 21.04.2008 р. "Про врегулювання грошово-кредитного ринку" згідно якої з 30.04.2008 р. облікову ставку було змінено до 12 % річних. Та оскільки відповідачем з 30.04.2008 року не було змінено процентну ставку, право на її підвищення залишилося за відповідачем. В зв'язку з чим згідно умов Кредитного Договору та відповідно до п. 4 ст. 11 ЗУ "Про захист прав споживачів" позивачу було направлено лист (повідомлення) щодо зміни відсоткової ставки за Договором. (а. с. 8). Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Відповідно до п. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Відповідно до вступної частини постанови Націнального банку України N 168 від 10.05.2007 р. "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" правила прийняті з метою захисту прав споживачів під час укладання договорів про надання споживчих кредитів, запобігання завданню споживачам моральної чи матеріальної шкоди через надання свідомо недостовірної чи неповної інформації. Пунктом 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту встановлено, що банки мають право ініціювати зміну процентної ставки за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміні кредитної політики банку). Таким чином, зміна процентної ставки відповідно до ст. 652 ЦК України та вимог Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту можлива лише при істотній зміні обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.
В свою чергу, всупереч ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, з листів відповідача, направлених на адресу позивача, не вбачається конкретних обставин, що змусили відповідача вчинити підвищення процентної ставки по Кредитному Договору до 29,04 % річних. Окрім того, судом не береться до уваги посилання відповідача в своєму листі на зміну з 30.04.2008 р. облікової ставки НБУ як на підставу зміни відповідачем процентної ставки по Кредитному договору, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, Кредитний договір між відповідачем та позивачем було підписано 14.04.2008 року, на момент підписання Кредитного Договору діяла постанова Національного банку України N 492 від 29.12.2007 року, згідно якої розмір облікової ставки становив 10 %. Після підписання Кредитного договору розмір облікової ставки на підставі постанови Правління Національного банку України N 107 від 21.04.2008 р. "Про регулювання грошово-кредитного ринку" облікова ставка з 20.04.2008 року була змінена до 12 %. Відповідно до пп. 2.3.1 п. 2.3 Кредитного договору збільшення процентної ставки Банком вищевказаному порядку можливо в границях у кількості пунктів, на яке збільшилася ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США. З умов Кредитного Договору випливає, що відповідач міг ініціювати збільшення відсоткової ставки за користування лише до 19,04 % річних. Таким чином, дії відповідача щодо ініціювання збільшення відсоткової ставки за користування кредитом до 29,04 % річних порушують умови Кредитного Договору. Відповідно до ч. 2 ст. 10561 ЦК України (що набула чинності 09.01.2009 року) встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Як вбачається з листів-повідомлень відповідача, процентна ставка по Кредитному Договору підвищується відповідачем з 01.02.2009 року, тобто після набранням чинності ст. 10561 ЦК України, та оскільки позивач не надавав свою згоду на зміну відсоткової ставки за Кредитним Договором повинна залишатися без зміни до повного виконання всіх умов обома сторонами Договору. Відповідно до ч. 3 ст. 10561 ЦК України умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Відповідно до ч. 4 ст. 216 ЦК України правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Таким чином, умова Договору, передбачена пп. 2.3.1 п. 2.3 Кредитного Договору про право відповідача збільшувати розмір відсоткової ставки в односторонньому порядку є нікчемною з 09.01.2009 р. і не створює для сторін цієї угоди ніяких юридичних наслідків, а тому процентна ставка за Кредитним Договором повинна залишатися без зміни до повного виконання всіх умов обома сторонами Договору. Є такою, що ґрунтується на Законі, а тому підлягає задоволенню вимога позивача, щодо визнання недійсним умову пункту 2.3.3 Кредитного Договору НОМЕР_1 від 14 квітня 2008 року щодо такої події як право Банка при виникненні кожної з наступних подій зокрема відмови Позичальника в оформленні (переоформленні) якого-небудь із договорів, договорів іпотеки, поруки, договорів страхування, згідно п. 2.2.7 даного Договору згідно статті 651 Цивільного кодексу України здійснити одностороннє розірвання договору з надсиланням Позичальникові відповідного повідомлення з наступних підстав. Відповідно до пп. 2.3.3 п. 2.3 Кредитного Договору при виникненні кожної з наступних подій зокрема, відмови Позичальника в оформленні (переоформленні) якого-небудь із договорів, договорів іпотеки, поруки, договорів страхування, згідно п. 2.2.7 даного Договору згідно статті 651 Цивільного кодексу України здійснити одностороннє розірвання договору з надсиланням Позичальникові відповідного повідомлення. У зазначену в повідомленні дату договір вважається розірваним. При цьому, в останній день дії Договору Позичальник зобов'язується повернути Банку суму кредиту в повному обсязі, винагороду й відсотки за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов'язання за договором. Одностороння відмова від договору не звільняє Позичальника від відповідальності за порушення зобов'язань. Правовик регулювання визнання правочинів недійсними здійснюється на підставі ст. 203, 215 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про захист прав споживачів", крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені, виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач. Стаття 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 N 2121-III передбачає право комерційних банків самостійно визначати процентні ставки як складової частини кредитної політики банку, а не підстави для її зміни в укладеному кредитному договорі. Банки самостійно визначають процентні ставки для надання послуг клієнтам, проте, зазначена в договорі процентна ставка може бути змінена на підставах, передбачених законодавством. Зі змісту пп. 2.3.3 п. 2.3 Кредитного Договору, відповідно до яких Банк на власний розсуд має право згідно ст. 651 ЦК України в односторонньому порядку розірвати договір у разі відмови Позичальника в оформленні (переоформленні) якого-небудь із договорів, договорів іпотеки, поруки, договорів страхування, згідно п. 2.2.7 даного Договору вбачається, що положення пп. 2.3.3 п. 2.3 Кредитного Договору порушують права та законні інтереси позивача, містять дискримінаційні стосовно позивача правила зміни відсоткової ставки, та є несправедливою умовою договору (такою, що в супереч принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних пав та обов'язків на шкоду позичальника). Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу). Таким чином, підпункт 2.3.3 пункту 2.3 Кредитного Договору підлягає визнанню недійсним, а позов є обгрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 203, 215, 10561 ЦК України, Законом України "Про захист прав споживачів", Законом України "Про банки і банківську діяльність", ст. ст. 10, 11, 57 - 64, 212 - 215, 224 ЦПК України, суд вирішив: Позов ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" задовольнити повністю. Визнати незаконним з 09.01.2009 року збільшення Закритим акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" процентної ставки за користування кредитом за Кредитним Договором НОМЕР_1 від 14 квітня 2008 р. Визнати недійсною з 09.01.2009 р. умову пункту 2.3.3 Кредитного Договору НОМЕР_1 від 14 квітня 2008 року в частині щодо такої події як право Банка при виникненні кожної з наступних подій зокрема відмови Позичальника в оформленні (переоформленні) якого-небудь із договорів, договорів іпотеки, поруки, договорів страхування, згідно п. 2.2.7 данного Договору згідно статті 651 Цивільного кодексу України здійснити одностороннє розірвання договору з надсиланням Позичальникові відповідного повідомлення. У зазначену в повідомленні дату договір вважається розірваним. Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до апеляційного суду Херсонської області через Бериславський районний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження рішення і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку, встановленого ч. 4 ст. 295 ЦПК України. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Суддя
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Пятница, 02.04.2010, 02:01 | Сообщение # 19 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| Справа №2-409/09р. ТАТАРБУНАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ Заочне РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 серпня 2009 року Татарбунарський районний суд Одеської області в складі: головуючого- судді Семенюк Л.А.
при секретарі Унгурян Т.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Татарбунари цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк”, про визнання незаконною односторонню зміну договору, визнання правочинну по зміні відсоткової ставки - неукладеним, односторонню зміну договору нікчемною та зобов'язання вжити відповідні заходи органами державної влади, В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до суду з позовом до Закритого акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк”, про визнання незаконною односторонню зміну договору, визнання правочинну по зміні відсоткової ставки - неукладеним, односторонню зміну договору нікчемною та зобов'язання вжити відповідні заходи органами державної влади посилаючись на слідуючі обставини. 29 липня 2008 року між Татарбунарською філією «Южне ГРУ» ЗАТ КБ «Приватбанк» та позивачем було укладено кредитний договір № ODT0GA0000000064, за яким відповідач надав останньому кредит в сумі 50055,00грн. за відсотковою ставкою щодо користування кредитом в 20,04% річних. В п.2.3.1 вказаного договору було зазначено про право відповідача в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом, при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні ,а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного Договору; зміні облікової ставки НБУ… та ін., при цьому Банк надсилає Позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. У зв'язку з цим, листом за № 20.1.3.2/6 - 43465 від 25.12.2008 року, відправленого відповідачем лише 08.01.2009 року, як вбачається з поштового штемпелю, було збільшено відсоткову ставку за користування кредитом на рівні 24,96 % річних, починаючи з 01.02.2009 року, з посиланнями на те, що у зв'язку із зміною кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного Договору; зміні облікової ставки НБУ, … та ін., Приватбанк з метою виконання зобов'язань перед своїми вкладниками змушений вимагати зміни умови кредитного договору №ODT0GA0000000064 від 29.07.2008 року. Про те, такі зміни не пояснені відповідачем, а саме: не зазначений розмір облікової ставки встановленої НБУ, на яку посилається Банк при зміні відсоткової ставки, також не зазначено законодавчий акт та дату набрання ним законної сили, відповідно до якого вона змінилася, до того ж не пояснено та необґрунтована правова підстава збільшення саме у вказаному, відповідачем, розмірі процентної ставки, а не в меншому, чи в більшому розмірі. Крім того, вказаний лист був направлений в с.Трапівку Татарбунарського району Одеської області за місцем проживання матері позивача, хоча в договорі зазначено місце реєстрації і місце проживання позивача, та був вручений їй 14.01.2008 року, що підтверджується записом до Книги для запису рекомендованих та поштових відправлень і повідомлень, позивачу ж лист був переданий лише наступного дня. При ознайомлені зі змістом листа, позивачем було повідомлено 16.01.2008 року до Татарбунарської філії «Южне ГРУ» ЗАТ КБ «Приватбанк» про незгоду із збільшеною відсотковою ставкою, тобто відмовлено в наданні згоди на збільшення процентної ставки, посилаючись на ст.1056-1 ЦК України, яка передбачає, що встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Позивач посилається також на ч.4 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", згідно якої банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу). При цьому згадані положення чинного законодавства вступили в силу 09.01.2009 року (наступного дня після відправлення відповідачем вищезазначеного листа про збільшення відсоткової ставки по спірному кредитному договору) та введенні в дію Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» № 661 -IV від 12.12.2008 року. Посилаючись на ст.5, 1055, ч.2 ст.638, ст.654, ч.1 с.207 ЦК України, статтю 18 Закону України «Про захист прав споживачів», позивач просить визнати п. 2.3.1 Кредитного договору №ODT0GA0000000064 від 29.07.2008р., укладеного між Татарбунарською філією «Южне ГРУ» ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , нікчемним; визнати правочин про зміну процентної ставки за Кредитним договором №ODT0GA0000000064 від 29.07.2008р., укладеного між Татарбунарською філією «Южне ГРУ» ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1, неукладеним; визнати дії Татарбунарської філії «Южне ГРУ» ЗАТ КБ «Приватбанк» щодо зміни в односторонньому порядку процентної ставки за Кредитним договором №ODT0GA0000000064 від 29.07.2008р., укладеного між Татарбунарською філією «Южне ГРУ» ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1, протиправними; визнати односторонню зміну ЗАТ КБ «Приватбанк» процентної ставки за Кредитним договором №ODT0GA0000000064 від 29.07.2008р., укладеного між Татарбунарською філією «Южне ГРУ» ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 нікчемною; зобов'язати Татарбунарську філію «Южне ГРУ» ЗАТ КБ «ПриватБанк» зарахувати у якості сплати основного боргу за Кредитним договором №ODT0GA0000000064 від 29.07.2008р., грошові кошти, що були сплачені ОСОБА_1 та зараховані Татарбунарською філією «Южне ГРУ» ЗАТ КБ «Приватбанк» у якості сплати відсотків за користування кредитом, а саме різницю між відсотковою ставкою в 20,04% та 25,96 %; В судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги, пояснивши, що 29 липня 2008 року між ним та відповідачем було укладено кредитний договір № ODT0GA0000000064, за яким останній надав йому кредит розміром 50055,00 грн. за відсотковою ставкою щодо користування кредитом в 20,04% річних. За час користування кредитом ним жодного разу не було допущено кредитної заборгованості, затримки погашення відсотків, винагороди за резервування чи основної суми боргу або інші порушення умов договору, в тому числі щодо надання банку своєчасної та достовірної інформації про його фінансово-майновий стан та щодо страхування майна за його рахунок на користь банку та ін.
В п. 2.3.1 вказаного договору було зазначено про право відповідача в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування Кредитом, при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні при певних обставинах, при цьому Банк надсилає Позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. Посилаючись на вказаний пункт договору, листом за № 20.1.3.2/6 - 43465 від 25.12.2008 року, відповідачем було збільшено відсоткову ставку за користування кредитом на рівні 24,96 % річних, починаючи з 01.02.2009 року, з посиланнями на те, що у зв'язку із зміною кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного Договору; зміні облікової ставки НБУ, та ін., Приватбанк з метою виконання зобов'язань перед своїми вкладниками змушений вимагати зміни умови кредитного договору №ODT0GA0000000064 від 29.07.2008 року. Проте, такі зміни не пояснені ПриватБанком, а саме: не зазначений розмір облікової ставки встановленої НБУ , на яку посилається Банк при зміні відсоткової ставки, також не зазначено законодавчий акт та дату набрання ним законної сили, відповідно до якого вона змінилася, до того ж не пояснено та необґрунтована правова підстава збільшення саме у вказаному, відповідачем, розмірі процентної ставки, а не в меншому , чи в більшому розмірі. Крім того, вказаний лист був відправлений відповідачем лише 08.01.2009 року(згідно поштового штемпелю) в с. Трапівку Татарбунарського району Одеської області до його матері, хоча в Договорі вказане його місце реєстрації і місце проживання та був вручений їй 14.01.2008 року, що підтверджується записом до Книги для запису рекомендованих та поштових відправлень і повідомлень, позивачу ж лист був переданий лише наступного дня. Про свою незгоду із збільшеною відсотковою ставкою позивач повідомив 16.01.2008 року Татарбунарську філію «Южне ГРУ» ЗАТ КБ «Приватбанк», посилаючись на норми діючого законодавтва та дав згоду на виконання умов укладеного між сторонами договору від 29.07.08 року на попередніх умовах, які фактично і виконує. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим про день, час і місце розгляду справи, заяв до суду про відкладення слухання по справі не надіслав, заяви до суду про причину неявки не надіслав. Зі згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України. Вислухавши пояснення та доводи позивача, дослідивши матеріали справи, суд вбачає правові підстави для задоволення позову. В судовому засіданні з достовірністю встановлено що 29 липня 2008 року між Татарбунарською філією «Южне ГРУ» ЗАТ КБ «Приватбанк» та позивачем було укладено кредитний договір № ODT0GA0000000064, за яким відповідач надав останньому кредит в сумі 50055,00грн. за відсотковою ставкою щодо користування кредитом в 20,04% річних та винагороди за резервування в розмірі 5,04% (а.с.6-10). Листом №20.1.3.2/6-43465 датованого 25.12.2008 року (а.с.5) позивача було повідомлено про зміну відсоткової ставки за користування кредитом в сторону збільшення на рівні 24,96%, починаючи з 01.02.2009 року з посиланнями на те, що у зв'язку із зміною кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного Договору; зміні облікової ставки НБУ, та ін., Приватбанк з метою виконання зобов'язань перед своїми вкладниками змушений вимагати зміни умови кредитного договору №ODT0GA0000000064 від 29.07.2008 року. Вказаний лист відправлений позивачу 08.01.2009 року на адресу АДРЕСА_1, про що свідчить поштовий штемпель на конверті, копія якого знаходиться на а.с.5 зворот. Як вбачається з відповіді начальника Центру поштового зв'язку №3 (а.с.32), наданої на запит суду, рекомендований лист за № 5182 із Дніпропетровська надійшов до відділення поштового зв'язку с.Трапівка Татарбунарського району 13.01.2009 року та вручений одержувачу - матері ОСОБА_1, про що свідчить ксерокопія із книги для запису рекомендованих поштових відправлень і повідомлень за 2009 рік за 13.01.09 року (а.с.35). Лист-відповідь позивача ОСОБА_1 про незгоду із збільшеною відсотковою ставкою та пропозицією співпрацювати на попередніх умовах договору вручено представнику Татарбунарської філії «Южне ГРУ» ЗАТ КБ «Приватбанк» 02.02.2009 року, про що свідчить підпис представника та печатка банку (а.с.4). Згідно ч.2 ст.1056-1 ЦК України встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. А частиною 3 цієї ж статті передбачено, що умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною . Вищезгадані вимоги ЦК України також мають своє відображення в ч.4 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", згідно якої банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимо гу). При цьому згадані положення чинного законодавства вступили в силу 09.01.2009 року (наступного дня після відправлення відповідачем листа про збільшення відсоткової ставки по кредитному договору , укладеному з позивачем) та введенні в дію Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку » № 661 -IV від 12.12.2008 року. Крім того, суд враховує, що відповідно до ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Дана норма закону має категоричний характер. Більше того, кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним, як передбачено ч.2 ст.1055 ЦК України. Згідно ч.2 ст.638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони (в даному випадку лист відповідача про зміну відсоткової ставки) укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (в даному випадку відсутня згода позивача на збільшення процентної ставки). Тобто, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі (ст.1055 ЦК України) досягли згоди з усіх істотних умов. Згідно ст.654 ЦК України, зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором та будь-яким нормативно правовим актом інша форма зміни договору не передбачається. Так, відповідно до ч.1 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. При цьому, дана норма закону носить імперативний характер і не робить виключень до порядку зміни умов договору в односторонньому порядку. Іншими словами, принаймні обмін листами (чи інша письмова форма) є обов'язковим. Таким чином, дії відповідача, щодо односторонньої зміни відсоткової ставки шляхом спрямування до позивача листа про таке (оферта) без отримання письмової згоди на те - згоди позивача (акцепт), необхідно трактувати як недодержання відповідачем вимог ч.4 ст.203, ч.4 ст.208, ст.1055 ЦК України. Такими діями відповідач обмежує права позивача на вільне волевиявлення, як цього вимагає ч.2 ст.638 ЦК України. Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» прямо передбачено, що нечіткі та двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Доречно також зауважити і те, що згідно ч.3 ст.509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Відповідно до абз.З ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повинен бути повідомлений кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни (таке положення міститься і в п. 2.3.1 Договору). Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Не дивлячись на дану вимогу Закону та самого Договору, відповідачем було порушені дані вимоги, так як вже зазначалось вище, лист відповідача про зміну відсоткової ставки за № 20.1.3.2/6 -43465 від 25.12.2008 року було отримано матір'ю позивача, а не особисто ним, лише 13.01.2009 р. А відповідно до згаданої норми Закону України «Про захист прав споживачів», без вчасного повідомлення позичальника про зміну відсоткової ставки за кредитним договором, така зміна є недійсною. Сплачуючи до каси відповідача по теперішній час більші щомісячні суми, аніж це передбачено додатком №2 до Договору (а.с.10), позивач при цьому користувався та користується правом наданим йому п.2.4.1. Договору та ч.8 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», тобто здійснював та здійснює часткове дострокове повернення кредиту. При цьому, дані кошти (кошти, що спрямовані на дострокове часткове погашення кредиту) відповідач зараховував та продовжує зараховувати у якості погашення процентної ставки у розмірі 24,96 %. Згідно вимог ч.1 ст.14 Цивільного кодексу України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до ч.2 згаданої статті Кодексу, особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковими для неї.
За таких обставин, суд вважає, що права позивача мають бути захищені судом, а його вимоги відносно: визнання правочину про зміну процентної ставки за кредитним договором №ODT0GA0000000064 від 29.07.2008р.- неукладеним; визнання дії Татарбунарської філії «Южне ГРУ» ЗАТ КБ «Приватбанк» щодо зміни в односторонньому порядку процентної ставки за кредитним договором №ODT0GA0000000064 від 29.07.2008р., укладеного між сторонами - протиправними; визнання односторонньої зміни ЗАТ КБ «Приватбанк» процентної ставки за кредитним договором №ODT0GA0000000064 від 29.07.2008р., укладеного між сторонами - нікчемною та зобов'язання Татарбунарську філію «Южне ГРУ» ЗАТ КБ «Приватбанк» зарахувати у якості сплати основного боргу за кредитним договором №ODT0GA0000000064 від 29.07.2008р., грошові кошти, що були сплачені ОСОБА_1 та зараховані Татарбунарською філією «Южне ГРУ» ЗАТ КБ «Приватбанк» у якості сплати відсотків за користування кредитом, а саме різницю між відсотковою ставкою в 20,04% та 25,96 % - задоволені, як основані на законі, оскільки на момент отримання позивачем повідомлення про зміну процентної ставки за договором, набрав чинності Закон, який забороняє збільшення банком розміру процентів в односторонньому порядку. Суд вважає, що вищезазначена норма Закону розповсюджується і на договірні правовідносини сторін згідно ст.5 ЦК України, тобто має зворотну дію в часі, оскільки пом'якшує цивільну відповідальність позивача. Разом з тим, суд не може погодитись з вимогою позивача відносно визнання п.2.3.1 Кредитного договору №ODT0GA0000000064 від 29.07.2008року, укладеного між сторонами нікчемним, оскільки на момент укладення договору, а саме 29.07.2008 року, законом не було передбачено заборону збільшення банком в односторонньому порядку встановленого договором розміру процентів, як зазначено в ч.2 ст.1056-1 ЦК України та ч.4 ст.55 Закону України „Про банки і банківську діяльність”. Згадані положення чинного законодавства набрали чинності 09.01.2009 року, тому вказаний спірний пункт договору не можна визнати нікчемним. За таких обставин, вказана вимога задоволенню не підлягає. Керуючись ст.ст.5, 14, 203,207,208,564,638, 651,1055, 1056-1 Цивільного кодексу України, та ст. ст.1, 3, 4, 5, ч.5 ст.110, ст.ст. 118, 119, та ст.213-215,224-226 Цивільного Процесуального кодексу України, п.6 ч.1 ст.4, ч.3 ст.5 та ст.22,11,18 Закону України «Про захист прав споживачів», суд, В И Р І Ш И В: Позовні вимоги ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” про визнання незаконною односторонню зміну договору , визнання правочинну по зміні відсоткової ставки - неукладеним, односторонню зміну договору нікчемною та зобов'язання вжити відповідні заходи органами державної влади - задовольнити частково. Визнати правочин про зміну процентної ставки за кредитним договором №ODT0GA0000000064 від 29.07.2008р., укладеного між Татарбунарською філією «Южне ГРУ» ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1, неукладеним. Визнати дії Татарбунарської філії «Южне ГРУ» ЗАТ КБ «Приватбанк» щодо зміни в односторонньому порядку процентної ставки за кредитним договором №ODT0GA0000000064 від 29.07.2008р., укладеного між Татарбунарською філією «Южне ГРУ» ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1, протиправними. Визнати односторонню зміну ЗАТ КБ «Приватбанк» процентної ставки за кредитним договором №ODT0GA0000000064 від 29.07.2008р., укладеного між Татарбунарською філією «Южне ГРУ» ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1, нікчемною. Зобов'язати Татарбунарську філію «Южне ГРУ» ЗАТ КБ «Приватбанк» зарахувати у якості сплати основного боргу за кредитним договором №ODT0GA0000000064 від 29.07.2008р., грошові кошти, що були сплачені ОСОБА_1 та зараховані Татарбунарською філією «Южне ГРУ» ЗАТ КБ «Приватбанк» у якості сплати відсотків за користування кредитом, а саме різницю між відсотковою ставкою в 20,04% та 25,96 %. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання його копії. Рішення може бути оскаржене позивачем до апеляційного суду Одеської області через Татарбунарський районний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Суддя Семенюк
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Пятница, 02.04.2010, 02:01 | Сообщение # 20 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| В п. 2.3.1 вказаного договору було зазначено про право відповідача в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування Кредитом, при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні при певних обставинах, при цьому Банк надсилає Позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. Посилаючись на вказаний пункт договору, листом за № 20.1.3.2/6 - 43465 від 25.12.2008 року, відповідачем було збільшено відсоткову ставку за користування кредитом на рівні 24,96 % річних, починаючи з 01.02.2009 року, з посиланнями на те, що у зв'язку із зміною кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного Договору; зміні облікової ставки НБУ, та ін., Приватбанк з метою виконання зобов'язань перед своїми вкладниками змушений вимагати зміни умови кредитного договору №ODT0GA0000000064 від 29.07.2008 року. Проте, такі зміни не пояснені ПриватБанком, а саме: не зазначений розмір облікової ставки встановленої НБУ , на яку посилається Банк при зміні відсоткової ставки, також не зазначено законодавчий акт та дату набрання ним законної сили, відповідно до якого вона змінилася, до того ж не пояснено та необґрунтована правова підстава збільшення саме у вказаному, відповідачем, розмірі процентної ставки, а не в меншому , чи в більшому розмірі. Крім того, вказаний лист був відправлений відповідачем лише 08.01.2009 року(згідно поштового штемпелю) в с. Трапівку Татарбунарського району Одеської області до його матері, хоча в Договорі вказане його місце реєстрації і місце проживання та був вручений їй 14.01.2008 року, що підтверджується записом до Книги для запису рекомендованих та поштових відправлень і повідомлень, позивачу ж лист був переданий лише наступного дня. Про свою незгоду із збільшеною відсотковою ставкою позивач повідомив 16.01.2008 року Татарбунарську філію «Южне ГРУ» ЗАТ КБ «Приватбанк», посилаючись на норми діючого законодавтва та дав згоду на виконання умов укладеного між сторонами договору від 29.07.08 року на попередніх умовах, які фактично і виконує. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим про день, час і місце розгляду справи, заяв до суду про відкладення слухання по справі не надіслав, заяви до суду про причину неявки не надіслав. Зі згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України. Вислухавши пояснення та доводи позивача, дослідивши матеріали справи, суд вбачає правові підстави для задоволення позову. В судовому засіданні з достовірністю встановлено що 29 липня 2008 року між Татарбунарською філією «Южне ГРУ» ЗАТ КБ «Приватбанк» та позивачем було укладено кредитний договір № ODT0GA0000000064, за яким відповідач надав останньому кредит в сумі 50055,00грн. за відсотковою ставкою щодо користування кредитом в 20,04% річних та винагороди за резервування в розмірі 5,04% (а.с.6-10). Листом №20.1.3.2/6-43465 датованого 25.12.2008 року (а.с.5) позивача було повідомлено про зміну відсоткової ставки за користування кредитом в сторону збільшення на рівні 24,96%, починаючи з 01.02.2009 року з посиланнями на те, що у зв'язку із зміною кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного Договору; зміні облікової ставки НБУ, та ін., Приватбанк з метою виконання зобов'язань перед своїми вкладниками змушений вимагати зміни умови кредитного договору №ODT0GA0000000064 від 29.07.2008 року. Вказаний лист відправлений позивачу 08.01.2009 року на адресу АДРЕСА_1, про що свідчить поштовий штемпель на конверті, копія якого знаходиться на а.с.5 зворот. Як вбачається з відповіді начальника Центру поштового зв'язку №3 (а.с.32), наданої на запит суду, рекомендований лист за № 5182 із Дніпропетровська надійшов до відділення поштового зв'язку с.Трапівка Татарбунарського району 13.01.2009 року та вручений одержувачу - матері ОСОБА_1, про що свідчить ксерокопія із книги для запису рекомендованих поштових відправлень і повідомлень за 2009 рік за 13.01.09 року (а.с.35). Лист-відповідь позивача ОСОБА_1 про незгоду із збільшеною відсотковою ставкою та пропозицією співпрацювати на попередніх умовах договору вручено представнику Татарбунарської філії «Южне ГРУ» ЗАТ КБ «Приватбанк» 02.02.2009 року, про що свідчить підпис представника та печатка банку (а.с.4). Згідно ч.2 ст.1056-1 ЦК України встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. А частиною 3 цієї ж статті передбачено, що умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною . Вищезгадані вимоги ЦК України також мають своє відображення в ч.4 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", згідно якої банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимо гу). При цьому згадані положення чинного законодавства вступили в силу 09.01.2009 року (наступного дня після відправлення відповідачем листа про збільшення відсоткової ставки по кредитному договору , укладеному з позивачем) та введенні в дію Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку » № 661 -IV від 12.12.2008 року. Крім того, суд враховує, що відповідно до ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Дана норма закону має категоричний характер. Більше того, кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним, як передбачено ч.2 ст.1055 ЦК України. Згідно ч.2 ст.638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони (в даному випадку лист відповідача про зміну відсоткової ставки) укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (в даному випадку відсутня згода позивача на збільшення процентної ставки). Тобто, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі (ст.1055 ЦК України) досягли згоди з усіх істотних умов. Згідно ст.654 ЦК України, зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором та будь-яким нормативно правовим актом інша форма зміни договору не передбачається. Так, відповідно до ч.1 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. При цьому, дана норма закону носить імперативний характер і не робить виключень до порядку зміни умов договору в односторонньому порядку. Іншими словами, принаймні обмін листами (чи інша письмова форма) є обов'язковим. Таким чином, дії відповідача, щодо односторонньої зміни відсоткової ставки шляхом спрямування до позивача листа про таке (оферта) без отримання письмової згоди на те - згоди позивача (акцепт), необхідно трактувати як недодержання відповідачем вимог ч.4 ст.203, ч.4 ст.208, ст.1055 ЦК України. Такими діями відповідач обмежує права позивача на вільне волевиявлення, як цього вимагає ч.2 ст.638 ЦК України. Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» прямо передбачено, що нечіткі та двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Доречно також зауважити і те, що згідно ч.3 ст.509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Відповідно до абз.З ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повинен бути повідомлений кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни (таке положення міститься і в п. 2.3.1 Договору). Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Не дивлячись на дану вимогу Закону та самого Договору, відповідачем було порушені дані вимоги, так як вже зазначалось вище, лист відповідача про зміну відсоткової ставки за № 20.1.3.2/6 -43465 від 25.12.2008 року було отримано матір'ю позивача, а не особисто ним, лише 13.01.2009 р. А відповідно до згаданої норми Закону України «Про захист прав споживачів», без вчасного повідомлення позичальника про зміну відсоткової ставки за кредитним договором, така зміна є недійсною. Сплачуючи до каси відповідача по теперішній час більші щомісячні суми, аніж це передбачено додатком №2 до Договору (а.с.10), позивач при цьому користувався та користується правом наданим йому п.2.4.1. Договору та ч.8 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», тобто здійснював та здійснює часткове дострокове повернення кредиту. При цьому, дані кошти (кошти, що спрямовані на дострокове часткове погашення кредиту) відповідач зараховував та продовжує зараховувати у якості погашення процентної ставки у розмірі 24,96 %. Згідно вимог ч.1 ст.14 Цивільного кодексу України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до ч.2 згаданої статті Кодексу, особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковими для неї.
За таких обставин, суд вважає, що права позивача мають бути захищені судом, а його вимоги відносно: визнання правочину про зміну процентної ставки за кредитним договором №ODT0GA0000000064 від 29.07.2008р.- неукладеним; визнання дії Татарбунарської філії «Южне ГРУ» ЗАТ КБ «Приватбанк» щодо зміни в односторонньому порядку процентної ставки за кредитним договором №ODT0GA0000000064 від 29.07.2008р., укладеного між сторонами - протиправними; визнання односторонньої зміни ЗАТ КБ «Приватбанк» процентної ставки за кредитним договором №ODT0GA0000000064 від 29.07.2008р., укладеного між сторонами - нікчемною та зобов'язання Татарбунарську філію «Южне ГРУ» ЗАТ КБ «Приватбанк» зарахувати у якості сплати основного боргу за кредитним договором №ODT0GA0000000064 від 29.07.2008р., грошові кошти, що були сплачені ОСОБА_1 та зараховані Татарбунарською філією «Южне ГРУ» ЗАТ КБ «Приватбанк» у якості сплати відсотків за користування кредитом, а саме різницю між відсотковою ставкою в 20,04% та 25,96 % - задоволені, як основані на законі, оскільки на момент отримання позивачем повідомлення про зміну процентної ставки за договором, набрав чинності Закон, який забороняє збільшення банком розміру процентів в односторонньому порядку. Суд вважає, що вищезазначена норма Закону розповсюджується і на договірні правовідносини сторін згідно ст.5 ЦК України, тобто має зворотну дію в часі, оскільки пом'якшує цивільну відповідальність позивача. Разом з тим, суд не може погодитись з вимогою позивача відносно визнання п.2.3.1 Кредитного договору №ODT0GA0000000064 від 29.07.2008року, укладеного між сторонами нікчемним, оскільки на момент укладення договору, а саме 29.07.2008 року, законом не було передбачено заборону збільшення банком в односторонньому порядку встановленого договором розміру процентів, як зазначено в ч.2 ст.1056-1 ЦК України та ч.4 ст.55 Закону України „Про банки і банківську діяльність”. Згадані положення чинного законодавства набрали чинності 09.01.2009 року, тому вказаний спірний пункт договору не можна визнати нікчемним. За таких обставин, вказана вимога задоволенню не підлягає. Керуючись ст.ст.5, 14, 203,207,208,564,638, 651,1055, 1056-1 Цивільного кодексу України, та ст. ст.1, 3, 4, 5, ч.5 ст.110, ст.ст. 118, 119, та ст.213-215,224-226 Цивільного Процесуального кодексу України, п.6 ч.1 ст.4, ч.3 ст.5 та ст.22,11,18 Закону України «Про захист прав споживачів», суд, В И Р І Ш И В: Позовні вимоги ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” про визнання незаконною односторонню зміну договору , визнання правочинну по зміні відсоткової ставки - неукладеним, односторонню зміну договору нікчемною та зобов'язання вжити відповідні заходи органами державної влади - задовольнити частково. Визнати правочин про зміну процентної ставки за кредитним договором №ODT0GA0000000064 від 29.07.2008р., укладеного між Татарбунарською філією «Южне ГРУ» ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1, неукладеним. Визнати дії Татарбунарської філії «Южне ГРУ» ЗАТ КБ «Приватбанк» щодо зміни в односторонньому порядку процентної ставки за кредитним договором №ODT0GA0000000064 від 29.07.2008р., укладеного між Татарбунарською філією «Южне ГРУ» ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1, протиправними. Визнати односторонню зміну ЗАТ КБ «Приватбанк» процентної ставки за кредитним договором №ODT0GA0000000064 від 29.07.2008р., укладеного між Татарбунарською філією «Южне ГРУ» ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1, нікчемною. Зобов'язати Татарбунарську філію «Южне ГРУ» ЗАТ КБ «Приватбанк» зарахувати у якості сплати основного боргу за кредитним договором №ODT0GA0000000064 від 29.07.2008р., грошові кошти, що були сплачені ОСОБА_1 та зараховані Татарбунарською філією «Южне ГРУ» ЗАТ КБ «Приватбанк» у якості сплати відсотків за користування кредитом, а саме різницю між відсотковою ставкою в 20,04% та 25,96 %. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання його копії. Рішення може бути оскаржене позивачем до апеляційного суду Одеської області через Татарбунарський районний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Суддя Семенюк
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Пятница, 02.04.2010, 02:02 | Сообщение # 21 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| справа №22-1619/09 РІШЕННЯ
іменем України 20 серпня 2009 року м. Ужгород Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі суддів: Чужі Ю.Г. (головуючий), Ігнатюка Б.Ю., Собослоя Г.Г., при секретарі Плавайко Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тячівського районного суду від 1 червня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ КБ «ПриватБанк» про виконання умов договору та відшкодування моральної шкоди, - встановила: У березні 2009 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ЗАТ КБ «ПриватБанк» (далі банк) про виконання умов договору та відшкодування моральної шкоди. Вимоги мотивувала тим, що 29 березня 2006 року уклала з відповідачем кредитний договір № МКТWАU01050018, згідно якого банк видав їй кредит у розмірі 66225 грн., а вона зобов'язалася повернути кредит та сплачувати банку за користування кредитом відсотки у розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості. 1 лютого 2009 року всупереч умовам договору та норм цивільного законодавства відповідач в односторонньому порядку збільшив розмір відсотків за користування кредитом до 26,4 % річних. Дії відповідача вважає незаконним і такими, що завдали їй моральної шкоди. Посилаючись на дані обставини просила суд постановити рішення, яким дії відповідача, щодо збільшення розміру відсотків за користування кредитом визнати неправомірними, зобов'язати банк виконувати умови договору, зобов'язати банк здійснити перерахунок коштів отриманих від позивачки та стягнути з відповідача в її користь 50000 грн. моральної шкоди. Рішенням Тячівського районного суду від 1 червня 2009 року у задоволенні позову відмовлено. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення про задоволення позову в повному обсязі. Дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою, всупереч вимогам ст. 60 ЦПК України не доведено своїх вимог, а її доводи не стверджені належними та допустимими доказами. Проте з таким висновком суду погодитися в повній мірі не можна, оскільки суд дійшов його без повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи та прав сторін, а висновки суду не відповідають обставинам справи. По справі встановлено, що між сторонами існує зобов'язання з приводу виконання умов кредитного договору, який вони уклали 29 березня 2006 року. Згідно даного договору банк надав позивачці в кредит для купівлі автомашини та сплати страхового платежу кошти в сумі 66225 грн., а позивачка зобов'язалася до 28.03.2013 року повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості. 1 лютого 2009 року банк, посилаючись на значне подорожання фінансових ресурсів на світовому і українському фінансових ринках та підвищення рівня облікової ставки НБУ, збільшив, без згоди позивачки, розмір відсотків за користування кредитом до 26,4 % річних (а.с. 27, 28). Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України (далі ЦК) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 525 ЦК одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зі змісту ст.ст. 651 та 652 ЦК зміна договору допускається лише за згодою сторін або за рішенням суду. Згідно п. 2.3.1. укладено між сторонами кредитного договору банк має право збільшити розмір процентної ставки за користування кредитом, при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного договору, зміні облікової ставки НБУ, зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті. При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки за 20 днів до вступу в чинність зміненої процентної ставки. Збільшення процентної ставки банком у вищезгаданому порядку можливе в границях кількості пунктів, на яке збільшилася ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшення курсу долара США, за згодою позичальника (а.с.7-8). З вищенаведеного випливає, що ні законом ні договором банку не було надано право в односторонньому порядку, без згоди позивачки, змінювати умови кредитного договору. Дії банку з цього приводу визнати правомірними неможна, оскільки вони є незаконні та порушують права позивачки. За таких обставин слід визнати, що висновок суду першої інстанції про недоведеність позову не відповідає обставинам справи, що відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення. На думку колегії суддів позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню. Доведеним є факт односторонньої зміни банком умов договору, що призвело до порушення права позивачки. Права позивачки підлягають захисту у зв'язку з цим підлягає до задоволення вимога позивачки про визнання дій банку неправомірними та зобов'язання банку провести перерахунок сплачених позивачкою коштів відповідно до умов договору. Вимога позивачки про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає, оскільки відшкодування такої шкоди не передбачено ні умовами кредитного договору ні законом, який регламентує умови та порядок надання позики (кредиту). Крім цього, позивачка не надала суду жодних доказів того, що незаконними діями банку їй було завдало моральних страждань на суму 50000 грн. Судові витрати по справі слід стягнути з відповідача в порядку ст. 88 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, - вирішила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Тячівського районного суду від 1 червня 2009 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Дії ЗАТ КБ «ПриватБанк» спрямовані на збільшення в односторонньому порядку розміру процентів (відсотків) по кредитному договору № МКТWАU01050018 від 29.03.2006 року укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 визнати неправомірними та такими, що порушують права позивача. Відновити становище, яке існувало до порушення та зобов'язати ЗАТ КБ «ПриватБанк» провести перерахунок сплачених ОСОБА_1 сум відповідно до умов кредитного договору Стягнути з ЗАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 30 (тридцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Стягнути з ЗАТ КБ «ПриватБанк» на користь держави 8 (вісім) грн. 50 коп. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Судді:
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Пятница, 02.04.2010, 02:04 | Сообщение # 22 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| Справа № 2 -3736/ 2009 р ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 серпня 2009 року Комінтернівський районний суд міста Харкова у складі: головуючого – судді: Курганникової О.А. при секретарі: Люленко Т.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» - про захист прав споживачів та розірвання договору іпотеки, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» про захист прав споживачів та розірвання договору іпотеки, посилаючись на те, що між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» та позивачем був укладений кредитний договір № 014/02-1/1190-05 від 02 серпня 2005 року по якому позичальник отримав кредитні кошти для використання на споживчі цілі у розмірі 150000 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,50 % на рік з кінцевим терміном повернення 02 серпня 2015 року. Також між позивачем та між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» було укладено іпотечний договір № 014/02-1/1190/1-05 від 02 серпня 2005 року предметом іпотеки стало нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 яка належить йому на праві приватної власності. 10 серпня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» та позивачем був укладений кредитний договір № 014/1932/82/90551 по якому позичальник отримав кредитні кошти для використання на споживчі цілі у розмірі 122400 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,50 % на рік з кінцевим терміном повернення 10 серпня 2017 року. Також між позивачем та між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» було укладено договір наступної іпотеки № 014/1932/82/90551/1 від 10 серпня 2007 р. року предметом іпотеки стало нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 яка належить йому на праві приватної власності. Позивач при укладенні Договору іпотеки та Договору наступної іпотеки , виходив з того , що курс гривні відносно долара США буде стабільний, але він істотно змінився, за таких обставин позивач ніколи б не надав згоди на укладення вищезазначених договорів, та не надав своє майно в забезпечення по Кредитним договорам. У зв’язку з чим він вимушений звернутись до суду про припинення вищезазначених договорів іпотеки, зняття заборони щодо відчуження нерухомого майна а саме: квартири АДРЕСА_1 яка належить йому на праві приватної власності, та внесення до державного реєстру іпотек відомості про виключення запису з реєстру щодо нерухомого об’єкту а саме : АДРЕСА_1 Представник позивача в судове засідання з’явився, підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі, та пояснив, що з моменту укладення між позивачем та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» вищезазначених договорів Іпотеки та наступної Іпотеки на теперішній час істотно змінився курс гривні відносно долара США , позивач при укладенні договорів виходив з того, що такої зміни обставин не настане та якби він міг передбачити такі обставини, він ніколи б не надав своє майно в забезпечення по вищезазначеним Кредитним договорам . Представник відповідача до судового засідання не з’явився, повідомлений належним чином у встановленому Законом порядку. За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України. Суд вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані письмові матеріали справи, оцінивши зібрані докази, приходить до висновку, що вимоги позивача обґрунтовані , не суперечать законодавству, та підлягають задоволенню. До такого висновку суд прийшов з наступних підстав: Між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 014/02-1/1190-05 від 02 серпня 2005 року по якому позичальник отримав кредитні кошти для використання на споживчі цілі у розмірі 150000 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,50 % на рік з кінцевим терміном повернення 02 серпня 2015 (а. с.9-10 ); Відповідно іпотечного договору № 014/02-1/1190/1-05 від 02 серпня 2005 року укладеного між ОСОБА_1 . та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» предметом іпотеки стало нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 і( а. с.11-15 ); Відповідно до кредитного договору № 014/1932/82/90551 року від 10 серпня 2007 року укладеного між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , позичальник отримав кредитні кошти для використання на споживчі цілі у розмірі 122400 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,50 % на рік з кінцевим терміном повернення 10 серпня 2017 року (а. с.16-19 ); Відповідно до договору наступної іпотеки № 014/1932/82/90551/1 від 10 серпня 2007 р. укладеного між ОСОБА_1 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» по якому предметом іпотеки стало нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві приватної власності відповідно до свідоцтва про прав власності на нерухоме майно за № 78/25.; Згідно з ч. 5 ст. 110 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред’являтися за місцем проживання споживача . ОСОБА_1 є споживачем так як отримав споживчий кредит тобто кошти , що надаються кредитодавцем (банком, або іншою фінансовою установою для задоволення його особистих потреб. Згідно паспорту громадянина України серія НОМЕР_1 виданого ЦВМ Дзержинського РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області 17 липня 2009 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою : АДРЕСА_2 (а. с. 4-7); Відповідно до ч. 1 ст.. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання , а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя , внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках , встановлених договором або законом. Істотними є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Відповідно до ст.. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин , якими сторони керувались при укладенні договору , договір може бути змінений, або розірваний за згодою сторін , якщо інше не встановлено договором або не впливає із суті зобов’язання. Зміна обставин є істотною , якщо вони змінилися настільки що, якщо б сторони могли це передбачити , вони не укладали б договір, або укладали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами , які істотно змінились , або до його розірвання, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони. Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються. Відповідно до ст.. 17 Закону України «Про Іпотеку» іпотека припиняється у разі : з інших підстав , передбачених цим Законом, при цьому відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Відповідно до Розділу І ст.. 1 Закону України «Про іпотеку» , іпотека - вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця. З моменту укладення вищезазначених договорів істотно змінився курс гривні відносно долара США. ОСОБА_1 при укладенні договору іпотеки та Договору наступної іпотеки виходив з того , що такої зміни обставин не настане. Істотна зміна курсу гривні , відносно долара США не може бути усунена позивачем, тому, що данні обставини не залежать від волі іпотекодавця – майнового поручителя, а пов’язані з об’єктивними причинами змінення ситуації на валютному ринку. Подальше виконання договорів іпотеки в умовах падіння курсу гривні відносно долара США призведе до явного порушення відношенню майнових інтересів сторін та позбавляє іпотекодавця - майнового поручителя на те, що він розраховував при укладенні договору, а саме – видатки іпотекодавця – майнового поручителя на виконання обов’язків по кредитним договорам значно перевищують розмір видатків , на які було розраховано під час укладення договору. Таким чином, вимоги позивача є обґрунтованими, не суперечать закону, та підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 81, 209, 212, 214-215, 224-226, ЦПК України, ч. 1 ст. 559, ч. 2 ст. 651, 652, ч. 2 ст. 653 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів» від 01 грудня 2005 року № 3161-ІV з відповідними змінами та доповненнями Законом України «Про іпотеку» № 898-ІV від 05.06.2003 р. з відповідними змінами та доповненнями від 25.12.2008 року суд, – ВИРІШИВ: Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі. Розірвати договір іпотеки № 014/02-1/1190/1-05 від 02 серпня 2005 року укладеного між ОСОБА_1 та Відкритим Акціонерним Товариством «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль». Розірвати договір наступної іпотеки № 014/1932/82/90551/1 від 10 серпня 2007 р укладеного між ОСОБА_1 та Відкритим Акціонерним Товариством «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль». Зняти заборону , щодо відчуження нерухомого майна , а саме: квартири АДРЕСА_1 Внести до державного реєстру іпотек відомості про виключення запису з реєстру , щодо об’єкту а саме : квартири АДРЕСА_1 Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України. Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії. Суддя:
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Пятница, 02.04.2010, 02:06 | Сообщение # 23 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| Справа № 22-ц-866/2009р. УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "20” червня 2009р. м. Івано-Франківськ Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі: головуючої Беркій О.Ю., суддів Мелінишин Г.П., Меленко О.Є., секретаря Юрків І.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ комерційний банк '' ПриватБанк '' про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою Закритого акціонерного товариства комерційний банк '' ПриватБанк '' на рішення Косівського районного суду від 10 лютого 2009 року,- з участю: позивача ОСОБА_1 в с т а н о в и л а: В листопаді 2008 року ОСОБА_1. звернувся в суд з позовом до ЗАТ комерційний банк '' ПриватБанк '' про стягнення безпідставно утриманих коштів по договору страхування та відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги обгрунтовував тим, що 9 серпня 2005 року він отримав кредит на придбання автомобіля ''Део-Ланус'' в Івано-Франківській філії ПриватБанку. Оформлення кредиту здійснювалося в Косівському відділенні. 7 серпня 2008 року з його рахунку на рахунок СК ''Інгострах'' було знято 1855 грн. 35 коп. по договору страхування автотранспорту та 13 серпня 2008 року переказано 251 грн. 12 коп. по договору особистого страхування за несвоєчасне перестрахування транспортного засобу, у термін, передбачений договором. Справа № 22-ц-866/2009р. Головуючий у 1 інстанції Гордій В.І. Категорія 25 Доповідач Беркій О.Ю. Посилаючись на те, що три останні роки він страхував свій автомобіль в Українській пожежно-страховій компанії і попередньо за тридцять днів попереджав банк про страхову компанію, однак банком безпідставно було знято кошти та перераховано на рахунки страхових компаній, просив стягнути 2 306 грн. 47 коп. та на відшкодування моральної шкоди стягнути 1 700 грн. Заочним рішенням Косівського районного суду від 10 лютого 2009 року позов задоволено, стягнуто з ЗАТ КБ '' Приватбанк '' на користь ОСОБА_1 2 306 грн. 47 коп. матеріальної шкоди та 1700 грн. на відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з ЗАТ КБ '' ПриватБанк '' в користь ОСОБА_1. 98 грн. судових витрат. Ухвалою Косівського районного суду від 6 квітня 2009 року заяву ЗАТ КБ ''ПриватБанк '' про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. На дане рішення ЗАТ КБ '' ПриватБанк '' подав апеляційну скаргу у якій посилається на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та зібраним доказам. Так, позивач не представив вчасно у банк договір страхування та докази сплати страхового платежу, тому банк законно відповідно до договорів страхування виконав доручення клієнта, передбачене кредитним договором. Відповідно до кредитного договору від 9 серпня 2005 року позичальник звертається до банку про надання йому кредиту на оплату чергових платежів відповідно до договору страхування і доручає банку щорічно перераховувати необхідну для цього суму коштів згідно договорів страхування. Перерахування кредитних коштів банк зобов'язувався проводити у випадку не пред'явлення позичальником документів, що підтверджують сплату чергових платежів за рахунок інших джерел, до дат їхньої сплати. Оскільки ОСОБА_1. не представив доказів того, що він не укладав договорів з страховими компаніями ''Інгострах'' та '' Кредо '', дані договори є дійсними. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В засідання апеляційного суду представник апелянта не з'явився, хоча про час та місце судового розгляду у встановленому законом порядку був повідомлений. ОСОБА_1. апеляційну скаргу заперечив, посилаючись на її безпідставність. Вислухавши доповідача, пояснення позивача, перевіривши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає. З матеріалів справи вбачається, що 9 серпня 2005 року ОСОБА_1. в Івано-Франківській філії '' ПриватБанк '' уклав кредитний договір, відповідно до якого банк надав йому на придбання автомобіля '' Део-Ланус '' кошти в сумі 37 192 грн. строком на 5 років. Пунктами 2.1.3 кредитного договору сторони передбачили що позичальник звертається до банку про надання йому кредиту на оплату чергових страхових платежів відповідно до договорів страхування, укладених відповідно до п. 2.2.7. даного договору, і доручає банку щорічно перераховувати необхідну для цього суму коштів згідно договорів страхування. Перерахування кредитних коштів банк зобов'язується провадити у випадку не пред'явлення позичальником документів, що підтверджують сплату чергових страхових платежів за рахунок інших джерел, до дат їхньої сплати, передбачених Договорами страхування. На виконання договору застави, укладеного між ЗАТ КБ '' ПриватБанк '' в особі Косівського відділення та страхувальником, з метою виконання зобов'язань за кредитним договором позивача, було укладено договір страхування наземного транспортного засобу з Товариством з додатковою відповідальність '' Страхова компанія '' Кредо '', юридична адреса якої м. Запоріжжя вул. 8 Березня, 34 та з даною страховою компанією було укладено договір особистого страхування, умовами яких було визначено строк дії договорів, порядок зміни і припинення їх дії. Зокрема було визначено, що у разі несплати або неповної сплати страхового платежу договір не набуває сили ( або не лонгується) і ніякі виплати за ним не здійснюються. Крім того, умовами договорів було передбачено, що договір припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. Судом встановлено, що 17 серпня 2006 року позивач звернувся до СК '' Кредо'' про дострокове розірвання договорів страхування. При цьому ним було представлено копії підтверджуючих документів про страхування в Українській пожежно-страховій компанії та подані підтверджуючі документи про оплату. Відповідна заява була подана і керуючому ІФФ '' ПриватБанку''. В послідуючому в 2007-2008 роках позивач попередньо за 30 днів до закінчення строку страхування попереджав банк та страхову компанію про розірвання договорів страхування та укладення договору з Українською пожежно-страховою компанією та ним подавалися підтверджуючі документи про оплату. Факт розірвання договорів підтверджується і тим, що протягом 2006-2007 років банк не здійснював перерахування коштів по договорах страхування і протягом цих років жодних претензій до позивача не заявляв. 7 серпня 2008 року відповідачем з основного рахунку ОСОБА_1. згідно меморіального ордера переказано на рахунок СК ''Інгострах'', яка знаходиться в м. Дніпропетровську 1855 грн. 35 коп., призначенням яких була страхова премія по договору страхування наземного транспорту за рахунок кредитної лінії по договору страхування від 9 серпня 2005 року. А 13 серпня 2008 року на рахунок СК '' Кредо'' м. Дніпропетровська було перераховано 251 грн. 12 коп. по договору особистого страхування. Враховуючи те, що у встановленому законом порядку позивачем було розірвано договори страхування наземного транспортного засобу та особистого страхування з СК ''Кредо'' м.Запоріжжя, банком здійснено переказ коштів на рахунки страхових компаній, з якими позивач не перебував в договірних відносинах, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що кошти в сумі 2 106 грн. 47 коп. та пеня в сумі 200 грн. банком стягнуті без достатніх правових підстав та обгрунтовано зобов'язав банк відшкодувати заподіяну позивачу матеріальну шкоду. Судом також обгрунтовано стягнуто і моральну шкоду на користь позивача, оскільки в результаті неправомірних дій банку відбулися вимушені зміни у його життєвих стосунках і він змушений був докладати час і зусилля для погашення боргу, який утворився перед банком. Рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, а тому підстав для його скасування, колегія суддів не вбачає. Керуючись ст. ст. 218, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, - У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства комерційний банк ''ПриватБанк '' відхилити. Рішення Косівського районного суду від 10 лютого 2009 року залишити без зміни. Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з часу набрання нею законної сили. Головуюча О.Ю. Беркій Судді: Г.П. Мелінишин О.Є. Меленко Згідно з оригіналом Суддя О.Ю. Беркій
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Воскресенье, 04.04.2010, 01:41 | Сообщение # 24 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| Номер стат.звіту К.26
Код суду:0707
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
(заочне)
30 березня 2010 року м. Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області в особі: головуючого-судді Заборовського В.С.
при секретарі Кузьма А.І.
за участю: позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Мукачево цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного комерційного банку «Форум», треті особи: приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області ОСОБА_2, КП «Мукачівське міжрегіональне б»юро технічної інвентаризації та експертної оцінки», орган опіки та піклування виконавчого комітету Мукачівської міської ради про визнання недійсним правочину,- в с т а н о в и в :
Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з зазначеним позовом. Позовні вимоги мотивує тим, що з липня 2003 року він та ОСОБА_3 проживали однією сім»єю як чоловік та жінка, але шлюб між ними зареєстрований не був. За час спільного проживання в них 06.11.2004 року народився син ОСОБА_4, батьківство якого він визнав. В подальшому вони зареєстрували шлюб в ВРАЦС м.Мукачево та Мукачівського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області. 09.10.2007 року ним було отримано кредит, забезпеченням виконання якого являється іпотека нерухомого майна, а саме квартира АДРЕСА_1, підтвердженням чого є іпотечний договір укладений між ним та АКБ «Форум». Даний іпотечний договір було укладено без згоди органу опіки та піклування. Отже, вказаний договір іпотеки укладений незаконно, так як при укладанні не було дозволу органу опіки та піклування, що є підставою для скасування договору іпотеки. Просить суд скасувати іпотечний договір від 09.10.2007 року укладений між ним та АКБ «Форум» зареєстрований за №5651; зобов»язати нотаріуса Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області ОСОБА_2 вилучити запис з реєстру іпотек щодо квартири АДРЕСА_2 внесений відповідно до договору іпотеки від 09 жовтня 2007 року укладений між ним та АКБ «Форум» та зобов»язати КП Мукачівське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки та органи нотаріату зняти заборону щодо відчуження квартири АДРЕСА_3. В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав повністю, просить суд їх задоволити.
Представник відповідача та треті особи в судове засідання повторно не з’явилися, про причину неявки суд не повідомили, про час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
Зі згоди позивача суд знаходить можливим розглянути справу у відсутності відповідача,згідно вимог ст.169 ч.4 ЦПК України, на підставі наявних у справі даних та доказів з постановленням заочного рішення, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до слідуючого: Судом встановлено, що з липня 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали однією сім»єю як чоловік та жінка, але шлюб між ними зареєстрований не був, що підтверджується копією рішення Мукачівського міськрайонного суду від 28.12.2009 року /а.с.12/. За час спільного проживання в них 06.11.2004 року народився син ОСОБА_4, батьківство якого він визнав,що стверджується копією свідоцтва про народження серії І-ФМ №099854 від 24.06.2008 року /а.с.14/.
06.11.2008 року ОСОБА_5 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб в ВРАЦС м.Мукачево та Мукачівського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області, актовий запис №565, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії І-ФМ №049002/а.с.13/. 09.10.2007 року ОСОБА_5 отримав кредит, забезпеченням виконання якого являється іпотека нерухомого майна, а саме квартира АДРЕСА_1, підтвердженням чого є іпотечний договір укладений між ним та АКБ «Форум» /а.с.6-7/. Даний іпотечний договір було укладено без згоди органу опіки та піклування.
Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України «Про охорону дитинства», члени сім»ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем».
У відповідності до ч.2 ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень».
Згідно ч.4 ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти,потрібна попередня згода органів опіки та піклування». Отже,договір укладений між АКБ «Форум» і ОСОБА_1 укладений незаконно,так як при укладенні даного договору не було дозволу органу опіки та піклування. Відповідно до ч.1 ст.71 ЦК України «опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування укладати договори,що стосуються прав підопічного».
Згідно ч.1 ст.224 224 ЦК України «Правочин вчинений без дозволу органу опіки та піклування є нікчемним».
Таким чином, вимоги представника позивача є підставними і такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст.10, 60,88,169 ч.4,208,209,212-218 ЦПК України та ст.ст. 71,224 ЦК України, Законом України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» суд,-
р і ш и в :
Позов ОСОБА_1 до акціонерного комерційного банку «Форум», треті особи: приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області ОСОБА_2, КП «Мукачівське міжрегіональне б»юро технічної інвентаризації та експертної оцінки», орган опіки та піклування виконавчого комітету Мукачівської міської ради про визнання недійсним правочину - задоволити. Скасувати іпотечний договір від 09.10.2007 року укладений між АКБ «Форум» і ОСОБА_1,зареєстрований за №5651. Зобов»язати нотаріуса Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області ОСОБА_2 вилучити запис з реєстру іпотек щодо квартири АДРЕСА_2 внесений відповідно до договору іпотеки від 09 жовтня 2007 року укладений між АКБ «Форум» і ОСОБА_1. Зобов»язати КП Мукачівське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки та органи нотаріату зняти заборону щодо відчуження квартири АДРЕСА_3.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана на протязі 10 днів, а апеляційна скарга на протязі 20 днів в апеляційний суд Закарпатської області.
Головуючий підпис ОСОБА_6
З оригіналом вірно: Оригінал заочного рішення суду знаходиться в цивільній справі №2-1137/10 в Мукачівському міськрайонному суді.
Суддя Мукачівського
міськрайонного суду ОСОБА_6
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Воскресенье, 04.04.2010, 23:56 | Сообщение # 25 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 березня 2010року Веселівський районний суд
Запорізької області
У складі : головуючого судді Калабухової О.А
При секретарі Коваль Т.В.
З участю представників сторін
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в смт.Веселе
Цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до
Відкритого акціонерного товариства «ОСОБА_2 ОСОБА_3»
про визнання договору іпотеки недійсним
В С Т А Н О В И В:
17 липня 2007 року в с.м.т. Веселому між ВАТ «ОСОБА_4 ОСОБА_3», ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № б/н, який забезпечує вимоги відповідача, як іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору від 16.07.2007 року № 014/17-32/9320-83, укладеного між відповідачем та ОСОБА_5.
Відповідно до умов договору іпотеки, відповідач має право у разі невиконання ОСОБА_5 зобов’язань за договором від 16.07.2007 року № 014/17-32/9320-83, одержати задоволення за рахунок передбаченого у п. 1.2. договору іпотеки майна. Предмет іпотеки – чотирикімнатна квартира № 30, що знаходиться за адресою: Запорізька область, Веселівський район, с.м.т. Веселе, вул. Будівельна, буд. 1., що на сьогодні належить на праві приватної власності позивачу.
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання іпотечного договору недійсним. В позовній заяві вказує ,що іпотечний договір я вважає недійсним з наступних підстав.
По-перше, відповідно до ст. ст. 202, 203 ЦК України правочин – правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб’єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків. У правочині зовнішнє волевиявлення особи має бути вільним, відповідати його внутрішній волі і спрямоване на досягнення відповідного юридичного наслідку.
16.07.2007 року ОСОБА_5, яка приходиться ій матір’ю, уклавши кредитний договір № 014/17-32/9320-83, звернулася до неї з проханням стати поручителем за даним договором. При цьому пояснила, що уклавши додатковий договір, при неналежному виконанні кредитного договору, вона нестиме солідарну відповідальність разом із нею. Пояснення, щодо можливого звернення стягнення на Ѕ частину квартири № 30, що знаходиться за адресою: 72202, с.м.т. Веселе, вул. Будівельна, буд. 1, їй не надавалися.
Тобто, на момент надання згоди та укладення оскаржуваного договору, вона не могла передбачити реальних наслідків, оскільки з наданих пояснень сторонами та нотаріусом вбачалася інша правова природа правочину. В результаті це вплинуло на її волевиявлення, яке не відповідає її внутрішній волі і тому якщо їй було б відомо про можливість звернення стягнення на нерухоме майно, оскаржуваний договір не було б укладено.
Відповідно до ч. І ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
На момент укладення оскаржуваного договору позивачка вважала, що укладає договір поруки, а не договір іпотеки, тобто помилялася, щодо правових наслідків договору і це є обставиною, що має істотне значення , а тому є передбачені ст. 229 ЦК підстави для визнання правочину недійсним.
Крім того, відповідно до п. 4 Декларації прав дитини (проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року) передбачено, що дитині належить право на відповідне житло, а ст. 3 Конвенції про права дитини (ратифікована постановою Верховної Ради України 27.02.1991 року) зобов’язує в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, судами, першочергову увагу приділяти забезпеченню інтересів дитини.
Стаття 64 Житлового кодексу України зазначає, що члени сім’ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов’язки, що випливають з договору найму житлового приміщення.
Згідно зі статтями 54, 55 Сімейного кодексу України усі найважливіші питання життя сім’ї мають вирішуватися подружжям спільно на засадах рівності. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов’язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересів дитини.
На момент укладення оскаржуваного договору і до цього часу в житловому приміщенні, що є предметом іпотеки зареєстрована і проживає неповнолітня особа – ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який приходиться позивачці рідним сином. Родинні відносини підтверджуються свідоцтвом про народження серії 1 – ЖС № 017234 від 20.12.2005 року. Факт проживання її разом з дитиною у квартирі № 30, що знаходиться за адресою: 72202, с.м.т. Веселе, вул. Будівельна, буд. 1, підтверджується довідкою від 12.06.2009 року № 2700, а також показами свідків ОСОБА_7, ОСОБА_3
Відповідно до ч. ІІІ ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання.
В момент підписання тексту оскаржуваного договору встановлення факту проживання у квартирі неповнолітньої особи не проводилося, будь-якими офіційними документами не перевірялося. Роз’яснення щодо необхідності отримання дозволу органів опіки і піклування на укладення договору іпотеки позивачу не надавалися і тому правочин було вчинено без належного дозволу.
Відповідно до ст. 224 Цивільного кодексу України правочин, вчинений без дозволу органу опіки і піклування, є нікчемним.
З наведеного вбачається, що при укладенні договору іпотеки від 17.07.2007 року № б/н було грубо порушено права неповнолітньої особи на житло, а також положення Декларації прав дитини (проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року), ст. 3 Конвенції про права дитини (ратифікована постановою Верховної Ради України 27.02.1991 року), ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», що на підставі ст. 224 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.
По-друге, окрім названих порушень при укладенні оскаржуваного договору також порушена вимоги щодо форми правочину – нотаріального посвідчення.
Відповідно до ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Згідно ч. ІІ ст. 3 Закону України «Про іпотеку» взаємні права і обов’язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. Аналогічна підстава набуття чинності зазначена у п. 7.1. Договору іпотеки.
Розглядаючи надану ОСОБА_1 О відповідачем копію договору іпотеки від 17.07.2007 року № б/н видно, що на примірнику відсутній реєстраційний номер нотаріальної дії, підпис та відтиск печатки нотаріуса.
Згідно зі ст. 52 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 року № 3425-XII про всі нотаріальні дії, вчинені нотаріусами або посадовими особами органів місцевого самоврядування, робиться запис у реєстрах для реєстрації нотаріальних дій після того, як нотаріус зробить посвідчувальний напис на документі або підпише документ, що ним видається.
Відповідно до п. 25 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом МЮУ від 03.03.2004 року № 20/5 при посвідченні правочинів вчиняються посвідчувальні написи за формами, затвердженими Міністерством юстиції України.
Враховуючи положення Наказу Міністерства юстиції України № 1/5 від 10.01.2005 року (що діяв на момент вчинення нотаріальної дії), яким затверджено форми посвідчувальних написів, необхідними реквізитами, що говоритимуть про вчинення напису є підпис та печатка нотаріуса.
Згідно із ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Тобто за відсутності ряду реквізитів – підпису та печатки, нотаріальна дія є не вчиненою, а даний договір слід вважати не посвідчений нотаріально, відповідно він не набув чинності та не створює будь-яких прав чи обов’язків і відповідно юридичних наслідків для сторін.
Окрім того, відповідно до ст. 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним.
Напис нотаріуса про накладення заборони на відчуження предмету іпотеки також не підписаний та не скріплений печаткою нотаріуса, що говорить про його не вчинення і відповідно недійсність договору іпотеки.
Відсутність будь-яки заборон або обтяження, щодо предмету іпотеки вказаному у договорі від 17.07.2007 року № б/н також підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 30 жовтня 2008 року, згідно з яким позивачем отримано у спадщину Ѕ частини квартири № 30, що знаходиться за адресою: 72202, Запорізька область, Веселівський район, с.м.т. Веселе, вул. Будівельна, буд. 1.
Враховуючи положення ст. 4 Закону України «Про іпотеку» та відсутність даних про обтяження, щодо предмету іпотеки у реєстрі робить оскаржуваний договір недійсним.
Підсумовуючи наведені обставини чітко видно, що договір іпотеки від 17.07.2007 року № б/н було укладено внаслідок помилки і в супереч діючому законодавству України чим порушені її права та права неповнолітньої особи, що в свою чергу надає більш ніж достатньо підстав для визнання правочину недійсним.
29 жовтня 2007 року в с.м.т. Веселому, Веселівського району Запорізької області померла ОСОБА_5, про що видано свідоцтво про смерть серії 1-ЖС № 099621 від 18.01.2008 року та зроблено запис № 27 в книзі реєстрації смертей.
Тому, оскільки після укладення оскаржуваного договору його копія їй не надавалася, про факт укладення договору іпотеки, а не договору поруки позивачці стало відомо лише після звернення ВАТ «ОСОБА_4 ОСОБА_3» з позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки – нерухоме майно, а саме 29.07.2009 року.
Зазначені позивачко. обставини підтверджуються доданими до заяви документами та показами свідків.
На підставі викладеного , позивач просить визнати договір іпотеки від 17.07.2007р без номера , укладений між ВАТ «ОСОБА_8 ОСОБА_3», ОСОБА_5 та ОСОБА_1 недійсним
Судові витрати покласти на відповідача.
В судовому засіданні позивач на позові наполягає
Представник позивача підтримує позовні вимоги , викладені в позовній заяві , мотивуючи свої твердження нармами діючого законодавства Представник відповідача в письмовому запереченні проти позову та у своїх поясненнях в судовому засіданні , проти позову заперечує. Представник відповідача вказує , що позивач мав намір укласти оскаржений договір. Про те , що позивачеві було відомо про договір свідчить той факт , що позивач особисто була присутньою при укладенні правочину , отримала оригінал примірнику після його підписання
Представник відповідача вказує , що позивач стверджує , ніби вона сприймала договір іпотеки за договір поруки, підписання якого вона не заперечує
Про те, що Позивачеві було відомо про договір , свідчить той факт , що Позивач особисто була присутньою при укладенні правочину, отримала оригінальний примірник договору після його підписання.
Позивач стверджує , що сприймала договір іпотеки за договір поруки, підписання якого вона не оскаржує.
Разом із тим, згідно положень п. 96 Інструкція від 03.03.2004 № 20/5 « Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» , договори про заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються нотаріусом за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, що заставляється, та, у передбачених законодавством випадках, державної реєстрації прав на це майно.
Відповідно до ст. 28 закону України від 01.07.2004 № 1952-IV « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень », відомості про зміст документів, що підтверджують ( посвідчують ) правочини щодо нерухомого майна, узагальнені відомості про речові права окремої особи на нерухоме майно, а також витяги з Державного реєстру прав, що містять відомості про встановлення, зміну чи припинення речових прав на нерухоме майно, надаються органами державної реєстрації лише власнику ( власникам ) нерухомого майна, його спадкоємцям ( правонаступникам – для юридичних осіб ) або особам, на користь яких вчинено обмеження, чи іншим суб*єктам речового права.
Отже, для укладення Договору іпотеки Позивач мала отримати ОСОБА_9 з реєстру прав власності на нерухоме майно, що змовляється безпосередньо перед угодою, надати нотаріусу його оригінал з оригіналом Технічного паспорту на квартиру. Окрім того, Позивачем були надані Банку копії Технічного паспорту на квартиру, ОСОБА_9 з реєстру прав власності на нерухоме майно, Свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
Всі ці дії Позивача свідчать про те, що Позивач усвідомлювала спрямованість власних дій і особисто займалась підготовкою пакету документів необхідних для укладання Договору іпотеки.
Представнк відповідача вважає, що твердження Позивача щодо помилки у правильному сприйнятті правової природи правочину є необґрунтованим та не підтверджені жодними доказами, окрім того :
- Згідно ст. 34 ЦК України, фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років має повну цивільну дієздатність, а отже, згідно ст. 30 ЦК України, така особа має здатність власними діями набувати цивільних прав і самостійно їх здійснювати, створювати своїми діями для себе цивільні обов*язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
- Згідно п. 8 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5, нотаріуси забов*язані сприяти фізичним та юридичним особам у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз*яснювати права й обов*язки, попереджати про наслідки нотаріальних дій, що вчиняються для того, щоб юридична необізнаність не могла їм зашкодити, відмовляти у вчиненні нотаріальної дії у разі її невідповідності законодавству України.
- Згідно ч.ч. 1, 4 ст. 12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Якщо законом встановленні правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.
Таким чином, Позивач на власний розсуд розпорядилась належним їй правом, правочин було укладено у відповідності до вимог діючого законодавства, додатковою гарантією законності і правомірності укладеного правочину стало його нотаріальне посвідчення.
Щодо отримання дозволу на укладення спірного договору іпотеки відповідач вважає за потрібне додатково пояснити:
- Надана Позивачем довідка не підтверджує прав неповнолітнього на житло на момент укладення іпотечного договору, а складення станом на 2009 рік.
- Під час укладення іпотечного договору нотаріусу була надана довідка №4344 від 12.07.2007 р. про склад сім*ї за адресою майна, що передано в іпотеку, згідно якої в АДРЕСА_1 була зареєстрована та проживала ОСОБА_5, була зареєстрована але тимчасово не мешкала ОСОБА_1, малолітні/неповнолітні діти зареєстровані не були ( копія довідки додається ).
- Згідно свідоцтва про право власності на рухоме майно № 2656 від 13.07.2005 р. Веселівським бюро по приватизації житлового фонду власниками зазначеного майна на момент укладення іпотечного договору були: ОСОБА_5 та ОСОБА_10 ( копія свідоцтва додається).
Згідно п.5.1 іпотечного договору , іпотеко давці підтвердили , що за адресою місцезнаходження предмета іпотеки не зареєстровані та не проживають малолітні та неповнолітні особи, а також відсутні малолітні та неповнолітні діти , що мають право користування предметом іпотеки.
Враховуючи вказане , представн6ик відповідача вважає вимоги позивача необґрунтованими та не підтвердженими належними доказами та просить відмовити у задоволенні позову.
Зацікавлена , особа по справі , приватний нотаріус ОСОБА_9 вважає вчинений ним правочин дійсним , таким , що вчинений з дотриманням вимог діючого законодавства та пояснює наступне.
17 липня 2007р. за реєстровим № 1650 ним був посвідчений договір іпотеки , сторонами якого є «Іпотекодержатель»- ВАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» та «Іпотекодавці» -ОСОБА_5 та ОСОБА_1. Предмет договору – чотирикімнатна квартира під № 30 , що знаходиться за адресою смт.Весела Запорізької області , вул.. Будівельна ,1 , яка належить на праві спільної часткової власності «Іпотекодавцям» в рівних частках кожному.
Доводи позивача щодо відсутності намірів укладати договір іпотеки спростовуються наступними обставинами.
Про те , що позивачеві було відомо про договір , свідчить той факт, що позивач перед підписанням правочину була ознайомлена з текстом договору , його особисто підписала та отримала оригінал примірника.
Позивач усвідомлювала спрямованість власних дій, що підтверджується тим , що вона особисто займалась підготовкою документів, необхідних для укладення договору іпотеки, тобто правовстановчі документи на квартиру, витяг реєстру прав власності на нерухоме, майно довідки про те що в квартири, що є предметом договору іпотеки не зареєстровані малолітні і неповнолітні діти і др. та особисто надала мені безпосередньо перед посвідченням даного правочину.
Що стосується доводів Позивача щодо порушення права малолітньої дитини на житло, так Позивачем особисто була надана довідка, видана виконавчим комітетом Веселівської селищної ради Запорізької області від 12 липня 2007 року за №4362 про відсутність зареєстрованих малолітніх і неповнолітніх дітей в квартирі №30, що знаходиться за адресою: смт. Веселе Запорізької області, вул. Будівельна,1. Факт збору документів і зацікавленість, підтверджує тим що довідка видана безпосередньо на ім*я Позивача. Таким чином при наданні такої довідки, дозвіл органів опіки і піклування нотаріусам не витребувався. Тим самим цей факт збентежує, Позивач будучи зацікавленим в отриманні кредитних коштів с в установах банку рідною матір*ю самостійно займається збором документів, в тому числі отримує необхідні довідки, яка спрощує оформлення кредитного та іпотечного договорів, а потім звертається до суду про визнання договору іпотеки недійсним на підставі порушення права малолітньої дитини на житло. Яким чином та з якою метою була отримана така довідка йому як нотаріусу не відомо та він вважає що цей факт є предметом розгляду іншої справи.
Посилання позивача на копію договору іпотеки є сумнівним доказом недійсності правочину.
Договір Іпотеки, посвідчений мною 17 липня 2007 року зареєстрований №1560, підписаний сторонами правочину, нотаріусом та скріплений печаткою знаходиться на зберіганні в архіву, мається відповідна запис з підписаними в реєстрі нотаріальних дій за 2007 рік за №1560.На підставі договору іпотеки , накладена заборона на відчуження договору іпотеки,що підтверджується записом в реєстрі заборон за №67 , витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об*єктів нерухомого майна та витягом про реєстрацію у Державному Реєстрі іпотек.
Вислухавши пояснення сторін , третьої особи –приватного нотаріуса ОСОБА_11, допитавши представника служби у справах дітей Веселіської райдержадміністрації, пояснення свідків та вивчивши матеріали справи ,суд відмічає наступне.
16.07.2007 року між ВАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір №014/17-32/9320-83.
17 липня 2007р. між ВАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки без номера , який забезпечує вимоги відповідача , як іпотекодержателя , що випливають з вказаного кредитного договору . Документи для оформлення договору іпотеки надавались нотаріусу сторонами договору кредиту. Вказане підтверджено поясненнями позивача , відповідача та нотаріуса. Документи підписані сторонами , дійсність підписів не оскаржується.
Суд не виключає можливості , що документи про відсутність у квартирі , яка стала предметом іпотеки малолітніх дітей, надані завідомо недостовірні, можливо , отримувачем кредиту без наміру в майбутньому ухилитись від його сплати. Суд не має змоги на час розгляду справи достовірно встановити ці обставини , так як ОСОБА_5 померла. Ці обставини не були перевірені ні банком , який видав кредит , ні нотаріусом , хоч вони мали таку можливість , оскільки в паспорті ОСОБА_1 мається відмітка про наявність у неї малолітньої дитини. Відповідно до п 4.; Декларації прав дитини, передбачено , що дитині належить право на відповідне житло, ст..3 Конвенції про права дитини (ратифікована постановою Верховної Ради УРСР 27.02.1991р) зобов*язує в усіх діях щодо дітей, незалежно від того , здійснюються вони державними чи приватними установами, судами , першочергову увагу приділяти забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до ч.3 ст.17 Закону України «Про охорону дитинства» , батьки або особи , які їх замінюють ,не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл , обмін , відчуження житла, зобов*язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов*язання. В судовому засіданні представник органу опіки та піклування ( служби у справах дітей Веселівської райдержадміністрації) ОСОБА_12 запевнила , що звернень з приводу дозволу на вчинення будь –яких дій , що стосуються інтересів малолітнього ОСОБА_6 ,15.12.2005р.н. до служби не надходило, дозволу на укладення договору іпотеки спірної квартири не надавалось. Свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_7, які проживають в ІНФОРМАЦІЯ_2 , в судовому засіданні запевнили , Що ОСОБА_1 з часу народження дитини (з 2005р) постійно проживала у вказаній квартирі разом з дитиною. ОСОБА_5 проживала там лише періодично.
Договір іпотеки , як значиться на самому договорі , було виготовлено в 3 примірниках-нотаріусу у справу , банку та іпотекодавцям. Оформленням кредиту та його отриманням займалась ОСОБА_5. Підтвердження того , що саме позивач ОСОБА_1 отримала примірник договору іпотеки особисто , відсутнє. Доведено лише те , що ОСОБА_1 договір підписала. Вивчала вона зміст договору , чи ні , встановити не можливо. Той факт , що після смерті ОСОБА_5 ОСОБА_1 прийняла у спадок та оформила нотаріально свою власність на Ѕ частину спірної квартири ( що раніше належала ОСОБА_5М.) викликає сумніви у накладенні заборони на відчуження Ѕ частини квартири АДРЕСА_2 , що була власністю ОСОБА_5 і стала предметом договору іпотеки.
Враховуючи вказане , суд приходить до висновку , що названий договір іпотеки було укладено з грубим порушенням прав дитини і такий договір належить визнати недійсним , незалежно від того , ким саме допущено такі порушення.
Керуючись ст..55,124 Конституції України, 16, 203 ч.6 , 224, 229 ЦК України,ст..3 Конвенціїї про права дитини ,ст..54, 55 Сімейного кодексу України ,ст…17 Закону України «Про охорону дитинства», Законом України «Про іпотеку» , Законом України «Про нотаріат, ст..208 -218 ЦПК України, суд В И Р І Ш И В :
Позов ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «ОСОБА_8 ОСОБА_3» про визнання договору іпотеки недійсним задовольнити
Визнати договір іпотеки від 17.07.2007р.без номера , укладений між ВАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 недійсним
Судові витрати покласти на відповідача. Стягнути з ВАБ «ОСОБА_2 ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати – судовий збір 520)грн..19коп та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу -120 гивень_, загалом 640грн.19коп.
Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з часу виготовлення мотивованого рішення та подачі апеляційної скарги протягом 20 наступних днів.
СУДДЯ
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Понедельник, 05.04.2010, 00:17 | Сообщение # 26 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| Україна
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22ц - 509/10 Головуючий в I інстанції – Скрипник К.О..
Категорія 19 Доповідач - Кузнєцов В.О.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 лютого 2010 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Приходченко А.П.
суддів - Кузнєцова В.О., Лаченкової О.В.
при секретарі - Білоконь Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську
апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Кредитпромбанк»
на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 вересня 2009 року
у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства «Кредитпромбанк» до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -
ВСТАНОВИЛА:
В травні 2008 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом до відповідача. В обґрунтування позовних вимог посилались на те, що відповідно до укладеного Договору №35/10/07-НВсклн від 13 лютого 2007 року позивач надав ОСОБА_2 кредит в сумі 18000 грн., терміном повернення до 12 лютого 2012 року включно зі сплатою 22 відсотків на рік. В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 13 лютого 2007 року між позивачем та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, згідно умов якого ОСОБА_1 надала в іпотеку належне їй нерухоме майно, а саме домоволодіння та земельну ділянку по АДРЕСА_1. ОСОБА_2 порушив умови укладеного договору в частині своєчасного погашення платежів та відсотків, передбачених умовами кредитного договору, у зв’язку з чим станом на 27.05.2009 року за договором виникла заборгованість у розмірі 29740,44 грн. Просили суд у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 29740,44грн., звернути стягнення на предмет іпотеки: домоволодіння та земельну ділянку, площею 0,0554га по АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 вересня 2009 року в задоволенні позовних вимог Відкритого акціонерного товариства «Кредитпромбанк» до ОСОБА_1, про звернення стягнення на предмет іпотеки – відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду ВАТ «Кредитпромбанк» звернулося до суду з апеляційною скаргою про його скасування з ухваленням нового рішення по суті позовних вимог, посилаючись на те, що рішення є незаконним, необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін, з наступних підстав.
Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, 13 лютого 2007року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 35/10/07-НВ склн, відповідно до якого позивач надав ОСОБА_2 кредит в сумі 18000 грн. (а.с.9-11). Згідно умов договору позичальник зобов’язався сплачувати банку відсотки за користування кредитом в розмірі 22 відсотків річних, з кінцевим терміном повернення до 12 лютого 2012 року..
В забезпечення виконання умов кредитного договору, 13 лютого 2007 року між сторонами був укладений договір іпотеки №35/10/101/07-ПВ склн, згідно якого ОСОБА_1 надала в іпотеку позивача домоволодіння АДРЕСА_1, належне їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу та земельну ділянку площею 0,0554га по АДРЕСА_1, належну їй на праві власності на підставі державного акту на право приватної власності, виданого Дніпропетровським міським управлінням земельних ресурсів 28.09.2005 року (а.с.13-15).
Згідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Встановлено, що Банк свої зобов’язання по кредитному договору виконав належним чином, про що свідчить заява на видачу готівки від 13.02.2007 року (а.с.12). У свою чергу ОСОБА_2 порушив умови укладеного договору в частині своєчасного погашення платежів та відсотків, передбачених умовами кредитного договору, у зв’язку з чим станом на 27.05.2009 року за договором виникла заборгованість у розмірі 29740,44 грн., де заборгованість по кредиту – 16561 грн., заборгованість по відсоткам – 7167,83 грн., пеня за несвоєчасне погашення кредиту – 2726,73 грн. пеня за несвоєчасне погашення відсотків 3284,88 грн.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов’язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до п.4.2 Кредитного договору від 13 лютого 2007 року, у разі недотримання Позичальником умов договору та/або Іпотечного договору Банк має право вимагати достроково його розірвання, повернення одержаних кредитів, сплати нарахованих процентів за користування ними, відшкодування збитків, заподіяних Банку внаслідок невиконання або неналежного виконання Позичальником умов цього Договору, а в разі невиконання позичальником цих вимог звернути стягнення на предмет іпотеки згідно з Іпотечним договором .
Згідно п.4.1 Іпотечного договору від 13 лютого 2007 року, за рахунок майна Іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, який визначається на момент фактичного задоволення разом із сумою кредиту, процентів, штрафними санкціями та відшкодуванням збитків, які виникли у зв’язку із про строчкою виконання Боржником зобов’язань за Кредитним договором, витратами пов’язаними із зверненням стягнення на майно, витрати пов’язаними з утриманням та збереженням майна, витратами на страхування майна, та інші витрати, обумовлені виконанням умов цього договору.
Згідно п.4.2 Іпотечного договору, іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на майно у випадку порушення боржником умов кредитного договору, або умов цього договору.
Згідно п.4.3 Іпотечного договору, звернення стягнення на майно здійснюється іпотекодержателем шляхом позасудового врегулювання, згідно якого з яким іпотекодержатель набуває право від свого імені продати майно у порядку, визначеному Законом України «Про іпотеку».
Положення цього пункту є застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя і мають силу договору про задоволення вимог.
П.4.4 Іпотечного договору, передбачає, що у випадку, коли виконання пункту 4.3 цього договору унеможливлюється діями або бездіяльністю іпотекодавця, іпотекодержатель має право здійснити звернення стягнення на майно іншим способом, передбаченим чинним законодавством України, в т.ч. звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду.
Відповідно до ч.ч. 1,3 ст.33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Частина 1 статті 35 цього ж Закону передбачає, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
Відповідно до ст. 39 цього ж Закону , у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
Суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору
не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.
Стаття 41 цього Закону зазначає, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.
Колегія судів вважає, що суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки порушена процедура порядку звернення стягнення не предмет іпотеки. Письмова вимога про усунення порушення, відповідно до вимог передбачених ст.35 Закону України «Про іпотеку» повинна бути отримана боржником. Лише після того як боржник, отримавши таку вимогу, протягом тридцятиденного строку не виконає зазначених вимог, у кредитора настає право вимоги звернення стягнення на предмет іпотеки.
Доводи позивача проте, що законом передбачена лише вимога про направлення іпотекодержателем такої вимоги на адресу іпотекодавця не ґрунтується на законі.
Таким чином, враховуючи встановлені у судовому засіданні обставини та наведені вимоги закону, підстав для задоволення позовних вимог Відкритого акціонерного товариства «Кредитпромбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, не вбачається.
Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягали застосуванню, висновки суду про встановлені обставини й правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
Таке рішення Апеляційного суду не перешкоджає позивачу звернутися за захистом порушеного права в іншій спосіб передбачений ст.16 ЦК України та Законом України «Про іпотеку», або звернутися до суду з аналогічним позовом, дотримуючись вимог, передбачених ст.35 Закону України «Про іпотеку».
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 ЦПК ЦПК України, колегія суддів, –
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Кредитпромбанк» – відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 вересня 2009 року – залишити без змін.
Ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Судді:
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Пятница, 09.04.2010, 02:13 | Сообщение # 27 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2010 р. № 1/207 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого, судді Разводової С.С.(доповідач), суддів Плюшко І.А., Бернацької Ж.О. розглянувши касаційну скаргу ТОВ "Кристал" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.12.09р. у справі № 1/207 за позовом ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Донецької обласної дирекції до ТОВ "Кристал" про стягнення 1298459,83 грн. За участю представників сторін
від позивача Михайліченко Р.І. дов.,
від відповідача Потупаленко Я.В. дов., Шпортко В.А. дов.
В С Т А Н О В И В:
Відкрите акціонерне товариство “Райффайзен Банк Аваль” в особі Донецької обласної Дирекції звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Кристал” про стягнення заборгованості за кредитом у сумі 1 295 995 грн. 00., пеню у сумі 2 464 грн. 83 коп. (з урахуванням заяви від 08.09.2009р.
Рішенням господарського суду Донецької області від 08.09.2009 року у справі № 1/207 (суддя Азарова З.П.) позов задоволено, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю “Кристал” на користь Відкритого акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” в особі Донецької обласної Дирекції заборгованість за кредитом у сумі 1 295 995 грн. 00., пеню у сумі 2 464 грн. 83 коп., судові витрати по сплаті державного мита в сумі 12 984 грн. 60 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 315грн.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.12.2009 року у справі № 1/207 (судді Величко Н.Л., Алєєва І.В., М'ясищев А.М.) рішення господарського суду Донецької області від 08.09.2009 року у справі № 1/207 залишено без змін.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ТОВ "Кристал" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.12.09р. по справі № 1/207 та рішення господарського суду Донецької області від 08.09.2009 року скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення та невірне застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 04.09.2007р. між відкритим акціонерним товариством “Райффайзен Банк Аваль” в особі Донецької обласної Дирекції та товариством з обмеженою відповідальністю “Кристал” був укладений кредитний договір № 014/07-155/093, згідно з яким кредитор (позивач) зобов’язався відкрити позичальнику (відповідачу) на умовах цього договору та Генеральної кредитної угоди № 012/08-3/0471 відновлювальну кредитну лінію в сумі 200 000, 00 дол. США, в порядку передбаченому цим Договором, а позичальник (відповідач) зобов’язався повернути отримані грошові кошти до 25.07.2013р. та сплатити за користування кредитом відсотки в розмірі 13 % річних
Платіжними дорученнями № 3953 від 06.09.2007р. на суму 70 000 дол. США, № 4059 від 14.09.2007р. на суму 80 000 дол. США, від 21.09.2007р. на суму 50 000 дол. США підтверджується зокрема той факт, що позивач виконав свої договірні зобов’язання за кредитним договором № 014/07-155/093 від 04.09.2007р. та надав кредит у сумі в сумі 200 000, 00 дол. США.
Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач припинив сплату відсотків за користування кредитом з жовтня 2008 року, а з січня 2009 року не здійснює погашення заборгованості за кредитом.
При цьому сума заборгованості складає 170 000 дол. США, що у еквіваленті по курсу НБУ станом на 15.05.2009р. складає 1 295 995грн.
Згідно ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.
Відповідно до п. 10.2 договору за порушення строків повернення кредиту, процентів за користування кредитом та комісій, позичальник сплачує кредитору пеню від суми простроченого платежу в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час виникнення заборгованості, за кожний день прострочення.
Як вказав суд апеляційної інстанції, позивач правомірно нарахував пеню в сумі 2 464 грн. 83 коп., оскільки матеріалами справи підтверджений факт прострочки виконання зобов’язань.
Згідно п. 7.3 договору кредитор має право скасувати кредитний ліміт та достроково вимагати погашення заборгованості позичальника за кредитом, включаючи нараховані відсотки за користування кредитом та штрафні санкції у випадку неповернення одержаного кредиту та сплати нарахованих відсотків. У зазначених випадках вимога про погашення зобов’язань за договором може бути направлена кредитором позичальнику у будь-який час у письмовому вигляді та підлягає виконанню у повному обсязі протягом тридцяти календарних днів з моменту її надіслання кредитором.
01.07.2009р. позивач направив відповідачу лист №№ 24/32-8704 від 30.06.2009р. з вимогою достроково погасити заборгованість, проте вказана вимога залишена відповідачем без задоволення, тому позивач звернувся з позовом про дострокове повернення кредиту.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Залишаючи поза увагою посилання відповідача на те, що кредитний договір № 014/07-155/093 від 04.09.2007р. є змішаним та містить елементи кредитного договору, договору іпотеки та договору доручення, але у договорі відсутні деякі істотні умови, які передбачені зазначеними договорами та що згідно ч.2 ст.3 Закону України "Про іпотеку" взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення, а укладений сторонами договір нотаріально не посвідчений, тому на його думку, відповідно до ст.220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним, суд апеляційної інстанції виходив з наступного.
Частиною 1 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.230 ЦК України. За приписами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ч. 2 ст. 638 ЦК України).
Отже, суд попередньої інстанції дійшов висновку, що у місцевого господарського суду були відсутні підстави вважати цей договір не укладеним або таким, що суперечить нормам чинного законодавства та відмовити у стягненні заборгованості за кредитним договором, у зв’язку з тим, що відповідачем не наведено підстав для визнання недійсним договору або не погодження сторонами істотних умов в частині що стосується кредитних відносин.
Відхиляючи доводи відповідача про те, що ТОВ "Кристал" не має жодних прав щодо володіння, користування і розпорядження предметом іпотеки, про який йдеться у кредитному договорі № 014/07-155/093 від 04.09.2007р., оскільки належить учаснику (засновнику) ТОВ "Кристал" Шпортко Н.М. та угода щодо розпорядження нерухомим майном шляхом передачі в іпотеку, могла вчинятися лише власником цього майна від власного імені, однак умови іпотеки не були узгоджені належним чином з власником предмету іпотеки, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вказані доводи не мають відношення до предмету позову, тому що предметом позову є не звернення стягнення на майно поручителя у зв’язку з невиконанням боржником зобов’язань за договором кредитування, а стягнення боргу безпосередньо з боржника.
Апеляційний суд також зазначив, що якщо майновий поручитель Шпортко Н.М вважає незаконним передачу нерухомого майна, яке належить йому на праві власності, у забезпечення кредитних зобов’язань юридичної особи –ТОВ "Кристал", то він має право звернутись за захистом своїх порушених прав та інтересів, але ніяк не юридична особа, засновником якої вона є, повинна захищати її права.
Залишаючи поза увагою, посилання відповідача про відсутність у матеріалах справи доказів перерахування повної суми кредиту у розмірі 200 000дол. США, суд попередньої інстанції зазначив, що наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями № 3953 від 06.09.2007р. на суму 70 000 дол. США, № 4059 від 14.09.2007р. на суму 80 000 дол. США, від 21.09.2007р. на суму 50 000 дол. США підтверджується перерахування кредиту відповідачу у сумі 200 000дол.США.
Також суд апеляційної інстанції не взяв до уваги твердження відповідача про те, що при розгляді вказаного спору слід застосувати п.1 ст.83 ГПК України, якою передбачено право господарського суду визнати недійсним повніс тю пов'язаний з предметом спору договір, через невідповідність кредитного договору вимо гам ст.180 Господарського кодексу України, на підставі ст.215 та ч.1 ст.203 Цивільного коде ксу України, а також нормам Закону України "Про іпотеку".
Так, пунктом 1 статті 83 ГПК України передбачено право господарського суду приймаючи рішення визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
Згідно з частиною першою статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом XII ГПК.
Положення розділів I-X ГПК України мають загальний характер і можуть застосовуватись апеляційним судом з урахуванням конкретних обставин.
Розділом ХІ ГПК України "Вирішення господарських спорів у першій інстанції" передбачено вчинення певних дій виключно судом першої інстанції.
Таким чином, суд попередньої зазначив, що права щодо прийняття рішення визначені ст.83 розділу ХІ ГПК України відносяться виключно до повноважень суду першої інстанції.
Відхиляючи доводи відповідача про те, що він не приймав участь у розгляді справи у суді першої інстанції, оскільки не отримував ні позовної заяви, ні процесуальних документів суду першої інстанції, та, що позивач на момент подання позову знав про адресу фактичного місцезнаходження ТОВ "Кристал" в м. Маріуполі та про поштову адресу у місті Маріуполі по пр. Металургів, буд.83 кв.12, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач не повідомив державного реєстратора відповідно до Закону України від 15.05.2003, № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" про зміну юридичної адреси та не вніс відповідних даних до реєстру, а також не повідомив сторону по договору про зміну юридичної адреси.
Проте, колегія суддів не може погодитись із висновками господарських судів попередніх інстанцій, оскільки останні протирічать нормам процесуального і матеріального права, виходячи з наступного.
Предметом спору у даній справі є: право позивача на розірвання вищевказаного кредитного договору, у зв’язку з порушенням відповідачем зобов’язань за ним; виконання відповідачем зобов’язань за договором в частині повернення кредиту, сплати процентів та застосування до нього відповідальності за порушення таких зобов’язань, право позивача на звернення стягнення на заставлене майно.
Задовольняючи заявлені позивачем вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача, в силу факту укладення кредитного договору, виникли зобов’язання, зокрема, по поверненню кредиту та сплаті процентів за ним.
Разом з тим, вважаючи встановленим факт укладення кредитного договору, суд першої інстанції не взяв до уваги положення наступних норм матеріального права, що призвело до неповного встановлення обставин, які підлягали з’ясуванню для вирішення спору у даній справі.
Так, укладений сторонами договір № 014/07-155/093 від 04.09.2007р. за своєю правовою природою є кредитним договором, що вірно визначено судом першої інстанції, враховуючи наступне.
В силу ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому, згідно ч.2 цієї норми, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України , якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.
Отже, до правовідносин сторін за кредитним договором підлягають застосуванню норми, які регулюють відносини позики, якщо це не суперечить суті кредитного договору.
Посилання позивача на те, що договір кредиту є укладеним, як і договір позики, з моменту надання кредиту хибні, оскільки це суперечить природі кредитного договору, який є консенсуальним і вважається укладеним з моменту досягнення згоди по всіх його істотних умовах, враховуючи наступне.
Із змісту ст.1054 ЦК України вбачається, що за кредитним договором банк зобов’язується надати кредит, тобто надання кредиту не співпадає з моментом укладення договору, а відбувається пізніше. Крім того, ст.1056 ЦК України передбачає право кредитодавця на відмову від виконання зобов’язання з надання кредиту, що свідчить про те, що зобов’язання виникає у кредитодавця раніше вчинення відповідної дії – надання кредиту, а саме з моменту досягнення у встановленій формі згоди по всіх істотних умовах договору тощо.
Однак, дослідження виконання позивачем зобов’язання з надання кредиту, як правильно вважає відповідач, є суттєвим для вирішення спору у даній справі з наступних підстав.
В силу укладеного сторонами кредитного договору у сторін виникли зустрічні зобов’язання: у банка –надати кредит; у відповідача –повернути його та сплатити проценти.
Відповідно до ч.1 ст.538 ЦК України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання
За загальним правилом, визначеним ч.2 вказаної норми, при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
Виходячи з умов договору та суті зобов’язань, надання кредиту передує виконанню обов’язку з його повернення та сплаті процентів.
Згідно ч.3 ст.538 ЦК України, у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або у повному обсязі.
При цьому, посилання позивача на те, що відповідач не заперечував факт виконання відповідного зобов’язання ним, не можуть бути прийняті касаційною інстанцією, враховуючи наступне.
В силу ч. 3 ст. 43 ГПК України, визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюються господарським судом, за змістом ч.1 ст.32 ГПК України, на підставі доказів; до доказів в господарському процесі висуваються вимоги щодо їх належності та допустимості, що визначено ст.34 ГПК України.
Таким чином, встановити відповідні обставини, суд першої інстанції може лише на підставі допустимих доказів, досліджених, у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, відповідно до ст.43 ГПК України.
Враховуючи зазначене, визнавши факт надання кредиту встановленим без витребування та дослідження відповідних доказів, господарські суди допустили порушення вказаних норм процесуального права.
Крім того, визнаючи вимоги позивача в частині стягнення основної заборгованості, процентів, пені обґрунтованими та звертаючи стягнення за такими вимогами на предмет застави згідно іпотечного договору, суди мали встановити чи є такий договір дійсним, тобто таким, що породжує виникнення у його сторін визначених таким договором прав та обов’язків.
Так, в силу ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. При цьому. договір, за змістом ч. 2 ст.204 ЦК України, є видом правочину.
Таким чином, для визначення чи є відповідний іпотечний договір підставою для набуття сторонами відповідних прав та обов’язків, суди мали з’ясувати чи відповідає він вимогам ст.203 ЦК України, зокрема, встановити чи не суперечить він чинному законодавству.
Посилання позивача у відзиві на касаційне подання на презумпцію правомірності правочину, що визначено ст.204 ЦК України не заслуговують на увагу, оскільки зазначена норма встановлює, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Однак, в силу ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України; недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Правочин, у випадку невідповідності його ч.1 ст.203 ЦК України, в силу ст.215 ЦК України, є нікчемним.
Крім того, як підставно зазначає заявник касаційної скарги, господарські суди попередніх інстанцій незважаючи на чисельні заяви і клопотання відповідача, не надали оцінку тому, що в 2007р. банківською ліцензією та дозволом ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" не могло бути передбачено право на використання іноземної валюти як засобу платежу, в тому числі як такого, що може відноситись до поняття "інших операцій з валютними цінностями на валютному ринку України", зазначеного в п.п 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою НБУ від 17.07.2001р. № 275, в редакції від 04.08.09р., наявність індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу у однієї з сторін спірного кредитного договору була обов'язковою.
Відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
За таких обставин справи, оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, як такі, що не відповідають вимогам чинного законодавства, а справа –передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи вищезазначені обставини мають знайти належну оцінку та господарському суду необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст.1115, 1117 , 1119 - 11111, Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ТОВ "Кристал" задовольнити частково.
2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.12.09р. по справі № 1/207 та рішення господарського суду Донецької області від 08.09.2009 року скасувати.
3. Справу передати до господарського суду Донецької області на новий розгляд.
Головуючий, суддя С.С. Разводова
Судді І.А. Плюшко
Ж.О. Бернацька
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Суббота, 10.04.2010, 03:31 | Сообщение # 28 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"25" січня 2010 р. Справа № 18/115/09
м. Миколаїв Господарський суд Миколаївської області
у складі судді Давченко Т.М.,
при секретарі Ковальжи А.І.,
за участю представників:
представник позивача – ОСОБА_1, дов. № 6558 від 30.07.2009р. ,
представник відповідача - Репченко Д.В., дов. № 1387 від 02.09.2009р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом фізичної особи –підприємця ОСОБА_3,
54001, АДРЕСА_1,
до відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Миколаївської обласної дирекції,
54030, м. Миколаїв, вул.Артилерійська, 19-а,
предмет спору: визнання недійсним кредитного договору № 010/01-02/08-043 від 15.04.2008р.,
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа –підприємець ОСОБА_3 (далі –позивач) звернулася до господарського суду з позовом до відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Миколаївської обласної дирекції (далі –відповідач) про визнання недійсним кредитного договору № 010/01-02/08-043 від 15.04.2008р. та стягнення судових витрат.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, вважав, що кредитний договір № 010/01-02/08-043 «Корпоративний Інвестиційний кредит Невідновлювальна Кредитна Лінія»від 15.04.2008р., укладений між позивачем та відповідачем слід визнати недійсним, оскільки зобов’язання банку щодо надання грошових коштів позичальникові, тобто невідновлювальна кредитна лінія на поповнення обігових коштів для корпоративних клієнтів від 15.04.08 повинна була бути виражена тільки у валюті України - гривні, тому банк не мав права надавати кредит в доларах США, а зобов'язаний був надати лише у гривні, і відповідно, позичальник –виконати зобов’язання лише у гривні. Крім того, позивач вважає, що відповідно до ст. 533 ЦК України, якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, однак банком в п. 6.3 договору було зазначено, що у разі відсутності або недостатності у позичальника коштів в необхідній валюті кредиту для повернення кредиту, сплати процентів за його користування та інших платежів кредитор має право з метою отримання необхідної валюти здійснювати продаж, обмін списаних коштів на міжбанківському валютному ринку України з врахуванням витрат пов’язаних з купівлею/обміном/продажем іноземної валюти. Проведення договірного списання за курсом, що склався на міжбанківському валютному ринку України є порушенням вимог ст. 533 ЦК України, оскільки офіційний курс Національного Банку України по відношенню гривні до долару США та курс міжбанківського валютного ринку України завжди різні і це призводить до сплати грошових курсів в більшій сумі від тієї якби банк проводив списання за офіційним курсом НБУ.
Також, у своїх доповненнях до позовної заяви від 29.10.2009р., позивач вважає, що кредитний договір від 15.04.08 не містить істотних умов, обов'язковість яких передбачена ст. 345 Господарського кодексу України, а саме, відсутні істотні умови, що передбачають відповідальність банку щодо видачі кредиту, а також те, що про недійсність кредитного договору від 15.04.08 свідчить відсутність скріплення такого договору печаткою юридичної особи - ВАТ "Райффайзен Банк Аваль".
Представник відповідача позовні вимоги не визнав, суду пояснив, що, згідно договору від 15.04.2008р., сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті та ні Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ні жоден з інших нормативно-правових актів не передбачають прямих обмежень щодо видачі кредитів в іноземній валюті, а також не містить заборони на вираження грошових зобов'язань в іноземній валюті.
Крім того, відповідач вважає, що він виконав всі умови того, що правочин підписано належними і уповноваженими особами, а також скріплено належною печаткою юридичної особи.
Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, господарський суд дійшов висновку про задоволення позову. Висновок суду ґрунтується на такому:
Фізична особа –підприємець ОСОБА_3 та відкрите акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Миколаївської обласної дирекції 15.04.2008р. уклали кредитний договір № 010/01-02/08-043 «Корпоративний Інвестиційний кредит Невідновлювальна Кредитна Лінія»(далі –Договір), відповідно до якого банк зобов’язався надати позивачу кредит у сумі 5 500 000.00 доларів США строком до 10.04.2018р.
Відповідно до п. 1.1 Договору кредитор зобов’язався надати позичальнику кредит в формі мультивалютної не відновлюваної кредитної лінії з лімітом еквівалентним 5 500 000,00 доларів США, а позичальник зобов’язується отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, а також виконати інші обов’язки, визначені Договором.
Відповідно до п. 2.1 Договору плата за користування кредитом в строк по 14.04.2009р. розраховується на основі процентної ставки в розмірі 11,5% річних при кредитуванні в доларах США.
Відповідно до п. 6.1 Договору заборгованість за кредитом погашається позичальником у відповідності до графіка погашення заборгованості (додаток № 1 до Договору).
Відповідно до ст.524 Цивільного кодексу України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні. Згідно зі ст.533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ст.198 Господарського кодексу України грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Згідно зі ст.192 ЦК України та ст.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»єдиним законним платіжним засобом в Україні є грошова одиниця України –гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Вказане свідчить, що грошові зобов’язання повинні бути виражені та виконуватися лише в національній валюті України –гривні, крім випадків, передбачених законами.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банківський кредит –це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей. Вказане свідчить, що на підставі кредитного договору між сторонами виникають грошові зобов’язання, а саме: у банку –надати позичальнику кредит, у позичальника –повернути банку кредит та сплатити проценти за користування кредитом.
Згідно зі ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначено перелік операцій, які мають право здійснювати банки. Відповідно до п.3, ч.1 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банки мають право здійснювати розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. При цьому, п.3, ч.1 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»не надає банкам права здійснювати розміщення залучених коштів в іноземній валюті. Вказаний висновок підтверджується також ч.2 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої операції з валютними цінностями відокремлюються від операцій, зазначених в ч.1 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність». В свою чергу, відповідно до ст.2 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»резиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України. Відповідно, резиденти України, в тому числі і банківські установи, при здійсненні валютних операцій повинні керуватися вимогами та обмеженнями, встановленими Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Тобто, при здійсненні валютних операцій ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»підлягає застосуванню з урахуванням обмежень, встановлених Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»та іншими актами валютного законодавства України. Згідно з п.г, ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»індивідуальної ліцензії Національного банку України потребує така операція як використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Відповідно, резиденти України, в тому числі і банківські установи, при здійсненні валютних операцій повинні керуватися вимогами та обмеженнями, встановленими Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», в тому числі і вимогами щодо отримання індивідуальних ліцензій для здійснення операцій, які потребують таких індивідуальних ліцензій. Згідно з ч.2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. В свою чергу, згідно з п.г, ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»індивідуальної ліцензії потребує така операція як використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Згідно з п.1.4. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 483 від 14.10.2004р., використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) –це використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються. Отже, вказане свідчить, що будь-які грошові зобов’язання на території України, в тому числі і грошові зобов’язання, які виникають між сторонами на підставі кредитного договору, повинні бути виражені та виконуватися лише в національній валюті України –гривні. У разі ж використання в таких грошових зобов’язаннях іноземної валюти, така операція потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України. Відповідно до ст.1054 ЦК України кредитування як банківська операція складається з двох частин:
1) надання банком грошових коштів позичальникові та, відповідно, одержання позичальником грошових коштів;
2) повернення позичальником кредиту та сплата позичальником процентів за користування кредитом.
Друга частина операції кредитування, а саме, повернення позичальником кредиту та сплата позичальником процентів за користування кредитом, якщо таке повернення кредиту та сплата процентів здійснюється в іноземній валюті, є операцією з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, що згідно зі ст.533 ЦК України повинно здійснюватися у гривнях за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу. У разі ж здійснення використання при поверненні кредиту та сплаті процентів за користування кредитом іноземної валюти, така операція є операцією з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу та згідно з п.г, ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» потребує індивідуальної ліцензії. Відповідно до п.п.6.1., 6.7. кредитного договору № 010/01-02/08-043 від 15.04.2008р. і графіку погашення всі платежі позичальника щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за кредитом повинні здійснюватися у валюті, що відповідає валюті кредиту, а саме в доларах США. Вказане свідчить, що при здійсненні платежів по поверненню суми кредиту та сплаті процентів за кредитом в доларах США мало місце використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, що згідно з п.г, ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»потребує індивідуальної ліцензії. Однак, жодна зі сторін кредитного договору № 010/01-02/08-043 від 15.04.2008р., а саме відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»та фізична особа –підприємець ОСОБА_3 не надали доказів наявності в однієї зі сторін кредитного договору індивідуальної ліцензії на здійснення такої операції як використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, що свідчить про неможливість використання в розрахунках між сторонами кредитного договору № 010/01-02/08-043 від 15.04.2008р. доларів США в якості засобу платежу. Вказане свідчить про суперечність змісту кредитного договору № 010/01-02/08-043 від 15.04.2008р. Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, що згідно з ч.1 ст.203 ЦК України та ч.1 ст.215 ЦК України є підставою для визнання договору недійсним.
Також необхідно зазначити, що відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 275 від 17.07.2001р., операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку. В обґрунтування можливості здійснювати кредитування в іноземній валюті відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»посилається на дозвіл Національного банку України № 10-4 від 11.10.2006р., зокрема, на зазначену в додатку до дозволу № 10-4 від 11.10.2006р. операцію залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Відповідно до Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 281 від 10.08.2005р., визначено поняття валютного ринку та суб’єктів валютного ринку. Згідно з п.4 Положення по порядок та умови торгівлі іноземною валютою суб’єктами ринку є уповноважені банки, уповноважені фінансові установи. В свою чергу, фізична особа –підприємець ОСОБА_3 не є ні банком, ні фінансовою установою, що свідчить про те, що фізична особа –підприємець ОСОБА_3 не є суб’єктом валютного ринку та, відповідно, не може приймати участь в здійсненні операцій залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Також необхідно зазначити, що вказаний пункт додатку до дозволу № 10-4 від 11.10.2006р. передбачає операцію розміщення залученої іноземної валюти. Однак, відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль»не надані докази того, що грошові кошти в іноземній валюті, надані відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль»фізичній особі –підприємцю ОСОБА_3 є залученими. Вказане також свідчить про безпідставність і необгрунтовність заперечень банку.
Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст.203 ЦК України. Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно зі ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства. Як свідчить вищевикладене, умови кредитного договору № 010/01-02/08-043 від 15.04.2008р. суперечать Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства України, що згідно зі ст.215 ЦК України є підставою недійсності такого договору.
За таких обставин, вимоги позивача законні, матеріалами справи підтверджені, відповідачем не спростовані, отже, підлягають задоволенню.
Оскільки недійсність договору обумовлена виною обох сторін, тому судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають розподілу між сторонами в порядку, встановленому ст.49 ГПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.22, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, - ВИРІШИВ: Позов задовольнити повністю.
1. Визнати кредитний договір № 010/01-02/08-043 від 15.04.2008р. «Корпоративний Інвестиційний кредит Невідновлювальна Кредитна Лінія», укладений між відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (54030, м. Миколаїв, вул.Артилерійська, 19-А) та фізичною особою –підприємцем ОСОБА_3 (АДРЕСА_1), недійсним.
2. Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (54030, м. Миколаїв, вул.Артилерійська, 19-А, код ЄДРПОУ - 14305909) на користь фізичної особи –підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 42 грн. 50 коп. держмита; 59 грн. витрат на інформаційне - технічне забезпечення судового процесу.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Четверг, 15.04.2010, 02:38 | Сообщение # 29 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я справа №2-298/2010
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 квітня 2010 р. Славутський міськрайонний суд Хмельницької області у складі: головуючого - судді Зеленської В.І., при секретарі Кондратюк Л.О.,
з участю - позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника позивачів ОСОБА_3,
представників відповідачів: ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» - не з’явився, приватного нотаріуса Хмельницького міськрайонного нотаріального округу ОСОБА_5 ( не з’явилася),
третьої особи на стороні позивача - ОСОБА_6,
третьої особи на стороні відповідача: представника відділу державної виконавчої служби Славутського міськрайонного управління юстиції - ОСОБА_7,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Славута цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_4 Аваль», приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу ОСОБА_5, третя особа на стороні позивачів - ОСОБА_6, третя особа на стороні відповідачів – відділ державної виконавчої служби Славутського міськрайонного управління юстиції, про визнання нотаріального напису таким, що не підлягає виконанню,
в с т а н о в и в.
15 травня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «ОСОБА_4 Аваль» (змінено назву на Публічне акціонерне товариство) в особі начальника Славутського відділення ОСОБА_8 та економіста 1 категорії Славутського відділення ОСОБА_9 та ОСОБА_2 укладено кредитний договір N 014/2295/82/1733, відповідно до п.п. 1.1.1 якого кредитор надав позичальнику за програмою кредитування «Кредит під заставу нерухомості» 30000,00 доларів США на споживчі цілі строком на 120 місяців до 15 травня 2018 року включно зі сплатою 14 % річних.
Відповідно до п. 1.2 Договору іпотеки між ВАТ «ОСОБА_4 Аваль» та ОСОБА_1, ОСОБА_2 від 15 травня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Славутського міського нотаріального округу Хмельницької області 15.05.2008 року за реєстровим N 2831, забезпеченням зобов'язань за Кредитним договором є застава нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 (Ізяславській) в м. Славута, Хмельницької області, належної на праві спільної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
У пункті 1.1 договору іпотеки зазначено, що згідно кредитного договору N 014/2295/82/1733 від 15 травня 2008 року, позичальник зобов’язаний до 15 травня 2018 року повернути Іпотекодержателю (ВАТ «ОСОБА_4 Аваль») кредит у розмірі 30000,00 доларів США, сплатити проценти за користування ним згідно Кредитного договору, комісійну винагороду, неустойку у розмірі і у випадках, передбачених Кредитним договором, а також виконати інші умови кредитного договору та відшкодувати іпотекодержателю всі можливі збитки, понесені ним внаслідок невиконання чи неналежного виконання умов кредитного договору. У відповідності до даного Договору Іпотекодержатель має право у випадку невиконання позичальником своїх зобов’язань за Кредитним договором отримати задоволення за рахунок майна, заставленого на умовах, вказаних в договорі, зокрема, відповідно до п. 3.1.4 – у випадку невиконання позичальником зобов’язань за цим або Кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки.
07 квітня 2009 року приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу ОСОБА_5 вчинено виконавчий напис реєстраційний N 751 про звернення стягнення достроково на нерухоме майно, а саме - квартиру АДРЕСА_2 (до перейменування вул.. Фрунзе) в м. Славута, Хмельницької області, належної на праві спільної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2
ОСОБА_1, ОСОБА_2, як власники квартири АДРЕСА_3, звернулися до суду з позовом про визнання виконавчого напису реєстраційний N 751 , вчиненого 07.04.2009 року приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу ОСОБА_5, таким, що не підлягає виконанню та його скасування.
В судовому засіданні позивачі та їх представник ОСОБА_3 позов підтримали і пояснили, що ОСОБА_2 є боржником за договором кредиту. Однак, кошти, отримані ОСОБА_2 як кредит, були фактично використані іншою особою на здійснення підприємницької діяльності. Крім цього, вони не отримували жодних письмових вимог Іпотекодержателя про усунення порушень кредитного зобов’язання, в судовому порядку питання про стягнення боргу за договором кредиту не вирішувалось, нотаріусом не встановлено порушення іпотекодавцями умов кредитного договору чи договору іпотеки, до закінчення строку дії основного зобов’язання та іпотечного договору відсутні підстави для вчинення виконавчого напису нотаріуса, між банком та іпотекодавцями наявний спір щодо заборгованості за кредитним договором, що унеможливлює вчинення нотаріусом виконавчого напису. Просять позов задоволити.
Представник відповідача ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» в судове засідання не з’явився, просить справу розглянути в його відсутності.
Позивачі не заперечують проти заочного розгляду справи.
Представник третьої особи на стороні відповідача - відділу державної виконавчої служби Славутського міськрайонного управління юстиції - ОСОБА_7 покладається на рішення суду.
Третя особа на стороні позивачів ОСОБА_6О пояснив, що він зареєстрований і проживає у спірній квартирі, перебуває з ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі, ОСОБА_2 його дочка. Фактично вважає себе співвласником квартири, тому дії нотаріуса та банку щодо укладення договору іпотеки без його згоди вважає незаконними.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, суд знаходить, що позов слід задоволити з таких підстав.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 вказаного Кодексу.
Відповідно до статті 50 Закону України "Про нотаріат" нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржується до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її
вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої
стосуються такі дії чи акти.
Відповідно до ч. 12 ст. 110 ЦПК України позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса можуть пред’являтися також за місцем його виконання.
Отже, спір про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса, вирішується судом за позовом боржника до стягувача за місцем вчинення виконавчих дій.
За приписами ст.. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. N 1172 затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
У пункті 1 Переліку включені нотаріально посвідчені угоди, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно.
Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Судом встановлено, що для вчинення виконавчого напису ХОТ ВАТ «ОСОБА_4 Аваль» надав нотаріусу оригінал кредитного договору та документи про розмір заборгованості ОСОБА_2 за договором кредиту в сумі 32184,65 доларів США..
Проте, в матеріалах, наданих нотаріусу для вчинення виконавчого напису, є копії повідомлень ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 23.12.2008 року про наявність заборгованості за договором кредиту в розмірі 2184,39 доларів США, що не відповідає сумі, вказаній у виконавчому написі та свідчить про наявність спору у визначенні розміру наявної заборгованості позивачів перед Банком. Крім цього, позивачі заперечили факт отримання ними вказаних повідомлень, оскільки підписи про ознайомлення їм не належать. (а.с.47-48).
Крім цього, Конституція України встановила основні засади права власності. В Україні існує приватна, державна, комунальна власність. Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається в порядку визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Суд знаходить, що відповідачі не дотримались означених норм Конституції, які мають пряму дію, не вжили всіх, передбачених законом способів захисту своїх інтересів, в тому числі: звернення до суду з вимогою про стягнення наявної заборгованості за кредитним договором.
Частиною 1 ст. 590 Цивільного кодексу України визначено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. А відповідно до ч. 2 ст. 590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до кредитного договору строк його дії до 15 травня 2018 року включно. За таких обставин суд знаходить позовні вимоги обґрунтованими та підставними, а тому їх слід задоволити повністю.
Керуючись ст..ст. ст.ст. 10, 11, 57 - 64, 212 – 215. 228 ЦПК України, ст..ст. 50, 87 Закону України «Про нотаріат», суд
в и р і ш и в.
Позов задоволити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу ОСОБА_5 від 07 квітня 2009 року зареєстрований в реєстрі за № 751 про звернення стягнення достроково на нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_4, яка належить на праві спільної власності ОСОБА_1, ОСОБА_2 та скасувати його.
Протягом десяти днів з моменту проголошення рішення суду сторони можуть подати заяву про апеляційне оскарження рішення та протягом наступних двадцяти днів подати апеляційну скаргу на рішення суду в апеляційний суд Хмельницької області через Славутський міськрайонний суд.
Заочне рішення може бути переглянуте Славутським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії в Славутський міськрайонний суд.
Суддя
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Пятница, 16.04.2010, 10:02 | Сообщение # 30 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| Справа № 2-513/10
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 березня 2010 р. Суворовський районний суд м. Херсона у складі:
головуючого судді: Смирнова Г.С.
при секретарі: Січовій О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» про розірвання кредитного договору, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на ту обставину, що між ВАТ АБ «»Укргазбанк» та відповідачем укладений кредитний договір № 18/6 від 06.08.08 р., згідно якого банк відкривав позичальнику не відновлювальну кредитну лінію, з лімітом 43000 доларів США, на строк з 06.08.08 р. по 05.08.28 р., зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами, виходячи із 13,8 % річних. Однак в порушення умов кредитного договору та норм цивільного законодавства України відповідач не виконав зобов'язання, у зв'язку з чим виникла заборгованість за кредитом в сумі 34 510,14 доларів США (що за офіційним курсом НБУ станом на 04.11.09р. становить 276481,44 грн.) та 16664,49 грн.
Відповідач позов не визнав та звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ПАТ АБ «Укргазбанк» про розірвання кредитного договору № 18/6 від 06.08.08 р. вказуючи на зміну істотних обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позов по вищевикладеним обставинам, та просить їх задовольнити у повному обсязі, та відмовити в задоволені зустрічного позову. Відповідач проти первісного позову заперечував, вказавши на його необґрунтованість, зустрічну позовну заяву просив суд задовольнити.
Заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, суд приходить до висновку, що первісний позов підлягає частковому задоволенню, а зустрічний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Як вбачається з пояснень та матеріалів справи, між ВАТ АБ «Укргазбанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк») та відповідачем укладено кредитний договір № 18/6 від 06.08.08 р. У відповідності до п. 1.1 договору Банк відкриває Позичальнику не відновлювальну кредитну лінію, з лімітом 43000,00 доларів США.
Факт виконання позивачем своїх зобов'язань за кредитним договором та перерахування відповідачу кредитних коштів у сумі 35000 доларів США підтверджується Меморіальними валютними ордерами № TR.1924.1.73 від 08.08.2008 р., № TR.1924.1.103 від 15.08.2008 р.
Пунктом 3.3.1. Кредитного договору на відповідача покладено обов’язок здійснювати повернення кредитних коштів, сплату процентів за використання кредитної лінії та всіх комісійних платежів у передбачені Кредитним договором строки.
Згідно п. 3.3.3. Кредитного договору відповідач зобов'язаний здійснювати повернення суми окремих траншів па рахунок № 37394011824.840, відкритий у ХФ ВАТ АБ «Укргазбанк», щомісячно з 1-го по 10-е число кожного місяця, починаючи з місяця наступного за місяцем отримання траншу, в розмірі відповідно до Графіку повернення заборгованості (додаток № 2 до Кредитного договору).
Згідно розділу V Кредитного договору у випадку порушення строків погашення кредиту, передбачених договором, позичальник зобов'язаний сплачувати пеню та штрафи у розмірах передбачених кредитним договором.
Відповідач не виконав зобов’язання згідно кредитного договору, у зв’язку з чим станом на 04.11.09р. борг відповідача перед позивачем складав: 34510,14 доларів США (що за офіційним курсом НБУ станом на 04.11.09 р. становить 276 481,44 грн.), з яких: сума кредиту що підлягає достроковому поверненню 32956 дол. США; прострочена заборгованість по кредиту 393,46 дол. США; сума заборгованості по відсоткам 1160,68 дол. США; сума пені по простроченим відсоткам 505,34 грн.; сума пені по простроченій заборгованості по кредиту 159,15 грн.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Однак враховуючи положення ст. 99 Конституції України, де грошовою одиницею України є гривня, положення ч. 1 ст. 192 ЦК України, відповідно якої законним платіжним засобом на території України є грошова одиниця України, грошове зобов'язання у позові повинно бути виражено в національній валюті України.
Відповідно до ч. 1 ст. 524 ЦК України, зобов'язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Згідно ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Згідно ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Іноземна валюта, як засіб платежу, зокрема за зобов'язаннями, відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України може використовуватися Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» гривня як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України.
Згідно Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства, а саме п. 1 ст. 3, валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.
У відповідності з підпунктами «а», «в» та «е» підпункту 6.1 та підпунктів 6.2 Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України від 30.05.07р. N 200, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у наступних випадках: сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків.
Таким чином, вказана позивачем сума заборгованості 34510,14 доларів США по кредитному договору підлягає стягненню з позивача лише у гривні та складає 274507,45 грн., за офіційним курсом НБУ станом на 23.03.2010 р.
На виконання умов кредитного договору між позивачем та відповідачем було укладено Іпотечний договір від 06.08.08р., посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстровим № 3940. Предметом іпотеки зазначеного договору є: трикімнатна квартира, загальною площею 91,6 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до п. 3.3.4 Договору іпотеки відповідач зобов'язався на період дії дійсного договору застрахувати предмет іпотеки на його повну вартість за власний рахунок від всіх ризиків по даному виду страхування ( в т.ч. від ризиків випадкового знищення, пошкодження або псування) та виконувати всі умови кредитного договору при здійсненні страхування. Позивач посилається на невиконання даного пункту іпотечного договору умов та керуючись п. 4.2. Іпотечного договору нарахував штрафні санкції у розмірі 16000,00 грн.
Однак доводи позивача спростовуються наданим до матеріалів справи Договором добровільного страхування № 31/15-0253 від 06.08.09р. А тому в задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 16000,00 грн. слід відмовити.
У відповідності до ч.1 ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Внаслідок зміни істотних обставин, якими сторони керувалися під час укладення кредитного договору, не знали і не могли передбачити, що така зміна настане внаслідок всесвітньої економічної кризи з жовтня 2008 року на валютному ринку України спостерігається постійне підвищення курсу долара США відносно національної валюти, а як наслідок було збільшено фактичний розмір щомісячного платежу по поверненню суми кредиту та сплати відсотків за його користування. Крім того у відповідача погіршилось матеріальне становище, а саме: втрату роботи та постановки на облік до центру зайнятості, народження другої дитини, тяжке захворювання матері. Вказані обставини підтверджуються: копією трудової книжки, копією свідоцтва про шлюб серії 1-КГ № 030813, копією свідоцтва про народження серії 1-КГ № 093837, копією свідоцтва про народження серії 1-КГ № 060231, копія довідки про склад сім’ї від 12.01.2010 р., копією епікризу С 50.2, копією Довідки МСЕК № 1615від 21.10.2009 р., копією листа непрацездатності серії АБО № 107137, копією листа непрацездатності серії АБО № 106973, копією листа непрацездатності серії АБО № 106886, копією листа непрацездатності серії АБО № 107162.
Згідно ч. 4 ст. 652 ЦК України зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
Таким чином, заслухавши пояснення сторін, оцінивши зібрані та дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що первісний позов підлягає частковому задоволенню, а зустрічний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 10, 60,212,215 ЦПК України, ст. 3 СК України, ст. 1264 ЦК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Первісний позов Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» заборгованість у сумі 274507,45 грн., судовий збір 1700 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 120 грн.
Розстрочити виконання рішення відповідачем в частині стягнення суми боргу строком на 60 місяців зі щомісячним платежем 4575,13 грн.
В решті частині позову - відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_1 – задовольнити.
Розірвати Кредитний договір № 18/6 від 06 серпня 2008 р. укладений між ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк».
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20-ти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.
Головуючий:
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Пятница, 16.04.2010, 10:05 | Сообщение # 31 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| Справа № 2- 54 2010 р. Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 квітня 2010 року Калуський міськрайонний суд ОСОБА_1 - Франківської області в складі : головуючої – судді ГАЛУЩАК Л.О. секретаря ДАНИЛІВ Г.М. з учасю адвоката ОСОБА_1
розглянувши у відкритому заочному судовому засіданні в місті Калуш цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до АКЦІОНЕРНО – комерційного банку соціального розвитку „Укрсоцбанк” про припинення договору поруки ,-
В С Т А Н О В И В : Що ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про визнання частково недійсним договору поруки в частині третейського застереження. Свої вимоги мотивує тим, що між відповідачем по справі та третьою особою по справі ОСОБА_3 було укладено кредитний договір№ 48/07-345А від 27.07.2007 року , , згідно якого останній отримав кредит у розмірі 27270 дол. США для придбання автомобіля зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 12,55 % річних . Для забезпечення кредитних зобов”язань банком прийнято договір застави автомобіля марки „Опель Вектра” , 2007 року випуску, який ОСОБА_3 придбав згідно договору купівлі продажу № 2712 від 17.07.2007 року. В якості додаткового забезпечення виконання зобов”язань було укладено договір поруки №48 П від 27.07.2007 року, згідно якого він також забезпечує виконання ОСОБА_3 зобов”язань.
Однак, він отримав ухвалу про відкриття провадження у справі з постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 24.07.2009 року про порушення провадження у справі за позовом АКБ соціального розвитку „Укрсоцбанк” до нього та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості в сумі 220339 грн. 47 коп. В даній ухвалі зазначено, що між сторонами наявна угода про передачу спору на розгляд третейського суду, про що зазначено в п.п. 6.2 Договору кредиту від 27.07.2007 року та в п. 4.2 Договору поруки №48П від 27.07.2009 року, укладеної між банком, ним та ОСОБА_3
Однак, в п. 4.1 Договору поруки зазначено, що всі спори та непорозуміння, які можуть виникнути у зв”Язку з укладенням та виконанням положень цього договору вирішуються шляхом переговорів між сторонами на рівні їх уповноважених представників. До нього жодного разу ні представники банку, ні ОСОБА_3 не зверталися й жодних переговорів йому не пропонував. Крім цього, вважає, що третейський суд не вправі розглядати справу щодо договору кредиту, коли змінювалися умови договору. Його , як поручителя, ніхто про це не повідомив, тому змушений був неодноразово звертатися із банку з проханням надати йому копію змін до договору кредити, що також було проігноровано. Тому змушений звернутися із позовом до суду про визнання частково недійсним договору поруки в частині третейського застереження. Тому просить постановити рішення, яким визнати Договір поруки №48П від 27.07.2007 року в частиі третейського застереження недійсним.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 змінила позовні вимоги й просить припинити договір поруки № 48П від 27.07.2007 року, укладеного відповідно до договору кредиту № 48/07-345А від 27.07.2007 року, по-скільки 20.10.2008 року до даного договору кредиту було укладено Додаткову угоду №1, згідно якої відсоткову ставку з 20.10.2008 року за користування кредитними коштами встановлено на рівні 13.5% . По-скільки згідно п.1.1 Договору кредиту відповідач надав третій особі ОСОБА_3 кошти в сумі 27270 дол.США зі сплатою 12.55% річних, з чим ОСОБА_5 був ознайомлений, а згідно з умовами додаткової угоди відсоткову ставку за користування кредитними коштами збільшено, то у відповідності до ст. 559 ЦК України порука припиняється у разі зміни зобов”язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Так як кредитор не одержав згоди ОСОБА_2 на продовження договору на умовах, зв”язаних із збільшенням відповідальності поручителя, то зазначена обставина припиняє дію договору поруки. Тому просить постановити рішення, яким припинити Договір поруки №48П від 27.07.2007 року , укладений відповідно до договору кредиту № 48/07-345А від 27.07.2007 року. Представник відповідача у судове засідання не з’явився повторно і не повідомив суд про причини неявки, хоча про час і місце розгляду справи був повідомлений завчасно і належним чином. Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.. 224 ЦПК України . Третя особа, ОСОБА_3 в судове засідання не з”явився з невідомих суду причин, хоча належним чином був повідомлений про місце і час розгляду справи.
Суд, заслухавши представника позивача, проаналізувавши докази по справі вважає, що позов підлягає до задоволення виходячи із наступних підстав:
Як вбачається із договору кредиту № 48/07-345А на купівлю транспортних засобів від 27.07.2007 року , було укладено між АКБ соціального розвитку „Укрсоцбанк” та ОСОБА_3 кредитний договір згідно якого ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 27270 дол.США, зі сплатою 12,55 % річних за користування кредитом. ОСОБА_3 зобов”язувався погашати щомісячно грошові кошти в сумі 324.64 дол. США із кінцевим терміном повернення 26.07.2014 року (а.с.7-9) .
27.07.2007 року між АКБ соціального розвитку „Укрсоцбанк” – кредитором, ОСОБА_3 – боржником та ОСОБА_2 – поручителем, з метою забезпечення позичальником виконання своїх зобов”язань по договору кредиту № 48/07-345А на купівлю транспортних засобів від 27.07.2007 року, укладено договір поруки №48П (а.с. 6 ), згідно якого поручитель зобов”язувався перед кредитором відповідати за виконання позичальником зобов”язання за договору кредиту № 48/07-345А на купівлю транспортних засобів від 27.07.2007 року.
Відповідно до ч.1 ст. 559 ЦК України порука припиняється ... у разі зміни зобов”язання без згоди поручителя внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Із повідомлення відповідача № 153 від 28.09.2009 року ( а.с. 62 ) вбачається, що Додатковою угодою №1 від 20.10.2008 року до договору кредиту № 48/07-345А від 27.07.2007 року відсоткову ставку з 20.10.2008 року за користування кредитними коштами встановлено на рівні 13.5% .
По-скільки , Договором кредиту та договором поруки було встановлено 12,55 % річних за користування кредитом , а Додатковою угодою відсоткова ставка за користування кредитними коштами збільшено до 13.5% , то суд вважає, що відповідно й збільшився обсяг відповідальності поручителя .
Однак , спростувати твердження позивача та його представника в тій частині, що їм не було відомо про збільшення процентної ставки за користування кредитом суд немає змоги, по-скільки на вимогу суду про огляд в судовому засіданні документів , що стосуються договору кредиту № 48/07-345А від 27.07.2007 року ( а.с.20), відповідачем суду відмовлено мотивуючи тим, що ч.1 ст. 1076 ЦК України визначено обов”язок банку гарантувати таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта ( а.с.25). По-скільки відповідачем не представлено жодних доказів погодження збільшення відсоткової ставки із поручителем, то суд вважає, що позов підлягає до задоволення. На підставі ст. ст. 559 ЦК України та керуючись ст. ст. 10,11,209, 212,214-215, 224-226 ЦПК України, суд – Р І Ш И В : Позов задоволити й припинити договір поруки № 48П від 27.07.2007 року, укладеного відповідно до договору кредиту № 48/07-345 А від 27.07.2007 року між АКЦІОНЕРНО – комерційним банком соціального розвитку „Укрсоцбанк” , ОСОБА_2 та ОСОБА_3.
Рішення може бути оскаржене до ОСОБА_1 – Франківського Апеляційного суду через Калуський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20-ти днів апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України. Заочне рішення може бути переглянуте Калуським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії . ГОЛОВУЮЧА :
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Пятница, 16.04.2010, 10:06 | Сообщение # 32 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| справа 2-229/2010р.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 березня 2010 року Центрально-Міський районний суд м. Горлівки Донецької області в складі: головуючої - судді Румілової Н.М., при секретарі Цибуліної С.М., за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Горлівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ Комерційний банк «ПриватБанк» про заборону внесення змін до договору ,
В С Т А Н О В И В:
Позивач 20.01.2009 року звернувся до суду із заявою, яка була уточнена у судовому засіданні , в якій зазначив, що 23.03.2007 року між ним та відповідачем був укладений кредитний договір за № GOIBAK05180723, відповідно до якого відповідач зобов’язався надати йому кредитні кошти для придбання автомобіля на строк до 27.03.2012р. 10.01.2009 року він одержав лист від відповідача , у якому було повідомлено , що у зв’язку зі зміною коньюктури ринку грошових ресурсів в Україні , а саме зміни курсу долара США до гривні більш ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення ОСОБА_5, зміни облікової ставки НБУ, зміни розміру відрахувань у страховий фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті, з метою виконання зобов’язань перед своїми вкладниками, Приватбанк змушений починаючи з 1.02.2009 року підняти відсоткову ставку до 27,48 % на рік. Вважає цю умову несправедливою та недійсною. Просить визнати незаконними збільшення відсоткової ставки за договором, визнати недійсними та несправедливими умови п.2.3.1.
В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги, підтвердили викладені у заяві обставини. Просили позов задовольнити.
Відповідач у судовому засіданні проти позову заперечував, пояснив, що дійсно з 1.02.2009 року процентна ставка за укладеним кредитним договором збільшена до 27,48 % річних , про що було повідомлено, та що відповідає умовам договору та чинному законодавству. Просив у позові відмовити.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та надавши їм оцінку в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах , встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
В судовому засіданні встановлено, що між позивачем та відповідачем дійсно 23.03.2007 року був укладений кредитний договір № GOIBAK05180723 відповідно до якого відповідач на строк з 27.03.2007р. по 27.03.2012р. надав позивачу грошові кошти у розмірі 110350,00 грн. для придбання автомобіля та сплати страхових виплат зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,17% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом .
Згідно п.2.3.1. ОСОБА_5 має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування Кредитом при зміні коньюктури ринку грошових ресурсів в Україні , а саме: зміни курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного ОСОБА_5, зміні облікової ставки НБУ, зміни розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). При цьому ОСОБА_5 надсилає Позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки.
З пояснень позивача вбачається, що він отримав письмове повідомлення банку від 6.01.2009 року про збільшення процентної ставки. Відповідач підтвердив, що з 1.02.2009 року розмір процентної ставки по зазначеному договору збільшений до 27,48% річних, про що позивач був попереджений .
Відповідно до абз.2 п.3.5 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою Правління НБУ від 10.05.2007 року №168, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за № 541/13808, банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв’язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку).
Відповідно до ч.4 ст.55 Закону України від 7.12.2000 р. №2121-Ш «Про банки і банківську діяльність» (зі змінами й доповненнями , внесеними ЗУ від 21.12.2008 року №661-УІ) банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема , збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.ч.2,3 ст.1056-1 ЦК України – встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.
Зазначені положення ст..55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та ст..1056-1 ЦК України набрали чинності з 9.01.2009р. в зв’язку з прийняттям 12.12.2008 року Закону України №661-УІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банка змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку».
Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) .
Відповідно до ст..217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений без включення до нього недійсної частини.
З огляду на зазначене, аналізуючи досліджені у судовому засіданні обставини та докази у справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що слід визнати незаконним збільшення з 1.02.2009 року ЗАТ Комерційний банк «ПриватБанк» розміру процентної ставки по договору № GOIBAK05180723 від 23.03.2007 року , укладеним між сторонами, до 27,48% річних, а також визнати недійсним з 9 січня 2009 року п.2.3.1 зазначеного Кредитного договору щодо права банку в односторонньому порядку підвищувати розмір процентної ставки за користування кредитом.
Керуючись ст.ст.10,11, 209, 212, 214- 215, 218 ЦПК України, суд
В И Р І Ш И В:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ЗАТ Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.
Визнати недійсним з 9 січня 2009 року п.2.3.1 Кредитного договору № GOIBAK05180723 від 23.03.2007 року , укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ Комерційний банк «ПриватБанк» , щодо права банку в односторонньому порядку підвищувати розмір процентної ставки за користування кредитом.
Визнати незаконним збільшення з 1 лютого 2009 року ЗАТ Комерційний банк «ПриватБанк» процентної ставки до 27,48% річних за користування кредитом за Кредитним договором № GOIBAK05180723 від 23.03.2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ Комерційний банк «ПриватБанк».
Стягнути з ЗАТ Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 51 грн. , та витрати за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 грн.
Про апеляційне оскарження рішення може бути подане заяву до Центрально- Міського районного суду м. Горлівки протягом десяти днів з дня його проголошення, а також апеляційну скаргу протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження , але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст.294 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя: Румілова Н.М.
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Суббота, 17.04.2010, 01:44 | Сообщение # 33 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 квітня 2010 року селище Верховина справа № 2 – 110 Верховинський районний суд Івано-Франківської області в складі :
головуючого – судді Токарука В.І.
з участю секретаря судового засідання Пікули М.Й.
позивача ОСОБА_1,
особи, що надає юридичні послуги ОСОБА_2
представника відповідача ПАКБ “Приватбанк” - ОСОБА_3
розглянувши у судовому засіданні в залі суду в селищі Верховина справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного комерційного банку “Приватбанк” про визнання дій банку по підвищенню відсоткової ставки протиправними, зобов’язання банку відновлення сплати річних, встановлених кредитним договором,суд, - В С Т А Н О В И В :
позивач звернувся до суду із позовом про визнання дії банку по підвищенню відсоткової ставки по кредитному договору протиправною та відновленню сплати раніше встановленої ставки з часу підвищення до відповідача.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що 11 квітня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № IFYWGA00000148 відповідно до якого відповідач надав позивачу кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 11 квітня 2008 року по 10 квітня 2013 року включно, у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 211429 (двіста одинадцять тисяч чотириста двадцять дев’ять) грн. 50 копійок на ремонт житла та 11429 (одинадцять тисяч чотириста двадцять дев’ять) гривень 50 копійок на сплату страхових платежів зі сплатою за користування кредитом відсотків на суму залишку заборгованості за кредитом у розмірі 1.38 % на місяць, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2.00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 0.96 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно п. 7.2 договору та встановлено період сплати з «05 по 10» числа кожного місяця. Для забезпечення виконання позичальником зобов’язання за договором укладено договір іпотеки земельної ділянки, площею 0.6677 га. На підставі укладеного між позивачем та відповідачем кредитного договору ним отримано кошти у розмірі, зазначеному у договорі, а також ним вносилися щомісячні внески, передбачені графіком погашення кредиту, однак ці внески були з порушенням термінів оплати і на погашення кредиту не зараховувалася уся внесена ним сума, оскільки він мав у цьому ж банку картковий кредит, який банк погашав в першу чергу, а що залишалося, то направляв на погашення кредитного договору. При внесенні чергового платежу керуюча Верховинським відділенням «Приватбанку» повідомила його, що з 01 лютого 2009 року збільшився розмір відсоткової ставки по кредиту до 29 %. Не погоджуючись із зазначеним підвищенням відсоткової ставки він звернувся до ОСОБА_4 – Франківської філії Приватбанку, згідно відповіді якої від 10 червня 2009 року банк збільшив розмір відсоткової ставки в односторонньому порядку на підставі п. 2.3.1 укладеного кредитного договору на підставі ч. 1 ст. 212, ч.2 ст. 632 Цивільного кодексу України. Позивач вважає підвищення відповідачем в односторонньому порядку відсоткової ставки по кредитному договору незаконним, при цьому посилається на ст. ст. 11, 203, 215, 526, 651, 1061 ЦК України, Закон України "Про захист прав споживачів", Закон України "Про банки і банківську діяльність", Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» від 12 грудня 2008 року № 661 – У1, Постанову правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168. Пояснює також, що будь – якого повідомлення від банку про зміну розміру відсоткової ставки по укладеному кредитному договору не одержував.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги та обґрунтування позову підтримав у повному обсязі, просить позов задовольнити. ОСОБА_4 відповідача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги не визнав, суду пояснив, що згідно умов укладеного кредитного договору банк при настанні передбачених у договорі обставин та з повідомленням боржника вправі в односторонньому порядку підвищувати розмір відсоткової ставки по кредиту. Позивачу у грудні 2008 року направлялося письмове повідомлення про підвищення відсоткової ставки, однак він не заперечив проти цього і в подальшому виконував умови кредитного договору, а не розірвав його. ОСОБА_4 відповідача також дано пояснення, що доказів вручення письмового повідомлення позивачу про підвищення відсоткової ставки, крім копії листа, який мається у матеріалах справи, у неї немає, та не може навести підстав по якій підвищено відсоткову ставку.
Вважає, що при підвищенні відсоткової ставки банк діяв правомірно і законно та у повній відповідності до умов укладеного договору, а тому просить в задоволенні позовних вимог відмовити.
ОСОБА_4 – Франківської філії та Верховинського відділення «Приватбанку» у судове засідання не з’явився, причини своєї неявки суду не повідомили, хоча про час і місце судового засідання були повідомлені у встановленому законом порядку.
Суд, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши і оцінивши надані по справі докази, вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами ( договором) між клієнтом та банком. Статтею 627 ЦК України встановлено, що «відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості».
Договір про надання кредиту укладається на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168.
Судом встановлено, що 11 квітня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № IFYWGA00000148 ( далі по тексту ОСОБА_5 договір).
Відповідно до п.п.1.1 п.1, п.8.1 кредитного договору ОСОБА_5 зобов'язується надати "Позичальникові" кредитні кошти шляхом: надання готівкою через касу на строк з 11.04.2008 р. по 10.04.2013 р. включно, у вигляді не поновлювальної лінії (далі - "Кредит") у розмірі 211429 (двіста одинадцять тисяч чотириста двадцять дев’ять) грн. 50 копійок на ремонт житла та 11429 (одинадцять тисяч чотириста двадцять дев’ять) гривень 50 копійок на сплату страхових платежів зі сплатою за користування кредитом відсотків на суму залишку заборгованості за кредитом у розмірі 1.38 % на місяць, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2.00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 0.96 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно п. 7.2 договору та встановлено період сплати з «05 по 10» числа кожного місяця.
Відповідно до п.п.2.3.1 п. 2.3 кредитного договору банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом, при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладання даного договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). При цьому ОСОБА_5 надсилає Позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. Збільшення процентної ставки Банком у вищевказаному порядку можливо в границях кількості пунктів, на яке збільшилася ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США.
В судовому засіданні також встановлено, що на звернення позивача до банку про безпідставність підвищення відсоткової ставки листом директора ОСОБА_4 – Франківської філії ПриватБанку від 10.06.2009 р. року повідомлено позивача, що розмір відсоткової ставки за кредитним договором банк підвищив на підставі укладеного договору, згідно п. 2.3.1 якого банк має право в односторонньому порядку підвищити розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон’юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміни курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладання даного договору, зміни облікової ставки НБУ; зміни розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміни середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ), а також за рішенням ОСОБА_5 комітету Банку. При цьому також послався на те, що про підвищення відсоткової ставки його повідомлялося шляхом надіслання відповідного повідомлення відповідно до п. 2.3.1 укладеного договору, п. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та надавася пільговий період для погашення поточної заборгованості за існуючою процентною ставкою до 01 лютого 2009 року.
Разом з тим, представник відповідача в судовому засіданні не надав доказів того, що позивачу, відповідно до вимог укладеного договору, направлялося повідомлення про підвищення відсоткової ставки і що він таке повідомлення одержав.
При зазначених обставинах суд враховує, що відповідно до ч.1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання.
Відповідно до пункту 4 статті 11 Закону України « Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем протягом семи календарних днів з дати її зміни . Без такого повідомлення будь яка зміна відсоткової ставки є недійсною.
Вступною частиною Постанови Національного банку України № 168 від 10.05.2007 р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» встановлено, що правила прийняті з метою захисту прав споживачів під час укладання договорів про надання споживчих кредитів, запобігання завданню споживачам моральної чи матеріальної шкоди через надання свідомо недостовірної чи неповної інформації.
Пунктом 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту встановлено , що банки мають право ініціювати зміну процентної ставки за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін ( зміні кредитної політики банку) .
Таким чином зміна процентної ставки, відповідно до ст. 652 ЦК України та вимог Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту можлива лише при істотній зміні обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.
В свою чергу, всупереч ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» та умовам укладеного кредитного договору, відповідач не повідомив позивача про підвищення відсоткової ставки по кредиту до 29,04 % річних.
При цьому суд не може взяти до уваги пояснення представника позивача про направлення відповідного повідомлення позивачу про підвищення відсоткової ставки, оскільки ця обставина позивачем заперечується, а будь – яких доказів вручення йому повідомлення, суду відповідачем не надано.
Вирішуючи даний спір, суд бере до уваги, що відповідно до ч.2 ст. 1056-1 ЦК України, (що набула чинності 09.01.2009 року), встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.
Як вбачається з листа відповідача, процентна ставка по ОСОБА_5 договору підвищується відповідачем з 01.02.2009 року, тобто після набранням чинності ст. 1056-1 ЦК України та оскільки позивач не надавав своєї згоди на зміну відсоткової ставки за ОСОБА_5 договором, вона повинна залишатися без зміни до повного виконання всіх умов сторонами договору.
Відповідно до ч.3 ст.1056-1 ЦК України умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.
Згідно із частиною 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до частини1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.
Статтею 216 (ч. 4 )ЦК України встановлено, що правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.
Таким чином умова, передбачена п. п. 2.3.1 п. 2.3 ОСОБА_5 договору про право банку в односторонньому порядку підвищувати розмір відсоткової ставки є нікчемною з 09.01.2009 р. і не створює для сторін цієї угоди ніяких юридичних наслідків, а тому процентна ставка за ОСОБА_5 договором повинна залишатися без зміни до повного виконання всіх умов сторонами договору, а тому позовні вимоги є обґрунтованим та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі
Враховуючи те, що суд прийшов до висновку про задоволення позову повністю, відповідно до ст. 88 ЦК України понесені позивачем судові витрати суд стягує з відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 57-64, 88, 212-215, 224 ЦПК України та на підставі ст.ст. 203, 216, 627, 652, 1056-1 ЦК України, ст. 11Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Постановою Національного банку України № 168 від 10.05.2007 р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», суд, -
В И Р І Ш И В:
Позов задовольнити. Визнати дії ПАКБ “Приватбанк” по внесенню змін до кредитного договору № IFYWGA00000148 від 11 квітня 2008 року, укладеного із ОСОБА_1 неправомірними та зобов'язати ПАКБ “Приватбанк” відновити сплату відсоткової ставки, встановленої договором № IFYWGA00000148 від 11 квітня 2008 року з часу внесення банком змін до умов договору в односторонньому порядку.
Стягнути з публічного акціонерного комерційного банку “Приватбанк” в користь ОСОБА_6 1051 грн. 50 коп. судових витрат.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Івано-Франківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 - денний строк заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги. Головуючий: В.І.Токарук
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Суббота, 17.04.2010, 01:46 | Сообщение # 34 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22-1158/2010 р. Головуючий у 1-й інстанції: Лисенко Л.І.
Суддя-доповідач: Краснокутська О.М.
У Х В А ЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 квітня 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Пільщик Л.В.
Суддів: Сапун О.А.
Краснокутської О.М..
При секретарі: Петровій О.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 грудня 2009 року по справі за позовом ЗАТ ?омерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, розірвання кредитного договору
В С Т А Н О В И Л А :
У лютому 2009 року ЗАТ ?омерційний банк «ПриватБанк» звернулось до суду з зазначеними позовними вимогами до ОСОБА_2
В позовній заяві позивач зазначав, що 21 грудня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 14.10060, на підставі якого відповідачу надано кредит в розмірі 100 000,00 доларів США на споживчі цілі строком до 22 грудня 2011 року, під 14% річних.
В забезпечення виконання зобов’язань було укладено договір іпотеки № 14.10060-1 від 21.12.2006 року між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «Приватбанк». Предметом договору іпотеки є квартира, яка розташована за адресою АДРЕСА_2
Відповідач не виконує умови кредитного договору, і станом на 12.01.2009 року у нього виникла заборгованість в сумі 81 362,05 доларів США, що на цю дату за курсом НБУ (7,7) складає 631 776,38 .
Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд розірвати кредитний договір № 14.10060 від 21.12.2006 року, стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором в сумі 631776,38 грн., в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_2 шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, кошти отримані від реалізації предмета іпотеки спрямувати на п/р 29092829003111 ПриватБанку, МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570, виселити громадян, які зареєстровані і мешкають у спірній квартирі за зняттям з реєстраційного обліку, стягнути судові витрати.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 грудня 2009 року позов задоволено.
Розірвано кредитний договір № 14.10060 від 21.12.2006р. укладений між ПриватБанком і ОСОБА_2.
Стягнуно з ОСОБА_2 на користь ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» (р/р № 29092829003111 в ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк», МФО 305299 код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором у розмірі 631 776,38 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» (п/р 64993919400001 в ПриватБанку, МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір у розмірі 1700,00 грн., і витрати по оплаті інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільної справи в сумі 30 грн.
В рахунок погашення заборгованості за кредитним договіром № 14.10060 від 21.12.2006р. між ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_2 в сумі 631 776,38 грн. звернено стягнення на предмет іпотеки: квартиру, загальною площею 50,45 кв.м., житловою площею 28,0 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, кошти отримані від реалізації предмета іпотеки спрямувати на п/р 29092829003111 ПриватБанку, МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570.
Виселено громадян, які зареєстровані і проживають у квартирі, загальною площею 50,45 кв.м., житловою площею 28 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 зі зняттям з реєстраційного обліку.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати, та залишити позовну заяву ЗАТ КБ «ПриватБанк» без розгляду.
Заслухавши в засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.
Згідно до вимог ст. 311 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд,якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб,які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання., а також якщо суд вирішив питання про права і обов”язки осіб, які не брали участь у справі.
Із матеріалів справи видно,що спір розглянутий у відсутності відповідача ,який не був повідомлений судом про час і місце судового засідання.
Із матеріалів справи і рішення суду також вбачається ,що в рахунок погашення заборгованості за кредитним звернено стягнення на предмет іпотеки: квартиру, загальною площею 50,45 кв.м., житловою площею 28,0 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження і виселено громадян, які зареєстровані і проживають у АДРЕСА_2 зі зняттям їх з реєстраційного обліку, проте ці особи не були залучені судом до участі у справі, чим порушені їх права захищати свої інтереси у суді, брати участь у судовому засіданні та інші .
До цього ж таке рішення є таким,що не можна виконати у примусовому порядку,оскільки у резолютивній його частині не зазначені конкретні особи,що підлягають виселенню із квартири.
З огляду на зазначене, судова колегія приходить до висновку про те,що рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду належить з”ясувати коло осіб,чиїх прав і інтересів торкається рішення суду,залучити їх до участі у справі і ,повідомивши в порядку,передбаченому ст.ст.74,76 ЦПК України, всіх учасників спору про час і місце судового засідання, розглянути спір у відповідності до вимог закону.
Керуючись ст. ст.307,311 ЦПК України , колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 грудня 2009 рокупо даній справі скасувати.Справу направити на новий розгляд до того ж суду у іншому складі.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий:
Судді:
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Суббота, 17.04.2010, 01:48 | Сообщение # 35 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| Справа№22ц-435/10 Головуючий у 1 інстанції – Покидюк М.В.
Категорія -27 Доповідач - Подолюк В.А.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
8 квітня 2010 року. м. Луцьк
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Шевчук Л.Я.,
суддів: Свистун О.В., Подолюка В.А.,
при секретарі Матюхіній О.Г.,
з участю:
представників позивача -Голошви В.Л.,
Якоцюка А.А.,
відповідача – ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль»до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Маневицького районного суду від 29 січня 2010 року ,-
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Маневицького районного суду від 29 січня 2010 року в даній справі в частині задоволення позовних вимог про передачу ВІАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Волинської обласної дирекції права власності на заставлене майно - житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, загальною вартістю 340134 грн., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 скасувати.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий
Судді:
В С Т А Н О В И Л А :
21 липня 2009 року Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Авваль» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації. Позовні вимоги мотивувало тим, що15 липня 2008 року між сторонами був укладений кредитний договір №014/1134/82/43274 за умовами якого відповідач отримав кредит в сумі 25000 доларів США строком на 72 місяці зі сплатою 14,0% річних. В якості забезпечення виконання зобов’язання по поверненню кредиту банком 22 липня 2008 року був укладений з відповідачами договір іпотеки, за умовами якого останні передали в іпотеку належний їм на праві власності житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1.
Оскільки позивач свої зобов’язання за умовами договору виконав в повному обсязі, відповідачі в порушення вимог п.7.1 кредитного договору не проводять щомісячні платежі у визначеному розмірі, у зв’язку з чим утворилася станом на 6 липня 2009 року заборгованість в сумі 22888,80 доларів США по основному кредиту, 494,81 долар США заборгованість за простроченим кредитом, 1484,12 доларів США заборгованості за відсотками, 1586,35 доларів США. З посиланням на невиконання відповідачами умов договору позивач з посиланням на п.7.1 договору іпотеки, ч.1 ст.33,39 Закону України « Про іпотеку», ч.1 ст.589 ЦК України просить звернути стягнення на предмет іпотеки з укладенням від імені відповідачів договору купівлі-продажу зазначеного майна.
Рішенням Маневицького районного суду від 29 січня 2010 року позов задоволено.
Постановлено передати позивачу житловий будинок з господарськими будівлями, загальною вартістю 340134 грн., що знаходиться в АДРЕСА_1, виселити відповідачів із зазначеного житлового будинку та звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу з прилюдних торгів, надавши ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» всіх повноважень на здійснення продажу. І стягнути судові витрати по справі.
В поданій на рішення апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 покликаючись на незаконність судового рішення із-за порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та постановити нове про відмову в задоволені позову та зазначає, що суд не врахував вимог ст. 36,37,39 Закону України «Про іпотеку», не дав належної оцінки чч.4,5 Прикінцевих положень Закону України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з метою подолання фінансової кризи»,відповідно до яких слід вживати комерційним банкам заходів на реструктуризацію заборгованості за кредитними договорами та уведено мораторій на 2009-2010 роки на примусове виселення із житлових приміщень,ч.2,ч.3 ст.18 Закону України « Про охорону дитинства», а тому суд безпідставно задовольнив позовні вимоги.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримала в повному обсязі з підстав наведених в ній, представники позивача Голошва В.Л. та Якоцюк А.А. апеляційну скаргу визнали частково, вважають рішення суду першої інстанції незаконним в частині передачі ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» право власності на заставлене майно, оскільки такі позовні вимоги не заявлялися, в решті рішення просять залишити без змін.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що скарга підлягає до часткового задоволення виходячи з наступних підстав
Судом встановлено, що 15 липня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та відповідачем ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №014/1134/82/43274, за умовами якого банк надав відповідачу кредит строком на 72 місяці в розмірі 25000 доларів США зі сплатою 14% річних для використання на споживчі цілі.
22 липня 2008 року був укладений договір іпотеки з ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 за умовами якого відповідачі для забезпечення виконання умов кредитного договору боржником передали належний їм на праві часткової власності житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1
Також судом встановлено і сторони не оспорюють, що позивач свої зобов’язання за умовами договору виконав в повному обсязі, відповідач ОСОБА_3 погашення кредиту у визначені строки та в установленому розмірі не проводить у зв’язку з чим станом на
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Проте у встановлений строк не виконав взятого на себе зобов’язання і не повернув банку борг.
Крім того, судом встановлено, що виступив поручителем за зобов’язаннями шляхом укладення 13 серпня 2007 року з іпотечного договору, за умовами якого передав в іпотеку, належну йому на праві власності, трьохкімнатну квартиру №17 в забезпечення виконання зобов’язань за договором відновлювальної кредитної лінії №078-12/112.
звернувся в суд з позовом який відповідає за зобов’язаннями по договору кредиту, а тому дана обставина не звільняє його від зобов’язання забезпеченого іпотекою, оскільки пунктом 4.1 договору іпотеки від 13 серпня 2007 року передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Таким чином, оскільки не виконав взятих зобов’язань по кредиту, а тому підставною є вимога позивача до про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Врахувавши наведені обставини, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про стягнення суми боргу з відповідача та звернув стягнення на предмет іпотеки.
Разом з тим, постановляючи рішення про передачу ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Волинської обласної дирекції право власності на заставлене майно - житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 суд першої інстанції не звернув уваги, що позивач таких позовних вимог не заявляв. Отже, рішення про задоволення таких вимог постановлене з порушенням вимог ч.1 ст.11 ЦПК України, що є підставою для скасування його скасування в цій частині відповідно до ч.1 п.4,ч.3 ст.309 ЦПК України.
В решті рішення постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Доводи апеляційної скарги про те, що не
Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильність рішення суду, яке постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.307,308,314,315,319 ЦПК України, колегія суддів ,-
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Маневицького районного суду від 29 січня 2010 року в даній справі в частині задоволення позовних вимог про передачу ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Волинської обласної дирекції права власності на заставлене майно – житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, загальною вартістю 340134 грн., який розташований за адресою:АДРЕСА_1 скасувати.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий: /підпис/
Судді : /підписи/
Оригіналу відповідає:
Суддя апеляційного суду
Волинської області Подолюк В.А.
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Суббота, 17.04.2010, 01:51 | Сообщение # 36 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| РІШЕННЯ
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
31 березня 2010 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :
головуючого - судді Мельника Ю.М.
суддів: Буцяка З.І., Ковальчук Н.М.
при секретарі – Сеньків Т.Б.
із участю представника позивача Кузнєцова В.В.
представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Радивилівського районного суду від 5 лютого 2010 року в цивільній справі за позовом закритого акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про звернення стягнення на майно , -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Радивилівського районного суду від 5 лютого 2010 року в позові ЗАТ КБ "ПриватБанку" до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору відмовлено.
Цим же рішенням стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 солідарно на користь ЗАТ КБ "ПриватБанк" судові витрати в сумі 1958 грн. 50 коп. ( 1708 грн. 50 коп. судового збору та 250 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.)
Не погодившись із мотивами відмови у позові та з рішенням суду в частині стягнення судових витрат, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій покликається на його незаконність, через порушення судом норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.
Вказувала, що висновки суду про наявність заборгованості ОСОБА_2 по договору кредиту на час звернення позивача із позовом до суду безпідставні.
Стверджувала, що на час подачі позову до суду вона не мала боргу перед банком , а помилковий висновок суду першої інстанції призвів до неправомірного стягнення з неї судових витрат .
Із цих підстав просила рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові, а судові витрати по справі просила покласти на позивача – ЗАТ КБ "ПриватБанк".
У судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_2 – ОСОБА_3 , давши пояснення в межах доводів апеляційної скарги , просила задовольнити її в повному обсязі.
Представник ЗАТ КБ «ПриватБанк» просив апеляційну скаргу відхилити.
Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню .
Стягуючи з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 солідарно на користь ЗАТ КБ "ПриватБанк" судові витрати в сумі 1958 грн., 50 коп., суд 1 інстанції виходив з того, що на момент звернення з позовом до суду у ОСОБА_2 існувала заборгованість по сплаті кредиту. Оскільки відповідачі сплатили заборгованість по договору кредиту після подачі позову до суду , тому суд поклав судові витрати на відповідачів.
Колегія суддів із таким висновком місцевого суду не погоджується і вважає, що він не відповідає обставинам справи.
Судом встановлено , що 28 листопада 2007 року ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 уклали договір про іпотечний кредит № ROOWG40000001927 за яким банк надав ОСОБА_2 кредит на суму 170437 грн. 50 коп. зі сплатою 15 % річних за користування цим кредитом.
Позичальник зобов»язувався щомісяця здійснювати погашення кредиту та
Справа № 22-485/10 Головуючий в 1-ій інст.: Прачук Л.І.
Категорія № 19. 27 Суддя-доповідач : Мельник Ю.М.
сплачувати нараховані відсотки рівними частинами і сплатити повністю кошти за цим договором до 28 жовтня 2020 року. ( а.с.41- 45).
На забезпечення виконання зобов»язання за договором про іпотечний кредит, ОСОБА_2 28 листопада 2007 року уклала із позивачем іпотечний договір за яким передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. ( а.с.6-9).
Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених , невизнаних або оспорюваних прав , свобод чи інтересів.
Згідно ч.1 ст.589 ЦК України у разі невиконання зобов»язання , забезпеченого заставою, а іпотека є заставою нерухомого майна, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
Із пункту 5.2.4 договору про іпотечний кредит вбачається, що банк мав право вимагати від позичальника дострокового повернення суми кредиту в частині або в цілому, сплати процентів та інших платежів у випадку прострочення сплати чергового платежу за кредитом та відсотків за користування кредитом понад два місяці.
Оскільки іпотечним договором забезпечувалися зобов»язання ОСОБА_2 за договором про іпотечний кредит, то у банку виникало право на пред»явлення позову про звернення стягнення на майно за іпотечним договором у разі прострочення позичальником сплати чергового платежу або відсотків за користування кредитом понад два місяці.
Із позовної заяви вбачається, що позивач звернувся в суд із даним позовом 28 травня 2009 року.( а.с.14)
У судовому засіданні місцевого суду представник відповідача вказувала на те, що станом на 28 травня 2009 року заборгованості у ОСОБА_2 перед банком по платежах понад два місяці не було.
Суд першої інстанції доводів відповідачки не перевірив.
У той же час із довідки № 1045 від 10 березня 2010 року вбачається, що ОСОБА_2 не допускала прострочення сплати чергового платежу та відсотків за користування кредитом понад два місяці.
За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку , що на час пред»явлення позову право позивача відповідачами порушене не було , а тому воно захисту в судовому порядку не підлягає.
Місцевий суд на вказане уваги не звернув і прийшов до помилкового висновку про те, що відповідачами борг за кредитним договором було погашено після подачі банком позову до суду.
Згідно ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Оскільки позовні вимоги ЗАТ КБ «ПриватБанк» є безпідставними і задоволенню не підлягають, то колегія суддів вважає, що судові витрати , понесені відповідачем підлягають стягненню із позивача на користь відповідача – ОСОБА_2
Враховуючи те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, колегія суддів прийшла до висновку , що рішення місцевого суду слід скасувати та ухвалити нове рішення по відмову в позові з покладенням обов»язку по відшкодуванню судових витрат відповідача на позивача.
Керуючись п.2 ч.1 ст. 307 , п.3 ч.1 ст. 309 ст. 316-317 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Радивилівського районного суду від 5 лютого 2010 року скасувати.
Відмовити закритому акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» у задоволенні позову до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про звернення стягнення на майно .
Стягнути із закритого акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 970 грн. судових витрат.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців із дня набрання ним законної сили.
Головуючий :
Судді:
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Четверг, 22.04.2010, 02:44 | Сообщение # 37 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| ПРИЗНАНИЕ ФИНАСОВОГО КРИЗИСА ФОРС-МАЖОРОМ-АПЕЛЯЦИЯ! УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року січня місяця „26” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі: Головуючого, судді
Суддів: Філатової Є.В.
Любобратцевої Н.І.
Чистякової Т.І.
При секретарі Куцко Ю.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ«Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО» про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про розірвання кредитного договору та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про розірвання договору поруки, за апеляційною скаргою ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ«Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 28 липня 2009 року,
ВСТАНОВИЛА: ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ«Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО» про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 31.08.2007 року між позивачем та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №2203/07/КИ-310, згідно з яким ОСОБА_1 отримала кредит у сумі 5269000 доларів США. ОСОБА_1 свої зобов’язання виконувала неналежно, неодноразово допускала прострочення по внесенню щомісячних платежів та сплаті відсотків. Згідно з п.5.9 кредитного договору позичальника зобов’язано протягом двох місяців з моменту підписання договору перевести позивачу 100% надходжень виручки юридичних осіб: ТОВ «Ківі Груп», ТОВ Екзотік Фудз», ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО» та через 2 місяця з дня підписання договору надати документальне підтвердження позивачу про відсутність оборотів за рахунками відкритих у інших банках. Але вимоги п.5.9 договору виконані не були. У забезпечення виконання кредитного договору між позивачем, ОСОБА_2, ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО» та ОСОБА_1 були укладені договори поруки №1, №2 та №3 від 31.08.2007 року, згідно з якими ОСОБА_2, ТОВ «Одиши» та ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО» зобов’язалися перед позивачем відповідати в повному обсязі за своєчасне та повне виконання ОСОБА_1 зобов’язань по кредитному договору.
За таких обставин, уточнивши позовні вимоги, представник позивача просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та її поручителів - ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО», ОСОБА_2 кредитну заборгованість станом на 20.07.2009 р. у розмірі - 48.895.840 грн. 35 коп., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 40.204.338 грн. 86 коп., заборгованості по процентам - 4.127.645 грн. 34 коп., штрафу (42% річкових) - 539.552 грн. 02 коп., штрафу за невиконання п. 5.9 кредитного договору - 4.024.304 грн. 13 коп., а також судові витрати у розмірі - 1950 грн.
ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічним позовом до ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», треті особи ОСОБА_2, ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО», про розірвання кредитного договору від 31.08.2007 р. за №2203\07\КИ-310.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що до кінця 2008р. вона сумлінно виконували свої обов'язки за вищезазначеним кредитним договором.
Однак, у зв'язку з світовою фінансовою кризою, яку розцінює як обставину не переборної сили, і яка негативно позначилася на її бізнесу, вона, проти своєї волі, не змогла виконувати свої обов'язки за договором у повному обсязі. Оскільки банк вимагає повернення кредиту в повному обсязі, у зв'язку з суттєвою зміною обставин вважає, що кредитний договір повинен бути розірваний.
ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про розірвання договору поруки №1 від 31.08.2007 року, укладений між ним та ВАТ«Банк «Фінанси та Кредит» у забезпечення зобов’язань по кредитному договору №2203/07/КИ-310 між ОСОБА_1 та банком.
Позов мотивував тим, що 31.08.2007 року між ним та первісним позивачем був укладений договір поруки №1, згідно з яким він поручався перед банком за виконання своєю дружиною - ОСОБА_1 зобов’язань за кредитним договором №2203/07/КИ-310 від 31.08.2007 року., яким передбачено поступове повернення кредиту протягом 15 років. На разі банк звернувся з вимогою про дострокове повернення кредиту, на що він не розраховував, що є суттєвою зміною умов договору і за нормами ст. 652 ЦК України є підставою для розірвання договору поруки.
Представники ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО» у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не відомі, заяв про розгляд справи у їх відсутності не надали.
Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 28 липня 2009 року зустрічні позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено. Розірвано кредитний договір, укладений 31.08.2007р. за № 2203\07\КИ-310 між ОСОБА_1 та ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Кримського регіонального правління „ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит».
Розірвано договір поруки за №1, укладений 31.08.2007 р. між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Кримського регіонального управління „ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 та ОСОБА_1.
Позовну заяву ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО» на користь ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» кредитну заборгованість у розмірі - 40.204.338 грн. 86 коп., проценти за користування кредитом - 4.127.645 грн. 34 коп., а усього - 44.331.984 грн. 20 коп.
Стягнуто з ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО» на користь ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» судові витрати у розмірі 1300 грн., по 650 грн. з кожного.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» судові витрати у розмірі 605 грн.
В решті частини позову ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відмовлено.
Не погодившись з висновком суду ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду змінити. Відмовити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у розірванні договорів, стягнути на користь банку з боржника та всіх поручителів залишок за кредитом, відсотки за користування кредитом та пеню 195419грн. 66коп. за прострочку виконання грошового зобов’язання. При цьому посилається на порушення судом норм матеріального права. Вважає що суд не правильно застосував п.2 ч.1 ст. 617 ЦК України і необґрунтовано визнав світову фінансову кризу за форс-мажорну обставину і не обґрунтовано відмовив у стягненні пені за несвоєчасне повернення кредиту. По справі не доведено причинного зв’язку між світовою кризою та фінансовим становищем відповідачки. Розірвання кредитного договору за вимогою боржника суперечить правилам ст. 612,623 ЦК України. Обґрунтовуючи розірвання договору поруки з ОСОБА_2, суд помилково дійшов висновку про суттєві зміни умов договору, на які він не давав згоди. Висновок суду про те, що ОСОБА_2 є чоловіком боржниці, їх майно перебуває у заставі, тому він незалежно від договору поруки відповідатиме за невиконання відповідачкою кредитних зобов’язань, не ґрунтується на законі.
В частині відмови у стягненні пені за невиконання п.5.9 Договору апелянт погодився з рішенням суду.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що між сторонами виник спір з приводу невиконання умов кредитного договору, укладеного між фізичною особою та кредитною установою. Сторони не заперечують, що починаючи з 2009р. відповідачка затримувала, а потім припинила внесення щомісячних платежів, внаслідок чого виникла заборгованість за поверненням суми кредиту та відсотках за користування кредитом.
Сума кредиту за договором визначена у доларах США. Згідно ст.533 ЦК України зобов’язання в Україні має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом. На підставі цих положень закону суд першої інстанції при розгляді справи правильно виходив з еквіваленту долара в України на час розгляду спору. Враховуючи, що курс долара США на момент ухвалення рішення зменшився у порівнянні з курсом на час звернення банку з позовом до суду, первісна сума позову була скорегована позивачем. За його власним розрахунком (арк.. 128-131) заборгованість за кредитом складала 40204338,86грн., по відсотках за користування кредитом – 4127645,34грн. Зазначені суми обґрунтовано були стягнуті судом на підставі ст.526,527 ЦК України та умов договору. За таких обставин колегія не може прийняти зауважень представника банку в засіданні апеляційного суду в частині збільшення цих сум, як таких, що виходять за межі остаточно заявлених вимог та суперечать ст.533 ЦК України.
Відмовляючи у стягненні неустойки за невиконання грошового зобов’язання, суд першої інстанції виходив з того, що невиконання обов’язків за договором виникло не з вини боржника, а внаслідок надзвичайних невідворотних зовнішніх обставин, які не залежать від воли боржника, тому є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення зобов’язання. Колегія погоджується з таким висновком і не може погодитися з доводом апеляційної скарги про необґрунтоване застосування судом першої інстанції ст. 617 ЦК України, виходячи з наступного.
За цією нормою особа, яка порушила зобов’язання, звільнюється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Крім традиційних термінів «випадок» або «непереборна сила» у сучасній міжнародній комерційній практиці застосовується термін перешкода поза контролем. При цьому сторона повинна довести, що вона не могла очікувати цих перешкод під час укладання договору або уникнути або подолати таки перешкоди чи їх негативні наслідки. У розумінні ст. 263 ЦК України непереборна сила – це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія, дещо таке, що виходить за рамки буденності. Її критеріями є масштабність, непередбаченість, об’єктивність. Саме таким критеріям відповідає світова фінансова криза. Її наявність та глобальність загально визнана міжнародною спільнотою й не потребує додаткового доказу. Вплив світової кризи на економіку держави та фінансове становище підприємств на території України також визнана Урядом України та підтверджена прийняттям пакету антикризового законодавства, в тому числі і законів, спрямованих на підтримку банківської системи. Представник позивача також підтвердив, що з початком кризи погіршився фінансовий стан банку.
Довід апелянта про недоведеність впливу економічної кризи на фінансовий стан і платоспроможність відповідачки суперечить фактичним обставинам. За умовами договору кредит наданий ОСОБА_1, як фізичній особі, на споживчі цілі. Проте його сума не відповідає практиці кредитування населення на побутові потреби, оскільки значно перевищує фінансові можливості пересічного громадянина. Представник банку пояснив, що перевіряючи кредитну історію позичальника, банк дійшов висновку про кредитоспроможність ОСОБА_1, враховуючи, що її чоловік є відомим підприємцем. Сама відповідачка була засновником підприємств, які виступили поручителями за кредитним договором. Коментуючи зміст п.5.9 Договору, представник банку пояснив, що ОСОБА_1, як засновник та особа впливова на діяльність фірм-поручителів, має забезпечити розміщення своїх рахунків у банку позивача. Представником Ракхеджа також надані додаткові документи, про фінансовий стан інших підприємств, засновником яких є відповідачка: ВАТ «Таурус» та ВАТ «Золотий вік», з яких вбачається, що у 2009р. підприємства спрацювали збиточно. За поясненням представника відповідачки сума кредиту була витрачена на придбання акцій металургійного заводу, які знецінилися в умовах кризи.
Таки обставини підтверджують, що кредитоздатність ОСОБА_1 була прямо пов’язана з бізнесом сім’ї. Тому колегія не може погодитися з доводом апелянта про те, що між кризою та об’єктивною спроможністю боржника виконувати зобов’язання по договору немає причинного зв’язку.
Всі зазначені обставини свідчать про те, що світова фінансова криза негативно вплинула на фінансовий стан обох сторін по договору. Банк захистив свої інтереси шляхом підвищення відсоткової ставки за додатковими угодами. Всі зазначені обставини у сукупності призвели до неспроможності позичальника своєчасно і в повному обсязі здійснювати поступове повернення кредиту.
У загальновідомому розумінні світова фінансова криза є об’єктивною, незалежною від волі позичальника обставиною, яка захоплює всі галузі економіки, тобто є непереборною, такою, що знаходиться поза контролем і не дозволяє уникнути її наслідків. Її масштаби виходять за межі звичайного фінансового ризику, тому є надзвичайними, яких нерозумно було очікувати під час укладання договору. За таких обставин суд першої інстанції правильно застосував ст.617 ЦК України і обґрунтовано відмовив у стягненні неустойки(пені) за прострочку виконання зобов’язання.
Вирішуючи питання про розірвання кредитного договору та договору поруки, суд першої інстанції виходив з того, що такі вимоги не суперечать закону. Колегія також погоджується з цим висновком.
Із зустрічних позовних заяв відповідачів вбачається, що розірвання договорів мотивовані як фінансовою неспроможністю продовжувати виконання договору в умовах кризи, так і суттєвою зміною умов договору.
За правилами ст. 616,625 ЦК України неможливість виконання боржником грошового зобов’язання внаслідок фінансової неспроможності не звільняє його від виконання зобов’язання, тому не є підставою для припинення договору.
Разом з тим, статтею 652 ЦК України передбачені підстави для розірвання або зміни договору у зв’язку з істотною зміною обставин. Згідно цієї норми у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладанні договору, він може бути змінений або розірваний на вимогу сторони за рішенням суду за наявності умов, передбачених у ч.2 даної статті., якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінилися.
Суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що вимагаючи дострокового стягнення суми кредиту в умовах фінансової кризи та підвищення відсоткової ставки за користування кредитом, яка не була передбачена умовами договору при його укладанні, банк фактично змінює зміст договору щодо прав та обов’язків сторін та його строку дії. Право на дострокове стягнення суми кредиту передбачено умовами договору, але воно тягне за собою таку суттєву зміну прав та обов’язків сторін, що втрачається сенс договору.
За змістом ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа надає грошові кошти позичальнику, який зобов’язаний поступово повернути суму кредиту разом з процентами за користування кредитом в порядку і строк обумовлений договором. Тому умови щодо суми кредиту процентів за його користування, порядок внесення періодичних платежів та кінцевий строк повернення кредиту є суттєвими і складають зміст договору. Решта умов є санкціями за неналежне виконання (невиконання) договору. При достроковому стягненні всій суми кредиту та відсотків за судовим рішенням, договір є фактично вичерпаним, кредитні правовідносини припиняються і переходять у площину виконання судового рішення, а у боржника виникає нове зобов’язання з виконання судового рішення.
Представник банку пояснив, що сторони не досягли згоди щодо реструктуризації боргу, або погашення кредиту шляхом реалізації заставного майна. Кінцевий строк повернення кредиту за договором 30.08.2022р. Позивач в суді наполягав на стягненні всій суми кредиту. За таких умов продовження правовідносин по договору неможливе.
Таки ж обставини є підставою для розірвання договору поруки. Згідно ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, в наслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. При укладанні договору поручитель розраховував на забезпечення поступового повернення кредиту протягом 15 років. Дострокове стягнення всій суми кредиту суттєво збільшує розмір його відповідальності.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано розірвав кредитний договір та договір поруки на підставі ст.652 ЦК України.
Відповідальність за порушення грошового зобов’язання щодо виконання судового рішення передбачена ст.623-625 ЦК України, тому права банку, як кредитора, після ухвалення рішення також захищені законом і довід про те, що розірванням кредитного договору порушує інтереси банку є необґрунтованим.
Враховуючи наведене і керуючись ст.ст. 303,304 ст.ст.308, 314, 316, Цивільного процесуального Кодексу України, колегія суддів, УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ«Банк «Фінанси та Кредит» відхилити, рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 28 липня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Судді: три підписи
З оригіналом згідно. Суддя:
Ухвала набрала законної сили 26 січня 2010 року. Суддя: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7700219
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Четверг, 22.04.2010, 02:47 | Сообщение # 38 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| Выполнение кредитного договора в гривне.
Справа № 22ц-990/08
Головуючий у 1 інстанції Каліуш О.В.
Категорія 27
Доповідач Соломаха Л. І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 квітня 2008 року м. Донецьк Апеляційний суд Донецької області в складі: головуючого Круглікової К.С.
суддів Соломахи Л.І., Олєйникової Л.С.
при секретарі Бєжині В.Ю. за участю:
представника позивача Донцової Є.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом закритого акціонерного товариства „Перший Український Міжнародний Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором з апеляційною скаргою закритого акціонерного товариства „Перший Український Міжнародний Банк" на заочне рішення Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 23 листопада 2007 року, - ВСТАНОВИВ: В серпні 2007 року закрите акціонерне товариство „Перший Український Міжнародний Банк" (далі З AT „ПУМБ") звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначав, що 28 лютого 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ „ПУМБ" був укладений кредитний договір № 5201759 та додаток № 1 до кредитного договору, який передбачає графік повернення кредиту та сплати процентів за користування ним. Згідно умов договору Банк зобов'язався надати позичальнику ОСОБА_1 кредит у розмірі 22996 доларів США строком до 28 лютого 2014 року для купівлі транспортного засобу, а позичальник прийняв на себе обов'язок повернути кредит та сплатити проценти за користування ним. Банк виконав взяті на себе зобов'язання і надав позичальнику кредит, в той час як позичальник взяті на себе зобов'язання щодо повернення кредиту частинами в розмірі та в строки, передбачені графіком, порушує. 21 травня 2007 року позичальник мав сплатити банку заборгованість по кредиту в розмірі 269, 8 доларів США та проценти за користування кредитом, нараховані на 21 травня 2007 року, в розмірі 225, 31 доларів США. Зазначену суму позичальник своєчасно не сплатив, що дає Банку право вимагати дострокового повернення кредиту із розрахованими процентами. 07 липня 2007 року ОСОБА_1 було направлено лист з вимогою повернути достроково суму кредиту в розмірі 21763, 92 долари США та виплатити проценти за користування кредитом, нараховані на дату його погашення. Позичальник вимоги банку не виконав. Просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором: за основою сумою кредиту - 22582, 31 долари США, за відсотками за користування кредитом - 844, 88 долари США, пеню за прострочення виконання зобов'язань з повернення кредиту та сплаті процентів за користування кредитом згідно п.5.5 кредитного договору - 143, 37 грн., 3% річних згідно ст. 625 ЦК України - 28, 68 грн., штраф за порушення умов кредитного договору згідно п.5.5 кредитного договору -1161, 30 грн. (а.с. 2-3). Рішенням Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 23 листопада 2007 року з ОСОБА_1 на користь ЗАТ „ПУМБ" стягнута заборгованість за кредитним договором № 5201759: за основною сумою кредиту - 114040, 67 грн., за відсотками - 4266, 64 грн., пеня - 143, 37 грн., 3% річних - 28, 68 грн., штраф - 1161, 30 грн., а всього: 119640, 66 грн. та судові витрати в загальній сумі 1226, 39 грн. (а.с. 88-89). В апеляційній скарзі позивач - ЗАТ „ПУМБ", посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про стягнення на його користь заборгованості за основною сумою кредиту та за відсотками за користування кредитом в валюті кредитування - доларах США. Зазначає, що стягнувши заборгованість за основною сумою кредиту та за відсотками за користування кредитом у національній валюті, суд в порушення ст. 11 ЦПК України фактично змінив позовні вимоги банку та вийшов за межі заявлених позовних вимог, не пославшись в рішенні на нормативні акти, на підставі яких суд має право робити перерахунок заявлених позивачем вимог. Відповідно до ст. 6 ЦК України між банком та відповідачем був укладений кредитний договір, згідно якого банк зобов'язався надати відповідачу кредит у доларах США, а позичальник прийняв на себе обов'язок повернути кредит також у доларах США, а тому банк має право вимагати від відповідача повернення грошових коштів саме у доларах США, що відповідає вимогам ст. 1046, ст. 1054 ЦК України. В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача Донцова Є.О. доводи апеляційної скарги підтримала. Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, про день та час розгляду справи повідомлена належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення їй 22 березня 2008 року поштового відправлення про явку до суду 03 квітня 2008 року. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача Донцової CO., дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав: Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до кредитного договору № 5201759 від 28 лютого 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ „ПУМБ", відповідач отримала кредит у розмірі 22996 доларів США на умовах повернення, строковості, платності, забезпеченості з кінцевим строком повернення 28 лютого 2014 року. В порушення вимог ст. 526 ЦК України відповідач ОСОБА_1 зобов'язання перед позивачем відповідно до умов договору не виконує, а тому є достатні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості відповідно до ст. 192 ЦК України в національній валюті України - гривні за курсом встановленим Національним Банком України. Зазначений висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та вимогам закону. Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції правильно виходив з вимог ст. 1054, ст. 526, ст. ст. 610-612 ЦК України. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. З матеріалів справи встановлено, що згідно кредитного договору № 5201759 від 28 лютого 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ „ПУМБ", відповідач 28 лютого 2007 року отримала від позивача кредит для придбання транспортного засобу у розмірі 22996 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом 11, 90 % річних з кінцевим строком повернення 28 лютого 2014 року (а.с. 5-13, а.с. 32). Згідно п.1.1, п.1.4, п.3.2 кредитного договору відповідач зобов'язалася сплатити проценти за користування кредитом та повернути кредит Банку частинами в розмірах та в строки, передбачені графіком повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, закріпленим в додатку № 1, який є невід'ємною частиною договору. Згідно матеріалів справи відповідач здійснила згідно зазначеного графіку 25 березня 2007 року та 25 квітня 2007 року повернення кредиту в сумі 413, 69 доларів США та сплатила проценти за користування кредитом у сумі 349, 66 доларів США (а.с. 35). Згідно графіку повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом 21 травня 2007 року відповідач мала сплатити наступну частку кредиту у розмірі 269, 80 доларів США та в період з 15 травня по 21 травня 2007 року сплатити проценти, розраховані за відповідний період. Проте, починаючи з 21 травня 2007 року, відповідач припинила повернення кредиту та сплату процентів за користування кредитом. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
2) зміна умов зобов'язання;
3) сплата неустойки;
4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Відповідно до частини 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до п.3.5.7 кредитного договору Банк має право вимагати від Позичальника дострокового повернення всього кредиту або частини кредиту разом із розрахованими процентами, а Позичальник, відповідно, зобов'язаний виконати таку вимогу Банку, в тому числі при затриманні сплати частини кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом порівняно з умовами цього договору на один календарний місяць.
Згідно п.3.5.8 кредитного договору зазначену в п.3.5.7 цього договору вимогу Банку про дострокове повернення кредиту разом із сплатою процентів за користування кредитом Позичальник зобов'язаний виконати в строк не пізніше 30 календарних днів з дня її отримання. Якщо протягом вказаного строку Позичальник усуне порушення умов цього договору, яке є підставою направлення Банком зазначеної вимоги, така вимога Банку втрачає чинність. У випадку, якщо Позичальник не усуне відповідні порушення умов цього договору та/або не виконає вимогу Банку про дострокове повернення кредиту разом із сплатою процентів за користування кредитом у встановлений цим пунктом строк, починаючи з 31-го календарного дня з дня отримання Позичальником зазначеної вимоги Банку у Позичальника виникає обов'язок сплатити Банку пеню, передбачену цим договором. Зі спливом встановленого цим пунктом договору строку виконання вимоги Банку, останній набуває право застосувати передбачене п.3.6.2 цього договору право на договірне списання коштів з рахунків Позичальника та/або розпочати стягнення суми заборгованості за цим договором в судовому порядку та звернути стягнення на майно, передане Банку в забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором з метою задоволення вимоги Банку про дострокове повернення кредиту разом із нарахованими процентами та пенею. З матеріалів справи встановлено, що відповідно до п.3.5.7 кредитного договору Банк 07 липня 2007 року направив Позичальнику ОСОБА_1 письмову вимогу про дострокове повернення суми кредиту в розмірі 21763, 92 долари США та сплату процентів за користування кредитом, нарахованих на дату його погашення (а.с. 34). Зазначена вимога банку отримана відповідачем, але вимоги банку Позичальник не виконав, що надало Банку право згідно п.3.5.7 та п.3.5.8 кредитного договору звернутися до суду за стягненням заборгованості за кредитним договором. Згідно матеріалів справи заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 05 серпня 2007 року згідно розрахунків позивача, які відповідають вимогам кредитного договору, складає: за основою сумою кредиту - 22582, 31 долари США, з яких заборгованість за період з 14 квітня по 14 липня 2007 року - 818, 39 долари США та 21763, 92 долари США непогашена заборгованість, що стягується достроково; за відсотками за користування кредитом - 844, 88 долари США, з яких 680, 66 долари США заборгованість за період з 14 квітня по 14 липня 2007 року та 164, 22 долари США непогашена заборгованість, що стягується достроково. Згідно п.5.2 кредитного договору у разі порушення Позичальником строків виконання зобов'язань з повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом. Позичальник зобов'язаний сплатити на вимогу Банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у відповідний період, від суми просрочених виконанням зобов'язань за кожен день прострочення. Згідно п.5.5 кредитного договору за кожний випадок порушення Позичальником обов'язків, передбачених п.п.4.3.2 - 4.3.6 цього договору Позичальник зобов'язаний на вимогу Банку сплатити на його користь штраф у розмірі 1% від суми одержаного кредиту. Згідно розрахунку позивача, який відповідає вимогам договору, пеня за прострочення виконання зобов'язань з повернення кредиту та сплаті процентів за користування кредитом складає 143, 37 грн., штраф за порушення умов кредитного договору - 1161, 30 грн. (а.с. 40-41). Виходячи з встановлених обставин справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те що заборгованість відповідача за кредитним договором складає: за основою сумою кредиту - 22582, 31 долари США, за відсотками за користування кредитом - 844, 88 долари США, пеня за прострочення виконання зобов'язань -143, 37 грн., 3% річних - 28, 68 грн., штраф - 1161, 30 грн. Стягуючи зазначену заборгованість у національній валюті України - гривні за курсом, встановленим Національним Банком України, суд першої інстанції правильно виходив з вимог ст. 192 ЦК України, згідно якої законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Використання іноземної валюти як засобу платежу в Україні здійснюється у випадках і в порядку, визначених Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року. Загальне правило частини 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" визначає валюту України єдиним законним засобом платежу на території України. Згідно ст. 7 Декрету іноземна валюта як засіб платежу використовується у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту, що передбачено і Законом України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті". Використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу допускається у випадках, передбачених п.6 „Правил використання готівкової іноземної валюти на території України" (затверджені постановою Правління Національного банку України від ЗО травня 2007 року № 200, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 червня 2007р. за № 656/13923), серед яких не зазначені правовідносини, що виникли між сторонами по справі. Тобто, в правовідносинах, що виникли між сторонами по справі, використання як засобу платежу іноземної валюти не передбачено. Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. В останньому випадку сума, що підлягає сплаті, визначається відповідно до частини 2 ст. 533 ЦК України, а саме, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інший, ніж передбачений частиною 2 ст. 533 ЦК України, порядок визначення суми, що підлягає сплаті у гривнях, за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, кредитним договором від 28 лютого 2007 року відповідно до частини 3 ст. 6 ЦК України не встановлений. Доводи позивача про те, що повернення кредиту не є засобом платежу, а є кредитним договором, не заслуговують на увагу. Посилання позивача на постанови правління Національного Банку України від 14 жовтня 2004 року „Про затвердження Правил здійснення переказів іноземної валюти за дорученням та на користь фізичних осіб" та від 12 листопада 2003 року № 492 „Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах" (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003р. за № 1172/8493) не заслуговує на увагу, оскільки зазначені постанови правління Національного Банку України не регулюють правовідносини по примусовому виконанню судового рішення, а наявна іноземна валюта на поточному рахунку відповідача в іноземній валюті, який зазначений в кредитному договорі, відсутня. За незаконні продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу встановлена адміністративна відповідальність, передбачена ст. 162 КпАП України. Суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування або зміни рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необгрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін. Керуючись ст. 307, ст. 308, ст. 314, ст. 315 ЦПК України, апеляційний суд, - УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства „Перший Український Міжнародний банк" відхилити. Рішення Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 23 листопада 2007 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили. www.reyestr.court.gov.ua/Review/3914883
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Четверг, 22.04.2010, 02:47 | Сообщение # 39 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| Справа № 2-23/10
З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 квітня 2010 року м. Чернігів Деснянський районний суд м. Чернігова у складі:
головуючого - судді Кулініча Ю.П.,
за участю: секретаря судового засідання Костюк Ю.Г.,
представника позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Закритого акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк” до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Чернігівського міського відділу УМВС України в Чернігівській області, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 06.08.2007 в розмірі 23821,16 доларів США звернути стягнення на предмет іпотеки – квартиру за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки (на підставі договору іпотеки від 06.08.2007) позивачем з укладенням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням позивачеві всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Також просить виселити ОСОБА_3 з зазначеної квартири.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримала.
Відповідачі у судове засідання не з’явились, про час і місце розгляду справи повідомлялись. За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає ст.224 ЦПК України.
Третя особа надіслала заяву про розгляд справи буз участі її представника.
У судовому засіданні встановлено, що 06.08.2007 між позивачем та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у сумі 27530 доларів США у вигляді непоновлювальної кредитної лінії під 0,92 % на місяць на строк до 06.08.2017, з щомісячним внесенням платежів.
В забезпечення виконання кредитного договору 06.08.2007 між сторонами було укладено договір іпотеки квартири, за умовами якого ОСОБА_3 передала позивачеві в іпотеку квартиру за адресою: АДРЕСА_1.
ОСОБА_2 зобов’язання за кредитним договором не виконав. Позивачем нарахована заборгованість - 23272,11 долари США заборгованості за кредитом, 500,63 доларів США заборгованості за відсотками, 38,45 доларів США заборгованості за комісією, 9,97 доларів США пені.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.35 Закону України „Про іпотеку” у разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.
Такий же порядок звернення стягнення на предмет іпотеки встановлений у п.22 договору іпотеки квартири від 06.08.2007.
З матеріалів справи вбачається, що письма вимога про усунення порушень направлялася ОСОБА_2 19.05.2009. Даних про отримання ним вимоги немає. Вимога ОСОБА_3 взагалі не направлялась.
Таким чином, на даний час позивач не набув права звернення стягнення на предмет іпотеки. В задоволенні цієї вимоги належить відмовити.
Відповідно немає підстав для виселення ОСОБА_3 на підставі ст.40 Закону України „Про іпотеку”.
Керуючись викладеним вище та ст.ст.10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
В позові відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії.
Позивач має право оскаржити заочне рішення до Апеляційного суду Чернігівської області.
Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя:
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Четверг, 22.04.2010, 02:50 | Сообщение # 40 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| НЕ ДАДИМ ПРИХВАТУ -НАШУ ХАТУ! Справа № 2-348/10 У Х В А Л А
30 березня 2010 року Деснянський районний суд м. Чернігова у складі:
головуючого судді Карапута Л.В.,
при секретарі Антоненко Л.А.,
за участі представника позивача – ОСОБА_1, представника відповідача – ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Чернігові справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк” до ОСОБА_3 про звернення стягнення боргу на предмет іпотеки,
в с т а н о в и в:
21 квітня 2009 року позивач звернувся з позовом до відповідача про звернення стягнення на предмет іпотеки будинок та земельну ділянку загальною площею 614,00 кв.м. по вул. Челюскінців буд. 14 в м. Чернігові, що належить на праві власності ОСОБА_3 ( м. Чернігів, вул. Щорса, 22 ) вартість якого згідно договору від 20.07.2006 року складає 156550 грн. 00 коп., шляхом продажу вказаного будинку предмету іпотеки Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» з укладенням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою – покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПриватБанку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, з встановленням початкової ціни продажу 156550 грн. 00 коп., виселення відповідача з вказаного будинку зі зняттям з реєстраційного обліку та стягнення судових витрат.
У судовому засіданні представник позивача подав до суду заяву про залишення позовних вимог в частині виселення ОСОБА_3 з буд. 14 по вул. Челюскінців в місті Чернігові зі зняттям з реєстраційного обліку без розгляду.
Представник відповідача не заперечувала проти заяви.
Суд вважає можливим залишити позовні вимоги в частині виселення ОСОБА_3 з буд. 14 по вул. Челюскінців в місті Чернігові зі зняттям з реєстраційного обліку без розгляду.
Керуючись ст.ст. 207, 293, 294 ЦПК України, суд
у х в а л и в: позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_3 про виселення з буд. 14 по вул. Челюскінців в м. Чернігові зі зняттям з реєстраційного обліку, залишити без розгляду.
На ухвалу суду може бути подана апеляція до Апеляційного суду Чернігівської області. Заяву про апеляційне оскарження ухвали суду може бути подано протягом п’яти днів з дня проголошення ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуюча:
Справа № 2-348/10
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 березня 2010 року Деснянський районний суд м. Чернігова у складі:
головуючого судді Карапута Л.В.,
при секретарі Антоненко Л.А.,
за участі представника позивача – ОСОБА_1, представника відповідача – ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Чернігові справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк” до ОСОБА_3 про звернення стягнення боргу на предмет іпотеки,
в с т а н о в и в :
21 квітня 2009 року позивач звернувся з позовом до відповідача про звернення стягнення на предмет іпотеки будинок та земельну ділянку загальною площею 614,00 кв.м. по вул. Челюскінців буд. 14 в м. Чернігові, що належить на праві власності ОСОБА_3 ( м. Чернігів, вул. Щорса, 22 ) вартість якого згідно договору від 20.07.2006 року складає 156550 грн. 00 коп., шляхом продажу вказаного будинку предмету іпотеки Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» з укладенням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою – покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПриватБанку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, з встановленням початкової ціни продажу 156550 грн. 00 коп., виселення відповідача з вказаного будинку зі зняттям з реєстраційного обліку та стягнення судових витрат.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги і наполягав на їх задоволенні, в частині позовних вимог щодо виселення відповідача та зняття з реєстраційного обліку просив залиши вказані вимоги без розгляду.
Представник відповідача заперечував проти позову в зв»язку з недотримання банку вимог Закону України «Про іпотеку», в тому числі не направлення відповідачу попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача та дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалою суду від 30.03.2010 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» щодо виселення ОСОБА_3 з буд. 14 по вул. Челюскінців в м. Чернігові зі зняттям з реєстраційного обліку залишені без розгляду.
20.07.2006 року сторони уклали кредитний договір № CNGGK00320026, відповідно до якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 28985,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом з кінцевим терміном повернення 20.07.2021 року.
21.07.2006 року сторони уклали договір іпотеки. Відповідно до якого з метою забезпечення виконання умов договору відповідач передав позивачу в іпотеку нерухоме майно, а саме: будинок загальною площею 64,1 кв.м. з надвірними будівлями, який розташований за адресою: м. Чернігів, вул. Челюскінців, буд. 14.
Пунктом 23 договору іпотеки передбачено, що в разі порушення умов договору позивач має право звернути стягнення на предмет іпотеки, в тому числі шляхом безпосереднього його продажу від імені відповідача конкретному покупцю, з правом укладання договору купівлі-продажу.
Відповідач умови договору не виконує, а саме 15.11.2008 року був останній платіж в розмірі 234,92 доларів США, які зарахувались на погашення процентів, з 18.11.2008 року по 06.04.2009 року кошти відповідачем не вносилися, внаслідок чого виникла прострочена заборгованість, яка станом на 06.04.2009 року становить:
- заборгованість за кредитом – 258,17 доларів США;
- заборгованість по відсоткам за користування кредитом – 1586,83 доларів США;
- пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором – 188,83 доларів США;
Сума заборгованості підтверджується розрахунком позивача правильність якого відповідачем не спростована.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов»язок позичальника повернути позику частинами ( з розстроченням ), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належним йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Згідно ч.1 ст. 33 Закону України „Про іпотеку” у разі невиконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення на предмет іпотеки.
Відповідно до умов іпотечного договору від 21.07.2006 року ( а.с. 15, 16 ) звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється відповідно до чинного законодавства і порядок звернення стягнення на предмет іпотеки визначено Законом України «Про іпотеку».
Згідно ст. 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов»язання або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі заначається стислий зміст порушених зобов»язань, вимога про виконання порушеного зобов»язання не менш ніж у тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Вимога, встановлена ч. 1 цієї статті, не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені ст. 12 цього Закону, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.
За матеріалами справи встановлено, Банк, іпотекодержатель, письмової вимоги відповідачу про усунення порушень зобов»язань за кредитним договором позичальнику – іпотекодавцю не надсилав, а розпочав процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки, будинок та земельну ділянку відповідача, без виконання вимог та в порушення ст. 12, 35 Закону України «Про іпотеку» з безпосереднього звернення стягнення на будинок та земельну ділянку з наданням права продажу від імені відповідача.
Таким чином, за змістом ст. 35 Закону України «Про іпотеку» позивач на час звернення до суду і на час ухвалення судового рішення не набув права розпочинати процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки, що в свою чергу, виключає можливість задоволення позову.
Згідно ч. 1 ст. 38 Закону України «Про іпотеку», якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя ( відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов»язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір.
Крім того, представником позивача не надано суду доказів про належність на праві власності земельної ділянки ОСОБА_3 в розмірі 614 кв.м., що розташована по вул. Челюскінців, 14 в м. Чернігові та перебування її в іпотеці, оскільки згідно п. 7 Даного договору в забезпечення виконання іпотекодавцем зобов»язань за кредитним договором іпотекодавець надає в іпотеку нерухоме майно, а саме житловий будинок з надвірними спорудами, загальною площею 64,1 кв.м., житловою площею 38,4 кв.м.
Вищевикладене в сукупності є підставою для відмови в задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 208, 209, 212 – 215, 292, 294 ЦПК України, ст.ст. 526, 1048, 1050, 1054 ЦК України, Закону України «Про іпотеку», суд
вирішив:
в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Чернігівської області. Заява про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя:
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Четверг, 22.04.2010, 02:52 | Сообщение # 41 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| Прихват -не получишь всё в захват! АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 березня 2010 року м. Вінниця Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:
Головуючої : Щолокової О.В. Суддів: Міхасішина І.В., Іващука В.А., При секретарі: Зозулі Н.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 листопада 2009 року у цивільній справі за позовом закритого акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,- в с т а н о в и л а: В липні 2009 року ЗАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 в рахунок стягнення заборгованості за договором кредиту від 27.12.2007 року та виселення відповідача з вищевказаної квартири, а також стягнення на користь позивача судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 листопада 2009 року позов задоволено. Ухвалено в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №VIW3GK08991720 від 27.12.2007 року в розмірі 25826, 78 доларів США звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 58,8 кв.м., шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ЗАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою – покупцем з отриманням витягу з державного реєстру прав власності, а також наданням ЗАТ КБ «Приватбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, виселити ОСОБА_2 та інших громадян, які проживають у вищевказаній квартирі зі зняттям з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України у м. Вінниці. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати у розмірі 1708, 50 грн. судового збору, 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді. Ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 28 січня 2010 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 26 листопада 2009 року залишено без задоволення. В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на те, що справу розглянуто у її відсутність, належним чином не повідомивши про час і місце розгляду справи, а також вирішено питання про права та обов’язки осіб, які не були залучені до участі в справі.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, прийшла до висновку, що дана скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 27.12.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №VIW3GK08991720, згідно якого ОСОБА_2 було надано кредит в сумі 31740 доларів США строком до 27.12. 2027 року (а.с. 7-9).
Для забезпечення виконання зобов’язання, 27.12.2007 року між позивачем та відповідачкою було укладено договір іпотеки квартири АДРЕСА_3 (а.с. 10-11).
Своє зобов’язання за кредитним договором ОСОБА_2 належним чином не виконувала, в зв’язку з чим станом на 13.03.2009 року виникла заборгованість в розмірі 25826, 78 доларів США, з яких: основний борг – 24804,39 доларів США, відсотки – 951, 23 доларів США, комісія – 50 доларів США, пеня- 21,16 доларів США (а.с. 6).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачкою було порушено зобов’язання за кредитним договором, в зв’язку з чим, позивач - іпотекодержатель має право на звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитом. При цьому, відповідно до ст. 224 ЦПК України суд провів заочний розгляд справи в зв’язку з неявкою ОСОБА_2, яка належним чином була повідомлена про день та час розгляду справи, проте, від якої не надійшло повідомлення про причини неявки.
Таке судове рішення не може залишатися в силі, оскільки при вирішенні даної справи суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права.
Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 311 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання.
З матеріалів справи вбачається, що згідно договору купівлі-продажу від 27.12.2007 року ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_4, яка є предметом спору у даній справі (а.с. 12).
За змістом ч.ч. 1,3 ст. 74 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик, які надсилаються особам, які беруть участь у справі.
Згідно із ч.5,7 ст. 74 ЦПК України судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур’єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Якщо насправді особа не проживає за адресою, повідомленою суду, судова повістка може бути надіслана за місцем її роботи. Виходячи з позовних вимог ЗАТ КБ «ПриватБанк» про виселення відповідачки, яка зареєстрована та проживає у АДРЕСА_1, будь-які дані про повідомлення ОСОБА_1 про час та місце судового засідання за вказаною адресою відсутні.
Розписка відповідачки про вручення їй судової повістки відсутня, в зв’язку з чим остання належним чином про час та місце судового засідання не була повідомлена.
Крім того, судом вирішено виселити ОСОБА_2 та інших громадян, які проживають в спірній квартирі зі зняттям їх з реєстраційного обліку в даному жилому приміщенні.
Згідно з довідкою МКП ЖЕК №12 №769 від 03 грудня 2009 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають ОСОБА_1 з сім’єю складом з чотирьох чоловік, а саме: ОСОБА_3 – син, ОСОБА_4 – батько, ОСОБА_5 мати, ОСОБА_6 – брат (а.с. 43).
Таким чином, суд першої інстанції вирішив питання про права та обов’язки вищевказаних осіб, проте питання про залучення їх до участі в справі судом не вирішувалося, що відповідно до п.4 ч.1 ст. 311 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду з направленням справи на новий розгляд.
За таких обставин та з урахуванням того, що судом першої інстанції при розгляді даної справи було вирішено питання про права та обов’язки осіб, які не брали участь у справі, та розглянуто справу за відсутності ОСОБА_2, яка належним чином не була повідомлена про час та місце судового засідання, відповідно до п.п.3,4 ч.1 ст. 311 ЦПК України заочне рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд. Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 307, п.п.3,4 ч.1 ст. 311, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, - у х в а л и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Заочне рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 листопада 2009 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили до Верховного Суду України.
Головуюча: (підпис) Судді: (підписи) З оригіналом вірно:
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Четверг, 22.04.2010, 02:54 | Сообщение # 42 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| Справа № 2-25 / 2010 р. Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 квітня 2010 року селище Верховина Верховинський районний суд Івано-Франківської області у складі: головуючого – судді Данилюк М.П. секретаря Фурманюк В.М. з участю: представника позивача ОСОБА_1 відповідачки ОСОБА_2 розглянувши у попередньому судовому засіданні в залі суду в Верховинському районі справу за позовом Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд, - ВСТАНОВИВ: Закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулось в суд із позовом до ОСОБА_2, в якому просить в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору № IFVWGA 00000028 від 15.03.2007 року, укладеному між «Приват Банком» і відповідачем, у розмірі 88 319 грн. 77 коп. - звернути стягнення на житловий будинок з господарськими будівлями, загальною площею 66, 90 кв.м., житловою площею 38, 8 кв. м., який розташований за адресою: с.Гринява прис.Центр, буд.9 Верховинського району Івано-Франківська області шляхом продажу вказаного предмета іпотеки. 15.03.2007 року між позивачем і відповідачем був укладений кредитний договір № IFVWGA 00000028, згідно якого Відповідач отримав кредит у розмірі 10 000 доларів США. Станом на 22.10.2009 р. заборгованість по кредитному договору становить еквівалентно по курсу НБУ - 88 319, 77 грн., в тому числі: заборгованість по тілу кредиту – 799, 52 дол. США (6390, 56 грн.); заборгованість по відсотках – 1196, 92 дол. США (9566, 98 грн.); заборгованість по комісії – 180, 00 дол. США (1438, 74 грн.); заборгованість по пені – 322, 48 дол. США (2577, 58 грн.). В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором IFVWGA 00000028 від 15.03.2007 року між сторонами укладено договір іпотеки 16.03.2007 р. згідно якого відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями, загальною площею 66, 90 кв.м., житловою площею 38, 8 кв. м., який розташований за адресою: с.Гринява прис.Центр, буд.9 Верховинського району Івано-Франківська області. Вказане майно належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на нерухоме майно. В позовній заяві позивач посилається на ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку», згідно якої у разі невиконання боржником основного зобов’язання Іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення на предмет іпотеки. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, просить позов задовольнити в повному обсязі, оскільки відповідачка 360 днів не сплачує кредит і заборгованість існує більше року. Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, суду пояснила, що сплачувала кредит згідно договіру добросовісно, однак в неї склалися фасмажорні обставини, вона народила дитину, якій на даний час 10 місяців, в 2008 році була повінь і чоловік втратив роботу, та крім того в них захворіла дитина, яка на даний час потребує високооплачуваної операції, яка має проводитись в Москві, тобто за межами України, через благодійний фонд, який очолює депутат Верховної ОСОБА_3 Ахметов та в них на утриманні четверо дітей, а тому вона частково вносить кошти на погашення кредиту, в межах можливості. Однак із-за нарахованих штрафних санкцій, вся оплата йде на проценти, а не на масу тіла. Також банк не бажає йти їм на поступпки та провести реструктизацію боргу. Термін кредитного договіру між нею і банком не закінчився, а закінчиться до 2017 року березня місяця, а тому вона має термін на погашення кредиту, тому просить у задоволенні позову відмовити. Суд, вивчивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, відповідачку, вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав. Згідно кредитного договору № IFVWGA 00000028 від 15.03.2007 року відповідачка отримала кредит у сумі 10 000, 00 доларів США на реконструкцію та добудівлю житлового будинку з кінцевим терміном погашення 14.03.2017 року, а також 1312, 5 доларів США на сплату страхових платежів зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0, 92% на місяць на надання кредиту , щомісяця в період сплати у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту, у порядку визначеному п.7.1 даного кредитного договору. Кредитний договір № IFVWGA 00000028 від 15.03.2007 року забезпечено договором іпотеки від 16.03.2007 року. Згідно договору іпотеки іпотекодавець передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями, загальною площею 66, 90 кв.м., житловою площею 38, 8 кв. м., який розташований за адресою: с.Гринява прис.Центр, буд.9 Верховинського району Івано-Франківська області. На час подання до суду позову про звернення стягнення на предмет іпотеки заборгованість становить еквівалентно по курсу НБУ - 88 319, 77 грн., в тому числі: заборгованість по тілу кредиту – 799, 52 дол. США (6390, 56 грн.); заборгованість по відсотках – 1196, 92 дол. США (9566, 98 грн.); заборгованість по комісії – 180, 00 дол. США (1438, 74 грн.); заборгованість по пені – 322, 48 дол. США (2577, 58 грн.). Згідно ст.35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов’язання та умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику , якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель має право розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до п.10 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом 30-ти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність. Згідно ст.39 Закону України «Про іпотеку» суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателю про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, він є відмінним від боржника, порушення основного зобов’язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. У відповідності до вимог ст.631 ЦК України строком договору є час протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконувати свої обов’язки відповідно до договору. На момент розгляду справи кредитний договір № IFVWGA 00000028 від 15.03.2007 року не розірвано, в зв’язку з чим відповідач має час, протягом якого він може здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до кредитного договору – до 14.03.2017 року. Позивачем до подання позову про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачу не надсилалась попередньо письмова вимога про усунення порушень, як в договірному, так і в судовому порядку вимога про дострокове виконання зобов’язання по кредитному договору та про розірвання кредитного договору не вирішувалась. Таким чином позивач порушив процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім того, в своєму позові позивач просить прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою –покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням «ПриватБанку» всіх повноважень, необхідним для здійснення продажу. Згідно положень Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду може бути здійснене або ж шляхом встановлення права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, або ж із застосуванням порядку реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах. В той же час право на вимогу про продаж предмета іпотеки будь-якій особі – покупцеві та умови такого продажу повинні бути передбачені іпотечним договором. Відповідно до умов договору іпотеки від 30.08.2006р. право позивача на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві передбачене лише в порядку позасудового задоволення вимог іпотекодержателя. Обов’язок проводити звернення стягнення на предмет іпотеки в спосіб та на умовах, визначених іпотечним договором, встановлений і положеннями ст.62-2 Закону України «Про виконавче провадження». За таких умов вимога позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки саме шляхом продажу будь-якій особі-покупцеві задоволена бути не може. Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи виключно в межах заявлених позовних вимог. У відповідності до ст.39 Закону України «Про іпотеку» в рішенні суду про звернення стягнення на предмет іпотеки повинні бути вирішені серед іншого і питання про початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації та умови такої реалізації. В той же час позивачем в ході розгляду справи вимоги про встановлення зазначених обставин не висувалися та не обґрунтовувалися. Згідно ст.10 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо передбачених законом. Зазначене правило передбачене і в ст. 60 ЦПК України. Оскільки позивач не надав суду належних доказів, в обґрунтування вищезазначених умов, позов не підлягає до задоволення. На підставі викладеного, ст.ст. 546, 575, 631 ЦК України, ст.ст. 1, 5, 12, ч.1 ст.33, ч.ч.1,5 ст.38, ч.ч.1,2 ст.39, ст.40 Закону України «Про іпотеку», ст.109 ЖК України, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 209 ч.2, ст.ст.212-215, 218, 224, 226 ЦПК України, суд, - ВИРІШИВ: В задоволення позову Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки – відмовити. Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду через Верховинський районний суд шляхом подачі в 10-денний термін заяви про апеляційне оскарження, а після протягом 20 днів подачі апеляційної скарги. Головуючий: М.П. Данилюк Повний зміст рішення виготовлено і віддруковано 19.04.2010 року.
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Четверг, 29.04.2010, 01:19 | Сообщение # 43 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| КАК ЧУДНО, ЧТО В БАНКАХ ТАКИЕ ЮРИСТЫ ДЕБИЛЫ. Справа № 22ц – 919 Головуючий в 1 інстанції :
ОСОБА_1
Категорія 27 Доповідач : Бездрабко В.О.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
2010 року квітня місяця 15 дня колегія суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:
Головуючого : Кузнєцової О.А.
Суддів : Приходько Л.А.
ОСОБА_2
при секретарі : Перевознік В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства "Кредобанк" на рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від 19 січня 2010 року у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства «Кредобанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки,
в с т а н о в и л а :
В листопаді 2008 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що 06 березня 2008 року між ВАТ "Кредобанк" та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №А160004, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит на поточні потреби у розмірі 23900 доларів США зі сплатою 15,5% річних та кінцевим терміном повернення кредитних коштів 01 березня 2023 року.
В якості забезпечення виконання даного договору, 06 березня 2008 року між сторонами укладений Іпотечний договір, предметом якого є нерухоме майно у вигляді однокімнатної квартири АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_3
Відповідачка зобов'язання за кредитним договором не виконую, з приводу чого станом на 25.11.2008 року заборгованість за договором становить 159277грн.50коп.
З урахуванням уточнених позовних вимог, ВАТ «Кредобанк» з метою погашення заборгованості просить звернути стягнення на нерухоме майно у вигляді зазначеної квартири шляхом її продажу на прилюдних торгах.
Рішенням Комсомольського районного суду м.Херсона від 19 січня 2010 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ВАТ "Кредобанк" подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, постановити нове, яким позовні вимоги банку задовольнити.
В судове засідання ОСОБА_3 не з"явилася, про день та час розгляду справи повідомлена належним чином.
Заслухавши доповідача, осіб, які з"явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до п.10 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором можливо за умов обов'язкового попередження споживача про таку вимогу кредитодавця та невиконання позичальником цієї вимоги протягом тридцяти календарних днів з дня одержання повідомлення. Оскільки банк не надав доказів на підтвердження направлення товариством та отримання відповідачами попередження про дострокове розірвання договору та стягнення усієї суми заборгованості за кредитним договором за рахунок предмету іпотеки, то відсутні підстави для задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з зазначеним висновком суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, 13 жовтня та 10 листопада 2008 року ВАТ "Кредобанк" на адресу відповідачки направлялися листи з вимогою про повернення поточної заборгованості у розмірах 1766,19 доларів США, 440грн.60коп. та 2212,86 доларів США, 669грн.60коп. відповідно, які за своїм змістом вимоги про дострокове повернення кредитних коштів або попередження про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки не містять (а.с.74,75), а тому доводи апеляційної скарги в зазначеній частині колегія суддів визнає неприйнятними.
Посилання апелянта на неправильне застосування судом до спірних правовідносин норм матеріального права, а саме ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», колегія суддів оцінює критично, оскільки зазначена норма права регулює відносини між кредитодавцем, який надає кошти (споживчий кредит) і споживачем, який зобов»язується повернути їх разом з нарахованими відсотками, та порядок пред»явлення вимоги повернення кредиту, строк оплати якого ще не настав або на застосування іншої санкції.
Підтвердження того, що укладений між сторонами кредитний договір від 06.03.2008р. за своєю правовою природою є споживчим кредитом є сам договір, який видавався ОСОБА_3 на поточні потреби (а.с.8).
Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують і не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність ухваленого у справі рішення, а тому підлягають відхиленню.
Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування та направлення на новий судовий розгляд чи ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства комерційний банк "Кредобанк" відхилити.
Рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від 19 січня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду України.
Головуючий :
Судді :
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Четверг, 29.04.2010, 01:23 | Сообщение # 44 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| Апеляция-признание кризиса форс-мажором УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року січня місяця „26” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі: Головуючого, судді
Суддів: Філатової Є.В.
Любобратцевої Н.І.
Чистякової Т.І.
При секретарі Куцко Ю.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ«Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО» про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про розірвання кредитного договору та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про розірвання договору поруки, за апеляційною скаргою ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ«Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 28 липня 2009 року,
ВСТАНОВИЛА: ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ«Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО» про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 31.08.2007 року між позивачем та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №2203/07/КИ-310, згідно з яким ОСОБА_1 отримала кредит у сумі 5269000 доларів США. ОСОБА_1 свої зобов’язання виконувала неналежно, неодноразово допускала прострочення по внесенню щомісячних платежів та сплаті відсотків. Згідно з п.5.9 кредитного договору позичальника зобов’язано протягом двох місяців з моменту підписання договору перевести позивачу 100% надходжень виручки юридичних осіб: ТОВ «Ківі Груп», ТОВ Екзотік Фудз», ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО» та через 2 місяця з дня підписання договору надати документальне підтвердження позивачу про відсутність оборотів за рахунками відкритих у інших банках. Але вимоги п.5.9 договору виконані не були. У забезпечення виконання кредитного договору між позивачем, ОСОБА_2, ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО» та ОСОБА_1 були укладені договори поруки №1, №2 та №3 від 31.08.2007 року, згідно з якими ОСОБА_2, ТОВ «Одиши» та ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО» зобов’язалися перед позивачем відповідати в повному обсязі за своєчасне та повне виконання ОСОБА_1 зобов’язань по кредитному договору.
За таких обставин, уточнивши позовні вимоги, представник позивача просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та її поручителів - ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО», ОСОБА_2 кредитну заборгованість станом на 20.07.2009 р. у розмірі - 48.895.840 грн. 35 коп., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 40.204.338 грн. 86 коп., заборгованості по процентам - 4.127.645 грн. 34 коп., штрафу (42% річкових) - 539.552 грн. 02 коп., штрафу за невиконання п. 5.9 кредитного договору - 4.024.304 грн. 13 коп., а також судові витрати у розмірі - 1950 грн.
ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічним позовом до ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», треті особи ОСОБА_2, ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО», про розірвання кредитного договору від 31.08.2007 р. за №2203\07\КИ-310.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що до кінця 2008р. вона сумлінно виконували свої обов'язки за вищезазначеним кредитним договором.
Однак, у зв'язку з світовою фінансовою кризою, яку розцінює як обставину не переборної сили, і яка негативно позначилася на її бізнесу, вона, проти своєї волі, не змогла виконувати свої обов'язки за договором у повному обсязі. Оскільки банк вимагає повернення кредиту в повному обсязі, у зв'язку з суттєвою зміною обставин вважає, що кредитний договір повинен бути розірваний.
ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про розірвання договору поруки №1 від 31.08.2007 року, укладений між ним та ВАТ«Банк «Фінанси та Кредит» у забезпечення зобов’язань по кредитному договору №2203/07/КИ-310 між ОСОБА_1 та банком.
Позов мотивував тим, що 31.08.2007 року між ним та первісним позивачем був укладений договір поруки №1, згідно з яким він поручався перед банком за виконання своєю дружиною - ОСОБА_1 зобов’язань за кредитним договором №2203/07/КИ-310 від 31.08.2007 року., яким передбачено поступове повернення кредиту протягом 15 років. На разі банк звернувся з вимогою про дострокове повернення кредиту, на що він не розраховував, що є суттєвою зміною умов договору і за нормами ст. 652 ЦК України є підставою для розірвання договору поруки.
Представники ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО» у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не відомі, заяв про розгляд справи у їх відсутності не надали.
Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 28 липня 2009 року зустрічні позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено. Розірвано кредитний договір, укладений 31.08.2007р. за № 2203\07\КИ-310 між ОСОБА_1 та ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Кримського регіонального правління „ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит».
Розірвано договір поруки за №1, укладений 31.08.2007 р. між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Кримського регіонального управління „ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 та ОСОБА_1.
Позовну заяву ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО» на користь ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» кредитну заборгованість у розмірі - 40.204.338 грн. 86 коп., проценти за користування кредитом - 4.127.645 грн. 34 коп., а усього - 44.331.984 грн. 20 коп.
Стягнуто з ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО» на користь ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» судові витрати у розмірі 1300 грн., по 650 грн. з кожного.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» судові витрати у розмірі 605 грн.
В решті частини позову ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відмовлено.
Не погодившись з висновком суду ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду змінити. Відмовити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у розірванні договорів, стягнути на користь банку з боржника та всіх поручителів залишок за кредитом, відсотки за користування кредитом та пеню 195419грн. 66коп. за прострочку виконання грошового зобов’язання. При цьому посилається на порушення судом норм матеріального права. Вважає що суд не правильно застосував п.2 ч.1 ст. 617 ЦК України і необґрунтовано визнав світову фінансову кризу за форс-мажорну обставину і не обґрунтовано відмовив у стягненні пені за несвоєчасне повернення кредиту. По справі не доведено причинного зв’язку між світовою кризою та фінансовим становищем відповідачки. Розірвання кредитного договору за вимогою боржника суперечить правилам ст. 612,623 ЦК України. Обґрунтовуючи розірвання договору поруки з ОСОБА_2, суд помилково дійшов висновку про суттєві зміни умов договору, на які він не давав згоди. Висновок суду про те, що ОСОБА_2 є чоловіком боржниці, їх майно перебуває у заставі, тому він незалежно від договору поруки відповідатиме за невиконання відповідачкою кредитних зобов’язань, не ґрунтується на законі.
В частині відмови у стягненні пені за невиконання п.5.9 Договору апелянт погодився з рішенням суду.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що між сторонами виник спір з приводу невиконання умов кредитного договору, укладеного між фізичною особою та кредитною установою. Сторони не заперечують, що починаючи з 2009р. відповідачка затримувала, а потім припинила внесення щомісячних платежів, внаслідок чого виникла заборгованість за поверненням суми кредиту та відсотках за користування кредитом.
Сума кредиту за договором визначена у доларах США. Згідно ст.533 ЦК України зобов’язання в Україні має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом. На підставі цих положень закону суд першої інстанції при розгляді справи правильно виходив з еквіваленту долара в України на час розгляду спору. Враховуючи, що курс долара США на момент ухвалення рішення зменшився у порівнянні з курсом на час звернення банку з позовом до суду, первісна сума позову була скорегована позивачем. За його власним розрахунком (арк.. 128-131) заборгованість за кредитом складала 40204338,86грн., по відсотках за користування кредитом – 4127645,34грн. Зазначені суми обґрунтовано були стягнуті судом на підставі ст.526,527 ЦК України та умов договору. За таких обставин колегія не може прийняти зауважень представника банку в засіданні апеляційного суду в частині збільшення цих сум, як таких, що виходять за межі остаточно заявлених вимог та суперечать ст.533 ЦК України.
Відмовляючи у стягненні неустойки за невиконання грошового зобов’язання, суд першої інстанції виходив з того, що невиконання обов’язків за договором виникло не з вини боржника, а внаслідок надзвичайних невідворотних зовнішніх обставин, які не залежать від воли боржника, тому є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення зобов’язання. Колегія погоджується з таким висновком і не може погодитися з доводом апеляційної скарги про необґрунтоване застосування судом першої інстанції ст. 617 ЦК України, виходячи з наступного.
За цією нормою особа, яка порушила зобов’язання, звільнюється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Крім традиційних термінів «випадок» або «непереборна сила» у сучасній міжнародній комерційній практиці застосовується термін перешкода поза контролем. При цьому сторона повинна довести, що вона не могла очікувати цих перешкод під час укладання договору або уникнути або подолати таки перешкоди чи їх негативні наслідки. У розумінні ст. 263 ЦК України непереборна сила – це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія, дещо таке, що виходить за рамки буденності. Її критеріями є масштабність, непередбаченість, об’єктивність. Саме таким критеріям відповідає світова фінансова криза. Її наявність та глобальність загально визнана міжнародною спільнотою й не потребує додаткового доказу. Вплив світової кризи на економіку держави та фінансове становище підприємств на території України також визнана Урядом України та підтверджена прийняттям пакету антикризового законодавства, в тому числі і законів, спрямованих на підтримку банківської системи. Представник позивача також підтвердив, що з початком кризи погіршився фінансовий стан банку.
Довід апелянта про недоведеність впливу економічної кризи на фінансовий стан і платоспроможність відповідачки суперечить фактичним обставинам. За умовами договору кредит наданий ОСОБА_1, як фізичній особі, на споживчі цілі. Проте його сума не відповідає практиці кредитування населення на побутові потреби, оскільки значно перевищує фінансові можливості пересічного громадянина. Представник банку пояснив, що перевіряючи кредитну історію позичальника, банк дійшов висновку про кредитоспроможність ОСОБА_1, враховуючи, що її чоловік є відомим підприємцем. Сама відповідачка була засновником підприємств, які виступили поручителями за кредитним договором. Коментуючи зміст п.5.9 Договору, представник банку пояснив, що ОСОБА_1, як засновник та особа впливова на діяльність фірм-поручителів, має забезпечити розміщення своїх рахунків у банку позивача. Представником Ракхеджа також надані додаткові документи, про фінансовий стан інших підприємств, засновником яких є відповідачка: ВАТ «Таурус» та ВАТ «Золотий вік», з яких вбачається, що у 2009р. підприємства спрацювали збиточно. За поясненням представника відповідачки сума кредиту була витрачена на придбання акцій металургійного заводу, які знецінилися в умовах кризи.
Таки обставини підтверджують, що кредитоздатність ОСОБА_1 була прямо пов’язана з бізнесом сім’ї. Тому колегія не може погодитися з доводом апелянта про те, що між кризою та об’єктивною спроможністю боржника виконувати зобов’язання по договору немає причинного зв’язку.
Всі зазначені обставини свідчать про те, що світова фінансова криза негативно вплинула на фінансовий стан обох сторін по договору. Банк захистив свої інтереси шляхом підвищення відсоткової ставки за додатковими угодами. Всі зазначені обставини у сукупності призвели до неспроможності позичальника своєчасно і в повному обсязі здійснювати поступове повернення кредиту.
У загальновідомому розумінні світова фінансова криза є об’єктивною, незалежною від волі позичальника обставиною, яка захоплює всі галузі економіки, тобто є непереборною, такою, що знаходиться поза контролем і не дозволяє уникнути її наслідків. Її масштаби виходять за межі звичайного фінансового ризику, тому є надзвичайними, яких нерозумно було очікувати під час укладання договору. За таких обставин суд першої інстанції правильно застосував ст.617 ЦК України і обґрунтовано відмовив у стягненні неустойки(пені) за прострочку виконання зобов’язання.
Вирішуючи питання про розірвання кредитного договору та договору поруки, суд першої інстанції виходив з того, що такі вимоги не суперечать закону. Колегія також погоджується з цим висновком.
Із зустрічних позовних заяв відповідачів вбачається, що розірвання договорів мотивовані як фінансовою неспроможністю продовжувати виконання договору в умовах кризи, так і суттєвою зміною умов договору.
За правилами ст. 616,625 ЦК України неможливість виконання боржником грошового зобов’язання внаслідок фінансової неспроможності не звільняє його від виконання зобов’язання, тому не є підставою для припинення договору.
Разом з тим, статтею 652 ЦК України передбачені підстави для розірвання або зміни договору у зв’язку з істотною зміною обставин. Згідно цієї норми у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладанні договору, він може бути змінений або розірваний на вимогу сторони за рішенням суду за наявності умов, передбачених у ч.2 даної статті., якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінилися.
Суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що вимагаючи дострокового стягнення суми кредиту в умовах фінансової кризи та підвищення відсоткової ставки за користування кредитом, яка не була передбачена умовами договору при його укладанні, банк фактично змінює зміст договору щодо прав та обов’язків сторін та його строку дії. Право на дострокове стягнення суми кредиту передбачено умовами договору, але воно тягне за собою таку суттєву зміну прав та обов’язків сторін, що втрачається сенс договору.
За змістом ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа надає грошові кошти позичальнику, який зобов’язаний поступово повернути суму кредиту разом з процентами за користування кредитом в порядку і строк обумовлений договором. Тому умови щодо суми кредиту процентів за його користування, порядок внесення періодичних платежів та кінцевий строк повернення кредиту є суттєвими і складають зміст договору. Решта умов є санкціями за неналежне виконання (невиконання) договору. При достроковому стягненні всій суми кредиту та відсотків за судовим рішенням, договір є фактично вичерпаним, кредитні правовідносини припиняються і переходять у площину виконання судового рішення, а у боржника виникає нове зобов’язання з виконання судового рішення.
Представник банку пояснив, що сторони не досягли згоди щодо реструктуризації боргу, або погашення кредиту шляхом реалізації заставного майна. Кінцевий строк повернення кредиту за договором 30.08.2022р. Позивач в суді наполягав на стягненні всій суми кредиту. За таких умов продовження правовідносин по договору неможливе.
Таки ж обставини є підставою для розірвання договору поруки. Згідно ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, в наслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. При укладанні договору поручитель розраховував на забезпечення поступового повернення кредиту протягом 15 років. Дострокове стягнення всій суми кредиту суттєво збільшує розмір його відповідальності.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано розірвав кредитний договір та договір поруки на підставі ст.652 ЦК України.
Відповідальність за порушення грошового зобов’язання щодо виконання судового рішення передбачена ст.623-625 ЦК України, тому права банку, як кредитора, після ухвалення рішення також захищені законом і довід про те, що розірванням кредитного договору порушує інтереси банку є необґрунтованим.
Враховуючи наведене і керуючись ст.ст. 303,304 ст.ст.308, 314, 316, Цивільного процесуального Кодексу України, колегія суддів, УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ«Банк «Фінанси та Кредит» відхилити, рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 28 липня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Судді: три підписи
З оригіналом згідно. Суддя:
Ухвала набрала законної сили 26 січня 2010 року. Суддя: www.reyestr.court.gov.ua/Review/7700219
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Четверг, 29.04.2010, 01:27 | Сообщение # 45 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| ТАК В ВАЛЮТЕ НЕЛЬЗЯ ИЛИ МОЖНО? ЕСЛИ ОДИН ГОВОРИТ НЕЛЬЗЯ, ТАК ПОЧЕМУ НЕ МОЖЕТ СКАЗАТЬ ДРУГОЙ? ГОСПОДА СУДЬИ ОПРЕДЕЛИТЕСЬ!!! Справа № 22ц-990/08 Головуючий у 1 інстанції Каліуш О.В.
Категорія 27
Доповідач Соломаха Л. І. УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 квітня 2008 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Круглікової К.С.
суддів Соломахи Л.І., Олєйникової Л.С.
при секретарі Бєжині В.Ю.
за участю:
представника позивача Донцової Є.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом закритого акціонерного товариства „Перший Український Міжнародний Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором з апеляційною скаргою закритого акціонерного товариства „Перший Український Міжнародний Банк" на заочне рішення Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 23 листопада 2007 року, - ВСТАНОВИВ: В серпні 2007 року закрите акціонерне товариство „Перший Український Міжнародний Банк" (далі З AT „ПУМБ") звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Зазначав, що 28 лютого 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ „ПУМБ" був укладений кредитний договір № 5201759 та додаток № 1 до кредитного договору, який передбачає графік повернення кредиту та сплати процентів за користування ним. Згідно умов договору Банк зобов'язався надати позичальнику ОСОБА_1 кредит у розмірі 22996 доларів США строком до 28 лютого 2014 року для купівлі транспортного засобу, а позичальник прийняв на себе обов'язок повернути кредит та сплатити проценти за користування ним. Банк виконав взяті на себе зобов'язання і надав позичальнику кредит, в той час як позичальник взяті на себе зобов'язання щодо повернення кредиту частинами в розмірі та в строки, передбачені графіком, порушує. 21 травня 2007 року позичальник мав сплатити банку заборгованість по кредиту в розмірі 269, 8 доларів США та проценти за користування кредитом, нараховані на 21 травня 2007 року, в розмірі 225, 31 доларів США. Зазначену суму позичальник своєчасно не сплатив, що дає Банку право вимагати дострокового повернення кредиту із розрахованими процентами.
07 липня 2007 року ОСОБА_1 було направлено лист з вимогою повернути достроково суму кредиту в розмірі 21763, 92 долари США та виплатити проценти за користування кредитом, нараховані на дату його погашення. Позичальник вимоги банку не виконав. Просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором: за основою сумою кредиту - 22582, 31 долари США, за відсотками за користування кредитом - 844, 88 долари США, пеню за прострочення виконання зобов'язань з повернення кредиту та сплаті процентів за користування кредитом згідно п.5.5 кредитного договору - 143, 37 грн., 3% річних згідно ст. 625 ЦК України - 28, 68 грн., штраф за порушення умов кредитного договору згідно п.5.5 кредитного договору -1161, 30 грн. (а.с. 2-3).
Рішенням Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 23 листопада 2007 року з ОСОБА_1 на користь ЗАТ „ПУМБ" стягнута заборгованість за кредитним договором № 5201759: за основною сумою кредиту - 114040, 67 грн., за відсотками - 4266, 64 грн., пеня - 143, 37 грн., 3% річних - 28, 68 грн., штраф - 1161, 30 грн., а всього: 119640, 66 грн. та судові витрати в загальній сумі 1226, 39 грн. (а.с. 88-89).
В апеляційній скарзі позивач - ЗАТ „ПУМБ", посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про стягнення на його користь заборгованості за основною сумою кредиту та за відсотками за користування кредитом в валюті кредитування - доларах США.
Зазначає, що стягнувши заборгованість за основною сумою кредиту та за відсотками за користування кредитом у національній валюті, суд в порушення ст. 11 ЦПК України фактично змінив позовні вимоги банку та вийшов за межі заявлених позовних вимог, не пославшись в рішенні на нормативні акти, на підставі яких суд має право робити перерахунок заявлених позивачем вимог. Відповідно до ст. 6 ЦК України між банком та відповідачем був укладений кредитний договір, згідно якого банк зобов'язався надати відповідачу кредит у доларах США, а позичальник прийняв на себе обов'язок повернути кредит також у доларах США, а тому банк має право вимагати від відповідача повернення грошових коштів саме у доларах США, що відповідає вимогам ст. 1046, ст. 1054 ЦК України.
В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача Донцова Є.О. доводи апеляційної скарги підтримала.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, про день та час розгляду справи повідомлена належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення їй 22 березня 2008 року поштового відправлення про явку до суду 03 квітня 2008 року.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача Донцової CO., дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав:
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до кредитного договору № 5201759 від 28 лютого 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ „ПУМБ", відповідач отримала кредит у розмірі 22996 доларів США на умовах повернення, строковості, платності, забезпеченості з кінцевим строком повернення 28 лютого 2014 року. В порушення вимог ст. 526 ЦК України відповідач ОСОБА_1 зобов'язання перед позивачем відповідно до умов договору не виконує, а тому є достатні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості відповідно до ст. 192 ЦК України в національній валюті України - гривні за курсом встановленим Національним Банком України.
Зазначений висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та вимогам закону.
Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції правильно виходив з вимог ст. 1054, ст. 526, ст. ст. 610-612 ЦК України.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З матеріалів справи встановлено, що згідно кредитного договору № 5201759 від 28 лютого 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ „ПУМБ", відповідач 28 лютого 2007 року отримала від позивача кредит для придбання транспортного засобу у розмірі 22996 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом 11, 90 % річних з кінцевим строком повернення 28 лютого 2014 року (а.с. 5-13, а.с. 32).
Згідно п.1.1, п.1.4, п.3.2 кредитного договору відповідач зобов'язалася сплатити проценти за користування кредитом та повернути кредит Банку частинами в розмірах та в строки, передбачені графіком повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, закріпленим в додатку № 1, який є невід'ємною частиною договору.
Згідно матеріалів справи відповідач здійснила згідно зазначеного графіку 25 березня 2007 року та 25 квітня 2007 року повернення кредиту в сумі 413, 69 доларів США та сплатила проценти за користування кредитом у сумі 349, 66 доларів США (а.с. 35).
Згідно графіку повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом 21 травня 2007 року відповідач мала сплатити наступну частку кредиту у розмірі 269, 80 доларів США та в період з 15 травня по 21 травня 2007 року сплатити проценти, розраховані за відповідний період.
Проте, починаючи з 21 травня 2007 року, відповідач припинила повернення кредиту та сплату процентів за користування кредитом.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:
1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
2) зміна умов зобов'язання;
3) сплата неустойки;
4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до частини 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до п.3.5.7 кредитного договору Банк має право вимагати від Позичальника дострокового повернення всього кредиту або частини кредиту разом із розрахованими процентами, а Позичальник, відповідно, зобов'язаний виконати таку вимогу Банку, в тому числі при затриманні сплати частини кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом порівняно з умовами цього договору на один календарний місяць.
Згідно п.3.5.8 кредитного договору зазначену в п.3.5.7 цього договору вимогу Банку про дострокове повернення кредиту разом із сплатою процентів за користування кредитом Позичальник зобов'язаний виконати в строк не пізніше 30 календарних днів з дня її отримання. Якщо протягом вказаного строку Позичальник усуне порушення умов цього договору, яке є підставою направлення Банком зазначеної вимоги, така вимога Банку втрачає чинність. У випадку, якщо Позичальник не усуне відповідні порушення умов цього договору та/або не виконає вимогу Банку про дострокове повернення кредиту разом із сплатою процентів за користування кредитом у встановлений цим пунктом строк, починаючи з 31-го календарного дня з дня отримання Позичальником зазначеної вимоги Банку у Позичальника виникає обов'язок сплатити Банку пеню, передбачену цим договором. Зі спливом встановленого цим пунктом договору строку виконання вимоги Банку, останній набуває право застосувати передбачене п.3.6.2 цього договору право на договірне списання коштів з рахунків Позичальника та/або розпочати стягнення суми заборгованості за цим договором в судовому порядку та звернути стягнення на майно, передане Банку в забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором з метою задоволення вимоги Банку про дострокове повернення кредиту разом із нарахованими процентами та пенею.
З матеріалів справи встановлено, що відповідно до п.3.5.7 кредитного договору Банк 07 липня 2007 року направив Позичальнику ОСОБА_1 письмову вимогу про дострокове повернення суми кредиту в розмірі 21763, 92 долари США та сплату процентів за користування кредитом, нарахованих на дату його погашення (а.с. 34).
Зазначена вимога банку отримана відповідачем, але вимоги банку Позичальник не виконав, що надало Банку право згідно п.3.5.7 та п.3.5.8 кредитного договору звернутися до суду за стягненням заборгованості за кредитним договором.
Згідно матеріалів справи заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 05 серпня 2007 року згідно розрахунків позивача, які відповідають вимогам кредитного договору, складає: за основою сумою кредиту - 22582, 31 долари США, з яких заборгованість за період з 14 квітня по 14 липня 2007 року - 818, 39 долари США та 21763, 92 долари США непогашена заборгованість, що стягується достроково; за відсотками за користування кредитом - 844, 88 долари США, з яких 680, 66 долари США заборгованість за період з 14 квітня по 14 липня 2007 року та 164, 22 долари США непогашена заборгованість, що стягується достроково.
Згідно п.5.2 кредитного договору у разі порушення Позичальником строків виконання зобов'язань з повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом. Позичальник зобов'язаний сплатити на вимогу Банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у відповідний період, від суми просрочених виконанням зобов'язань за кожен день прострочення.
Згідно п.5.5 кредитного договору за кожний випадок порушення Позичальником обов'язків, передбачених п.п.4.3.2 - 4.3.6 цього договору Позичальник зобов'язаний на вимогу Банку сплатити на його користь штраф у розмірі 1% від суми одержаного кредиту.
Згідно розрахунку позивача, який відповідає вимогам договору, пеня за прострочення виконання зобов'язань з повернення кредиту та сплаті процентів за користування кредитом складає 143, 37 грн., штраф за порушення умов кредитного договору - 1161, 30 грн. (а.с. 40-41).
Виходячи з встановлених обставин справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те що заборгованість відповідача за кредитним договором складає: за основою сумою кредиту - 22582, 31 долари США, за відсотками за користування кредитом - 844, 88 долари США, пеня за прострочення виконання зобов'язань -143, 37 грн., 3% річних - 28, 68 грн., штраф - 1161, 30 грн.
Стягуючи зазначену заборгованість у національній валюті України - гривні за курсом, встановленим Національним Банком України, суд першої інстанції правильно виходив з вимог ст. 192 ЦК України, згідно якої законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Використання іноземної валюти як засобу платежу в Україні здійснюється у випадках і в порядку, визначених Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року.
Загальне правило частини 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" визначає валюту України єдиним законним засобом платежу на території України. 5Згідно ст. 7 Декрету іноземна валюта як засіб платежу використовується у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту, що передбачено і Законом України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".
Використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу допускається у випадках, передбачених п.6 „Правил використання готівкової іноземної валюти на території України" (затверджені постановою Правління Національного банку України від ЗО травня 2007 року № 200, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 червня 2007р. за № 656/13923), серед яких не зазначені правовідносини, що виникли між сторонами по справі.
Тобто, в правовідносинах, що виникли між сторонами по справі, використання як засобу платежу іноземної валюти не передбачено.
Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
2. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
В останньому випадку сума, що підлягає сплаті, визначається відповідно до частини 2 ст. 533 ЦК України, а саме, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Інший, ніж передбачений частиною 2 ст. 533 ЦК України, порядок визначення суми, що підлягає сплаті у гривнях, за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, кредитним договором від 28 лютого 2007 року відповідно до частини 3 ст. 6 ЦК України не встановлений.
Доводи позивача про те, що повернення кредиту не є засобом платежу, а є кредитним договором, не заслуговують на увагу.
Посилання позивача на постанови правління Національного Банку України від 14 жовтня 2004 року „Про затвердження Правил здійснення переказів іноземної валюти за дорученням та на користь фізичних осіб" та від 12 листопада 2003 року № 492 „Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах" (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003р. за № 1172/8493) не заслуговує на увагу, оскільки зазначені постанови правління Національного Банку України не регулюють правовідносини по примусовому виконанню судового рішення, а наявна іноземна валюта на поточному рахунку відповідача в іноземній валюті, який зазначений в кредитному договорі, відсутня.
За незаконні продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу встановлена адміністративна відповідальність, передбачена ст. 162 КпАП України.
Суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування або зміни рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необгрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
Керуючись ст. 307, ст. 308, ст. 314, ст. 315 ЦПК України, апеляційний суд, - УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства „Перший Український Міжнародний банк" відхилити.
Рішення Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 23 листопада 2007 року залишити без змін.
5 Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Четверг, 29.04.2010, 01:31 | Сообщение # 46 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| НУ, и, Прихвату не везёт!!!
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
" 08" квітня 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
Головуючого Фащевської Н.Є.,
Суддів Дикун С.І., Жолудько Л.Д.
при секретарі Любчик Л.В.
з участю ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, представника ПАТ КБ “ПриватБанк” ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_4 на рішення Підгаєцького районного суду від 22 вересня 2009 року та апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Підгаєцького районного суду від 2 лютого 2010 року по справі за позовом закритого акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про звернення стягнення по кредитному договору на предмет застави,
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2009 року закрите акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” (далі банк) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4, в якому просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №08/08/28МЦ від 15.08.2008 року, укладеним між ЗАТ комерційний банк “Приватбанк” та ОСОБА_1, передати в заклад і звернути стягнення на заставлене майно ОСОБА_1 та ОСОБА_4- предмет іпотеки, а саме: нежитлову будівлю заг. пл.132 кв.м. по вул. Шевченка, 50 в м.Підгайці Тернопільської області; нежитлову будівлю пл. 44, 5 кв.м. по вул.Майдан Незалежності, 14 в м.Підгайці Тернопільської області та предмет застави товар в обороті-взуття в асортименті на суму 49470 грн. шляхом продажу вказаного майна банком з укладенням від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також надання банку всіх повноважень необхідних для здійснення продажу.
Позивач вказував, що відповідно до укладеного між сторонами кредитного договору за №08/08/28МЦ від 15.08.2008 року відповідачці був наданий кредит у сумі 40000 доларів США, який вона зобов'язувалася погашати та сплачувати відсотки з кінцевим терміном погашення до 05.08.2013 року.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між ОСОБА_1, ОСОБА_4 та банком було укладеного договори іпотеки та застави, відповідно до умов яких ОСОБА_1 та ОСОБА_4 передали в іпотеку банку належні їм на праві власності: нежитлову будівлю заг.пл. 132 кв.м по вул.Шевченка, 50 та нежитлове приміщення загальною площею 44,5 кв.м, розташоване за адресою Майдан Незалежності,14 у м.Підгайці, а суб’єкт підприємницької діяльності ОСОБА_4 передав у заставу товар в обороті, а саме: взуття в асортименті на суму 49470 грн.
Унаслідок неналежного виконання своїх зобов'язань за кредитним договором відповідачкою станом на 07.05.2009 року заборговано 40114,79 доларів США, з них: 37646,69 доларів США - основного боргу; 2346,39 доларів США заборгованість по відсотках та інші платежі відповідно до кредитного договору, у зв’язку з цим банк вимагав сплатити всю кредитну заборгованість в сумі 42152,93 доларів США, що еквівалентно 325235,16 грн., шляхом звернення стягнення на заставлене майно.
Заочним рішенням Підгаєцького районного суду від 22 вересня 2009 року позов банку задоволено. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №08/08/28 МЦ від 15.08.2008 року в сумі 325235,16 грн. звернуто стягнення на майно,а саме:
- на предмет застави: товар в обороті, взуття в асортименті на суму 49470 грн. шляхом продажу вказаного майна банком з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою -покупцем та надання банку всіх повноважень необхідних для здійснення продажу;
-на предмет іпотеки, нежитлову будівлю заг. пл.132 кв.м, що по вул. Шевченка, 50 в м.Підгайці Тернопільської області шляхом продажу вказаного майна банком з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою -покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також надання банку всіх повноважень необхідних для здійснення продажу;
-на предмет іпотеки, нежитлову будівлю пл. 44, 5 кв.м, що по вул.Майдан Незалежності, 14 в м.Підгайці Тернопільської області шляхом продажу вказаного майна банком з укладенням від імені ОСОБА_4 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою -покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також надання банку всіх повноважень необхідних для здійснення продажу.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_4 на користь закритого акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” в особі його філії 250 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи та 1700 грн. державного мита.
Додатковим рішення Підгаєцького районного суду від 2 лютого 2010 року задоволено заяву банку про передачу у заклад заставленого майна відповідно до договорів застави та іпотеки. Передано в заклад банку шляхом вилучення у ОСОБА_1 заставленого майна: взуття в асортименті на суму 49470 грн. Передано в заклад банку шляхом вилучення у ОСОБА_4 належне йому на праві приватної власності заставлене майно-нежитлову будівлю площею 44, 5 кв.м., що по вул. Майдан Незалежності, 14 в м.Підгайці Тернопільської області. Передано в заклад банку шляхом вилучення у ОСОБА_1 належне їй на праві власності заставлене майно - нежитлову будівлю загальною площею 132 кв.м., що по вул.Шевченка, 50 в м.Підгайці Тернопільської області.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 просять рішення суду скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог посилаються на те, що суд неповно з'ясував обставини справи та порушив норми процесуального права, розглянув справу за їх відсутності, так як вони не були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, що призвело до порушення їх процесуальних прав. Зокрема, ОСОБА_4 зазначає, що він за місцем свого проживання ІНФОРМАЦІЯ_1 судової повісти про час та місце розгляду справи не отримував. ОСОБА_1 вказує, що у судові засідання призначені на 25.08.2009 року та 03.09.2009 року, не могла з’явитись за сімейними обставинами, про що повідомляла суд. Однак, про судове засідання, призначене на 22.09.2009 року, її не було належним чином повідомлено, що призвело до порушення принципу змагальності здійснення правосуддя, вона була позбавлена можливості надати суду свої заперечення стосовно доводів позивача та реалізувати своє право на судовий захист. Крім того, судові повістки направлялись їй не за місцем її проживання.
Під час розгляду справи в апеляційному суді ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу, зіславшись на доводи викладені в ній.
ОСОБА_4 у судове засідання не з’явився. Про час і місце його повідомлений належним чином.
Представник банку апеляційної скарги не визнав і пояснив, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги є безпідставними.
Розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників апеляційного розгляду справи, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.
Судом установлено, що 15 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та банком укладено кредитний договір за № 08/08/28МЦ, відповідно до умов якого відповідачці були надані грошові кошти в сумі 40000 доларів США, на строк до 15.08.2018 року. Відповідачка зобов’язувався сплачувати кредит та відсотки по ньому згідно з установленим графіком.
З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між сторонами було укладеного договори іпотеки та застави.
Відповідно до договорів іпотеки від 18.08.2008 року ОСОБА_1 передала в іпотеку банку належну їй на праві власності нежитлову будівлю ( розчинний вузол, прибудовану будівлю гаражу) загальною площею 132 кв.м по вул.Шевченка, 50 в м.Підгайці, а ОСОБА_4 передав в іпотеку банку належне йому нежитлове приміщення ( колишній магазин “Комісійний”) загальною площею 44,5 кв.м по вул.Майдан Незалежності, 14 в м.Підгайці .
За договором застави товару в обороті за № 08/08/28 МЦ від 15.08.2008 року ОСОБА_4, як суб’єкт підприємницької діяльності, надав у заставу товар в обороті: взуття в асортименті заставною вартістю 49470 грн., який знаходиться у володінні заставодавця на власній території за адресою: Тернопільська область, м.Підгайці, вул.Рудницького,39.
Відповідачка неналежно виконувала свій обов'язок по погашенню суми кредиту відповідно до встановленого графіку, у зв’язку з чим виникла кредитна заборгованість в сумі 42152,93 доларів США, що еквівалентно 325235,16 грн.
Відповідно до вимог ч.5 ст.74;ч.ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручили, повертається до суду. Судова повістка надсилається за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі.
З матеріалів справи вбачається, що справа призначалась до судового розгляду неодноразово, зокрема, 25.08.2009 року, 03.09.09року, 15.09.09 року та 22.09.2009 року.
Дані про належне оповіщення відповідача ОСОБА_4 за місцем проживання ІНФОРМАЦІЯ_2 про час і місце розгляду справи в матеріалах справи відсутні.
З матеріалів справи вбачається, що повістка ОСОБА_1 про призначення розгляду справи на 25 серпня 2009 року була адресована за адресою м.Підгайці, вул. Л.Українки, 21, хоча місцем її проживання є вул.Л.Українки, 22.
Розгляд справи 22.09.2009 р. відбувся за відсутності сторін. Дані про належне оповіщення відповідачів про розгляд справи на 15 та 22 вересня 2009 року в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до вимог ст. 169 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в межах строків, передбачених ст. 157 цього Кодексу, у разі неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручено судові повістки.
Однак, суд усупереч наведеним нормам процесуального права, не маючи відомостей про належне повідомлення відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_1 про розгляд справи, не відклав її розгляд, а вирішив позовні вимоги про звернення стягнення на предмети іпотеки та застави шляхом їх продажу за відсутності відповідачів, власників предмету іпотеки та застави, що призвело до порушення її процесуальних прав та неповного з’ясування обставин справи.
Відповідно до вимог ст. 311 ЦПК України наведене є підставою для скасування рішення суду з направлення справи на новий розгляд.
Крім того, при вирішенні спору судом не було звернуто увагу на положення ст.ст.1,3 ЗУ «Про іпотеку» та ст.ст.1,3 ЗУ « Про заставу», за змістом яких застава та іпотека є способами забезпечення виконання зобов’язань і мають похідний характер від забезпечених ними основних зобов’язань.
Згідно з вимогами ст.20 ЗУ « Про заставу», ст.33,ч.1 ЗУ « Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов’язання або в разі, якщо в момент настання терміну виконання основного зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, іпотекодержатель або заставодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки чи застави.
Виходячи з наведених норм закону, вимоги позивача, як іпотекодержателя та заставодержателя, щодо звернення стягнення на предмет іпотеки і застави шляхом його реалізації не є самостійними вимогами, а є лише способом задоволення вимог кредитора до боржника за основним зобов’язанням.
Суд не звернув увагу на те, що ЗАТ КБ « ПриватБанк» не заявляв вимог щодо виконання відповідачкою основного зобов’язання за кредитним договором, у зв’язку з чим без належних правових підстав передчасно задовольнив вимоги про передачу в заклад та звернення стягнення на іпотечне та заставлене майно.
При новому розгляді справи слід врахувати наведене, зібраним доказам дати належну оцінку і залежності від установленого та у відповідності з вимогами закону вирішити спір.
За умови доповнення позовних вимог вимогами, що стосуються виконання відповідачкою основного зобов’язання за кредитним договором, суду слід також мати на увазі, що відповідно до вимог ст.ст.24,ч.3;28,ч.ч.2,3 ЗУ « Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов’язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.
Якщо протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження зобов’язання боржника, виконання якого забезпечене обтяженням, залишається невиконаним і разі, якщо предмет забезпечувального обтяження знаходиться у володінні боржника, останній зобов’язаний на вимогу обтяжувача негайно передати предмет обтяження у володіння обтяжувача ( заклад).
Якщо боржник, у володінні якого знаходиться предмет забезпечувального обтяження, не виконує обов’язок щодо передачі предмета забезпечувального обтяження у володіння обтяжувача ( заклад), звернення здійснюється на підставі рішення суду.
Положення згаданого Закону визначають правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна.
Крім того, за змістом ст.34 ЗУ « Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки і з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням предмет іпотеки на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішення суду може бути переданий іпотекодержателю або іншій особі в управління ( а не в заклад) на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Законом, яке здійснюється відповідно до законодавства та умов, визначених договором чи рішенням суду.
При новому розгляді справи суду також слід звернути увагу на вимоги ст.25 ЗУ « Про забезпечення вимог кредиторів і реєстрацію обтяжень» та ст. 39 ЗУ « Про іпотеку» щодо змісту рішення суду в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження та предмет іпотеки.
Керуючись ст.ст. 307,ч.1,п.5; 311,ч.1,п.3; 313; 314; 317; 319; 324; 325 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_4 на рішення Підгаєцького районного суду від 22 вересня 2009 року та апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Підгаєцького районного суду від 2 лютого 2010 року задовольнити.
Рішення Підгаєцького районного суду від 22 вересня 2009 року та д одаткове рішення Підгаєцького районного суду від 2 лютого 2010 року скасувати, а справу направити на новий розгляд у той же суд в іншому його складі. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Четверг, 29.04.2010, 01:32 | Сообщение # 47 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| Справа № 2-95/2010
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14.04.2010 року Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі:
головуючого - судді: Левка Т.Ю.,
при секретарі: Роман К.С.,
за участі представника позивача: ОСОБА_1; відповідачки: ОСОБА_2, її представника – адвокат ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Виноградові цивільну справу за позовною заявою відкритого акціонерного товариства «КредоБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки,
В С Т А Н О В И В :
Позивач ПАТ “Кредобанк” звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки , посилаючись на те, що 13 травня 2008 року між ПАТ “Кредобанк” в особі начальника відділення № 4 м. Виноградів Закарпатської області ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 179/16-20 згідно з яким ОСОБА_2 було надано кредит в сумі 9500,00 доларів США для ремонту житлової нерухомості на термін до 12.05.2018 року.
Кредит згідно п. 2.6 Кредитного договору, надано в повній сумі в безготівковій формі шляхом перерахування на поточний рахунок, що підтверджено меморіальним ордером № 369603 від 13.05.2008 року. Таким чином позивач свої зобов'язання відповідно до кредитного договору виконав в повному обсязі.
За умовами кредитного договору відповідач зобов'язаний забезпечити своєчасне та повне погашення кредиту та сплату відсотків за користування ним у строки, передбачені п. 4.1 кредитного договору.
Для забезпечення зобов'язань за кредитним договором між сторонами було укладено договір іпотеки № А 09/2006/16 від 13 травня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Виноградівського нотаріального округу ОСОБА_5 Та зареєстрований у реєстрі за № 1790 , відповідно до якого в іпотеку надано однокімнатну квартиру, що знаходиться в м. Виноградів вул. Північна,26/17, загальною площею 37,1 кв.м. та житловою площею 19,4 кв.м. Що належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Виноградівського нотаріального округу ОСОБА_5 12.04.2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1415.
Відповідно до п. 1.5 Договору іпотеки Сторони за взаємною згодою визначили заставну вартість нерухомого майна в розмірі 60030,00 грн. Згідно п.5.1 Договору іпотеки, позивач має право звернути стягнення на Предмет іпотеки в разі виникнення у нього права на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Позивач набуває права звернення стягнення на Предмет іпотеки та його реалізацію у разі повного або частково неповернення у встановлені строки суми кредиту, та\або при несплаті або частковій несплаті у передбачені Кредитним договором строки сум відсотків, та\або при частковій несплаті в строк сум неустойки (пені, штрафу) що передбачені Кредитним договором,шляхом направлення до суду позовної заяви про звертання стягнення на Предмет іпотеки та його реалізацію. Крім того,згідно ст.33 Закону України Про іпотеку, п.п.5.1,п.3 Договору іпотеки ,у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання , іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за рішенням суду.
Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконав. Так, згідно з п.4.1 Кредитного договору Відповідач зобов'язувався погашати заборгованість за кредитом разом з нарахованими відсотками рівними сумами по 79,00 доларів США щомісячно. Відповідно до ч.1ст .530 Цивільного Кодексу України , якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Станом на 19 серпня 2009 р. Відповідач не сплатив в повному обсязі заборгованість за кредитом та відсотки за користуванням кредитом, строк сплати яких настав, чим порушив право Позивача на їх отримання , передбачене ч.1ст.1048 Цивільного Кодексу України. Станом на 19.08. 2009р . до сплати підлягає 473,04 доларів США (чотириста сімдесят три долари США 04 центів), що за офіційним курсом НБУ станом на сьогоднішній день становить 3 703, 71 грн. заборгованості за кредитом та відсотками за період з лютого 2009 року по липень 2009 року, що підтверджується Розрахунком заборгованості(додається). Згідно з п.5.1. Кредитного договору , у випадку прострочення позичальником платежів по основному боргу або відсотках Банк має право нараховувати пеню в розмірі подвійної процентної ставки вказаної в п.3.2.Кредитного договору від суми простроченого платежу за кожен день прострочки .Отже , відповідно до ст. 611 ЦК України та п.5.1. Кредитного договору Відповідач в межах позовної давності повинен сплатити пеню за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом в сумі 229, 88 грн.
Відповідно до п. 3.4 Кредитного договору позичальник зобов'язувався сплачувати нараховані відсотки не пізніше останнього робочого дня відповідного місяця, але порушив дану умову договору та відсотки не сплатив у зв'язку з чим станом на 19.08.2009 року виникла заборгованість в сумі 385 доларів США.
Згідно п. 5.1 Кредитного договору за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань позичальник, крім відшкодування збитків, сплачує банку пеню в розмірі подвійної процентної ставки, вказаної в п. 3.2. кредитного договору, від суми простроченого платежу, але не менше однієї гривні за кожен день прострочки. Таким чином нараховано пеню в сумі 164,13 грн.
Таким чином позивач вважає, що сукупна заборгованість відповідача становить 8315 доларів США, що по курсу НБУ станом на 19.08.2009 року становило 65103,12 грн. - сума строкової заборгованості за кредитними зобов'язаннями, 473,04 дол. США, що по курсу НБУ станом на 19.08.09 року становило 3 703,71 грн. - сума простроченої заборгованості по кредиту, 385,02 дол. США, еквівалент становив 3014,55 грн., - сума прострочених відсотків за користування кредитом, 46,83 дол. США, еквівалент становив 366,66 грн. - сума нарахованих відсотків за період з 01 по 19.08.2009 року , 229,88 грн. - пені за несвоєчасну сплату кредиту та 164,13 грн. - пеня за несвоєчасну сплату відсотків.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала повністю та просила їх задовільнити з підстав наведених у позовній заяві.
Відповідачка ОСОБА_2 позовні вимоги не визнала та заперечила проти таких вимог позивача. В судовому засіданні представником відповідача ОСОБА_3 надано пояснення, що відповідно до позовної заяви станом на 19.08.2009 року відображено заборгованість в сумі 8315 доларів США - сума строкової заборгованості за кредитними зобов'язаннями, що по курсу НБУ станом на 19.08.2009 року становило 65103,12 грн., 473,04 дол. США, що по курсу НБУ станом на 19.08.09 року становило 3 703,71 грн. - сума простроченої заборгованості по кредиту, 385,02 дол. США, еквівалент становив 3014,55 грн., - сума прострочених відсотків за користування кредитом, 46,83 дол. США, еквівалент становив 366,66 грн. - сума нарахованих відсотків за період з 01 по 19.08.2009 року , 229,88 грн. - пені за несвоєчасну сплату кредиту та 164,13 грн. - пеня за несвоєчасну сплату відсотків. З нарахованими сумами відповідач згідна повністю, однак
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Таким чином відповідно до Кредитного договору № 179/16-20 від 13.05.2008 року строком повернення кредиту являється 12.05.2018 року, а сума 8 315 доларів США — це сума по тілу кредиту, що підлягає поверненню відповідно до графіку погашення та у сроки, визначені договором. З вимогою про дострокове розірвання кредитного договору та погашення всієї суми, як строкової так і простроченої банк до суду не звертався. Таким чином заборгованість на момент подачі позову до суду становила 904,89 доларів США, що по курсу НБУ становило 7240 гривень, а також пеня в сумі 394,01 грн. Отже загальна сума заборгованості становить 7634,01 грн. Вартість іпотеки відповідно до іпотечного договору становить 66700 гривень. Наявність заборгованості в сумі 7634,01 грн. відповідачка визнала, та при врегулюванні спору клопотала перед банком про зміну позовних вимог на стягнення заборгованості. Вважає, що за наявну суму заборгованості звернення стягнення на предмет іпотеки є не справедливим. У відповідності до ст. 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
В судовому засіданні встановлено, що заборгованість в сумі 8315 доларів США — це сума строкової заборгованості за кредитними зобов'язаннями, що по курсу НБУ станом на 19.08.2009 року становило 65103,12 грн, а заборгованість на момент подачі позову до суду становила 904,89 доларів США, що по курсу НБУ становило 7240 гривень, а також пеня в сумі 394,01 грн. Отже загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 7634,01 гривень, що підтверджено також представником позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Беручи до уваги встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, а також оцінюючи дані докази, суд вважає, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 10, 31, 60, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 525, 526, 530, 554, 1050, 1054 ЦК України, суд,-
В И Р І Ш И В :
У задоволенні позову відкритого акціонерного товариства «КредоБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки – відмовити.
На рішення може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з наступного дня після проголошення рішення, а також апеляційна скарга протягом двадцяти днів з наступного дня після подання заяви про апеляційне оскарження, через даний районний суд.
Головуючий: Т.Ю.Левко
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Четверг, 29.04.2010, 01:39 | Сообщение # 48 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| Справа № 2- 1767/10
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 квітня 2010 року Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючого судді – Орленко В.В.
при секретарях – Акатовій Ю.А., Поліщук Л.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство) в особі філії «Відділення Промінвестбанку в м. Черкаси», ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Райагробуд», Центрального відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції про визнання недійсними договорів та звільнення майна з-під арешту, та позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Черкаси» до ОСОБА_1, Виконавчого комітету Черкаської міської ради, Комунального підприємства «Черкаське обласне об’єднане бюро технічної інвентаризації», Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Райагробуд», третя особа: ОСОБА_2, про визнання договору недійсним, скасування рішення про оформлення права власності на нерухоме майно, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство) в особі філії «Відділення Промінвестбанку в м. Черкаси», ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Райагробуд», Центрального відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції, в якому просить визнати недійсним договір № 2 на пайову участь в будівництві квартири в житловому будинку по вул. Котовського, 73 у м. Черкаси від 12.01.2006 р., укладений між ТОВ «Корпорація «Райагробуд», ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) в особі філії «Відділення Промінвестбанку в м. Черкаси»; визнати недійсним договір № 02-09/09, посвідчений 14.01.2009 р. ОСОБА_3, приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 60, про зміни та доповнення до іпотечного договору № 02-315/08 від 05.09.2008 р., посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за номером реєстру 2882; зняти заборону відчуження майнових прав на 2-х кімнатну квартиру, будівничим № 29, що розміщена на 11-му поверсі, в 1-му під’їзді будинку № 73 по вул. Котовського у м. Черкаси за договором на пайову участь в будівництві квартири в житловому будинку по вул. Котовського, 73 у м. Черкаси від 12.01.2006 р., накладену 14.01.2009 р. ОСОБА_3, приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу на підставі договору про зміни та доповнення до іпотечного договору від 14.01.2009 р. № 60, та зареєстровану в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна 04.02.2009 р. № 8429888; звільнити 2-х кімнатну квартиру, будівничим № 29, що розміщена на 11-му поверсі, в 1-му під’їзді будинку № 73 по вул. Котовського у м. Черкаси з-під арешту, накладеного постановою державного виконавця Шостак Н.А. Центрального відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції АА № 770167 від 05.10.2009 р., та зареєстрованого в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна 15.10.2009 р. № 9150629.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 09 січня 2006 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Корпорація «Райагробуд» було укладено договір № 31 на пайову участь в будівництві квартири в житловому будинку по вул. Котовського, 73 у м. Черкаси, за умовами якого ТОВ «Корпорація «Райагробуд» зобов’язалося організувати будівництво 2-х кімнатної квартири, будівничий номер 29, розміщеної в першому під’їзді на 11 поверсі житлового будинку по вул. Котовського, 73 у м. Черкаси, а ОСОБА_1 – забезпечити належним чином фінансування будівництва квартири та прийняти її у власність по закінченню будівництва. Відповідно до п.п. 2.2, 2.4 вказаного договору загальна вартість квартири визначена сторонами у сумі 134850,00 грн. та підлягала до оплати згідно графіка оплати вартості квартири у строк до 27.07.2009 р. Стверджує, що свої зобов’язання за договором виконала, сплативши ТОВ «Корпорація «Райагробуд» 24.10.2008 р. - 89900,00 грн. та 27.07.2009 р. – 44950,00 грн., а всього 134850,00 грн.. 27 липня 2009 року за актом приймання – передачі ОСОБА_1 передано у власність 2-х кімнатну квартиру № 29, яка розміщена на 11 поверсі, 1 під’їзд, в багатоповерховому багатосекційному житловому будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями № 73 по вул. Котовського у м. Черкаси. На підставі рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 29.09.2009 р. № 1221 ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно САВ № 715871 від 06.10.2009 р. Право власності на нерухоме майно зареєстровано 16.10.2009 р.. З витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна від 30.11.2009 р. № 25498542 ОСОБА_1 стало відомо про наявність заборон та арештів належної їй квартири, що є перешкодою для здійснення права розпорядження майном. Зокрема, 14.01.2009 р. ОСОБА_3, приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу, накладено заборону відчуження майнових прав на зазначену квартиру на підставі договору про зміни та доповнення до іпотечного договору від 14.01.2009 р., зареєстровану 04.02.2009 р. № 8429888. (запис 2). 05.10.2009 р. постановою державного виконавця Шостак Н.А. Центрального відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції АА № 770167 накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, зареєстрований 15.10.2009 р. № 9150629 (запис 5). ОСОБА_1 стало відомо, що 12 січня 2006 р. між ТОВ «Корпорація «Райагробуд» та ОСОБА_2 укладено договір № 2 на пайову участь в будівництві квартири в житловому будинку по вул. Котовського, 73 у м. Черкаси, за умовами якого ТОВ «Корпорація «Райагробуд» зобов’язалося організувати будівництво 2-х кімнатної квартири, будівничий номер 29, розміщеної в першому під’їзді на 11 поверсі житлового будинку по вул. Котовського, 73 у м. Черкаси, а ОСОБА_2 – забезпечити належним чином фінансування будівництва квартири та прийняти її у власність. Вказаний договір укладено після укладення договору на пайову участь на цю ж квартиру з ОСОБА_1 Відповідно до п. 6.1 договору № 31 на пайову участь в будівництві квартири в житловому будинку по вул. Котовського, 73 у м. Черкаси від 09.01.2006 р., укладеного з ОСОБА_1, цим договором замовник – ТОВ «Корпорація «Райагробуд» підтверджує, що з моменту підписання цього договору, майнові права на квартиру переходять до пайовика – ОСОБА_1 Вважає, що укладений 12 січня 2006 р. між ТОВ «Корпорація «Райагробуд» та ОСОБА_2 договір № 2 на пайову участь в будівництві квартири в житловому будинку по вул. Котовського, 73 у м. Черкаси порушує закон та її права за договором на пайову участь в будівництві квартири № 31 від 09.01.2006 р., суперечить ч. 1 ст. 526, ст.ст. 629, 651, 319 ЦК України, а тому просить визнати його недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України. Також, 05 вересня 2008 року між АКПІБ (ЗАТ) «Промінвестбанк» в особі філії «Відділення Промінвестбанку в м. Черкаси» та ОСОБА_2 укладено договір про іпотечний кредит № 02-68/08, за умовами якого ОСОБА_2 отримав кредит в сумі 423500,00 грн. під 20,5% річних на строк до 04 вересня 2015 року. На забезпечення виконання зобов’язань по поверненню кредиту сторонами укладено іпотечний договір № 02-315/08, посвідчений 05.09.2008 р. ОСОБА_3, приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 2882, згідно умов якого в іпотеку передано майнові права на 2-х кімнатну квартиру № 42, яка розміщена на 8-му поверсі житлового будинку по вул. Котовського, 73 у м. Черкаси. Кредитні кошти в сумі 423500,00 грн. було перераховано за вказівкою позичальника на рахунок ТОВ «Корпорація «Райагробуд» в рахунок оплати пайової участі в будівництві квартири № 42, яка розміщена на 8-му поверсі житлового будинку по вул. Котовського, 73 у м. Черкаси. 14 січня 2009 р. сторони іпотечного договору уклали договір № 02-09/09 про зміни та доповнення до іпотечного договору № 02-315/08 від 05 вересня 2008 р., в якому змінили перелік майна, що передається в іпотеку, шляхом доповнення предмету іпотеки майновими правами на 2-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору № 2 на пайову участь в будівництві квартири в житловому будинку по вул. Котовського, 73 у м. Черкаси. Оскільки укладений 12 січня 2006 р. між ТОВ «Корпорація «Райагробуд» та ОСОБА_2 договір № 2 на пайову участь в будівництві квартири в житловому будинку по вул. Котовського, 73 у м. Черкаси, який був підставою для передачі майнових прав в іпотеку, є недійсним, договір № 02-09/09 про зміни та доповнення до іпотечного договору № 02-315/08 від 05 вересня 2008 р. ОСОБА_1 теж просить визнати недійсним. Крім того, рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси (Суддя Токова С.Є.) у цивільній справі № 2-2485/09 р. за позовом АКПІБ (ЗАТ) в особі філії «Відділення Промінвестбанку в м. Черкаси» до ОСОБА_2 та ТОВ «Корпорація «Райагробуд» про стягнення заборгованості за згаданим договором про іпотечний кредит від 05.09.2008 р. № 02-68/08 позов задоволено повністю та стягнено солідарно з ОСОБА_2 та ТОВ «Корпорація «Райагробуд» на користь АКПІБ (ЗАТ) в особі філії «Відділення Промінвестбанку в м. Черкаси» заборгованість по кредиту в сумі 359227,87 грн., судовий збір в сумі 1700,00 грн. та витрати на ІТЗ судового процесу – 30,00 грн. Постановою державного виконавця Шостак Н.А. Центрального відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції АА № 770167 від 05.10.2009 р. при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-2485, виданого 20.07.2009 р. Соснівським районним судом м. Черкаси про стягнення солідарно з ОСОБА_2 на користь АКПІБ (ЗАТ) філія «Відділення Промінвестбанку в м. Черкаси» боргу в сумі 360957,87 грн., накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 у м. Черкаси. Підставою накладення арешту є заява стягувача – АКПІБ (ЗАТ) в особі філії «Відділення Промінвестбанку в м. Черкаси» без прикладення жодного правовстановлюючого документа на підтвердження належності боржнику вказаного нерухомого майна.
ОСОБА_1 вважає, що наявність у неї свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 свідчить, що вказане майно не належить ОСОБА_2 і ніколи не належало. ОСОБА_1 є першим власником новозбудованого нерухомого майна. 30 листопада 2009 р. вона звернулась до начальника Центрального відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції з заявою про звільнення квартири з-під арешту, в порядку ч. 3 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», однак їй було відмовлено та запропоновано звернутися до суду за захистом порушеного права. Письмової відповіді на свою заяву досі не отримала. Акт опису і арешту квартиру АДРЕСА_1 не складався. Право власності ОСОБА_1 в установленому порядку зареєстровано. За таких обставин, подання до суду позову про виключення майна з акта опису й арешту є неможливим, оскільки квартира на даний час не описана. За таких обставин, в порядку ч.ч. 1, 2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» ОСОБА_1, як особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, просить суд звільнити майно з-під арешту.
Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Черкаси» звернулося з позовом до ОСОБА_1, Виконавчого комітету Черкаської міської ради, Комунального підприємства «Черкаське обласне об’єднане бюро технічної інвентаризації», Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Райагробуд», третя особа: ОСОБА_2, про визнання договору недійсним, скасування рішення про оформлення права власності на нерухоме майно, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 09.01.2006 р. між ТОВ „Корпорація „Райагробуд» та гр. ОСОБА_1 було укладено договір № 31 на пайову участь в будівництві квартири в житловому будинку по вул. Котовського, 73 у м. Черкаси. На момент укладення договору на пайову участь № 31 від 09.01.2006 р. посадові особи ТОВ «Корпорація «Райагробуд» діяли на підставі статуту, зареєстрованого в Черкаській районній державній адміністрації Черкаської області 17.11.2005 р. за № 10171050003000252. Згідно п. 5.16 вказаного статуту до компетенції директора відноситься укладення угод з приводу відчуження майна товариства на суму, що становить менше 4000000,00 грн. Згідно службової записки від 18.12.2009 р. начальника сектору економічної безпеки філії банку була проведена зустріч з колишнім директором підприємства гр. ОСОБА_4, який був повноважним в період з 18.11.2005 р. по 15.02.2008 р., в ході якої гр. ОСОБА_4 повідомив, що договір № 31 на пайову участь у будівництві квартири в житловому будинку по вул. Котовського, 73 у м. Черкаси від 09.01.2006 р. (між ТОВ «Корпорація «Райагробуд» та гр. ОСОБА_1 на квартиру № 29) ним від імені підприємства не укладався, хоча в преамбулі договору та реквізитах «Юридичні адреси та реквізити сторін» зазначено його прізвище та ініціали, рішення щодо укладення даного договору директором не приймалося, підпис на договорі не його, жодної довіреності на право укладення вказаного договору ним не видавалося. До того ж, на договорі відсутня печатка юридичної особи. Єдиний договір на пайову участь по квартирі № 29 в будівництві квартири в житловому будинку по вул. Котовського, 73 в м. Черкаси від імені ТОВ «Корпорація «Райагробуд» укладено 12.01.2006 р. між ТОВ «Корпорація «Райагробуд» та гр. ОСОБА_2 Саме по цьому договору майнові права були передані в іпотеку Промінвестбанку за іпотечним договором № 02-315/08 від 05.09.2008 р. Обтяження на предмет іпотеки були зареєстровані у відповідності до вимог чинного законодавства в Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. ПАТ «АКПІБ» в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Черкаси» вважає, що договір № 31 на пайову участь укладений в неробочий день (09.01.2006 р. був неробочий день, оскільки 07.01.2006 р. припадало на суботу, а тому вихідний день був перенесений на 09.01.2006 р.), що ставить під сумнів факт його укладання в зазначений час. В порушення вимог ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України на акті приймання-передачі до договору № 31 на пайову участь від 27.07.2009 р. відсутня печатка ТОВ «Корпорація «Райагробуд». Крім того, акт від імені підприємства підписано директором ОСОБА_5, хоча згідно документів зі справи з юридичного оформлення поточного рахунку ТОВ «Корпорація «Райагробуд» директором є ОСОБА_6, що ставить під сумнів дійсність акту. Гр. ОСОБА_2 при передачі в іпотеку майнових прав на спірну квартиру надав оригінал акту приймання - передачі від 12.01.2009 р. по договору № 2 на пайову участь від 12.01.2006 р., який зберігається в кредитній справі на квартиру АДРЕСА_3. Акт приймання-передачі на одну і ту ж саму квартиру гр. ОСОБА_2 був виданий раніше, ніж гр. ОСОБА_1. ПАТ «АКПІБ» в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Черкаси» зазначає, що ОСОБА_1 є офіційним представником ТОВ «Корпорація «Райагробуд» по судовим справам, що підтверджується ухвалою господарського суду Черкаської області від 09.12.2009 р., що свідчить про можливість фальсифікації договору. Оскільки договір № 31 на пайову участь не підписувався уповноваженою посадовою особою - директором ОСОБА_4 (підпис на договорі не його), доручення на укладення договору директором не видавалося, печатка підприємства на договорі відсутня, то відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України ПАТ «АКПІБ» в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Черкаси» просить суд визнати недійсним договір № 31 на пайову участь. ПАТ «АКПІБ» в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Черкаси» також зазначає, що рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради, видача свідоцтва, проведення реєстрації права власності за гр. ОСОБА_1 було здійснено в період, коли на квартиру АДРЕСА_3 було накладено арешт згідно ухвали Соснівського райсуду від 01.04.2009 р. та наявності в державному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна запису щодо заборони відчуження вказаної квартири, в порушення п.п. 1.3., 1.13., 2.1., 2.2., 3.1., абз. 8 п. 3.3, 3.5., 6.2 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 р.. На момент передачі в іпотеку майнових прав на квартиру АДРЕСА_3, гр. ОСОБА_2В, надав банку договір № 2 на пайову участь в будівництві квартири в житловому будинку по вул. Котовського, 73 у м. Черкаси від 12.01.2006 р., а також акт приймання-передачі від 12.01.2009 р. по договору № 2 на пайову участь в будівництві квартири в житловому будинку по вул. Котовського, 73 у м. Черкаси від 12.01.2006 р., довідку ТОВ «Корпорація «Райагробуд» від 14.01.2009 р. № 10 про виконання грошових зобов'язань за договором пайовиком в сумі 276000,00 грн. та про відсутність претензій у підприємства до пайовика. Таким чином, гр. ОСОБА_2 документально підтвердив право на набуття ним у власність квартири № 29 в м. Черкаси, вул. Котовського, 73 в майбутньому у відповідності до вимог закону. 14.01.2009 р. було укладено договір № 02-03/09 про внесення змін та доповнень договору про іпотечний кредит № 02-68/08 від 05.09.2008 р. про те, що забезпеченням за кредитним договором гр. ОСОБА_2 є іпотека майнових прав на 2-х кімнатну квартиру за № 29 по вул. Котовського,73 в м. Черкаси. Директор ТОВ «Корпорація «Райагробуд» ОСОБА_6, так як підприємство є фінансовим поручителем по кредиту гр. ОСОБА_2 (договір поруки № 02-86/08 від 05.09.2008р.), на договорі про зміни засвідчив підписом та печаткою підприємства про те, що підприємство ознайомлене із змінами. Перед оформленням в іпотеку вказаної квартири, банком було перевірено всі реєстри обтяжень і рухомого, і нерухомого майна - обтяження на предмет іпотеки, а саме на майнові права на вказану квартиру станом на 14.01.2009 р. були відсутні. Після укладення договору іпотеки, обтяження на предмет іпотеки на користь банку було внесено до відповідних державних реєстрів. З 13.08.2009 р. Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк (закрите акціонерне товариство) перейменований в Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк», назва філії змінена на філію «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Черкаси». Просить суд визнати договір № 31 на пайову участь в будівництві квартири в житловому будинку по вул. Котовського, 73 у м. Черкаси від 09.01.2006р., укладений між гр. ОСОБА_1 та ТОВ «Корпорація «Райагробуд», недійсним; скасувати рішення Виконавчого комітету Черкаської міської ради за № 1221 від 29.09.2009 р. в частині надання дозволу гр. ОСОБА_1 на оформлення права власності на 2-х кімнатну квартиру № 29 в будинку по вул. Котовського, 73; визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане гр. ОСОБА_1 06.10.2009 р. Виконавчим комітетом Черкаської міської ради, серія САВ № 715871, на квартиру № 29, загальною площею 89,9 кв. м., житловою площею 43,6 кв. м., в будинку по вул. Котовського, 73, у м. Черкаси; скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проведену Комунальним підприємством «Черкаське обласне бюро технічної інвентаризації» та визнати недійсним витяг Комунального підприємства «Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» за № 24155599 про реєстрацію права власності на квартиру № 29, що знаходиться в м. Черкаси, по вул. Котовського, 73 за громадянкою ОСОБА_1
За вказаним позовом ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси (Суддя Мельник І.О.) від 25.01.2010 р. відкрито провадження у цивільній справі № 2-1987/10р. та призначено по справі попереднє судове засідання на 16.02.2010 р. Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 03.03.2010 р. провадження у справі № 2-1987/10р. зупинено до набрання законної сили судовим рішенням по справі за позовом ОСОБА_1 до АКПІБ (ЗАТ) в особі філії «Відділення Промінвестбанку в м. Черкаси», ОСОБА_2, ТОВ «Корпорація «Райагробуд», Центрального відділу ДВС Черкаського МУЮ про визнання недійсними договорів та звільнення майна з-під арешту.
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 10.03.2010 р. позови об’єднано в одне провадження та присвоєно номер справи № 2- 1767/10.
У судовому засіданні ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримала, просила суд їх задовольнити. В задоволенні позову ПАТ «АКПІБ» в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Черкаси» просила відмовити.
Представники ПАТ «АКПІБ» в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Черкаси» ОСОБА_7 та ОСОБА_8 свої позовні вимоги підтримали, просили суд їх задовольнити. В задоволенні позову ОСОБА_1 просили відмовити з підстав, викладених в письмових запереченнях проти позову від 18.12.2009 р..
ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, хоча про дату і час його проведення був повідомлений належним чином. Подав заяву від 06.04.2010 р. про розгляд справи без його участі, за наявними у справі матеріалами.
ТОВ «Корпорація «Райагробуд» в судове засідання не з’явилося, хоча про дату і час його проведення було повідомлене належним чином. Заявою від 09.03.2010 р. позовні вимоги ОСОБА_1 визнало. Подано заяву від 06.04.2010 р. про розгляд справи без участі товариства, за наявними у справі матеріалами.
Центральний відділ державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції в судове засідання не з’явився, хоча про дату і час його проведення був повідомлений належним чином. Подав заяву від 04.02.2010 р. № 2113 про розгляд справи без участі його представника.
Представник Виконавчого комітету Черкаської міської ради ОСОБА_9 проти задоволення позову ОСОБА_1 не заперечував. В задоволенні позову ПАТ «АКПІБ» в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Черкаси» просив відмовити.
Комунальне підприємство «Черкаське обласне об’єднане бюро технічної інвентаризації» в судове засідання не з’явилося, хоча про дату і час його проведення було повідомлене належним чином. Подало заяву від 07.04.2010 р. № 698 про розгляд справи без участі його представника.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1, ОСОБА_10, ОСОБА_8, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
09 січня 2006 року між гр. ОСОБА_1 та ТОВ «Корпорація «Райагробуд» було укладено договір № 31 на пайову участь в будівництві квартири в житловому будинку по вул. Котовського, 73 у м. Черкаси, за умовами якого ТОВ «Корпорація «Райагробуд» зобов’язалося організувати будівництво 2-х кімнатної квартири, будівничий номер 29, розміщеної в першому під’їзді на 11 поверсі житлового будинку по вул. Котовського, 73 у м. Черкаси, а ОСОБА_1 – забезпечити належним чином фінансування будівництва квартири та прийняти її у власність по закінченню будівництва. Від імені ТОВ «Корпорація «Райагробуд» договір підписано заступником директора ОСОБА_11, що підтверджується наказом ТОВ «Корпорація «Райагробуд» від 24.11.2005 р. та листом за підписом директора ТОВ «Корпорація «Райагробуд» ОСОБА_5 від 09.03.2010 р. Пунктом 6.1 вказаного договору передбачено, що з моменту підписання цього договору майнові права на квартиру переходять до пайовика – ОСОБА_1
Відповідно до п.п. 2.2, 2.4 вказаного договору загальна вартість квартири визначена сторонами у сумі 134850,00 грн. та підлягала до оплати згідно графіка оплати вартості квартири у строк до 27.07.2009 р. Взяті на себе зобов’язання ОСОБА_1 виконала: 24.10.2008 р. нею було сплачено 89900,00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 281, та 27.07.2009 р. – 44950,00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 161. Всього сплачено 134850,00 грн.
12 січня 2006 р. між ТОВ «Корпорація «Райагробуд» та ОСОБА_2 укладено договір № 2 на пайову участь в будівництві квартири в житловому будинку по вул. Котовського, 73 у м. Черкаси, за умовами якого ТОВ «Корпорація «Райагробуд» зобов’язалося організувати будівництво 2-х кімнатної квартири, будівничий номер 29, розміщеної в першому під’їзді на 11 поверсі житлового будинку по вул. Котовського, 73 у м. Черкаси, а ОСОБА_2 – забезпечити належним чином фінансування будівництва квартири та прийняти її у власність. Від імені ТОВ «Корпорація «Райагробуд» договір підписано директором товариства ОСОБА_4.
05 вересня 2008 року між АКПІБ (ЗАТ) «Промінвестбанк» (найменування якого з 13.08.2009 р. змінено на Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»), в особі філії «Відділення Промінвестбанку в м. Черкаси» та ОСОБА_2 укладено договір про іпотечний кредит № 02-68/08, за умовами якого ОСОБА_2 отримав кредит в сумі 423500,00 грн. на придбання нерухомості під 20,5% річних на строк до 04 вересня 2015 року. На забезпечення виконання зобов’язань по поверненню кредиту сторонами укладено іпотечний договір № 02-315/08, посвідчений 05.09.2008 р. ОСОБА_3, приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 2882, згідно умов якого в іпотеку передано майнові права на 2-х кімнатну квартиру № 42, яка розміщена на 8-му поверсі житлового будинку по вул. Котовського, 73 у м. Черкаси за договором на пайову участь в будівництві квартири в житловому будинку по вул. Котовського, 73 у м. Черкаси від 12 січня 2006 року. Згідно додатку № 1 до іпотечного договору вартість предмету іпотеки – майнових прав на квартиру № 42 - визначено сторонами в розмірі 605000,00 грн..
Як вбачається з меморіального ордеру № 91 від 05.09.2008 р. кредитні кошти в сумі 423500,00 грн. перераховано за вказівкою позичальника на рахунок ТОВ «Корпорація «Райагробуд» в рахунок оплати пайової участі в будівництві квартири № 42, яка розміщена на 8-му поверсі житлового будинку по вул. Котовського, 73 у м. Черкаси. В рахунок оплати пайової участі в будівництві спірної квартири № 29, яка розміщена на 11-му поверсі житлового будинку по вул. Котовського, 73 у м. Черкаси, кредитні кошти не сплачувались.
14 січня 2009 р. сторони уклали договір № 02-09/09 про зміни та доповнення до іпотечного договору № 02-315/08 від 05 вересня 2008 р., в якому змінили перелік майна, що передається в іпотеку, шляхом доповнення предмету іпотеки майновими правами на 2-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору № 2 на пайову участь в будівництві квартири в житловому будинку по вул. Котовського, 73 у м. Черкаси, вартістю 276000,00 грн. Всього вартість предмету іпотеки визначено сторонами в розмірі 881000,00 грн.
Цього ж дня між ТОВ «Корпорація «Райагробуд», ОСОБА_2 та АКПІБ (ЗАТ) в особі «Відділення Промінвестбанку в м. Черкаси» підписано договір про зміни та доповнення до договору на пайову участь в будівництві квартири в житловому будинку по вул. Котовського, 73 у м. Черкаси № 2 від 12 січня 2006 року, в якому сторони домовилися преамбулу основного договору доповнити третьою стороною - АКПІБ (ЗАТ) «Промінвестбанк», а також доповнити перелік зобов’язань замовника – ТОВ «Корпорація «Райагробуд» обов’язком письмово повідомити банк у 5-ти денний термін про розірвання даного договору із зазначенням причини розірвання. У разі розірвання договору замовник повертає кошти, що були сплачені пайовиком за рахунок кредиту в сумі 423500,00 на рахунок пайовика, відкритий в філії «Відділення Промінвестбанку» в м. Черкаси, а кошти в сумі 181500,00 грн. повертаються пайовику готівкою. Пайовик має право розпоряджатися своїми майновими правами на нерухомість по даному договору та нерухомістю, в т.ч. передавати їх в іпотеку, без додаткової на те згоди замовника. Всі інші пункти договору залишаються без змін.
Відповідно до п.п. 2.2, 2.4 договору на пайову участь в будівництві квартири в житловому будинку по вул. Котовського, 73 у м. Черкаси № 2 від 12 січня 2006 р. загальна вартість квартири визначена сторонами у сумі 276000,00 грн. та підлягала до оплати згідно графіка оплати вартості квартири у строк до 01.09.2007 р.
Доказів оплати гр. ОСОБА_2 вартості квартири суду не надано. Довідка ТОВ «Корпорація «Райагробуд» від 14 січня 2009 року № 10 не дає змоги встановити факт дотримання ОСОБА_2 графіка оплати вартості квартири та не є допустимим доказом внесення коштів до каси підприємства за відсутності первинних документів. Так, згідно п. 3.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою НБУ від 15.12.2004 р. № 637 приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами (додаток 2), підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства. Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником.
12 січня 2009 року за актом приймання – передачі гр. ОСОБА_2 передано у власність 2-х кімнатну квартиру № 29, яка розміщена на 11 поверсі, 1 під’їзд, в багатоповерховому багатосекційному житловому будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями № 73 по вул. Котовського у м. Черкаси. Доказів звернення гр. ОСОБА_2 за видачею свідоцтва про право власності суду не надано. Заявою від 18.12.2009 р. гр. ОСОБА_2 підтвердив відсутність будь-яких претензій щодо 2-х кімнатної квартири, будівничий номер 29, розміщеної в першому під’їзді на 11 поверсі житлового будинку по вул. Котовського, 73 у м. Черкаси до ТОВ «Корпорація «Райагробуд» та власника квартири – ОСОБА_1
Матеріалами справи підтверджено належне виконання ОСОБА_1 грошових зобов’язань за договором пайової участі в сумі 134850,00 грн. та прийняття виконання повноважними особами ТОВ «Корпорація «Райагробуд».
27 липня 2009 року за актом приймання – передачі ОСОБА_1 передано у власність 2-х кімнатну квартиру № 29, яка розміщена на 11 поверсі, 1 під’їзд, в багатоповерховому багатосекційному житловому будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями № 73 по вул. Котовського у м. Черкаси. Від імені ТОВ «Корпорація «Райагробуд» акт підписано директором товариства ОСОБА_5, призначеним на посаду з 10.04.2009 р. (рішення учасника від 10.04.2009 р.). Зміну керівника зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців 15.04.2009 р..
Рішенням Виконавчого комітету Черкаської міської ради «Про оформлення права власності» від 29.09.2009 р. № 1221 дозволено оформити право власності, зокрема, ОСОБА_1 на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 (п. 1.1 рішення) та доручено Комунальному підприємству «Черкаське обласне об’єднане бюро технічної інвентаризації» оформити свідоцтва про право власності на квартиру.
На підставі рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 29.09.2009 р. № 1221 ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно САВ № 715871 від 06.10.2009 р.. Право власності на нерухоме майно зареєстровано 16.10.2009 р., що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 16.10.2009 р. № 24155599. Суду не надано доказів подання реєстратору ухвали суду про заборону вчинення дій, пов’язаних з державною реєстрацією прав.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси у цивільній справі № 2-2485/09 р. за позовом АКПІБ (ЗАТ) в особі філії «Відділення Промінвестбанку в м. Черкаси» до ОСОБА_2 та ТОВ «Корпорація «Райагробуд» про стягнення заборгованості за згаданим договором про іпотечний кредит від 05.09.2008 р. № 02-68/08 позов задоволено повністю та стягнено солідарно з ОСОБА_2 та ТОВ «Корпорація «Райагробуд» на користь АКПІБ (ЗАТ) в особі філії «Відділення Промінвестбанку в м. Черкаси» заборгованість по кредиту в сумі 359227,87 грн., судовий збір в сумі 1700,00 грн. та витрати на ІТЗ судового процесу – 30,00 грн..
Постановою державного виконавця Шостак Н.А. Центрального відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції АА № 770167 від 05.10.2009 р. при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-2485, виданого 20.07.2009 р. Соснівським районним судом м. Черкаси про стягнення солідарно з ОСОБА_2 на користь АКПІБ (ЗАТ) філія «Відділення Промінвестбанку в м. Черкаси» боргу в сумі 360957,87 грн., накладено арешт на 2-х кімнатну квартиру № 42, яка розміщена на 8-му поверсі житлового будинку по вул. Котовського, 73 у м. Черкаси та спірну квартиру АДРЕСА_1.
З витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна від 30.11.2009 р. № 25498542 вбачається, що 14.01.2009 р. ОСОБА_3, приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу, накладено заборону відчуження майнових прав на зазначену квартиру на підставі договору про зміни та доповнення до іпотечного договору від 14.01.2009 р., зареєстровану 04.02.2009 р. № 8429888 (запис 2). 05.10.2009 р. постановою державного виконавця Шостак Н.А. Центрального відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції АА № 770167 накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, зареєстрований 15.10.2009 р. № 9150629 (запис 5).
Оцінюючи докази у справі в їх сукупності, суд приходить до таких висновків.
Згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, та скріплюється печаткою. До загальних засад цивільного законодавства віднесено свободу договору, суть якої полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості (стаття 627 ЦК України). Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Нікчемність договору № 31 на пайову участь в будівництві квартири в житловому будинку по вул. Котовського, 73 у м. Черкаси від 09 січня 2006 року, укладеного з ОСОБА_1, законом не встановлена.
ПАТ «АКПІБ» в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Черкаси» просить суд визнати недійсним договір № 31 на пайову участь в будівництві квартири в житловому будинку по вул. Котовського, 73 у м. Черкаси від 09 січня 2006 року, укладений з ОСОБА_1 на підставі ч.ч. 2, 4 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України. Однак, як встановлено судом, від імені ТОВ «Корпорація «Райагробуд» договір підписано повноважною особою - заступником директора ОСОБА_11 та скріплено печаткою товариства. Повноваження заступника директора підтверджуються наказом ТОВ «Корпорація «Райагробуд» від 24.11.2005 р., яким заступнику надано право підписувати внутрішні локальні акти та договори на пайову участь в будівництві квартир в період відсутності директора, в т.ч. тимчасової непрацездатності, перебування у відпустці чи у відрядженні. Наказ погоджено єдиним учасником товариства ОСОБА_12 Доказів того, що 09.01.2006 р. ТОВ «Корпорація «Райагробуд» не працювало, суду не надано. Твердження представників банку про можливість фальсифікації договору є лише їх припущенням. Згідно ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, матеріалами справи підтверджено факт прийняття цього договору до виконання. З таких міркувань суд приходить до висновку, що ПАТ «АКПІБ» в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Черкаси» не довело законність та правомірність його вимоги про визнання недійсним договору № 31 на пайову участь в будівництві квартири в житловому будинку по вул. Котовського, 73 у м. Черкаси від 09 січня 2006 року, укладеного з ОСОБА_1, тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.
При розгляді справи судом не встановлено незаконності набуття права власності гр. ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1.
|
| |
| |
| vassylek | Дата: Четверг, 29.04.2010, 01:43 | Сообщение # 49 |
|
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 176
Статус: Offline
| Так, згідно п. 6.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом МЮУ від 07.02.2002 р. № 7/5, оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна фізичним особам при представленні договору про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна, документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам, та акта приймання-передавання цього об'єкта проводиться з видачею свідоцтва про право власності.
Підставою прийняття частково оспорюваного рішення Виконавчого комітету Черкаської міської ради «Про оформлення права власності» від 29.09.2009 р. № 1221 зазначено договори на пайову участь в будівництві квартир, акти прийому-передачі у власність квартир, рішення міськвиконкому про затвердження актів державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, що відповідає п. 6.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно.
Свідоцтво про право власності на нерухоме майно САВ № 715871 від 06.10.2009 р. містить необхідну інформацію згідно п. 6.3 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, підписане та скріплене печаткою. Як зазначено в додатку № 1 до п. 2.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно свідоцтва про право власності на об’єкти нерухомого майна, видані органами місцевого самоврядування, є правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться реєстрація права власності на об’єкти нерухомого майна.
Право власності на нерухоме майно зареєстровано 16.10.2009 р., що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 16.10.2009 р. № 24155599.
Згідно ч. 2 ст. 331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України та п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» право власності на нерухоме майно підлягає обов’язковій державній реєстрації. У статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» зазначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. З огляду на вказані норми, власником 2-х кімнатної квартири № 29, яка розміщена на 11 поверсі, 1 під’їзд, в багатоповерховому багатосекційному житловому будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями № 73 по вул. Котовського у м. Черкаси є ОСОБА_1, що офіційно визнано та підтверджено державою.
Доводи представників ПАТ «АКПІБ» в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Черкаси» про те, що рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради, видача свідоцтва, проведення реєстрації права власності за гр. ОСОБА_1 було здійснено в період, коли на квартиру АДРЕСА_3 було накладено арешт згідно ухвали Соснівського райсуду від 01.04.2009 р. та наявності в державному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна запису щодо заборони відчуження вказаної квартири, судом відхилено, оскільки цією ухвалою суд не заборонив вчинення дій, пов’язаних з державною реєстрацією прав. Крім того, правовстановлювальним документом, на підставі якого проведено реєстрацію права власності ОСОБА_1, є свідоцтво про право власності, видане органом місцевого самоврядування, а не договір про відчуження нерухомого майна, який потребує перевірки інформації про накладення заборони та/або арешту нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна (п. 2.2 Тимчасового положення). За таких обставин, позовні вимоги ПАТ «АКПІБ» в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Черкаси» про скасування рішення про оформлення права власності на нерухоме майно, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно та визнання недійсним витягу про реєстрацію не підлягають до задоволення.
Пунктом 6.1 договору № 31 на пайову участь в будівництві квартири в житловому будинку по вул. Котовського, 73 у м. Черкаси від 09 січня 2006 року, укладеного з ОСОБА_1, передбачено, що з моменту підписання цього договору, майнові права на квартиру переходять до пайовика – ОСОБА_1.
Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов’язковим для виконання сторонами. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст.ст. 629, 651 ЦК України).
У відповідності до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. ОСОБА_2 власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Майном як особливим об’єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки (ст. 190 ЦК України ).
Як зазначено в ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. За змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вказаної вимоги, є підставою недійсності правочину.
З огляду на наведене, укладений 12 січня 2006 р. між ТОВ «Корпорація «Райагробуд» та ОСОБА_2 договір № 2 на пайову участь в будівництві квартири в житловому будинку по вул. Котовського, 73 у м. Черкаси суперечить ч. 1 ст. 526, ст.ст. 629, 651, 319 ЦК України, порушує права ОСОБА_1 за договором на пайову участь в будівництві квартири № 31 від 09.01.2006 р., а тому підлягає до визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки можуть бути один або декілька об’єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення. Предметом іпотеки також може бути об’єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Ризик випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування предмета іпотеки несе іпотекодавець, якщо інше не встановлено іпотечним договором.
Пунктом 1.2 іпотечного договору № 02-315/08, посвідченого 05.09.2008 р. ОСОБА_3, приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 2882 із змінами і доповненнями передбачено, що предметом іпотеки є майнові права, зокрема, на квартиру АДРЕСА_1. Після закінчення будівництва збудована нерухомість продовжує бути предметом іпотеки. У цьому разі іпотекодержатель на підставі документа про право власності реєструє у встановленому законом порядку обтяження прав власника на збудовану нерухомість.
Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно, в т.ч. іпотека, є похідними і реєструються після державної реєстрації права власності на таке майно.
Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.
Враховуючи недійсність укладеного 12 січня 2006 р. між ТОВ «Корпорація «Райагробуд» та ОСОБА_2 договору № 2 на пайову участь в будівництві квартири в житловому будинку по вул. Котовського, 73 у м. Черкаси, який був підставою для передачі майнових прав в іпотеку, договір № 02-09/09 про зміни та доповнення до іпотечного договору № 02-315/08 від 05 вересня 2008 р. суперечить ст. 5 Закону України «Про іпотеку», а тому підлягає до визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.
Суд відхиляє доводи ПАТ «АКПІБ» в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Черкаси» про пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог, за рахунок предмета іпотеки, відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб, на передане в іпотеку нерухоме майно з моменту державної реєстрації іпотеки, оскільки майнові права на спірну квартиру передано в іпотеку поза волею дійсного їх володільця, до моменту державної реєстрації іпотеки. Судом також враховано, що будівництво спірної квартири № 29 не фінансувалось за рахунок кредитних коштів, отриманих за договором про іпотечний кредит № 02-68/08.
Посилання представників ПАТ «АКПІБ» в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Черкаси» на застосування до правовідносин ст. 23 Закону України «Про іпотеку», суд вважає неспроможним, оскільки за змістом цієї статті іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, лише у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, а в даній справі право власності іпотекодавця на нерухоме майно не виникало взагалі і іпотекодавцем не передавалось.
Неможливості виконання рішення суду про стягнення 360957,87 грн. за рахунок 2-х кімнатної квартири № 42, яка розміщена на 8-му поверсі житлового будинку по вул. Котовського, 73 у м. Черкаси, заставною вартістю 605000,00 грн., ПАТ «АКПІБ» в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Черкаси» не доведено. Згідно витягу з ЄДР від 07.09.2009 р. ТОВ «Корпорація «Райагробуд» перебуває в стані припинення підприємницької діяльності. 15.10.2009 р. ПАТ «АКПІБ» в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Черкаси» направило голові ліквідаційної комісії заяву про грошові вимоги кредитора, в т.ч. на суму 360957,87 грн. за кредитом ОСОБА_2.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку» однією з підстав припинення іпотеки є визнання іпотечного договору недійсним. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. З огляду на це, позовна вимога ОСОБА_1 про зняття заборони відчуження майнових прав на 2-х кімнатну квартиру, будівничим № 29, що розміщена на 11-му поверсі, в 1-му під’їзді будинку № 73 по вул. Котовського у м. Черкаси за договором на пайову участь в будівництві квартири в житловому будинку по вул. Котовського, 73 у м. Черкаси від 12.01.2006 р., накладеної 14.01.2009 р. ОСОБА_3, приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу на підставі договору про зміни та доповнення до іпотечного договору від 14.01.2009 р. № 60, та зареєстрованої в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна 04.02.2009 р. № 8429888 також підлягає до задоволення.
Згідно ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. За змістом ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Наявність заборон та арештів належної ОСОБА_1 квартири, є перешкодою для здійснення власником права розпорядження майном, що стало підставою для звернення до суду за захистом.
Частиною 1 ст. 391 ЦК України унормовано, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Частинами 1, 2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» унормовано, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту. У разі прийняття судом рішення про звільнення майна з-під арешту майно звільняється з-під арешту за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про звільнення майна з-під арешту надсилається боржнику та до органу (установи), якому була надіслана постанова про накладення арешту на майно боржника на виконання.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимога ОСОБА_1 про звільнення 2-х кімнатної квартири, будівничий № 29, що розміщена на 11-му поверсі, в 1-му під’їзді будинку № 73 по вул. Котовського у м. Черкаси з-під арешту, накладеного постановою державного виконавця Шостак Н.А. Центрального відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції АА № 770167 від 05.10.2009 р., та зареєстрованого в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна 15.10.2009 р. № 9150629, також підлягає до задоволення, оскільки вона є обґрунтованою, підтвердженою необхідними доказами, і в обраний спосіб захисту можливе відновлення порушених майнових прав ОСОБА_1
Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Тому з Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Черкаси», ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Райагробуд», Центрального відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції на користь ОСОБА_1 в рівних частинах належить стягнути судовий збір в сумі 8,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 37,00 грн.
На підставі вище викладеного та керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 182, 190, 203, 204, 207, 215, 216, 236, 317, 319, 328, 331, 391, 526, 627, 629, 651 ЦК України, ст.ст. 2, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», ст.ст. 5, 17 Закону України «Про іпотеку», ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», п. 2.1, 2.2, 6.1, 6.3 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом МЮУ від 07.02.2002 р. № 7/5, п. 3.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою НБУ від 15.12.2004 р. № 637, ст.ст. 60, 88, 212-215 ЦПК України суд,-
ВИРІШИВ:
1. Позов ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство), найменування якого з 13.08.2009 р. змінено на Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»), в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Черкаси», ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Райагробуд», Центрального відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції про визнання недійсними договорів та звільнення майна з-під арешту задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним договір № 2 на пайову участь в будівництві квартири в житловому будинку по вул. Котовського, 73 у м. Черкаси від 12.01.2006 р., укладений між ТОВ «Корпорація «Райагробуд», ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) в особі філії «Відділення Промінвестбанку в м. Черкаси».
3. Визнати недійсним договір № 02-09/09, посвідчений 14.01.2009 р. ОСОБА_3, приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 60, про зміни та доповнення до іпотечного договору № 02-315/08 від 05.09.2008 р., посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за номером реєстру 2882.
4. Зняти заборону відчуження майнових прав на 2-х кімнатну квартиру, будівничим № 29, що розміщена на 11-му поверсі, в 1-му під’їзді будинку № 73 по вул. Котовського у м. Черкаси за договором на пайову участь в будівництві квартири в житловому будинку по вул. Котовського, 73 у м. Черкаси від 12.01.2006 р., накладену 14.01.2009 р. ОСОБА_3, приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу на підставі договору про зміни та доповнення до іпотечного договору від 14.01.2009 р. № 60, та зареєстровану в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна 04.02.2009 р. № 8429888.
5. Звільнити 2-х кімнатну квартиру, будівничим № 29, що розміщена на 11-му поверсі, в 1-му під’їзді будинку № 73 по вул. Котовського у м. Черкаси з-під арешту, накладеного постановою державного виконавця Шостак Н.А. Центрального відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції АА № 770167 від 05.10.2009 р., та зареєстрованого в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна 15.10.2009 р. № 9150629.
6. В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Черкаси» до ОСОБА_1, Виконавчого комітету Черкаської міської ради, Комунального підприємства «Черкаське обласне об’єднане бюро технічної інвентаризації», Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Райагробуд», третя особа: ОСОБА_2, про визнання договору недійсним, скасування рішення про оформлення права власності на нерухоме майно, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності та визнання недійсним витягу про реєстрацію відмовити повністю.
7. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Черкаси» (18002 м. Черкаси, вул. Леніна, 33) на користь ОСОБА_1 (18000 АДРЕСА_4) 2,13 грн. судового збору та 9,25 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
8. Стягнути з ОСОБА_2 (18000 м. Черкаси, вул. Енгельса, 160/1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (18000 АДРЕСА_4) 2,13 грн. судового збору та 9,25 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
9. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Райагробуд» (19604 Черкаська обл., Черкаський р-н, с. Червона Слобода, вул. Жовтнева, 15, код ЄДРПОУ 33007034) на користь ОСОБА_1 (18000 АДРЕСА_4) 2,13 грн. судового збору та 9,25 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
10. Стягнути з Центрального відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції (18000 м. Черкаси, просп. Хіміків, 50) на користь ОСОБА_1 (18000 АДРЕСА_4) 2,13 грн. судового збору та 9,25 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
11.Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Черкаської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
Головуючий
|
| |
| |
| ТЕСКА | Дата: Пятница, 30.04.2010, 02:44 | Сообщение # 50 |
|
Рядовой
Группа: Пользователи
Сообщений: 8
Статус: Offline
| Справа №2-43/10 РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 березня 2010 року Запорізький районний суд Запорізької області у складі: головуючого судді – Ачкасова О.М.
при секретарі – Кузіної Л.Х., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжя справу за позовом ПАТ КБ “Приватбанк” в особі Запорізького РУ КБ Приватбанка до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ “Приватбанк” в особі Запорізького РУ КБ Приватбанка про визнання кредитного договору та договору застави недійсними, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_3 про звернення стягнення, уточнивши позовні вимоги, просив внаслідок невиконання своїх зобов”язань ОСОБА_1 у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 14.14309 від 26 грудня 2007 року, у розмірі 81705,33 дол. США, солідарно стягнути вказану суму з відповідачів та звернути стягнення на предмет застави автотранспорт MAN 26464, р/н НОМЕР_1, що належить ОСОБА_1 на праві власності, шляхом продажу вказаного автотранспорта ПАТ КБ “Приватбанк” з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автотранспорта з обліку в органах ДАЇ України, а також наданням ПриватБанку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання кредитного договору та договору застави недійсними, відповідно до якого просив визнати недійсним кредитний договір № 14.14309 від 26 грудня 2007 року, зобов'язати відповідача відшкодувати позивачу безпідставно перераховані ним кошти, а позивачу повернути відповідачу безпідставно отримані і ним кошти за обслуговування банківського кредиту, проценти, відсотки за кредитом, комісію банку, та у зв'язку з недійсністю кредитного договору визнати недійсним договір застави автотранспорту № 14.14309/1 від 26 грудня 2007 року, скасувати заходи забезпечення за цим договором, посилаючись на те, що банк в порушення норм чинного законодавства України визначив та здійснює розрахунки по кредитуванню в іноземній валюті без наявності індивідуальної ліцензії НБУ. У судовому засіданні представник ПАТ КБ “Приватбанк” підтримав позов, позовні вимоги за зустрічним позовом не визнав, просив відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що право на здійснення операцій в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії, в тому числі і надання кредитів в іноземній валюті, передбачено ст. 533 ЦК України, Законом України «Про банки та банківську діяльність», Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Постановою НБУ від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно – правових актів НБУ» та іншими нормативними актами, що регулюють діяльність банків. Крім того, звертає увагу, що посилання на обов‘язкове отримання індивідуальної ліцензії на надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, безпідставне, так як на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання кредитів в іноземній валюті, тобто операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії, а тому вважає, що зустрічні позовні вимоги є безпідставними. Представник відповідачів підтримав зустрічні вимоги, заявлені ОСОБА_1 за вищевикладеними обставинами та просив суд їх задовольнити, первісний позов не визнав, пояснив, що ПАТ КБ “Приватбанк” не мав індивідуальної ліцензії на видачу кредиту в іноземній валюті, тому кредитний договір та договір застави є недійсними, оскільки суперечать вимогам чинного законодавства. Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що вимоги ПАТ КБ “Приватбанк” не є обгрунтованими та у задоволенні їх позову треба відмовити, зустрічний позов ОСОБА_1 грунтується на законі, є обгрунтованим та підлягає задоволенню, з наступних підстав. Як встановлено в судовому засіданні, 26 грудня 2007 року між сторонами по справі був укладений Кредитний договір № № 14.14309 на суму 67 500 доларів США зі сплатою відсоткової ставки за користування кредитом в розмірі 15 % річних з кінцевим погашенням заборгованості 21.12.2012 року. У якості забезпечення вимог ПАТ КБ “ПриватБанк” за Кредитним договором № 14.14309 від 26 грудня 2007 року,, між сторонами був укладений Договір застави автотранспорта № 14.14309/1 від 26 грудня 2007 року, заставною вартістю за згодою сторін 378 750 грн. Пунктом 4 спірного кредитного договору та Додатком № 1 до спірного кредитного договору передбачено, що сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється в доларах США на рахунок банку. Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Як встановлено судом, за своєю правовою природою між сторонами укладено кредитний договір, за яким виникли цивільно-правові відносини. Згідно із ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Судом встановлено, що спір фактично виник не з надання кредиту в іноземній валюті, а з того, що розрахунки за спірним кредитним договором визначені і провадились обома сторонами в іноземній валюті. Умови та порядок розрахунків є суттєвими умовами кредитного договору. Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов‘язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ст.35 Закону України ?ро Національний банк України”, гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Законодавством України сторонам у договорі надано право, при визначенні розміру грошових зобов’язань в гривні, вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіціальним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» , який з урахуванням ст.4, 192 ЦК України є єдиним нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується у регулюванні правовідносин у валютній сфері. Відповідно до п.2 ст. 1 Декрету КМУ, під валютними операціями розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Надання позивачем відповідачу кредиту, тобто проведення розрахунків за своїми зобов’язанням по кредитному договору, в іноземній валюті та здійснення відповідачем виконання своїх обов’язків, тобто проведення розрахунків за своїми зобов’язанням по кредитному договору, в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією. Згідно ч.1 та ч.2 ст.5 Декрету КМУ, НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операції, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом КМУ. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операції, що не потребують індивідуальних ліцензій на весь період дії режиму валютного регулювання. Проведення розрахунків за спірним кредитним договором, в тому числі, оплата процентів, штрафних санкцій позивачем відповідачу в іноземній валюті потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України, виходячи з наступного: Добавлено (30.04.2010, 02:42)
---------------------------------------------
Згідно із п.п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ, індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Згідно із п.1.4 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого Постановою НБУ від 14.10.2004 р. № 483, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 р. № 1429/10028, під використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються. Відповідно до п.1.2 договору ПАТ КБ “Приватбанк” надав ОСОБА_1 кредит у сумі 67500 доларів США на умовах цільового використання, забезпеченості, строковості, платності, зворотності та інших умов, викладених в договорі, які ОСОБА_1 отримав з каси банку у іноземній валюті готівкою, що не оспорюється сторонами. Відповідно до п.4 Кредитного договору та Додатку № 1, який є невід‘ємною частиною Кредитного договору, сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється позивачем в доларах США на рахунок банку. Таким чином, кредит в сумі 67500 доларів США був наданий банком позичальникові в іноземній валюті, внаслідок чого усі розрахунки за користування кредитом (проценти) також проводились позивачем в доларах США, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями в іноземній валюті. За період з 21.01.2008 р. по 31.10.2008 р. відповідач сплатив позивачу 7557,22 доларів США (сума складається з тіла кредиту, процентів та пені). Оплата відповідачем боргу та інших платежів, стягнення яких в іноземній валюті , передбачених п.п.4.1, 4.2., 4.3 кредитного договору також потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу. Крім того, відповідно до ст. 2 Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998 р. «Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України», яка зареєстрована в Міністерстві юстиції 15.04.1998 р. № 245/2685 (втратила чинність на підставі Постанови НБУ № 200 від 30.05.2007 р.), використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу або як застави дозволяється у разі відсутності в фізичних осіб – нерезидентів або резидентів, а також повноважних представників юридичної особи нерезидента – суб’єкта підприємницької діяльності коштів у грошовій одиниці України і неможливості здійснення валютно обмінної операції через пункт обміну іноземної валюти в таких випадках: п.2.1 – на територіях митниць;
п.2.2 – на територіях вокзалів, аеропортів та портів;
п.2.3 – використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу дозволяється у разі надання суб’єктами підприємницької діяльності готельних послуг фізичним особам нерезидентам з оплатою в іноземній валюті, у тому числі зі застосуванням дорожніх чеків міжнародних платіжних систем у вільно конвертованій валюті.
п.2.4 – використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу у випадках, що не передбачені цією главою, а також застави дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії НБУ. Як встановлено судом, вказана індивідуальна ліцензія у позивача або відповідача відсутня, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором № 14.14309 від 26 грудня 2007 року суперечить приписам п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ, Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998 р. Наданий позивачем до матеріалів справи дозвіл № 22-2 від 29.07.2003 р. Національного банку України, як доказ наявності у відповідача права на здійснення вказаних вище валютних операцій без індивідуальної ліцензії, суд до уваги не приймає з огляду на те, що зазначений документ відповідно до приписів п.5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно із Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов’язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ та не робить укладений кредитний договір законним. Крім того, у вичерпному переліку операцій , які має право здійснювати позивач, не вказані операції по використанню готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. Вичерпний перелік неторговельних операції в іноземній валюті містить в собі п.11 Положення «Про порядок та умови торгівлі іноземною валютою», яке затверджено Постановою НБУ від 10.08.2005 р. № 281, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 29.08.2005 р. № 950/11230 і застосовується судом при розгляді цього спору відповідно до ст. 8 ЦК України. Цей перелік також не містить в собі надання права відповідачу використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов’язаннями між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання відповідачем долару США як засобу платежу за кредитним договором, суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 Цивільного кодексу України, ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.35 Закону України «Про Національний банк України». Відповідно до п.17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Частин 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Відповідач, на виконання цього правочину, отримав від банку 67500 доларів США, що на день отримання становило 340875,00 грн., виходячи з офіційного курсу НБУ на 26.12.2007 р. 1 долар США = 5,05 грн. ПАТ КБ “Приватбанк” на виконання цього правочину, отримав від ОСОБА_1 7557,22 доларів США, що на день отримання становило 33863,05 грн., виходячи з офіційного курсу НБУ на дні отримання. Шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог різниця між отриманим позивачем та відповідачем за спірним кредитним договором становить 307011,95 грн. Добавлено (30.04.2010, 02:44)
---------------------------------------------
За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що умови спірного кредитного договору суперечать переліченим вище приписам законодавства, позовні вимоги про визнання правочину, який оформлений кредитним договором № 14.14309 від 26 грудня 2007 року недійсним є правомірними та такими, що підлягають задоволенню. Відповідно до ст.236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, враховуючи висновки суду щодо недійсності правочину, який оформлений кредитним договором № 14.14309 від 26 грудня 2007 року, останній є таким з моменту його вчинення. Позов в частині визнання недійсним правочину, який оформлений договором застави № 14.14309/1 від 26 грудня 2007 року також є обґрунтованим та підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до приписів ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов’язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов’язання. За таких обставин, беручи до уваги висновки суду щодо недійсності правочину, який оформлений кредитним договором № 14.14309 від 26 грудня 2007 року, в забезпечення виконання позивачем обов’язків за яким було укладено договір застави № 14.14309/1 від 26 грудня 2007 року , останній підлягає визнанню судом недійсним на підставі ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України. Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. При розгляді судової справи позивачем не було надано доказів, щоб підтверджували отримання останнім відповідної індивідуальної ліцензій для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Таким чином, суд приходить до висновку, що при наданні позивачем та отриманні відвовідачем кредиту у доларах США, а також здійснення відповідачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США були порушені наступні норми закону:
статтю 99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня;
статтю 524 Цивільного кодексу України, яка визначає, що зобов'язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України - гривні;
статтю 3 Закону України N 2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні ", яка визначає, що гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України;
статті 6, 7 постанови Національного банку України N 200 від 30.05.2007 р. "Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України", які чітко встановлюють випадки використання фізичним та юридичним особами (резидентами України) іноземної валюти, як засобу платежу, у розрахунках на території України та
статтю 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством України. Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу). Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України - принципу справедливості. Умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду відповідача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, позивач перекладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на Відповідача - позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, оцінюючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд вважає, що зустрічний позов підлягає задоволенню в повному обсязі, а у задоволенні первісного позову відмовити в повному обсязі. Вирішуючи спір, суд, відповідно до ст. 88 ЦПК України, присуджує з ПАТ КБ “Приватбанк” на користь ОСОБА_1 суму сплаченого ним державного мита у розмірі 8,50 грн. та суму витрат пов”язаних з інформаційно – технічним забезпеченням розгляду цивільної справи у розмірі 37 грн., що підтверджується квітанціями від 12.11.2009 р. Враховуючи викладене, керуючись ст. 99 Конституції України, ст. 5, п. 5 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", ст. 3 Декрету Кабінету міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст. 3 Закону України N 2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні ", ст. ст. 6, 7 постанови Національного банку України N 200 від 30.05.2007 р. "Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України", ст. ст. 4,8, 13, 16, ч. 2 ст. 192, 203, 215, 216, 227, 524, 533, 548, 601, 1054 ЦК України, Закону України "Про заставу", п.17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст. ст. 3, 4, 8, 10, 11, 15, 60, 88, 209, 212 - 215, 217, 223 ЦПК України, суд ВИРІШИВ: У задоволенні позову ПАТ КБ “Приватбанк” в особі Запорізького РУ КБ Приватбанка до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення — відмовити у повному обсязі. Зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ “Приватбанк” в особі Запорізького РУ КБ Приватбанка про визнання кредитного договору та договору застави недійсними — задовольнити у повному обсязі. Визнати недійсним кредитний договір № 14.14309, укладений 26 грудня 2007 року між ПАТ КБ “Приватбанк” та ОСОБА_1. Визнати недійсним договір застави автотранспорту № 14.14309/1, укладений 26 грудня 2007 року між ПАТ КБ “Приватбанк” та ОСОБА_1, скасувавши заходи забезпечення на заборону відчуження автотранспорту , що належить ОСОБА_1 та який було передано у заставу за договором застави автотранспорту № 14.14309/1, укладеним між ПАТ КБ “Приватбанк” та ОСОБА_1 26 грудня 2007 року. Зобов'язати ПАТ КБ “Приватбанк” в особі Запорізького РУ КБ Приватбанка прийняти від ОСОБА_1 суму у розмірі 307 011, 95 грн. (триста сім тисяч одинадцять гривень дев»яноста п»ять копійок). Стягнути з ПАТ КБ “Приватбанк” в особі Запорізького РУ КБ Приватбанка на користь ОСОБА_1 державне мито у розмірі 8,50 грн. та збір на інформаційно- технічне забезпечення розгляду справи у сумі 37 грн. Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження рішення протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/8558359 --------------------
Антирейд - рейдерство в Украине
тел.:(044)2296950
antiraid@bigmir.net
|
| |
| |
|
